НА ТЕМУ «Міжнародні розрахунки за допомогою акредитиву»
Вступ
У сучасних умовах гроші є невід'ємним атрибутом господарського життя. Тому всі угоди, пов'язані з поставками матеріальних цінностей і наданням послуг, завершуються грошовими розрахунками. Розрахунки являють собою систему організації й регулювання платежів по грошових вимогах і зобов'язанням. Розрахунки можуть приймати як наявну, так і безготівкову форму.
Міжнародні розрахунки – це система організації і регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин. Суб'єктами міжнародних розрахункових операції є експортери, імпортери і банки. В основу міжнародних розрахунків покладено рух товарно-розпорядчих документів і операційне оформлення платежів [3, c. 34].
Головними чинниками, що виражають стан міжнародних розрахунків, є: 1) умови зовнішньоторговельних контрактів; 2) валютне законодавство; 3) особливості банківської практики; 4) міжнародні правила і «звичаї» тощо.
Міжнародні розрахунки здійснюються переважно у безготівковій формі, тому що досягається значна економія на витратах обігу. Основними посередниками в міжнародних розрахунках виступають банки, між якими виникають кореспондентські відносини. На основі міжбанківських кореспондентських відносин відбувається рух валюти між різними країнами.
Безготівкові розрахунки являють собою грошові розрахунки шляхом записів по рахунках у банках, коли гроші списуються з рахунку платника й зараховуються на рахунок одержувача. Основними формами розрахунків з фірмами й організаціями зарубіжних країн є акредитивне, інкасове, банківське переведення, розрахунки чеками. Перед кожним суб'єктом господарювання, що містить зовнішньоекономічну угоду, пов'язану з виконанням або прийняттям виконання грошового зобов'язання, стоїть проблема вибору форми розрахунку. У результаті об'єднання правових і економічних критеріїв всі форми розрахунку в міжнародній торгівлі можливо вибудувати у вигляді певної парадигми, на крайніх полюсах якої перебувають методи платежу, максимально вигідні для однієї з сторін на шкоду інтересам інший, а ближче до центра – ті, які більше врівноважують баланс інтересів покупця (платника) і продавця (одержувача засобів). Один з таких методів платежу – акредитив.
Поняття акредитив уживається в широкому й вузькому значенні терміна. У вузькому змісті (як форма безготівкових розрахунків і як певне юридичне поняття) акредитив являє собою умовне зобов'язання банку здійснити платіж третій особі (бенефіціару), видане з доручення клієнта й на зазначених їм умовах. У широкому змісті (як метод платежу) акредитив охоплює весь комплекс взаємин сторін зовнішньоекономічної угоди: продавця й покупця (або сторін іншого основного договору, що лежить у підставі акредитива, наприклад, підрядника й замовника), банку-емітента, авізуючого банку, а також перевізників, страхової компанії й т.д.
Об’єкт курсової роботи – акредитив як безготівкова форма розрахунків.
Предметом даної курсової роботи є проблеми та особливості здійснення розрахунків за допомогою акредитиву.
Мета даної роботи – проаналізувати практику безготівкового розрахунку за допомогою акредитиву та визначити напрями удосконалення.
Тема міжнародних розрахунків за допомогою акредитиву в цей час є актуальною, тому що ця форма розрахунку дуже поширена в міжнародній практиці, але в цей же час має багато проблем, які перешкоджають її використанню. Виходячи з вище сказаного, можна визначити завдання даної курсової роботи: 1) розглянути теоретичні та правові основи акредитивної форми розрахунку, як один з видів безготівкових розрахунків; 2) розглянути основні принципи організації акредитивної форми розрахунку; 3) проаналізувати як вона діє на певному підприємстві – суб’єкті ЗЕД та запропонувати пропозиції щодо розвитку та удосконалення цієї форми розрахунку.
1. Теоретичні основи і нормативно-правове регулювання акредитивної форми розрахунків
1.1 Поняття й сутність акредитива як міжнародної форми розрахунків
міжнародний розрахунок акредитив регулювання
Розширення господарських і комерційних зв'язків сучасних підприємств із зовнішній миром, викликане лібералізацією зовнішньої торгівлі, неминуче спричиняє перехід до устояних міжнародних форм розрахунків. Для роботи в подібних умовах фінансова практика виробила особливий спосіб розрахунку – відносно дорогий, але який забезпечує максимальний захист інтересів всіх учасників торговельної угоди – документарний акредитив.
Акредитивна форма розрахунків – це форма безготівкових розрахунків за товари й послуги, при якій оплата розрахункових документів відбувається в банку постачальника за рахунок засобів, спеціально депонованих для цієї мети в банку покупця [5, c. 48].
Документарний акредитив (Documentary Letters of Credit (L/C)) – однобічне умовне грошове зобов'язання банку, що видається їм за дорученням клієнта (імпортера) на користь його контрагента (бенефіціара), по якому банк, що відкрив акредитив (емітент), повинен здійснити бенефіціару платіж (негайно або з відстрочкою) за умови надання бенефіціару документів, передбачених в акредитиві й, відповідно, при виконанні інших умов акредитива [11, c. 56].
До 80% платежів у світовій торгівлі здійснюється за допомогою акредитива. Це пов'язано з тим, що з усіх форм міжнародних розрахунків документарний акредитив є найменш ризикованим та найбільш дійовим інструментом забезпечення платежів. У ділових зв'язках з партнерами з тих країн, де держави контролюють зовнішню торгівлю, застосування акредитива в багатьох випадках є необхідною умовою для здійснення експортно-імпортних операцій.
Розрахунки у формі документарного акредитива більш характерні для угод, які передбачають платіж проти надання експортером документів (готівковий платіж) або надання покупцю короткотермінового (до одного року) комерційного кредиту.
Під час операцій з акредитивом заінтересовані сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами і/або іншими видами виконання зобов'язань, до яких можуть належати документи. Акредитиви виставляються банками на підставі доручення або заяви клієнта (імпортера), які фактично повторюють усі умови розділу контракту, що стосується платежів.
Процес узгодження умов надання акредитива і термінів його виконання має три фази. На першій фазі розглядається пропозиція щодо умов поставки товару. Експортер надає потенційному покупцеві свою пропозицію і під час переговорів з покупцем обговорює умови акредитива.
Друга фаза пов'язана з підписанням умов поставки товару та його оплати. Імпортер дає експортеру замовлення на поставку товару, відповідно підписавши договір з купівлі-продажу (контракт). Водночас він дає своєму банкові доручення на відкриття акредитива.
Третя фаза є завершальною – товар поставляється і виконуються умови акредитива. Експортер відвантажує замовлений товар і надає банку документи на оплату.
У розрахунках за документарним акредитивом беруть участь такі сторони:акредитиводавець (той, хто віддає наказ на відкриття акредитива) – покупець-імпортер;акредитивний банк – банк-емітент (банк покупця-імпортера);авізуючий банк – банк, якому доручається повідомити експортера про відкриття на його користь акредитива і передати його текст;бенефіціар за акредитивом – продавець-експортер [5, c. 50].
Після укладання контракту експортер готує товар до відвантаження, про що повідомляє імпортера. Отримавши таке повідомлення, покупець подає своєму банкові доручення (заяву) на відкриття акредитива. У цій заяві банку доручається відкрити товарний акредитив на умовах, які перелічені в ньому і відповідають укладеному контракту. У заяві вказуються: 1) наказодавець і бенефіціар; 2) дата та місце закінчення акредитива;3) вид акредитива; 4) авізуючий банк і банк, який підтверджує акредитив; 5) спосіб відвантаження товару та виконання акредитива; 6) опис товару та умов поставки; 7) перелік документів, проти яких виконується акредитив; 8) дата першого відвантаження; 9) термін, протягом якого повинні бути надані документи; 10) номер рахунку, з якого банк повинен списати кошти на оплату товару і комісійні банків.
Відкритий банком акредитив направляється експортеру, який указаний у цьому акредитиві. Як правило, акредитив направляється через авізуючий банк, що знаходиться в країні експортера.
Отриманий від емітента акредитив може бути авізований банком без зобов'язань з його боку. У цьому разі авізуючий банк тільки перевіряє наявність документів за зовнішніми ознаками. Він не бере на себе жодних зобов'язань щодо гарантії платежу експортеру.
Якщо банк-емітент звертається до авізуючого банку дати підтвердження відкритому акредитиву, тобто додати власну гарантію платежу, то такий банк уже виступає в ролі банку, що підтверджує цей акредитив. Тоді відкритий акредитив має гарантії двох банків, один з яких перебуває в країні експортера, а другий – у країні покупця.
Далі відкритий акредитив підлягає переданню його бенефіціару. Отримавши акредитив, бенефіціар перевіряє відповідність його умовам контракту. У разі невідповідності бенефіціар може сповістити свій банк про умовне прийняття акредитива і вимагати у покупця внесення необхідних змін до його умов. Якщо бенефіціар згоден з умовами відкритого на його користь акредитива, він у встановлені терміни відвантажує товар і, отримавши транспортні документи від перевізника, надає їх разом з іншими документами у свій банк. Банк експортера перевіряє всі документи щодо їх відповідності умовам акредитива і надсилає їх банку-емітенту для оплати, акцепту або негоціації. У супроводжувальному листі обов'язково вказується, яким чином має бути зарахована виручка.
Отримавши документи, банк-емітент перевіряє їх, після чого переказує суму платежу банку експортера, дебетуючи рахунок імпортера. Банк експортера зараховує виручку бенефіціару. Імпортер же, одержавши від банку-емітента документи, одержує за ними у власність товари від перевізника.