регистрация / вход

Форми та об'єкти міжнародної торгівлі

Форми міжнародної торгівлі. Регульоване "плавання" валютного курсу. Економічні наслідки для країни, що вивозить капітал в інші країни. Тенденція до зниження одиничних товарів і поява нових товарних форм. Маржа як різниця між курсом продавця і покупця.

Кафедра Міжнародної економіки

Контрольна робота

з дисципліни “Міжнародна економіка”


Зміст

1.Форми міжнародної торгівлі

2.Регульоване «плавання» валютного курсу

3.Тест.

4.Задача

5.Економічні наслідки для країни, що вивозить капітал в інші країни.

Список використаної літератури


1.Форми міжнародної торгівлі

Традиційно об'єкти міжнародної торгівлі розподіляються на товар-продукт (паливно-сировинні, сільськогосподарські, промислові товари) та товар-послугу , котрий на відміну від товара-продукта не набуває уречевленої форми, а виготовляється і споживається в основному одномоментно і не підлягає зберіганню. Відтак більшість видів послуг ґрунтується на прямих контактах між виробниками та споживачами. Ця обставина відокремлює міжнародну торгівлю послугами від торгівлі товаром-продуктом. Проте ряд послуг продається в комплекті з товаром-продуктом. Особливо це стосується торгівлі наукомісткими товарами.

З самого початку найбільшу питому вагу у міжнародному товарообігу займали товари-продукти. В міру розвитку міжнародного поділу праці і розгортання науково-технічної революції зросла роль експерта і імпорту послуг (так званого невидимого експорту). Світовий ринок послуг став важливим сегментом світової торгівлі. Серед власне послуг виключно швидкими темпами зростають інжінірінгові, комунікаційні, банківські послуги, страхування, реклама. Значно повільніше відбувається розвиток транспорту та туризму.

Особливе місце в торгівлі послугами займають послуги, що обслуговують інновації (ліцензії та «ноу-хау»).

Протягом останніх десятиліть світова торгівля ліцензіями розвивається більш швидкими темпами, ніж торгівля товарами-продуктами, особливо у ПРК та НІК. На долю цих країн припадає 99% світового експорту ліцензій і патентів та 85% їх імпорту. Розвинуті країни на купівлю ліцензій витрачають в середньому 10% загальних витрат на науково-дослідницьку діяльність. Лідером є США, на долю яких припадав 2/3 продажів. Виробництво за американськими ліцензіями за кордоном у 2,5 рази перевищує товарний експорт США.

В розвитку світового товарного обігу чітко простежується тенденція до зниження традиційних одиничних товарів і поява нових товарних форм: товар-група, товар-об'єкт, товар-програма.

Одиничний товар був типовим для ранніх стадій становлення міжнародної економіки. Ця різновидність товару завоювала широку сферу розповсюдження у зв'язку з розвитком міжнародного поділу праці, ускладненням та диференціацією суспільних потреб.

Однак нині зона одиничного товару відносно звужується. Вона створює нижній, кон'юнктурний поверх світових товарних потоків. Подальша еволюція товарних форм пов'язана з товаром-групою, товаром-об'єктом та товаром-програмою.

Товар-група . Розповсюдження товара-групи на світових товарних ринках відбувається у двох формах: перетворення товарної маси в товари групового асортименту і об'єднання товарів в комплектні поставки.

Дана форма панувала на світовому ринку до початку 80-х років. Найбільшими експортерами комплектного устаткування в цей період були Японія, ФРН та США.

Товар-об'єкт. Товар-об'єкт (підприємство) - пов'язаний із створенням великих підприємств різного призначення, що реалізуються на світовому ринку. Провідним постачальником товара-об'єкта на світовий ринок є США.

Товар-програма. Товар-програма - пов'язаний з різко вираженим зростанням наукомісткості, з проривом в галузі нових ідей і технологій. Цей товар починається з ідеї, котра у подальшому стикується з необхідною матеріально-речовою базою, трудовими ресурсами, кредитно-фінансовими можливостями (наприклад, програма створення літака-аеробуса А-ЗХХ).

