Європейська валютна система і проблеми Європейського союзу (стр. 5 из 8)

Економічна інтеграція. Різні характеристики економічної інтеграції між країнами також розглядалися як потенційні критерії оптимальності валютної зони. Ще Р. Манделл у своїй праці (1961 р.) відзначив, що схожа структура виробництва в двох потенційних учасників валютного союзу знижує ймовірність впливу на них асиметричних шоків. У підсумку гнучкий обмінний курс у меншому ступені буде необхідний для країн зі схожою структурою виробництва з метою протидії асиметричним шокам. Дж. Інграм в якості критерію оптимальності валютної зони запропонував використовувати інтеграцію фінансових ринків і, зокрема, наявність на ринках країн довгострокових фінансових активів. Він підкреслював, що у випадку високої інтеграції фінансових ринків на території розглянутого регіону немає необхідності переходити до системи плаваючих курсів. Якщо ж міжнародна фінансова інтеграція в межах інтеграційного утворення слабка, то розходження в процентних ставках сильніше виявляється в довгостроковому періоді, що призводить до зрушення основної маси операцій на фінансовому ринку убік короткострокових активів. Зміна довгострокових процентних ставок призводить до дестабілізації міжнародних потоків капіталу, а також до асиметричних шоків на кредитному, грошовому, а потім на решта ринках і країни ставлять під сумнів систему з фіксованим режимом обмінних курсів.

Іншим показником економічної інтеграції є фіскальна інтеграція країн. Кожна країна використовує трансферні платежі для згладжування рівня безробіття між регіонами. Наслідки впливу асиметричних шоків в інтеграційному утворенні можуть бути згладжені шляхом використання подібних трансфертних платежів між країнами валютної зони. В цьому випадку слід розробити систему фіскальних трансфертів, що дозволяє перерозподіляти фінансові засоби між країнами інтеграційного утворення. Досить очевидно, що найбільш бажаною в цьому випадку стає тісна фіскальна інтеграція між регіонами валютної зони. Проте реалізація описаних механізмів пов’язана з деякими труднощами. Слід нагадати, що кожна окрема країна – учасниця валютної зони в умовах повністю фіксованого режиму обмінного курсу (або при введенні спільної валюти) не може використовувати свою незалежну грошово-кредитну політику в якості інструменту впливу на економічну активність. Фіскальна інтеграція буде означати втрату практично всіх інструментів стабілізаційної політики, що вбачається проблематичним в умовах циклічного розвитку капіталістичної економічної системи. Тому слід говорити про можливість фіскальної координації між країнами інтеграційного утворення. Отже, країни, які домовляються про здійснення взаємної фінансової компенсації внаслідок виникнення асиметричних шоків, здатні формувати оптимальну валютну зону.

Гомогенні преференції країн-членів валютної зони при стабілізації шоків. В країнах-членах валютної зони функціонують фірми, які по різному сприймають шоки економічної політики. Для одних фірм вигідні експансіоністські механізми, для інших – рестрикційні. Об’єднуючись у впливові групи фірми намагаються чинити вплив на економічну політику своїх країн, яка може мати різне спрямування та різні ефекти розвитку економік. Для запобігання цьому необхідна політична інтеграція між країнами-членами валютної зони, яка розглядається, з одного боку, в контексті різних показників економічної політики (інфляція, зайнятість, дефіцит бюджету), а з іншого – в контексті можливості досягнення компромісу у впливових бізнесових і політичних колах інтеграційного об’єднання і прийняття швидких і погоджених скоординованих рішень.

Проблема негомогенності преференцій економічних суб’єктів країн-учасниць валютної зони частково вирішується шляхом переходу до єдиної валюти і єдиного центрального банку. Групи лобістів в цьому випадку втратять вплив на національні уряди країн-учасниць, оскільки ті, у свою чергу, уже не зможуть приймати незалежні рішення в сфері валютної та монетарної політики.

Політична інтеграція також передбачає формування в суспільствах країн-членів валютної зони почуття солідарності і «спільної долі», яке повинно нівелювати націоналістичні і сепаратистські прояви, що здатні посилюватись в умовах загострення соціальних потрясінь і позицій бізнесу внаслідок координованої політики, направленої на запобігання/згладжування асиметричних шоків.

Проксі- критерії оптимальної валютної зони. До них відносяться кореляція шоків і волатильність реального обмінного курсу. Такого роду критерії засновані лише на кореляційно-регресійному параметричному аналізі та непараметричному аналізі динаміки макроекономічних індикаторів, на відміну від критеріїв, що базуються на фундаментальних характеристиках країн, які прагнуть поглиблювати економічну, зокрема валютну інтеграцію.

Наприклад, у P. Ваубель пропонує використовувати волатильність реального обмінного курсу, як показник, що визначає готовність країни вступити у валютний союз. Якщо на економіку впливає невелике число шоків, для коректування яких необхідні зміни обмінного курсу, то волатильність реального обмінного курсу буде невисокою. Для таких країн витрати відмови від гнучкості номінального обмінного курсу як інструмента стабілізації при входженні чи утворенні валютного союзу будуть мінімальні. Представлені аргументи були перевірені емпірично, зокрема, у роботі Я. фон Хагена і Р. Нюмана.

Іншим критерієм оптимальності є співвідношення між числом симетричних і асиметричних шоків. Якщо кореляція симетричних та асиметричних шоків для розглянутих країн висока, то і ті, і другі будуть впливати на економіку. Тому витрати, пов'язані з неможливістю використання незалежної грошово-кредитної політики, а також гнучкого режиму обмінного курсу для цих країн будуть меншими.

Дані критерії допомагають лише визначити перелік країн чи регіонів, готових до валютної інтеграції, але не дозволяють виділити причини існуючих розходжень для країн і, таким чином, запропонувати способи їхнього усунення. Інший аспект проблеми полягає в тому, що перераховані критерії, які засновані на історичних даних, не дозволяють оперативно враховувати можливі структурні зміни в економіках розглянутих країн, що можуть підвищити, чи навпаки, понизити необхідність валютної інтеграції для країни.

Більшість країн ЄС в 1990-х рр. відповідали критеріям торгової відкритості та диверсифікації виробництва і міжнародної торгівлі. Практично всі країни були досить відкритими, особливо ті, які мають малу економіку.

З огляду на те, що відкритість економік робить внутрішні ціни сильно залежними від змін валютного курсу, слід говорити про ентузіазм Бельгії, Ірландії, Нідерландів, Люксембургу у питаннях поглиблення валютної інтеграції та створення Європейського валютного союзу.

Важливим показником на час розпочатої в Європі дискусії стосовно формування оптимальної валютної зони для країн ЄС та ЄАВТ був ступінь схожості у виробничих структурах. Найбільш проблематичними країнами зі значним відхиленням від центрального масиву схожих за структурами країн вбачались Норвегія, де серед товарних груп домінували нафта та риба, а також Греція з переважанням сільськогосподарської продукції та Нідерланди як потужний виробник, експортер та споживач природного газу в ЄС. Крім того, виробнича структура Данії з добре представленими товарними групами агропромислового виробництва значно відрізнялась від капіталомісткого Центру ЄС з домінуючим хімічним, автомобільним виробництвом та електричним машинобудуванням (Німеччина, Австрія, Франція, Італія).

європейський валютний криза союз

Рис. 1. Кластерне представлення схожості виробничих структур між країнами ЄС. Розраховано автором на основі даних Євростат, 1999 р.

Такі країни як Швеція, Фінляндія та Ірландія наприкінці 1980-х рр. мали більш гомогенну із Центром структуру виробництва, але в середині 1990-х років вони розпочали структурні зміни в економіці та інтенсивно стали розвивати наукомістке виробництво, зокрема телекомунікації (Швеція та Фінляндія), комп’ютерні прилади та технології (Ірландія), які поруч із традиційними секторами з відносно нижчою технологічною місткістю почали віддаляти виробничі структури цих країн від капіталомісткого Центру.

Ступінь відмінності у торгових структурах між європейськими країнами можна представити на рисунку. У 1990-х чітко виділився центральний кластер, що відображав гомогенність товарних структур: Німеччина, Австрія, Португалія, Великобританія, Фінляндія, Швеція та Італія. Значну негомогенність з цим регіоном виявляли Данія, Греція, Ірландія, Нідерланди та Норвегія.

Центральний кластер з найвищим рівнем гомогенності торгових структур в європейському економічному просторі

Рис. 2. Кластерне представлення схожості торгових структур між країнами ЄС та ЄАВТ, 1998 р. Розраховано автором на основі даних Intracen, 1998 р.