регистрация / вход

Інноваційні проекти

Сутність, види і основні етапи інноваційного проекту. Розробка плану, етапів, термінів роботи та фінансування інноваційних проектів. Ризики інноваційних проектів та їх особливості. Завдання і функції менеджера в управлінні інноваційним проектом.

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Центр заочної та вечірньої форм навчання

вечірня форма навчання

Реферат

з дисципліни « Інноваційний менеджмент »

на тему: «Інноваційні проекти»

Виконавець: студентка групи ЕФ-09-1в

Терещенко З.Д.

Перевірила: доц. Аксьонова Л.О

м. Дніпропетровськ

2010р.


Зміст

Вступ

1Сутність, види і основні етапи інноваційного проекту

2Підготовка інноваційних проектів

2.1 Визначення проблеми та цілі інноваційних проектів

2.2 Розробка плану, етапів і термінів роботи за проектом

2.3 Бізнес план інноваційних проектів

3Управління інноваційними проектами

3.1 Управління дослідницьким проектом

3.2 Завдання та функції менеджера в управлінні інноваційним проектом. Взаємодія менеджерів і спеціалістів проекту в рамках обраної структури проекту і підприємства

4Фінансування інноваційного проекту

5Ризики інноваційних проектів та їх особливості

6Експертиза інноваційних проектів

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

Відповідно до Закону України "Про інноваційну діяльність", інноваційний проект – комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і інноваційної продукції.

Інноваційним визнається проект, яким передбачаються розробка, виробництво і реалізація інноваційного продукту і інноваційної продукції.

В умовах економіки знань та зміни тактики конкурентної боротьби зростає важливість реалізації інноваційної діяльності підприємств, як невід’ємного фактору сталого розвитку. Ці обставини обумовлюють актуальність зосередження зусиль на вдосконаленні процесів управління інноваційними проектами.

Значна частина проблем пов’язана із ризиками, викликаними фактором новизни робіт, яка збільшує вимоги до креативності виконавців. Креативність є рефлексом команди проекту на новизну і може бути викликана як новизною предметної галузі (об’єктом) розробки, так і новизною технологій виконання чи неможливістю залучення персоналу з досвідом виконання аналогічних завдань.

Ефективність проектів розвитку бізнесу у все зростаючому ступені залежить від нематеріальних чинників – інформаційної забезпеченості, креативного потенціалу персоналу, його професійної компетентності і здібності до розвитку. Найважливішим аспектом менеджменту (вироблення і реалізації управлінських рішень) стає забезпечення високого рівня синергії співробітників, що обумовлює виконання прийнятих планів.

Таким чином практика реалізації інноваційних проектів формує потребу у збільшенні ефективності управління. Закономірною проблемою проектів є ризики, пов’язані з новизною задач. Знизити вплив цих ризиків на процес досягнення цілей проекту можна залученням креативного потенціалу команди. Звідси актуальною є задача управління креативним потенціалом команди інноваційних проектів для спрямування його у зони потенційного ризику та розширення процесу управління інноваційними проектами для врахування дії фактору новизни задач.


1 Сутність, види і основні етапи інноваційного проекту

Поняття "інноваційний проект" може розглядатися як:

Як форма цільового управління інноваційною діяльністю інноваційний проект являє собою складну систему взаємообумовлених і взаємопов'язаних за ресурсами, термінами і виконавцями заходів, спрямованих на досягнення конкретних цілей на пріоритетних напрямках розвитку науки і техніки.

Як процес здійснення інновацій – це сукупність виконуваних у визначеній послідовності наукових, технологічних, виробничих, організаційних, фінансових і комерційних заходів, що приводять до інновацій.

Інноваційний проект – це система взаємопов'язаних цілей і програм їхнього досягнення, що являють собою комплекс науково-дослідних, дослідно-конструкторських, виробничих, організаційних, фінансових, комерційних й інших заходів, відповідним чином організованих, оформлених комплектом проектної документації і забезпечуючих ефективне вирішення конкретного науково-технічного завдання (проблеми), вираженого в кількісних показниках і приводить до інновації. До основних елементів інноваційного проекту відносяться:

- однозначно сформульовані цілі і завдання, що відображають основне призначення проекту;

- комплекс проектних заходів щодо вирішення інноваційної проблеми і реалізації поставлених цілей;

- організація виконання проектних заходів, тобто ув'язування їх з ресурсами і виконавцями для досягнення цілей проекту в обмежений період часу й у рамках заданої вартості і якості;

- основні показники проекту, у тому числі показники, що характеризують його ефективність. [3, с. 21]

Інноваційні проекти можуть формуватися як у складі науково-технічних програм, реалізуючи завдання окремих напрямків програми, так і самостійно, вирішуючи конкретну проблему на пріоритетних напрямках розвитку науки і техніки.

Формування інноваційних проектів для вирішення найважливіших науково-технічних завдань забезпечує:

- комплексний, системний підхід до вирішення конкретного завдання;

- кількісну конкретизацію цілей науково-технічного розвитку і строге відображення кінцевих цілей і результатів проекту в управлінні інноваціями;

- безупинне наскрізне управління процесами створення, освоєння, виробництва і споживання інновацій;

- обґрунтований вибір шляхів найбільш ефективної реалізації цілей проекту;

- збалансованість ресурсів, необхідних для реалізації інноваційного проекту;

- міжвідомчу координацію й ефективне управління складним комплексом робіт із проекту. [4, с. 56-60]

Реалізація задуму інноваційного проекту забезпечується учасниками проекту. У залежності від виду проекту в його реалізації можуть брати участь від однієї до кількох десятків організацій. У кожної з них свої функції, ступінь участі в проекті й міра відповідальності за його долю. Разом з тим усі ці організації в залежності від виконуваних ними функцій прийнято поєднувати в конкретні групи учасників проекту. Основні учасники проекту:

Замовник – майбутній власник і користувач результатів проекту. В ролі замовника може виступати як фізична особа, так і юридична.

Інвестор – фізичні чи юридичні особи, що вкладають засоби в проект. Інвестор може бути і замовником. Якщо це не та сама особа, то інвестор укладає договір із замовником, контролює виконання контрактів і здійснює розрахунки з іншими учасниками проекту.

Проектувальник – спеціалізовані проектні організації, що розробляють проектно-кошторисну документацію. Відповідальною за виконання всього комплексу цих робіт звичайно є одна організація, названа генеральним проектувальником.

Постачальник – організації, що забезпечують матеріально-технічне забезпечення проекту (закупівлі і постачання).

Виконавець (організація-виконавець, підрядчик, субпідрядник) – юридичні особи, що несуть відповідальність за виконання робіт відповідно до контракту.

Науково-технічні ради (НТР) – провідні спеціалісти з тематичних напрямків проекту, що несуть відповідальність за вибір науково-технічних рішень, рівень їхньої реалізації, повноту і комплексність заходів, необхідних для досягнення проектних цілей. НТР організує конкурсний добір виконавців і експертизу отриманих результатів.

Керівник проекту – юридична особа, якій замовник делегує повноваження з керівництва роботами за проектом: планування, контроль і координація робіт учасників проекту. Конкретний склад повноважень керівника проекту визначається контрактом із замовником. Команда проекту – специфічна організаційна структура, очолювана керівником проекту і створювана на період здійснення проекту з метою ефективного досягнення його цілей. Склад і функції команди проекту залежать від масштабів, складності й інших характеристик проекту. [3, с. 22-30]

Різноманіття можливих цілей і завдань науково-технічного розвитку визначає і розмаїтість видів інноваційних проектів. Загальноприйнятої класифікації їх не існує. Доцільно класифікувати інноваційні проекти за такими ознаками, як період реалізації проекту, характер цілей проекту, вид потреби, що задовольняється, тип інновацій і рівень прийнятих рішень.

У залежності від часу, затрачуваного на реалізацію проекту і досягнення його цілей, інноваційні проекти можуть бути розділені на:

- довгострокові (більше 5 років),

- середньострокові (від 3 до 5 років),

- короткострокові (менше 3-х років).

З погляду характеру цілей проект може бути кінцевим, тобто відбивати мету вирішення інноваційної проблеми (завдання) в цілому чи проміжним, пов'язаним з досягненням проміжних результатів вирішення складних проблем. За видом потреб, що задовольняються, проект може бути орієнтований на існуючі потреби чи на створення нових. Класифікація інноваційних проектів за типом інновацій допускає розподіл їх на:

- введення нового чи удосконаленого продукту;

- введення нового чи удосконаленого методу виробництва;

- створення нового ринку;

- освоєння нового джерела постачання сировини чи напівфабрикатів;

- реорганізація структури управління.

Приналежність інноваційного проекту до того чи іншого виду визначає його специфічний зміст і використання особливих методів формування й управління проектом. Разом з тим єдність проектних принципів дозволяє використовувати загальні методичні положення для управління інноваційними проектами.

Інноваційний проект охоплює всі стадії інноваційної діяльності, пов’язаної з трансформацією науково-технічних ідей у новий чи удосконалений продукт. впроваджений на ринку, у новий чи удосконалений технологічний процес, використаний у практичній діяльності або в новий підхід до соціальних послуг. З погляду стадій здійснення інноваційної діяльності проект містить у собі НДР, проектно-конструкторські і дослідно-експериментальні роботи, освоєння виробництва, організацію виробництва і його пуск, маркетинг нових продуктів, а також фінансові заходи. [3, с. 33-34]

В основі розгляду змісту інноваційного проекту за процесом його формування і реалізації, тобто технологічно, лежить концепція життєвого циклу інноваційного проекту, яка виходить з того, що інноваційний проект є процес, який відбувається протягом кінцевого проміжку часу. У такому процесі можна виділити ряд послідовних за часом етапів, що розрізняються за видами діяльності, які забезпечують його здійснення.

Інноваційний проект охоплює наступні етапи.

Формування інноваційної ідеї (задуму). Це процес зародження інноваційної ідеї і формулювання генеральної (кінцевої) мети і проекту. На цьому етапі визначаються кінцеві цілі (кількісна оцінка за обсягами, термінами, розмірами прибутку) проекту і виявляються шляхи їхнього досягнення, визначаються суб'єкти й об'єкти інвестицій, їхньої форми і джерела.

Розробка проекту. Це процес пошуку рішень з досягнення кінцевої мети проекту і формування взаємопов'язаного за часом, ресурсами і виконавцями комплексу завдань і заходів реалізації мети проекту. На цьому етапі:

- здійснюється порівняльний аналіз різних варіантів досягнення цілей проекту;

- розробляється план реалізації інноваційного проекту;

- зважуються питання спеціальної організації для роботи над проектом;

- виробляється конкурсний добір потенційних виконавців проекту й оформляється контрактна документація.

Реалізація проекту. Це процес виконання робіт з реалізації поставлених цілей проекту. На цьому етапі здійснюється контроль виконання календарних планів і витрати ресурсів, коректування виниклих відхилень і оперативне регулювання ходу реалізації проекту.

Завершення проекту. Це процес здачі результатів проекту замовнику і закриття контрактів. Цим завершується життєвий цикл інноваційного проекту.

Розглядаючи інноваційний проект за елементами організації, можна виділити в ньому дві частини: органи управління формуванням і реалізацією проекту й учасники інноваційного проекту. [4, с. 61-72]

2 Підготовка інноваційних проектів

2.1 Визначення проблеми та цілі інноваційних проектів

Загальне для всіх проектів – виявлення проблеми та постановка мети. Однак є деякі відмінності у підготовці дослідних та венчурних проектів.

Підготовка дослідницького проекту починається з аналізу ступеня розробленості проблеми та доказу її актуальності.

Розрізняють: ініціативні дослідницькі проекти; проекти розвитку матеріально-технічної бази наукових досліджень; проекти створення інформаційних систем і баз даних; видавничі проекти та ін.

Кожен науковий працівник має можливість знайти чимало актуальних і цікавих тем. Цілий ряд тем може з'явитися після вивчення бібліографічних оглядів нових робіт з тієї чи іншої галузі науки. Основна вимога до вибору теми – її актуальність. Критерій актуальності і значущості обраної теми – її відповідність пріоритетним напрямам розвитку науки і техніки, завданням економічного і соціального розвитку.