Розвиток нових товарних форм здійснюється на верхньому, стратегічному поверсі світових товарних потоків і ґрунтується на поглибленні міжнародного поділу праці, розвитку міжфірмового та внутрішньо фірмового поділу праці. Але перехід від однієї товарної форми до іншої не витісняє попередньої. Кожна різновидність продовжує розвиватися, співіснуючи з іншою. Міжнародна торгівля одиничними товарами створює кон'юнктурний товаропотік з традиційною формою угод (контракти). Нові товарні форми, пов'язані з товаром-групою, товаром-об'єктом і особливо з товаром-програмою, створюють стратегічний товаропотік. Останній ґрунтується на довготривалих виробничих зв'язках зі спеціалізації і кооперування, на великомасштабних угодах, пов'язаних із спільним фінансуванням або спорудженням об'єктів, метою яких є вирішення великих народногосподарських проблем на основі включення в систему світогосподарських інвестиційно-виробничих зв'язків. Формою угоди тут виступають: договір, концесія, генпідряд.

Поява нових товарних форм породжує виникнення нових послуг. Йдеться, насамперед, про процес софтизації, тобто зростання питомої ваги інформаційних послуг. Значення останніх в епоху переходу від індустріального до постіндустріального (інформаційного) суспільства домінує. Необхідно вказати і на зростання значення кредитно-фінансових послуг. Це значення, як правило, пов'язують з просуванням на світовий ринок товара-об'єкта і товара-програми. Особливого значення при просуванні такої товарної форми як товар-програма набувають науково-технічні, інжінірінгові та консультаційні послуги.

Ціни на товар-групу, товар-об'єкт і товар-програму формуються під впливом ряду специфічних чинників:

а) тривала взаємодія з економічним середовищем товарного ринку (в першу чергу валютно-кредитним), який вимагає прогнозування тенденції кредитних та валютних умов на ціну;

б) диференційованість якісних показників товара-групи, яка вимагає урахування в ціні кінцевого ефекта його використання, тобто пов'язання її з показниками функціонування товара-групи, що закуповується або продається, та обчислення ціни шляхом побудови „цінової етажерки”;

в) об'єднання в товарі-об'єкті, товарі-програмі багатьох різнорідних компонентів (конструкції, різноманітні машини, устаткування, робоча сила, кредитні гроші тощо) надає акумулюючого впливу на ціну. В цьому випадку застосовується кумулятивний питомий показник: валютні капіталовкладення, віднесені до одиниці потужності, кінцева продуктивність об'єкта або валютні витрати на перетворення одиничного осередку виробничої інфраструктури (товар-програма).

2. Регульоване «плавання» валютного курсу

Валютним курсом називається співвідношення обміну двох грошових одиниць або ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни.

Фіксування курсу національної грошової одиниці в іноземній називається валютним котируванням . Воно дає змогу визначити співвідношення двох грошових одиниць, запропонованих для обміну.

Котирування проводять державні (національні) і великі комерційні банки. Розрізняють офіційне і вільне (ринкове) котирування валют. За офіційними котируваннями здійснюються всі валютні операції держави. У міжбанківській торгівлі валютою щоденні котирування коливаються навколо офіційного курсу.

На валютному ринку його учасники використовують два курси: курс продавця і курс покупця . Курс продавця — це курс, за яким банк-резидент продає іноземну валюту за національну, а курс покупця — це курс, за яким він купляє іноземну валюту за національну. Курс продавця завжди вищий за курс покупця.

Різниця між курсом продавця і покупця називається маржею. За рахунок маржі банк покриває видатки і формує прибуток за валютними операціями.

Часто дилери, а також для економічних розрахунків чи у зовнішньоторговельних контрактах для встановлення курсів валют використовують середній курс — середнє арифметичне курсів продавця і покупця.

Під час валютних операцій виникає необхідність встановлення крос-курсу . Це курс, отриманий розрахунково з курсів двох валют до третьої. Або це — котирування двох іноземних валют, жодна з яких не є національною валютою учасника угоди, який встановлює курс.

Курс національних валют визначається, як правило, до долара.

У розрахунках часто використовують фіксинг — визначення міжбанківського курсу послідовним порівнянням попиту та пропозиції по кожній з валют, а потім на цій основі установлення курсів продавця І покупця. їх публікують у офіційному бюлетені.

