Смекни!
smekni.com

Оплата труда и пути ее совершенствования на предприятии (стр. 1 из 3)

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка

Кафедра соціально-економічних та гуманітарних дисциплін

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з естетики на тему:

«СИМВОЛІЗМЯК ФЕНОМЕН ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ»

Підготував:студент 642 групи

природничо-географічногофакультету Ковальчук Олександр Миколайович

Перевірила: канд. філос. н., викладач кафедри

соціально-економічних та гуманітарних дисциплін СумДПУ ім. А.С. Макаренка

Ведмедєва Людмила Євгенівна

Суми 2010


ЗМІСТ

Вступ

1. Символізм як художня течія

2. Поняття символу і його значення для символізму

3. Становлення символізму

3.1 Західноєвропейський символізм

3.2 Символізм у Франції

3.3 Символізм у Західній Європі

3.4 Символізм у Росії

4. Роль символізму в культурі новітнього часу

Висновки

Література


ВСТУП

Наприкінці XIX століття Європа досягла небувалого технічного прогресу, наука дала людині владу над навколишнім середовищем і продовжувала розвиватися гігантськими темпами. Однак виявилося, що наукова картина світу не заповнює порожнечісуспільній свідомості. Обмеженість, поверховість уявлень про світ була підтверджена низкою природничо-наукових відкриттів, переважно в області фізики і математики. Відкриття рентгенівських променів, радіації, винахід бездротового зв'язку, а трохи пізніше створення квантової теорії і теорії відносності похитнули матеріалістичну доктрину, віру в безумовність законів механіки. Виявлені раніше «однозначні закономірності» були піддані суттєвого перегляду: світ виявлявся не просто непізнаним, але і непізнаваним. Розуміння помилковості, неповноти колишнього знання призвело до пошуку нових шляхів осягнення дійсності.

Один з таких шляхів – шлях творчого одкровення – був запропонований символістами, на думку яких символ є єдність і, отже, забезпечує цілісне уявлення про реальність.

Поява символізму було реакцією й на кризу релігії. «Бог помер», – проголосив Ф. Ніцше, висловивши тим самим загальне для епохи відчуття вичерпаності традиційного віровчення. Символізм розкривається як новий тип богошукання: релігійно-філософські питання, питання про надлюдину – людину, яка кинула виклик своїм обмеженим можливостям. Символістський рух, виходячи з цих переживань, великого значення надавав відновленню зв'язків зі світом потойбічним, що виразилося в частому звертанні символістів до «таємниць труни», у зростанні ролі уявного, фантастичного, в захопленні містикою, язичницькими культами, теософією, окультизмом, магією. Символістська естетика втілювалася в найнесподіваніших формах, заглиблюючись в уявний, позамежний світ, в області, раніше не досліджені, – сон і смерть, езотеричні одкровення, світ еросу і магії, змінених станів свідомості і пороку.

Символізм був тісно пов'язаний і з есхатологічними передчуттями, котрі оволоділи людиною. Очікування «кінця світу», «занепаду Європи», загибелі цивілізації загострювало метафізичні настрої, змушувало дух тріумфувати над матерією.

Серед важливих ідей цього часу можна назвати наступні:

- дарвінізм (Чарльз Дарвін) – людину формує її оточення і спадковість, тому вона вже більше не є «копією Бога»;

- песимізм культури (Фрідріх Ніцше) ґрунтується на тих уявленнях, що більше не існує релігійних зв'язків, йде переоцінка всіх цінностей, панує нігілізм;

- психоаналіз (Зигмунд Фрейд), спрямований на відкриття підсвідомого, тлумачення снів, вивчення та усвідомлення власного Я.


1. Символізм як художня течія

Розвиток історії світової культури можна розглядати як нескінченний ланцюжок романів і розлучень «високої літератури» з темою капіталістичного суспільства. Так, межа XIX-XX століть булавідзначена появою двох ключових для всієї наступної літератури напрямів – натуралізму і символізму.

Французький натуралізм, представлений іменами таких видатних романістів як Еміль Золя, Гюстав Флобер, брати Жуль і Едмон Гонкури, сприймав людську особистість абсолютно залежною від спадковості, середовища, в якому вона сформувалася, і «моменту» (тієї конкретної суспільно-політичної ситуації, в якій вона існує і діє в даний момент). У цьому питанні їм протистояли французькі поети-символісти – Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо, Стефан Маларме та інші, котрі категорично відмовлялися визнати вплив на людську особистість сучасної суспільно-політичної ситуації і протиставляли їй світ «чистого мистецтва» і поетичного вимислу.

Символізм – естетична течія, що виникла у Франції в 1880-1890 рр. й отримала широке поширення в літературі, живописі, музиці, архітектурі й театрі багатьох європейських країн на межі 19-20 ст. Величезне значення символізм мав для російського мистецтва цього ж періоду, який отримав назву «срібного віку».

Символісти вважали, що саме символ, а не точні науки дозволять людині прорватися до ідеальної сутності світу, пройти «від реального до реального». Особлива роль в осягненні надреальності відводилася поетам як носіям інтуїтивних одкровень і поезії як плоду натхнення. Розкріпачення мови, руйнування звичних відносин між знаком і денотатом, багатошаровість символу, який несе в собі різнопланові і часто протилежні значення, вели до розпорошення смислів і перетворювали символістський твір у «безумство множинності», в якому змішувалися і зазнавали постійного метаморфозу речі, явища, враження та бачення. Єдине, що надавало цілісності – це унікальне, неповторне бачення поета.

Відсторонення письменника від культурної традиції, позбавлення мови її комунікативної функції, всепоглинаюча суб'єктивність неминуче вели до герметизму символістської літератури і вимагали особливого читача. Символісти змоделювали для себе його образ, і це стало одним з їхніх найоригінальніших досягнень. Таких цінителів вкрай мало, їх не більше десяти у всьому всесвіті. Але настільки обмежена кількість не бентежить символістів, бо це число найбільш обраних, і серед них немає жодного, хто мав би собі подібного.


2. Поняття символу і його значення для символізму

Говорячи про символізм, не можна не згадати про поняття символ, тому що саме від нього пішла назва цієї течії в мистецтві. Необхідно сказати і про те, що символізм – явище складне. Його складність і суперечливість обумовлені, в першу чергу тим, що в поняття символ у різних поетів і письменників вкладався різний зміст.

Сама назва символ походить від грецького слова symbolon, що перекладається як знак, пізнавальна прикмета. У мистецтві символ трактується як універсальна естетична категорія, що розкривається через зіставлення з суміжними категоріями художнього образу, з одного боку, знака і алегорії – з іншого. У широкому сенсі можна сказати, що символ є образом, взятим в аспекті своєї знаковості, і що він є знаком, наділеним всією органічністю й невичерпною багатозначністю образу.

Кожен символ є образом; але категорія символу вказує на вихід образу за власні межі, на присутність якогось сенсу, нероздільно злитого з образом. Предметний образ і глибинний зміст виступають у структурі символу як два полюси, немислимі, тим не менш, один без іншого, але й розведені між собою, так що в напрузі між ними і розкривається символ. Треба сказати, що навіть основоположники символізму трактували символ по-різному.

У Маніфесті символістів Ж. Мореас визначав природу символу, який витісняв традиційний художній образ і ставав основним матеріалом символістської поезії. «Символістська поезія шукає способу одягнути ідею в чуттєву форму, яка не була б самодостатньою, але при цьому, служачи висловом Ідеї, зберігала б свою індивідуальність»,– писав Мореас. Подібна «чуттєва форма» і є символом.

Принципова відмінність символу від художнього образу – його багатозначність. Символ не можна дешифрувати зусиллями розуму: на глибині він темний і не доступний для остаточного тлумачення. Символ – вікно у нескінченність. Рух і гра смислових відтінків створюють нерозгаданість, таємницю символу. Якщо образ виражає одиничне явище, то символ таїть у собі цілий ряд значень, часом протилежних, різноспрямованих. Двоплановість символу сходить до взаємопроникнення двох планів буття.

Багатошаровість символу, його незамкнута багатозначність спиралася на міфологічні, релігійні, філософсько-естетичні уявлення про надреальність, незбагненну в своїй істоті.

Теорія і практика символізму були тісно пов'язані з ідеалістичною філософією І. Канта, А. Шопенгауера, Ф. Шеллінга, а також міркуваннями Ф. Ніцше про надлюдину, перебування «по той бік добра і зла». У своїй основі символізм поєднувався з платонічного та християнською концепціями світу, засвоївши романтичні традиції та нові віяння.

Не будучи продовженням якогось конкретного напрямку в мистецтві, символізм ніс у собі генетичний код романтизму: коріння символізму – в романтичній прихильності вищому принципові ідеального світу. «Картини природи, людські діяння, всі феномени нашого життя значимі для мистецтва символів не самі по собі, а лише як невловимі відображення первоідей, вказуючі на своє таємне спорідненість з ними»,– писав Ж. Мореас. Звідси нові завдання мистецтва, покладені раніше на науку та філософію, – наблизитися до сутності «реального» за допомогою створення символічної картини світу, викувати «ключі таємниць».


3. Становлення символізму

3.1 Західноєвропейський символізм

Як художня течія символізм публічно заявив про себе у Франції, коли група молодих поетів у 1886 р. згуртувалася навколо С. Маларме, усвідомивши єдність художніх устремлінь. До групи увійшли Ж. Мореас, Р. Гіль, Анрі де Реньо, З. Меррілом та ін. Пізніше до них приєдналися П. Валері, А. Жид, П. Клодель. Оформленню символізму в літературний напрям чимало сприяв П. Верлен, який опублікував у газетах «Парі модерн» і «Ла нувель рів гош» свої символістські вірші та серію нарисів «Прокляті поети», а також Ж.К. Гюйсманс, який виступив з романом «Навпаки». У 1886 р. Ж. Мореас помістив у «Фігаро» Маніфест символізму, в якому сформулював основні принципи напрямку, спираючись на судження Ш. Бодлера, З. Малларме, П. Верлена, Ш. Анрі. Через два роки після публікації маніфесту А. Бергсон випустив у світ книгу, в якій була розкрита філософія інтуїтивізму, що в загальних рисах перегукується зі світоглядом символістів і що дає йому додаткове обґрунтування.