При цьому важливо, щоб тема дослідження була пов'язана з напрямками наукових досліджень відповідної наукової організації.

Після вибору теми починається кропітка робота з аналізу вивченості проблеми. Аналіз ступеня вивченості проблеми необхідний насамперед для того, щоб уникнути повторення вже виконаних раніше досліджень.

Після попереднього ознайомлення з досліджуваним питанням необхідно скласти план майбутньої роботи.

Ініціативні проекти здійснюються невеликими науковими колективами або окремими вченими і не мають конкретних замовників. Термін виконання ініціативного проекту, - як правило, 1-3 роки.

У ініціативному інноваційному проекті, що виконується колективом вчених, повинні бути відображені:

- фундаментальна наукова проблема, на вирішення якої спрямовано проект;

- конкретна фундаментальна завдання в рамках проблеми, на вирішення якої спрямовано проект;

- пропоновані методи і підходи (з оцінкою новизни). Загальний план робіт на весь термін виконання проекту;

- очікувані наукові результати;

- сучасний стан досліджень у даній галузі науки, порівняння очікуваних результатів зі світовим рівнем;

- наявний у колективу науковий доробок щодо пропонованого проекту, отримані раніше результати (з оцінкою ступеня оригінальності);

- розроблені методи (з оцінкою ступеня новизни);

- список основних публікацій, що відносяться до даного проекту;

- перелік і характеристика наявного обладнання. [1, с. 77-79]

Ініціативний колективний проект може являти собою науково-дослідну роботу, яка завершиться написанням монографії, підручника, розробкою методики рішення актуальної наукової і практичної проблеми.

Дослідницький проект ґрунтується на наукових і фактичних даних. Вони будуть використані для його виконання. Для дослідницького проекту характерно те, що він носить творчий характер і містить обґрунтовані рекомендації щодо вирішення проблеми.

Планування і контроль – необхідні передумови підготовки та реалізації інноваційних проектів, у тому числі і дослідних. При цьому має значення не тільки планування термінів виконання проекту, а й планування часу учасників проекту.

План дослідницького проекту не обов'язково розраховується на однаковий період часу.

Річний план не повинен бути дріб'язковим і занадто детальним. Недоцільно включати в нього роботи, розраховані на кілька днів. Цілком достатньо, якщо виконання робіт буде контролюватися помісячно. У свою чергу, в місячних планах роботи можуть плануватися подекадно.

Для організації праці ділянок проекту доцільно застосовувати прийоми самоменеджменту (інвентаризація та планування робочого часу). [5, с. 317-318]

Найбільш простий і наочною формою плану може бути графік. Його суть полягає в тому, що по вертикалі вказується, які види робіт необхідно виконати при розробці проекту, а по горизонталі – встановлені терміни початку та закінчення робіт, а також загальну тривалість кожної роботи.

Однак не завжди план виконується пунктуально. Це обумовлено тим, що на його виконання впливають зовнішні і внутрішні фактори, що можуть з'явитися перешкоди, які не залежать від учасників інноваційного проекту.

Тому зміни до плану можуть вноситися як щодо змісту робіт, так і термінів їх виконання, адже дослідницький проект пов'язаний з пошуками нового рішення, у зв'язку з чим можливі окремі невдачі і слід знайти шляхи їх усунення.

Вибір методу планування і контролю особливо важливий при колективних дослідницьких проектах. Тільки склавши план, чітко розподіливши між учасниками проекту роботи та витрати часу на кожну частину роботи і на весь обсяг робіт, проекту можна забезпечити успішне виконання.

Розробка дослідницького проекту складається з наступних стадій: підготовчого періоду; складання бібліографії, збору матеріалу, аналізу літературних джерел; спілкування з вченими, що працюють у відповідній галузі знань; спостереження; експерименту; обробки матеріалів та вирішення проблеми; оформлення роботи.

У процесі дослідження необхідно прагнути до того, щоб отримати вичерпно повну і абсолютно правильну оцінку кожного фактора, що відноситься до нинішнього явищу. В іншому випадку дослідник може встановити неправильні співвідношення між окремими сторонами досліджуваного явища, що завадить зробити те чи інше важливе відкриття.

У підготовку дослідницьких проектів входить і планування експерименту. Основні цілі експерименту: спостереження, перевірка гіпотези; можливості практичного застосування отриманих наукових результатів, методик, рекомендацій.

Венчурний інноваційний проект включає комплекс науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт, робіт з виробництва та експлуатації нововведень і нововведень, що забезпечують створення нової технічної чи соціально-економічної системи. [1, с. 79-83]

Для вирішення складних науково-технічних проблем розробляються інноваційні програми, а також комплекс управлінських рішень і ресурсів на їх виконання.

Основні етапи підготовки та реалізації венчурних інноваційних проектів:

1) передінвестиційний етап:

- пошук ринково-орієнтованих ідей і розробка проекту;

- інноваційні маркетингові дослідження;

- дослідження інвестиційних можливостей і підготовка документації;

- техніко-економічне обумовлення проекту (ТЕО проекту);

2) інвестиційний: науково-досліджувальні, опитно-конструкторські та будівельно-монтажні роботи;

3) експлуатаційний:

- початок виробництва та експлуатації об’єкту;

- ринкова реалізація інноваційної продукції.

Основною проблемою при розробці венчурних інноваційних проектів є обґрунтування науково-розроблених критеріїв прийняття інноваційних рішень, оформлених і погоджених у вигляді нормативних документів.

Таким чином, розробка венчурного інноваційного проекту складається з трьох основних етапів: передінвестиційного, інвестиційного та експлуатаційного.

Тільки з початком виробництва та ринкової реалізацією інноваційної продукції (третій етап) починається віддача інноваційного проекту.

При ухваленні рішення про фінансування слід враховувати, що можливе подання декількох проектів, з яких необхідно вибрати один найбільш ефективний.

Тому необхідна експертиза інноваційних проектів. Залежно від результатів експертизи приймаються рішення про обсяг фінансування інноваційного проекту.

Після прийняття рішення про фінансування починається власне організація і реалізація проекту. Під організацією проекту розуміють структуру управління і схему реалізації. До організаційної структури проекту відноситься розподіл ролей, функцій і компетенції усередині проектної групи.

Схема реалізації проекту передбачає визначення порядку проведення робіт та послідовності їх виконання.

Велику роль в організації та реалізації проекту грають Ділові зв'язки між суб'єктами проекту, а також участь розробників проекту в його комерційній експлуатації.

Головними дійовими особами проекту є замовник, Споживач (клієнт) і виробник. Кожна зі сторін може бути представлена одним або кількома підприємствами. При цьому кожен з них – самостійний господарюючий суб'єкт. [5, с. 320-325]

2.2 Розробка плану, етапів і термінів роботи за проектом

Плануванням називається безперервний процес визначення найкращого способу дій для досягнення поставлених цілей. Логічно воно пов'язане з іншими основними функціями менеджменту: організацією, мотивацією, регулюванням, контролем, координацією, обліком та аналізом.

Головне в плануванні робіт з інноваційного проекту – безперервне підтримання стратегії проекту з урахуванням змін, що відбуваються на шляху до досягнення цілей. У проекті планується предметна область (результати проекту, їх характеристики і комплекс робіт), вартість, час виконання всього проекту та його окремих етапів, якість, витрати, ризики, обсяг поставок. [1, с. 84]

Поряд із загальними принципами планування використовуються і принципи наукової обґрунтованості роботи, узгодженості, домінування стратегічних аспектів, гнучкості й еластичності.

Принцип гнучкості характеризує здатність планів реагувати на прояви неврахованих факторів, відображати ризики, властиві ринковій економіці.

Принцип еластичності проявляється в здатності зберігати необхідні резерви навіть при оптимальних рішеннях і передбачати планові варіанти. Планування діяльності підприємств спирається на досягнутий рівень показників у попередній звітний період, виробничу потужність і нормативи її досягнення. При складанні планів проектів відправними точками є: ТЕО, науково-дослідний і конструкторський потенціал, технічне завдання (ТЗ) і договір на проведення науково-дослідницької діяльності конструкторських розробок (НДДКР).

ТЗ необхідні в обов'язковому порядку при виконанні проектів на замовлення державних органів, міністерств і відомств, позабюджетних фондів та інших великих інвесторів.

Планування за проектом також враховує якості цілей і, зокрема, їх підпорядкованість. В процесі планування йдуть від більш значущих цілей до менш значущих. Роботи визначаються за змістом, після чого оцінюється їхня тривалість і вартість. [5, с. 326-327]

Предметна область проекту визначається в результаті його осмислення, в ній містяться відомості про те, яка інформація потрібна для виконання науково-дослідних робіт (НДР), і перераховані методи, середовищ та способи, необхідні для виконання проекту.

Після визначення предметної області складається календарний план. На його основі організується злагоджена робота всіх учасників. Він визначає дати початку та закінчення окремих робіт, їх послідовність, виконавців, ресурси, вартість, проміжні та кінцеві результати по етапах, порядок приймання робіт і в деяких випадках - джерела фінансування (якщо їх декілька). Календарні плани складаються на весь життєвий цикл проекту.

Для оцінки тривалості робіт проекту використовується інформація про обсяги та кількісні характеристики. Чим більше виконавців, тим коротше тривалість виконуваних робіт. Але при цьому зростає вартість проекту, тому завжди існує система обмежень лімітують склад команди при плануванні об'єкту за тимчасовими параметрами.

Документ, у якому визначені всі необхідні витрати на підготовку та реалізацію проекту, називається кошторисом витрат. В ньому обґрунтовуються: необхідність застосування обладнання; необхідність придбання матеріалів; обсяг і напрямки використання коштів, що відносяться до накладних витрат; вартість робіт, що виконуються виконавцями та співвиконавцями.

Друга робота, яка здійснюється з планування вартості проекту, полягає в розробці бюджету проекту, що представляє собою розподіл планованих витрат відповідно до етапів і сторін виконання проекту. У невеликих проектах розрахунок кошторису витрат та розробка бюджету відбуваються як один процес. У складних проектах передбачається виконання названих робіт по кожному напрямку.

На основі кошторисної документації проводяться розрахунки за виконання робіт між замовником і виконавцем, здійснюється фінансування проекту, виконується економічний аналіз витрачених фінансових коштів за напрямами, термінів і етапів і тим самим забезпечується надалі контроль за використанням бюджетних коштів.

У проектах на виконання НДР та дослідно-конструкторських робіт (ДКР) як обов'язковий елемент плануються кінцеві показники. Кінцевими результатами можуть виступати: норма, стандарт, матеріал, технологія, процес, методика, прилад, дослідний зразок, конструкторська документація, анотація, науково-дослідний звіт, програма та інша продукція; патенти; монографії, статті та інші публікації. [1, с. 85-89]

2.3 Бізнес-план інноваційного проекту

У бізнес-плані обґрунтовуються все, майбутні аспекти діяльності, аналізуються можливі проблеми, які можуть виникнути.

Актуальність бізнес-плану залежить від особливостей інноваційних проектів.

Бізнес-планування інноваційних проектів передбачає вирішення наступних завдань:

- диверсифікація, перепрофілювання та реорганізація діючого виробництва;

- підготовка заявок діючих і новостворюваних підприємств з метою отримання кредитів на створення, реконструкцію та розширення виробництв;

- обґрунтування будівництва нових підприємств;

- обґрунтування пропозицій з приватизації державних і муніципальних підприємств;

- створення нових підприємств, визначення профілю майбутньої фірми та основних напрямів її комерційної діяльності;

- вихід на зовнішній ринок і залучення іноземних інвестицій;

- розробка пропозицій щодо державної підтримки підприємств. [5, с. 330-332]

Бізнес-план інноваційного проекту має наступний зміст:

1. Можливості підприємства, резюме.

Цей розділ в простій і лаконічній формі представляє найважливішу інформацію, що міститься в бізнес-плані. Він готується після того, як проведена робота над всіма іншими розділами. Основна мета – дати огляд ділових пропозицій, здатних привернути увагу до документа.