Валютний курс характеризує співвідношення попиту та пропозиції кожної валюти, що відображається в платіжному балансі.

Платіжний баланс являє собою співвідношення між платежами країни за кордон і надходженням їх з-за кордону. Між торговим балансом і валютним курсом існує обернений зв'язок. Якщо торговий баланс погіршується (збільшується від'ємне сальдо), то це є показником того, що країна більше витрачає грошей за кордоном, ніж продає товарів, тобто на валютному ринку збільшується пропозиція національної валюти і росте попит на іноземну, що створює умови для формування тенденції до падіння національної валюти. І навпаки, якщо баланс активний, попит на національну валюту зростає, і отже, підвищується її курс. Погіршення платіжного балансу вимагає вживання заходів валютного контролю з боку національного уряду, що веде до посилення контролю за валютними операціями та збільшення позик, знижує попит на валюту, і отже, її курс. Стабільно активне сальдо платіжних балансів в останні роки мають лише Японія та Німеччина, що відображається в стабільності курсів їхніх національних валют.

Коливання валютного курсу впливає і на зовнішньоекономічну діяльність: підвищення сприяє імпорту, зниження створює вигідні умови для експорту товарів та залучення іноземного капіталу. Коливання валютного курсу фірми використовують у своїх інтересах.

На зміну валютних курсів впливають різні чинники. Загальну закономірність зміни валютних курсів залежно від різних чинників можна виразити так:

r = [(Мн/Мі) • (Nн/Ni)] • (Ін - Іі) • (Рн - Рі) • Т.

Це означає, що курс іноземної валюти щодо національної зросте, якщо:

збільшиться грошова маса в даній країні (Мн);

зменшиться грошова маса в іноземній державі (Мі);

підвищиться ВВП в даній країні (Nн);

зменшиться BВП в іноземній країні (Ni);

знизяться відсоткові ставки в даній країні (Iн);

підвищиться відсоткова ставка в іноземній країні (Iі);

збільшаться очікувані темпи інфляції в даній країні (Рн);

зменшаться темпи інфляції в іноземній країні (Рі);

знизиться сальдо торгового балансу даної країни (Т).

У міжнародній практиці використовуються два методи встановлення валютних курсів:

режим фіксованих курсів валют;

режим плаваючих курсів .

Перший метод діяв до 70-х років у межах Бреттон-Вудської валютної системи і передбачав обмеження коливання національних валют відносно встановленого між ними співвідношення.

Тепер використовується другий метод, за якого курси визначаються на валютному ринку під впливом попиту та пропозиції. Існує декілька режимів плаваючих валютних курсів.

1. Незалежне "плавання", за якого курс встановлюється на основі попиту і пропозиції на національні валюти з мінімальним втручанням центральних банків. Цей режим використовують США, Японія, Великобританія, Австралія, Венесуела, Аргентина та ін.

2. Кероване "плавання", яке відрізняється від попереднього лише більшим впливом центральних банків. Такий режим мають Греція, Китай, Туреччина, Індія, Південна Корея та ін. Деякі країни мають де кілька валютних курсів, наприклад курс для фінансових операцій, курс для зовнішньоторговельних операцій, курс для туристів.

3. Спільне "плавання". Використовують його країни — члени ЄС. Вони мають два валютні режими: один — для операцій всередині Союзу, а інший — для відносин з іншими партнерами. Всередині Союзу обмежені різкі коливання курсів національних валют, а відносно валют інших країн вони не лімітуються.

Існує декілька видів "прив'язаних" валютних курсів, застосування яких передбачає жорстку фіксацію національного валютного курсу до однієї добровільно вибраної валюти або кошика валют. Якщо змінюється базовий курс, автоматично змінюється і прив'язаний.

Сьогодні існують такі прив'язані курси:

ординарні валютні курси, прив'язані до долара (Ангола, Афганістан, Гаїті, Панама та ін.);

ординарні валютні курси, прив'язані до французького франка (Бенін, Конго, Малі, Сенегал та інші колишні колонії Франції);

ординарні валютні курси, прив'язані до інших валют: індійської рупії — Бутан; ренда ПАР — Лесото та Свазіленд; австралійського долара — Тонга;

валюти, прив'язані до кошикових валютних курсів (Алжир, Австрія, Кувейт, Мальта, Швеція та ін.)

Крім того, існує валютний курс за системою ковзаючого паритету. За такою системою держави встановлюють твердий валютний курс відносно базової валюти, але зі зміною її курсу він автоматично не змінюється, а розраховується зміна його із врахуванням різниці в темпах зростання цін. Його використовують Бразилія, Чилі, Португалія, Колумбія, Мадагаскар.

Особливий валютний режим мають деякі країни — члени ОПЕК — Саудівська Аравія, Катар, Бахрейн, ОАЕ.


3.Тест

Активне сальдо платіжного балансу збільшиться, якщо в країні:

Знизяться реальні проценті ставки;

Виростуть темпи інфляції;

Збільшаться темпи економічного зростання;

Відбудуться всі процеси, зазначені вище;

Нічого із переліченого вище не відбудеться,

Відповідь поясніть.

Відповідь: С - збільшаться темпи економічного зростання

Перевищення надходжень над платежами становить активне сальдо платіжного балансу.

"Торгівельний баланс", як головна частина "Поточного платіжного балансу" показує різницю між платежами по експорту та імпорту товарів. Якщо експорт перевищує імпорт, то створюється "позитивне сальдо" торгівельного балансу. Якщо імпорт перевищує експорт, то виникає зовнішньоторговельний дефіцит або дефіцит "від'ємне сальдо" торгівельного балансу.

Друга частина платіжного балансу — "Рахунок руху капіталу" — також показує співвідношення попиту на іноземну валюту та її пропозицію. Приплив капіталу збільшує надходження іноземної валюти, відплив — зменшення іноземної валюти.

Баланс по поточних операціях і баланс руху капіталів взаємопов'язані. Дефіцит платіжного балансу по поточних операціях покривається в основному за рахунок припливу капіталів. І навпаки, при активі поточного платіжного балансу надлишкові кошти використовуються для купівлі нерухомості або акцій, облігацій в інших країнах.

Інформаційна значущість платіжного балансу передбачає його конкретний і детальних аналіз у зв'язку з іншими макроекономічними показниками. В найбільш загальному вигляді актив і пасив торгівельного балансу пов'язаний з підвищенням або зниженням попиту на товари даної країни на світовому ринку, тобто економічної кон'юнктури світового ринку. В цьому випадку перевищення експорту над імпортом (позитивне сальдо торгівельного балансу) показує зростання світового попиту на товари даної країни, а покупці всередині країни віддають перевагу товарам національного виробництва, а не імпортним, що свідчить про добрий стан економіки країни.

4. Задача

Рисунок 2 ілюструє внутрішній попит (D) і пропозицію (S) на ринку радіоприймачів у країні X. ОА - світова ціна на радіоприймачі

Рис.2. Ринок радіоприймачів

А) Який був би імпорт радіоприймачів у країну X за відсутності торгових обмежень, якщо уряд введе імпортне мито на рівні АВ?

Б) Яка ціна на радіоприймачі установиться на внутрішньому ринку країни X після введення мита?

В) Що показує площа прямокутника СЕFG?

Г) Які чисті втрати суспільства від введення імпортного мита?

Д) Як зміниться внутрішній обсяг виробництва радіоприймачів у країні X?

P 1 1P
R
Q1
t

Рис.3. Ринок радіоприймачів

А) Який був би імпорт радіоприймачів у країну X за відсутності торгових обмежень, якщо уряд введе імпортне мито на рівні АВ?

Країна Х продукує та споживає товар – радіоприймачі, у виробництві якого вона не має порівняльних переваг, у точці R. Лініями D та S на рис. 3 показано внутрішні попит та пропозицію радіоприймачів. За умови відсутності торгівлі внутрішня ціна та обсяги виробництва радіоприймачів відповідно становитимуть ОР1 та ОQ1

Країна відкрита для світової торгівлі і тому інші країни, які мають порівняльні переваги у виробництві радіоприймачів та домінують на світовому ринку, починають продавати радіоприймачі у країні X за світовою ціною ОA , нижчою, ніж внутрішня ціна.

Оскільки світовий ринок може постачати у дану країну X необмежену кількість радіоприймачів за ціною ОA, лінія пропозиції буде мати вигляд горизонтальної прямої AK, яка покаже обсяг товару, доступний покупцям даної країни як із внутрішніх, так і з зовнішніх джерел. Попит дорівнює пропозиції в умовах вільної торгівлі у точці K, причому внутрішнє споживання становитиме ОL, внутрішнє виробництво — OM, а різниця між цими двома значеннями — ML — це обсяг імпорту. Отже, в результаті імпорту внутрішня ціна товару впала з рівня ОР1 до рівня OA, а місцеві виробники продають на MQ1 товару менше, ніж до початку торгівлі.

Б) Яка ціна на радіоприймачі установиться на внутрішньому ринку країни X після введення мита?

Уряд для захисту національних виробників, які втрачають прибутки через наплив дешевих товарів з-за кордону, вводить імпортний тариф на кожну одиницю радіоприймачів, у розмірі AB. Цей крок призведе до зростання внутрішньої ціни з ОA до ОB і буде мати цілу низку наслідків. Крива сукупної пропозиції переміщається догори на значення введеного тарифу (t) на рівень BE. За нового рівня пропозиції внутрішній попит дорівнює сукупній (внутрішній та зовнішній) пропозиції у точці E, у якій під захистом імпортного тарифу внутрішнє виробництво збільшується на MH, а внутрішнє споживання зменшується на NL. Імпорт скорочується з ML до HN. Отже, в результаті введення тарифу зменшилося внутрішнє виробництво радіоприймачів, що, своєю чергою, призвело до скорочення імпорту.

В) Що показує площа прямокутника СЕFG?

Bтрати споживачів частково компенсуються за рахунок вигоди, яку отримують від введення мита держава та вітчизняні виробники радіоприймачів. Держава акумулює у державному бюджеті додаткові доходи, отримані внаслідок обкладання імпорту митом. Ці доходи розраховуються як добуток розміру імпорту країни після введення тарифу та розміру мита, і графічно зображаються прямокутником GCEF на рис. 3. Ці доходи від мита, за суттю, є перерозподілом доходу від споживача до держави і не впливають на економічний добробут держави: вона виграє те, що втрачає споживач. Доходи переміщаються із приватного сектора у державний.

Г) Які чисті втрати суспільства від введення імпортного мита?

До введення імпортних тарифів споживчий надлишок, тобто вигода від придбання товарів за ціною A, дорівнював площі трикутника АKD, отже споживачі могли споживати радіоприймачі у будь-яких кількостях, обмежених кривою сукупних внутрішньої та зовнішньої пропозиції і кривою внутрішнього попиту. Внаслідок того, що крива пропозиції AK після оподаткування імпорту тарифом перемістилась догори на значення тарифу t, надлишок споживання обмежується лише трикутником BED. Скорочення споживчого надлишку дорівнює заштрихованій ділянці (а + b + с + d). Це те, що втрачають покупці внаслідок зменшення споживчого надлишку, або чисті загальні втрати споживача від введення імпортного тарифу.

Д) Як зміниться внутрішній обсяг виробництва радіоприймачів у країні X?

Вітчизняні виробники радіоприймачів, на яких мито не поширюється, реалізують свою продукцію за вищою ціною ОВ. Оскільки ця ціна вища від світової ціни ОА, вітчизняні виробники піднімаються догори по кривій пропозиції S, збільшивши вітчизняне виробництво з OM до ОH. Вони скористаються як вищою ціною, так і більшим обсягом продаж. Отже, вони отримають додатковий дохід, який розраховується як різниця між додатковим прибутком, що одержать виробники внаслідок введення імпортного тарифу, та додатковими витратами на виробництво додаткової кількості товару. Цей дохід має вигляд трапеції а на рис. 3.

5.Економічні наслідки для країни, що вивозить капітал в інші країни

Прямі зарубіжні інвестиції справляють істотний вплив як на соціально-економічний розвиток країн-інвесторів (звідки відходить капітал) і приймаючих країн (куди спрямовується капітал), на становище різних соціальних груп у цих країнах, так і на стан та динаміку розвитку світового господарства в цілому та окремих його регіонів.

Вплив ПЗІ на приймаючі країни і країни-інвестори звичайно розглядається за такими напрямками: накопичення капіталу; оволодіння сучасною технологією та управлінськими ноу-хау; стан платіжного балансу; рівень зайнятості та заробітної плати; реалізація національних економічних планів; культурні зміни; урядова соціальна та економічна політика тощо.

По всіх цих напрямках вплив зарубіжних інвестицій може бути як позитивним, так і негативним, різним для приймаючих країн і країн базування, для розвинутих країн, країн що розвиваються, країн з перехідною економікою. А відтак, знаючи загальний характер потенційних наслідків того чи іншого напрямку ПЗІ, потрібно мати на увазі, що це "загальне" — не завжди обов'язкове для всіх країн. Інакше кажучи, загальні положення про вигідність чи невигідність ПЗІ не можуть бути застосовані до будь-якої країни. Конкретна ситуація у конкретній країні, супровідна ПЗІ (а саме: розміри інвестицій та їх використання, рівень зайнятості, стан платіжного балансу, розподіл доходу від застосування ПЗІ, вплив на навколишнє середовище та соціально-політичний клімат тощо) визначає як приватний, так і загальний характер ефекту від прямих зарубіжних інвестицій.

Більшість економістів поділяють думку, що потенційна вигідність ПЗІ найбільш очевидна для промислово розвинутих країн, виступають вони в ролі інвесторів чи в ролі приймаючої країни. Як країни базування вони отримують доходи у формі відсотків, дивідендів, ліцензованих платежів та платежів за управлінські послуги, що збільшує можливість накопичення капіталу, кількість робочих місць, надходження податків до бюджету і т. ін. ПЗІ для цих країн означають розширення експортних ринків, доступ до сировини та дешевої робочої сили, можливість реалізації специфічних переваг фірм-інвесторів в технології та управлінні, мінімізації оподаткування та, як наслідок, підвищення конкурентоспроможності.

Країна-інвестор може зазнавати і збитки внаслідок відпливу капіталу. Це відбувається в тому випадку, якщо дохід від ПЗІ не надходить в країну базування. Але головний негативний момент для країни базування стосується зайнятості: експорт ПЗІ — це експорт робочих місць. Реальною є і така небезпека: ноу-хау, які супроводжують зарубіжні інвестиції, можуть бути використані в приймаючій країні проти цієї фірми.

Якщо країна (фірма) базування не може повністю реалізувати свої переваги, пов'язані з ПЗІ, і багато з них можуть бути привласнені іншими суб'єктами, то виникає потреба або припинити відплив ПЗІ, або обмежити його встановленням оптимального оподаткування на відплив ПЗІ.

В якості приймаючих промислово розвинуті країни також мають незрівнянно більші (ніж країни, що розвиваються) можливості реалізувати такі потенційні вигоди від прямих зарубіжних інвестицій, як збільшення робочих місць, стимулювання внутрішньої конкуренції, структурна перебудова економіки, переважне інвестування у високо технологічні галузі, НДЦКР і особливо у розвиток фундаментальних досліджень.

Що стосується країн, що розвиваються, а також країн з перехідною економікою, то безумовно більшість з них потребують ПЗІ. Більше того, для деяких з цих країн зарубіжні інвестиції є єдиним шансом вийти із "зачарованого кола бідності".

Для країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою ПЗІ це:

робочі місця і, отже, зростання добробуту, почасти як наслідок навчання і підвищення кваліфікації робочої сили;

залучення невикористовуваних ресурсів в економічний обіг;

можливість оволодіння новою технологією і новими методами управління, підготовки кадрів, що відповідають вимогам ринкової економіки;

можливість брати участь в міжнародному поділі праці, скоротити імпорт та розширити експорт.

Сукупний ефект від ПЗІ може призвести до участі країни в міжнародній конкуренції, до загального зміцнення становища її на світовому ринку.

ПЗІ впливають і на платіжний баланс. Заміщення імпорту внутрішнім виробництвом, доходи від експорту, субсидування імпорту технології та менеджменту — все це сприяє розширенню торгівельної частини платіжного балансу приймаючої країни. ПЗІ можуть не лише зменшити залежність від імпорту даного продукту за рахунок збільшення внутрішнього виробництва, а й сприяти отриманню доходу від його експорту. Деякі країни, як, наприклад, Бразилія, в якості умов ПЗІ ставлять експорт продуктів, вироблених в результаті їх капіталовкладень.

З позицій платіжного балансу ПЗІ з самого початку є сприятливими для приймаючої країни, але вони виявляються несприятливими в довгостроковому плані, якщо відбувається репатріація доходів. Для країни базування відплив капіталу погіршує, в принципі, стан платіжного балансу в короткостроковому плані, але поліпшує — в перспективі, коли починають надходити платежі по відсотках і дивідендах із-за кордону.

Негативний вплив ПЗІ на країни, що розвиваються, може відбуватись в таких напрямках:

Технологічна залежність.

Порушення економічних планів.

Культурні зміни.

Втручання ТНК в діяльність уряду приймаючої країни.

Значна частина громадськості багатьох країн вважає, що ПЗІ можуть завадити реалізації національних планів економічного і соціального розвитку, оскільки створюється реальна небезпека несприятливого впливу на місцеву економіку, можливість лоббірування місцевих політиків в інтересах іноземних інвесторів, а також фінансування змов проти уряду.

Аналіз впливу ПЗІ на добробут окремих груп населення показує, що від прямих зарубіжних інвестицій:

виграють:

а) іноземні фірми-інвестори;

б) робітники приймаючої країни (робочі місця);

в) населення приймаючої країни від можливого збільшення соціальних послуг за рахунок податків на доходи від ПЗІ.

програють:

а) робітники країни-інвестора, оскільки ПЗІ означають експорт робочих місць;

б) конкуруючі фірми приймаючої країни;

в) платники податків країни-інвестора, оскільки прибутки ТНК складніше оподатковувати і уряди або перекладають недоодержану суму податкових надходжень на інших платників, або скорочують фінансовані за рахунок бюджету соціальні програми.

Загальний висновок економістів, що аналізують ПЗІ, такий:

Країна-інвестор в цілому виграє, оскільки вигоди для інвесторів більші ніж витрати робочих місць та інших категорій осіб в країні базування;

Приймаюча країна також в цілому виграє, тому що виграш для робітників та інших категорій осіб більший, ніж втрати для інвесторів приймаючої країни, змушених конкурувати з фірмами, що мають технологічні, управлінські та інші переваги.

Одночасне існування як витрат, так і вигод породжує розбіжності в ділових колах, серед політиків, вчених-економістів з приводу іноземних інвестицій. В багатьох країнах ПЗІ породжують націоналістичні почуття. В США, наприклад, згідно з опитуванням, нині 48% американців виступають проти японських інвестицій і тільки 18% — за. Позиція країн, що розвиваються, також двоїста. З одного боку, вони побоюються надмірного іноземного впливу і експлуатації, а з іншого — скорочення інвестицій як засобу доступу до новітніх технологій, розширення експорту тощо.

В багатьох країнах у сфері інвестиційної політики діють потужні суперечливі лоббістські групи, які добиваються у своїх інтересах або обмеження припливу ПЗІ, або їх широкого залучення.

В країнах базування ТНК лоббістський вплив цих корпорацій на зовнішню політику урядів нерідко призводить до міжнародних військових конфліктів з метою захисту інтересів фірм-інвесторів, котрі не співпадають з інтересами нації в цілому.

Загальновідомо, що в глобальному масштабі ПЗІ, обсяг яких досяг у 1995 р. 2,6 трлн. дол., відіграють позитивну роль. Їх розподіл по країнах, секторах економіки, галузях промисловості набагато визначає структуру світового господарства, відношення між його окремими частинами. Головними інвесторами є промислово розвинуті країни. Ініціюючи понад 95% прямих зарубіжних інвестицій, вони ж і отримують близько 75% цих інвестицій. В 90-і роки істотно зросли ПЗІ в країни, що розвиваються, з промислово розвинутих країн. У 1994 р. вони становили 74 млрд. дол. Переважна частина цих інвестицій була спрямована в Азіатські та Латино-Американські НІК. На долю найбільш слаборозвинутих країн припадає всього 5-6% загального обсягу ПЗІ.

Найбільший потік зарубіжних інвестицій спрямовується в обробну промисловість та сферу послуг, на яку сьогодні припадає понад 50% щорічного обсягу нових капіталовкладень.


Список використаної літератури

1. Багрова, І.В. Міжнародна економічна діяльність України [Текст] : навчальний посібник / І. В. Багрова, О. О. Гетьман, В. Є. Власюк ; Дніпропетровський ун-т економіки та права. - К. : ЦНЛ, 2004. - 384 с.

2. Дахно, І.І. Світова економіка [Текст] : навчальний посібник / І. І. Дахно. - К. : ЦНЛ, 2006. - 264 с.

3. Дахно, І.І. Світова економіка [Текст] : навчальний посібник / І. І. Дахно. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : ЦУЛ, 2008. - 280 с.

4. Карбау, Р. Міжнародна економіка [Текст] : підручник : пер. с англ / Р. Карбау. - 7-е вид. - Суми : Козацький вал, 2004. - 652 с.

5. Козик, В.В. Міжнародні економічні відносини [Текст] : навчальний посібник / В. В. Козик, Л. А. Панкова, Н. Б. Даниленко. - 6-тє вид., стереот. - К. : Знання, 2006. - 406 с.

6. Международная экономика [Текст] : учебное пособие / Т. Н. Гоголева, В. Г. Ключищева, Ю. И. Хаустов. - М. : КНОРУС, 2005. - 304 с.

7. Мировая экономика [Текст] : учебное пособие для вузов / ред. И. П. Николаева. - 3-е изд., перераб. и доп. - М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2007. - 510 с.

8. Міжнародна економіка [Text] : підручник / Мін-во освіти і науки України ; ред.: Ю. Г. Козак, Д. Г. Лук`яненко, Ю. В. Макогон. - 3-тє вид., допов. і переробл. - К. : ЦУЛ, 2009. - 560 с.

9. Міжнародна економіка [Текст] : навчальний посібник / ред. Ю. Г. Козак. - 2-ге вид., перероб і доп. - К. : ЦУЛ, 2008. - 1118 с.

10. Міжнародна економіка [Текст] : навчально-методичний посібник / Мін-во освіти і науки України, КНЕУ ; ред. Поручник. - К. : КНЕУ, 2005. - 160 с.

11. Міжнародна економіка [Текст] : підручник / КНУ ім. Тараса Шевченка ; ред. А. П. Румянцев. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К. : Знання, 2006. - 479 с.

12. Міжнародна економіка [Текст] : підручник / Мін-во освіти і науки України, Нац. металургійна академія України ; ред. В. М. Тарасевич. - К. : ЦНЛ, 2006. - 224 с.

13. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях [Текст] : навчальний посібник / Мін-во освіти і науки України ; ред. Ю. Г. Козак. - К. : ЦНЛ, 2004. - 676 с.

14. Одягайло, Б.М. Міжнародна економіка [Текст] : навчальний посібник / Б. М. Одягайло. - 2-ге вид., випр. і доп. - К. : Знання, 2006. - 407 с.

15. Передерій, О.С. Міжнародні економічні відносини [Текст] : навчальний посібник / О. С. Передерій ; Мін-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. - К. : ЦНЛ, 2006. - 274 с.

16. Романчиков, В.І. Міжнародні економічні відносини [Текст] : навчальний посібник / В. І. Романчиков, І. О. Романенко. - К. : ЦУЛ, 2008. - 256 с.

17. Руденко, Л.В. Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції [Текст] : підручник / Л. В. Руденко. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К. : ЦУЛ, 2007. - 632 с.

18. Цыпин, И.С. Мировая экономика [Текст] : учебник / И. С. Цыпин, В. Р. Веснин. - М. : ТК Велби : Проспект, 2007. - 248 с.

19. Шевчук, В.О. Міжнародна економіка: теорія і практика [Text] : підручник / В. О. Шевчук. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : Знання, 2008. - 663 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий