Зміст
Вступ
1. Теоретичні основи формування стратегій міжнародної діяльності країни
2. Місце України в міжнародній економіці
2.1 Аналіз географічної і товарної структури експорту товарів та послуг за 2008 рік та січень 2009 року
2.1.1 Аналіз експорту
2.1.2 Аналіз імпорту
2.2 Аналіз інвестиційної діяльності України за 2008 рік
2.3 Співпраця України з міжнародними організаціями
2.3.1 Співробітництво з Міжнародним банком реконструкції та розвитку (МБРР)
2.3.2 Співробітництво з Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР)
2.3.3 Співробітництво з Європейським інвестиційним банком (ЄІБ)
2.3.4 Співробітництво з Чорноморським банком торгівлі та розвитку (ЧБТР)
2.3.5 Співробітництво з Північним інвестиційним банком (ПІБ)
3. Розробка стратегії міжнародної економічної діяльності України
3.1 Стратегія економічного розвитку України
3.1.1 Розвиток експортного сектору
3.1.2 Розвиток імпортного сектору
3.1.3 Географічна та регіональна політика, співпраця з іншими країнами
3.2 Перспективі співпраці України з міжнародними організаціями
Висновки
Перелік використаної літератури
Додатки
Вступ
Проблема розробки ефективної стратегії міжнародної економічної діяльності України залишається актуальної впродовж всього періоду існування України як незалежної держави. В період глибокої економічної і політичної кризи, в якій перебуває Україна на сьогоднішній день, стратегічне планування і створення такої політики зовнішньоекономічної діяльності, яка б максимально враховувала інтереси нашої країни і її абсолютні і порівняльні переваги, стають найбільш гострими проблемами, вирішення яких неможливо відкладати на довший строк.
Метою даного дослідження є виявлення теоретичних основ формування стратегії міжнародної економічної діяльності України (МЕДУ), аналіз статистичних даних про експортно-імпортні відносини країни, виявлення спрямованості зовнішньоекономічній діяльності і формування своєї точки зору з приводу розробки стратегії МЕДУ.
Не можна не відмітити, що Україна вже зробила значний крок до членства в світових економічних організаціях, про що свідчить приєднання її до ВТО. Ще в 2005 р. був вибраний основний напрям зовнішньої політики України – євроінтеграція.
Але й досі Україна не робить конкретних кроків, які б вивели вітчизняну економіку на новий шлях розвитку. Ми хочемо досягнути європейського рівня, але не хочемо бачити, що, по-перше, необхідно змінити погляд на речі, змінити існуючі рамки, йти інноваційним шляхом. Потрібно відмовитися від неприбуткових галузей, і, замість того, зосередити зусилля на розвитку перспективних.
У цьому науково-дослідницькому завданні я розробила комплекс заходів, які здатні покращити існуючий стан української економіки та виділила перспективні галузі розвитку, в які потрібно інвестувати час і грошові кошти, і які в майбутньому будуть не тільки прибутковими, але й конкурентоспроможними на європейському та світовому ринку.
1. Теоретичні основи формування стратегій міжнародної діяльності країни
Слово «стратегія» належить до часто вживаних в різних сферах людської діяльності. Проте лише в небагатьох випадках воно використовується для позначення певної сукупності теоретичного і практичного досвіду. Під економічною стратегією розвитку мають на увазі розраховану на певний проміжок часу цілісну систему дій суб'єкта міжнародної економіки, направлених на реалізацію мети, завдань, пріоритетів його економічного відтворення з урахуванням комплексу внутрішніх і зовнішніх чинників і рисок [8, с. 543].
На сьогоднішній день у вітчизняній економічній літературі відсутнє комплексне, стале поняття «Стратегія міжнародної діяльності країни». Одним з найповніших, на мій погляд, є наступне:
Зовнішньополітична стратегія держави — це система концептуальних підходів, яка визначає життєво важливі національні інтереси держави і засоби їх забезпечення шляхом взаємодії з навколишнім світом.
Зовнішньополітична стратегія — це, швидше, абстрактно теоретичний феномен.
М. Портер, найбільший фахівець сучасності, в області конкуренції і стратегії пропонує розуміти під стратегією «створення унікальної і вигідної позиції, що передбачає певний набір видів діяльності». Він відзначає, що «стратегія — це вирішення компромісів у конкуренції. Суть стратегії полягає в тому, щоб вибрати те, від чого можна відмовитися. Без компромісів не було необхідності вибирати і, таким чином, не було необхідності в стратегії». Стратегічне позиціонування повинне визначати не тільки вибір видів діяльності, але і їх взаємозв'язок. Якщо операційна ефективність — це проблема досягнення чудових показників по окремих видах діяльності, то стратегія – це проблема вибору комбінації видів діяльності.
Існує також широке розуміння зовнішньополітичної стратегії, як поєднання концептуальних принципів і практичних дій держави, направлених на забезпечення національних інтересів.
Процес вибору, визначення і ухвалення міжнародної стратегії країни дуже складний і здійснюється у декілька етапів:
1. визначення стратегії;
2. реалізація стратегії;
3. оцінка суті.
