регистрация / вход

Форми світової економічної інтеграції, наднаціональні економічні інститути. Участь української держави в них

Загальна характеристика світових інтеграційних процесів. Ретроспектива розвитку інтеграції і вплив її на сучасну систему світових господарських зв'язків. Історичний аспект створення міжнародних економічних інститутів, участь в них української держави.

Тема: Форми світової економічної інтеграції, наднаціональні економічні інститути. Участь української держави в них


Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика світових інтеграційних процесів

2. Ретроспектива розвитку інтеграції і вплив її на сучасну систему світових господарських зв¢язків

3. Історичний аспект створення міжнародних економічних інститутів

4. Наднаціональні економічні інститути

5. Участь української держави в наднаціональних економічних інститутах

Висновки

Список літератури


Вступ

Дослідження глибинних процесів розвитку світового господарства є важливим для розуміння тенденцій та напрямків розвитку національних економік, розбудови їх власної економічної стратегії та формування адекватної політики. До таких процесів на сучасному етапі можна віднести інтеграцію.

Сьогодні відносини України з країнами Європи є провідним чинником української зовнішньополітичної стратегії і головним вектором національної зовнішньої політики, а також найважливішою ланкою всієї сучасної системи міжнародних відносин, зокрема її континентального (загальноєвропейського) і регіонального (центрально-східноєвропейського) сегментів.

В даний час, коли в результаті інтеграції національних економік багато важливих характеристик економічного розвитку країн формуються усе більшою мірою під впливом зовнішніх факторів, увага до питань зовнішньоекономічної політики помітно посилилась.

Поширення процесу економічної інтеграції порушує питання щодо побудови нової парадигми економічної стратегії. Одержання переваг та запобігання загрозам від інтеграції для України значним чином залежить від спроможності уряду розробити чітку стратегію реформування економічної системи і дотримуватися її принципів.

Сучасні процеси інтеграції вимагають від кожної держави якомога активнішого входження до світового економічного простору. Це передбачає формування зовнішньоекономічної політики відповідно до багатосторонніх правил. Саме потребою визначення для України гідного місця у світовій економіці насамперед і обґрунтовується необхідність проведення послідовної політики, орієнтованої на набуття Україною рівноправного членства в міжнародних інтеграційних угрупуваннях.


1 . Загальна характеристика світових інтеграційних процесів

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів у кожній з національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий розвитку МЕВ. Як процес інтеграція виявляється в стиранні відмінностей між економічними суб¢єктами - представниками різних держав.[11, c.25]

На мікрорівні вирізняють горизонтальну та вертикальну інтеграцію. Горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу і отримання при цьому додаткового прибутку, і супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування.

Вертикальна інтеграція передбачає об¢єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють три форми вертикальної інтеграції:

· інтеграція "вниз" (наприклад, приєднання заводу - виробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво);

· виробнича інтеграція "вгору" (наприклад, придбання сталеплавильної компанії заводу, що виробляє металоконструкції);

· невиробнича інтеграція "вгору", що включає сферу розподілу.

На певному рівні розвитку мікроінтеграції виникають транснаціональні корпорації. Вони є найбільш інтегрованими мікроструктурами. На рівні національних економік інтеграція розвивається на основі формування економічних об¢єднань країн з тим чи іншим ступенем узгодження їх національних політик. Тут йдеться про явище економічного регіоналізму. Отже, маємо дворівневу структуру інтеграційного процесу - на мікро- та макрорівні. Як теоретично обгрунтовані та практично апробовані розглядають такі форми міжнародної регіональної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний та політичний союзи.

Зона преференційної торгівлі - зона з пільговим торгівельним режимом, коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами. Найбільш показовим історичним прикладом такої інтеграції є преференційна система Британського співтовариства, що об¢єднувало 48 держав.

У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі, зона вільної торгівлі "США - Канада", Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).

Митний союз - це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Такі угоди діяли у Бенілюксі, в Європейському союзі.

В економічному союзі вільний рух факторів та результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця. Прикладом таких союзів є Бенілюкс, Сполучені Штати Америки, Радянський Союз. На основі економічних створюються політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується політична інтеграція.

