Інтелектуальна власність та авторське право

Визначення поняття інтелектуального продукту. Матеріальний носій творчої праці. Групи результатів інтелектуальної діяльності. Індустрія авторського права, його суб'єкти та об'єкти. Правовий захист авторської власності. Національна інноваційна система.

Міністерство освіти та науки України

Житомирський державний технологічний університет

Кафедра менеджменту

Контрольна робота

з курсу: "Інтелектуальна власність"

Виконала: студентка V курсу

групи ЗМО-10 м

Карпінська Н. В.

Перевірив:
Вакалюк В’ячеслав Анатолійович

Житомир

2010


Зміст

1. Розкрити сутність і специфіку інтелектуального продукту

2. Перелічіть суб’єктів і об’єктів авторського права

3. Яку роль відіграє інститут інтелектуальної власності у розбудові національної інноваційної системи

Список використаної літератури


1. Розкрити сутність і специфіку інтелектуального продукту

Як першооснова виробничих інновацій інтелектуальні продукти є корисними для виробників. Вони також цікавлять споживачів, які прагнуть задовольнити свої культурні, духовні запити.Узагальнюючою формою інтелектуальної діяльності є інтелектуальний продукт — представлена на матеріальних носіях інформація, яка містить нове знання, що є результатом інтелектуальної творчої праці. Таким чином, найзагальніше визначення інтелектуального продукту — нові знання, передані у вигляді інформації. Щодо науково-технічної інтелектуальної творчості — це об'єктивні знання про природу, матеріальну діяльність людини у різних її проявах; щодо художньо-мистецької творчості — це суб'єктивне сприйняття та відображення внутрішнього світу людини, навколишнього середовища, інших людей. Результати інтелектуальної праці набувають споживчої цінності, є корисними, придатними для задоволення людських потреб, що є важливою ознакою товару як фундаментальної категорії ринкової економіки. Матеріальний носій творчої праці виступає як річ і може передаватись у власність іншим особам, водночас сам результат творчої праці (нематеріальне благо) належить його творцю і може використовуватись іншими людьми лише за згодою автора. Таким чином, продуктам інтелектуальної праці притаманна певна специфіка щодо трактування традиційного набору властивостей ринкових товарів:

1) товари і послуги, які створюються на основі кодифікованого знання, є унікальними, водночас можливість їх безмежного тиражування породжує ринок гомогенної продукції, що адекватно реагує на динаміку попиту і пропозиції;

2) інтелектуальні продукти є ідеальними, суб'єктивними, пов'язаними з конкретними особистостями, водночас вони мають певне матеріальне втілення, доступну для інших людей об'єктивну форму, що сприяє їх реалізації;

3) інтелектуальні продукти, що є результатом науково-технічної діяльності, мають короткий життєвий цикл, підлягають швидкому моральному зносу;

4) для інтелектуальних продуктів поняття відтворення трансформується у поняття тиражування унікальних результатів творчої праці, при цьому витрати виробництва інтелектуальних продуктів і витрати на їх тиражування не збігаються між собою;

5) незалежно від того на якій мові, носіях, у якій формі представлені та розтиражовані інтелектуальні продукти, вони завжди мають конкретних творців — авторів ідей;

6) для інтелектуальних продуктів непридатними є традиційні вимірники ринкової цінності, витрати виробництва, граничної корисності тощо.

В інформаційному суспільстві результати інтелектуальної діяльності відіграють пріоритетну роль, займаючи істотну частку в суспільному продукті. Якісних перетворень зазнає не лише виробнича сфера, а й ринкові відносини, оскільки поряд з традиційними об'єктами обміну з'являються нові, що мають специфічні риси та унікальні властивості.

На думку сучасних дослідників, результати творчої інтелектуальної діяльності можна поділити на такі групи:

1. Форменні інтелектуальні продукти — результати творчої людської діяльності, для яких важливе значення має форма втілення (наприклад, унікальні твори мистецтва). Відособлення цих продуктів ґрунтується на самому факті їх створення і не потребує додаткових дій.

2. Змістовні інтелектуальні продукти — результати творчої людської діяльності, для яких важливого значення набуває не стільки форма, скільки зміст. Як правило такі продукти мають прикладний, утилітарний характер, їх відособлення потребує певних дій, пов'язаних з проведенням експертизи та спеціальної реєстрації.

З погляду дослідження інтелектуальної власності результати творчої діяльності поділяються на три великі групи:

— об'єкти літературно-художньої власності;

— об'єкти промислової власності;

— засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу товарів і послуг.

2. Перелічіть суб’єктів і об’єктів авторського права

Індустрія авторського права займає важливе місце в структурі інформаційного суспільства. Воно виникає з факту створення твору і діє від дня його створення.

Суб'єкти авторського права — особи, працею яких створено науковий, літературний чи мистецький твір (автори, співавтори, укладачі та ін.), а також особи, які отримали авторські права за договорами чи в результаті подій, визначених законом (спадкоємці авторів., роботодавці та ін.).

Основні суб'єкти авторського права поділяються на дві групи:

І. Первинні суб'єкти авторського права в т.ч.:

1) творці, які володіють усім комплексом виключних майнових та особистих немайнових прав на об'єкти авторського права (автори, співавтори);

2) автори так званих похідних творів (перекладів, обробок, анотацій, рефератів, резюме, оглядів, аранжировок тощо) та збірників (енциклопедій, антологій, баз даних), якщо здійснені переробка та відбір є результатом творчої інтелектуальної діяльності.

ІІ. Інші суб'єкти авторського права, які отримали це право за договором або в результаті інших подій (успадкування, виконання службового доручення, ліквідації підприємства тощо).

Автор (співавтор) — особа, працею якої створено науковий, літературний чи мистецький твір. Автором визнається особа, зазначена як автор на оригіналі чи копії твору. Це є презумпцією авторства. Усі інші особи, що претендують на авторство, повинні наводити необхідні докази для відновлення своїх прав. Авторів, які створили складений твір називають укладачами, авторів перекладів — перекладачами.Оскільки твори літератури, науки і мистецтва можуть створюватись як однією, так і кількома особами, інститут авторського права передбачає співавторство, важливими вимогами якого є:

— спільна творча праця;

— єдність форми та змісту твору або поєднання різних форм з єдиним змістом;

— добровільна участь кожного зі співавторів;

— обов'язковий творчий внесок кожного учасника колективу на будь-якій зі стадії створення твору.

При цьому твір може бути цілісним, нероздільним (нероздільне співавторство) або складатись із окремих самостійних частин (роздільне співавторство).

Укладачі (автори складених творів) — особи, яким належить авторське право на здійснені ними в процесі творчої діяльності підбір або розташування матеріалів у збірниках. До складених творів належать газети, журнали, бюлетені, збірки наукових праць, енциклопедії, антології тощо.

Специфіка авторських прав укладачів пов'язана з такими у мовами:

— необхідністю дотримання авторських прав творців тих творів, які включені у збірку;

— володіння особистими немайновими правами стосується тих елементів твору, які є результатом їх власної творчої праці;

— неможливістю перешкодити іншим особам здійснити самостійний підбір та розташування тих самих елементів складеного твору.

Перекладачі та автори похідних творів — автори перекладів та творів, які є творчою переробкою вже існуючих творів без заподіяння шкоди охороні останніх (анотацій, адаптацій, обробок фольклору тощо).

Водночас необхідно враховувати, що авторське право перекладача:

— поширюється не на оригінал (твір, що перекладається), а на створений переклад;

— не перешкоджає іншим особам здійснювати власні переклади;

— виникає навіть за умови відсутності згоди автора оригіналу на переклад, переробку, однак не може бути реалізовано шляхом укладення договору на використання.

Спадкоємці та правонаступники авторів. Згідно з існуючим законодавством у випадку смерті автора твору, його майнові права переходять до його спадкоємців на термін 70 років після смерті автора. Правонаступниками авторів є юридичні особи, які на основі договору отримують певні правомочності, наприклад, право на опублікування, постановку твору тощо.

Роботодавці — особи, яким належить виключне право на використання твору, створеного у порядку службового доручення, якщо у договорі з автором не передбачається інше. Незважаючи на те, що роботодавець має право при використанні службового твору вказувати своє ім'я або вимагати такої вказівки, особисті немайнові права зберігаються за автором цього твору.

Суб'єктами авторського права можуть бути неповнолітні та недієздатні особи. Авторське право за цих умов здійснюють від їхнього імені батьки або опікуни. Об'єкти авторського права — це оприлюднені або неоприлюднені твори науки, літератури, мистецтва, що є результатом творчої діяльності незалежно від їх призначення, позитивних якостей та змісту, а також способу та форми їх вираження за умови, що ці результати втілені у об'єктивній формі, яка уможливлює їх сприйняття іншими людьми. Таким чином, об'єкти авторського права мають певні специфічні ознаки, а саме:

— творчий характер, новизну та оригінальність думок, ідей, образів, композицій;

— об'єктивну форму вираження (письмову, об'ємно-просторову, звуко- або відеозапис, зображення тощо);

— можливість відтворення певним способом для сприйняття іншими людьми.

Характерною особливістю авторського права є те, що його об'єкти мають властивості суспільних благ. "Тоді як вартість створення твору, що є об'єктом авторського права, — наприклад, книги, кінофільму, пісні, балету, літографії, карти, бази даних або комп'ютерної програми — часто є значною, вартість репродукування твору, здійснена самим творцем чи тим, для кого твір став доступним, — часто низька. І як тільки копії стають доступними іншим, виготовлення додаткових копій стає абсолютно недорогим для таких користувачів", — зазначають відомі західні дослідники У. Лендс та Р. Познер. До цього слід додати, що наукові та мистецькі твори відіграють вагому роль у культурному розвитку суспільства. Оскільки суспільні витрати достатньою мірою не відображаються у приватних витратах власника твору, виникає необхідність юридичного закріплення права власності (авторського права) з метою вирішення проблеми суспільного блага. За умови вільного ринку кінцева ціна твору включала б лише граничні витрати його копіювання. Відтак автору було б економічно невигідно створювати нові твори, наслідком чого стала б втрата суспільних вигод від публікації твору.

У сучасній науковій літературі є різні підходи до класифікація об'єктів авторського права серед яких можна виокремити такі:

I. Твори літератури (художні твори, виражені у словесній формі, в т. ч. програми для ЕОМ), науки (зміст яких пов'язаний зі створенням або систематизацією об'єктивних знань щодо дійсності, яка оточує) та мистецтва (твори живопису, архітектури, декоративно-прикладного мистецтва, музичні твори).

II. Оригінальні (створені самим автором) і складені або похідні твори, які включають елементи уже існуючих творів: переклади, антології, анотації, реферати, огляди тощо.

III. Завершені і незавершені твори (ескізи, нариси, начерки), письмові(рукописи, нотні записи) та усні (публічно виголошені, виконані), звуко-, відеозаписи (механічні, магнітні, цифрові, оптичні), зображення (рисунки, ескізи, картини, креслення, кіно-, відео-, фотокадри), а також об'ємно-просторові твори (скульптури, моделі, макети, споруди).

IV. Літературні твори; драматичні і музично-драматичні твори; хореографічні твори, пантоміми; музичні твори; аудіовізуальні твори; твори живопису, скульптури, графіки; твори декоративно-прикладного і сценографічного мистецтва; твори архітектури, садово-паркового мистецтва; карти, плани, ескізи; фотографічні твори; похідні твори (переклади, обробки, реферати, резюме, огляди, інсценування, аранжировки тощо); збірники (енциклопедії, антології, бази даних) та інші складені твори.

Згідно з п. 1 ст. 433 Цивільного кодексу України об'єктами авторського права є літературні та художні твори, комп'ютерні програми та компіляції даних (бази даних), якщо вони за відбором та упорядкуванням елементів є результатом творчої інтелектуальної діяльності. Водночас згідно з законодавством України об'єктом авторського права може бути частина твору, яка використовується самостійно в т. ч. оригінальна назва твору.

До письмових літературних творів Цивільний кодекс України відносить белетристичні, публіцистичні, наукові та технічні твори. Белетристичні та публіцистичні твори використовуються шляхом поширення. Твори наукового та технічного характеру можуть як публікуватись, так і використовуватись суб'єктами авторського права без тиражування для відкритого продажу (це стосується, наприклад, наукових звітів, доповідей, проектно-розрахункової документації).Письмові твори можуть носити також навчальний (методичні посібники, програми), рекламний (листи, буклети) та адміністративно-управлінський характер (засновницькі документи, положення, аудиторські заключення, договори тощо).До усних творів відносять виступи, промови, лекції, проповіді, консультації з науково-технічних, економічних, юридичних та інших питань. Усні твори оприлюднюються безпосередньо автором, якому в цьому випадку належать ще й права виконавця (суміжні права). Специфіка відносин, що виникають на цьому підґрунті полягає в тому, що майнові права автора усного твору не можуть бути відчужені. Водночас автор може дозволити (на підставі договору) звукозапис чи відеозапис свого твору, що уможливлює їх використання у подальшому іншими особами.До художніх творів Цивільний кодекс України відносить художньо-драматичні та музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, музичні твори та аудіовізуальні твори, твори живопису, архітектури, графіки, фотографічні твори, твори прикладного мистецтва тощо.

Водночас загальновизнано, що встановити вичерпний перелік об'єктів авторського права неможливо. Це пов'язано з постійним розвитком суспільства, ускладненням та урізноманітненням творчої праці.

Водночас законодавство передбачає виокремлення об'єктів, які не визначаються об'єктами авторського права, в т. ч.:

— офіційних документів політичного, законодавчого та адміністративного характеру, виданих органами державної влади в межах їх повноважень (законів, указів, постанов, судових рішень, державних стандартів тощо) та їх офіційні переклади;

— державних символів і знаків (прапорів, гербів, орденів, грошових знаків);

— творів народної творчості (поширених та створених народом поетичних, музичних, декоративно-прикладних творів, автори яких невідомі);

— інформаційних повідомлень про події та факти (програм телебачення, радіо, які не є результатом творчої діяльності);

— розкладу руху транспортних засобів, програм теле- та радіопередач, телефонних довідників тощо;

— заповнених форм податкової, фінансової та статистичної звітності (однак пояснювальні записки до них, які містять оригінальні ідеї та узагальнення, можуть бути визнані об'єктом авторського права).

Важливими об'єктами авторського права за сучасних умов є:

— компіляції даних (бази даних) — сукупність даних або іншої незалежної інформації в довільній (у т. ч. в електронній) формі, підбір, розташування основних частин якої, а також її впорядкування є результатом творчої праці. Водночас складові баз даних мають бути доступними їх знаходженню з допомогою спеціальної пошукової системи, в т. ч. на основі електронних засобів;

— програми для ЕОМ — набір команд, інструкцій, призначених для функціонування ЕОМ та інших комп'ютерних пристроїв з метою одержання певного результату, а також підготовчі матеріали, отримані в процесі їх розробки та породжені ними аудіовізуальні зображення, що об'єктивізовані певним чином (на папері, в пам'яті ЕОМ). Це поняття охоплює як операційні системи, так і прикладні програми. Сукупність програм для ЕОМ, а також підготовчих матеріалів до них, насамперед алгоритмів (ідей, на яких засновані програми), об'єднується поняттям програмного продукту .

3. Яку роль відіграє інститут інтелектуальної власності у розбудові національної інноваційної системи

Досвід показує, що інтенсифікація інноваційних процесів у провідних країнах світу та перетворення нововведень у провідний фактор їх економічного піднесення та соціального прогресу нерозривно пов'язані з утвердженням національних інноваційних систем (НІС) як нового механізму господарського саморозвитку та основи радикальних постіндустріальних перетворень. Національна інноваційна система — складна, багаторівнева, динамічна система суспільних відносин, інституцій та організацій, які забезпечують генерування, поширення та практичне використання нововведень, виробництво та реалізацію наукомісткої продукції, формування інноваційної культури та відповідного способу мислення населення.

Інноваційні процеси в економіці нерозривно пов'язані з функціонуванням інституту інтелектуальної власності, механізми якого охоплюють об'єкти, джерела та результати інноваційної діяльності. Інститут інтелектуальної власності дає можливість органічно інтегрувати інтелектуальну інноваційну діяльність у систему суспільного відтворення, адаптувати інтелектуально-інформаційний продукт до реалій ринку, забезпечити баланс інтересів суспільства та творців інтелектуального продукту. Розбудова національної інноваційної системи сприяє перетворенню інституту інтелектуальної власності на важливий інструмент загальнонаціональної інноваційної політики, дієвий важіль державного регулювання напрямів, швидкості та ефективності інноваційних процесів. Водночас інститут інтелектуальної власності:

1) форму є передумови розбудови національної інноваційної системи на основі обміну інноваційною діяльністю та полегшення транзакцій інтелектуального продукту між творцями, посередниками, кінцевими споживачами; перетворення об'єктів інтелектуальної власності на вагому складову активів суб'єктів господарювання, індикатор їх досягнень у науково-технічній сфері; тісного переплетення інтересів учасників інноваційного процесу з економічними інтересами, мотивами безпеки, стабільності та духовно-естетичного розвитку нації; формування інноваційної культури та відповідних цінностей, традицій, їх перетворення на реальний регулятор соціально-економічного життя;

2) виступає рушійною силою розвитку національної інноваційної системи на основі активізації системних науково-технічних досліджень, міжсуб'єктної та міжгалузевої дифузії інновацій, поглиблення кооперації між суб'єктами інноваційного процесу на основі трансферу інтелектуальних продуктів, об'єднання ресурсів та проведення спільних досліджень, розвитку новітніх форм патентно-ліцензійної кооперації фірм (патентних пулів, альянсів, систем перехресного ліцензування тощо), залучення споживачів до інноваційного процесу шляхом їх участі у визначенні спрямованості інновацій;

3) збагачу є національну інноваційну систему, розширює її межі на основі відображення новітніх науково-технічних досягнень у процесі реєстрації і охорони доменних імен у мережі Інтернет, функціонування електронних систем подання та обробки патентних заявок, формування сучасних елементів інфраструктури (патентно-інформаційних систем, спеціалізованих патентних судів, інституту патентних повірених), поширення аудиту та механізмів страхування інтелектуальної власності, розвитку різноманітних посередницьких структур (організацій з колективного управління майновими правами інтелектуальної власності, патентних фондів тощо); створення умов для інтеграції в національну інноваційну систему малого та середнього бізнесу;

4) сприяє розвитку системи фінансування національної інноваційної системи, раціоналізації структури витрат на основі відшкодування та капіталізації інноваційних витрат шляхом реалізації об'єктів інтелектуальної власності, продажу прав інтелектуальної власності, укладання ліцензійних угод, залучення вітчизняних та зарубіжних інвестицій, створення сприятливого іміджу інноваційних формувань, переплетення відносин щодо об'єктів інтелектуальної власності з новітніми інноваційно-господарськими відносинами (лізингом, франчайзингом тощо).

Таким чином, феномен інтелектуальної власності доповнює діяльність суб'єктів інноваційної сфери системно орієнтованими та національно-інтегрованими аспектами, сприяючи вирішенню проблем розбудови національної інноваційної системи.


Список використаної літератури

1. Базилевич В. Д. Інтелектуальна власність: Підручник. — К.: Знання, 2006. — 431 с.

2. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика. /За ред. О. Д. Святоцького. — К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 1999. –– 500 с.

3. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України [В 4 т.] / А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань. –– Т. 1. –– К.: А. С. К.; Севастополь: Ін-т юрид. дослідж., 2004. –– 928 с. (Нормат. док. та комент.).

4. Підопригора О. А., Підопригора О. О. Право інтелектуальної власності України: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. університетів. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 338 с.

5. Потехіна В. О. Інтелектуальна власність: Навчальний посібник. –– К.: ЦУЛ, 2008. –– 414 с.

6. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів вищих навч. закладів /За ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. — К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2002.— 624 с.