Перший етап є найважливішим і вимагає найбільших затрат коштів та часу. Залежно від можливостей певної країни, її амбіцій, здібностей впливу на інших учасників міжнародних відносин, кожна країна вибирає свою стратегію.
Так, наприклад, для держав з обмеженими можливостями і скромними амбіціями просторовим лімітом стратегії може бути регіон або навіть субрегіон. Інші ж сприймають географію своїх національних інтересів ширше. Сьогодні лише декілька держав має можливість здійснювати зовнішньополітичну стратегію в географічно найширших межах (США, Росія).
Країна при виборі стратегії також повинна враховувати свої національні інтереси, які можуть бути, як життєво важливими і мати надзвичайне значення для виживання, безпеки і життєздатності країни, так і гуманітарними (допомога країнам світу) або менш важливими.
Зовнішньополітична стратегія утілюється не тільки всіма засобами зовнішньої політики (дипломатія, економічні зв'язки, застосування воєнної сили, культурні впливи, і тому подібне), але і шляхом підтримки її внутрінаціональними заходами, які при певних обставинах грають навіть більшу роль, ніж міжнародна діяльність.
Очевидним є тісний зв'язок всіх складників здійснення стратегії з внутрішнім станом держави.
На вибір стратегії впливають наступні чинники:
1) Стабільні (комплекс природно географічних умов, зокрема клімат, географічне розташування);
2) Нестабільні (історичний досвід і особливості національної свідомості);
3) Змінні — стан і динаміка змін в міжнародній системі; — характер режиму, а також традиції суспільної дискусії, відносно міжнародної стратегії держави; — економічні можливості і розміри держави; — технологічний потенціал держави; — світоглядна основа міжнародної стратегії, тобто комплекс уявлень про міжнародне середовище і перспективи його розвитку.
Отже, при виборі міжнародної стратегії, необхідно враховувати економічні, політичні, соціально-психологічні чинники, національні інтереси, глобальність сучасної економіки і рівень розвитку інших країн, а також особливості кожної нації і відмінні риси стратегів.
Розглянемо найбільш поширені види міжнародних стратегій:
1. Залежно від напряму формування і реалізації зовнішньоекономічної політики держави:
1.1. Меркантилізм - орієнтація на накопичення коштовностей. Політика обмеження імпорту і розширення експорту завдяки втручанню держави. Основним засобом регулювання є мито і встановлення бар'єрів.
1.2. Протекціонізм – захист внутрішньої економіки за допомогою мит і кількісного обмеження імпорту і/або експорту.
1.3. Вільна торгівля. Активна участь в МРТ. Політика невтручання (тільки забезпечення безпеки, нейтралізація державної підтримки експорту іншими країнами).
1.4. Агресивний протекціонізм – захист інтересів найбільш розвинених, монополізованих галузей економіки. Політика: за рахунок великих цін на внутрішньому ринку отримати монопольно високий прибуток.
1.5. Колективний протекціонізм. Результат діяльності інтеграційних груп суб'єктів МЕД. Порівняльна лібералізація взаємної торгівлі а також здійснення узгодженої єдиної протекціоністської політики щодо інших країн.
2. Залежно від характеру взаємодії політики і економіки держави розрізняють наступні моделі:
2.1. Ліберальна модель
Відкидає тотальне регулювання економіки державою, яка паралізує спонтанні сили розвитку, вирівнювання і регенерацію суспільства, стагнацію і руйнування економіки.
У основі ліберальної стратегії лежить модель ідеальної взаємодії політики і економіки, основний механізм якої представлений у вигляді вільного (від державного регулювання) ринку і стихійної регенерації, а також розподілу різних товарів і послуг.
МІНУСИ: Дана стратегія «сліпа» до жорсткої конкурентної боротьби найменш пристосованих учасників ринку. Узгоджуючись з моделлю класичного лібералізму (ранній капіталізм), дана стратегія вимушує весь час починати спочатку, використовуючи метод проб і помилок.
2.2. Консервативна модель
У основі даної стратегії лежить модель взаємодії політики і економіки, причому система управління і її інститути володіють особливим авторитетом і покликані утримувати під контролем сили, що порушують порядок. Передбачає сильну державу і стійкі інститути, що підтримують порядок силою.
МІНУСИ: Неефективна, коли спостерігається недолік зв'язків інститутів і суспільства, підтримки, технологій і правдивості.
2.3. Дискусійно-теоритична стратегія
У основі лежить модель взаємодії політики і економіки, при якій ефективній є політика регулювання мовної комунікації. Іншими словами, гроші і влада – самостійні комунікаційні засоби політики інтеграції, яка найчастіше здійснюється без соціальної інтеграції. Основними інструментами оптимальної взаємодії політики і економіки є гроші, наявність влади і максимальної кількості голосів у виборчій боротьбі. Базовим принципом в поданій стратегії покликана бути домовленість, яка дозволить звільнити соціально-інтеграційні сили політики і забезпечити їй контроль за функціонуванням і розвитком економіки, а стало бути, і суспільства.