Смекни!
smekni.com

Аналіз людських ресурсів в регіоні (на прикладі Вінницької області) (стр. 1 из 5)

Вінницький фінансово-економічний університет

Звіт

З науково-дослідної роботи

на тему: "Аналіз людських ресурсів в регіоні (на прикладі Вінницької області)"

Вінниця – 2010


Реферат

Звіт про НДР: 30 с., 20 джерел.

Об'єкт дослідження є людські ресурси Вінницького регіону.

Метою роботи є розробка науково-методичних та організаційно-практичних основ аналізу людських ресурсів у регіоні.

Досвід різних регіонів України свідчить, що найбільших успіхів у ресурсному потенціалі досягають ті регіони, які досить активно використовують сучасні методики в галузі менеджменту на довгостроковій програмно-цільовій основі. Та, для цього потрібні не тільки підготовленні фахівці, а також значні зусилля по створенню управлінських структур, у завдання яких входить аналіз, планування навчання та контроль за людськими ресурсами в регіоні.

Тому для керівників регіонів необхідно визначений образ дій з удосконалення та підвищення професійного рівня людських ресурсів у Вінницькому регіоні.

Ключові слова: людські ресурси, трудовий потенціал, агломерації, регіональні ресурси.


Зміст

Вступ

1. Теоретичні аспекти людських ресурсів

1.1 Поняття та сутність людських ресурсів

1.2 Методи оцінки та формування людських ресурсів у регіоні

2. Аналіз людських ресурсів у регіоні

3. Вдосконалення аналізу людських ресурсів у регіоні

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури


Вступ

Для стабільного економічного розвитку України важливе значення має проблема підвищення якості формування та використання людських ресурсів на всіх рівнях управління.

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні рівень управління економікою, в першу чергу, визначається якістю наявних людських ресурсів та здатністю і готовністю їх до ефективної праці. Дані проблеми повинні вирішуватись на рівні державного управління, вони також є особливо актуальними для великих промислових підприємств зі складною системою управління людськими ресурсами. Методи управління людськими ресурсами, що застосовуються на вітчизняних підприємствах, потребують впровадження принципово нових, сучасних технологій, планування, організації, координації, аналізу та інформаційного забезпечення управлінських систем. У той же час, традиційні підходи щодо організації систем управління поступово втрачають свою ефективність через нестабільний стан української економіки, політичну невизначеність уряду нашої країни, демографічну і соціальну кризу, неякісний стан нормативно-правового забезпечення і законотворчої діяльності у сфері регулювання зайнятості та основних напрямків управління людськими ресурсами.

У зв’язку з цим, важливого значення набувають проблеми підвищення ефективності планування, координації, інформаційного забезпечення процесів формування та використання людських ресурсів на основі впровадження методів, функцій та інструментів контролінгу.

Різні аспекти управління людськими ресурсами досліджували у своїх наукових працях такі українські вчені, як Д.П. Богиня, Н.П. Борецька, О.А. Грішнова, В.М. Данюк, Н.Д. Лук’янченко, А.М. Колот, Е.М. Лібанова, О.В. Мартякова, В.А. Савченко, Л.В. Шаульська, О.С. Шилець та інші.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є розробка науково-методичних та організаційно-практичних основ аналізу людських ресурсів у регіоні.

Для реалізації мети дослідження поставлено та вирішено наступні задачі:

- систематизувати вітчизняні теоретичні розробки та дослідити розвиток зарубіжних концепцій людських ресурсів, визначити їх сутність і соціально-економічне значення;

- провести аналіз людських ресурсів у регіоні;

- визначити шляхи вдосконалення аналізу людських ресурсів у регіоні;

Об'єктом дослідження є людські ресурси Вінницького регіону.

Предметом дослідження є фактори, методи і механізм аналізу людських ресурсів у регіоні.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є фундаментальні положення економічної теорії, праці вчених-економістів. Для вирішення поставлених у роботі задач було використано діалектичний метод наукового пізнання, а також загальнонаукові методи дослідження: комплексного аналізу і синтезу, формальної та діалектичної логіки (при обґрунтуванні поняття контролінгу людських ресурсів); узагальнення (при дослідженні закордонного досвіду управління людськими ресурсами); порівняльно-економічного аналізу (при дослідженні існуючих методів та інструментів контролінгу); економіко-статистичного аналізу (при оцінці факторів підвищення ефективності використання людських ресурсів); системний підхід (при розробці системи контролінгу формування та використання людських ресурсів).

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в розробці комплексу теоретичних, методичних і науково-практичних рекомендацій щодо визначення напрямків підвищення ефективності системи аналізу формування та використання людських ресурсів у регіоні.


1. Теоретичні аспекти людських ресурсів

1.1 Поняття та сутність людських ресурсів

Людські ресурси - специфічний і найважливіший з усіх видів економічних ресурсів. Як фактор економічного розвитку людські ресурси - це працівники, що мають певні професійні навички і знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі. Вивчення людських ресурсів має велике значення для оцінки ринку праці й розробки відповідної демографічної політики з метою впливу на процеси відтворення населення та його зайнятості.

Специфіка людських ресурсів порівняно з іншими факторами економічного розвитку полягає в тому, що, по-перше, люди не лише створюють, а і споживають матеріальні та духовні цінності; по-друге, багатогранність людського життя не вичерпується лише трудовою діяльністю, а отже, щоб ефективно використовувати людську працю, потрібно завжди враховувати потреби людини як особистості; по-третє, науково-технічний прогрес і гуманізація суспільного життя стрімко збільшують економічну роль знань, моральності, інтелектуального потенціалу та інших особистих якостей працівників, які формуються роками і поколіннями, а розкриваються людиною лише за сприятливих умов.

Однією з передумов успішного економічного розвитку як на мікро-, так і на макрорівні є врахування інтересів людей в будь-яких діях, спрямованих на підвищення ефективності функціонування господарського механізму. Без такого врахування не можна досягти підвищення ефективності в широкому (тобто соціально-економічному) розумінні [8, 24].

Особливого значення грамотне узгодження соціально-економічних перетворень з потребами і долями людей набуває в наш час у зв'язку з докорінною перебудовою системи суспільних відносин. Найсуттєвіші перетворення відбуваються саме в соціально-трудовій сфері, зачіпаючи інтереси мільйонів людей і відображаючись на результатах економічного розвитку всієї країни. Дуже важливими в час змін є також гнучкість і мобільність, постійна адаптація людей до нових умов економічного розвитку.

Населення - це сукупність людей, що проживають на визначеній території (в країні, області, місті, районі, селі тощо). Нерідко в цьому ж розумінні в соціально-економічній літературі використовується поняття "народонаселення". Населення - це всі люди незалежно від їхніх характеристик, тобто це найширше поняття для означення людських ресурсів.

Разом з тим населення - це те джерело, той "матеріал", з якого утворюються всі інші групування людей (наприклад, ті, що в економіці праці позначаються економічно активним населенням, трудовими ресурсами). Тому вивчення чисельності, складу і динаміки населення (це є предметом дослідження науки демографії) надзвичайно важливе і для економіки праці. Економісти розглядають населення як джерело ресурсів для праці, як носія певних економічних відносин і, що дуже важливо, як споживача, що формує попит.

Трудові ресурси - це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в народному господарстві.

З цього визначення виходить, що трудові ресурси включають в себе як реальних працівників, що вже зайняті в економіці країни, так і потенційних, котрі не зайняті, але можуть працювати.

Щоб кількісно визначити межі трудових ресурсів, потрібно уяснити поняття "працездатне населення", "працездатний вік".

Працездатний вік визначається системою законодавчих актів. Нині в Україні працездатним віком вважається для жінок 16 - 54 роки, для чоловіків - 16 - 59 років включно. Нижня межа працездатного віку передбачає, що до початку трудової діяльності людина повинна здобути певний рівень фізичного та розумового розвитку, для чого потрібен час (мінімум перші 16 років життя). Верхня межа працездатного віку показує думку суспільства про те, в якому віці людина може претендувати на соціальну допомогу по старості. Для деяких видів трудової діяльності, що пов'язані з роботою у несприятливих умовах праці або вимагають від працівника якостей, що з віком помітно зменшуються (наприклад, спорт, балет), пенсійний вік настає раніше на 5-10 років, а інколи і більше. Такі люди звуться пільговими пенсіонерами. Найчастіше вони продовжують працювати і залишаються в складі трудових ресурсів [11, 68].

Слід зазначити, що в багатьох розвинених країнах законодавче встановлена верхня межа працездатного віку на 5 - 10 років вища, ніж в Україні, але і середня тривалість життя там значно перевищує аналогічні показники нашої країни. Часто застосовується нижча межа пенсійного віку для жінок, хоча всюди середня тривалість життя чоловіків значно менша, ніж жінок.

Як бачимо, в економічній літературі використовуються різні показники для означення людських ресурсів. Поняття "трудові ресурси" ширше, ніж поняття "економічно активне населення", оскільки включає ще і працездатних непрацюючих людей та тих, що навчаються з відривом від виробництва. Реально за поняттям "трудові ресурси" стоїть чисельність населення, яке можна примусити працювати, тобто яке фізично здатне працювати. Поняття ж "економічно активне населення" - це та реальна частина трудових ресурсів, що добровільно працює або хоче працювати. Оскільки Україна обрала курс на побудову вільного демократичного суспільства, і в її Конституції проголошена заборона примусової праці, поняття "трудові ресурси" поступово втрачає своє економічне значення. Адже ресурсами можна називати лише реальні джерела задоволення потреби (в даному випадку - потреби в робочій силі). Тому нелогічно називати трудовими ресурсами ту частину населення, яку можна залучити до праці лише насильно. Реальними ж людськими ресурсами для праці (і це визнано на міжнародному рівні) є економічне активне або трудоактивне населення. Однак і поняття "трудові ресурси" має право на існування, оскільки показує максимально можливу (за екстремальних умов) кількість трудоактивного населення.