При утворенні зон преференційної та вільної торгівлі, митних союзів міждержавні відносини стосуються лише сфери обміну, тобто розвивається торгівельна інтеграція. Глибші форми міждержавної інтеграція створюють умови для виробничої інтеграції. Рівні, форми та темпи міжнародної еконономічної інтеграції тісно взаємопов¢язані (див.рис.1).


Рис.1. Рівні, форми і типи міжнародної економічної інтеграції

Рівні Форми Типи

Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений такими факторами:

· економічним розвитком країн, груп країн та регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу ресурсів;

· закономірностями науково-технічного прогресу;

· тенденціями демографічного розвитку;

· наявністю та необхідністю розв¢язання глобальних проблем (енергетичної, продовольчої, екологічної, використання світового океану та космосу, економічного зростання та зростання народонаселення, економічної безпеки, роззброєння);

· різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж;

· ринковою "уніфікацією" економічного розвитку.

В цілому, послідовний розвиток форм міжнародної економічної інтеграції забезпечує найбільш повне, найраціональніше використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку.

Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики за рахунок об¢єктивно зумовленого зниження цін на основні товари й послуги та створення нових робочих місць і завдяки концентрації країн-учасниць на пріорітетних програмах соціально-економічного розвитку. Зауважимо також, що в зрілих інтеграційних угрупованнях виробляються й реалізуються потужні та дійові механізми, інструменти забезпечення колективної економічної безпеки.

Проте, незважаючи на очевидні економічні переваги, процеси міжнародної економічної інтеграції відбуваються на тлі складного переплетіння соціально-економічних та політичних проблем. Основні чинники, що зумовлюють виникнення й існування згаданих проблем, такі:

· націоналізм, традиційні конфлікти між окремими країнами та групами країн, ідеологічні розходження;

· політико-правові, економічні та соціально-культурні відмінності країн-учасниць; зростання затрат при реалізації регулятивних функцій на наднаціональному рівні; суперечності, пов¢язані із розширенням інтеграційних угруповань і та ін.

Ефективність міжнародної економічної інтеграції досягається за рахунок таких чинників:

· усунення дискримінації та бар¢єрів між країнами-учасницями інтеграційних угруповань у переміщенні товарів, послуг, капіталу, робочої сили та підприємництва;

· стандартизації та уніфікації у виробничо-комерційній сфері;

· динамічного ефекту завдяки розширенню ринку та економії на масштабах виробництва;

· забезпечення достатнього рівня конкуренції.

2. Ретроспектива розвитку інтеграції і вплив її на сучасну систему світових господарських зв ¢ язків

У розвитку світової економіки останніх десятиліть домінують процеси міжнародної економічної інтеграції. Вони визначають напрями та пріоритети сучасного етапу інтернаціоналізації господарського життя, формуючи середовище глобальної конкуренції, впливаючи на стратегічні інтереси всіх країн та регіонів світу. На мікрорівні внаслідок горизонтальної та вертикальної взаємодії формуються інтернаціональні ринки факторів і результатів виробництва, виникають, розвиваються домінуючі у сучасній економіці транснаціональні корпорації.

На макрорівні інтеграція розвивається на основі створення економічних об¢єднань країн. Інтеграційні імпульси виходять, насамперед, із міжнародних угруповань загальноконтинентального значення. У Європі - це Європейський союз (ЄС), у колі якого формуються інтеграційні інтереси не тільки західноєвропейських, а й східноєвропейських країн. На американському континенті - це Північноамериканська угода про вільну торгівлю із домінуючою роллю Сполучених Штатів Америки. В Азії інтеграційна політика концентрується навколо створення інтеграційного угруповання величезного як за кількістю країн-учасниць, та і за сукупним потенціалом. Контури континентальної інтеграції можна також виявити, аналізуючи сучасні економічні взаємовідносини країн Латинської Америки і Африки. Для такого типу угруповань характерні чітко орієнтовані на глобальну конкуренцію механізми регулювання і координації при певних відмінностях організаційного оформлення. Водночас розвиваються традиційні і створюються нові регіональні та субрегіональні угруповання країн, які безпосередньо не впливають на глобальну конкуренцію. Вони мають інші, локальні, цілі і використовують відповідні інтеграційні механізми. Поряд з могутніми угрупованнями країн ефективно функціонують середні та малі інтеграційні угруповання, хоча їхній розвиток багато в чому і зумовлюють зовнішні фактори інтеграції.[5c.95]

Сучасним процесам міжнародної економічної інтеграції притаманні певні особливості, а саме:

· динамізм процесів міжнародної економічної інтеграції в цілому, зумовлений як дією об¢єктивних факторів, так і "ланцюговою" реакцією країн на розвиток окремих інтеграційних угруповань;

· нерівномірність розвитку й реалізації форм міжнародної економічної інтеграції, спричинена проявами очевидних відмінностей економічного розвитку країн і регіонів світу;

· розвиток поряд з інтеграційними дезінтеграційних процесів, які мають глибоки корені в історичних, політичних, економічних і соціальних закономірностях світового розвитку.