Зміст даного розділу відображає наступне: основні цілі проекту; предмет діяльності майбутньої фірми; склад конкретних заходів; кошти, необхідні для реалізації проекту; очікувані розрахункові показники роботи фірми в результаті проекту; термін повернення позикових засобів, в якій формі і яким способом; специфічні умови здійснення проекту; дані про створення і реєстрацію фірми, створеної на основі інноваційного проекту.

2. Підприємство.

У розділі поряд з основними відомостями про підприємство показується стан та перспективи розвитку галузі та фактори, що впливають на діяльність фірми, а також основні показники її поточної діяльності.

До основних відомостей про нове підприємство, включених в бізнес-план, відносяться:

- найменування, час і місце реєстрації, юридична та поштова адреса, банківські реквізити;

- організаційно-правова форма;

- найбільш важливі останні події, здатні вплинути на результати діяльності підприємства;

- розмір статутного капіталу;

- відомості про вкладників, які мають контрольний пакет акцій;

- приналежність підприємства до інших асоціацій;

- юридичні особи, які володіють більш ніж 5% власності (статутного капіталу);

- наявність філій, представництв, дочірніх фірм;

- основні види діяльності.

Окремим підрозділом викладається специфіка галузі, якій належить нове підприємство, її стан і перспективи розвитку, технологічна мінливість, циклічність, швидкість росту, наукоємність, капіталомісткість, ресурсомісткість і т.д. Третя частина цього розділу передбачає аналіз чинників, здатних негативно або позитивно впливати на діяльність але нового підприємства. До таких можна віднести: економічні; політичні; демографічні; природні; науково-технічні; культурні та світоглядні.

Розділ закінчується складанням таблиці основних показників діяльності підприємства.

3. Продукція.

При описі інноваційної продукції, товару (роботи, послуги), як правило, робиться акцент не на її неповторності або гідності, які бачаться упорядникові бізнес-плану, а на закладені в товарі переваги необхідно відобразити такі аспекти: потреби, які задовольняються продукцією; показники якості; економічні показники; зовнішнє оформлення; порівняння з іншими аналогічними товарами; патентні права; показники експорту; основні напрямки вдосконалення продукції.

Тут важливо показати, якими унікальними властивостями володіє продукція, довести, що вона здатна викликати інтерес споживачів.

4. Ринки збуту продукції.

Цей розділ проекту спрямований на вивчення ринків і дозволяє підприємцю чітко уявити, хто буде купувати його товар, де і яка його ніша на ринку.

Дослідження ринку включає в себе такі основні напрямки: вивчення та сегментацію споживачів; вимір попиту та відбір цільових ринків; визначення мотивації споживачів; дослідження положення підприємства на ринку; оцінку ринку й обсягу продажів; дослідження діяльності конкурентів.

5. Конкуренція.

Мета даного розділу інноваційного проекту – обоснування вибору тактики конкуренції в умовах конкурентного ринку. Тут слід провести аналіз ринкової кон'юнктури, діяльності конкурентів, їх стратегії і тактики; оцінити конкурентоспроможність продукції, а також ефективність діяльності конкурентів і підприємства, намітити заходи щодо посиленню конкурентних позицій підприємства, створеного на основі інноваційного проекту.

Визначити, чи відповідає продукція підприємства цим умовам, можна тільки у процесі порівняння з іншими.

6. Маркетинг.

У розділі обґрунтовуються: мета і стратегія маркетингу; складові комплексу маркетингу; витрати на маркетинг.

Цілі і стратегія маркетингу формулюються на основі результатів стратегічного планування підприємства.

У практиці реалізації інноваційних проектів прийнято, що витрати на маркетинг не повинні перевищувати 11% від обсягу продажів. Їх розмір може бути встановлений прямим рахунком, на основі експертних оцінок або методами статистики.

7. Виробничий процес.

Розділ починається з опису позитивних і негативних сторін місцезнаходження нового підприємства. Аналіз місцезнаходження враховує наявність трудових ресурсів, місцеві стандарти рівня життя і пов'язаний з ним можливий рівень заробітної плати, близькість до клієнтів або постачальників, транспортні витрати, доступність енергетичних ресурсів, промислової та соціальної структури, місцеві податки і т.д.

Особлива увага приділяється довгостроковим активам, обґрунтуванню темпів трансформаційних змін обсягів продукції та виробничої потужності на найближчі 3-5 років.

Один з важливих елементів цього розділу – опис технологічного процесу виробництва продукції. Тут розглядають питання, пов'язані з розміщенням обладнання, виробничих площ, складанням схем про виробничі потоки і графіки.

8. Організаційний план.

У цьому розділі наводиться інформація, що характеризує організаційну структуру підприємства, відомості про персонал та організацію робіт.

Організаційна структура підприємства виконується у вигляді схеми із зазначенням взаємозв'язків між ланками. Характеристики керівного складу даються на прикладі головних керівників виносяться в додаток до бізнес-плану.

У розділі вказується наявність кваліфікованої сили в місцезнаходження підприємства.

Тут розглядаються організація праці, система стимулювання праці та просування працівників по службі.

На закінчення дається календарний план (графік) створення нового підприємства.

9. Оцінка ризиків і страхування.

Завдання розділу – показати майбутнім інвесторам або кредиторам фірми можливі ризики на шляху реалізації інноваційного проекту та основні методи захисту від їх впливу.

Оцінку ризику можна розрахувати приблизно, виходячи з можливості його вартості збитку. Отримана сума може свідчити про те, на яку вартість доцільно застрахувати цей вид ризику. Страхування є одним із заходів компенсації можливих втрат від настання ризикових ситуацій.

10. Фінансовий план.

Розділ повинен планувати фінансове забезпечення діяльності підприємства з метою найбільш ефективного використання грошових коштів. У нього входить сукупність наступних документів:

- Оперативний план (звіт) відбиває за кожний період результати взаємодії підприємства та його цільових ринків по кожному виду продукції та ринку.

- Звіт (план) про доходи та витрати, прибутки та збитки зіставляться у формі таблиці. Результати, наведені в звіті, характеризують, наскільки ефективно працює підприємство. Основне джерело доходів більшості проектів – виручка від реалізації продукції, що визначає всі майбутні аспекти діяльності.

- План руху коштів показує зміни в майбутніх періодах роботи підприємства за такими показниками: потік реальних грошей, дивіденди, інвестиції в наявне обладнання, процентні витрати та ін.

- Балансовий звіт подається за формою, встановленою міжнародними стандартами, з відображенням чисельних значень показників в активі і в пасиві балансу. Це заключний документ бізнес-плану. Він відображає стан справ до кінця першого року робіт за проектом.

Наприкінці розділу будується графік рентабельності випуску продукції.

11. Стратегія фінансування.

У бізнес-план включається наступна інформація: обсяг, джерела та напрямки використання інвестицій; форма інвестиційних коштів; очікуваний термін повернення вкладених коштів і отримання інвесторами доходу.

Умови фінансування – це перш за все умови повернення коштів, погашення кредиту. Звичайно розуміється погашення 30% позики на третьому і четвертому роках виробництва і 40% - на п'ятому.

Фінансування через кредити переважно для проектів, пов'язаних з розширенням або реорганізацією виробництва на існуючих підприємствах. Для проектів,
пов'язаних зі створенням нового підприємства, найбільш ефективно залучення акціонерного капіталу. [1, с. 90-107]

3 Управління інноваційними проектами

3.1 Управління дослідницьким проектом

Під дослідницьким проектом розуміють розроблений план досліджень, пошуків, розробок, спрямованих на вирішення актуальних теоретичних і практичних завдань, що мають народногосподарське, соціально-культурне, політичне значення. У дослідницьких проектах наводяться науково обґрунтовані технічні, економічні чи технологічні (інноваційні) рішення.

Розрізняють декілька типів дослідницьких проектів:

1) Ініціативний проект. Здійснюється невеликими (до 10 фахівців) науковими групами або окремими вченими і звичайно не має конкретних замовників. Такий проект, як правило, виконують протягом одного – трьох років. Основний зміст проекту складають: фундаментальна наукова проблема; конкретна фундаментальна задача в рамках розв'язуваної проблеми; пропоновані методи і підходи; очікувані наукові результати; сучасний стан досліджень в даній галузі науки; порівняння очікуваних результатів зі світовим рівнем; науковий доробок щодо пропонованого проекту, отриманий колективом на момент його складання; список основних публікацій, що стосуються пропонованого проекту; перелік і характеристика наявних структур, лабораторій, обладнання.

2) Проект розвитку матеріально-технічної бази наукових досліджень. До нього входять: фундаментальні проблеми; вказівка сфери застосування обладнання; загальний план робіт з придбання та вводу в експлуатацію обладнання; перелік обладнання та матеріалів з обгрунтуванням необхідності придбання нового обладнання; контракт на придбання або виготовлення дорогого устаткування.

3) Проект створення інформаційних систем (ІС) і баз даних. Він містить: область знання і фундаментальні наукові проблеми; конкретну фундаментальну задачу; пропоновані методи і підходи, очікувані результати; загальний план робіт на весь термін виконання проекту; сучасний стан наявних ІС в даній галузі науки, їх світовий рівень, наявність вітчизняних або закордонних аналогів; наявний науковий доробок; наявність ліцензійних програмних засобів; перелік дорогих програмних і апаратних засобів, які необхідно придбати; способи надання ІС наукової громадськості; стандартні характеристики створюваної ІС; функціональні характеристики; додаткові можливості.

4) Видавничий проект. До нього входять: фундаментальна наукова проблема; конкретна фундаментальна задача в рамках даної проблеми; план-проспект видання, обсяг в авторських аркушах і передбачуваний тираж; сучасний стан публікацій у даній галузі науки; ступінь оригінальності пропонованого видання; науковий доробок, наявний у автора; список публікацій авторів по темі даного проекту.

5) Проект проведення експедиційних робіт. Він повинен розкрити: фундаментальну наукову проблему; формулювання конкретно розв'язуваної задачі; наукові доробки, результати, що обґрунтовують необхідність проведення експедиційних робіт; загальний план робіт і перелік наявного і необхідного устаткування.

6) Проект створення центрів колективного користування. Він відображає: область знань, фундаментальні проблеми; перелік наявного обладнання, основні характеристики, технічний стан; наявний науково-методичний досвід використання комплексу обладнання для фундаментальних досліджень; основні напрямки науково-методичного розвитку комплексу, перелік необхідного обладнання та матеріалів, що забезпечують стійку роботу комплексу.

Розглянуті види проектів можуть скласти окремі інноваційні проекти в різних галузях наукових знань. [6, с. 211-220]

Підготовка виробництва до випуску нових виробів на підприємстві носить комплексний характер і поділяється на внутрішню і зовнішню. Зовнішню підготовку здійснюють проектні та науково-дослідні інститути, конструкторські бюро, в тому числі інноваційні фірми. Внутрішня підготовка проводиться безпосередньо на підприємстві. Однак і в тому, і в іншому випадку, як і в інших областях управління підприємством, вихідним пунктом стратегії управління впровадженням нової техніки (вироби, товару) є отримання необхідної інформації. Інформаційне забезпечення стратегії управління впровадженням нового виробу - складова всієї інформаційної системи підприємства, конкретно тієї її підсистеми, що відноситься до питань управління НТП.

У загальному випадку конструкція нового виробу розробляється поетапно: необхідні розрахунки; експериментальні роботи; проектування і конструювання вироби; виготовлення та випробування дослідних зразків; коректування конструкторської документації за результатами складання дослідних зразків приймальній комісії.

Після цього розробляється технологія виготовлення виробів і здійснюється постановка його на виробництво за такими етапами: розробка документації на технологічні процеси; проектування і виготовлення спеціального технологічного устаткування й оснащення; налагодження засобів технологічного оснащення виробництва; приймальні випробування серійної та масової продукції.

На кожній стадії підготовки виконуються комплексні роботи: науково-дослідні, дослідно-конструкторські, технологічні, розрахунково-економічні.

Підготовка до виробництва нового виробу починається з прогнозування – моменту, коли інноваційний менеджер, абстрагуючись від минулого, звертається в майбутнє. Тут слід розрізняти прогнозування стратегічне (довгострокове) і короткострокове. Завдання короткострокового прогнозування – передбачення ходу робіт у запланований період часу в залежності від зовнішніх і внутрішніх умов. Основний метод короткострокового прогнозування – експертна оцінка, тому що розробник може не мати необхідного статистичного матеріалу.

На основі прогнозу розробляються оперативні плани і технічні завдання (ТЗ) для підрозділу.

Пошук нових ідей здійснюється на ранньому етапі інженерного прогнозування, і тут необхідний контакт інноваційного менеджера з усіма можливими джерелами ідей з розробки нових товарів (техніки).

Звертає на себе увагу довгий шлях від ідеї створення товару до його виробництва. До цих пір багато хто неразукрупненние підприємства сприймають ідеї з розробки нових виробів тільки через НДДКР, які повинні виконуватися сторонніми організаціями. Це завжди вимагає безлічі різних погоджень, експертиз, засідань.

Саме по собі контролювання етапів розробки ідей, випробувань дослідних зразків та інших, безумовно, позитивно впливає на якість кінцевої продукції, проте поки товар дійде до споживача, він вже морально старіє, тому що згаяно час.

Нова продукція створюється за участю всіх фахівців фірми – менеджерів, дизайнерів, конструкторів, технологів, випробувачів – на трьох основних стадіях: нарадах щодо розроблення та затвердження дизайну; засіданнях з підготовки виробництва; реалізації виробництва нового товару. Ці стадії носять укрупнений і завершальний характер за рахунок розширення функцій дизайнерів і конструкторів. Таке розширення функцій для проектувальників дозволяє більш оперативно вирішувати проблеми створення нових виробів ще й тому, що дизайнери постійно націлені на інновації.

У сучасних ринкових умовах розвиток підприємства і створення нової техніки – це непреривающіеся, що йдуть наростаючими темпами інноваційні процеси. Підприємство не може розвиватися і нормально функціонувати, якщо не оновлюються структури його управління і не випускаються всі нові товари.

Рівень організації підготовки виробництва, швидкість і точність виконання всіх нововведень визначають конкурентоспроможність продукції і виживання підприємства.

Науково-технічний прогрес відіграє важливу роль у розвитку нових напрямів виробів, у підвищенні їх функціональних характеристик, однак споживчий попит на ті чи інші товари і конкуренція змушують виробників безперервно оновлювати свою продукцію. Ідеї, що надходять від агентів з продажу продукції фірми, безпосередньо пов'язані з маркетингом виробів. [2, с. 88-93]

Маркетингова концепція життєвого циклу товару (ЖЦТ) виходить з того, що будь-який виріб, якими б прекрасними споживчими властивостями він не володів, рано чи пізно витісняється з ринку іншим, більш сучасним товаром. Є товари-довгожителі, товариоднодневкі, але немає "вічних" товарів. Існує кілька видів ЖЦТ, що розрізняються як за формою і змістом, так і за тривалістю стадій циклу. Так, стадія трансформації "ідея - розробка - товар" може бути тривалою або дуже короткою. Життєвий цикл товару може включати або не включати в себе науково-дослідні роботи, але обов'язково має стадії впровадження у виробництво, освоєння технології виготовлення, вдосконалення якості. Ринковий ЖЦТ складається з стадій впровадження, росту, зрілості, насичення і спаду.

При створенні нового товару стадії ЖЦТ істотно відрізняються від споживчого ЖЦТ, проте можна помітити і багато спільних, а головне, взаємопов'язаних тенденцій. І дійсно, жодна фірма, жодне підприємство не мають права створювати новий товар без урахування його споживчих властивостей.

Більшість складних виробів нової техніки, як правило, у вигляді початковій стадії ЖЦТ передбачає проведення науково-дослідних робіт, які складаються з типових етапів: розробки ТЗ; вибору напрямку досліджень; теоретичних та експериментальних досліджень; узагальнення, аналізу та оцінки результатів.

Технічне завдання – це обов'язковий документ, необхідний для початку проведення науково-дослідних робіт. У ньому визначаються мета, зміст і порядок виконання робіт, спосіб реалізації результатів. Даний документ повинен узгоджуватися із замовником. Після закінчення науково-дослідних робіт результати обговорюються на науково-технічній раді, де розглядається їх відповідність ТЗ. Далі виноситься рішення про продовження робіт на наступних стадіях ЖЦТ.

Другою стадією ЖЦТ є дослідно-конструкторські роботи. На цій стадії розробляються: конструкторська документація та дослідний зразок; технічна пропозиція; технічний проект; робоча конструкторська документація на виріб.

Дослідно-конструкторські роботи також проводяться для створення технологічного устаткування, необхідного для виготовлення дослідних зразків. Розробка виробу завершується після усунення недоліків, виявлених приймальною комісією, і затвердження акта приймання дослідного зразка або партії виробу.

Третя стадія ЖЦТ полягає у підготовці виробництва та постановці продукції на виробництво і складається з наступних етапів: пуску та перевірки технологічного обладнання; запуску у виробництво промислової партії виробів; проведення кваліфікаційних випробувань серії виробів; доробки та коректування технологічної, конструкторської та іншої документації.

Перша промислова партія виробів виготовляється з метою перевірки здатності даного виробництва забезпечити промисловий випуск продукції відповідно до вимог споживачів і науково-технічної документації. Зразки промислової партії з метою реклами можуть демонструватися на виставках в торгових центрах.

Четверта стадія ЖЦТ – широке виробництво створеного виробу у відповідності зі сформованим портфелем замовлень. Завершальною стадією ЖЦТ для виробів тривалого користування є споживання або експлуатація виробу. Тривалість ЖЦТ в кожний конкретний період НТП визначається фізичним та моральним термінами старіння виробів, які не залежать від термінів виконання та організації робіт за стадіями ЖЦТ і всередині їх по етапах. [1, с. 107-110]

З метою вдосконалення якості та споживчих властивостей будь-якого виробу (товару) на всіх стадіях ЖЦТ необхідно застосовувати функціонально-вартісний аналіз (ФВА).

Функціонально-вартісний аналіз – це ефективний метод комплексного техніко-економічного дослідження інноваційного об'єкта з метою розвитку й удосконалення його корисних функцій при оптимальному співвідношенні між їх значимістю для споживача і витратами на їх здійснення.

Основна мета проведення ФВА – сприяти зниженню витрат на виробництво, проведення робіт та надання послуг при одночасному підвищенні або збереженні досягнутої якості виконуваних робіт на всіх стадіях ЖЦТ.

ФВА передбачає такі етапи: підготовчий; інформаційний; аналітичний; дослідний; рекомендаційний; впроваджувальний.

Підготовчий етап необхідний для відбору істотних факторів майбутнього виробу: масовість, якість, собівартість. Доцільніше проводити ФВА продукції, яка розробляється до випуску, тому що в цьому випадку є резерв часу для внесення змін в конструкцію виробів або технологію їх виробництва, не витрачені кошти на придбання обладнання, матеріалів, комплектуючих виробів та інструментів, не укладені договори на поставку сировини та енергоносіїв, і багато чого можна відкоригувати.

Інформаційний етап передбачає збір інформації про досліджуваний об'єкт: призначення та технічні можливості майбутнього виробу, його якість і собівартість. Вся інформація заноситься в спеціальні картки або в пам'ять комп'ютера. Докладно перераховуються функції окремих деталей і вузлів вироби, матеріали і собівартість виготовлення. Велике значення надається оцінкам і думці споживачів про майбутній виріб. Доцільно зібрати інформацію про аналогічні параметри аналогічних виробів, що випускаються конкурентами.

Аналітичний етап передбачає детальне вивчення функцій майбутнього виробу і витрат на їх забезпечення. На цьому етапі детально описують службові (техніко-економічні, експлуатаційні, ергономічні і естетичні) функції виробу в цілому і додаткові технічні функції окремих його частин. Ці функції поділяються на основні, другорядні й непотрібні. Питома вага окремих функцій у загальній сукупності споживчих властивостей виробу називається коефіцієнтом важливості, або значимості. При визначенні цього коефіцієнта враховують параметри, найбільш важливі для споживача.

Для визначення значущості параметрів (функцій) використовують також ранжування і метод експертних оцінок.

На основі проведених етапів аналізу та пов'язаних з цим досліджень пропонують кілька варіантів рішення, кожний з яких має певні переваги і економічний ефект.

Дослідницький етап передбачає оцінку ідей і варіантів рішень, вироблених на попередніх етапах, з метою виключення диспропорцій між функціями та витратами. Рекомендаційний етап пов'язаний з відбором найбільш прийнятних для даного виробництва варіантів вдосконалення вироби. Впроваджувальний етап – заключний варіант вдосконалення виробу (товару). [6, с. 223-226]

3.2 Завдання та функції менеджера в управлінні інноваційним проектом. Взаємодія менеджерів і спеціалістів проекту в рамках обраної структури проекту і підприємства

Для реалізації інноваційних проектів необхідні фахівці, що займаються різними організаційно-економічними аспектами нововведень - інноваційні менеджери. Вони можуть діяти в різних організаційних структурах (Академіях наук, наукових товариствах, дослідницьких організаціях, конструкторських бюро та ін); створюють творчі колективи, займаються пошуком та поширенням нововведень, формуванням портфеля замовлень на наукові дослідження і розробки; керують науковими колективами, займаються координацією наукових досліджень.

Інноваційні менеджери повинні мати науково-технічний та економіко-психологічний потенціал, інженерно-економічні знання, якості традиційного менеджера і вченого-дослідника, бути кваліфікованими економістами, здатними оцінити ефективність нововведень.

Інноваційний менеджер проекту допомагає розподіляти ресурси між видами діяльності за проектом, сприяє концентрації зусиль на планах досягнення майбутніх цілей організації, виявляє відхилення, що є на кожному етапі виконання проекту. Лідер проекту повинен виступати як його захисник, домагатися підтримки з боку вищого керівництва.

Менеджер інноваційного проекту, як правило, обирається з числа співробітників організації за його знання в певній галузі науки і техніки, а також за ентузіазм. Він повинен володіти здібностями бачити проект цілком, щоб уміти зважити окремі переваги у використанні різних технологій.

Одна з суттєвих рис, притаманних менеджеру інноваційного проекту, - здатність забезпечити умови для взаємодії між учасниками проекту. Щоб забезпечити розробникам проекту доступ до джерел зовнішньої інформації, інноваційному менеджеру необхідно налагодити спілкування з вченими і технічними фахівцями за межами організації.

Менеджер інноваційного проекту може зіткнутися з проблемою, коли учасники проекту – люди різного віку, життєвого і професійного досвіду. У зв'язку з цим можливі проблеми спілкування і конфлікту, тому інноваційний менеджер повинен вміти керувати людьми і знаходити підходи до вирішення конфліктів.

Менеджер інноваційного проекту має постійний контакт з вищим керівництвом організації. При цьому функції вищого керівництва виходять за межі простого схвалення та підтримки. Саме вище керівництво несе відповідальність за якість і ефективність НДР, що виконуються у зв'язку з розробкою та реалізацією інноваційного проекту.

В якості інноваційних менеджерів можуть виступати керівники підрозділів науково-дослідницької організації, яких призначає вище керівництво. Вище керівництво розглядає проекти програм науково-дослідних робіт і виділяє кошти на їх здійснення. [2, с. 93-98]

Формуючи інноваційні проекти, керівництву варто враховувати їх особливості та ефективність: короткострокові проекти, спрямовані на отримання короткострокових результатів і містять мінімальний ризик, але дають скромну вигоду;. середньострокові проекти з середнім рівнем ризику та вигодою;. довгострокові проекти з високим ступенем ризику і потенційно великою вигодою. Вищим керівництвом створюється середовище, в якому нові ідеї і нові вироби є невід'ємною частиною культури і стилю організації.

Успіх інноваційного проекту залежить від ефективної взаємодії менеджерів та спеціалістів проекту.

Управління інноваційним проектом не відбувається поза зв'язком зі стратегією фірми. Воно має бути саме вбудовано в стратегію фірми. Однак при цьому можуть виникати проблеми різного роду.

Організаційний підрозділ, який займається підготовкою інноваційного проекту, має вписатися в корпоративну культуру фірми.

Успіх інноваційних змін багато в чому залежить від того, наскільки вони враховані в стратегічних планах фірми. Облік розвитку нових технологій, обмеженого і переривчастого характеру цього розвитку буде сприяти підвищенню конкурентоспроможності фірми.

Для розробки і реалізації інноваційного проекту необхідно наявність у фірми технічної політики, яка поширюється на інші області її діяльності. Важливо визначитися з довгостроковими інноваційними проектами, налагодити контакт між організаційною структурою проекту, службами маркетингу і виробництва.

При розробці інноваційного проекту і управління його реалізацією слід мати інформацію про сучасні досягнення науки і техніки, створювати стратегічні альянси з іншими компаніями, вузівським сектором науки, що підвищить віддачу вкладень в інноваційний проект.

Традиційна організаційна структура управління, відома в менеджменті як лінійно-функціональна, чи вертикальна, структура, втілюється у підпорядкування всіх по ланцюгу зверху вниз. Але в сучасному менеджменті з’явилась матрична, чи горизонтальна, структура.

Структура організації повинна враховувати, що в реалізації проектів можуть приймати участь декілька виробників. Для кожного проекту характерна своя власна проектна організація, яка відповідає його об’єму і структурі. Якщо реалізацією проекту займається один виконавець, то проект необхідно інтегрувати у загальну організаційну структуру проектної організації і покласти відповідальність на нього за керівництво.

Відповідальність за виконання окремих робіт може бути розподілена у формі двупросторових лінійно-функціональних зв’язків-матриць.

При виборі структури управління проектом необхідно забезпечити оперативність у прийнятті рішень і на цій основі домогтися ефективності інновацій, повинна бути забезпечена раціоналізація структури управління, ефективне використання фахівців в рамках обраної структури проекту. [6, с. 229-237]

4 Фінансуванні інноваційного проекту

Одним із найважливіших аспектів розробки інноваційного проекту є визначення обсягу коштів для його реалізації і оптимізація джерел і термінів їх надходження, від чого значною мірою залежить швидкість виведення нового товару на ринок, а отже — його комерційний успіх. Однак не кожна підприємницька структура має достатньо власних коштів для цього, що зумовлює пошук інших джерел надходження інвестицій — довготермінових вкладень капіталу з метою отримання прибутку.

Джерелами інвестування інноваційних проектів можуть бути: власні фінансові кошти організації та її внутрішньогосподарські резерви; позикові фінансові кошти; залучені фінансові кошти від продажу акцій або одержані у вигляді пайових та інших внесків членів трудових колективів, громадян, юридичних осіб; кошти, що перебувають у централізованому володінні об'єднань підприємств; кошти позабюджетних фондів; кошти Державного бюджету; кошти іноземних інвесторів [8, с. 68-70].

Власні фінансові кошти організації. Їх використовують найчастіше для фінансування невеликих за обсягами робіт інноваційних проектів.

Прибуток і амортизаційні відрахування. Як правило, статутом кожної організації передбачено відрахування у фонд розвитку виробництва частини прибутку, що залишається в її розпорядженні після сплати податків, інших обов'язкових платежів і формування резервного фонду. Кошти фонду розвитку можна використовувати на оновлення і розширення виробництва, здійснення науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних проектів освоєння нових видів конкурентоспроможної продукції, збільшення власних оборотних коштів, а також на інші цілі, що сприяють зміцненню матеріально-технічної бази організації.

Розмір накопичень, отриманих внаслідок господарської діяльності, насамперед залежить від того, наскільки ефективним є управління організацією. Однак на нього істотно впливають і чинники зовнішнього оточення — економічного, політичного, інституційного тощо. У багатьох підприємств не вистачає фінансових ресурсів навіть на підтримку наявних обсягів виробництва. Крім того, спад виробництва призвів до зменшення прибутку, необхідного для нагромадження інвестиційних ресурсів. Отже, ці джерела фінансування є недостатніми для реалізації дорогих інноваційних проектів.

Мобілізація внутрішніх активів. Це джерело з'являється у процесі підготовки проекту (будівництва чи реконструкції, встановлення обладнання). Величину внутрішніх активів (М] оцінюють за формулою (1):

М=А-Н±К (1)

де А — очікувана наявність оборотних активів на початок планового періоду; Н — планова потреба в оборотних активах за період; К — зміна кредиторської заборгованості протягом року [12, с. 13-14].

Фінансовий механізм мобілізації полягає в тому, що частина оборотних активів підприємства вилучається з основної діяльності і витрачається на фінансування цього капітального будівництва.

Грошова частина внесків власників організації. Це додаткові внески у статутні фонди власників організації, які можуть використовуватися для реалізації проекту розвитку тих із них, чия організаційно-правова форма дозволяє їх залучати (пайові внески членів господарського товариства у статутний фонд).

Залучені фінансові кошти. Формами залучення коштів є емісія акцій, доброчинні внески спонсорів.

Емісія акцій. Вона полягає у залученні інвестицій через додатковий випуск акцій організації. Доступна лише тим підприємствам, які мають організаційно-правову форму закритих чи відкритих акціонерних товариств. Поширена емісія акцій в економічно розвинутих країнах; в Україні не популярна, зокрема через недостатній розвиток вторинного фондового ринку. На відміну від інших джерел власних коштів це джерело є платним, оскільки акціонери купують акції, розраховуючи на дивіденди. Недостатній розмір дивідендів може призвести до того, що додатковий випуск акцій для фінансування інноваційного проекту не буде розміщений. Отже, всі обставини, пов'язані з додатковою емісією акцій, повинні бути ретельно проаналізовані і виважені.

Доброчинні внески сторонніх осіб (спонсорів). Вдаються до них у тому разі, коли інноваційний проект має суттєву соціальну спрямованість і викликає інтерес у суспільства, що дає змогу консолідувати частину коштів для його реалізації у вигляді доброчинних внесків юридичних і фізичних осіб [10, с. 32-37].

Позикові фінансові кошти. Передбачають повернення їх зі сплатою відсотків за користування або без сплати. Їх джерелами є кошти бюджетів, позабюджетних фондів, комерційні та інші кредити, іноземні інвестиції.

1. Кошти бюджетів. До них належать кошти Державного бюджету України, кошти місцевих бюджетів, власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ. За їх рахунок фінансуються цільові комплексні програми, фундаментальні та окремі прикладні дослідження, що мають велике значення для країни і здійснюються переважно спеціалізованими науково-дослідними організаціями. Бюджетне фінансування інноваційних проектів здійснюється у формі безвідсоткових чи пільгових позик і передбачає належне обґрунтування бізнес-ідеї та її високу оцінку конкурсною комісією.

2. Позабюджетні фонди фінансування НДДКР і підтримки інновацій. Їх використовують з метою забезпечення фінансування загальногалузевих, міжгалузевих і регіональних інноваційних проектів. Такі фонди можуть бути створені в міністерствах, у великих містах і регіонах, а також у межах концернів, холдингів.

3. Довгострокові кредити. Це найпоширеніші джерела фінансування інноваційних проектів. Серед них виокремлюють традиційні (комерційні) кредити і нетрадиційні (лізинг, форфейтинг та франчайзинг), які надаються вітчизняними та іноземними юридичними особами під боргові зобов'язання.

Довгостроковий комерційний кредит. Надається на термін реалізації інноваційного проекту. Умови кредитування узгоджуються безпосередньо між банком і підприємством-позичальником, на що значною мірою впливають перспективність і комерційна привабливість проекту, яку банк аналізує у процесі ознайомлення із бізнес-планом його реалізації, а також фінансовий стан і ділова репутація позичальника.

Лізинг. Це один із способів інвестування інноваційних проектів, коли компанія, що має вільні фінансові кошти, може брати участь у фінансуванні підприємницьких проектів інших фірм, коштів яких для їх повного фінансування недостатньо. Застосовують тоді, коли йдеться про освоєння великих технічних новацій, що вимагає придбання дорогого обладнання.

Використання лізингу для інвестування інноваційних проектів є вигідним для всіх учасників лізингової угоди. Для лізингодавця це один із способів ефективного вкладення капіталу, ризик втрати якого невисокий, оскільки обладнання перебуває на балансі лізингодавця протягом усього терміну дії договору оренди. Лізингоотримувач має змогу одержати устаткування і почати нове виробництво без великих одноразових витрат, які на першому етапі покриває лізингова компанія, а також зменшити базу оподаткування і податкові платежі, оскільки лізингові платежі відносять на собівартість продукції (послуг) [10, с. 37-42].

Форфейтинг. Це фінансова операція, що перетворює комерційний кредит на банківський. До нього вдаються з метою акумулювання фінансових коштів при реалізації інноваційного проекту, якщо інвестору для цього бракує коштів. Терміни погашення векселів, які при цьому підписує інвестор, рівномірно розподілені у часі, що дає змогу отримати відстрочку по платежах і гарантії банку щодо їх забезпечення.

Форфейтинг як банківська технологія використовується для фінансування спільних інноваційних проектів. Механізм форфейтингу використовують у фінансових операціях із метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов'язань і в експортних операціях для сприяння надходженню наявних грошей експортеру, що надав кредит іноземному покупцеві.

Франчайзинг. Він є найповнішою фінансовою схемою залучення інвестиційних ресурсів у процес тиражування інноваційних проектів, що пройшли апробацію ринком. Власник запатентованої інноваційної ідеї, що є основою його бізнесу, за договором франшизи передає право на її використання іншій організації, водночас беручи на себе фінансові витрати на становлення бізнесу на новому ринку, його консалтинговий і маркетинговий супровід. Франчайзинг поєднує переваги кредиту і лізингу, мінімізуючи стратегічний ризик для франчайзі і прискорюючи торговельну експансію (розширення) франчайзера [11, с. 3-17].

Іноземні прямі інвестиції. Їх залучають для реалізації масштабних проектів, пов'язаних з технологічним оновленням виробництва, реорганізацією та диверсифікацією діяльності тощо. Завдяки впровадженню сучасних технологій, в ефективному використанні яких зацікавлені іноземні партнери, останні можуть радикально поліпшити конкурентні позиції підприємства. В Україні ці інвестиції залучають у приватизаційні процеси. Поширенішим є спільне інвестування інноваційних проектів вітчизняними та іноземними інвесторами на правах дольової участі (спільне підприємство). Однак обсяги залучення іноземних інвестицій в Україні нині недостатні, що зумовлено несприятливим інвестиційним кліматом і невисокою привабливістю для іноземних інвесторів більшості вітчизняних підприємств.

Випуск облігацій. Це спосіб залучення інвестицій на платній основі. За облігаціями, на відміну від акцій, провадиться фіксована виплата відсотків протягом встановленого терміну дії, по завершенні якого облігації погашаються. У розвинутих країнах облігації є поширеним джерелом залучення капіталу, яке передбачає відносно низькі відсоткові ставки, оскільки ризик втрати капіталу невисокий. В Україні випуск облігацій — явище рідкісне і дуже дороге, оскільки необхідно виплачувати інвесторам (покупцям облігацій) високі відсотки для покриття їх ризиків.

Особливості податкового законодавства можуть створювати додаткові вигоди підприємствам, що використовують кредитування для інвестиційних цілей. Вибір джерел інвестування інноваційних проектів і програм значною мірою залежить від умов надання кредитів. Наприклад, вітчизняні підприємства можуть скористатися послугами вітчизняних та іноземних банків; портфельних інвесторів — приватних фондів; портфельних інвесторів — фондів допомоги; стратегічних інвесторів. Кожен із них здійснює власну політику щодо умов надання кредитів.

Вітчизняні банки. Вони обізнані із специфікою та умовами ведення бізнесу у країні найкраще, розуміють вітчизняну фінансову звітність і систему бухгалтерського обліку, можуть запропонувати консультації щодо зниження витрат фінансування, посилаючись на власний досвід. Водночас ці банки остерігаються ризику і вимагатимуть істотного забезпечення кредитних угод.

Іноземні банки. Фінансування за рахунок їх позичкових коштів можливе на триваліший період і за нижчою вартістю, ніж вітчизняних. Крім того, іноземні банки мають доступ до більших обсягів капіталу. Однак вони надто розбірливі у виборі підприємств, яким можуть надати кредит, і воліють кредитувати виробничі, комунальні, телеко-мунікаційні підприємства, а також експортні галузі. Збільшення кількості іноземних банків в Україні (через їх філії) останнім часом розширило коло підприємств, які можуть скористатися їх послугами.

Портфельні інвестори. Це інвестиційні фонди (приватні фонди і фонди допомоги), фонди венчурного капіталу, пенсійні, страхові фонди тощо. Вони намагаються об'єднати доходи від виплати дивідендів і від підвищення вартості основних засобів (підвищення вартості акцій). Зазвичай не претендують на контрольний пакет акцій, але хочуть мати право голосу в управлінні підприємством, у яке інвестують кошти (голосування на зборах акціонерів, представництво в раді директорів).

Фонди допомоги. Ці інвестиційні інститути підтримують іноземні уряди. Зазвичай вони інвестують кошти у розмірі від 50 тис. до 3 млн. дол. США, тобто займаються інвестуванням малих і середніх, а також дочірніх підприємств. Вони працюють безпосередньо із суб'єктами підприємництва.

Як свідчить практика, фонди допомоги більше інвестують у період політичної та економічної нестабільності. На прийняття ними рішень про інвестування впливають політичні фактори.[11, с. 9-16]

Стратегічні інвестори. Серед них виокремлюють: компанії, які працюють у тій самій галузі, що й підприємство, у яке вони інвестують; їх мета — розширити існуючі напрями своєї діяльності; компанії, що працюють в іншій галузі промисловості, але намагаються краще використовувати свої активи; фінансово-промислові групи, що прагнуть розвивати стратегічні зв'язки.

Стратегічні інвестори здебільшого оцінюють вартість акцій підприємства вище, ніж портфельний інвестор. Вони налаштовані на довгострокове співробітництво і прагнуть мати значні повноваження при прийнятті стратегічних і оперативних рішень; можуть вдаватися до непопулярних заходів, пов'язаних з реорганізацією, зміною стратегії підприємства.

Іноземні стратегічні інвестори намагаються створити канали збуту на закордонних ринках і шукають підприємства, що утримують значну частку ринку або мають конкретні права на її частку. Крім того, вони мають на меті організувати виробництво з низькою собівартістю, знайти висококваліфіковану й відносно недорогу робочу силу. Іноді стратегічний інвестор може знайти нову технологію, одержати вигоду від взаємодії з підприємствами в інших країнах, зокрема можливість продажу продукції (якщо це постачальник) чи готове джерело сировини і матеріалів (якщо це покупець).

Найкращим напрямом інвестиційної діяльності для стратегічних інвесторів є підприємства середнього розміру, особливо коли сума інвестицій забезпечує одержання права голосу при прийнятті найважливіших оперативних рішень.

Публічна емісія акцій і облігацій. До неї вдаються відомі великі підприємства, акції яких мають попит. Додатковий їх випуск і реалізація на фондовому ринку дає змогу підприємству диверсифікувати склад акціонерів (при тому, що жоден інвестор не має контрольного пакета акцій), збільшує ліквідність проданих акцій і є відмінною рекламою для підприємства у разі успіху. Однак публічна емісія акцій потребує додаткових витрат, пов'язаних з високою вартістю підготовки і витратами на емісію, рекламу тощо. Крім того, заздалегідь невідомо, скільки грошей буде отримано, якщо тільки акції не розміщені попередньо в одного чи декількох покупців. В Україні такий спосіб залучення фінансових коштів поки що застосовують рідко.

Підприємницьким суб'єктам слід вдумливо ставитися до вибору інвестора, оскільки від цього залежить не лише можливість реалізації інноваційного проекту із бажаними результатами, а й перспективи розвитку підприємств.

Отже, для реалізації інноваційних проектів можна використовувати різні джерела фінансування. Кожне з них має свої переваги і недоліки, тому прийняття рішення щодо їх вибору слід ретельно обґрунтовувати. [7, с. 116-120]

5 Ризики інноваційних проектів та їх особливості

В економічній літературі проблеми ризику займають одне з центральних місць. Великий внесок у розробку теорії ризику внесли американські економісти Г. Маркович, У. Шарп, Ф. Найт, Г. Бірман, С. Шмідт.

Ризик можливий при прийнятті рішень про фінансування наукових робіт, пов'язаних з розробкою принципово нової продукції. В умовах ринку посилюється залежність між величиною ризику і фінансовими можливостями інвестора.

Інноваційні проекти відносяться до категорії найбільш високого ризику для інвестицій, тому при пошуку інвестицій з комерційних джерел ініціатору інноваційного проекту потрібно реально оцінити свої шанси. [9, с. 340-341]

Залежно від ступеня завершеності досліджень і характеру результатів НДДКР інноваційні проекти поділяються на такі категорії.

1. Інноваційні проекти, пов'язані виключно з просуванням готового інноваційного продукту.

2. Інноваційні проекти з незавершеною стадією впровадження.

3. Інноваційні проекти з незавершеною стадією ДКР.

4. Інноваційні проекти з незавершеною стадією НДР.

5. Інноваційні проекти з незавершеною стадією пошукових досліджень.

Як правило, залучення коштів в інноваційні проекти з комерційних джерел можливо при наявності реального результату НДДКР. Проекти, пов'язані з просуванням готового інноваційного продукту, - найбільш привабливі для інвестицій. Більш ризикованими проектами є проекти, орієнтовані на просування нової технології. Для таких проектів складніше розробити маркетингову концепцію. Найбільші проблеми з фінансуванням виникають за проектами з незавершеною стадією НДР і незавершеною стадією пошукових досліджень. При проведенні пошукових досліджень можливі негативний результат, що може бути наслідком неправильного напряму досліджень, помилкової постановки завдання, помилок у розрахунках, а також ситуація, коли дослідження не завершено у встановлені терміни. При проведенні НДДКР іноді спостерігаються помилки в оцінці термінів їх завершення; порушення стандартів і вимог сертифікації; отриманні непатентоспособного результату.

Ризик інноваційних проектів враховує імовірнісний характер очікуваного результату в умовах невизначеності.

Іншими словами, ризик інноваційних проектів – невизначеність, що залежить від прийнятих рішень, реалізація яких відбувається тільки з плином часу.

Оцінка ризику є частиною будь-яких підприємницьких рішень, у тому числі і пов'язаних з інноваційними проектами. Інноваційні проекти залежать від капіталовкладень в окремі галузі, підприємства, виробництва.

До зовнішніх ризиків відносять загальноекономічний, ринковий, соціально-демографічний, природно-кліматичний, інформаційний, науково-технічний і нормативно-правової види ризику. При цьому причини, що зумовлюють зовнішньоекономічний, ринковий, природно-кліматичний, інформаційний, науково-технічний і нормативно-правові види ризику, полягають у діях суб'єктів зовнішнього середовища, а також внутрішнього, тому вони відносяться до категорії змішаних.

Змішані ризики пов'язані з діяльністю розробників інноваційних проектів.

Підстави класифікації економічних внутрішніх ризиків підприємства бувають наступними. за можливістю передбачення, умисне створення ситуації ризику, з причин виникнення, за місцем виявлення, за часом виявлення, за винуватцями виникнення, за тривалістю дії, за методам виявлення, за способами мінімізації наслідків, по етапах виробничого циклу, за виробничими умовами, за місцем знаходження продукції, за типом організації виробництва, за рівнем цін на вироблену продукцію, за типом продукції.

Перераховані підстави можна використовувати при побудові як суцільної, наскрізної, так і блочної класифікації внутрішніх економічних ризиків підприємства. При оцінці ризику інноваційних проектів мається на увазі: ступінь відповідності проекту ринкової та інноваційної стратегії підприємства; рівень науково-дослідних робіт, їх рівень виробництва; інноваційний маркетинг. [8, с. 76-79]

Для управління інноваційними ризиками доцільно їх систематизувати.

У інноваційних проектах важливо враховувати ризик незатребуваності нової продукції, нового проектного рішення і т.д.

Ризик незатребуваності продукції – це ймовірність втрат для підприємства-виробника внаслідок можливої відмови споживача від його продукції. Він характеризується величиною можливої економічної та моральної шкоди, завданої фірм з даної причини внаслідок падіння попиту на її продукцію.

Ризик незатребуваності продукції належить до категорії змішаного і пов'язаний як з невизначеністю зовнішніх обставин, так і з діяльністю самого підприємства, що виробляє і реалізовує продукцію.

Найкраще, якщо виробник виявить ризик в періоді попереднього виробництва, коли підприємство ще не зазнало виробничих витрат.

Економічний ризик – це можливість (імовірність) втрат, що виникають при прийнятті та реалізації економічних рішень. Економічні ризики пов'язані перш за все з фінансуванням і калькуляцією проекту. Вони можуть виникнути внаслідок помилкового планування, калькуляції і оцінок. Головним наслідком таких ризиків є зміна загальнопроектних витрат. Причини виникнення бувають різними, наприклад зовнішні впливи (політичні потрясіння, місцеве законодавство і т.д., а також внутрішні фактори; помилки менеджменту).

Подальше розмежування ризиків інноваційних проектів здійснюється за такими принципами:

- ризик оригінальності, зумовлений тим, що оригінальні технології можуть бути незатребувані виробництвом та ринком;

- ризик технологічної "неадекватності (нова продукція стає інвестиційно-привабливою, якщо може технологічно застосовуватися у виробництві);

- ризик фінансової неадекватності (невідповідність значення інноваційному проекту та послуги, що фінансових коштів на його реалізацію);

- ризик некерованості проектом (успішна реалізація проекту передбачає поєднання оригінальності і опрацьованості проекту і згуртованості й професіоналізму управлінської команди);

- технічні ризики можливі в ході виготовлення і пізніше під час монтажу та комерційної експлуатації придбаного обладнання. Внаслідок їх появи знижується якість роботи обладнання та виробленої на ньому продукції. Причиною виникнення технічних ризиків є складність обладнання, а також недосвідченість персоналу в застосуванні нових систем та технологій;

- ризики термінів виникають, якщо неправильно враховано час на виконання певних робіт, а також на проведення різного роду допоміжних заходів (збір інформації, складання документації, ділові поїздки і т.д.)

- соціокультурні ризики, пов'язані з соціальними, політичними чинниками, культурними нормами, цінностями та іншими відносинами в суспільстві;

- політичні ризики виникають в результаті особливостей і відмінностей в політичних і економічних системах окремих держав, наприклад, податкове законодавство, експортно-імпортні обмеження, небезпеки військових дій і політичних переворотів. Політичні ризики мають високу питому вагу в країнах третього світу і в державах з нестабільною політичною та економічною ситуацією;

- юридичні ризики включають в себе всі можливі ризики, що виникають внаслідок законів, нормативних актів, контрактів і договорів.

Наведений перелік охоплює не всі види проектних ризиків, а лише найбільш характерні для будь-якого проекту. [10, с. 401-406]

Ризики навколишнього середовища проекту є основною причиною виникнення інших ризиків і безпосередньо впливають на успіх реалізації проекту, тому вони стоять на чолі причинно-наслідкового схеми учасників проекту. Внутрішні ризики, з одного боку, виникають з ризиків навколишнього середовища (зовнішніх), а з іншого – самі можуть бути причиною виникнення проблем. Ці дві групи відносяться до первинних проектних ризиків. Всі інші ризики є наслідком первинних ризиків (ризики якості, потужностей, виконання термінів, витрат і т.д.).

Ця група ризиків міжнародних інноваційних проектів обумовлена загальним положенням країни, в якій реалізується проект, тому їх часто називають ризиками замовника. Ретельний аналіз таких ризиків дозволить уникнути нових проблем, у зв'язку з чим аналіз зовнішніх умов проекту є основоположним для всього процесу ідентифікації потенційних ризиків.

Учасники реалізації інноваційного проекту стикаються з проблемами прийняття підприємницького рішення в умовах ризикової ситуації.

Управління ризиками інноваційних проектів припускає рішення наступних завдань: виявлення ризиків; оцінку ризиків (частоту виникнення, масштаби і наслідки ризиків); вплив на потенційні ризики; контроль ризиків (збір та аналіз інформації про що виникають у процесі реалізації проекту ризики, дії та ін.)

Варіанти прийняття рішень в умовах ризикової ситуації:

- ухилення від ризику - суб'єкт, який приймає рішення, прагне максимально уникнути можливих ризиків, тому він готовий нести великі витрати на різні заходи з контролю і страховки ризиків;

- переваги ризику – суб'єкт охоче йде назустріч ризику, він приймає лише мінімальні заходи по його страхуванню і готовий сам нести відповідальність за його наслідки. Ця стратегія характерна для тих індивідуумів, які очікують у результаті спекулятивних ризиків вигідні доходи;

- байдужість до ризику – суб'єкт, який приймає рішення, прагне до оптимізації витрат на ризик і намагається зважено застосовувати різні інструменти і методи страхування та ліквідації ризику.

Розподіл ризиків між учасниками проектів, як правило, закріплюється в проектному контракті.

Важливо мати на увазі, що поведінка в ризикової ситуації залежить в основному від рівня інформованості того чи іншого учасника проекту щодо різних сторін і аспектів реалізації проектів. [1, с. 54-61]

Для того щоб управляти ризиками, необхідно їх оцінювати.

У разі виявлення ризику перш за все слід визначити існування зон ризику для роботи, що проводиться, а при їх наявності хоча б якісно оцінити важливість цих ризиків.

Алгоритм методу експертної оцінки економічних ризиків включає в себе:

- розробку переліку можливих ризиків по всіх етапах і ключовим подіям реалізованого рішення;

- визначення небезпеки кожного ризику для можливості реалізації прийнятого управлінського рішення і досягнення поставленої мети;

- знаходження ймовірності ризику.

Небезпеку ризику доцільніше визначати у відсотках або частках одиниці таким чином, щоб сума показників по етапам і подіям реалізованого проекту чи іншого рішення становила 100% або одиницю. Це дозволить провести попередній аналіз структури можливих небезпек ризику, виділивши найбільш важливі з даної точки зору етапи для подальшого контролю за їхнім походженням. Небезпека можна також трактувати як суттєвість наслідків настання ризику на якомусь етапі, пов'язану з можливістю виправлення помилки.

Допустима і бальна оцінка небезпеки ризиків. Проте її застосування не дозволяє провести структурний аналіз.

Попередній аналіз є найбільш відповідальним. Виявлені і виправлені на даному етапі помилки не завдадуть істотної шкоди підприємству, так як фінансовий збиток буде обмежений сумою коштів, витрачених, наприклад, на розробку вироби, технології, дослідження ринку збуту.

Поточний аналіз здійснюється вже в процесі виготовлення нової продукції. До цього етапу підприємство витрачає на новий проект значно більше коштів, ніж до його запуску у виробництво. Вони включають в себе крім перерахованих витрати на оснащення, закупівлю необхідних основних фондів (обладнання, інвентарю, інструментів і т.д.), матеріальних ресурсів (основних і допоміжних матеріалів, комплектуючих виробів тощо), витрати на оплату праці (заробітна плата з нарахуваннями) та ін..

Якщо вироблений інноваційний продукт не відповідає вимогам, що пред'являються до його якості, то виникають такі ситуації:

1) товар залишився у виробника, але є можливість його реалізації іншому покупцеві: за тією ж ціною; за зниженою ціною; по заплановій чи заниженою ціною, але з додатковими витратами на виправлення шлюбу або доведення вироби до проектного рівня якості. Розмір прибутку знаходиться в залежності від величини додаткових витрат;

2) товар у виробника, але внаслідок його низької якості можливість реалізації відсутній. У цьому випадку є два виходи: продаж за ціною можливого використання; реалізація утилізованих матеріалів.

Звідси очевидно велике значення безперервного поточного аналізу та контролю нової продукції та її реалізації на споживчому ринку.

Останній етап аналізу пов'язаний з виявленням причин та факторів, як негативних (низької якості), так і позитивних (відповідність стандартам, ТУ, світовому рівню), оцінкою їх впливу на якість продукції та витрати.

Виявлена на даному етапі неякісна продукція виробникові завдає найбільшої шкоди. Він складається з величини виробничої собівартості, комерційних витрат, витрат на гарантійний ремонт або заміну неякісної продукції, оплату штрафів і 'неустойок (якщо вони передбачені договором поставки). Реальний збиток більше матеріального внаслідок дії морального чинника, що завдає великої шкоди виробнику. У перспективі ж тривалий виробництво низькоякісного вироби призведе до падіння попиту на продукцію фірми.

Комплексний підсумковий проектний аналіз необхідно розділити на етапи – контрольні точки. Це дозволить своєчасно виявити негативні ситуації і тенденції і уникнути підвищення витрат фірми і ризику банкрутства. [10, с. 407-410]

З точки зору об'єкта аналіз може характеризувати різні його сторони. Тоді склад аналізу буде, наприклад, таким: комерційний; технічний; організаційний; соціальний; екологічний; економічний.

Ці види мають обов'язково бути присутнім при аналізі нової продукції. Вони дозволяють побачити її з різних сторін і позицій:

- з боку можливості збуту і потреби в ній ринку;

- з позиції її технічних переваг або технічної новизни і вигоди в порівнянні з аналогами;

- з точки зору можливості організаційного здійснення виробництва;

- з позиції соціальної значимості для даного підприємства, споживача, регіону, галузі та держави в цілому;

- з боку екологічних наслідків здійснення даного проекту для регіону, в якому розташоване підприємство-виробник, або споживачів нової продукції;

- з точки зору економічної вигоди для виробника і споживача.

Подібний аналіз проводиться за допомогою кількісних і якісних, формальних і неформальних методів і прийомів, властивих кожному конкретному його виду.

В організаційному, соціальному і екологічному напрямах широко використовуються якісний підхід і неформальні методи. Це не виключає застосування розрахункових прийомів для обчислення необхідних показників і графічного методу.

Комерційний і технічний види аналізу базуються на поєднанні якісного і кількісного підходів із застосуванням неформальних і формальних методів, а також графічного.

В економічному аналізі, що ґрунтується переважно на методах кількісного аналізу, широко використовується якісний підхід, тобто в ньому поєднуються як формальні, так і неформальні методи з перевагою першого. Для ілюстрації результатів і як засіб порівняльного аналізу широко застосовується графічний метод.

Наявність і поєднання підходів та методів залежать від ряду причин. Основними з них є: цілі і завдання аналізу; наявність і особливості інформаційної бази аналізу.

Ступінь ризику залежить від тяжкості впливу того чи іншого ризику на результат проекту. Крім того, враховуються ймовірності настання можливих ризиків. Області (зони ризику) групуються в залежності від величини втрат.

Інакше кажучи, зона критичного ризику характеризується небезпекою втрат, які явно перевищують величину очікуваного прибутку і навіть можуть призвести до втрати всіх коштів, вкладених у проект.

Кількісним показником ступеня ризику доцільно вибрати математично виражену ймовірність його виникнення. Графічно це можна представити у вигляді кривої частот втрат, тобто залежності частоти виникнення втрат від їх розміру, що показує, наскільки ймовірно виникнення певного рівня втрат в межах від і до (граничний інтервал). [9, с. 343-350]

Зона критичного ризику характеризується небезпекою втрат, які перевищують величину очікуваного прибутку і можуть призвести до втрати вкладених у проект або операцію коштів. При прийнятті управлінського рішення про допустимість і доцільності ризику важливо визначити ймовірність того, що втрати не перевищать прийнятного рівня. Як правило, ступінь ризику з урахуванням ймовірності його настання виражають у якісних показниках. Таким чином, розробка і реалізація інноваційних проектів схильна до впливу різних факторів.

Для зниження ризику інноваційних проектів важливо провести маркетингові дослідження, що дозволить визначити попит на інноваційну продукцію.

При обґрунтуванні рішення про впровадження інноваційного проекту (виборі одного з проектів, заміни старого, вже реалізується, новим) може бути застосований показник дисперсії або середнє квадратичне відхилення прибутку. Чим менше її розкид, тобто відхилення по кожному проекту від середньої величини, тим більш передбачуваний результат. Передбачуваність результату знижує ступінь ризику. При нульовій дисперсії ризик повністю відсутня. Прийняття управлінського рішення залежить від поведінки індивідуумів і груп, зайнятих комерційною діяльністю. Тому розробники інноваційних проектів повинні добре знати потенційних замовників, їх плани, поведінку і вибирати відповідну маркетингову стратегію. Важливо забезпечити інформованість учасників проекту щодо аспектів його розробки та реалізації. Ризик може бути знижений шляхом проведення проектного аналізу нової продукції (комерційного, технічного, організаційного, соціального, екологічного, економічного), що має значення для розробки інноваційного проекту.

У великих інноваційних проектах особливе значення мають ризики термінів. Вони можуть призвести до такої ситуації, коли терміни здачі проекту не будуть дотримані, що призведе до додаткових витрат (затримка платежів, втрата відсотків тощо; підвищення проектних витрат).

Таким чином, всі інноваційні проекти (дослідні та венчурні) піддаються
експертизі, результати якої враховуються при ухваленні рішення про фінансування
проектів. [10, с. 411-412]

6 Експертиза інноваційних проектів

Завдання експертизи – оцінити інноваційний та науково-технічний рівні проекту, а також реальну можливість його виконання та ефективність. На підставі експертизи приймають рішення про доцільність та обсяги фінансування проекту.

Для експертизи інноваційних проектів, що фінансуються з бюджету, використовують такі методи: описовий; порівняння положень об'єкта "до" і "після"; порівняльних експертиза.

Описовий метод широко використовують у багатьох країнах. Суть його полягає в тому, що розглядають потенційний вплив результатів проектів, що реалізуються за складної ситуації у певному сегменті ринку товарів і послуг. Одержані дані узагальнюються, враховуються побічні явища, складаються прогнози. Цей метод дозволяє врахувати безліч чинників, наприклад, взаємодія сфери НДДКР із патентним правом і податковим законодавством, освітою, підготовкою та перепідготовкою кадрів.

Метод порівняння положень "до" і "після" дозволяє враховувати не тільки кількісні, а й якісні показники різноманітних проектів. Однак при використанні цього методу можлива суб'єктивна інтерпретація інформації і прогнозів.

Порівняльна експертиза полягає у порівнянні соціально-економічного становища підприємств і організацій, які отримують державне фінансування і не отримують його. Головне в цьому методі – порівнянність потенційних результатів здійснюваного проекту, що дозволяє перевірити економічну обгрунтованість конкретних рішень по фінансуванню короткострокових і швидко окупається проектів. Цей метод має також недоліки, наприклад, він непридатний при виробленні довгострокових пріоритетів державної політики.

Спеціальною комісією Організації економічного співробітництва та розвитку рекомендується керуватися принципами проведення експертизи, основними з яких є наступні:

- незалежність групи дослідників, що є арбітрами у спірних ситуаціях з підбору експертів, методів контролю та результатами експертизи;

- при розрахунках доданої вартості діяльність в області досліджень і нововведень розглядається як виробнича;

- попереднє прогнозування та планування витрат на середньострокову перспективу з метою визначення ефективності і часу проведення контролю;

- методи контролю необхідно пов'язувати з майбутнім розвитком системи управління науково-технічною політикою на державному рівні.

Експерти мають право вимагати будь-яку інформацію про проект. До кожної експертної групи може бути підключений представник замовника експертизи. Експерти мають право контролювати виконання робіт за проектом. Експертну оцінку проектів та контроль за їх виконанням, як правило, виконують організації, які фінансують проект. Обов'язковими параметрами при цьому є терміни завершення окремих етапів проекту і проекту в цілому, а також ступінь ризику, пов'язаного із здійсненням проекту. [2, с. 112-115]

Державні фонди фундаментальних досліджень проводять експертизу на основі порівняльного аналізу кількох проектів, де передбачені три рівні експертизи.

Перший рівень – попередній розгляд та відбір проектів для участі в експертизі другого рівня; складання мотивованих висновків по відхиленим проектам; визначення експертів по кожному проекту, який претендує на індивідуальний рівень експертизи.

Другий рівень – визначення рейтингу індивідуального проекту.

Третій рівень – складання висновку по проекту (вносяться корективи в загальний рейтинг, приймається рішення про фінансування).

Індивідуальний рейтинг проекту розраховується за формулою

Подані інвесторам інноваційні проекти повинні бути проаналізовані за єдиною системою показників. З усіх варіантів проекту інформаційна база, точність і методи визначення вартісних і натуральних показників повинні бути порівнянні.

Порівнянність представлених проектів визначається:

- обсягом робіт, що виконуються із застосуванням інновацій;

- якісними параметрами інновацій;

- фактором часу;

- рівнем цін, тарифів та умов оплати праці.

Вартісні показники за варіантами проектів розраховуються з урахуванням інфляційного чинника. Варіанти інноваційних проектів повинні мати однакову маркетингове опрацювання, однаковий підхід до оцінки ризику інвестиційних вкладень і невизначеність вихідної інформації.

Порівнянність варіантів забезпечується приведенням до одного обсягу виробленої продукції, як правило, за новим варіантом, до одних термінів, одного рівня якості.

Багатоваріантність заходів по проекту – найважливіший принцип менеджменту. Завжди треба пам'ятати про мультиплікативне співвідношення 1: 10: 100: 1000, коли один долар економлять на прийнятті спрощеного рішення на стадії його формування, а 10, 100, 1000 дол. втрачають на наступних стадіях життєвого циклу рішення. [8, с. 102-105]

В умовах ринкової економіки варіант інноваційного проекту вибирається з урахуванням інтересів інвестора на підставі вітчизняного та зарубіжного досвіду, а також досвіду вітчизняних конкурентів.

При порівнянні варіантів необхідно дотримуватися принципів системного підходу; одним з найважливіших серед них є емерджентність системи, коли обумовлюється нерівність сукупного ефекту в порівнянні з ефектами, отриманими від роздільного проведення заходів за проектом. Інноваційний проект вимагає врахування всього комплексу заходів.

Інший принцип системного підходу показує, що значна тривалість життєвого циклу інновацій призводить до економічної нерівноцінності здійснюваних у різний час витрат і отриманих результатів. Це протиріччя можна усунути за допомогою методу приведеної вартості, або дисконтування, що складається в приведенні витрат і результатів до одного моменту. У якості такого моменту можна приймати рік початку реалізації інноваційного проекту і дані цього року. Дисконтування показує, що будь-яка сума грошей, яка буде отримана в майбутньому, в даний час має меншу цінність. Гроші реальні тільки за їх наявності. Метод дисконтування (приведення вартості) дозволяє врахувати фактор часу в багатьох фінансових обчисленнях, і для фірми, наприклад, гроші важливо отримати сьогодні, а не завтра. Взагалі відкладати одержання грошей ризиковано: при несприятливих обставинах вони принесуть менший прибуток, ніж очікувалося, а можуть і зовсім не вступити.

Різниця між майбутньою вартістю і поточною вартістю називається дисконтом. Коефіцієнт дисконтування розраховують за формулою складних відсотків:

При позитивній нормі відсотка t на капітал коефіцієнт дисконтування а (завжди менше одиниці (у противному випадку гроші сьогодні коштували б менше, ніж завтра).

Величина відсоткової ставки, за якою проводиться дисконтування, і сучасна величина капіталу знаходяться у зворотній залежності. Чим вище відсоткова ставка, тим менше сучасна величина капіталу за інших рівних умов.

Метод нарахування по складних відсотках полягає в тому, що в першому періоді нарахування проводиться на початкову суму кредиту. Потім до суми додаються нараховані відсотки, і в кожному наступному періоді відсотки нараховуються на вже нарощені суму. Отже, база для нарахування відсотків постійно змінюється.

Даний метод іноді називають "відсоток на відсоток". Чим нижче ставка процента і менше період часу I, тим вище сучасна величина майбутніх доходів. Таким чином, за допомогою дисконтування визначається чиста поточна вартість проекту. Її називають також чистим приведеним доходом. [2, с. 115-118]

Існують стандартні таблиці дисконтних множників, що полегшує процедуру дисконтування та обґрунтування вибору проекту.

Інноваційні проекти повинні відбиратися з урахуванням інфляційного чинника.

Інфляція, або підвищення рівня цін, в економіці вимірюється або індексом зміни цін, або рівнем інфляції. Індекс зміни цін характеризується співвідношенням цін, а рівень інфляції – відсотком підвищення цін. При розгляді ролі ставки відсотка та прийнятті рішення щодо інноваційного проекту умовно передбачалося відсутність інфляції. Однак у випадку інфляції номінальна і реальна процентні ставки розрізняються.

Номінальна ставка – це поточна ринкова ставка відсотка без урахування темпів інфляції, або просто процентна ставка, виражена в гривнях (доларах США) за поточним курсом.

Реальна ставка – це номінальна ставка за винятком очікуваних (передбачуваних) темпів інфляції.

Ця відмінність важливо враховувати при порівнянні очікуваного рівня доходу на капітал (норми прибутку) та ставки відсотка, тобто порівнювати доцільніше з реальною, а не номінальною ставкою.

Загальне правило при ухваленні рішення щодо інноваційного проекту: інновації необхідно здійснювати, якщо очікуваний рівень доходу на капітал не нижче (або дорівнює) ринкової ставки відсотка за позиками. Порівняння рівня доходу на капітал із процентною ставкою – один із способів обґрунтування ефективності інновацій.

Крім чистого приведеного доходу для відбору інноваційних проектів використовують і інші показники: термін окупності; період окупності; внутрішню норму прибутковості; рентабельність.

Термін окупності показує, за який час можуть окупитися інвестиції в інноваційний проект з урахуванням первинних капітальних вкладень.

Період окупності – це відрізок часу, протягом якого сума чистих доходів, дисконтованих на момент завершення інвестицій, буде рівна сумі інвестицій. Показник застосовується у міжнародній практиці замість терміну окупності.

Внутрішня норма прибутковості – це розрахункова ставка процентів, при якій капіталізація регулярно отримуваного доходу дає суму, рівну інвестиціям, тобто коли інвестиції окупаються. Рекомендується відбирати проекти, внутрішня норма прибутковості яких не нижче 15-20%.

Рентабельність визначається як співвідношення ефекту від реалізації результатів проекту та витрат на нього.

У західній практиці оцінки інноваційних проектів розраховують відношення приведених доходів до інвестиційних витрат, і цей показник називають індексом прибутковості.

Для відбору ефективного варіанту інноваційних заходів використовують показники порівняльної економічної ефективності, які враховують лише змінюються по порівнюємо варіантами вартісні частини: наведені витрат; термін окупності додаткових інвестицій в інновації; коефіцієнт ефективності додаткових інвестицій в інновації.

У практиці управління інноваційними проектами застосовуються наступні способи зниження ризику:

- розподіл ризику між учасниками проекту (передача частини ризику співвиконавцями);

- страхування ризику;

- резервування коштів на покриття непередбачених витрат. Розподіл ризику здійснюється при розробці фінансового плану проекту та контрактних документів. При цьому учасники проекту приймають рішення щодо збільшення або зменшення кількості потенційних інвесторів. Тут повинна виявлятися певна гнучкість учасників переговорів.

Страхування ризику означає передачу певних ризиків страховим компаніям. Це робиться тоді, коли великий проект може мати затримки в реалізації, що призводить до збільшення вартості робіт, що перевищує початкову вартість проекту.

Резервування коштів на покриття непередбачених витрат передбачає встановлення співвідношення між потенційними ризиками, які впливають на вартість проекту, та витратами, необхідними для подолання збоїв у виконанні проекту. При цьому необхідно враховувати точність первісної вартості проекту і його елементів. Оцінка непередбачених витрат дозволяє звести до мінімуму перевитрата коштів. Структура резерву на покриття непередбачених витрат визначається двома методами:

• резерв поділяється на загальний і спеціальний;

• непередбачені витрати розподіляються за видами витрат.

Загальний резерв покриває зміни в кошторисі та інші витрати. Спеціальний резерв включає в себе надбавки на покриття підвищення цін, збільшення витрат по позиціях, оплату позовів по контрактах. Цей метод особливо важливий в умовах інфляції.

Диференціація резерву за видами витрат дозволяє визначити ступінь ризику, пов'язаного з кожним видом витрат, і в подальшому врахувати ризик на окремих етапах проекту. Детальне поділ робіт сприяє набуттю досвіду і створює базу даних для коректування непередбачених витрат.

План фінансування проекту повинен враховувати: ризик нежиттєздатність проекту; податковий ризик; ризик незавершення проекту. [8, с. 106-118]


Висновки

Інноваційний проект – це система взаємопов'язаних цілей і програм їхнього досягнення, що являють собою комплекс науково-дослідних, дослідно-конструкторських, виробничих, організаційних, фінансових, комерційних й інших заходів, відповідним чином організованих, оформлених комплектом проектної документації і забезпечуючих ефективне вирішення конкретного науково-технічного завдання, вираженого в кількісних показниках і приводить до інновації. До основних елементів інноваційного проекту відносяться:

Різноманіття можливих цілей і завдань науково-технічного розвитку визначає і розмаїтість видів інноваційних проектів. Загальноприйнятої класифікації їх не існує. Доцільно класифікувати інноваційні проекти за такими ознаками, як період реалізації проекту, характер цілей проекту, вид потреби, що задовольняється, тип інновацій і рівень прийнятих рішень.

Для того щоб реалізувати будь-який інноваційний проект, необхідно скласти
бізнес-план. У ньому обґрунтовуються все, майбутні аспекти діяльності, аналізуються можливі проблеми, які можуть виникнути. Актуальність бізнес-плану залежить від особливостей інноваційних проектів.

Успіх інноваційного проекту залежить від ефективної взаємодії менеджерів та спеціалістів проекту.

Управління інноваційним проектом не відбувається поза зв'язком зі стратегією фірми. Воно має бути саме вбудовано в стратегію фірми. Однак при цьому можуть виникати проблеми різного роду.

При виборі структури управління проектом необхідно забезпечити оперативність у прийнятті рішень і на цій основі домогтися ефективності інновацій, повинна бути забезпечена раціоналізація структури управління, ефективне використання фахівців в рамках обраної структури проекту.

Одним із найважливіших аспектів розробки інноваційного проекту є визначення обсягу коштів для його реалізації і оптимізація джерел і термінів їх надходження, від чого значною мірою залежить швидкість виведення нового товару на ринок, а отже — його комерційний успіх.

План фінансування проекту повинен враховувати: ризик нежиттєздатність проекту; податковий ризик; ризик незавершення проекту.

Інвестори завжди повинні бути впевнені, що можливі доходи від проекту будуть достатні для покриття витрат, виплати заборгованості, забезпечення окупності капіталовкладень.

На мікрорівні інноваційному менеджеру основну увагу слід приділити комерційної ефективності проекту, яка визначається як відношення фінансових витрат та результатів


Список використаної літератури

1. Інноваційний менеджмент / За. ред. С.Д. Ильенковой. – М.: ЮНИТИ, 2004р.

2. Гриньов В.Ф. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2001р.

3. Фатхутдінов Р.А. Інноваційний менеджмент: Підручник. – М.: ЗАТ «Бізнес-школа», 2006р.

4. Василенко В.О. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. – К.:ЦУЛ, 2003р.

5. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації: Антонюк Л.Л., Савчук В.С. – КНЕУ, 2003р.

6. Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. – КНЕУ, 2003р.

7. Федоренко В.Г. Інвестування. – К.: Науковий світ, 2002р.

8. Федоренко В.Г. Інноваційний менеджмент. – К.МАУП, 1999р.

9. Данілов О.Д., Івашина Г.М. Інвестування: Навчальний посібник. – Ірпінь, 2001р.

10. Стадник В.В., Йохна М.А. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. – «Альма-матер», 2006р.

11. Кириченко О. Фінансовий менеджмент на підприємствах України: принципи забезпечення позитивної динаміки. / О.Кириченко//Банківська справа. – 2007. - № 5. – с.3-17

12. Череп А.В. Фінансовий менеджмент як необхідна передумова ефективності управління підприємством // Економіка, фінанси, право. – 2005. - № 3. – с. 13-16

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий