Венчурний бізнес в Європі та його адаптація до українських умов

Аналіз значення, ролі, функцій та особливостей венчурного бізнесу в різних країнах Європи та в світі. Визначення механізмів інвестування та оцінка ступенів ризику на ринку цінних паперів. Діяльність інституціональних вкладників та фінансових посередників.

ВСТУП

Актуальність теми. Наразі одним із дієвих виправданих механізмів впровадження високотехнологічних інноваційних проектів є венчурне підприємництво. За умов інтенсивного науково-технічного розвитку і приватні підприємці, які безпосередньо є ініціаторами нових проектів, і великі промислові компанії, і держава чітко усвідомлюють, що відмова від інвестування в інноваційну сферу призведе до значного уповільнення соціально-економічного розвитку. Тому слід створювати такі економічні механізми, які б, з одного боку, сприяли впровадженню у виробництво новітніх досягнень НТП, а з іншого боку, дозволили б звести до мінімуму фінансовий ризик окремих інвесторів. На сьогодні таким ефективним механізмом, як це підтверджує світова практика, є венчурне підприємництво.

Досліджуючи венчурний бізнес в країнах Європи слід закцентувати увагу на його пристосуванні до українських умов, тобто зосередитись на тих питаннях, які є повністю або більшою мірою недослідженими. Як правило це – розробка планів, проектів, моделей чи стратегій щодо удосконалення економіки задля розвитку венчурного бізнесу в країні; розвиток науково-технічного прогресу та впровадження новітніх досягнень науки і техніки у виробництво в Україні, спричинені венчурним фінансуванням; розвиток венчурного бізнесу в Україні; сприятливість економіки для залучення венчурного капіталу; інвестиційні можливості країни; можливості створення інфраструктури венчурних фондів; оцінка перспектив та можливостей країни щодо участі у венчурному бізнесі; створення умов для впровадження механізму поєднання інвесторів з венчурними підприємцями; розробка ефективного механізму порядку утворення та використання коштів венчурного фонду; розробка нормативно-правової бази, яка б регламентувала правові відносини у сфері венчурного інвестування тощо.

Даною проблематикою займаються такі відомі вітчизняні та зарубіжні дослідники як: Азеєв А.А., Антонюк Л.Л., Аренс У.Ф., Аррендондо Лені, Артамонов Г.Т., Бланк І.А., Бове К., Бузова Н.Н., Бурлак Г. Н., Войт С.М., Дагаєв А.А., Дворак І., Кузнєцова І.С., Кутрань К.В., Матієнко В.М., Микитюк О.П., Москвін С., Наумець І., Омельченко А.В., Павлишин П., Поручник А.М., Чернадчук В.Д., Чорнїєнко А., Шклярук С., Щукін О.І. та інші.

При написанні роботи використовувались матеріали із економічних журналів, часописів, монографій, а також газети та інтернет-ресурси.

На основі актуальності даної теми слід сформулювати мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження.

Мета дослідження – знайти шляхи розвитку венчурного бізнесу в Україні; зважити усі "за" і "проти" щодо діяльності венчурних підприємств з урахуванням зарубіжного досвіду; запропонувати власні ідеї щодо функціонування венчурного бізнесу в Україні, а також визначити позитивні та негативні сторони даного виду діяльності.

До основних завдань слід віднести наступні:

- аналіз значення, ролі, функцій та особливостей венчурного бізнесу;

- дослідження венчурної діяльності в різних країнах Європи та в світі;

- характеристика фінансової діяльності венчурних підприємств;

- визначення впливу венчурного бізнесу на різні сфери господарського життя;

- дослідження можливостей та шляхів розвитку венчурного бізнесу в Україні;

- аналіз ролі венчурного бізнесу в інформаційній та інноваційній сферах;

- визначення участі та ролі держави у підтримці венчурних підприємств;

- аналіз етапів встановлення венчурної індустрії в світі;

- виявлення позитивних та негативних рис венчурного бізнесу;

- визначення механізмів інвестування на ринку цінних паперів;

- оцінка ступенів ризику при здійсненні венчурного інвестування;

- визначення діяльності інституціональних інвесторів та фінансових посередників;

- здійснення порівняльного аналізу факторів впливу венчурного бізнесу на економіку країн Європи;

- оцінка можливості та подальшого розвитку даного виду діяльності, застосувавши власні пропозиції, аргументи та підтверджені факти;

- доведення доцільності та необхідності здійснення венчурної діяльності тощо.

Об’єктом дослідження виступає вид бізнесу, орієнтований на практичне використання технічних новинок, результатів наукових досягнень, а також ноу-хау, ще не випробуваних на практиці.

Предмет дослідження включає механізми адаптації венчурного бізнесу до українських умов.

Для поставленої мети та завдань в роботі було використано ряд методів дослідження, до яких слід віднести наступні: аналіз, спостереження, синтез, експеримент, узагальнення, систематизація та класифікація.

Наукова новизна полягає у: систематизації інформації щодо діяльності інституціональних інвесторів, яка пов’язана із поняттям ризику та виявленні особливостей венчурного інвестування в США, Європі та Україні; виявленні нових ринків венчурного капіталу; виникненні нових предметів та товарів споживання завдяки вкладенню венчурного капіталу; дослідженні нових форм венчурного бізнесу; винайденні методів, що сприяють скороченню ризиків тощо.

Практичне застосування одержаних в роботі результатів передбачає наступне: на основі проведених досліджень було визначено основні проблеми та перешкоди, що стримують розвиток венчурного капіталовкладення в Україні, а також запропоновано власні шляхи розвитку венчурного підприємництва й стимулювання виробництва високотехнологічної, конкурентоспроможної та якісної продукції. Також було запропоновано власну модель розподілу джерел чистої енергії в майбутньому.

Я рекомендую взяти до уваги усі результати досліджень, оцінити запропоновані ідеї, проаналізувати їх та побудувати моделі, які б допомогли знайти шляхи швидкого пристосування венчурного бізнесу до українських умов. Також, рекомендую проводити подальші дослідження на основі моїх досліджень.

Охарактеризуємо коротко, про що йдеться в основних розділах дипломної роботи.

У розділі 1 розкрито суть та значення венчурного бізнесу, визначено причини його виникнення, виділено основні функції венчурного бізнесу, охарактеризовано основні поняття, що стосуються даного виду бізнесу, визначено структуру венчурного фонду, визначено основні способи фінансування венчурних підприємств, здійснено оцінку ризиків венчурних проектів, визначено сектори ринку інформаційних продуктів та послуг.

У розділі 2 досліджено основні етапи встановлення венчурної індустрії в світі, виявлено місце виникнення венчурного бізнесу, визначено ряд компаній, що займаються венчурною діяльністю, досліджено шляхи розвитку венчурного бізнесу в Європі, визначено умови та джерела венчурного фінансування, проведено дослідження щодо венчурної діяльності та венчурного фінансування в окремих країнах Європи, здійснено аналіз графічного матеріалу, виявлено негативні чинники, що стримують венчурну індустрію, здійснено порівняльний аналіз та співставлення даних в окремо взятих країнах.

У розділі 3 визначено умови для формування інвестиційного клімату в Україні, визначено історичні фактори інвестиційної привабливості України, виокремлено підходи щодо формування венчурного бізнесу в Україні, проаналізовано основні показники розвитку інвестиційних фондів, досліджено роль венчурних компаній в Україні, визначено структуру портфеля цінних паперів венчурних інститутів спільного інвестування та їх динаміку, визначено можливості вітчизняної економіки щодо венчурних інвестицій за допомогою досвіду зарубіжних країн, визначено основні шляхи вдосконалення венчурного бізнесу в Україні, проаналізовано сучасний стан вітчизняного ринку венчурного капіталу, визначено переваги та недоліки джерел фінансування, визначено економічну цінність венчурного капіталу та запропоновано власні шляхи щодо вдосконалення та адаптації венчурного бізнесу до українських умов, а також запропоновано власну модель розподілу джерел чистої енергії.

венчурний бізнес інвестування ризик


РОЗДІЛ 1. СУТЬ,ФУНКЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ ВЕНЧУРНОГО БІЗНЕСУ

1.1 Поняття та роль венчурного бізнесу

Венчурний бізнес (від англ. venture - ризикований) - ризикований науково-технічний чи технологічний бізнес. Венчурний бізнес є похідним від науки, фундаментальної і прикладної, і з'явився на світ як вимога економічного розвитку як відсутнього ланки між наукою і виробництвом.

Сформувався він вперше в сучасному вигляді в Силіконовій долині в США, і звідти поступово поширився з національними відмінностями по всім розвиненим і великим країнам, що розвиваються (Китай, Індія, Бразилія та інші).

Венчурний бізнес (коротко - венчур) має особливе значення в процесах створення ефективної і конкурентоспроможної сучасної економіки.

Високі технології, що створюються на базі венчура, дозволяють країні з "наздоганяючою економікою" наблизитися в доступному для огляду майбутньому з душовим доходом до розвинених країн світу. Так, наприклад, Нова Зеландія, країна з найрозвиненішим в світі сільським господарством, залишається в нижній частині списку розвинених країн світу за ВВП на душу населення. У той же час Сінгапур, який зумів поставити у себе на високому рівні інноваційний венчурний бізнес, порівнявся по цьому показнику з передовими країнами світу.

Місію створення кластерів високих технологій і виконує венчурний інноваційний бізнес. Венчурний бізнес є провідною креативною частиною хвильового інноваційного процесу, так би мовити його системним ядром.

Розвинений венчурний технологічний бізнес є тим базовим сектором постіндустріальної і нової економік, який визначає здатність країни утримувати конкурентоспроможні світові позиції в передових технологіях.

Венчурним бізнесом займаються самостійні фірми, які спеціалізуються на дослідженнях, конструкторських розробках та створенні нових продуктів. Ці фірми діють у сфері досліджень на етапі зростання ринку з максимальною активністю. Фірми не прибуткові. Вони не займаються безпосередньо виробництвом, а передають результати своїх досліджень для впровадження у виробництво іншим фірмам. Створення венчурної компанії передбачає наявність таких умов:

• наявність інноваційних ідей;

• потреба суспільства і підприємців у створенні нового виробництва;

• наявність ризикового капіталу для фінансування НДР.

Венчурний бізнес виконує такі функції:

- впровадження ризикових проектів для одержання прибутків,підприємницького та засновницького доходів шляхом організації компанії, що займається впровадженням нововведень і подальшим їхнім розвитком;

- прискорення інноваційного розвитку;

- здатність вивести економіку країни на вищий рівень;

- забезпечення прориву вітчизняних технологій на світові ринки тощо.

Венчурна фірма — дрібна або середня інвестиційна фірма, зайнята науковими дослідженнями, інженерними розробками та їх кредитуванням. Вловлюючи і фінансуючи нові ідеї, венчурна фірма допомагає великим компаніям розробляти новітні напрями науково-технічного прогресу. Операції, що проводяться такими фірмами, (венчурні операції), характеризуються підвищеною мірою ризику [25].

Венчурні фонди — це спеціалізовані фінансові інститути, створені для роботи в зоні найбільшого ризику, внаслідок чого їх інвестиції є найдорожчими, чого не можна сказати про спільне інвестування, яке ніколи не було орієнтоване на високий дохід і значний ризик.

Венчурні фонди - це найбільш перспективний напрямок серед інститутів спільного інвестування.

Головне завдання венчурного фонду - залучити кошти від інвесторів і спрямувати їх на високоприбутковий бізнес, наприклад, шляхом купівлі цінних паперів підприємства. При цьому акції купуються не на відкритому ринку, а шляхом їх приватної купівлі у власників. Через деякий час венчурний фонд продає акції, які сильно виросли в ціні, стратегічному інвестору та розподіляє отриманий дохід від їх реалізації серед учасників фонду. Враховуючи, як багато в нашій країні недооцінених підприємств, нескладно уявити, які доходи може принести таке інвестування.

Хоча, якщо придивитися уважніше до наших венчурних фондів, можна побачити, що заробляють вони аж ніяк не цим. Понад 70% їх вкладень - це будівництво. Завдяки податковим пільгам, якими користуються венчурні фонди, забудовники та інвестори можуть непогано заощадити. Враховуючи той факт, що держава не обмежує венчурні фонди ні за кількістю учасників, ні по інструментах вкладень, венчури чудово підходять для інвестування коштів у будівництво житла - вони позбавляють забудовника від необхідності платити податок з прибутку, що збільшує рентабельність його роботи [24].

Суть схеми така: забудовник заздалегідь формує коло інвесторів і створює з ними венчурний фонд, продавши їм свої сертифікати. Потім венчурний фонд направляє виручені від продажу сертифікатів гроші забудовникові. Після закінчення будівельних робіт він передає готові споруди інвесторам у податковому звіті. Ті ж, у свою чергу, продають нерухомість і отримують гроші. А сам фонд продовжує існувати й далі, не виплачуючи податки в казну.

Адже, за законом, всі податки він повинен виплатити тільки у разі закриття.

Крім того, венчурні фонди дають можливість:інвестувати кошти за кордон; реалізовувати вексельні схеми; отримувати кредити під заставу активів.

Усім цим вдало користуються різні "оптимізатори". При цьому реальних інвесторів, охочих заробити через венчурний фонд, а не просто ухилитись від податків, досить мало [33, с.206].

Якщо відкинути оптимізаторські схеми, то можна констатувати, що українські венчури найбільше приваблює: ритейл; виробництво хай-тек продукції; програмне забезпечення; машинобудування.

Структуру венчурного фонду можна представити за допомогою наступної схеми.

Рис.1.1. Схема структури загального фонду венчурного капіталу

Запропонована схема діє переважно в США та деяких країнах Європи, зокрема Їзраїлі.

Для забезпечення високої прибутковості венчурні фонди повинні вибрати найменш конкурентні види бізнесу - ними стають підприємства з виробництвом наукомісткої продукції. Головна перевага таких підприємств - інтелектуальна складова. Знання приносять значно більший економічний ефект, ніж матеріальні ресурси, адже видобуток і транспортування останніх вимагає значних витрат. Ось чому інвестиції в хай-тек зручні і досить швидко приносять прибуток.

Така інвестиційна діяльність триває від двох років до п'яти, і часом може принести в результаті до 300% річних прибутку. Але не можна забувати про значення самого слова "венчур". За статистикою, лише 40-45% ризикових вкладень закінчуються вдало. Інші - або не приносять ніякого доходу, або наносять збиток інвесторам.

Однак пільгове оподаткування і повна свобода вкладень робить цей бізнес дуже привабливим. Не варто забувати, що в Європі та США венчурні фонди приносять інвесторами мільярдні доходи. Щоправда, на Заході вкладати кошти у венчурні фонди дозволено не тільки фізособам, але і пенсійним фондам. У нас венчурні фонди більш ризиковані, однак можливостей для великого заробітку набагато більше.

Значення венчурного бізнесу полягає в тому, що він:

1) привів до створення нових життєздатних господарських одиниць, які впливають на всю традиційну структуру ведення наукових досліджень, і викликав структурні зміни в суспільному виробництві країн;

2)сприяв технічному переозброєнню традиційних галузей виробництва;

3) спонукав великі корпорації до вдосконалення принципів управління та організаційних структур;

4) змінив погляд на ніби постійну перевагу великих корпорацій в дослідницькій діяльності;

5) показав, що орієнтація на довгострокові цілі вимагає створення спеціальної кредитно-фінансової системи у вигляді венчурного капіталу;

6) збільшив зайнятість висококваліфікованих фахівців;

7) сприятливо вплинув на розвиток законодавчої бази з проблем підтримки наукових досліджень.

Венчурний бізнес здійснюється завдяки діяльності венчурних підприємств, про що і йтиметься далі.

Венчурний бізнес не дає стовідсоткової гарантії прибутку в бізнесі. Венчурні інвестиції можуть принести як колосальний дохід, так і колосальний збиток. Втім, на користь венчурного бізнесу свідчить той факт, що він значною мірою вплинув на зростання економіки Європи і Америки, і не був так схильний економічній кризі, як традиційні види бізнесу. В даний час і на Україні відбувається формування сприятливих умов для розвитку венчурного підприємництва і венчурного бізнесу [86, с.6-8].

Венчурні інвестиції небезпечніше вкладати у вже функціонуюче та зростаюче підприємство, так як вони пов'язані з наступними основними ризиками:

- існує високий ступінь технічної невизначеності у створенні продукту;

- технологічно досконалий продукт може не відповідати ринковому попиту;

- не враховані будь-які ринкові фактори при формулюванні бізнес ідеї;

- відсутній чіткий план і програма дій щодо реалізації венчурного проекту.

Такі ризики виправдовуються тим, що реалізація інноваційного проекту, що є об'єктом венчурних інвестицій, спочатку оцінюється як високоприбуткове. Сутність венчурного бізнесу як високоризикованої і потенційно високоприбуткової діяльності визначає наступні особливості його функціонування:

- обєктом капіталовкладень є ризиковані венчурні проекти;

- здійснюється портфельне управління капіталом;

- основна частина венчурних інвестицій вкладається в статутний капітал венчурних компаній;

- венчурний інвестор бере активну участь в управлінні інноваційним проектом або, принаймні, забезпечує собі надійний контроль;

- реалізується гнучкий механізм узгодження інтересів інвесторів і менеджерів залежні від етапу розвитку венчурного проекту;

- спочатку визначається спосіб виходу інвестора з венчурного бізнесу у фазі зрілості проекту.

Таким чином, венчурний бізнес взаємно привабливий як для венчурних підприємців, які отримують додатковий капітал для розвитку і розширення компанії, так і для венчурних інвесторів, для яких при правильному виборі об'єкта інвестування кінцевий фінансовий результат істотно перевищує потенційний ризик [89, с.3-10].

1.2 Фінансова діяльність венчурних підприємств та методи оцінки венчурних проектів

Венчурне інвестування значно посилилось у 2010 р. Кількість угод зросла із 687 (2009 р.) до 731 у 2010 р.

Розглянемо угоди, укладені венчурними капіталістами за секторами економіки за допомогою нижче поданої діаграми (рис.1.2.).

Рис.1.2. Число угод венчурних капіталістів за секторами [74]

Існує два способи проводити фінансування діяльності підприємства – пряме фінансування і боргове.

Боргове фінансування – це кредити банків, випуск облігацій.

Пряме фінансування здійснюється, коли інвестор вносить кошти або інше майно в статутний капітал підприємства чи купує акції цього підприємства і, таким чином, одержує право на частку в майбутніх прибутках (дивіденди). Величина частки визначається величиною внеску в статутний капітал або кількістю придбаних акцій.

Інвестором венчурних фондів можуть бути:

- комерційні банки, які насамперед зацікавлені в зниженні своїх кредитних ризиків;

- інвестиційні банки - це інвестиційні інститути, що займаються розміщенням нових випусків цінних паперів; правильніше вважати інвестиційний банк не інвестором, а фінансовим посередником;

- торгові банки, що мають значний капітал, що дозволяє їм здобувати цінні папери не тільки для перепродажу, але і як об'єкт інвестицій;

- інвестиційні фонди. Існує безліч різних організаційно-правових форм інвестиційних фондів. Прийнято виділяти дві основні категорії інвестиційних фондів: відкриті і закриті.

- стратегічні інвестори - прагнуть придбати великі пакети акцій, фахово розбираються в специфіці роботи підприємств інвестованих, втручаються в оперативне керування ними.

- венчурні капіталісти і венчурні фонди - прагнуть придбати значну частку в підприємстві (20-40%).

Досвід розвинутих економічних країн у періоди промислового спаду, що стикалися з проблемами, аналогічними нинішнім вітчизняним, свідчить, що венчурні фонди можуть служити одним з ефективних засобів подолання дефіциту і дорожнечі інвестиційних ресурсів [66, с.65].

Венчурні фонди Західної Європи інвестують в економіку регіону більше 6,5 млрд. доларів на рік. Але, на відміну від американських, європейські фонди ризикового фінансування воліють вкладати кошти не в початковий, а у вже зрілий, що добре зарекомендував себе, бізнес.

Головна відмінність венчурних фондів від інших інституційних інвесторів полягає в тому, що перші інвестують кошти шляхом придбання акцій підприємств, котрих вони інвестують. Більшість фондів створюється на період 7-10 років. По завершенні цього періоду фонд реалізує всі придбані корпоративні цінні папери і ліквідується. Тому венчурні фонди зацікавлені у високому котируванні акцій підприємства-реципієнта.

Інвестор готовий нести великі ризики, тому венчурним фондам потрібно набагато більше часу для прийняття рішень, як правило, не менше півроку.

Основною проблемою венчурного бізнесу є високий ступінь ризику при здійсненні венчурного проекту. Перед здійсненням проекту необхідно оцінити можливі інноваційні втрати.

Фінансові витрати на проведення технічних заходів, часовий розрив між впровадженням нововведень і одержанням корисного результату, а також імовірність втрат від нововведень вимагають оцінки ризику інноваційних рішень. При цьому виникає необхідність чіткого розмежування очікуваних збитків, що в економічній практиці не знаходить належної уваги.

Є велика кількість факторів, що впливають на формування інноваційних ризиків. Найголовнішими з них щодо венчурного інвестування є наступні: зовнішній ризик, ризик стабільності партнерства,банківський ризик, ризик стабільного постачання, ризик зміни податкової політики, ризик зміни бюджетних відрахувань, ризик підрядного партнерства, ринковий ризик, ризик зменшення попиту, ризик надлишку, ризик скорочення фінансування тощо.

Поряд із зовнішніми факторами інноваційних ризиків помітний вплив роблять специфічні внутрішні умови, що перешкоджають розвитку інноваційної діяльності і підвищують ступінь ризику нововведень на рівні підприємств. Це стосується насамперед витоку кадрів із сфери науково-технічної діяльності за межі країни. Разом з тим очевидна неспроможність підприємств у справі підготовки менеджерів і виконавців в області інновацій.

Крім існування самостійних ризикових фірм великі корпорації самі створюють у своїй структурі спеціальні підрозділи, призначені для добору і фінансування цікавих ідей, освоєння новітніх технологій, пропонованих як незалежними малими наукомісткими фірмами, так і співробітниками самої корпорації. Таким чином, характерним у розвитку корпорацій ризикового фінансування стало формування цілком належних їм ризикових фірм.

Створювані тимчасові, автономно керовані спеціалізовані підрозділи називають "внутрішніми венчурами". При успішній діяльності "внутрішнього венчура" він стає одним з виробничих підрозділів корпорації, а його продукція реалізується за сформованими у корпорації каналами збуту.

Необхідно мати на увазі, що фінансування компаній, котрі знаходяться на стадії "розширення", тобто вже існуючого і функціонуючого бізнесу, потребує розрахунку їхньої вартості. Для цього використовуються два основних методи оцінки первісної вартості компанії. Перший - заснований на оцінці вартості активів чи чистих активів. Другий - на розмірі річного обороту чи обсягу продажів. Розрахунок первісної вартості необхідний для визначення структури угоди. З огляду на те, що в переважній більшості випадків, при первинному інвестуванні венчурний капіталіст претендує на контрольний пакет акцій, обсяг наданих інвестицій повинний бути пропорційний попередній оцінці вартості компанії [8, с.103].

Кожне венчурне підприємство здійснює оцінку венчурних проектів за допомогою певних методів.

В умовах принципових зрушень в складі та характері інформаційного, технологічного та інституційного базису господарських структур, гостро постають проблеми розробки нових методів керування та реалізації системи заходів, спрямованого на опанування нових видів продукції (продуктові інновації), вдосконалення або створення нових виробничих технологій (технологічні інновації), створення та формування умов, які б забезпечили зміцнення ринкових позицій, умов доступу до інформаційних, матеріальних ресурсів, в тому числі розробку нових методів та інструментів активізації інноваційної діяльності та вибору засобів досягнення цілей та методів оцінки результативності венчурних проектів.

Головна мета венчурного фінансування інноваційних проектів зводиться до того, що грошові кошти одних підприємницьких структур та інтелектуальні можливості інших об’єднуються у реальному секторі економіки для того, щоб принести новій компанії прибутки.

Роль інвестора в успішному розвитку проінвестованої компанії не обмежується лише своєчасним фінансуванням, а включає одночасно інвестування власного досвіду ведення бізнесу та ділових зв’язків, які сприяють розширенню діяльності компанії, появі нових контактів, партнерів та ринків збуту. Оскільки вирішальна роль в успішності венчурного проекту належить не стільки ідеї, яка лежить в основі продукту або технології, скільки якості управління проектом, тож венчурного капіталіста менше цікавлять тонкощі наукової ідеї, при цьому він приділяє значну увагу детальній оцінці потенційних можливостей капіталізації цієї ідеї та організаційних здібностей керівника та управлінського персоналу компанії.

Мета експертизи інноваційного венчурного проекту полягає в оцінці наукового та технічного рівня проекту, можливостей його виконання та ефективності, наслідків його реалізації.

Експертиза венчурного проекту ґрунтується на таких принципах:

- системність організації експертної роботи та єдності її нормативно-методологічного забезпечення;

- незалежність та правова захищеність учасників експертного процесу, їх компетентність та заінтересованість в отриманні об’єктивних результатів;

- наукова та економічна обґрунтованість експертних оцінок, їх орієнтацію на світовий рівень розвитку науки та техніки, норм та правил техногенної і екологічної безпеки, вимог стандартів і міжнародних угод;

- об’єктивність сприйманих рішень по результатам експертизи.

Сучасні методи оцінки інвестиційних проектів базуються на припущенні, що інвестиційний проект розробляється, базуючись на цілком визначених припущеннях щодо капітальних та поточних витрат, обсягів реалізації зробленої продукції, цін на товари, часових рамок проекту. Незалежно від якості і обґрунтованості цих припущень майбутній розвиток подій, пов’язаних з реалізацією проекту, завжди неоднозначний. Це основна аксіома будь-якої інвестиційної діяльності. У зв’язку з цим, практика інвестиційного проектування розглядає, серед іншого, аспекти невизначеності та ризику.

Серед найбільш розповсюджених методів аналізу інвестиційних проектів можна виділити такі: метод коригування норми дисконту, аналіз чутливості критеріїв ефективності, метод сценаріїв, метод Монте-Карло, аналіз ймовірних розподілів потоків платежів, дерева рішень та інші.

Складність застосування більшості стандартних методів аналізу інвестиційних проектів для аналізу венчурних інноваційних проектів полягає у тому, що венчурні капіталісти мають справу більше з ідеями, ніж з конкретними цифрами. Таким чином, до кількісного аналізу венчурного проекту необхідно визначити, перш за все, чи буде проект взагалі ефективним [4, с.79].

Одним з найпрогресивніших методів аналізу інвестиційних проектів є квантово-економічний аналіз (КЕА). КЕА – новітня методологія прогнозу, що дозволяє не тільки інтуїтивно передчувати, а заздалегідь передбачати, і визначати ті проекти і компанії, що неефективні і не будуть мати успіху. КЕА не тільки вирізняє приречені проекти, але виявляє причину, з якої починання приречене, і дозволяє вибрати прийом, що може виправити ситуацію.

Основною відмінністю широко використовуваних методів аналізу інвестиційних проектів від КЕА є те, що вони зосереджені на аналізі окремих параметрів, що не дає змогу отримати цілісну картину майбутнього розвитку бізнесу. Прикладом може виступати аналіз документів бухгалтерського обліку, прогнози фінансових та кількісних показників, застосування до них аудиторського аналізу та розрахунки різноманітних коефіцієнтів.

З точки зору КЕА більшість проектів потерпає поразку саме тому, що їх окремі складові не відповідають один одному. Або дана конкретна компанія не мала змоги і не змогла позиціонувати даний продукт на даному ринку. При цьому слід зазначити, що самі по собі і продукт, і компанія, і ринок окремо цілком привабливі, і бізнес-аналітик дасть проектові "зелене світло". Однак проект приречений, а інвестиція загублена.

Квантовий економічний аналіз розглядає класифікацію етапів еволюції компаній, ринків і продуктів, але основна ідея концепції КЕА полягає в тому, що важливі не стільки рівні еволюційного розвитку продукту, компанії та ринки самі по собі, а правильне сполучення цих рівнів. Вміння визначити "дозволені" та "заборонені" сполучення дало можливість створити інструментарій для інвесторів, менеджерів, маркетологів, що постійно розширюється та поповнюється.

Ефективне застосування КЕА неможливе без чіткого розуміння компанії. Так, КЕА визначає компанію як інститут, створений з метою приносити максимальний прибуток власникам її акцій. Компанія залишається незмінною доти, поки не міняються власники акцій і розподіл пакетів між ними, або змінюється кількість самих акцій.

Теорія квантового економічного аналізу заснована на аналізі сполучення стадій розвитку життєвих циклів компаній-ринків-товарів. Згідно КЕА життєвий цикл компаній складається з трьох дискретних стадій, товару – з чотирьох стадій, ринку – з п’яти стадій. Таким чином, існує 60 варіантів комбінацій. Непрограшними є усього лише 15 з них – коли товар, компанія та ринок еволюційно відповідають один одному, інші ж 45 – непрацездатні, заздалегідь програшні [5, с.373].

Типовий розвиток життєвого циклу товару, згідно теорії КЕА, представляється у вигляді чотирьохетапної моделі. Основою класифікації товару по стадіях розвитку є його продуктивність або основний технічний параметр. Першим етапом є інновація, тобто принципово нова технічна система. Це може бути продукт, який виконує нову функцію або продукт, який виконує вже відому функцію за рахунок реалізації нового принципу. Такий товар, оскільки він заснований на новому принципі дії, може потенційно досягти більших результатів ніж його попередник, який, як правило, працює на межі своїх можливостей. Коли мінімальне функціональне ядро технічної системи створене і вона запрацювала, реалізуючи новий принцип дії, система преходить на другий етап свого розвитку. Основною характеристикою другоетапної технічної системи є те, що її продуктивність починає рости прямо пропорційно вкладеному капіталу, в тому числі і інтелектуального. Коли потенційно можливі ресурси підвищення продуктивності вичерпані і продукт доведений до максимуму своїх технічних можливостей, технічна система переходить на третій етап розвитку. На четвертому етапі розвитку технічна система знижує свої технічні показники з максимально можливих до того рівня, який необхідний саме в даний час на даному ринку.

Основним параметром, що характеризує еволюцію компаній, є доступ компаній до капіталу. Компанії першого рівня мають доступ, як правило, до венчурного капіталу. Компанії другого та третього рівнів мають у своєму розпорядженні акціонерний капітал, можуть користуватись банківськими кредитами та іншими джерелами фінансування. При цьому, досить важко визначити межу, після якої компанія з другого рівня переходить до третього. Більш точно можна визначити рівень еволюційного розвитку компанії за стилем менеджменту. Так, на першому етапі розвитку компанії рішення приймаються ситуаційно і воля вибору рішень максимальна. Прийняте рішення відбиває стиль роботи та характер підприємця, саме його індивідуальна здатність бути лідером визначає менеджмент компанії. Формування корпоративної культури, коли стиль прийняття рішень відбиває передісторію компанії, і таким чином робить компанію менш залежною від конкретної особистості – саме це свідчить про перехід компанії на другий рівень. Крім того, при формуванні менеджменту на другому етапі, відбувається два важливі процеси: з’являється чітке розмежування обов’язків та зон відповідальності, а авторитету першого керівника приходить на зміну авторитет професійних менеджерів. На третьому етапі домінуючу роль починає відігравати відповідність корпоративної культури компанії стандартам індустрії, при цьому, на перший план знов виходить фактор особистого престижу керівника першого рангу, але його вплив більше направлений вже на зовнішнє оточення компанії, а не на внутрішнє.

Основним критерієм еволюційної класифікації ринків виступає розподіл споживачів між даним ринком та іншими ринками. Згідно КЕА ринки за своїм еволюційним розвитком поділяються на п’ять груп. На нульовому етапі ринку споживачів, що сплачують кошти за використання нового товару або послуги поки що не існує. Нестійкий попит формується за рахунок ентузіастів та вчених-дослідників, для яких спробувати щось нове – хобі або професійний інтерес. При цьому слід зазначити, що роль нульовому ринку відводиться досить значна – саме на ньому проходить випробування та перевірка інноваційної концепції. На ринку першого рівня вже з’являються покупці, які реально сплачують кошти за товар, але вони ще не залишають попередній ринок. Ринок другого рівня характеризується тим, що на нього масово починають переходити покупці залишаючи попередні ринки. І нарешті, коли всі потенційні споживачі вже користуються пропозицією даного ринку і динаміка кількості покупців відображає динаміку приросту населення в державі – це ознака третьоетапного ринку. На ринку четвертого етапу відбувається відтік покупців, які починають користуватися новою пропозицією замість наявної. Цей процес являється зворотною стороною процесу, який відбувається на ринку другого етапу.

Таким чином, за методикою КЕА перспективність проекту оцінюється в кілька етапів. На першому етапі оцінюються не лише технічні якості продукту, колектив і ресурси компанії, розміри ринку та його динаміка, але й визначається еволюційна стадія розвитку кожного з цих елементів. Другим етапом аналізу є порівняння отриманих наявних сполучень еволюційних рівнів розвитку елементів ланцюга "продукт-компанія-ринок" з розробленою матрицею дозволених сполучень.

Якщо отримана комбінація є "дозволеною" проект може стати успішним, якщо ж вона опинилась в "забороненій" зоні – проект приречений на невдачу, в силу еволюційної несумісності основних компонентів.

Таким чином, КЕА доцільно використовувати на першому етапі, коли треба визначити ті проекти, які можуть бути успішними, це має неабияке практичне значення під час вибору венчурних проектів для інвестування. Другим кроком аналізу вже буде застосування всього інструментарію стандартного фінансового аналізу до проектів, які пройшли відбір.

Переходячи до другого етапу аналізу венчурних інвестиційних проектів, слід сказати, що і тут не всі стандартні методи аналізу інвестиційних проектів можливо ефективно застосувати. Для визначення ефективності інноваційного проекту найдоцільніше застосовувати експертний підхід, оскільки саме він дає об’єктивну картину аналізу.

Критерієм експертної оцінки являються науково-технічні, економічні, екологічні та соціальні показники проекту.

При цьому, при відборі проектів для подальшого розгляду підхід до організації та проведенні експертизи, направлений на оцінку їх ефективності з урахуванням факторів невизначеності та ризику. Під невизначеністю розуміється неповнота та неточність інформації про умови реалізації проекту, в тому числі супутні витрати та результати. Невизначеність, пов’язана з можливістю виникнення в ході реалізації проекту несприятливих ситуацій та наслідків, характеризується поняттям ризику [47, с.127].

Підхід до експертизи проекту повинен включати оцінку наступних видів невизначеності та ризиків:

- ризик, пов'язаний з нестабільністю економічного законодавства та поточної економічної ситуації, умов інвестування та використання прибутку;

- зовнішньоекономічний ризик (можливість введення обмежень на торгівлю та поставки, закриття кордонів тощо);

- невизначеність політичної ситуації, ризик несприятливих соціально-політичних змін в державі або регіоні;

- неповнота або неточність інформації про динаміку техніко-економічних показників, параметрах нової техніки та технології;

- коливання ринкової кон’юнктури, цін, валютних курсів тощо;

- невизначеність природно-кліматичних умов, вірогідність стихійних лих;

- виробничо-технологічний ризик (аварії та відмова обладнання, виробничий брак тощо);

- невизначеність цілей, інтересів та поведінки учасників;

- неповнота або неточність інформації про фінансове становище та ділову ситуацію підприємств-учасників.

Методи експертних оцінок можна розділити на дві групи: методи колективної роботи експертної групи та методи отримання індивідуальної думки членів експертної групи. Методи колективної роботи експертної групи передбачають отримання загальної думки в ході спільного обговорення питання. Інколи ці методи ще називають методами прямого отримання колективної думки. Головна перевага цих методів полягає в можливості різнобічного аналізу проблеми. Недоліками методів являється складність процедури отримання інформації, складність формування групової думки за індивідуальними міркуваннями експертів, можливість тиску авторитетів у групі. Методи колективної роботи включають методи "мозкової атаки", "сценаріїв", "ділових ігор", "наради" та "суду".

Методи отримання індивідуальної думки членів експертної групи ґрунтуються на попередньому отриманні інформації від експертів, опитуваних незалежно один від одного, з наступною обробкою отриманих даних. До цих методів можна віднести методи анкетного опитування, інтерв’ю та методи "Дельфі". Основні переваги методів індивідуального експертного оцінювання полягають в їх оперативності, можливості у повній мірі використати індивідуальні здібності експерта, відсутності тиску з боку авторитетів та в незначних витратах на експертизу. Головним їх недоліком являється високий ступінь суб’єктивності отриманих оцінок в силу обмеженості знань одного експерта.

Для того, щоб отримана експертами інформація була якісною, необхідно виконання наступних умов:

а) до складу групи повинні входити експерти-спеціалісти, професійно знайомі з об’єктом експертизи та які мають досвід роботи в якості експерта;

б) наявність аналітичної групи, яка професійно володіє технологією організації та проведення експертиз, методами отримання та аналізу експертної інформації;

в) коректне оброблення та аналіз експертної інформації [32, с.160].

1.3 Венчурний бізнес в інформаційній сфері

Виробництво інформаційної техніки було сферою, в якій "венчурне" підприємництво вперше набуло значного поширення. Пізніше відпрацьований у цьому виробництві механізм "венчурного" бізнесу став поширюватися на наукомісткі виробництва, а в подальшому — й на інші галузі економіки.

У США широкомасштабне приватне "венчурне" підприємництво набуло найбільшого розвитку. За своїми обсягами американський ринок "ризикового" капіталу значно перевершує західноєвропейський та японський. Заснування самостійних дрібних фірм - "венчурів", стало важливим елементом американської моделі науково-технічного розвитку, що відбувається головним чином за рахунок приватного підприємництва, тоді як розвиток західноєвропейських ринків багато в чому зумовлений діяльністю національних урядів та ЄС як з гарантування середньо- і довгострокових позик, так і з інвестування деякої частини державних коштів у вигляді "ризикового" капіталу.

У Західній Європі відносно великий ринок венчурного капіталу існує тільки у Великобританії, але і його розвиток прискорився лише у 80-х роках. На сьогодні цей ринок швидко розвивається в Голландії, ФРН та Італії. Однак тільки половина всього венчурного капіталу в Західній Європі інвестується в абсолютно нові фірми. Тут існують бар’єри вільного руху капіталу у вигляді національних особливостей державного регулювання.

Більшість європейських країн виробили заходи стимулювання ризикових підприємств шляхом безпосереднього виділення державних коштів, надання гарантій держави, зниження оподаткування на біржові прибутки і створення біржових ринків, що не котируються. Капітал звичайно вкладається в формі участі у створенні невеликих підприємств, що спеціалізуються на нових ідеях або технологіях.

Розроблення нових технологій (інформатика, електроніка, зв’язок, генна інженерія, охорона здоров’я) поглинає більшу частину таких капіталовкладень.

Держава втручається в цю сферу, гарантуючи банкам покриття можливих збитків або сприяючи створенню і розвитку інвестиційних компаній (фіскальні знижки). Так, ФРН яка безпосередньо вкладає державні кошти у невеликі компанії наукомісткого бізнесу, так і гарантує повернення 75% вартості позик таким компаніям, наданих приватними кредитними інститутами, у разі банкрутства компаній-боржників. У Франції створена спеціальна урядова організація ІНОДЕВ і приватно-державний банк для надання фінансових коштів невеликим компаніям, особливо, зайнятим в наукомістких галузях [53, с.98].

Розрізнюють дві організаційні форми венчурних груп — внутрішню та зовнішню. За так званих "внутрішніх венчурів" вибір пріоритету відбувається не на макрорівні, а всередині фірми. Тут організується наскрізна бригада, очолювана автором проекту, що самостійно здійснює надалі кадрову політику. Другою формою венчурної організації є "венчурні фірми". У цьому випадку ініціатор "венчура" йде з корпорації й організовує окрему невелику юридично незалежну фірму. Венчурні групи фінансуються або тією корпорацією, де народився венчур, або стороннім венчурним капіталом, що створюється фірмами, які спеціалізуються на фінансуванні венчурних груп.

Успіх венчурних фірм змусив звернути увагу на роль в наукових дослідженнях дрібних наукомістких фірм, тобто фірм з чисельністю працівників не менше 500 осіб.

Щорічно в США виникає близько 2500 нових венчурних фірм. Створення венчурної фірми передбачає наявність трьох компонентів: ідеї нововведення;

суспільної потреби і підприємця, готового на основі такої ідеї організувати нову фірму; "ризикового" капіталу для фінансування цих фірм.

Безпосередні автори нововведення — винахідники, вчені та інженери, рідко стають власниками венчурних фірм. Велика частина фахівців — власників ризикових фірм після того, як їх підприємства налагоджують випуск продукції, з вигодою для себе продають їх і беруться до розроблення інших проектів, реалізовуючи свій науковий потенціал у нових відкриттях.

Механізм венчурного фінансування обумовлює взаємодію як стимулювальних, так і стримувальних тенденцій його розвитку. Він дає змогу великому монополістичному бізнесу використати дрібний бізнес як випробувальний полігон для випробування комерційної дієздатності як науково-технічних новинок, так і інших галузей економіки.

Виділяють п'ять секторів ринку інформаційних продуктів і послуг.


Рис.1.3. Сектори ринку інформаційних продуктів і послуг [64, с.32]

Інформаційний бізнес, який став одним з найбільш прибуткових і перспективних, привертає все більше і більше фірм. Інформаційні потреби різних рівнів ростуть швидкими темпами, що розширює можливості обміну даними, веде до появи і стимулювання все нових інформаційних продуктів і технологій.

З метою підвищення зацікавленості банків у кредитуванні ризикових підприємств держава бере на себе значну частку ризику, гарантуючи кредити, що надаються приватними банками. У США, наприклад, адміністрація малого бізнесу може гарантувати до 90% позики, що надається комерційним банком.

Для успішного розвитку ризикової фірми необхідно, щоб значну частину її капіталу становив капітал пайовий, що надається різними інвесторами в обмін на акції фірми. Причому реальним шляхом є приватне розміщення акцій без оголошення в ЗМІ.

Минулий рік був вдалим для сектора споживчих послуг в цілому і для інформаційних послуг, зокрема: у 2010 було залучено на 67% більше капіталу (4.4 млрд.дол.) і укладено на 23% більше угод (486), ніж у позаминулому році.

Зростання обсягів капіталовкладень в сектор споживчих інформаційних послуг також був значним: кількість угод у рамках сектора збільшилося на 26%, а сума залученого капіталу - на 80%.

Якщо розглядати сектор інформаційних послуг щодо сфери ІТ, частиною якої він також є, то й тут є присутнім закономірне зростання: загальний обсяг залучених коштів зріс на 7% і досяг 7,23 млрд.дол [17].

Висновки до розділу

Згідно проведеного аналізу, венчурний бізнес дещо відрізняється від інших видів інвестування, так як являється досить ризиковим і стосується переважно інформаційних технологій, ноу-хау та інших новинок бізнесу.

Сформувався венчурний бізнес порівняно недавно, і тому ще не встиг набути значного розвитку. На даний момент даний вид бізнесу є поширеним лише в США та найбільш розвинених країнах Європи.

Для розвитку венчурного бізнесу в тій чи іншій країні необхідна наявна потужна інформаційна база та сприятливий інвестиційний клімат.

Задля уникнення значного ризику та великих втрат в країнах створюються венчурні фонди, які спрямовують залучені кошти від інвесторів у високоприбутковий бізнес, переважно шляхом купівлі цінних паперів.

Інвесторами венчурних фондів можуть бути, переважно, інституційні одиниці та фінансові установи, до яких належать: інвестиційні та комерційні банки, інвестиційні та венчурні фонди, а також стратегічні інвестори.

Якщо венчурний бізнес в країні нерозвинений або малорозвинений, то і ймовірність отримання венчурних капіталовкладень буде невеликою.

Компанія може отримати прибутки лише за наявності наступної умови: грошові кошти одних підприємницьких структур та інтелектуальні можливості інших об’єднуються у реальному секторі економіки для того, щоб принести новій компанії прибутки.

Інноваційний венчурний проект повинен проходити експертизу, яка передбачає оцінку наукового та технічного рівня проекту, можливості його виконання, а також наслідки його реалізації.

Держава втручається в інформаційну сферу, гарантуючи банкам покриття можливих збитків або сприяючи створенню і розвитку інвестиційних компаній, тобто надаючи фіскальні знижки.

Саме інформаційний бізнес привертає до себе увагу все більше і більше фірм.

У другому розділі проведемо детальний аналіз венчурного бізнесу, розпочавши із етапів встановлення венчурної індустрії в світі.


РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВЕНЧУРНОГО БІЗНЕСУ В ЄВРОПІ

2.1 Етапи встановлення венчурної індустрії в світі

Світовий досвід показує, що роль венчурної індустрії полягає у:

- перерозподілі фінансових ресурсів у масштабах економіки завдяки окремим перевагам, таким як оперативність прийняття інвестиційних рішень, чітка оцінка ризиків і відсутність суб’єктивних підходів при розподілі фінансових ресурсів;

- створенні нових комерційних успішних інноваційних підприємств, які є ініціатором росту галузей в інноваційній сфері;

- створенні додаткових робочих місць для висококваліфікованого персоналу в нових інноваційних сферах;

- забезпеченні довгострокових результатів розвитку підприємств завдяки більш якісному стратегічному баченню з чітким і сфокусованим операційним контролем;

- підвищенні норми прибутку у економіці в цілому, оскільки у венчурному бізнесі вона завжди вище середньої по країні та галузі.

Індустрія венчурного інвестування займає важливу позицію в комплексі заходів з переходу держави на модель інноваційного розвитку та підвищення конкурентоспроможності на світових ринках капіталу, оскільки сприяє стимулюванню економіки шляхом активного інвестування та підтримки бізнесу з високим потенціалом росту в існуючих і новостворюваних секторах промисловості та сфері послуг.

Венчурна індустрія зародилася у США при активній державній підтримці у 50-х роках минулого сторіччя. 1958 року Конгрес ухвалив рішення про початок реалізації програми SBIC (Small Business Investment Company). В рамках цієї програми уряд США надавав доступ до державного фінансування молодим зростаючим компаніям, за умови одночасного залучення коштів з боку приватних інвесторів у співвідношенні 2:1 або 3:1 (тобто дві або три частини капіталу повинні бути з приватних джерел). Ті приватні компанії, які погоджувалися брати участь у програмі SBIC, в обмін одержували урядові субсидії, випускаючи гарантовані SBA облігації. У процесі розвитку програми SBIC паралельно стали з'являтися незалежні приватні венчурні фонди і компанії, які з часом сформували венчурну індустрію [44, с.54-58].

Зародження перших венчурних компаній в США. Венчурна діяльність як самостійний бізнес була започаткована у Силіконовій долині, де зароджувалися сучасна інформатика і телекомунікації. У 1957 році Артур Рок (у той час працюючий в інвестиційній банківській фірмі на Уолл Стріт), отримав лист від Юджина Клейнера, інженера з компанії Shokley Semiconductor Laboratories у Пало Альто, який шукав фірму, яка б зацікавилась ідеєю виробництва нового кремнієвого транзистора. Після їх зустрічі було вирішено, що Артур Рок збере 1,5 млн. доларів для фінансування проекту Клейнера. Проте жоден з 35-ти корпоративних інвесторів, до яких звернувся Рок, не зважився взяти участь у фінансуванні такої ризикованої операції: створити фірму під абсолютно нову ідею, ще не реалізовану на практиці. Відгукнувся тільки Шерман Ферчайлд, який сам був винахідником і вже мав досвід створення нових технологічних компаній. Саме він надав необхідні кошти. Так була заснована Fairchild Semiconductors - перша напівпровідникова компанія Силіконової долини. Після цього у Артура Рока були ще Intel і Apple Computer, до 1984 року він набув популярності, і його ім'я стало синонімом успіху. Артура Рок першим ввів у використання термін "венчурний капітал".

Приблизно в той же час інший знаменитий венчурний капіталіст Том Перкінс здійснив свою найризикованішу в житті операцію. Працюючи у Девіда Паккарда (одного зі співвласників всесвітньо відомої сьогодні компанії "Hewlett-Packard"), він винайшов недорогий і простий у використанні лазер з газовим накачуванням. Усі свої заощадження - 10 000 доларів - він вклав в нову фірму, яка виявилася настільки успішною, що через короткий проміжок часу Перкінс зумів продати її компанії Spectra-Physics. Після цього він теж зустрів Юджина Клейнера і повністю присвятив себе венчурному бізнесу.

У той період створювати нові інноваційні компанії було непросто: справжніх підприємців, що займаються інноваціями, було не так багато, а необхідна інфраструктура ще не існувала. На той час венчурні інвестиції не справляли помітного впливу на розвиток американської економіки.

Яскравим прикладом для венчурних капіталістів є компанія Cisco Systems, один з світових лідерів виробництва мережевих маршрутизаторів і телекомунікаційного устаткування. Подальше становлення венчурного капіталу співпало за часом з бурхливим розвитком комп'ютерних технологій і зростанням добробуту середнього класу американців. Такі відомі компанії як DEC, Apple Computers, Compaq, Sun Microsystems, Microsoft, Lotus, Intel зуміли стати сучасними гігантами комп'ютерного бізнесу багато в чому завдяки венчурному капіталу. Більше того, бурхливе зростання нових галузей, таких як персональні комп'ютери і біотехнологія, виявилося можливим в основному за участю венчурних інвестицій [45, с.56-59].

Виникнення венчурних фондів у Європі. До появи венчурного капіталу у Європі трохи більше 25 років тому, приватні підприємці просто не мали вільного доступу до джерел фінансування акціонерного капіталу. З середини 1980-х європейські вкладники стали більше цікавитися можливостями інвестицій в акції, вкладаючи менше коштів у традиційні для них активи з фіксованим доходом. Піонером венчурної індустрії у Європі була і залишається Великобританія - старий і потужний світовий фінансовий центр. У 1979 році загальний обсяг венчурних інвестицій у цій країні складав всього 20 мільйонів англійських фунтів, а вже через 8 років, в 1987 році, ця сума склала 6 млрд. фунтів. Протягом 1990-х років венчурний бізнес в Європі акумулював 46 млрд. ECU довгострокового капіталу, і на даний час кількість проінвестованих приватних компаній складає близько 200 000 євро [52, с.87-90].

У 1996 році в цьому інвестиційному бізнесі працювали більше 3000 професійних менеджерів та інвесторів. У 20 країнах Європи налічувалося 500 венчурних фондів і компаній (EVCA, White Paper, Boosting Europes growing companies та інші). Рекордним для Європи став саме 1996 рік. Обсяг інвестицій досяг 6,8 млрд. ECU. Сумарний обсяг капіталів нових фондів, які влилися у венчурний бізнес цього року, склав 7,9 млрд. ECU, що майже вдвічі перевищило рівень 1995 р. При цьому, 15% всіх інвестицій було зроблено за межами Європи (проти 9% в 1995 р.), переважно в так звані "нові ринки" (emerging markets), в тому числі і у Росії.

Процес становлення і розвитку венчурного бізнесу почав вимагати створення професійних організацій. Вони стали виникати як некомерційні об'єднання. Спочатку створювалися національні асоціації, з яких найстарішою є Британська асоціація венчурного капіталу (BVCA), заснована у 1973 році.

Відмінності у цілях і завданнях, які ставлять перед собою національні асоціації, обумовлені різним рівнем економічного розвитку країн і регіонів світу, а також пріоритетами національних економічних політик. Проте, сама потреба формальної структуризації венчурного руху - свідоцтво його зрілості і зростаючого впливу [56, с.42].

Венчурні фонди у Росії почали створюватись 1994 року за ініціативою Європейського Банку Реконструкції і Розвитку (ЄБРР). Регіональні Венчурні Фонди (РВФ), кількість яких складає 10, були створені у 10 різних регіонах Росії. Одночасно з ЄБРР інша крупна фінансова структура - Міжнародна Фінансова Корпорація (International Finance Corporation) також зважилася на участь у створюваних венчурних структурах спільно з деякими відомими у світі корпоративними і приватними інвесторами. У 1997 році 12 діючих на території Росії венчурних фондів утворили Російську Асоціацію Венчурного Інвестування (РАВІ) зі штаб-квартирою у Москві і відділенням у Санкт-Петербурзі. За даними "Financial Times", на вересень 1997 року в Росії діяли 26 спеціалізованих фондів, що інвестують в російські корпоративні активи з сумарною капіталізацією 1,6 млрд. дол. Крім цього, ще 16 східноєвропейських фондів інвестували до Росії частину своїх портфелів [22, с.59-60].

2.2 Особливості венчурного інвестування в Європі

Венчурне фінансування здійснюють по-різному. Найтиповіше це відбувається у два етапи. На першому відбувається акумуляція коштів з різних джерел – корпорацій, пенсійних фондів, страхових компаній, приватних іноземних інвесторів, банків і формування фондів венчурного капіталу.

На другому етапі здійснюється розподіл коштів фонду серед відібраних після експертизи проектів, що істотно знижує ризик втрати коштів венчурного капіталу.

Говорячи про перспективи венчурного бізнесу в країнах Європи, то слід звернутись до наступних фактів [10].

Британська імперія була найбільш інвестованою країною в Європі в 2009 році. Компанії у Великобританії залучили 1,2 млрд. дол. (860 млн. євро) за 264 угод, що на 40% нижче з 2 млрд.дол., що було вкладено в 349 угод у 2008 році.

У Франції інвестиції впали на одну третину і склали 782 млн. дол. (566 млн. євро) у 226 угод в 2009 році.

Швейцарія всупереч тенденції зниження, що спостерігається в більшості європейських компаній, зібрала 398 млн.доларів (287 млн. євро) за 25 угод, що є вище на 62% у порівнянні з 2008 роком.

Капітальні вкладення у Німеччині та Швеції різко впали на 60% в порівнянні з попереднім роком. Німецькі компанії отримали 566 млн.дол. (409 млн. євро) за 151 угоду, а шведські компанії зібрали 182 млн. дол. (131 млн. євро) за 53 угоди в 2009 році.

Іспанія пережила різке падіння в 42% з 2008 року - 153 млн. дол. (111 млн. євро) вкладених в 25 угод.

Інвестиції в Нідерландах впали на 19 % в порівнянні з попереднім роком, так як інвестори вклали 198 млн.$ (143 млн. євро) у 33 угоди [77].

Розглянемо розмір венчурних інвестицій в Європі за 2008-2009 рр.

Рис. 2.1. Розмір венчурних інвестицій за 2008-2009 рр. [31]

До умов венчурного фінансування належать:

- підприємство, в яке вкладаються кошти венчурного фонду, не повинно бути державним, командитним, індивідуальним чи кооперативним;

- підприємство повинно забезпечити зростання капіталу на 30-50%;

- необхідний ефективний механізм продажу акцій.

Найбільша кількість підприємств, прийнятих до інвестування венчурними фондами, були рекомендовані професіоналами, які користуються довірою венчурного капіталіста.

Дослідження, проведені Європейською асоціацією венчурного капіталу, показали, що процес виходу з бізнесу для венчурного капіталіста проходить дуже болісно.

Серед джерел фінансування європейського венчурного капіталу велика питома вага належить саме банкам. На частку венчурних фондів, які є структурними підрозділами банків, припадає близько третини їх загального обсягу. Так, у Великобританії ця величина становить 18,7%, а в Нідерландах – 29,17% (див. табл.2.1.).

Таблиця 2.1 Джерела фінансування венчурного капіталу в Європі,питома вага, %[23]

Джерела фінансування Нідерланди Великобританія
Банки 29,17 18,7
Пенсійні фонди 9,53 29,52
Страхові компанії 23,51 13,16
Академічні інститути 0 0,33
Корпоративні інвестори 1 13,78
Приватні інвестори 0 3,19
Державні інвестори 0 1,18
Прибуток венчурних фондів, який реінвестується в нові проекти 35,71 12,43
Інші джерела 1,07 7,72

Істотний вклад у венчурне фінансування роблять пенсійні фонди. Вони відіграють значну роль у здійсненні контролю за рухом капіталу.

Більше половини урядів штатів США здійснюють фінансування наукомістких підприємств на початкових, достартових етапах життєвого циклу, адже їх метою є не тільки отримання прибутків, а й залучення підприємців і вчених до венчурного бізнесу. Венчурні фонди беруть участь у фінансуванні фірм на різних етапах життєвого циклу нововведення. Але у кожного типу фондів існує певна специфіка, що знаходить відображення в розподілі коштів на цих етапах.Розглянемо участь фондів венчурного капіталу на різних етапах фінансування життєвого циклу нововведення.

Таблиця 2.2Участь фондів венчурного капіталу на різних етапах фінансування життєвого циклу нововведення, % [56, с.97]

Назва етапів фінансування Види фондів
Інвестиційні компанії малого бізнесу "незалежні" венчурні фонди Венчурні фонди корпорації
Достартове 5,1 11,9 16,9
Стартове 22,9 32,9 28,0
Підготовчий етап 31,8 26,3 24,2
Основний етап 17,2 12,0 13,4
Звужене 15,9 13,2 15,3
Інші етапи 7,1 3,7 2,2
Усього 100 100 100

Як бачимо, інвестиційні компанії малого бізнесу не дозволяють собі витрачати багато коштів на достартове фінансування, адже цей етап має найвищий ступінь розвитку. Основна частина капіталу витрачається на стартове і розширене фінансування.

Слід зазначити, що більше ніж 50-річний період розвитку венчурного підприємництва в розвинутих країнах світу дає багатий матеріал для досліджень і значно ускладнює їх, оскільки кожна країна має свої особливості в організації такої діяльності та власні проблеми, які намагається вирішити.

Попит на венчурний капітал в останні роки спричинив адекватне зростання кількості його джерел, тобто зміст венчурного фінансування реалізується в різноманітних формах.

Наприклад, у Франції венчурні фонди податком не обкладаються, а учасники сплачують податок на курсову різницю і податок на прибуток.

Протягом останніх двадцяти п’яти років венчурний капітал в Європі розвивався дуже швидкими темпами.

Венчурні фонди Європи спрямовують свої інвестиції у такі галузі:

- виробництво товарів народного споживання – 18,3%;

- виробництво промислової продукції – 18,4%;

- зв'язок, комп’ютери, електроніка – 15,5%;

- фінансові послуги – 6,3%.

На відміну від американських фондів, західноєвропейські вкладають свої кошти у зрілі фірми, які себе добре зарекомендували.

Згідно із статистичними даними в Європі існують такі методи виходу незалежних фондів з венчурного бізнесу: продаж акцій, продаж фірми стратегічному інвестору, інші форми продажу, списано за збитки.

Багато західноєвропейських країн почали активно стимулювати індивідуальних та інституційних інвесторів з тим, щоб вони вкладали свої заощадження у венчурні трасти [63].

Основною формою фінансування венчурних підприємств є придбання інвестиційними компаніями венчурного капіталу та приватними інвесторами пакета акцій. Якщо справи венчурного підприємства йдуть успішно, то воно має змогу публічного продажу акцій, а компанія, яка володіє пакетом акцій цього підприємства, отримує величезні доходи за рахунок значного зростання ціни акцій.

Керівництво компанії венчурного капіталу досить вибагливо підходить до вибору венчурних проектів з метою їх подальшого фінансування. Для цього використовуються спеціальні критерії, за допомогою яких проводиться відбір. При доборі інноваційних проектів для можливого інвестування враховуються насамперед ділові та професійні якості керівника малої наукомісткої фірми, потім характер нововведення та його потенціал.

Ризиковий капітал найчастіше надається двом категоріям малих фірм: тим, які викуплені у власників ("бай-аут"); новим фірмам, заснованим співробітниками відомих наукомістких кооперацій, націлених уже як незалежні підприємці реалізувати ідеї і розробки ("спін-оф").

Залежно від інвестиційних перспектив виокремлюють три типи венчурних підприємств:

- "низько потенційні" підприємства для венчурного капіталу, прибутки яких за 5 років становлять 50 млн. дол.;

- "венчури середнього ризику", прибутки яких коливаються від 10 до 50 млн. дол. щорічно;

- "високо потенційні підприємства", які мають понад 50 млн. дол. щорічного прибутку впродовж 5 років.

Малі венчурні фірми не випадково є головним об’єктом ризикового капіталу. У колі експертів і представників ділового світу існує думка про високу ефективність наково-дослідних робіт у таких фірмах.

Досвід високо розвинутих країн показує, що стратегічний альянс підприємств з венчурним капіталом приводить до значних економічних результатів.

Слід зазначити, що, незалежно від організаційної форми, венчурні фірми є тимчасовими структурами, які націлені на певний кінцевий результат діяльності, вирішення конкретної проблеми. Адже самі венчурні фірми не здатні налагодити серійний випуск нової продукції [37].

З допомогою венчурного фінансування при оперативній організації внутрішніх і зовнішніх ризиків підрозділів корпорації стають активнішими у завоюванні нових сфер.

За останні роки значного поширення дістала форма об’єднання венчурних підприємств та інших суб’єктів господарювання у науково-дослідні консорціуми, тобто тимчасові статутні об’єднання із здійснення науково-технічних розробок [75].

Розглянемо особливості діяльності венчурного бізнесу у деяких країнах Європи.

Німеччина

До 2001 року Німеччина була другою за величиною європейською індустрією венчурного капіталу, після Великобританії. В Мюнхені були розроблено один з найуспішніших кластерів Європи венчурного капіталу підтримки бізнесу технології. Німеччина розробила свій венчурний капітал в основному в період після возз'єднання країни. На своєму піку у 2001 році, в німецькій асоціації венчурного капіталу було 215 членів. Кількість активних інвесторів венчурного капіталу знизилася протягом останніх двох років.

Німецька індустрія венчурного капіталу відображає регіоналізм більш широких економічних і політичних структур країни. Найвища концентрація інвесторів венчурного капіталу в Мюнхені та Берліні, а також кластери у Франкфурті, Штутгарті і Кельні. Ці кластери характеризуються наявністю великих промислових корпорацій, які є джерелами спін-аут, спільних підприємств, клієнтів і постачальників можливостей (таких як Siemens у Берліні та Мюнхені, BMW в Мюнхені і "Байєр" в Кельні, Бонні та Дюссельдорфі); концентрації установ технічних досліджень і регіональних урядів, таких як Баварія.

Безпосередня роль національних та регіональних органів влади в галузі венчурного капіталу була менш значною. Тим не менш, інститути Макса Планка і Фраунгофера були зацікавлені в комерціалізації технологій через створення нових компаній і федеральний уряд профінансував створення зброї, присвяченої комерціалізації тих чи інших науково-дослідних установ.

Проте, здебільшого вплив уряду, як федерального так і регіонального, з питань венчурного капіталу був непрямим. Федеральна політика заохочення формування нових підприємств - таких, як наявність пільгових кредитів - була значним стимулом для венчурного інвестування, оскільки вона спотворює фінансову віддачу від інвестованої компанії на користь комерційних інвесторів. Регіональний уряд справив значний вплив на регіональні банки і ощадні установи.

Однак, як федеральні так і регіональні політики уряду, сприяли і спотворенню ринку венчурного капіталу в Німеччині шляхом створення великої кількості фондів венчурного капіталу на ранніх стадіях. Навіть якщо всі ці підприємства мали відмінну технологію, сильний ринковий потенціал і грамотний менеджмент – не було достатньо коштів для їх фінансування [20].

Франція

У 2010 році Франція досягла найбільшого високого рівня розвитку венчурного капіталу з 2000 року. У фонди венчурного капіталу було вкладено близько 1050 млн. євро у 2010 (у порівнянні з 910 млн. євро у 2009). Це найвищий обсяг з 2000 року, коли венчурний капітал досягнув 1140 млн.євро.

Розглянемо обсяг ризикових інвестицій протягом останніх шести семестрів за останні 3 роки.

2008: 470 млн. євро (1 семестр), 556 млн. євро (2-й семестр)

2009: 503 млн. євро (1 семестр), 407 млн. євро (2-й семестр)

2010: 515 млн. євро (1 семестр), 532 млн. євро (2-й семестр)

У столиці здебільшого представлені місцеві інвестиційні фонди, або FIP (Fonds d'Investissement де proximité) та інноваційні фонди, або FCPI (Fonds комун де розміщення Dans l'інновації). Справді, у другій половині 2010 року, МІФ і ІФ представляли 62,5% інвестицій.

Здебільшого здійснення венчурних інвестицій здійснюється на останній стадії, або на другій стадій, замість інвестицій на ранньому етапі. Рання стадія складає лише 7% від інвестицій венчурного капіталу за останні десять місяців 2010 року.

Охорона здоров'я, наука та фармацевтична промисловість становлять майже 25% інвестицій в основний капітал підприємства.

Інноваційні фонди контролюють приблизно 60% венчурного інвестування в Франції [84].

Іспанія

Хоча підприємницький сектор в столиці Іспанії швидко зростає, так як уряд запровадив деякі податкові пільги в 1999 році, там була сильна концентрація незрілих фірм. Іспанія є однією з тих країн, де найменше зосереджено венчурних інвестицій серед усіх країн ОЕСР.

Основна частка приватних інвестицій в акціонерний капітал іде на розширення фази компаній, які зазвичай складають від 60% до 70% від вкладеного капіталу і загальної пропозиції.

Іспанія зіткнулася з труднощами у напрямку капітальних вкладень в підприємства ще в ранній стадії компаній.

Венчурні фонди країни мають значний ряд недоліків. Тож існуюча необхідність приросту капіталу податкових пільг буде введена для індивідуальних інвесторів [42].

Для отримання податкових пільг, які кріпляться до іспанських фондів венчурного капіталу юридичної особи повинні відповідати наступним критеріям:

- мінімальний статутний капітал: фонди венчурного капіталу повинні мати статутний капітал призначеної суми;

- активи: 60% активів фондів венчурного капіталу повинні брати участь в акціях цільових компаній або часток в інших компаній.

- адміністративне твердження: Для того щоб отримати спеціальний податковий режим фонди венчурного капіталу повинні отримати попереднє схвалення та бути зареєстрованими в Міністерстві економіки і фінансів.

Фонди венчурного капіталу Іспанії користуються такими податковими режимами: корпоративний прибутковий податок; податок на приріст капіталу та утримуваний податок [82].

Греція

Компанії грецького венчурного капіталу мають право на спеціальні податкові пільги.

Грецькі акції вільно переводяться і котируються на фондовій біржі.

Інвестування тут здійснюється за допомогою акцій, що обертаються на фондовій біржі або ж облігацій, які можуть бути конвертовані в акції цільових компаній.

Значну роль відіграють інвестиційні фонди закритого типу, які діють відповідно до положень Закону 2992/2002. Такі фонди управляють фондами венчурних компаній. Фонд обігових коштів переважно інвестує в компанії, що працюють в таких секторах як: телекомунікації, інформаційні технології, електронна комерція, біотехнології, нові матеріали тощо [40].

Компанії, засновані відповідно до Закону 1775/1988, з поправками, мають право на одержання субсидії в розмірі до 30% своїх інвестицій у передові технології та інноваційні підприємства. Відсотки, отримані від облігацій, випущених такими компаніями, не обкладається прибутковим податком [30].

Норвегія

Норвезький ринок венчурного капіталу орієнтований на розширення інвестицій в традиційних секторах і страждає від відсутності ризику приватного капіталу, а також підприємницького попиту. Норвегія потребує збільшити введення інноваційних стартапів з метою диверсифікації економіки на базі її природних ресурсів.

Уряд повинен звернути увагу на подальшу приватизацію промислових холдингів та скорочення кількісних обмежень для інституційних інвесторів.

Венчурний капітал в Норвегії в основному спрямований на розширення інвестицій, які становлять близько 60% від загального числа інвестованого капіталу.

У норвезькому бізнесі і промисловості переважають малі та середні компанії з менш ніж 100 співробітників. Фінансові ринки (в першу чергу в Осло) працюють досить добре для середніх і великих інвестицій в традиційних секторах, але підприємства ринків на більш ранніх стадіях фірм в інших галузях промисловості залишаються менш досконалими.

На відміну від решти країн Європи, лише невелика частка норвезьких інвестицій венчурного капіталу спрямована на більш пізні стадії корпоративного життя [35].

Управління бай-ін та викуп обмежено в Норвегії у зв'язку з великим числом державних підприємств у ряді секторів.

Венчурний капітал інвестицій в Норвегії зосереджений переважно в Південно-східному регіоні, на який припадає 90% від загального обсягу інвестицій за останні роки.

На Західний регіон (Берген), який є центром морської біології, припадає 18% венчурних інвестицій. Решта три регіони (Близький, Північний і Південний) складають 2 -4% від загального числа портфельних інвестицій. Сюди належать такі області як Тронхейм, що є центром досліджень, пов'язаних з високими технологіями інвестицій; Тромсе - на півночі, де сконцентровано рибальський сектор та Ставангер на південно-заході Норвегії, де переважає нафтова галузь [76].

Фінляндія

У 2010 році у Фінляндії було здійснено венчурних інвестицій на суму 97 мільйонів євро. Це на 4% більше в порівнянні з 2009 р.

У 2000 і 2001 роках було здійснено 154 млн. євро і 175 млн. євро, відповідно. Нижче наведено графік, що показує кількість венчурних інвестицій, здійснених протягом останніх років у мільйонах євро. На рисунку чітко видно, що 2008 рік був найкращим у плані фінансування для молодих компаній в останні роки [61].

У цілому, 150 фінських компаній отримали кошти венчурного капіталу в 2010 році. У 2009 році цей показник склав 167. У 2010 році середня кількість інвестицій венчурного капіталу склала 650 000 євро. Це, як і раніше, є дуже низьким показником за міжнародними стандартами, але цифра зростає. У 2009 році середня кількість інвестицій складала 550 000 євро.

Рис. 2.2. Інвестиції венчурного капіталу в Фінляндії в період з 1996 по 2010 рр., млн.євро [26]

Розподіл інвестицій за інвестиційними стадіями можна підсумувати таким чином. Компаній посівної стадії отримали 10 млн. євро (55 угод), стартапи - 56 мільйонів євро (161 угоду) і компанії пізнього етапу отримали 31 млн. євро (32 угоди).

Якщо подивитися на фінансування по кожному етапі окремо, то на посівний стадії компанії одержали в середньому близько 180 000 євро за угоду. При стартапі це майже в два рази більше - до 350 000 євро, тоді як компанії пізнього етапу отримали приблизно 970 000 євро.

Іншим вартим уваги елементом є стан кількості вільного капіталу фінських венчурних компаній. На даний момент ця цифра становить 176 мільйонів євро. Близько половини цієї суми зарезервовано для подальших інвестицій, а інша половина є доступною для нових портфельних компаній (84 млн. євро) [43].

Литва

Литовський ринок венчурного капіталу все ще не розвинений. Кількість таких фондів створена в ЄС з 1980 року і перевищує 200 млрд. доларів. У Литві обсяг венчурного капіталу, вкладеного в десятиліття з 1 січня 1995 до 1 січня 2005 року склав 1400 млн. літів. Усього було реалізовано 166 інвестиційних проектів. Протягом останнього десятиліття, щорічний обсяг інвестицій венчурного капіталу на 1 млн. населення склав в 5 разів менше, ніж у середньому по ЄС, а кількість підприємств, які залучили інвестиції венчурного капіталу (на 1 млн. населення) у 4 рази менша середнього показника ЄС.

Ринок венчурного капіталу країни значно відстає від країн-членів ЄС. Промоутери венчурних проектів в першу чергу стикаються з відсутністю стартового капіталу - багато відмінних ідей бізнесу не здатні залучити такий капітал. У Литві, на венчурний капітал для запуску і розвитку інноваційного бізнесу в останнє десятиліття припадало всього 19% від середнього показника ЄС. 15% венчурного капіталу була використано для фінансування запуску бізнесу, 19% - у сфері ІКТ. Середній розмір венчурного капіталу в інвестуванні досить великий і складає 8,2 млн. літів.

Існує ще ринок ненадання капіталу і ранньої стадії фінансування для малого та середнього бізнесу в цілому і високотехнологічних малих і середніх підприємств зокрема. Існуючі фонди венчурного капіталу зацікавлені головним чином в розширенні фінансування. Важко сказати що-небудь про неформальний ринок венчурного капіталу в Литві, так як немає загальнодоступної інформації про неофіційний венчурний капітал в Литві.

Податковий кодекс у Литві не робить виключення для венчурних інвестицій. Відповідно до закону всі литовські доходи від приросту капіталу обкладаються податком зі ставкою 15%, якщо цінні папери були продані менш ніж за один рік. Якщо є збитки з продажу цінних паперів - це може бути компенсовано. Не існує ніяких обмежень щодо розміру доходу від приросту капіталу. Не існує ніяких серйозних адміністративних перешкод, щоб стати бізнес-ангелом або розвивати мережу бізнес-ангелів. Число університетів, бізнес-інкубаторів та науково-технологічних парків забезпечить необхідну інфраструктуру [58].

Бельгія

Операції венчурного капіталу зазвичай тут охоплюють насіння, запуск або розширення капіталу.

Фандрайзинг — процес залучення грошових коштів та інших ресурсів організацією з метою реалізації як певного соціального проекту, так і серії проектів, об'єднаних однією спільною ідеєю.

Фандрайзинг бельгійських коштів на ранній стадії в 2009 році знизився до 50 млн. євро (станом на 1 листопада 2010 року, коли 1 долар США склав близько EUR 0.7) в порівнянні з 68 млн. євро в 2008 році.

Інвестиції в бельгійських компаніях в 2009 році включали:

- насіння, де кількість інвестицій знизилась до 5,9 млн. євро (в порівнянні з 13,4 млн. євро у 2008);

- запуск інвестицій, що збільшилися більш ніж на 60% - до 88,5 млн. євро (в порівнянні з 53,2 млн. євро у 2008);

- пізній етап венчурних інвестицій, які склали 108,5 млн. євро (в порівнянні з 80,7 млн. євро у 2008).

На науку було зосереджено 27,4% інвестицій (у порівнянні з 21% в 2008); комп'ютери та споживчу електроніку - 18,4% (у порівнянні з 20,6% у 2008); енергетику та навколишнє середовище - 3,4% (у порівнянні з 19,3% у 2008) [59].

Обсяг венчурних інвестицій в 2009 році в компанії, розташовані в Бельгії склав 202,9 млн. євро з 179 угод (в порівнянні з 147,4 млн. євро з 169 угод у 2008). З цих 179 угод, 71 інвестиція (або 39,7%) були здійснені у високотехнологічні компанії (в порівнянні з 73 (43,2%) в 2008 році).

Приріст капіталу від бельгійської компанії з продажу акцій в дочірніх компаніях звільняється від податку на прибуток, незалежно від розміру та тривалості акцій. Однак, втрати капіталу від акції не обкладаються податком, за винятком ліквідації компаній. У цьому випадку втрати капіталу можуть бути відняті з оподатковуваного доходу на суму від інвестора оплаченого капіталу.

У цілому, процентні платежі обкладаються прибутковим податком у розмірі 15%, а виплати дивідендів обкладаються прибутковим податком у розмірі 25%.

Податковий режим вважається значно вигіднішім, коли ставка корпоративного прибуткового податку або ефективний податковий тягар нижче 15%. Права спільного фінансового положення, які застосовуються до компаній в ЄС не вважаються значно вигіднішими.

Немає загальних правил недостатньої капіталізації бельгійських компаній. Конкретні правила недостатньої капіталізації можуть бути накладені в особливих обставинах, але тільки для корпоративних цілей податку на прибуток.

Холдингова компанія, яка купує частку в бізнесі, не втручається прямо чи опосередковано в управління, тому ПДВ не може бути нараховано для цієї компанії [36].

Фонди венчурного капіталу беруть участь у синдикації для обміну знаннями та фінансовими ризиками. При цьому, фірми венчурного капіталу спрямовані на скорочення волатильності їх повернення, поліпшення їх можливості управління або отримання доступу до операцій, породжених синдикатом. Тим не менш, фірми венчурного капіталу можуть бути менше зацікавлені в операцій синдикату, якщо вони вважають, що можуть генерувати більше прибутку від інвестицій, вкладаючи самі по собі. Управління синдикованими інвестиціями можуть бути менш гнучкими і займають більше часу, ніж несиндиковані інвестиції.

З 1 січня 2008 року, будь-який випуск акцій на пред'явника більше не дозволено законом. У цілому, акції вільно переводитися.

Інвестиційний комітет, що містить представників міноритарних інвесторів може накласти вето на нові інвестиції та виходи (в залежності від послужного списку фонду менеджера).

Найбільш поширеними інвестиційними цілями є досягнення максимальної віддачі від інвестицій.

Як правило, інвестори купують або підписуються на звичайні акції. Конвертовані також часто використовуються. Тримачі звичайних акцій мають право на всі переваги успішного виходу, але не мають пріоритету перед іншими акціонерами у разі невдалого виходу. NID скасували внесок податку на капітал з 1 січня 2006 року.

Венчурні капіталісти в основному аналізують існуючий фінансовий стан компанії - мету, стадії розвитку своєї продукції або послуг, а також перспективи компанії, що купується. Вони також враховують оцінки інших порівняльних компаній.

Іноді розрив між бажанням компанії отримати високу оцінку і бажанням венчурного капіталіста дати низьку оцінку може бути подоланий. Венчурний капіталіст може погодитися на більш високу оцінку, якщо певні прогнозовані віхи не задоволені (такі, як розробка продукту протягом призначеного строку або досягнення певного рівня продажів). Венчурний капіталіст тоді отримує право на додаткові акції без додаткової оплати.

До основних правових документів, підготовлених в угоді венчурного капіталу належать: Інвестиційна угода з метою реалізації інвестиційного венчурного капіталу; Угода акціонерів та кредитні угоди.

Інвестиційна угода складається з уявлень і гарантій, наданих засновниками та / або акціонерами [38].

Швеція

У Швеції сьогодні налічується близько 130 венчурних компаній, які разом узяті, складають більш ніж 80 млрд.шведських крон.

Першим кроком на шляху індустрії венчурного капіталу було прийняття в другій половині 1970-х років державної програми, що стосується ряду регіональних фондів. Перша хвиля венчурного капіталу відбулася на початку 1980-х з утворенням близько 30 компаній венчурного капіталу. Це зростання було стимульовано зростанням на фондовому ринку і створенням позабіржового списку в 1982 році на Стокгольмській фондовій біржі. Тим не менш, активність знизилася в другій половині десятиліття.

Ряд компаній венчурного капіталу різко зріс протягом 1990-х років. Швеція отримала ширший доступ до капіталу, як результат - поліпшення на фондовому ринку, зростання заощаджень і збільшення асигнувань з пенсійних фондів венчурного капіталу. Багато нових компаній венчурного капіталу зосередилися на таких галузях як: мобільний зв'язок, Інтернет і наука. Тут було збільшено обсяг інвестицій на ранніх стадіях шляхом кількості інкубаторів [12].

Коли мова йде про венчурні інвестиції, Швеція посідає третє місце в світі після США і Великобританії. У 2008 році шведські фірми венчурного капіталу інвестували більш ніж 18 млрд. шведських крон, з яких 80 відсотків склали первинні інвестиції у 301 компанію (13 млрд. шведських крон). Це становить 0,82 відсотка від ВВП. Тільки Великобританія інвестувала більше - 0,86 відсотка від ВВП. У США венчурні капіталовкладення становили 1,56 відсотка від ВВП.

У попередні роки, молодим компаніям було важко отримати венчурне фінансування. Але сьогодні Швеція є європейським лідером в області насіння і пуско-налагоджувальних інвестицій. У загальному було інвестовано 3,7 млрд. шведських крон в шведське насіння і стартап компанії (18,9 % від загальної суми інвестицій).

Промисловість товарів та послуг привертають найбільший обсяг інвестицій - трохи більше 2 млрд. шведських крон. Але з точки зору кількості інвестицій, провідним є телекомунікаційний сектор.

Залучення коштів з-за меж Швеції значно перевищує інвестування із меж країни.

Загальна картина шведського ринку венчурного капіталу є позитивною. Однак існують проблеми, які обмежують цей розвиток, викликає заклопотаність шведських інвесторів. Іноземні інвестори не поділяють ті ж проблеми, адже у шведській компанії не доведеться платити ніяких податків. Але для місцевих інвесторів деякі труднощі все ж таки є. Наприклад, активні інвестиції в приватні компанії часто обкладаються податком по більш високій ставці, ніж пасивні інвестиції в компанії, які завжди оподатковуються як дохід від приросту капіталу і не стикаються з особливими проблемами, з якими стикаються податкові партнери в малих компаніях [57].

Ізраїль

Ізраїльський венчурний капітал містить близько 70 активних венчурних фондів, з яких 14 – міжнародні венчурні капіталісти з ізраїльськими офісами. Хоча венчурний капітал Ізраїлю бурхливо розвивається, фінансова криза значно вплинула на доступність венчурного капіталу на місцевому рівні. У 2009 році капітал ізраїльських високотехнологічних компаній знизився на 46% у порівнянні з 2008 р. Це було єдине різке падіння за останні 7 років [83].

Проте обсяг венчурних інвестицій почав зростати уже наприкінці 2009 року, що відображено на рисунку 2.3.

Рис. 2.3. Обсяг венчурних інвестицій в Ізраїлі за 2008-2009 рр. [15]

У 2009 році на ізраїльському ринку відбулося 63 злиття і поглинання на загальну суму 2,54 млрд. дол., що на 7% нижче рівня 2008 року (2,74 млрд.). Незважаючи на падіння, середній розмір угод в 2009 році склав 40 млн. дол США, що є на 21% у порівнянні з 33 млн. дол США в 2008 році.

У 2009 році ізраїльським венчурним фондам знайти залучення капіталу було надзвичайно важко, так як іноземні інституційні інвестори, які до кризи були основним джерелом капіталу, вкладеного в ізраїльські засоби, зазнали серйозних втрат через фінансову кризу. Ізраїльський венчурний капітал зріс до 229 млн.дол. у 2009 році, що становить 20% від загального обсягу капіталовкладень в ізраїльські компанії високих технологій.


Рис. 2.4. Обсяг капіталу, залученого венчурними фондами за останні 10 років, млрд. дол. США [16]

На рисунку видно, що обсяг капіталу венчурних фондів Ізраїлю знову починає зростати.

Швейцарія

Швейцарія є домом для деяких найбільш складних у світі технологій, та все ж її венчурний капітал, як і раніше, відносно нерозвинений.

Швейцарія є джерелом найбільших передових технологій у світі, особливо в області біотехнології, мікроелектроніки та інформаційних технологій. Швейцарські банки, пенсійні фонди володіють достатнім капіталом для інвестування. Тим не менш, Швейцарія, не відомо через що, являється центром підприємництва і діяльності венчурного капіталу. Кілька років тому швейцарські банки, які розглядали питання про створення фінансування венчурного капіталу дійшли висновку, що не було достатньо перспективних технологічних компаній в Швейцарії, щоб втілити даний проект.

Фінансове та правове середовища в Швейцарії також сприяли відсутності підприємництва та інвестицій венчурного капіталу. Кілька фінансових і правових перешкод заважають як створенню нових технологічних підприємств, так і створенню венчурних інвестиційних фондів, які могли б забезпечити фінансування для таких підприємств.

Створення швейцарської корпорації вимагає мінімум 100, 000 швейцарських франків з власного капіталу, з яких 50, 000 швейцарських франків має бути сплачено за дату реєстрації.

У Швейцарії існує брак кваліфікованих кадрів у багатьох областях і обмежена кількість дозволів для іноземних робітників.

Деякі швейцарські фонди венчурного капіталу - це компанії, які кваліфікуються як холдингові компанії для кантональних і комунальних цілей оподаткування. Кантональний та комунальний податок становить від двох третин до трьох чвертей від загального податкового тягаря корпорації. Холдингові компанії звільнені від податку на приріст капіталу на кантональному і комунальному рівні.

Найбільш поширеними фондами венчурного капіталу в Швейцарії, на даний момент, є офшорні командитні товариства, які знаходяться на Нормандських островах. Офшорні партнерства, не обкладаються податком, і є надія, що швейцарські податкові органи будуть поважати характер розподілу доходів від приросту капіталу, а не нав'язувати податок на такі

розподіли швейцарським інвесторам [19].

Ірландія

В Ірландії венчурні капіталісти вважаються сумішшю страху і відчаю. Вони збирають кошти вартістю десять мільйонів і міркують куди їх вкласти – іноді навіть занадто хитро.

Міністр підприємництва, торгівлі та інновацій Батт О'Кіф нещодавно підтвердив додаткові асигнування в розмірі 55 млн. євро у фонди уряду для інвестицій в перспективні стартапи. У тандемі з цим у липні Брайан Коуен створив інноваційний фонд Taoiseach для залучення іноземних венчурних капіталістів і зарубіжних стартапів до Ірландії.

Нешодавно стало відомо, що ірландські компанії венчурного капіталу збільшили свої прибутки на 76 млн. євро у другому кварталі 2010 року.

Значного успіху набула компанія Nubie.com, яка збільшила свій дохід на 150,000 євро завдяки технології, яка була створена у 2009 році. Було створено єдиний сервісний центр онлайн для проведення консультацій та надання інформації про ірландські компанії венчурного капіталу.

В Ірландії також існують дуже сильні кластери у різних галузях, таких як ІКТ, наука про життя і зелені насадження тощо [65].

2.3 Державна підтримка європейських венчурних підприємств

Головною проблемою реалізації інвестиційно-інноваційного розвитку є розрив між двома найважливішими стадіями інновацій – науковими дослідженнями й масовим виробництвом продукції з використанням їх результатів. Суть венчурного бізнесу в тому, що інноваційні ідеї інвестуються на стадії відсутності не тільки компанії, а, найчастіше, і бізнес-плану. Тому малий високотехнологічний бізнес активно звертається до венчурних інвестицій, особливостями яких є: довгостроковість та ризикованість; кошти часто надаються під перспективну ідею без гарантованого забезпечення майном, заощадженнями чи іншими активами; термін інвестицій 3-7 років; ухваленню рішення про венчурне фінансування передує велика робота з вивчення ризиків та можливостей їх зменшення; венчурні інвестори надають перевагу реінвестуванню; їх прибуток виникає через 5-7 років після продажу пакету акцій за ціною, що в декілька разів перевищує первинне вкладення.

Венчурні інвестиції: 1) сприяють освоєнню нових провідних науково-технічних розробок для створення конкурентоспроможних високотехнологічних продуктів і технологій; 2) створюють нові робочі місця, сприяючи зниженню безробіття та підвищенню рівня добробуту в суспільстві.

В Ізраїлі та Фінляндії технологічна революція відбулася частково завдяки тому, що уряди зробили ставку на венчурний розвиток промисловості, і були створені умови для прямих інвестицій у сміливі інноваційні проекти. За фінансової підтримки з боку венчурного капіталу почали розвиток такі технології й галузі, як мікропроцесори, ПК, генна інженерія. Яскравими прикладами вдалих венчурних проектів є AOL, Apple, Cisco, Compaq, e-Bay, Google, HP, Intel, Microsoft, Sun Microsystems, Yahoo!, інвестори яких отримали прибутки в мільярди доларів [85].

Основними факторами, що сприяють розвитку венчурної індустрії, є: наявність науково-освітньої бази та потужного дослідницького сектора, потужні наукові школи; розвиненість фінансових інститутів і ринків страхового та пенсійного секторів; наявність фондового ринку; політична і макроекономічна стабільність, стале економічне зростання; стабільний попит тощо.

У провідних країнах розвиток венчурного бізнесу призводить до спрямування інвестицій у високоризиковану інноваційну сферу.

Розвиток венчурної індустрії стримують наступні негативні чинники.

1. Слабка законодавча база. Термін "венчурний бізнес" уже протягом кількох років зустрічається в низці законодавчих актів, проте досі не дано визначення суті, функцій, принципів діяльності саме венчурних фондів і венчурних фірм.

2. Брак джерел фінансування інвестицій. Згідно з діючим законодавством, фізичні особи та інституційні інвестори (інвестиційні й пенсійні фонди, страхові компанії) не можуть інвестувати у венчурні фонди, що істотно скорочує потенційну інвестиційну базу для венчурних інвестицій.

3. Слабкість фондового ринку та відсутність гарантій для венчурного інвестора, які б обмежували його ризики. Йдеться про інструменти власності з особливостями опціону – конвертовані привілейовані акції й облігації.

4. Нерозвиненість неформального сектору венчурного бізнесу, який представляють бізнес–ангели. Вони є приватними особами та здійснюють фінансування проектів на початкових стадіях їх розробки. За існуючими даними, кількість активних бізнес-ангелів у Європі оцінюється в 125 тис., а кількість здійснюваних ними інвестицій у 30–40 разів перевищує число інвестицій венчурних фондів.

5. Погіршення ситуації в секторі генерації наукових знань. Наявним є недофінансування й деградація основних наукових шкіл, очевидна втрата зв'язку дослідницького сектора з реальними потребами економіки та виробництва.

6. Брак на ринку венчурного інвестування "якісних" проектів, які визначаються потужною маркетинговою стратегією та потенційною місткістю ринку.

7. Відсутність фахівців у сфері венчурного менеджменту, які володіють технологіями виявлення та оцінки інноваційних проектів та вміють забезпечити стабільне фінансування в період ранньої стадії розвитку проектів.

8. Слабкість інституту захисту інтелектуальної власності.

9. Загальна несприятлива державна політика щодо стимулювання інноваційних процесів. Існуючі схеми регулювання лише погіршують ситуацію [39].

Заходи державної підтримки розвитку венчурного капіталу діляться на прямі (конкретні механізми державної підтримки, спрямовані на збільшення пропозиції венчурного капіталу, мають форму фінансових стимулів чи державних інвестицій в акціонерний капітал і державні кредити) і непрямі (передбачають розвиток конкурентних фондових ринків, розширення спектру фінансових продуктів, розвиток довгострокових джерел капіталу, спрощення процедури формування фондів венчурного капіталу, стимулювання взаємодії між великими й малими підприємствами та фінансовими інститутами, заохочення підприємництва) [14].

Висновки до розділу

Оскільки венчурний бізнес виник в США, то саме в цій країні він і набув найбільшого розвитку. Через деякий час почав поширюватись в окремих країнах Європи, та Росії зокрема.

Венчурне фінансування неможливо здійснити одразу. Тому даний процес відбувається у декілька етапів. Спершу відбувається акумуляція коштів з різних джерел фінансування. Пізніше здійснюється розподіл коштів фонду серед відібраних після експертизи проектів, що істотно знижує ризик втрати коштів венчурного капіталу.

Згідно проведених досліджень, можна зробити висновок, що обсяги венчурних інвестицій значно збільшились у 2009 році. Така закономірність спостерігається у більшості країн Європи.

Інвестиції венчурних фондів, як правило, направляються у такі галузі: виробництво товарів народного споживання та промислової продукції; зв’язок, комп’ютери та електроніка; фінансові послуги.

Незначним недоліком американських венчурних фондів є те, що вони вкладають свої кошти у незрілі фірми, або фірми, що не приносять колосального прибутку. Натомість західноєвропейські фонди вкладають свої кошти у фірми, які вже є досить відомими та прибутковими.

Для того, щоб збільшити свої прибутки західноєвропейські країни почали активно стимулювати інституційних та індивідуальних інвесторів вкладати свої заощадження у венчурні трасти.

Венчурні підприємства ділять на три категорії, серед яких: низько потенційні підприємства; венчури середнього ризику та високо потенційні підприємства.

Для отримання більших прибутків слід також створювати стратегічні альянси підприємств.

Проте, венчурні фірми є тимчасовими структурами, адже вони націлені на кінцевий результат.

На даний час значного поширення дістала форма об’єднання венчурних підприємств та інших суб’єктів господарювання у науково-дослідні консорціуми, тобто тимчасові статутні об’єднання із здійснення науково-технічних розробок.

Європейським венчурним підприємствам необхідна державна підтримка.

Венчурні інвестиції сприяють освоєнню нових провідних науково-технічних розробок для створення конкурентоспроможних високотехнологічних продуктів і технологій, а також створюють нові робочі місця, сприяючи зниженню безробіття та підвищенню рівня добробуту в суспільстві.

До основних факторів, які сприяють розвитку венчурної індустрії, можна віднести наступні: наявність фондового ринку; наявність науково-освітньої бази та потужного дослідницького сектора, потужні наукові школи; політична і макроекономічна стабільність, стале економічне зростання; розвиненість фінансових інститутів і ринків страхового та пенсійного секторів та стабільний попит.

Існує ряд негативних чинників, які стримують розвиток венчурної індустрії. До них можна віднести наступні: брак джерел фінансування інвестицій; слабка законодавча база; нерозвиненість неформального сектору венчурного бізнесу; слабкість фондового ринку та відсутність гарантій для венчурного інвестора, які б обмежували його ризики;загальна несприятлива державна політика щодо стимулювання інноваційних процесів; погіршення ситуації в секторі генерації наукових знань; відсутність фахівців у сфері венчурного менеджменту; брак на ринку венчурного інвестування якісних проектів; слабкість інституту захисту інтелектуальної власності.


РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ АДАПТАЦІЇ ВЕНЧУРНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

3.1 Формування інвестиційного клімату та ефективність діяльності на ринку венчурного інвестування України

Кожен інвестор, який приймає рішення щодо впровадження того чи іншого свого проекту, розраховує на максимальну його ефективність. Насамперед ефективність фінансову. Країна, яка "приймає" цей інвестиційний проект, також розраховує зі свого боку на ефективність фінансову, соціальну, екологічну та ін., але не завжди має відповідні умови для гармонійної реалізації спільних поставлених завдань.

Світовий досвід інвестиційної діяльності дає можливість зробити висновок про найбільшу принадність для зовнішніх інвесторів тих країн чи регіонів, де відчутну активність проявляють місцеві інвестори. Узагальнення ж досвіду міжнародних компаній, що створюють бізнес в інших країнах, визначає головну умову здійснення закордонних інвестицій: конкурентні переваги від створення власного виробництва за кордоном повинні бути вищі за витрати за його розширення у своїй країні.

Такий підхід є цілком зрозумілим та виправданим, оскільки саме завдяки поєднанню дії ринкових механізмів, законодавства та практичної діяльності держави, спрямованої на створення рівних умов для економічних суб’єктів, можливий максимальний економічний ефект.

Позитив та негатив середовища, економіки й політики в країні для впровадження інвестиційних проектів називають інвестиційним кліматом. Зрозуміло, що останній може визначитися як відносно статичними або історично складеними факторами, так і динамічними, що є результатом щоденних зусиль державних органів, підприємців, населення в цілому [88, с.17].

Україна має історичні конкурентні переваги для інвесторів, так би мовити, апріорі. Це ті фактори, які визначаються географією, чисельністю населення, освітою працівників, що була закладена ще за радянських часів, відповідною інфраструктурою енергозабезпечення та ін. Найбільш вагомими такими перевагами з позиції сучасного та потенційного стану розвитку України можна вважати ті, що наведені в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1Історичні фактори інвестиційної привабливості України

Фактор інвестиційної привабливості Характеристика
1 Вигідне геополітичне розміщення Країна має вихід до Чорноморського басейну та розташована на перехресті транспортних шляхів Європа-Азія, Північ-Південь
2 Високий рівень природно-ресурсної забезпеченості За кількістю розвіданих запасів марганцевих руд Україна – друга в світі і перша – серед країн СНД; запасами вугілля, залізної руди, вторинних каолінів, калійних солей, глинистої сировини країна забезпечена на 100-200 років
3 Рівень інфраструктури Розвинуті всі види транспорту; висока енергозабезпеченість
4 Дешева кваліфікована робоча сила Середньомісячна заробітна плата в Україні становить 1500-3000., тоді як рівень мінімальної заробітної плати у країнах-членах ЄС 800-1000 євро
5 Місткий споживчий ринок Річна місткість українського споживчого ринку за урядовими оцінками – 40-50 млрд.дол США

Світова практика спрямовує діяльність держав до збереження історичних переваг, активного формування динамічних переваг та до стандартних підходів щодо виміру інвестиційного клімату в своїх країнах. Акцент, як правило, робиться насампред на законодавче забезпечення інвестиційної діяльності та прозору практику сприяння інвестиціям. Оскільки іноземні інвестори в оцінках звикли довіряти професійним "вимірювачам" інвестиційної привабливості країн, то й влада держав-реципієнтів інвестицій намагається залучити відомі рейтингові агенції до співпраці.

Так, найстаріша в світі рейтингова компанія Standart & Poor΄s відкрила своє представництво у Москві в 1998 році. У 2000 році агенція ввела в обіг рейтинги корпоративного управління, в 2001 році була запущена російська шкала кредитного рейтингу. В Казахстані агенція почала працювати у 2000 році і в 2004 з’явилась казахстанська шкала кредитного рейтингу [18].

В Україні Standart & Poor΄s почала працювати також після кризи 1998 року, але національну шкалу кредитного рейтингу ввела тільки у 2005 році. Як заявляли представники агенції, це було зроблено завдяки тому, що нове керівництво країни одностайно заявило про прихильність ринковим реформам, які сприяють економічному розвитку. Шкала покликана враховувати особливості українського ринку, керуючись при цьому міжнародними стандартами аналізу кредитного ризику. При цьому національна шкала забезпечує більшу диференціацію місцевих емітентів рівнем кредитного ризику, ніж міжнародна шкала Standart & Poor΄s. Національні кредитні рейтинги емітентів та кредитні рейтинги торгових зобов’язань базуються насамперед на порівняльному аналізі кредитного ризику всіх емітентів і боргових зобов’язань, що діють на українському ринку.Тоді ж констатувалось, що компанія Standart & Poor΄s розглядає український ринок як один з найбільш перспективних із швидким розвитком ринків світу. Звичайно, що ні Standart & Poor΄s, ні, теж відомі агенції Moody та Fitch не встановили тоді Україні високі рейтинги (А), але середні оптимістичні В2, В, В+ сприяли помітному зростанню обсягів інвестицій в економіку країни у наступні роки. Іноземні інвестори активізувались навіть на мало розвинутому фондовому ринку України [29, с.21-23].

Названі агенції і самі інвестори керуються досить стандартними підходами, які можна узагальнити у таблиці 3.2.

Таблиця 3.2Підходи щодо формування венчурного бізнесу в Україні

Загальні характеристичні ознаки Чинники формування
Рівень розвитку продуктивних сил та стан інвестиційного ринку

Структура та стан виробництва; рівень існуючих технологій; розвинутість та стан внутрішнього товарного ринку; зовнішньо-торговельний баланс;

рівень освіти та кваліфікації робочої сили; розвиток інфраструктури; аналогічні інвестиції та інвестиційні товари; наявність СЕЗ.

Правове поле держави Наявність відповідної законодавчої і нормативної бази та потенціал її покращення; обтяжливість регуляторних актів.
Політична культура влади

Рівень корупції; вага бюрократичних процедур;

дієва та чесна судова система; практичні дії щодо залучення та підтримки інвесторів; забезпечення привабливості об’єктів інвестування.

Стан фінансово-кредитної системи та діяльність фінансових посередників Стан банківської системи; рівень інвестиційної діяльності банків; розвинутість інших фінансових установ та їх участь в інвестиційних проектах.
Валютне регулювання Наявність стабільності національної грошової одиниці; наявність суттєвих золотовалютних резервів; взаємодія центробанку з урядом та зрозуміле валютне регулювання.
Статус іноземного інвестора Відсутність дискримінації іноземного інвестора; позитивний досвід діяльності міжнародних фінансово-кредитних інституцій.
Стан фондового ринку Наявність фондового ринку та ступінь його розвитку.
Інвестиційна активність населення Відносини власності в державі; присутність населення на фондовому ринку; активність міноритаріїв; стан ринку нерухомості; виконання державної програми приватизації.

Не важко побачити, що багато позицій і напрямків формування інвестиційної привабливості, що визначені в табл.3.2, для України, далекі від кращого стану, нестабільні та досить уразливі до впливу негативних внутрішніх політико-економічних чинників і зовнішніх факторів. Саме це призвело до погіршення економічного розвитку та обвалу валютного ринку в Україні в кінці 2008 року. Зрозуміло, що якщо протягом 2005-2007 років рейтинги України повільно, але зростали, то у 2008 році агенції поспішали їх знизити, що, до речі, давало юридичний привід до виводу іноземного капіталу з країни. Наприклад, вже згадувана агенція Standart & Poor΄s у докризовий період рейтинг за зобов’язаннями в іноземній валюті змінила з В+ (у 2005 році) до ВВ (у 2006-2007 роках), а також за зобов’язаннями у національній валюті з В+ (у 2005 році) до ВВ (у 2006-2007 роках). А вже у 2008 році Україна в рейтингах повернулася на позиції 2005 року.

У цілому серед причин, що обумовлюють недостатньо сприятливий інвестиційний клімат в Україні, а значить, стримують економічний розвиток, численні опитування вітчизняних і зарубіжних інвесторів відзначають зарегульованість більшості ринків, нерозвиненість ринкової інфраструктури, зокрема фондового ринку, політичну нестабільність, бюрократизм і корупцію в місцевих і центральних органах влади. Все це ще більше загострилось у 2008-му, коли вже остаточно стало зрозумілим, що Україна потрапила у жорстку кризу багато в чому завдяки найгіршому сценарію розвитку внутрішньополітичних процесів.

Тим не менш, серед того позитивного, що можна зазначити у минулих роках, необхідно відзначити кількісне і якісне зростання інститутів спільного інвестування, зокрема компаній з управління активами, корпоративних та пайових інвестиційних фондів [9, с.13].

Останніми роками дії влади і самих учасників, сприяли розвитку інвестиційного ринку. Діюча система оподаткування прибутків інститутів спільного інвестування сприяє розвитку інвестиційних процесів і через цей механізм. Теоретично особливе значення спільне інвестування набуває під час технічного переозброєння підприємств, наприклад, переходу на енергозберігаючі технології, але в Україні актуальність спільного інвестування більше диктується нерозвинутістю фондового ринку. Безпосередньо управління процесами спільного інвестування здійснюється компаніями з управління активами, які, з одного боку контролюються державою, а з іншого співпрацюють із саморегульованою організацією – Українською асоціацією інвестиційного бізнесу (УАІБ). Асоціація є однією з найстаріших на фондовому ринку України. На сьогодні це єдина в Україні саморегульована недержавна організація, якій держава делегувала частку своїх повноважень, визначивши їх рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 29.09.2004 №415. Це покладає на Асоціацію значно ширші завдання, ніж просте лобіювання інтересів членів Асоціації. Серед таких завдань є:

- сприяння в організації фінансового моніторингу компаніям з управління активами у сфері запобігання та протидії запровадження в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму;

- розроблення та контроль за дотриманням норм та правил поведінки, вимог до професійної кваліфікації фахівців – членів саморегульованої організації;

- забезпечення високого професійного рівня діяльності учасників ринку цінних паперів.

УАІБ об’єднує близько 200 компаній з управління активами, при

Цьому тільки у 2006-2007 роках кількість членів УАІБ зросла на 40%.

Асоціація тісно взаємодіє з органами державного регулювання у сфері інвестиційного бізнесу, зокрема, на підставі Меморандуму про взаємодію – з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, на підставі відповідної Угоди про взаємодію - з Фондом державного майна. Представники УАІБ входять до складу Координаційно-експертної Ради при ДКЦПФР.

В Асоціації діють відповідні секції за семи напрямками:

1. Управління активами:

Секція управління активами публічних фондів;

Секція управління активами венчурних фондів;

Секція управління активами та адміністрування пенсійних фондів;

Секція управління активами інституційних інвесторів (страхових компаній, банківських та небанківських кредитних установ).

2. Корпоративне управління:

Секція корпоративного управління.

3. Бухгалтерський облік, оподаткування, звітність та аудит:

Секція бухгалтерського обліку, оподаткування, звітності та аудиту.

4. Комплексне програмне забезпечення діяльності з управління активами:

Секція розвитку програмного забезпечення.

5. Правове забезпечення:

Секція правового забезпечення.

6. Взамодії та координації діяльності територіальних представництв, взаємодії з асоціаціями, СРО та іншими професійними об’єднаннями:

Секція управління цінними паперами.

Компанії-члени УАІБ самостійно обирають найбільш цікаві для них напрямки роботи Асоціації. Координацію діяльності секцій здійснюють члени Ради.

Секцію управління активами венчурних фондів організовано в Асоціації одною з перших. Інформаційний сайт УАІБ функціонує на досить високому рівні і дозволяє мати уявлення про всі напрямки діяльності Асоціації. Показники діяльності венчурних фондів представлені у тій мірі, як це диктують вимоги законодавства та нормативних актів [81, с.141-149].

Перші КУА розпочали свою діяльність більш-менш активно з 2003 року. Але початок значного зростання цього сектору треба віднести до 2004 (кількісний стрибок) та до 2005 (якісний стрибок щодо спектру напрямків та залученим активам). При цьому за кожну КУА в середньому припадало 0,9 – 2,5 інститутів спільного інвестування (ІСІ).

Динаміку цього явища гарно видно з таблиці 3.3 та на рис.3.1. У таблицю включено для порівняння динаміки змін також дані про загальні прямі іноземні інвестиції в економіку України. Дані, наведені в табл.3.3, віддзеркалюють реєстраційну статистику. Не всі інвестиційні фонди активно працюють та виконують нормативи приблизно на 70-80%. Але картина в цілому достатньо реалістична для уявлення про інвестиційні процеси, а вартісні дані принципіально точно відображають параметри цього інвестиційного сектору [72, с.84].


Таблиця 3.3Зведені дані головних показників розвитку інвестиційних фондів (венчурних і усіх разом) у 2002-2008 роках (на кінець року) [80, с.4-9]

2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008
Кількість КУА, створених за рік 5 27 56 71 69 106 -
Кількість КУА 5 32 88 159 228 334 -
Кількість всіх зареєстрованих ІСІ 6 29 105 284 519 834 1106
Кількість ІСІ в сер. на 1 КУА 1,2 0,91 1,2 1,8 2,3 2,5 -
Кількість венчурних ІСІ 4 22 76 218 410 650 -
% венчурних ІСІ у загальній кількості 67 76 72 77 79 78 -
Емісія цінних паперів ІСІ, млрд.грн., наростаючим підсумком 0,23 1,26 3,5 26,3 38,6 68,8 -
Реальна вартість активів ІСІ, млрд.. грн - - 1,94 6,9 17,14 40,78 -
% зростання за попередній рік - - - 256 148 137 -
Реальна вартість активів венчурних ІСІ, млрд.грн - 0,48 1,4 4,5 15,77 36,45 -
% зростання за попередній рік - - 192 221 250 131 -
Прямі іноземні інвестиції в Україну, млрд.дол США 5,47 6,79 9,05 16,90 21,60 29,54 35,72
% зростання за попередній рік 19 24 33 87 28 37 21

Пік активності на ринку інвестицій, тісно пов’язаному з фондовим ринком, приходиться на 2007 рік. Щодо так званого "незначного та відірваного від реальної економіки" українського фондового ринку, то аналітики УАІБ вважають, що він за доходністю посів дуже пристойне місце в світі (див. табл.3.4). Індекс ПФТС за цей період зріс більше ніж в два рази – на 135%, що більш ніж втричі перевищило темп зростання у 2006 році [90, с.92].

Таблиця 3.4Збільшення фондових індексів національних ринків у 2007 році. [90, с.4-5]

Індекси Доходність за рік, %
SHCX (Китай) 169,47
ПФТС (Україна) 135,34
РТС (Росія) 64,90
HANG SENG (Китай) 39,31
WSE WIG (Польща) 10,49
DAX (Німеччина) 22,29
S&P 500 (США) 2,35
FTSE 100 (Англія) 3,80
NIKKEI 225 (Японія) -11,13

Що цікаво, іпотечна криза, яка розпочалася у США в серпні 2007 року і розповсюдилась на більшість світових фінансових ринків, певною мірою вплинула і на фондовий ринок України, уповільнивши зростання індексу ПФТС у 4 кварталі, яке, тим не менш, залишилося суттєвим і становило 13,5% (54% річних).

За даними Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування кількість ІСІ у 2007 році зросла на 61%, а середній розмір капіталу становив 48,9 млн.грн, що на 48,63% більше, ніж у попередньому році.

Рис. 3.1. Динаміка зростання кількості компаній з управління активами та інститутів спільного інвестування у 2002-2008 роках [49, с.22-27]

Аналітики відзначають, що у відносному виразі найбільше продовжує зростати кількість відкритих ІСІ, що свідчить про зростання попиту на такі ІСІ з боку інвесторів-новачків, бо вони обирають найбільш ліквідні та найменш ризиковані інструменти для інвестування. Венчурні проекти демонструють не такі темпи зростання, натомість з самого початку венчурні компанії у більшості як корпоративних інвестиційних фондах – КІФ (відкритих, закритих, інтервальних, венчурних), так і пайових – ПІФ (закритих і венчурних). Аналогічно високі темпи характерні для емісії цінних паперів та реальної вартості активів. Зростання на 137-256% та 131-250%, тобто в рази, вражає. Деякі аналітики пов’язують це з припливом українського ж капіталу, раніше виведеного за кордон, інші вважають це природним явищем для привабливого нового фондового ринку. Характерно, що ситуація 2005 року мало вплинула на темпи надходжень прямих іноземних інвестицій в Україну: рівномірно 20-30% на рік (виняток становить тільки 2005 рік – 87%).Із 2005 року зберігається тенденція, коли майже 80% усіх фондів, у яких сконцентровано більше ніж 90% зареєстрованої емісії цінних паперів, належать до венчурних.На них в Україні не діють жорсткі умови диверсифікації. За своїм призначенням венчурні фонди відповідають європейській моделі, а не американській [54, с.83-90].На рис.3.2 наведено галузі інвестування венчурних фондів. Як видно, 63% венчурних інвестицій не визначено, тобто щодо цього напрямку відсутня звітність венчурних ІСІ. Вважається, що для українських венчурних фондів цікавими є, перш за все, сфери будівництва та нерухомості.

Рис. 3.2. Структура портфеля цінних паперів венчурних ІСІ за галузями інвестування у 2007 році [79, с.31]


Українські венчурні фонди зовсім не займаються телекомунікація- ми (0,01% портфеля ЦП), тоді як для американських та європейських венчурних фондів це один з основних напрямків. Суттєві 8% портфеля припадає на фінансову сферу (малоймовірно, що це має відношення до високих технологій), по 7% - на агропромисловість та споживчі товари.

Особливості роботи венчурних фондів в Україні можна було б більше з’ясувати на підставі аналізу їх звітності у кризовому 2008 році, коли індекс ПФТС впав на 74%, але, на жаль, щоквартальні матеріали УАІБ зовсім не містять інформації про венчурні ІСІ.

Разом з тим, з точки зору інтенсивного розвитку інвестиційного бізнесу в Україні, можна позитивно ставитись до венчурних ІСІ, бо вони знайшли відповідну бізнесову нішу і забезпечують непогані прибутки – рис.3.3. У них у 2007 році, як і у минулі роки висока доходність.

Рис. 3.3. Середня доходність різних типів фондів, золота, депозитів та нерухомості у 2007 році [48, с.87-95]

За умов реформування економіки України перехід на інноваційну модель розвитку означає, насамперед, пошук нових джерел фінансування для активізації інноваційної діяльності.

Венчурний капітал виявився тим органічно необхідним елементом сукупного господарського механізму, що дозволяє реалізовувати нововведення на найкритичних етапах їхнього освоєння і комерціалізації, тобто там, де інші механізми не спрацьовують.

Відповідно до аналізу закордонного досвіду, венчурне інвестування не може компенсувати недостачу коштів з інших джерел для розвитку науково-технічної сфери. Венчурне інвестування є корисним у своїй конкретній "ніші" розвитку інноваційної активності господарських систем.

Малий інноваційний бізнес є базою, основним живильним венчурним середовищем капіталу. На частку дрібних високотехнологічних фірм у світі припадає більше 85% обсягу коштів ризикового фінансування.

Особливе місце в системі венчурного інвестування займають інноваційно орієнтовані корпорації, які здійснюють наступальну ринкову стратегію.

Венчурні фонди не поспішають інвестувати кошти в акції на організованих ринках, оскільки інвестиції у фондовий ринок в Україні мають відносно низьку прибутковість при високому рівні неконтрольованих ризиків.

2006 рік став роком активного розвитку ринку спільного інвестування в Україні. Швидкими темпами зростали кількість суб'єктів ринку, вартісні показники обсягу ринку. Відчутні досягнення показав ринок і за якістю управління активами.

Для української економіки - це досить швидкі темпи розвитку. Якщо у 2005 році чисті активи ІСІ у структурі ВВП складали лише 1,17%, то в 2006 році вартість чистих активів (ВЧА) ринку спільного інвестування досягнула обсягів, еквівалентних 2,6% від номінального ВВП України [70].

Отже, ринок спільного інвестування все більше проявляє себе як потужний сегмент фінансового ринку України.

В той же час, збільшення капіталізації венчурних фондів в Україні на сьогодні не приводить до адекватного зростання інвестиційних потоків в інноваційні сектори економіки: спеціалізація венчурних фондів на інвестиціях в новостворені інноваційні компанії є винятковою. Основними акцепторами інвестицій венчурних фондів є компанії зі сфер нерухомості та будівництва, фінансів, харчової, хімічної промисловості, сільського господарства тощо.

Основні причини такого явища:

- інвестиції в інвестиції в окремі галузі традиційної економіки мають надвисокий рівень доходності за відносно короткий термін інвестування та за умов суттєво низького рівня ризику;

- можливість використання організаційної форми венчурних фондів як інструменту зниження податкових витрат.

21 лютого 2008 року у Києві пройшла науково-практична конференція Української асоціації інвестиційного бізнесу (УАІБ) "Ринок інвестиційних послуг в Україні: очікування та реалії". На засіданні круглого столу на тему "Перспективи венчурної діяльності в Україні" заступником Голови Державного агентства України з інвестицій та інновацій С.Москвіним була зроблена доповідь на тему "Концепція закону України "Про венчурні фонди".

Доповідач наголосив, що одним із пріоритетів інноваційної діяльності у 2008 році є удосконалення інституційної інфраструктури забезпечення державної інвестиційної політики, одним із заходів реалізації якого є розроблення проекту Закону України "Про венчурні фонди" відповідно до Концепції Державної цільової економічної програми модернізації ринків капіталу в Україні, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 № 976-р [60, с.128].

Було визначено, що український ринок венчурного інвестування істотно відрізняється від іноземних ринків.

Венчурні фонди в Україні використовуються для оптимізації управління активами фінансово-промислових холдингів та зниження податкового навантаження, тоді як венчурне інвестування (або інвестування ризикового капіталу) у світі залишається одним із найважливіших джерел капіталу для компаній, швидкий ріст та розвиток яких постійно потребує додаткових зовнішніх інвестицій.

Компанія по управлінню активами (КУА) "Foyil Asset Management Ukraine" постійно проводить науково-практичні семінари за темою "Інвестування і управління вільними грошовими ресурсами".

В рамках семінару учасники отримують інформацію про інститути спільного інвестування і недержавні пенсійні фонди, основні тенденції фондового ринку України.

Ще одним інструментом, що сприяє розвитку венчурного бізнесу, є венчурні ярмарки (венчурні форуми), які покликані стати каталізатором розвитку ринку високих технологій і послужити зміцненню становища держави на глобальному ринку хай-тек.

Ярмарок – унікальна можливість для малих і середніх компаній, зацікавлених у залученні інвестицій для розвитку свого бізнесу, представити свій проект до уваги інвесторів, які діють на ринку прямих і венчурних інвестицій.

Проаналізувавши досвід США можна зробити висновок, що в ході проведення ярмарків і форумів вирішуються, як правило, три основні завдання:

1. Оцінка інвестиційного потенціалу у високотехнологічній сфері.

2. Надання посередницьких послуг виробникам і споживачам наукоємних проектів.

3. Підвищення освітнього рівня учасників ярмарку у сфері використання різних фінансових інструментів.

Кінцевою метою венчурного інвестування є продаж активів, придбаних венчурним фондом, стратегічному інвесторові. Однак, за твердженням представників фондів, заключний продаж бізнесу є дуже складною проблемою для венчурних інвесторів в Україні [62, с.20-28].

Україна перебуває на новому етапі розвитку і перша всесвітня торгова платформа NYSE Euronext відкриває нові більши можливості для залучення капіталу. За підрахунками компанії Deloitte, тільки останнім часом українські компанії зробили понад 70 заяв із проханням провести первинне публічне розміщення акцій (IРО).

Прикладом успішного розміщення акцій на Лондонській фондовій біржі є Ukrainian Properties & Development PLC. Результатом виходу Dragon-Ukrainian Properties & Development PLC на IPO стало збільшення капіталізації до $229,95 млн.

За умов реформування економіки України та її орієнтації на входження у європейську спільноту перехід на новий щабель соціально-економічного розвитку означає пошук нових джерел фінансування для модернізації виробничої наявної та активізації потенційної інноваційної діяльності.

Джерелом для такого швидкого переходу являється венчурний капітал. Венчурний капітал є тим органічно необхідним елементом сукупного господарського механізму, що дозволяє реалізовувати нововведення на найкритичних етапах їхнього освоєння і комерціалізації за умов великого господарського ризику [50, с.4-8].

Як показав аналіз закордонного досвіду, венчурне інвестування не може компенсувати недостачу коштів з інших джерел для розвитку науково-технічної сфери. Воно корисне у своїй конкретній "ніші" розвитку інноваційної активності господарських систем. Недарма питома вага венчурного капіталу в загальному обсязі інвестованих коштів у багатьох країнах не перевищує декількох відсотків (крім США та Великобританії).

Венчурний бізнес діє в нашій державі порівняно недовго. Історія його розвитку ще досі коротка.

Причиною різкого збільшення питомої ваги венчурних фондів у загальної кількості інвестиційних фондів ( з 67% на кінець 2005 року до 78% на кінець 2007 р.) є те, що відповідно до Закону України "Про інститути спільного інвестування ( пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", №2299-III від 15.03.2001 р. було введено сприятливий режим функціонування венчурних фондів, зокрема податкові стимули і полегшені процедури адміністрування [55, с.67].

Реальна вартість активів інвестиційних фондів станом на 31.12.06 р. перевищила 17 млрд. грн., а приріст кількості фондів у 2007 році склав близько 160%. (табл.3.5).

Таблиця 3.5 Динаміка розвитку ІСІ у розрізі видів в Україні [9, с.52]

Період Всього Пайові інвестиційні фонди (ПІФ) Корпоративні інвестиційні фонди(КІФ)
відкриті інтервальні Закритідиверсифіковані Закритінедиверсифіковані венчурні закриті недиверсифіковані венчурні
01.01.2003 6 - 2 - - 3 - 1
01.01.2004 29 - 6 - - 20 1 2
01.01.2005 105 1 17 1 6 68 4 8
31.12.2005 284 4 19 3 20 199 20 19
31.03.2006 328 4 19 2 22 229 29 23
30.06.2006 383 5 21 2 26 274 29 26
30.09.2006 462 8 28 3 27 331 37 28
31.12.2006 519 10 25 3 29 377 42 33
31.12.2007 834 27 35 4 30 603 - 47

Збільшення капіталізації венчурних фондів в Україні на сьогодні не приводить до адекватного зростання інвестиційних потоків в інноваційні сектори економіки: спеціалізація венчурних фондів на інвестиціях в новостворені інноваційні компанії є винятковою. Основними акцепторами інвестицій венчурних фондів є компанії зі сфер нерухомості та будівництва, фінансів, харчової, хімічної промисловості, сільського господарства тощо.

Варто зазначити, що український ринок венчурного інвестування істотно відрізняється від іноземних ринків. На світовому ринку основними сферами інвестування венчурного капіталу є виробництво напівпровідників, електронних новинок, комп’ютерної техніки, біотехнологій, інформаційної безпеки, генної інженерії та ряд інших. В перспективі знаходиться розробка нанотехнологій. Найпривабливішими сферами для інвестицій в Україні є будівництво, переробка сільськогосподарської продукції, харчова промисловість, роздрібна торгівля. Така галузева дискримінація властива для України, тому що ці галузі є привабливими, розповсюдженими та мало ризиковими в нашій країні, на відміну від країн ЄС і США, де венчурні інвестиції здійснюються в інноваційні галузі промисловості.

Венчурні фонди в Україні використовуються для оптимізації управління активами фінансово-промислових холдингів та зниження податкового навантаження, тоді як венчурне інвестування (або інвестування ризикового капіталу) у світі залишається одним із найважливіших джерел капіталу для компаній, швидкий ріст та розвиток яких постійно потребує додаткових зовнішніх інвестицій (як правило, це підприємства малого та середнього бізнесу). Венчурні інвестиційні фонди повинні стати головною ланкою зв’язку між інвестиціями та інноваціями як складовими економічного зростання.

Специфіка українського ринку та робота на ньому венчурних фондів спрямовує венчурне інвестування в Україні усе далі від прийнятих у світовій практиці основ цього бізнесу. Як і раніше, найважливішими й найактивнішими на вітчизняному ринку є фонд прямого інвестування Western NIS Enterprise Fund (капіталізація 150 млн. дол.) і SigmaBleyzer (управляє фондом UGF у розмірі більше 100 млн. дол.).

Інші венчурні фонди (серед яких Euroventures Ukraine, фонд прямих інвестицій "Україна" та Commercial Capital) оперують менш значними сумами – в межах 20-40 млн. дол. кожний. За даними венчурних компаній в українські підприємства вже вкладено біля 250 млн. дол. венчурних інвестицій. Суми, що у найближчий рік можуть бути спрямовані венчурними компаніями на інвестиції, коливаються від 20 млн. до 100 млн. дол., і при наявності достатньо великої кількості ринків, що динамічно розвиваються, по оцінках експертів, є дуже незначними. Найближчим часом можливість надходження значного іноземного капіталу в Україну як і раніше залишається дуже низькою [68, с.116].

Звертаючи свою увагу на зарубіжний досвід венчурного інвестування, Україні варто вирішити такі завдання:

- надання посередницьких послуг виробникам і споживачам наукоємних проектів;

- аналіз інвестиційних можливостей у високотехнологічній сфері;

- покращення освітнього рівня підприємців, а також усіх зацікавлених осіб у сфері венчурного бізнесу.

Отже, венчурний бізнес в Україні перебуває в початковій стадії. Провівши ряд економічних реформ та перейнявши світовий досвід, Україна зможе привернути до себе увагу світових країн-інвесторів та залучити в свою економіку значний венчурний інвестиційний капітал, налагодити ділові стосунки та взаємини із потенційними світовими партнерами [51].

3.2 Шляхи вдосконалення венчурного бізнесу в Україні

Фондовий ринок, незважаючи на рекордні показники дохідності, в цілому відіграє незначну роль в процесах акумулювання коштів на фінансових ринках та трансформації їх в інвестиційні ресурси для реального сектору економіки. Існує необхідність розвитку альтернативних механізмів здійснення інвестицій в реальний сектор вітчизняної економіки.

Одним з можливих інструментів фінансового ринку, який може слугувати альтернативою в сучасних умовах є венчурні фонди.

Залежно від кількості й твердості законодавчо визначених вимог і обмежень щодо структури і складу вхідних у фонд активів, фонди можуть бути диверсифікованими (найбільша регламентація щодо того, яку частину активів і в цінні папери яких класів фонд може інвестувати) і недиверсифікованими. Венчурні фонди є підвидом не- диверсифікованих фондів.

"Недиверсифікований" фонд не означає, що він менш надійний. У нього більше свободи вибору, тобто він не повинен, а може розташовувати засоби в менш ліквідні активи, і в цьому сенсі конкретний "недиверсифікований" фонд може виявитись навіть більш диверсифікованим, ніж той, котрий так називається. В той же час, існує багато вимог і обмежень, загальних для фондів усіх видів і типів. Крім того, сам фонд і грамотна відповідальна компанія, керуюча активами, з метою забезпечення самодисципліни, може накладати на себе додаткові вимоги й обмеження.

Враховуючи специфіку розвитку економіки України на пострадянському просторі, венчурний бізнес піддається впливу цілого ряду факторів.

На мою думку, серед основних факторів, які обмежують розвиток венчурного бізнесу в нашій країні, можна виділити такі:

- недосконалість законодавчої бази;

- відсутність чіткої політики сприяння розвитку венчурного бізнесу з боку держави, відсутність економічної заінтересованості більшості господарських суб’єктів у реалізації принципово нових розробок, нововведень високого техніко-економічного рівня, нерозвиненість ринку цінних паперів;

- недостатня ефективність податкової політики, а саме високий рівень податку, який не враховує конкурентоспроможність і новизну виробів;

- правова база, яка регулює сферу дрібного бізнесу, є обмеженою;

- високі проценти за кредит;

- недостатня кількість проектів з високим економічним потенціалом, привабливих для венчурних інвесторів;

- низька активність банків та інституційних інвесторів у венчурному інвестуванні;

- недостатня надійність механізмів захисту прав інвесторів;

- відсутність економічних стимулів для залучення прямих інвестицій в підприємства високотехнологічного сектора, що забезпечують прийнятний ризик для венчурних інвесторів;

- відсутність розвиненої системи комерціалізації і захисту інтелектуальної власності;

- недостатня інформаційна підтримка венчурної індустрії;

- відсутність інфраструктури венчурного інвестування;

- гострий дефіцит кваліфікованих фахівців, здатних управляти венчурними проектами;

- відсутність конкуренції на внутрішньому ринку науково-технічної продукції.

Враховуючи недосконалість законодавчої бази як одним із основних факторів, які суттєво обмежують розвиток венчурного фінансування, вважаємо за доцільне розглянути законодавчі ініціативи в цьому напрямку, а саме проаналізувати створений Державним агентством України з інвестицій та інновацій проект Закону України "Про венчурні фонди інноваційного розвитку" [71, с.12-15].

У законопроекті вперше в Україні робиться спроба визначити правові засади створення нового фінансового інструменту, який забезпечив би спрямування інвестиційних потоків в інноваційні сектори економіки. Таким інструментом можуть стати венчурні фонди інноваційного розвитку.

У документі, зокрема, зазначено, що:

- венчурні фонди інноваційного розвитку можуть інвестувати у корпоративні права та боргові зобов’язання інноваційних підприємств; спільних підприємств, створених для виконання проектів технопарків та наукових парків; підприємств інноваційної інфраструктури, які визначені такими відповідно до діючих нормативно-правових актів;

- засновниками та учасниками (акціонерами) венчурного фонду інноваційного розвитку можуть бути фізичні та юридичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава та територіальні громади;

- активи венчурних фондів інноваційного розвитку можуть складатися з корпоративних прав, боргових зобов’язань, нерухомості та майнових прав інтелектуальної власності;

- венчурні фонди інноваційного можуть одержувати державну підтримку у визначених законопроектах формах;

- венчурні фонди інноваційного розвитку інвестують в інноваційні програми і проекти, нові знання та інтелектуальні продукти, виробниче обладнання та процеси, інфраструктуру виробництва і підприємництва тощо.

Введення в дію Закону України "Про венчурні фонди інноваційного розвитку" надасть нові можливості для розвитку венчурного інвестування, більш широкого залучення інвестицій в економіку країни та впровадження інноваційних проектів в Україні.

Законопроект розроблений у відповідності до законів України "Про інститути спільного інвестування (корпоративні та пайові інвестиційні фонди)" та "Про інноваційну діяльність".

В законопроекті враховані рекомендації Європейської асоціації венчурного інвестування і директив ЄС щодо колективного та венчурного інвестування.

Наразі вітчизняний венчурний капітал не інвестує в інноваційні проекти, оскільки:

- інвестиції в окремі галузі традиційної економіки мають надвисокий рівень доходності при відносно коротких термінах інвестування та за умов низького рівня ризику;

- організаційна форма венчурних фондів виконує "інструментальну" функцію, що дозволяє оптимізувати оподаткування законним способом.

На даний час існують різні оцінки даного проекту.

Українська асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ) не підтримує ідею розробки окремих законопроектів щодо регулювання діяльності венчурних фондів. УАІБ нещодавно оприлюднило проекти Законів "Про венчурні інвестиційні компанії" та "Про венчурні фонди інноваційного розвитку".

Професійна діяльність з управління активами, яка вже регулюється спеціальним законом України "Про інститути спільного інвестування" має єдині організаційні і методологічні підходи і повинна бути зосереджена в межах одного Закону, регулюватися та контролюватися одним державним органом виконавчої влади. У цьому ж законі вже передбачена практична можливість створення та діяльності венчурних фондів, в тому числі можливість їхньої участі в інноваційно-інвестиційному розвитку економіки України. Таким чином, зазначається у листі, відокремлення норм, спрямованих на регулювання особливостей створення та діяльності венчурних інвестиційних фондів, до окремого законодавчого акту вважаємо недоцільним.

Існування трьох законів, два з яких будуть регулювати діяльність венчурних фондів та компаній, а третій – діяльність компаній з управління активами, що здійснюють управління активами інституційних інвесторів, в тому числі венчурних фондів, буде значно ускладнювати сприйняття професійними учасниками ринку, що здійснюють управління активами, встановлених вимог та призводити до суперечностей у виконанні встановлених вимог.

Оприлюднені законопроекти не містять цілісної картини діяльності та контролю за діяльності венчурних фондів та компаній, а лише окремі, не пов’язані між собою, норми та посилання на інші закони, що призведе до виникнення правових колізій регулювання діяльності учасників фондового ринку, а також до дублювання відповідних правових норм у декількох законодавчих актах. Запропоновані проекти законів передбачають встановлення обмеження строку діяльності венчурних фондів та компаній, в той час, як Закон України "Про інститути спільного інвестування" дозволяє створення фондів для фінансування інновацій як короткострокових, так і довгострокових.

УАІБ вважає недоцільною таку ідею державної підтримки венчурних фондів та компаній при невизначеності джерел фінансування та закладений у законопроектах принцип щодо державного контролю у сфері венчурного інвестування спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності та венчурного інвестування. Такий підхід не лише суперечить вимогам українського законодавства, а також потребує додаткових бюджетних витрат.

Сьогодні законодавство звільняє венчурні фонди від численних нормативних заборон, що обмежують діяльність інвестиційних фондів інших типів.

Перш за все, це стосується структури і складу активів таких фондів, наприклад, венчурний фонд може інвестувати всі свої кошти у цінні папери, не зазначені у біржових списках, тобто є неліквідними. Такий фонд також може купувати векселі, надавати позики компаніям, часткою яких володіє.

За деякими винятками, що стосуються фондів усіх типів, практично необмежені і частки від загальних активів, що можуть бути вкладені в окремі цінні папери.

Необмежений також і кількісний склад учасників венчурних фондів: таким учасником може бути й одна особа.

У сполученні з простотою адміністрування й податковими стимулами, наданими інститутам спільного інвестування відсутність зазначених обмежень робить венчурні фонди ефективним інвестиційним інструментом.

Цей інструмент може бути корисний як великим вітчизняним фінансово-промисловим групам і міжнародним венчурним фондам, так і невеликим компаніям і навіть окремим заможним людям, що, володіючи компанією-учасником венчурного фонду, можуть здійснювати через нього як усю свою інвестиційну діяльність, так і окремий проект, наприклад, в галузі будівництва [6, с.2-9].

Зміни в законодавстві України щодо оподаткування малих форм господарювання сприяли масовому скороченню кількості малих підприємств. Така тенденція спостерігалась у всіх регіонах України.

В Україні є ряд факторів, які можуть сприяти розвитку підприємницьких структур венчурного капіталу. До цих факторів слід віднести такі: наявність дешевої, висококваліфікованої і творчої робочої сили; великі запаси сировинних ресурсів, а також коштів, що осідають в іноземних банках; зручне географічне положення тощо. Можна вважати, що удосконалення політики держави щодо розвитку венчурного підприємництва і стабілізація економічного стану в Україні сприятимуть розвитку таких структур. Як відзначають більшість аналітиків, зростання кількості венчурних інвестиційних фондів в Україні пов’язане зі спрощеною звітністю і пільгами при оподаткуванні.

Необхідно створити індустрію венчурного фінансування, яка виступає складовою частиною господарського механізму і розвивається відповідно до потреб інноваційного виробництва. Під індустрією венчурного фінансування ми розуміємо сукупність суб’єктів інноваційного підприємництва, які здійснюють свою діяльність у сфері інноваційного виробництва, використовуючи специфічні економічні механізми спеціальних інститутів і відповідної інфраструктури. Створення індустрії венчурного фінансування у нашій економіці передбачає: формування її інституційної структури, розвиток венчурного капіталу та розвиток інфраструктури венчурного фінансування.

Для ефективної інноваційної діяльності важливою передумовою функціонування є наявність інфраструктури венчурного фінансування. Визначальна роль у розвитку інфраструктури належить державі, бо комерціалізація цієї сфери передбачає значні грошові кошти. Елементами інфраструктури виступатимуть фондові біржі, аудиторські, інжинірингові фірми, "інкубатори" венчурного бізнесу тощо.

Організації типу "інкубаторів" спроможні формувати сприятливе підприємницьке середовище з усім спектром науково-виробничих, організаційно-фінансових послуг. "Інкубатори" можуть створюватись при наукових установах, закладах освіти, діяльність яких має охоплювати наукове консультування, попередню експертизу проектів, фінансову підтримку через венчурний капітал, державні субсидії тощо.

В Україні необхідно створювати нові форми управління циклом "наука – техніка – виробництво", до яких належать технопарки і технополіси. У сучасному світі технопарки і технополіси відіграють значну роль у реалізації механізму прискорення науково-технічного прогресу в передових галузях промисловості, пов’язаних з реалізацією новітніх досягнень фундаментальної науки. Створення технопарків, що спеціалізуються на розробці технології нової продукції, є можливим і ефективним за багатьма напрямами залежно від функцій, обсягу і рівня кооперування. Найпоширенішими можуть бути такі парки: технологічні, промислові і дослідно-конструкторські. У містах України, які мають потужний науково-технічний потенціал, доцільно створювати технопарки у формі агломерацій наукомістких фірм і виробничих підприємств, які групуються навколо наукових центрів.

У країнах з технологічно орієнтованою економікою зростання виробництва й індустріальний розвиток переважно залежать від успішних інновацій, які означають, що результати досліджень і розробок ефективно комерціалізуються [28, с.24-25].

Залежно від різних ситуацій, рис і структури компанії менеджерський персонал може вибирати найбільш доцільний тип фінансування за рахунок зовнішніх коштів, враховуючи обмеження та вимоги, переваги та недоліки різних джерел фінансування інноваційних проектів (табл.3.6).

Таблиця 3.6 Переваги та недоліки джерел фінансування [7, 75-79]

Джерела фінансування Обмеження та вимоги Переваги Недоліки
Державне фінансування

Соціальна значущість.

Фінансування може використовуватися тільки для пріоритетних видів діяльності.

Здійснюється навіть у випадках, коли неможливо отримати фінансування з комерційних джерел; вимагає до виплати менший об’єм коштів і на довший термін. Обмеження на використання. Труднощі в отриманні, переважно невеликі обсяги.
Кредити

Ліквідна застава.

Наявна позитивна кредитна історія компанії. Вимоги до плану розвитку проекту, що фінансується.

Гнучкість у запозиченні і обслуговуванні позики. Відсутність оперативного контролю над використанням коштів.

Ризик неплатоспроможності.

Високі процентні ставки.

Вимоги до ліквідної застави.

Венчурний капітал

Компанія повинна показувати: потенційне зростання,

Унікальність ідеї, високу кваліфікацію управлінського персоналу.

Венчурний капіталіст як власник акцій реалізовує досвід в управлінні та фінансовій сфері, що дозволяє компанії додатково прогресувати. У компетенції інвестора здійснювати кадрові перестановки. Процес отримання фінансування тривалий і складний. Проблематичне вилучення венчурного капіталу.

Як свідчить проведений аналіз переваг і недоліків, обмежень і вимог до джерел фінансування, які властиві українській економіці, залучення венчурного капіталу відповідає потребам фінансового забезпечення інноваційних проектів і важливим принципам системи фінансування інновацій, що передбачає множинність джерел для фінансування проектів із досить високим ступенем невизначеності та ризику.

Венчурне інвестування – це особлива система вкладення коштів у нові проекти. Його головна і принципова відмінність від традиційного полягає в тому, що необхідні кошти можуть надаватися під перспективну ідею без гарантованого забезпечення наявним майном, заощадженнями або іншими активами підприємця. Єдиною заставою служить спеціально обумовлена частка акцій у вже існуючій або лише створюваній фірмі.

Інвестори венчурного капіталу йдуть на розділення всієї відповідальності і фінансових ризиків разом з підприємцем. Потреба в отриманні кредитів такого роду нерідко виникає у початківців або дрібних підприємців, винахідників, учених і інженерів, що намагаються самостійно реалізувати їхні нові оригінальні і перспективні розробки. При цьому отримання банківського кредиту для них проблематично з кількох причин.

По-перше, багато інноваційних проектів починають приносити прибуток не раніше, ніж через три - п’ять років, а то і пізніше, а значить, подібні кредити мають бути розраховані на довгострокову перспективу. Але тоді вони повиснуть на балансі банку і погіршуватимуть його фінансові показники.

По-друге, для таких кредитних установ, як банки, дуже високий ступінь супутніх фінансових ризиків.

По-третє, банки обов’язково вимагають надання застави або гарантій, і вже самому підприємцеві, навіть якщо він володіє яким-небудь достатком, доведеться подумати про те, чи варто ризикувати своїм благополуччям і благополуччям своєї сім΄ї.

Проте не слід думати, що інвестори венчурного капіталу йдуть назустріч підприємцеві, виходячи з чистого альтруїзму. Швидше навпаки, інтерес інвесторів якраз і полягає в тому, щоб отримати від своїх капіталовкладень прибуток, який буде істотно вищий, ніж при розміщенні вільних фінансових ресурсів на банківських депозитах або їх вкладень в державні цінні папери з фіксованим доходом [73, с.25-31].

За кордоном, головним чином в США і деяких країнах Західної Європи, механізми венчурного фінансування підприємницьких проектів широко використовуються на практиці вже не одне десятиліття і набувають усе більшого поширення. Спільний світовий ринок венчурного капіталу перевищив в 2006 році 150 млрд.дол. За один лише 2007 рік, навіть не зважаючи на кризу, нові інвестиції венчурного капіталу в США склали близько 10 млрд. дол, а на європейському континенті – майже 8 мільярдів.

Можливо, ці цифри не справляли б великого враження на фоні спільних інвестиційних витрат, коли б не одна істотна обставина. Річ в тому, що саме венчурний капітал з властивими йому відмітними особливостями зіграв в другій половині ХХ століття найважливішу роль в реалізації найбільших науково-технічних нововведень в області мікроекономіки, обчислювальної техніки, інформатики, біотехнології і в інших наукоємних галузях виробництва.

Участь венчурного капіталу є принциповим чинником в інноваційному процесі. З різних причин для великих компаній реалізація ризикового проекту надто складна. Такі проекти мають більший шанс на успіх, якщо вони реалізуються малими технологічними фірмами. Венчурний капітал здатний за допомогою відповідних фінансових інструментів брати участь у підтримці високо ризикових інноваційних проектів. Це підтверджується тим, що технологічні революції, які призвели до трансформації індустріального виробництва, були проведені компаніями, котрі підтримуються венчурним капіталом. Наприклад, фірми, які лідирували в розробці кожного нового покоління комп’ютерних технологій (ПК, програмне забезпечення), фінансувалися за рахунок венчурного капіталу.

Станом на 2009 рік в Європі функціонувало приблизно 1400 фондів прямих інвестицій, що майже в 5 разів більше, ніж у 1999 році. За останнє десятиліття обсяги інвестицій, здійснених фондами прямих інвестицій, зросли більше ніж у 10 разів та сягають сотні мільярдів доларів [34, с.94].

Традиційно вкладниками венчурних фондів є великі інституційні (страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, фонди фондів, тощо) та приватні інвестори, а також міжнародні фінансові організації та урядові структури. При цьому, вибираючи фонд, крупні міжнародні інвестори аналізують, зокрема три основні фактори:

- політичну ситуацію в країні, де працює фонд;

- макроекономічну ситуацію, тенденції розвитку економіки країни;

- історію даного фонду.

Венчурний капітал, за визначенням Європейської асоціації венчурного капіталу, є пайовим капіталом, що надається професійними фірмами, які інвестують і спільно керують стартовими, що розвиваються, або приватними компаніями, котрі трансформуються і демонструють потенціал для помітного зростання.

Доцільно також відмітити такий істотний чинник як зростання вартості компанії, що відбувається в середньо- або довгостроковій перспективі та призводить до зростання вартості частки венчурного інвестора. Цей приріст капіталу вищий, ніж прибуток від альтернативних вкладень. Молоді компанії в партнерстві з коштами венчурного капіталіста та його професійним досвідом мають більшу можливість розвитку. Венчурним інвестиціям притаманні такі риси: венчурний капіталіст ділить ризик з підприємцем; тривалий інвестиційний період – від 3 до 7 років; у доповнення до інвестицій здійснюються заходи з підтримки управлінського персоналу компанії, що базується на досвіді та зв’язках інвестора; повернення коштів здійснюється у вигляді реалізації частки інвестора у власності компанії, ціна якої зросла в кінці інвестиційного періоду.

Для ризикового капіталу, на відміну від кредиту, гарантії фірми не мають вирішального значення. Важливіше для нього наявність привабливого та реального підприємницького задуму, а також колективу менеджерів, здатного втілити його в життя. Довгострокові вкладення здійснюються не тільки у формі грошей, а й шляхом надання конкретної допомоги дрібним і середнім фірмам, що сприяє перетворенню їх у великі компанії.

Через підвищений ризик венчурний капітал надається під більш високий відсоток, ніж кредит, як правило, з розрахунку 25-35% річних. Венчурні вкладення можна розділити на чотири групи: стартові, фінансування початкової стадії, у період розвитку компанії та при реалізації певної операції [41].

В країнах Європи венчурний капітал являється невеликим сектором у порівнянні з іншими фінансовими ринками. Однак оскільки він інвестується в зростаючі компанії, економічна роль його значна. Економічна цінність венчурного капіталу в основному полягає в тому, що:

- більшість технологічних революцій була ініційована фірмами, що фінансуються венчурним капіталом; завдяки підтримці венчурних капіталістів економічно піднялися найбільш успішні за останні роки компанії, такі як Dell, Apple Computer, Compag, Sun Microsystems, Federal Express, Microsoft, Lotus, Intel і Netscape;

- венчурний капітал підтримує галузі, що найбільш динамічно розвиваються та забезпечують країні міжнародну конкурентоздатність;

- у США 4% найшвидше зростаючих фірм, більшість з яких підтримуються венчурним капіталом, створюють 70% усіх нових робочих місць;

- у Європі витрати на проведення наукових досліджень і розробок нових зростаючих фірм, які підтримуються венчурним капіталом, складають в середньому 8,6% від об’єму продажу, в той час як в інших компаніях – лише 1,3%;

- у Європі за останні роки кількість працівників у фірмах, підтриманих венчурним капіталом, зросла на 15% щорічно, а в середньому по економіці – менше 1%.

Для компенсації високого ризику і тривалого інвестиційного періоду, у якому кошти є неліквідними, венчурний капітал має забезпечувати інвестору високий прибуток. Цей прибуток повинен перекривати зростання інфляції, прибуток від без ризикових інвестицій і перевищувати прибутки фондового ринку. В США інтегральні прибутки були більш помірними, ніж очікувалося. Із підвищенням стадії розвитку компанії знижується ризик і прибутковість інвестицій. Необхідно врахувати також, що віддача змінюється залежно від галузі промисловості. Європейський досвід показує, що найменший зведений показник прибутковості показують фонди, які інвестують у ранні стадії технологічних проектів компаній.

Для розгляду українських особливостей насамперед варто дати визначення інвестора як основного суб’єкта діяльності на фондовому ринку. Згідно із Законом України "Про цінні папери і фондовий ринок" від 23.02.2006р. інвестори – це фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладення коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства. Спираючись на аналіз спеціальної літератури, можна узагальнити сукупність ознак інвестора, що розкривають зміст його господарської функції:

- володіння майном, що може скласти предмет інвестиції, на праві власності або іншому правовому титулі;

- прийняття рішення щодо інвестування;

- мета – отримання прибутку чи досягнення іншого корисного ефекту в результаті господарського використання інвестицій;

- прийняття ризику втрати капіталу;

- можливість здійснення контролю за цільовим та ефективним використанням інвестицій.

Найбільш коротко охарактеризувати інвестора на фондовому ринку можна як кінцевого покупця цінних паперів або кінцевого кредитора. Таким чином, говорячи про те, що інвестори вкладають свої грошові кошти, зазвичай мають на увазі, що інвестування – це вкладання тимчасово вільних грошових коштів у фінансові інструменти з метою отримання доходу.

Венчурні фонди впевнено превалюють сьогодні в Україні. На середину 2008р. вони займали 72% від загальної маси створених інститутів спільного інвестування. При цьому вартість активів, що знаходяться в управлінні венчурних фондів, на кінець 2007 року складала приблизно 90% від вартості усіх активів, що знаходяться під управлінням ІСІ.

За даними УАІБ у ІІІ кварталі 2008р. в Україні з’явилося десять нових компаній з управління активами, і за станом на початок жовтня їхня кількість сягнула 404. Кількість зареєстрованих ІСІ за квартал збільшилася з 1086 до 1158 фондів. Середня кількість ІСІ на одну КУА на звітну дату дорівнювала 2,9 фонди [11].

У регіональному розрізі як за кількістю КУА та ІСІ, так і за загальною вартістю активів, як і раніше, лідирує такий регіон як м.Київ та Київська область. Тут зосереджено понад 300 КУА і 75% фондів, обсяги активів яких складають 85% від загального обсягу активів венчурних ІСІ. Друге місце посідає Дніпропетровська область (32 КУА, 12% ІСІ та 24% обсягів активів), а третє – Харківська область (28 КУА, 9% ІСІ та 4% обсягів активів).

Варто окремо відзначити відмінності між фондами прямих інвестицій, венчурними фондами та бізнес-ангелами. Форми прямих інвестицій, як правило, інвестують в компанії пізніх стадій. Компанії-реципієнти прямих інвестицій мають беззбитковий або прибутковий бізнес, а грошові інвестори витрачаються на розширення або диверсифікацію бізнесу. Існують вже стала структура власності, сформований менеджмент, звітність, аудит. Бізнес добре піддається прогнозуванню. Тому в порівнянні з венчурними фондами ризики в цьому бізнесі менші, і інвестори охоче туди йдуть.

В сфері венчурних інвестицій ситуація інша. Тут інвестор повинен "вгадати" потенційного переможця, адже в інноваційних стартапах ще немає прибутку, виробництво і продажі не налагоджені. Для того щоб оцінити стартапи і виявити серед них тих небагатьох, по-справжньому перспективних проектів, керівникові венчурним фондом необхідні висока кваліфікація саме в інноваційному бізнесі і, безумовно, інтуїція. Незначний досвід здійснених венчурних інвестицій в Україні і ряд невирішених нормативних проблем – ось що гальмує розвиток венчурів як галузі.

Для подолання ситуації, що склалася, потрібне створення максимально комфортних умов для венчурних вкладень і функціонування малих інноваційних компаній, формування пулу грамотних менеджерів венчурних фондів. Необхідно максимально використовувати досвід зарубіжних країн.

Наприклад, в Китаї малі інноваційні підприємства повністю фінансуються державою, а в Англії та Ізраїлі доля держави в регіональних венчурних фондах складає до 40%.

Специфіка сектора "бізнес-ангелів" полягає в тому, що бізнес-ангели діють в умовах найбільших ризиків – там, куди не доходять навіть венчурні фонди. Це довенчурні інвестиції. Бізнес-ангели називаються "ангелами", оскільки вкладають в компанії кошти на "посівній" стадії 3F, коли мало хто бажає здійснювати над ризикові вкладення. Бізнес-ангел довіряє не стільки фінансовим показникам, скільки людям, їх ентузіазму, вірі і здатності довести проект до кінця. Взагалі основний принцип бізнес-ангельського інвестування можна виразити в трьох поняттях: віра, розрахунок, командний дух.

В Україні даний сектор знаходиться на початковій стадії розвитку. Бізнес-ангели ще не ідентифіковані, як суб’єкти економічного життя ні державою, ні суспільством. Багато фізичних і юридичних осіб, які могли б стати бізнес-ангелами, інвестуючи в перспективні "посівні" проекти, ще не усвідомлюють, що це високоприбутковий інвестиційний сектор, прибутковість від вкладення в який перевищує прибутковість від вкладення в нерухомість, в споживчий сектор, в акції промислових компаній.

У вітчизняній економіці венчурні фонди зазвичай застосовують в цілях легальної оптимізації оподаткування. Збільшення загальної вартості активі венчурних фондів України не призводить до адекватного зростання інвестиційних потоків в інноваційні сектори економіки. Основними акцепторами інвестицій венчурних фондів є компанії зі сфер нерухомості та будівництва, а також фінанси.

Для українських венчурних компаній пріоритетними є проекти в агробізнесі, харчопереробній галузі, виробництві меблів і промисловості будівельних матеріалів. Виробниками алкоголю та зброї звертатися до фонду немає сенсу, так само як і компаніям, що створюються. При цьому партнер фонду має бути повністю приватизованим або приватним підприємством з кількістю працівників до 2 тис. осіб. В Україні венчурні компанії в середньому щорічно вкладають від 1 млн. до 7,5 млн. дол., при цьому вони не планують тримати пакет акцій компанії обсягом менше 25% і більше 40%. Якщо частка складатиме менше 25%, то права венчурних капіталістів недостатньо захищені, якщо більше 51% - менеджери компанії не зацікавлені в роботі. Отже, венчурні капіталісти намагаються тримати такий баланс, щоб їх партнери були зацікавлені в розвитку компанії.

У випадку мінімального обсягу інвестицій і максимального пакета акцій компанії під ці критерії підпадають лише 448 елементів. Це становить 1/15 частину потенційного ринку капіталовкладень венчурних капіталістів. Виходом із такої ситуації є розподіл зовнішніх капіталовкладень між формами кредитування та інвестиціями до статутного фонду. Незважаючи на це, венчурні компанії змушені утримувати в своїй власності більшу частину активів. Щодо підприємств, то з їхньої сторони також існує готовність прийняти такі умови співпраці. У більшості випадків підприємства через низький рівень статутного капіталу готові заради розвитку бізнесу надати інвестору контрольний пакет корпоративних прав.

Як свідчить аналіз обсягів попиту та пропозиції зовнішніх капіталовкладень, істотних розбіжностей в галузевому розрізі не спостерігається. Проте помітно значну перевагу попиту над пропозицією зовнішніх інвестицій за кількістю учасників. Це закономірно, оскільки ринок венчурного капіталу в Україні перебуває нині в стадії формування та має істотний потенціал до розширення [69, с.9].

Базуючись на проведеному аналізі ситуації, можна зазначити, що ринок венчурного капіталу в Україні перебуває у стадії формування. На жаль, добре скоординованої та всеохоплюючої системи управління інноваційними процесами в Україні поки що не існує. Таку систему необхідно створювати, використовуючи окремі наявні й уводячи нові елементи, а особливо сприяти розвитку венчурного підприємництва.

Проаналізувавши матеріали щодо пристосування венчурного бізнесу до українських умов слід зробити власні висновки, прогнози та пропозиції.

Нам відомо, що в сучасних умовах процесу глобалізації Україна може, використавши свій науково-технічний потенціал, поступово досягти більш високого рівня економічного розвитку. Але що для цього потрібно? Для такого стрибку їй необхідно зосередити увагу на розвитку конкурентноспроможних високотехнологічних галузей економіки. Світовий досвід свідчить, що важливу роль у трансформації господарського механізму, інтенсивності його структурної перебудови відіграють малі організаційні форми,такі як: венчурні (ризикові) фірми, фірми "спін-офф" (фірми-"паростки"), інвестиційні фонди (венчурне фінансування).

Незважаючи на існування в Україні венчурних організацій, існує безліч проблем та перешкод, що стримують розвиток венчурного капіталовкладення в нашій державі. Я вважаю, що найбільш вагомими з них є наступні:

· проблеми, пов'язані із наявністю вільних грошових коштів. Оскільки в Україні ще за радянських часів фундаментальні і прикладні дослідження фінансувалися в основному за рахунок бюджетних джерел, то на сьогодні можливостей бюджету катастрофічно не вистачає;

· відсутність гарантій для венчурного інвестора, які б обмежували його ризики;

· слабкість інституту захисту інтелектуальної власності;

· погіршення ситуації в секторі генерації наукових знань, адже від колишнього СРСР Україна отримала потужний науково-дослідницький сектор, який сьогодні вже не відповідає сучасним потребам країни;

· гостра необхідність фахівців у сфері венчурного менеджменту, які володіють технологіями виявлення та оцінки інноваційних проектів та вміють забезпечити стабільне фінансування в період ранньої стадії розвитку проектів, виявляти ризики, знаходити під кожний перспективний проект відповідних інвесторів;

· несприятлива державна політика щодо стимулювання інноваційних процесів, адже існуючі схеми регулювання тільки погіршують ситуацію. У країні відсутня система державного фінансування венчурних проектів та не створені механізми компенсації втрат приватних та інституційних інвесторів від невдалих венчурних проектів.

Однак, незважаючи на зазначені негативні моменти, в Україні є підстави сподіватися на успіх. Тому щоб забезпечити ефективне використання науково-технологічного й інтелектуального потенціалу України шляхом розвитку венчурного підприємництва й стимулювання виробництва високотехнологічної, конкурентоспроможної та якісної продукції, враховуючи зарубіжний досвід, першочергово необхідно вжити ряд заходів.

Я пропоную до них віднести наступні:

- здійснення постійної державної підтримки венчурного підприємництва;

- запровадження нових та більш гнучких схем податкового стимулювання інноваційної діяльності;

- врегулювання системи захисту інтелектуальної власності українських дослідників та підприємців, у тому числі шляхом державної підтримки міжнародних патентів з найбільш перспективних розробок та впровадження ефективнішого захисту наукової інтелектуальної власності від порушень;

- запровадження фінансових стимулів для інвестування до венчурних фондів, малих і середніх інноваційних підприємств;

- створення необхідних умов для розвитку неформального венчурного фінансування, вкрай важливого на ранніх стадіях розвитку фірм;

- розвиток венчурної та інноваційної інфраструктури, важливим елементами якої є технопарки, бізнес-інкубатори, центри трансферту технологій та, звичайно, венчурні фонди; проведення інноваційних конкурсів, експертних рад, венчурних ярмарків національного та регіонального рівня;

- проведення в Україні венчурних форумів (ярмарків), що дасть можливість для компаній малої і середньої капіталізації, зацікавлених в залученні інвестицій для розвитку свого бізнесу, привернути увагу широкого кола інвесторів, зав'язати контакти і налагодити ділові зв'язки з можливими партнерами по бізнесу.

Нам відомо, що венчурний бізнес безперечно пов'язаний з альтернативною енергетикою, тобто із певними новинками, які можна запровадити у даній галузі. Тож, розробимо прогноз щодо подальшого її використання в майбутньому. Згодом її можна буде застосовувати і в Україні, проте лише через десятки років.

Сонце, вітер і вода всього за 30 років можуть повністю позбавити земну кулю від нафтогазової залежності. Одним з рішень даної проблеми альтернативна енергетика, до напрямків якої відносяться: біопаливо,

вітроенергетика, сонячна енергетика, геліоенергетика, альтернативна гідроенергетика, геотермальна енергетика, воднева енергетика тощо.

За моїми прогнозами до середини століття традиційні джерела енергії вичерпаються і стануть куди більшою екзотикою, ніж електричні вугрі. За оптимістичними оцінками, до цього часу в земних надрах закінчиться нафта. Ще через 30 років виснажаться газові та уранові родовища. Ще півстоліття людство протягне на кам'яному вугіллі.

На даний момент повністю відмовитися від чорного і блакитного золота, замінивши їх поновлюваними джерелами енергії, абсолютно реально.

Технічно добувати 100% електроенергії будь-якого призначення з поновлюваних джерел можна вже до 2030 року. Адже з 12 трлн. ват (ТВт), необхідних для задоволення нинішніх енергетичних потреб планети, приблизно 37% забезпечує нафту, 21% - вугілля, 25% - газ, 9% - ядерне паливо.

Запасів вугілля вистачить до 2112, а після 2042 року він буде єдиним доступним видом викопного палива.

Щоб перевести земну кулю на альтернативні джерела енергії, можна замінити весь світовий автопарк машинами на електро-і водневих двигунах і на той же водень перевести двигуни кораблів і літаків.

Інфраструктура, що дозволить зробити електроенергію єдиним паливом, потрібна дійсно величезна: 3,8 млн. вітрогенераторів, 89 тис. сонячних і 900 гідроелектростанцій.

Створення цієї інфраструктури обійдеться в 100 трлн.$, а займе вона 2% земної поверхні. Але, при всій реалістичності задуму здійснити його в такий строк не вдасться: на шляху у зеленого сценарію стоять політичні, соціальні та економічні фактори. До того ж у ньому самому є технічні складності, для яких потрібно шукати рішення.

Уявимо собі, як буде виглядати розподіл джерел чистої енергії у 2030 році і відобразимо це на графіку.

Рис. 3.4 Розподіл джерел чистої енергії в 2030 році

Що ж до України - то даного виду енергії тут слід очікувати хіба що років за 30-40. На даний момент таким шляхом йдуть лише такі країни як: США, Великобританія, Австралія, Канада, Нова Зеландія, та Філіппіни.

Висновки до розділу

На даний час важко аналізувати стан венчурного бізнесу в Україні. Головною причиною того є нерозвиненість даного виду бізнесу в нашій країні. Проте, не лише в нашій країні спостерігається така несприятлива ситуація.

За найближчі декілька років кардинально змінити теперішній стан розвитку венчурного бізнесу в Україні неможливо. Для цього знадобиться декілька десятків років. Просто інвестиційний клімат нашої країни ще є несприятливим для даного роду інвестицій. Адже нові винаходи, розробки, ноу-хау можуть бути зосереджені у найрозвинутіших країнах світу. У них є всі для цього можливості.

Українську економіку необхідно зробити привабливою для іноземних інвесторів.

Існують певні історичні фактори інвестиційної привабливості України. До них можна віднести такі: вигідне геополітичне розміщення; високий рівень природно-ресурсної забезпеченості; рівень інфраструктури; дешева кваліфікована робоча сила та місткий споживчий ринок. Дані фактори є пріоритетними для економіки нашої держави. Дані історичні переваги слід зберігати. Адже так показує світовий досвід.

Малий інноваційний бізнес є базою та основним живильним венчурним середовищем капіталу. На частку дрібних високотехнологічних фірм у світі припадає більше 85% обсягу коштів ризикового фінансування.

Важливе місце в системі венчурного інвестування займають інноваційно орієнтовані корпорації, які здійснюють наступальну ринкову стратегію.

Ринок спільного інвестування в Україні почав активно діяти в 2006 році. Це досить швидкі темпи для української економіки.

Для подальшого пристосування венчурного бізнесу до українських умов знадобиться безліч теорій та моделей провідних науковців та економістів, які зможуть знайти шляхи розвитку даного виду бізнесу в нашій країні.


ВИСНОВКИ

Проаналізувавши усе вище сказане можна зробити висновок, що венчурний бізнес досягнув значного розвитку лише в США та деяких країнах Європи. Навіть у світі даний вид бізнесу з’явився зовсім недавно.

На жаль, в Україні, венчурний бізнес лише починає розвиватись. Проте підприємці роблять усе можливе, щоб він поширився в нашій країні.

Надзвичайно складно пристосувати венчурний бізнес до українських умов через недосконалу економічну ситуацію в країні, нестабільну законодавчу базу та несприятливе економічне середовище. Адже, розвитку інформаційних технологій в Україні, як такого, не існує. Тому немає куди інвестувати.

Для того, щоб змінити цю ситуацію слід здійснювати постійні дослідження, спостереження, аналіз та прогнозування економічної ситуації в країні та будувати на основі отриманих результатів моделі.

Вдалося з’ясувати, що венчурний бізнес являється ризикованим бізнесом, який сформувався в Силіконовій долині в США, і звідти поступово поширився з національними відмінностями по всім розвиненим і великим країнам, що розвиваються (Китай, Індія, Бразилія та інші).

До функцій венчурного бізнесу належать: впровадження ризикових проектів; прискорення інноваційного розвитку; здатність вивести економіку країни на вищий рівень; забезпечення прориву вітчизняних технологій на світові ринки тощо.

Венчурний бізнес привів до створення нових життєздатних господарських одиниць; сприяв технічному переозброєнню традиційних галузей виробництва; спонукав великі корпорації до вдосконалення принципів управління та організаційних структур; збільшив зайнятість висококваліфікованих фахівців тощо.

Основною проблемою венчурного бізнесу є високий ступінь ризику при здійсненні венчурного проекту. Перед здійсненням проекту необхідно оцінити можливі інноваційні втрати.

У США широкомасштабне приватне венчурне підприємництво набуло найбільшого розвитку. У Західній Європі відносно великий ринок венчурного капіталу існує тільки у Великобританії, але і його розвиток прискорився лише у 80-х роках. На сьогодні цей ринок швидко розвивається в Голландії, ФРН та Італії.

Попит на венчурний капітал в останні роки спричинив адекватне зростання кількості його джерел, тобто зміст венчурного фінансування реалізується в різноманітних формах.

На відміну від американських фондів, західноєвропейські вкладають свої кошти у зрілі фірми, які себе добре зарекомендували.

Як показав аналіз закордонного досвіду, венчурне інвестування не може компенсувати недостачу коштів з інших джерел для розвитку науково-технічної сфери. Воно корисно у своїй конкретній "ніші" розвитку інноваційної активності господарських систем.

Венчурні інвестиції небезпечніше вкладати у вже функціонуюче та зростаюче підприємство, так як вони пов'язані з наступними основними ризиками: існує високий ступінь технічної невизначеності у створенні продукту; технологічно досконалий продукт може не відповідати ринковому попиту; не враховані будь-які ринкові фактори при формулюванні бізнес ідеї; відсутній чіткий план і програма дій щодо реалізації венчурного проекту.

Необхідно зазначити, що держава відіграє значну роль у підтримці венчурного капіталу. Тому виділяють певні заходи підтримки венчурної діяльності підприємств. Дані заходи поділяються на прямі і непрямі. До прямих належать: конкретні механізми державної підтримки, спрямовані на збільшення пропозиції венчурного капіталу, мають форму фінансових стимулів чи державних інвестицій в акціонерний капітал і державні кредити.

Непрямі ж заходи включають: розвиток конкурентних фондових ринків, розширення спектру фінансових продуктів, розвиток довгострокових джерел капіталу, спрощення процедури формування фондів венчурного капіталу, стимулювання взаємодії між великими й малими підприємствами та фінансовими інститутами, заохочення підприємництва.

Для ефективної інноваційної діяльності важливою передумовою функціонування є наявність інфраструктури венчурного фінансування. Визначальна роль у розвитку інфраструктури належить державі.

Визначено, що головною метою венчурного фінансування інноваційних проектів є те, що грошові кошти одних підприємницьких структур та інтелектуальні можливості інших об’єднуються у реальному секторі економіки для того, щоб принести новій компанії прибутки.

Венчурні фонди в Україні використовуються для оптимізації управління активами фінансово-промислових холдингів та зниження податкового навантаження, тоді як венчурне інвестування у світі залишається одним із найважливіших джерел капіталу для компаній, швидкий ріст та розвиток яких постійно потребує додаткових зовнішніх інвестицій.

У вітчизняній економіці венчурні фонди зазвичай застосовують в цілях легальної оптимізації оподаткування. Збільшення загальної вартості активів венчурних фондів України не призводить до адекватного зростання інвестиційних потоків в інноваційні сектори економіки.

Кінцевою метою венчурного інвестування є продаж активів, придбаних венчурним фондом, стратегічному інвесторові. Однак, за твердженням представників фондів, заключний продаж бізнесу є дуже складною проблемою для венчурних інвесторів в Україні.

Є два способи здійснення фінансування діяльності підприємства – пряме і боргове. Пряме фінансування здійснюється тоді, коли інвестор вносить кошти або інше майно в статутний капітал підприємства чи купує акції цього підприємства. Боргове фінансування – це кредити банків, випуск облігацій.

Виділяють дві організаційні форми венчурних груп — внутрішню та зовнішню. За так званих "внутрішніх венчурів" вибір пріоритету відбувається не на макрорівні, а всередині фірми. Тут організується наскрізна бригада, очолювана автором проекту, що самостійно здійснює надалі кадрову політику. Другою формою венчурної організації є "венчурні фірми". У цьому випадку ініціатор венчура йде з корпорації й організовує окрему невелику юридично незалежну фірму.

Надзвичайно важливими інструментами, які визначають формування венчурного бізнесу в Україні є підходи. Серед них можна виокремити наступні: рівень розвитку продуктивних сил та стан інвестиційного ринку; правове поле держави; політична культура влади; стан фінансово-кредитної системи та діяльність фінансових посередників; валютне регулювання; статус іноземного інвестора; стан фондового ринку та інвестиційна активність населення.

З допомогою венчурного фінансування при оперативній організації внутрішніх і зовнішніх ризиків підрозділів корпорації стають активнішими у завоюванні нових сфер.

Останнім часом значного поширення дістала форма об’єднання венчурних підприємств та інших суб’єктів господарювання у науково-дослідні консорціуми, тобто тимчасові статутні об’єднання із здійснення науково-технічних розробок.

За моїми розрахунками ти прогнозами швидше пристосувати венчурний бізнес можливо завдяки таким умовам, як: здійснення постійної державної підтримки венчурного підприємництва, запровадження нових та більш гнучких схем податкового стимулювання інноваційної діяльності, врегулювання системи захисту інтелектуальної власності українських дослідників та підприємців, запровадження фінансових стимулів для інвестування до венчурних фондів, створення необхідних умов для розвитку неформального венчурного фінансування, розвиток венчурної та інноваційної інфраструктури, проведення в Україні венчурних форумів (ярмарків), що дасть можливість для компаній малої і середньої капіталізації привернути увагу широкого кола інвесторів.

Одним із важливих засобів капіталовкладень, і збереження довкілля зокрема, є альтернативна енергія. Її запровадження почалось лише у декількох країнах, проте протягом наступних років воно тільки пошириться. В Україні це відбудеться не скоріше ніж через 30-40 років.

Просто на даний момент немає достатнього устаткування та обладнання, щоб запровадити такі інновації.

Отже, мені вдалося: з’ясувати основну роль венчурного бізнесу; розкрити основний зміст даного поняття; визначити основні функції такого бізнесу, а також роль в сучасних умовах; дослідити венчурну діяльність в різних країнах Європи та відобразити графічно обсяги та динаміку венчурних інвестицій; пояснити необхідність та доцільність здійснення венчурної діяльності в Європі та Україні зокрема;проаналізувати етапи встановлення венчурної індустрії в світі; відобразити вплив венчурного бізнесу на всі сфери господарського життя; охарактеризувати фінансову діяльність венчурних підприємств; проаналізувати роль венчурного бізнесу в інформаційній сфері; визначити участь та роль держави у підтримці венчурних підприємств; визначити ризики при здійсненні венчурного інвестування; визначити механізми інвестування на ринку цінних паперів; визначити позитивні та негативні риси венчурного бізнесу; досліджено діяльність венчурного бізнесу в Україні та відображено вплив діяльності європейських венчурних підприємств на українську економіку; здійснено власні прогнози щодо подальшого розвитку венчурної індустрії та запропоновано шляхи вдосконалення венчурного бізнесу в Україні.


Додаток А

Топ-30 найдорожчих венчурних угод та придбань

Місце Назва компанії Покупець Сума угоди, млрд.$ Рік здійснення угоди Країна
1 Cerent Cisco Systems 6,90 1999 США
2 WebMD Healtheon 4,80 1999 США
3 Chromatis Networks Lucent Technologies 4,76 2000 США
4 Siara Systems Redback Networks 4,50 2000 США
5 Sirocco Systems Sycamore Networks 3,49 2000 США
6 Hyperion Solutions Oracle 3,30 2007 США
7 Xros Nortel Networks 3,23 2000 США
8 DoubleClick Google 3,10 2008 США
9 Qtera Nortel Networks 3,00 2000 США
10 Cygnus Solutions Red Hat 2,90 2000 США
11 Skype eBay 2,50 2005 Люксембург
12 National Computer Systems Inc. Pearson PLC 2,50 2000 США
13 FDR Holdings Noble 2,16 2010 Норвегія
14 Tradex Technologies Ariba Technologies 1,86 2000 США
15 Broadband Access Systems ADC Telecommunications 1,84 2000 США
16 Reliant Pharmaceuticals GlaxoSmithKline 1,65 2007 США
17 YouTube Google 1,65 2006 США
18 DSR Communications Intel 1,60 1999 США
19 EqualLogic Dell 1,40 2008 США
20 Newport Communications Broadcom 1,26 2000 США
21 Giga A/S Intel 1,25 2000 Данія
22 Riverbed Technologies Aether Systems 1,20 2000 США
23 Cyras Systems Ciena 1,15 2001 США
24 Prio InfoSpace 1,06 2000 США
25 SnapTrack Qualcomm 1,03 2000 США
26 Octane Software E.Piphany 1,00 2000 США
27 VisionTech Broadcom 1,00 2001 Ізраїль
28 Spring Tide Networks Lucent Technologies 0,96 2000 США
29 SupplierMarket.com Ariba Technologies 0,92 2009 США
30 Silicon Spice Broadcom 0,88 2000 США

Додаток Б

Найкращі венчурні капіталісти в сфері високих технологій

Ім’я капіталіста Назва компанії
Майкл Морітц Sequoia Capital
Джон Дорр Kleiner Perkins Caufield & Byers
Андреас фон Бехтользхайм Sun Microsystems
Рем Шрірем Sherpalo
Девід Черітон Стэнфордский университет
Річард Конвей Angel Investors
Майкл Граймс Morgan Stanley
Лоуренс Сонсіні Wilson, Sonsini, Goodrich & Rosati
Джей Хоег Technology Crossover Ventures
Томаг Нг Granite Global Ventures
Фу Цзисюнь Granite Global Ventures
Асад Джамаль Eplanet Ventures
Девід Дуглас Delphi Ventures
Генрі Шоу AsiaVest Partners
Сюй Талинь H&Q Asia Pacific
Девід Чао Кацуцзин DCM-Doll Capital Management
Брюс Еванс Summit Partners
Тімоті Дрейпер Draper Fisher Jurvetson
Говард Хартенбаум Draper Richards
Марк Тлуш Mangrove Capital Partners
Фельда Хардімон Bessemer Venture Partners
Роберт Стейвіс Bessemer Venture Partners
Релоф Бота Sequoia Capital
Аннета Кемпбел-Уайт MedVenture Associates
Деніал Раймер Index Ventures

Додаток В

Топ - 20 інвесторів 2010 року в області телекомунікацій

№ № Інвестор Місцезнаходження млн дол. США Надається перевага сегменти інвестування Портфель (2010, програмне забезпечення)
1 Cisco Systems Сан-Хосе, Каліфорнія - Комунікації та мережі, інформаційні послуги, програмне забезпечення 6
2 Headway Capital Partners LLP Лондон, Великобританія 210 Сільське господарство, комунікації та мережі,інформаційні послуги 6
3 Smac Partners Унтерхахінг, Німеччина 81 Комунікації та мережі, програмне забезпечення, інформаційні послуги 6
4 Amadeus Capital Partners Ltd. Кембридж, Велика Британія 844 Інформаційні послуги, комп'ютери та електроніка, програмне забезпечення 6
5 Ignition Partners Белльвю, Вашингтон 2,011 Комунікації та мережі, програмне забезпечення, медичні інформаційні системи та програмне забезпечення 5
6 Comcast Interactive Capital Філадельфія, Пенсильванія 500 Програмне забезпечення, комунікації та мережі,здоровоохоронні послуги 5
7 Foundation Capital Менло-Парк, Каліфорнія 2,35 Енергетика, споживчі / ділові послуги, інформаційні послуги 4
8 Intel Capital Санта-Клара, Каліфорнія 1,449 Інформаційні послуги, комп'ютери та електроніка,комунікації та мережі 4
9 Norwest Venture Partners Пало-Альто, Каліфорнія 3,7 Комп'ютери та електроніка, інформаційні послуги, програмне забезпечення 4
10 Silicon Valley Bank Санта-Клара, Каліфорнія 4 - 4
11 Accel Partners Пало-Альто, Каліфорнія 6 Програмне забезпечення, комунікації та мережі 3
12 Charles River Ventures Уолт, Массачусетс 1,5 Програмне забезпечення, комунікації та мережі, інформаційні послуги 3
13 North Bridge Venture Partners Уолт, Массачусетс 3 Споживчі / ділові послуги, енергетика, комунікації та мережі 3
14 Sequoia Capital Operations LLC Менло-Парк, Каліфорнія 4,033 Енергетика, споживчі / ділові послуги, медичні прилади та обладнання 3
15 Sevin Rosen Funds Даллас, Техас 1,878 Енергетика, споживчі / ділові послуги, інформаційні послуги 3
16 TLcom Capital Лондон, Великобританія 281 Комунікації та мережі, інформаційні послуги 3
17 True Ventures Пало-Альто, Каліфорнія 375 Комунікації та мережі 3
18 Advent Venture Partners LLP Лондон, Великобританія 882 Енергетика, програмне забезпечення, інформаційні послуги 2
19 Alta Berkeley Лондон, Великобританія 300 Комунікації та мережі, інформаційні послуги, комп'ютери та електроніка 2
20 Atlas Venture Уолт, Массачусетс 2,383 Програмне забезпечення, комунікації та мережі, медичні інформаційні системи та програмне забезпечення 2

Додаток Г

Топ 25 портфельних компаній у сфері інформаційних послуг

Компанія Розташування Рік Сума залучених коштів (млн, USD)
1 Oak Pacific Interactive Пекін, Китай 2002 488,1
2 Peak 10 Inc. Шарлотт, Північна Кароліна 2000 193
3 Wonga.com Ltd. Лондон, Великобританія 2007 157,09
4 MobiTV Емерівілль, Каліфорнія 1999 123,3
5 Ning Пало-Альто, Каліфорнія 2004 119
6 mindSHIFT Technologies Inc. Уолт, Массачусетс 2000 112,1
7 Workday Inc. Плезантон, Каліфорнія 2005 110
8 Brightcove Inc. Кембридж, Массачусетс 2004 98,2
9 AudienceScience Inc. Белльвю, Вашингтон 2000 91,75
10 Ecast Inc. Сан-Франциско, Каліфорнія 1998 91,7
11 Xoom Corp. Сан-Франциско, Каліфорнія 2001 81,44
12 Box.net Inc. Пало-Альто, Каліфорнія 2005 77,61
13 CollabNet Inc. Брісбейн, Каліфорнія 1999 71,88
14 OPOWER Inc. Арлінгтон, Вірджинія 2007 65,55
15 MoneyExpert

Ньютон-ле-Уіллоус,

Великобританія

2003 65,53
16 SenSage Inc. Сан-Франциско, Каліфорнія 2000 59,34
17 Yelp! Inc. Сан-Франциско, Каліфорнія 2004 56
18 Attenda Стейнес, Великобританія 1997 52,63
19 MarketLive Петалума, Каліфорнія 1995 50,9
20 EatLime Inc. Сан-Франциско, Каліфорнія 2007 50,4
21 AlertMe.com Ltd. Кембридж, Велика Британія 2007 49,41
22 Velocity Tech-nology Solutions Нью-Йорк - 46,5
23 Bandspeed Остін, Техас 1998 46,32
24 WhittmanHart Чикаго, Іллінойс 2001 43
25 Cervalis Стемфорд, Коннектикут 2000 40

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" , №2299-III від 15.03.2001 р.

2. Закон України "Про інноваційну діяльність" від 04.07.2002 № 40-IV //

Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 36 (06.09.2002). – С. 266.

3. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997

№ 283/97-ВР. // Урядовий кур’єр. – 1997. – № 105–106.

4. Азєєв А. А., Ансофф І. Стратегічне управління. -М.: Статистика,2007.160 с.

5. Аррендондо Лені. Мистецтво ділової практики: Пер. с англ. — Челябінськ: Урал LTD,2008. — 520 с.

6. Артамонов Г. Т. Бізнес в Європі М. — Вініті,2008.- С. 2—9.

7. Беруга Л. Реалізація стратегії інноваційного розвитку економіки України в системі венчурного фінансування // Актуальні проблеми економіки. - 2002. - № 12. - C. 75-79.

8. Бланк І. А. Управління формуванням капіталом. - К.: "Ніка-Центр", 2006.

9. Бове К, Аренс У. Ф. Венчурне інвестування в Україні: проблеми розвитку // К.: 2008

10. Болгарія та інші країни венчурного інвестування [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //www.novinite.com/ view_news. php? id=114456

11. Болгарія ухвалює венчурні угоди [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.investbulgaria.com/ info News php?id=575

12. Брамгер П. Швейцарський капітал підприємств [Електронний ресурс].

13. Бузова Н. Н. Бурлак Г. Н. Венчурний бізнес в різних країнах світу.-2009.

14. Венчурна діяльність в банках [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.uabanker.net/daily / 2007 / 06/ 06 1407_1510.shtml

15. Венчурне інвестування: стан та перспективи [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rvf.ru/rus/news-info. php? ni=86

16. Венчурний капітал 2010 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://wep.wharton.upenn.edu/gis/article.aspx?gisID=152

17. Венчурний капітал [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.wikipedia.org

18. Венчурний капітал в країнах Європи [Електронний ресурс]

19. Венчурний капітал в швейцарській економіці [Електронний ресурс]

20. Венчурний капітал Німеччини: краще ніж його репутація [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //www.prnewswire.com/ news-releases/german-venture-capital-better-than-its-reputation-114470639.html

21. Венчурный капитал в Украине // Персонал – 2001.- №9- с.21-24

22. Венчурный капитал и прямое инвестирование в России: Сборник статей и выступлений. – СПб.: РАВИ, 2008. – С. 59-60.

23. Венчурний капітал: рейтинги [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://alwayson.goingon.com/AOStory/2010-Venture-Capital-100

24. Венчурний капітальний форум [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.evca.eu/venturecapitalforum2010/home.html

25. Венчурні інвестиції в світі [Електронний ресурс]

26. Вілпоннен А. венчурний капітал у Фінляндії у 2010 році [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.arcticstartup.com/2011 /03/30/ venture-capital-in-finland-in-2010

27. Вознесенская Н. Иностранные инвестиции и смешанные предприятия в странах Африки.- М.,2004.

28. Горилей О. Рисковый бизнес: Особенности и закономерности работы венчур-ного капитала в Украине // Компаньон. - 2000. - № 5. - C. 24-25

29. Гота А. Риск - благородное дело: Венчурный капитал в Украине // Персонал. - 2001. - № 5. - C. 21-23

30. Греція: гроші та фінанси [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.greececonnect.com/ money _and _finance/ category_91/ company_ 2144.html

31. Гріфіт Е. Венчурний капітал: огляд [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://vcexperts.com/vce/news/buzz/ archive_view.asp ?id=997& referrer

32. Дагаєв А.А. Механізми венчурного ( ризикового) фінансування: світовий досвід і перспективи розвитку.- Менеджмент в Росії і за кордоном.-2006.-№1.

33. Дворак И., Кочишова Я., Прохазка П. Венчурний капітал в країнах Центральної та східної Європи.- К.: Юр. Літ.,2003.

34. Динамічне зростання ІСІ виводить вітчизняний інвестиційний бізнес на новий рівень //Українська асоціація інвестиційного бізнесу.-2010.

35. Енірам закриває 5 млн. євро венчурних інвестицій раунду; зміцнює глобальну присутність енергозберігаючих систем [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.conor.vc/eniram-closes-5-million-euro-venture-investment-round-strengthens-global-presence-of-energy-saving-maritime-instrumentation-systems/

36. Європейські інвестиційні фонди у 2011 році [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.baltic-course.com/eng /good_ for business/?doc=36126

37. Запровадження інвестиційних венчурних компаній в Білорусії [Електронний ресурс]

38. Інвестиційний ринок країн світу [ Електронний ресурс]

39. Інвестиційні банки та венчури в різних країнах [Електронний ресурс]

40. Інвестування в Греції [Електронний ресурс]

41. Ірландська мережа інвестування [Електронний ресурс]

42. Іспанський венчурний капітал на докризовому рівні [Електронний ресурс]

43. Капітал венчурних інвестицій у Фінляндії знизився у 2010 році [Електронний ресурс]

44. Ковалишин П. Венчурне інвестування. Поверененя до реалізму в США і в Європі // Економіст. - 2005. - № 1. - C. 54-58.

45. Ковалишин П. Загальні особливості та тенденції розвитку венчурного інвестування у США // Економіст. - 2004. - № 10. - С.56-59.

46. Ковалишин П. Формування інвестиційного клімату та ефективність діяльності на ринку венчурного інвестування // Економіст.- 2009.- с.44-49

47. Коссак В.М.Правові засади іноземного інвестування.- Л.: Центр Європи,2008.

48. Кузнєцова І.С. Інститут венчурних інвестицій: стан та перспективи розвитку в Україні//Наука та інновації, 2008.– Т4. – №1. – С. 87-95

49. Кутрань К.В. Особливості венчурного інвестування в Україні // Фондовый рынок. - 2009.- №38.- с.22-27.

50. Кутрань К.В. Фактори впливу на розвиток венчурного інвестування в Україні // Фондовый рынок. - 2009.- №35.- с.4-8.

51. Латвія: розвиток венчурного капіталу [Електронний ресурс]

52. Матієнко В.М., Щукін О.І., Войт С.М. Методи оцінки венчурних проектів // Вісник економічної науки України.- 2009.- №2.- с.87-90

53. Методи оцінки венчурних проектів: венчурне інвестування - В.М. Матієнко, С.М. Войт // Вісник економічної науки України – 2009.- №2.

54. Микитюк О.П. Особливості венчурного фінансування в Україні // Фінанси України – 2005. №8. с.83-90

55. Москвін С.С Концепція закону України "Про венчурні фонди" //Доповідь на науково-практичної конференції УАІБ "Ринок інвестиційних послуг в Україні: очікування та реалії". Київ, 21 лютого 2008 р.

56. Москвін С.С. Венчурні фонди інноваційного розвитку // Економіка та управління підприємствами.- 2010.- №2

57.Навчання процесу венчурного капіталу [Електронний ресурс]. - Режим доступу

58. Найбільші литовські капітальні венчурні інвестиції в Литві [Електронний ресурс].

59. Наукова конференція Адама Сміта [Електронний ресурс]. - Режим доступу

60. Наумец І. Авантюрный капитализм (В текущем году количество венчурных фондов в Украине выросло почти вдвое )/ 2010.

61. Неформальний венчурний капітал: інвестори та інвестування [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.amazon.com/Informal-Venture-Capital-Investors-Investments/dp/0792381114

62. Нікітін О. Венчурне підприємництво: нові можливості для України/ О.Нікітін // Економічні реформи сьогодні. - 1999. - № 23. - C. 20-28

63.Нова ера венчурних капітальних інвестицій [Електронний ресурс].

64. Нью-йоркская фондовая биржа приглашает украинские компании на IРО.// "Хрещатик", 14 червня 2007 р.

65. Одел Дж. Венчурний капітал повертається [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://mashable.com/2010/07/17/vc-q2-2010-startups/

66. Омельченко А.В. Інвестиційне право.- К.: Атака,2007.

67. Особливості венчурного інвестування в Україні / К.В. Кутрань //Фондовий ринок. – 2009 №38. с.22-28

68. Поручник А.М., Антонюк Л.Л. Венчурний капітал: зарубіжний досвід та проблеми становлення в Україні: Монографія – К:КНЕУ, 2000., 172 с.

69. Пріоритети венчурного інвестування/ Л.Савченко //Цінні папери України – 2008 - № 49. с.9

70. Резнік Р. Правила венчурного капіталу [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.entrepreneur.com/blog/218684

71. Рибак А. Що таке венчурне фінансування // Податкове планування. - 2003. - № 8. - C. 12-15

72. Розвиток ринку спільного інвестування в 2006 році (Аналітичний огляд УАІБ). // Українська асоціація інвестиційного бізнесу.

73. Романишин О. Перспективи розвитку венчурних фондів в Україні як

Джерела фінансування інноваційної діяльності підприємств // Наука

молода. – 2004. – № 2. – С. 25–31.

74. Середовище існування венчурного капіталу [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.altassets.net/private-equity-knowledge-bank/country-focus/article/nz3293.html

75. Сміт Дж. Як венчурні капіталісти стримують ризик у високих технологіях [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ideas.repec.org/

76. Стамос Дж. Інвестування в різних країнах світу [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.norvestor.com/

77. Теоне Р. Агенції, засновані інвестуванням венчурного капіталу Білорусії [Електронний ресурс].

78. Третий Российский Венчурный Форум. 18.10.2007 р.

79. Український інвестиційний самміт. 10-12 березня 2008 р.

80. Фактори впливу на розвиток венчурного інвестування в Україні / К.В.Кутрань // //Фондовий ринок -2009 - № 35. с.4-9

81. Фатєєва І. Венчурний капітал і венчурні компанії як основа перетворень інноваційного середовища в Україні // Вісник Академії правових наук України. - 2006 . - № 2. - C. 141-149

82. Фонди венчурного капіталу Іспанії [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

83. Формальний і неформальний ринок венчурного капіталу в Литві [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.businessangels.lt/cms /index? rubricId =8410733e-f4cb-473f-b9bb-092475dcc5da

84. Французький венчурний капітал на своєму рекордному рівні [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://americanexpatinfrance.com/ 2011 /03 /23/ french-venture-capital-at-record-levels/

85. Фредрік С. Венчурний капітал 2010: гарячі і холодні сектори [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://venturebeat.com /2009/12/28/venture-capital-2010-hot-and-cold-sectors-to-watch/

86. Хорів С. Введення у венчурний капітал // Інвестиції: практика та

досвід . – 2002. – № 1. – С. 6–8.

87. Чернадчук В.Д. Історія виникнення та розвитку венчурного фінансування. Український часопис міжнародного права.-2000.

88. Черниенко А. Развитие законодательства об инвестировании в Украине. Бизнес.-2002.-№22.

89. Шарко М. Нетрадиционные методы инновационного инвестирования и их роль в технологическом развитии промышленности/ М. Шарко // Економіка. Фінанси. Право. - 2003. - № 12. - C. 3-10

90. Шклярук С. Венчурні та інвестиційні фонди та джерела фінансування розвитку економіки України. Інформація про діяльність ІСІ - в широкі народні маси // Україна – бізнес.-2007 - №34. с.4-5