Дослідники визначають, що у сучасному світі інтеграція і дезінтеграція розвиваються асинхронно, як два різноспрямовані процеси. При цьому дезінтеграційні явища і процеси можуть мати не тільки локальний характер (провінція Квебек у Канаді, Корсика у Франції), але й глобальний (розпад Радянського Союзу, Ради економічної взаємодопомоги). Інтеграція та дезінтеграція являють собою об¢єктивні взаємопов¢язані процеси. Більш того, дезінтеграція формує передумови інтеграції на нових кількісних та якісних засадах. У окремих випадках можуть складатися умови для реінтеграції. Але. Не зважаючи деякі дезінтеграційні процеси у сучасній системі національних економік, їй більш притаманна загальна глобальна інтеграція. Таким чином, на початку третього тисячоліття світ перетворився в глобальну економічну систему, в якій практично не залишилося можливості для здійснення стихійних ринкових відносин між державами. Виник глобально функціонуючий світовий виробнично-господарський механізм, складовими якого стали окремі національні економіки. Отже, аналізуючи сучасні тенденції світового розвитку, інтернаціоналізацію національних економік, перетворення світового економічного механізму в єдину глобальну систему, для України виникає гостра необхідність процесу активної інтеграції до сучасної системи господарських зв¢язків для успішного подальшого економічного, соціального та політичного розвитку.


3. Історичний аспект створення міжнародних економічних інститутів

В 1947 році Міжнародний валютний фонд вперше розпочав свої фінансові операції з країнами-членами для вирішення проблем дефіциту платіжного балансу. Постало завдання вивчення причин виникнення цих дефіцитів у різних країнах, аналізу факторів якісного та кількісного впливу, визначення необхідних заходів економічної політики з їх подолання. З 1950-х роках МВФ була прийнята монетарна модель, котра враховувала вплив на формування доходу та платіжного балансу двох найбільш важливих змінних - зміни в експорті та зміни розміру внутрішнього банківського кредиту або, в монетарних термінах, - додаткові зовнішні та внутрішні пропозиції грошей в країні. Базові рівняння моделі виходили з того, що: 1) попит на гроші є пропорційним доходу; 2) попит на імпорт залежить від зміни доходу країни та показника граничної схильності до імпорту; 3) розмір зміни пропозиції грошей є сумарним показником зміни розміру валютних резервів країни та внутрішніх кредитів банківської системи; 4) розмір зміни внутрішніх резервів визначається як різниця між експортом та імпортом плюс чистий вхідний потік капіталу від небанківського сектора.

Припущення моделі дозволяють характеризувати її і як монетарну, основану на постійній швидкості обертання грошей, і як кейнсіанську (мультиплікаторна модель з граничною схильністю до споживання). Як інструмент аналізу поточних проблем, за результатами якого визначалися заходи економічної політики країн-реципієнтів з 1950-х років, модель була орієнтована на короткотермінові ефекти. Хоча МВФ продовжує застосовувати таку модель як основу, суттєво розширювалися та поглиблювалися умови запозичень. Багато з програм МВФ останніх років містять в собі розуміння необхідності проведення структурної перебудови, лібералізації цін та торгівлі, дерегуляції ринку праці, приватизації тощо. Оскільки результативних спроб інтегрувати ці складові в модель зроблено не було, фінансове програмування на основі монетарної моделі визначає запозичення МВФ, тоді як зміст правил надання допомоги стає все більш складним.

За час існування МВФ значно еволюціонувала обумовленість програм, особливо з початку 1980-х років. Останнє десятиліття характеризувалося найбільшим розширенням обумовленості, зокрема, в структурній сфері: якщо до 1980-х років структурні умови практично не застосовувалися, то з 1990-х - майже всі програми МВФ включають елементи структурної обумовленості. Розширення структурного змісту програм, а також суттєві зміни у підходах до їх моніторингу викликали занепокоєння тим, що МВФ перевищує свої повноваження, прямо використовуючи свої фінансові важелі і обмежуючи масштаби прийняття рішень на національному рівні. Більше того, якщо обумовленість занадто широка - це підриває впевненість урядів стосовно можливості отримання фінансування, оскільки збільшується вірогідність невиконання всіх умов, навіть коли виконуються найбільш важливі для досягнення цілей програми заходи економічної політики.

Виникає також проблема адекватності програм, які підтримуються МВФ, спроможності урядів знаходити політичну підтримку проведення одночасно широкого кола реформаторських заходів, здатності впроваджувати ці реформи, тобто, викликає питання щодо реальності програми. Більше того, занадто переобтяжена обумовленість може викликати внутрішню опозицію в урядах країн-реципієнтів, відвернути їх увагу від найбільш важливих програмних заходів.

4. Наднаціональні економічні інститути

Інституціональне забезпечення міжнародних економічних відносин – це сукупність правових інституцій (конференцій, конгресів, нарад, комітетів, комісій, організацій) і правових норм, вироблених ними, котрі забезпечують регулювання МЕВ на різних рівнях.

Слід розрізняти міжнаціональні й наднаціональні органи регулювання міжнародних економічних відносин.

Міжнаціональні органи регулювання МЕВ – це такі інституції, які виконують рекомендаційно-координаторські функції, постанови яких бажані для виконання.

Наднаціональні органи регулювання МЕВ – це інституції (як правило, блокових об'єднань), які здійснюють наказово-координаторські функції, і їхні постанови мають виконуватись беззаперечно. Правові інституції мають різні назви, й тому виникає необхідність у з’ясуванні основних відмінностей між ними.

Міжнародні конференції, конгреси, наради в основному являють собою інститути, які виробляють норми в певних напрямках розвитку міжнародних відносин, створюють виконавчі органи, скликаються порівняно рідко, а ще рідше періодично. Наприклад, конференції ГАТТ чи валютні конференції. Бувають випадки, коли конференції переростають в організації, які до своїх назв додають слово «конференція». Наприклад, Конференція з питань тихоокеанського співробітництва.

Міжнародні комітети та комісії мають визначений статус, хоч і бувають в основному представницькими чи виконавчими органами. Це – постійно діючі інститути, завданням яких є втілення в життя рішень і намірів, ухвалених на міжнародних нарадах, конференціях, конгресах; також комітетами і комісіями називають підрозділи організацій. Працюють вони, як правило, постійно, але бувають тимчасові комісії, завданням яких є виконання якогось одного завдання. При одному з головних органів ООН, Економічній і Соціальній Раді (ЕКОСОР), працює п'ять комітетів і п'ять регіональних комісій.[21]

Міжнародні організації – це стійкі, міцно зорганізовані інститути зі своїми органами управління, що діють на основі чітко вироблених статутних засад. Класифікувати міжнародні організації можна за декількома критеріями, і вони бувають залежно від:

рівнів створення й функціонування – міждержавними, регіональними, груповими;

роду діяльності – політичними, науковими, промисловими, аграрними, торговельними, валютними, з питань реконструкції та розвитку і т. д.;

рівня представництва — урядовими, міжурядовими, міжпарламентськими, неурядовими.

Кожна з розглянутих інституцій по-своєму впливає на розвиток економічних відносин, але всі разом вони складають управлінську систему, котра регулює їх. Напевно, варто відзначити, що інколи управлінські інститути, особливо на національному рівні, не сприяють нормальному розвитку МЕВ. Наприклад, корумповані уряди деяких країн сприяють задоволенню інтересів тільки окремих кланів, дозволяючи займатись незаконним бізнесом чи чимось подібним. Заважають розвитку міжнародних економічних відносин і протекціоністська політика багатьох країн, надзвичайно високі митні перепони.

Сучасний етап світового розвитку характеризується інституалізацією процесів регулювання економічних взаємовідносин. Глобалізація якісно змінює співвідношення національного та наднаціонального компонентів світової регулятивної системи: держави самостійно уже не в змозі реально і ефективно впливати на економічні процеси в умовах розширення і поглиблення міжнародної інтеграції підприємницьких структур і ринків. Постійно зростаючий обмін товарами, послугами, фінансовими ресурсами, інвестиціями, інноваціями все більшою мірою регулюється відповідними міжнародними інститутами, серед котрих чільне місце займають міжнародні фінансові організації (МФО). Тому важливим з теоретичної та практичної точки зору є аналіз механізмів, за допомогою яких МФО виконують покладені на них світовим співтовариством повноваження та функції.

Посилення нерівномірності, асинхронності та диспропорційності розвитку міжнародних фінансово-інвестиційних відносин, що наочно показала остання світова фінансова криза, обумовлюють необхідність реформування існуючої глобальної фінансової архітектури. Аналіз дій урядів країн з розвинутою економікою, керівництва МФО в кризових умовах має винятково важливе значення для розуміння умов і шляхів реформування, концентрує дослідницький інтерес на заходах своєчасного запобігання фінансових криз, а в разі їх виникнення - нейтралізації чи пом’якшення їх негативних наслідків.[22]

5. Участь української держави в наднаціональних економічних інститутах

Правові засади співробітництва України з ЄС.

Проблема „наближення до Європи” значною мірою полягає у правовій площині. Так, ще в 1995 р. Єврокомісія опублікувала так звану „Білу книгу про підготовку асоційованих країн Центральної та Східної Європи до вступу у внутрішній ринок ЄС”. Після цього значно інтенсивнішим став процес узгоджень законодавчих систем зазначеної групи країн відповідно до загальноєвропейських стандартів. За оцінками фахівців, реалізація аналогічного завдання щодо узгодження законодавчої бази для України, відповідно до 150 конвенцій Ради Європи, 60 міжнародних європейських угод, 1,5 тисяч інших актів ЄС та численними прецедентними рішеннями Євросуду, видається справою особливо непростою. Адже належить внести зміни та доповнення не менш як до 4 тис. національних законодавчих актів. [7,c.20]

На міжнародному рівні базовим правовим документом, який регулює процес європейської інтеграції України, є Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС, яка складається з 9 розділів та 100 статей.

Угода встановлює як рамки широкого політичного діалогу між сторонами, так і важливі економічні пріоритети. Важливою метою щодо цього є погоджена перспектива створення між Україною та Європейським Союзом зони вільної торгівлі.

Узагалі цей документ можна вважати одним з найважливіших міжнародних документів, які були коли-небудь підписані Україною. Фактично Угода встановила загальні принципи двостороннього співробітництва у сферах торгівлі, руху капіталів, здійснення взаємних платежів, кооперування в промисловості та агропромисловому секторі, науково-технічному співробітництву. В Угоді декларується підтримка Євросоюзом ринкового реформування української економіки. На нашу державу було поширено загальну систему преференцій для країн, що розвиваються. Угода визначила порядок застосування режиму найбільшого сприяння, а також національного режиму для європейських компаній в Україні та вітчизняних у країнах ЄС. Україна отримала квоти на експорт з найбільш захищених від імпорту в ЄС товарних позиціях – текстилю, виробів зі сталі та ін.

У відносинах між Україною і ЄС, крім базової – Угода про партнерство та співробітництво, діє ряд угод, які регламентують різні аспекти двостороннього співробітництва. Це, зокрема, такі акти:

Угода між Європейськими співтовариствами та Україною про торгівлю текстильними виробами (підписана 5.05.1993 р.);

Угода між Урядом України і Комісією європейських співтовариств про заснування представництва Комісії європейських співтовариств України та про його привілеї й імунітети (підписана 17.09.1993 р.);

Угода між Урядом України та Комісією європейських співтовариств про створення Контактної групи щодо вугілля та сталі (підписана 08.06.1994 р.);

Угода між Європейським співтовариством з вугілля та сталі й Урядом України про торгівлю сталеливарними виробами (підписана 15.07.1997 р.);

Угода про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Європейським співтовариством з атомної енергії у галузі керованого термоядерного синтезу (підписана 23.07.1999 р.);

Угода про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Європейським співтовариством з атомної енергії в галузі ядерної безпеки (підписана 23.07.1999 р.);

а також інші документи, які стосуються сфер науково-технічного співробітництва, мирного використання ядерної енергії, включаючи торгівлю ядерними матеріалами та ін. [20]

Участь України в регіональних інтеграційних об’єднаннях.

Україна теж не стоїть осторонь інтеграційних процесів, намагаючись відстоювати свої національні економічні інтереси, а також регіональні і локальні, пов’язані з потребами внутрішнього розвитку. Україна співпрацює з багатьма країнами шляхом розвитку двосторонніх міждержавних відносин з прикордонними країнами, Росією, країнами Східної Європи, країнами ЄС, США, Японією, Китаєм, країнами, що розвиваються, країнами ОПЕК, НІК, Індією, країнами Латинської Америки і Африки.

Розпад СРСР і згортання діяльності РЕВ у 1991 р. привели до серйозної зміни умов розвитку колишніх союзних республік: втрата ринку країн РЕВ, розрив міжреспубліканських зв’язків призвів до розпаду могутнього єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР.

Економічні зв’язки в колишньому СРСР перевершували за інтенсивністю зв’язки між країнами Європейського Союзу. У Радянському Союзі в міжреспубліканський обмін було залучено більше 20% валового національного продукту (в ЄС – 14%).

Новоутворені держави вступили у важкий етап становлення національно-державних суверенітетів і радикальної трансформації економічних систем. Відтворення загального економічного простору стало значним, стабілізуючим положення фактором.

Організаційною основою цього процесу стало створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Воно є добровільним об’єднанням суверенних країн як самостійних і рівноправних суб’єктів міжнародного права з метою регулювання за допомогою міжнародно-правових засобів, міждержавних договорів й угод політичного, економічного, гуманітарного, культурного, екологічного й іншого співробітництва держав-учасниць. СНД не має національних повноважень. [14,c.33]

Співдружність створена відповідно до Угоди Республіки Бєларусь, Російської Федерації й України від 8 грудня 1991 р. (Мінськ), які будучи державами-засновницями СРСР у 1922 р., взяли на себе право констатувати припинення його існування як суб’єкта міжнародного права та геополітичної реальності й оголосили про утворення СНД 21 грудня 1991 р. В Алма-Ата був підписаний Протокол до цієї Угоди, що зафіксував участь у СНД Азербайджанської Республіки, Республіки Молдова, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан і Туркменістану. У грудні 1993 р. до нього приєдналася Грузія. Штаб-квартира Співдружності знаходиться в Мінську.

Україна обрала модель асоційованої, а не повної участі в діяльності Співдружності. Це дає їй змогу активно працювати в основних органах СНД, у тому числі в Радах глав урядів та глав держав, і разом з тим дистанціюватися від тих органів та рішень, які за своїм профілем порушують національний суверенітет або не відповідають власним інтересам України чи її міжнародним зобов’язанням стосовно інших держав та організацій. Таку ж позицію відносно СНД займає Туркменістан, значною мірою її поділяють Азербайджан, Молдова, Грузія, Узбекистан. (Подібний вибір України спричинений характером реальних економічних відносин між Росією та країнами СНД. Достатньо сказати, що в головних міжнародних (міждержавних) організаціях СНД Росії належить 50% голосів).

СНД є дуже ефективною організаційною формою для цивілізованого вирішення на міжнародному рівні таких невідкладних завдань:

- завершення процесів економічного і державного розмежування (розподіл активів і пасивів колишнього СРСР, власності, встановлення державних кордонів і погодженого режиму на них тощо);

- розроблення механізму взаємних торговельно-економічних відносин на принципово новій, ринковій і суверенній, основі;

- відновлення міжреспубліканських господарських і виробничо-технологічних зв’язків;

- цивілізоване вирішення гуманітарних питань (гарантії прав людини, трудових прав, міграцій тощо);

- забезпечення систематичних міждержавних контактів з економічних, політичних, воєнно-стратегічних і гуманітарних питань.

Співробітництво в рамках ОЧЕС.

Організацію Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) було створено 25 червня 1992 р. у Стамбулі в ході зустрічі на найвищому рівні глав держав і урядів Азербайджану, Албанії, Болгарії, Греції, Грузії, Молдови, Росії, Румунії, Туреччини та України шляхом прийняття Декларації та підписання Босфорської заяви, в якій було виражено бажання перетворити Чорне море в регіон миру, свободи, стабільності і процвітання через взаємне співробітництво.

Основні цілі створення ОЧЕС:

- перетворення Чорного моря в територію миру, стабільності і процвітання завдяки розвитку дружніх і добросусідських відносин;

- розвиток економічного співробітництва між країнами-членами на основі принципів гельсінського Заключного акта та рішень, що міститься в документах ОБСЄ;

- поліпшення умов для підприємницької діяльності і стимулювання індивідуальних та колективних ініціатив підприємств та фірм;

- сприяння економічному співробітництву з урахуванням специфічних умов, інтересів та проблем країн-учасниць;

- розвиток всеохоплюючого багатостороннього та двостороннього чорноморського економічного співробітництва;

- оптимальне використання всіх можливостей для розширення та диверсифікації співпраці.

Для України обумовленість програм МВФ була і залишається широкою. Незважаючи на те, що Україна стала членом МВФ 3 вересня 1992 року, активна співпраця з цією організацією розпочалася лише в жовтні 1994 після розробки українським урядом разом з експертами МВФ програми макроекономічної стабілізації та реформування економіки. Реальне співробітництво почалося з використання спеціальних механізмів отримання ресурсів (програма системної трансформаційної позики), коли було отримано два транші на суму 498,65 млн. СПЗ (13% від загальної суми, наданої МВФ за цією програмою). Показово, що за абсолютним розміром системної трансформаційної позики Україна посіла друге місце після Російської Федерації, яка отримала за цією програмою кредитів на 2156,55 млн. СПЗ. Наступним етапом взаємодії України з МВФ можна вважати використання ресурсів МВФ за програмою “Стенд-бай”. Першу програму на суму 997,30 млн. СПЗ було затверджено 7 квітня 1995 року, другу на суму 598,2 млн. СПЗ - 10 травня 1996 року, а третю на суму 398,92 млн. СПЗ - 25 серпня 1997 року (з закінченням терміну дії 24 серпня 1998 року). Сучасний етап взаємовідносин України з МВФ розпочався з впровадження трирічної програми розширеного фінансування. Програму було затверджено 4 вересня 1998 року спочатку в сумі 1646,0 млн. СПЗ, з наступним збільшенням до 1920,0 млн. СПЗ. Рішення про збільшення загального фінансування в рамках програми було пов’язане зі збільшенням квоти України в МВФ та необхідністю пом’якшення негативних наслідків у сфері зовнішньої торгівлі, викликаних світовою фінансовою кризою.[9,c.22]

Досвід України показує, що МВФ йшов на цілий ряд поступок, вирішуючи непрості дилеми, зокрема, замінюючи одні види обумовленості іншими. Зобов’язання Уряду щодо проведення реформ часто супроводжувалися затримками, відходом від досягнутих домовленостей, нерідкими випадками опору з боку українського парламенту. Незважаючи на це, МВФ продовжував співробітництво з Україною для того, щоб продемонструвати свою підтримку структурних реформ та реформаторів.


Висновки

Прискорення розвитку міжнародних економічних відносин наприкінці ХХ ст., взаємозалежними учасниками яких стали всі країни світу, привели до утворення численних міждержавних об'єднань, котрі сприяли появі нових форм як співпраці, так і протистояння. На сучасному етапі одним з основних процесів, що характеризуються розвиток міжнародних відносин, поруч із інтернаціоналізацією та глобалізацією, є інтеграція. Але й досі тривають суперечки щодо тлумачення терміну "економічна інтеграція" та щодо місця інтеграційного процесу у сучасній системі міжнародних економічних відносин.

Економічна інтеграція є якісно новим рівнем інтернаціоналізації виробництва та капіталу, застерігаючи при цьому від вузького визначення інтеграції як процесу, що веде до все більшої відкритості національних кордонів і найвищим ступенем розвитку інтернаціоналізації вглиб, у той час як глобалізація – це гранично можливий ступінь розвитку інтернаціоналізації вшир.

На нашу думку, взаємозв'язок економічної інтеграції з процесами інтернаціоналізації господарського життя та глобалізації світової економіки.

Економічна інтеграція набула низку характерних властивостей, котрі відрізняють її від інших форм економічної взаємодії країн:

1) лібералізація руху товарів, а потім і факторів виробництва;

2) поглиблення взаємозв'язків національних процесів виробництва внаслідок міжнародної спеціалізації та кооперації та структурні зміни в економіці країн, що інтегруються;

3) гармонізація законодавства та економічної політики, що усуває перешкоди інтеграції на мікрорівні;

4) цілеспрямоване регулювання інтеграційного процесу за допомогою створення міждержавних та наддержавних органів управління.

Інтеграційні процеси відбуваються як у регіональному, так і у глобальному масштабах. Проте характерною рисою сучасної економічної інтеграції є саме її регіональність. А в ході глобалізації формується така система економічних відносин, котра охоплює всі без винятку сторони господарського життя усіх країн світу.

Таким чином, економічна інтеграція є усвідомленим та цілеспрямованим процесом зближення, взаємопристосування та зрощування національних господарських систем шляхом зміцнення взаємовигідного економічного співробітництва на засадах укладених міждержавних угод, вільного руху товарів та факторів виробництва і координації політики.

Реформування української економіки здійснюється за підтримки з боку міжнародних фінансових організацій, зокрема, Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку (СБ) та Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Взаємодія України з МФО повинна витікати з об’єктивних умов економічного розвитку, враховувати внутрішні та зовнішні фактори впливу і глобальну перспективу, базуватись на попередніх комплексних оцінках можливих позитивних і негативних наслідків. Для обґрунтування такої політики необхідна інтенсифікація наукових досліджень і практична реалізація їх результатів.


Список літератури

1. Андре Я. Економічна інтеграція у суспільний європейський ринок: порівняльна характеристика зовнішньої торгівлі Польщі, Румунії та України // Журнал європейської економіки (укр.).- 2006.- № 2.- C.143-149

2. Бакуменко В., Безносенко Д., Криворучко С.В., Шевченко О. Виявлення комплексу проблем державного управління процесами європейської та євроатлантичної інтеграції України // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України (укр.).- 2006.- № 1.- C.128-142

3. Балакірєва О.М., Бабак О.В., Дмитрук Д.А., Левін Р.Я. Проблеми інтеграції в Єдиний економічний простір: погляд населення і лідерів формування громадської думки // Економіка і прогнозування (укр.).- 2006.- № 3.- C.9-25

4. Виходцев О. Монетарна модель МВФ в сучасних умовах // Зб. наук. праць вчених. Вип.29. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАНУ. - 2001. - С.107-114.

5. Гладський О. Основні умови та фактори здійснення євроінтеграційного вибору України // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України (укр.).- 2005.- № 3.- C.94-101

6. Государственное регулирование рыночной экономики: Учебн.пособие. – 2-е изд. – М:Дело, 2002. – 280с.

7. Губський Б.В. Європейський вектор інтеграційної політики України // Економіка України (укр.).- 2003.- № 5.- C.19-28

8. Лаазер К., Шрадер К. Інтеграція Польщі в аспекті розподілу праці в ЄС: приклад для України? // Журнал європейської економіки (укр.).- 2006.- № 3.- C.267-286

9. Лютий І.О., Міщенко В.І. Проблеми розвитку сучасного міжнародного фінансового ринку та інтеграційний курс України // Фінанси України (укр.).- 2006.- № 5. - C.21-32

10. Максимова М.М., Свободова-Клусакова З., Соукулова Д. и др. Западноевропейская интеграция и мировая экономика. – М.: Высшая школа, 1979. – 258 с.

11. Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки. - К.: " Наукова думка", 1994.

12. Михасюк І., А.Мельник, М.Крупка, З.Залога. Державне регулювання економіки. – ЛНУ ім.Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. – 640с.

13. Перспективи майбутньої інтеграції української економіки в ЄС // Журнал європейської економіки (укр.).- 2006.- № 2.- C.135-138

14. Рибак С.О. Розвиток інтеграційної стратегії України // Фінанси України (укр.).- 2004.- № 4.- C.30-34

15. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон, 2001. –362с.

16. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч.посібник. – К.:МАУП,2000.-176с.

17. Стровский Л.Е., Серегин Э.В. Интеграция как высшая форма развития международных экономических отношений // Экономические науки. – 2005. - №2. – с. 35-39.

18. Тарасевич В.М., Лебедєва В. Про цивілізаційні передумови інтеграційної політики України // Економіка України (укр.).- 2006.- № 3.- C.47-55

19. Шишков Ю.В. Интеграционные процессы на пороге ХХІ века. Почему не интегрируются страны СНГ. – М.: ІІІ тысячелетие, 2001. – 112 с.

20. http://www.mfa.gov.ua/

21. http://www.ieac.org.ua/

22. http://www.europexxi.kiev.ua/

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий