Особливості управління в організаційних формуваннях АПК

Організація управління в державних сільськогосподарських підприємствах, в підприємствах малого бізнесу, біржах. Організаційно-економічна характеристика умов діяльності та стану розвитку с/г ТОВ "Надія": склад і структура продукції, земельних угідь.

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ

НАЦІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

«Боярський коледж екології і природних ресурсів»

Циклова комісія економічних дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

з менеджменту на тему:

«Особливості управління в організаційних формуваннях АПК»

Виконав: студент

групи М-41

Андрійко Юрій

Викладач:

Зайченко Наталя Петрівна

Боярка – 2007

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ В ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ФОРМУВАННЯХ АПК

1.1 Організація управління в державних

сільськогосподарських підприємствах

1.2 Організація управління в підприємствах малого бізнесу

1.3 Особливості управління біржовою діяльністю

1.4 Організація управління в сільськогосподарських

виробничих кооперативах (СВК) і товариствах з обмеженою відповідальністю (ТОВ)

1.5 Організація управління на підприємствах інфраструктури аграрного ринку

1.6 Організація управління в акціонерних формуваннях

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА УМОВ ДІЯЛЬНОСТІ СТАНУ РОЗВИТКУ ТОВ «НОВА НАДІЯ»

2.1 Місце розташування, природно-кліматичні умови та комунікації

ТОВ «Нова надія»

2.2 Динаміка показників розміру ТОВ «Нова надія»

2.3 Склад і структура валової продукції ТОВ «Нова Надія»

2.4 Динаміка і структура земельних угідь ТОВ «Нова надія»

ВИСНОВКИ

Список використаних джерел

ВСТУП

Назва моєї курсової роботи – ««Особливості управління в організаційних формуваннях АПК». Написання даної роботи пов’язане з тим, щоб краще систематизувати організаційні утворення в агропромисловому комплексі, а також виявити їхні основні напрямки діяльності в межах їх компетенції, дослідити види управління у організаційних формуваннях різноманітних форм власності.

Актуальність даної теми . Становлення ринкових відносин, формування нових конкурентоспроможних підприємницьких організаційних структур з різними формами власності, загострення конкуренції обумовили сучасний стан розвитку агропромислового комплексу України, пріоритети та напрями його діяльності.

Ринкова трансформація вітчизняної економіки передбачає вирішення нових завдань, з якими раніше сільськогосподарські підприємства не стикалися, але розв’язання яких необхідне для успішного їх функціонування. Суттєвим чинником становлення ефективних сільськогосподарських підприємств є формування нової стратегії управління розвитком. Ця потреба обумовлена недосконалою організацією діяльності сільськогосподарських підприємств, їх неадаптованістю до змін у зовнішньому середовищі, невідповідністю якості продукції світовим стандартам, високими витратами виробництва. Лише ті підприємства, у яких стратегія управління розвитком побудована відповідно до сучасних вимог управління, мають можливість вижити та ефективно працювати. Тому проблема вибору стратегії діяльності підприємства є актуальною для економіки України.

Проблемі формування стратегій розвитку АПК України, зокрема сільськогосподарських підприємств, присвятили свої дослідження такі вітчизняні вчені: П.Гайдуцький, М.Дем’яненко, М.Долішній, О.Крисальний, М.Малік, В.Месель-Веселяк, І.Михасюк, О.Онищенко, Б.Пасхавер, П.Саблук, О.Шпичак, В.Юрчишин та ін.

В умовах нестійкості та невизначеності важливим інструментом ефективного дослідження діяльності сільськогосподарських підприємств є використання сучасного математичного апарату, що ґрунтується на економіко-математичних моделях. Різноманітні теоретичні та практичні аспекти моделювання економічних процесів розглядаються у працях Д.Блекуела, Н.Воробйова, В.Геєця, Ю.Іванілова, А.Крушевського, А.Лотова, І.Ляшенка, О.Моргенштерна, Є.Мулена, Дж. фон Неймана, М.Сявавка та ін. Впровадження пропозицій та практичних рекомендацій реалізації стратегії управління, розроблених із врахуванням економіко-математичного моделювання, дає змогу підвищити результативність діяльності сільськогосподарських підприємств.

Незважаючи на значний науковий доробок учених, охоплено далеко не всю сукупність проблем формування стратегії управління розвитком сільськогосподарських підприємств. Унаслідок цього виникає необхідність поглиблення наукового дослідження цієї проблеми, використовуючи економіко-математичний інструментарій.


РОЗДІЛ 1 ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ В ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ФОРМУВАННЯХ АПК

1.1 Організація управління в державних сільськогосподарських підприємствах

В народному господарстві відбулися процеси роздержавлення і приватизації підприємств згідно з законодавством України. Із приватизацією передусім пов'язаний процес трансформації частини державних господарств у сільськогосподарські кооперативи та акціонерні товариства. Таким чином, державний сектор економіки АПК за останні роки помітно скоротився. На сьогодні не змінили свого статусу лише держгоспи та інші державні сільськогосподарські підприємства, які не підлягають приватизації.

Загальні принципи управління держаним сільськогосподарським підприємством закріплені в законі України «Про підприємства в Україні». Керівництво підприємством здійснюється відповідно до його статуту, який затверджується органами державного Управління сільським господарством.

Держгоспи – державні сільськогосподарські підприємства, які відокремлені економічно, мають у своєму розпорядженні виділені основні та оборотні засоби і відшкодовують свої витрати за рахунок власного прибутку в результаті виробничо-фінансової діяльності. Основою їх діяльності є принципи повного господарського розрахунку і самофінансування.

Державне підприємство засноване на державній, загальнодержавній або комунальній власності.

Державне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном (крім основних фондів).

Держгоспи користуються правами юридичної особи, виконують обов'язки, пов'язані з їх діяльністю, мають свої баланси і самостійно вступають у господарські відносини з іншими підприємствами та організаціями, з власної ініціативи приймають рішення, які не повинні суперечити чинному законодавству.

Підприємство створюється згідно з рішенням міністерства та інших органів виконавчої влади.

Діяльність держгоспів здійснюється на підставі Господарського кодексу України. Вони можуть займатися будь-якими видами діяльності,не забороненими чинним законодавством, самостійно планувати свою діяльність з обліком попиту на продукцію, продавати і здавати в оренду засоби виробництва, випускати і реалізовувати цінні папери.

У складі держгоспів працюють виробничі підрозділи – цехи, відділки, ферми, бригади, ланки, орендні колективи. Вони діють на засадах внутрішньогосподарського розрахунку, колективного або орендного підряду. Свою організаційну структуру кожен держгоспи визнає самостійно.

Держгоспи можуть створювати спільні підприємства з вітчизняними підприємствами та організаціями або іноземними юридичними особами і громадянами, на добровільних засадах об'єднуватися у спілки, концерни та інші об'єднання за галузевим, територіальним або іншими принципами за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Нині законодавство розширює право держгоспів у господарській, соціально-економічній та управлінській діяльності.

Держгосп самостійно формує систему управління, визначає чисельність управлінського процесу на підставі штатних нормативів. Прийнято виділяти такі нормо утворюючі фактори для введення відповідних посад керівних працівників, спеціалістів і обслуговуючого персоналу держгоспів: наявність об’єктів диспетчеризації (директор, диспетчер); план реалізації продукції сільського господарства (головний або старший економіст, заступник директора з комерційної роботи); кількість структурних підрозділів (керуючий відділом, фермою, начальник цеху); розміри умовної збиральної площі (агрономічна служба); поголів’я тварин (зоотехнічна і ветеринарна служба); кількість одиниць техніки (служба авто гаража і ремонтної майстерні); чисельність середньорічних працівників (бухгалтери, завідуючий господарством); обсяг будівельно-монтажних і ремонтних робіт (служба капітального будівництва і ремонту).

Очолює держгосп директор, який наймається власником або обирається на посаду власниками. З ним може укладатися контракт. У контракті визначаються права, обов'язки і відповідальність керівника підприємства, умови його матеріального забезпечення і звільнення з посади. Директор держгоспу самостійно вирішує всі питання діяльності підприємства, крім тих, що стосуються компетенції загальних зборів трудового колективу.

Керівник несе повну відповідальність за стан справ на підприємстві, самостійно вирішує всі питання його діяльності. Законодавче закріпленим є правило про те, що власник майна (держава) не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Підприємство самостійно визначає структуру управління і встановлює штати. Керівник підприємства звільняє з посади своїх заступників, керівників і фахівців апарату управління і структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділів, відділень, дільниць, ферм тощо).

Вищим органом управління є загальні збори (конференція) трудового колективу, які розв’язують основні питання виробничо-фінансової діяльності та соціального розвитку підприємства, заслуховує звіти про їх діяльність.

Основні питання організації щоденної діяльності трудового колективу держгоспу регламентуються типовими правилами внутрішнього розпорядку. Правила включають сім розділів, в яких відображені питання, починаючи від прийому на роботу працівників та службовців і закінчуючи відповідальністю за порушення трудової дисципліни. Розділи типових правил внутрішнього розпорядку включають:

- Загальна частина;

- Порядок прийняття та звільнення робітників і службовців;

- Основні обов’язки робітників і службовців;

- Робочий час і його використання;

- Стимулювання за успіхи в роботі;

- Відповідальність за порушення трудової діяльності.

Виробничі й трудові відносини у держгоспі, а також питання охорони праці, соціального розвитку колективу і здоров'я його членів регулюються колективним договором (закони України «Про підприємства в Україні», «Про колективні договори та угоди»), який щороку укладається між трудовим колективом і адміністрацією. Цим договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу і адміністрації підприємства. Сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання колективного договору. У колективному договорі передбачаються взаємні обов’язки сторін, пов’язані з використанням плану соціально-економічного розвитку, культурою обслуговування, підвищенням кваліфікації працівників тощо.

У колективний договір можуть вноситися нормативні положення, які не передбачені законом, але не суперечать йому або які передбачені законом, але деталізуються залежно від умов діяльності держгоспі.

Після обговорення робітниками і службовцями на загальних зборах колективний договір підписують директор держгоспі і голова профспілкового комітету. Адміністрація держгоспі разом з профспілковим комітетом встановлює правила внутрішнього трудового розпорядку, які регламентують внутрішньогосподарську діяльність держгоспу. Правила містять чіткий перелік обов’язків адміністрації, а також відповідальність робітників і службовців за їх порушення.

Трудовий колектив (всі працюючі, з якими укладено трудовий договір) бере участь в управлінні державним сільськогосподарським підприємством. Виконуючи управлінські повноваження, трудовий колектив має такі права:

- розглядати разом із засновником зміни і доповнення до статуту підприємства;

- разом із засновником визначати умови найму керівника

підприємства;

- брати участь у вирішенні питань про виділення зі складу підприємства одного чи кількох структурних підрозділів для створення нового підприємства;

- разом із власником вирішувати питання про вступ і вихід підприємства з об'єднання підприємств.

Повноваження трудового колективу реалізується загальними зборами або конференцією та їх виборним органом — радою трудового колективу.

1.2 Організація управління в підприємствах малого бізнесу

Характерними рисами малого бізнесу є обмежена сфера діяльності, невеликі розміри порівняно з галуззю в цілому, незалежне (самостійне) управління, власний капітал, велика оперативність і чіткість.

Організаційною формою малого бізнесу в Україні є малі підприємства на основі різних форм власності у всіх галузях народного господарства. До малих підприємств належать ті, в яких чисельність працюючих не перевищує: у промисловості і будівництві – 200 осіб, у науці і науковому обслуговуванні – 100, в інших галузях виробничої сфери – 50, у галузях невиробничої сфери – 25, у роздрібній торгівлі – 15 осіб.

Малий бізнес поширений у галузях. Для яких невластиві фондо-, науко-, енергоємні технологічні процеси. Малий бізнес оперативно реагує на зміни споживчого попиту, добре пристосований до ринків обмежених і тих, де вирішальну роль відіграють інновації та персональні взаємовідносини. Надає економіці незалежної гнучкості, сприяє формуванню конкурентного середовища, швидко реагує на можливості, потребує невеликого початкового капіталу, користується державними пільгами. Але водночас малому бізнесу властиві певні недоліки. Він не завжди має рівний доступ до ресурсів, особливо фінансових, а незначні масштаби діяльності не дають змоги успішно вирішувати питання внутрішньої спеціалізації. Це зумовлює високий рівень банкрутства серед підприємств малого бізнесу.

Малому бізнесу нині приділяється велика увага.

Мале підприємство самостійний господарюючий статутний суб’єкт, що діє на засадах повного господарського розрахунку, самофінансування і самоокупності, має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання прибутку. Воно має самостійний баланс, розрахунковий та інші розрахунки в установах банків, гербову печатку, фірмовий бланк, штамп із своїм найменуванням і товарний знак, користуватися яким є винятково правом підприємства і підлягає юридичному захисту.

У своїй роботі мале підприємство керується законами України, Статутом, затвердженим його власниками, і засновницьким договором.

Вищим керівним органом підприємства є загальні збори трудового колективу.

Джерелами формування фінансових ресурсів малого підприємства є: прибуток, амортизаційні відрахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, пайові внески членів трудового колективу, організацій, громадян та інші надходження.

Збори трудового колективу розглядають Статут підприємства, обирають директора строком на п’ять років, затверджують правила внутрішнього розпорядку, заслуховують звіти про господарську діяльність, затверджують річний звіт підприємства.

Для керівництва діяльністю підприємства обирається Рада підприємства, до складу якої входять директор і представники трудового колективу.

Рада підприємства визначає загальні напрямки економічного і соціального розвитку; вирішує питання про припинення діяльності; розглядає і затверджує проект трудового колективу, бере участь у вирішенні питань матеріального і морального стимулювання продуктивної праці та ін..

Рада підприємства правомочна вирішувати питання за умови присутності не менше 2/3 її членів. Рішення Ради приймається більшістю голосів її членів. Рада підприємства проводить свої засідання не рідше одного разу на квартал.

Керівник підприємства самостійно вирішує питання про діяльність підприємства, за винятком віднесених до компетенції зборів і ради. Засновник не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Підприємство здійснює облік результатів роботи, контроль за ходом виконання робіт, веде оперативний, бухгалтерський, статистичний облік і подає звітність згідно з визначеним Міністерством статистики України порядком.

Контроль фінансово-господарської діяльності підприємства здійснюється державними органами.

Досить поширеною організаційною формою підприємства в сільському господарстві України стали фермерські господарства.

Фермерське господарство – це сімейно-трудове об'єднання, засноване на приватній власності і переважно особистій праці членів господарства, функціонує на засадах самоврядування, само стіно визначає напрям своєї діяльності, структуру і масштаби виробництва, вирощує, переробляє і реалізує продукцію. Фермерські господарства створюються однією або групою осіб, його членами можуть бути подружжя, діти, батьки, родичі та інші особи, які спільно ведуть господарство.

Фермерське господарство є юридичною особою, має свій Статут, повну самостійність, назві, печатку, рахунок у банку. Законом України «Про фермерське господарство» передбачено виділення фермам земельних ділянок у розмірі не більш 50 га с.-г. угідь і 100 га всіх земель.

Фермерське господарство працює на повному госпрозрахунку. Порядок сплати с.-г. податку здійснює у тих самих розмірах як і для держгоспі та інших підприємств аграрного сектору. Протягом перших трьох років після створення фермерське господарство звільняється від сплати сільськогосподарського податку взагалі.

Головою фермерського господарства є засновник або його правонаступник, який представляє інтереси господарства перед державними, кооперативними, громадськими, зарубіжними та іншими підприємствами і організаціями, окремими громадянами. На ім'я голови видається Державний акт на право довічного успадкування володіння землею або приватної власності.

Об’єктами власності фермерського господарства є жилі будинки, господарські будівлі. Насадження на земельній ділянці, продуктивна і робоча худоба, птиця. Сільськогосподарська техніка та інвентар, транспортні засоби, продукція та інше майно. Земля селянського господарства є об’єктом постійного і безстрокового володіння та використання, не підлягає купівлі. Продажу, віддачі під заставу.

Забороняється втручання державних, інших органів та посадових осіб у виробничу діяльність фермерського господарства. Фермерське господарство і його власність успадковуються за законом і заповітом. Спадкоємець, що продовжує діяльність господарства, звільняється від сплати державного мита за видачу свідоцтва про право на спадкування.

Розміри земельної ділянки, що надається фермерському господарству можуть бути змінені лише за згодою селянина. Господар, який відмовився продовжувати діяльність, має право призначити з числа членів господарства спадкоємця, який набуває переважно права на подальше ведення господарства.

Земля може вилучатися за постановою Кабінету міністрів України. Суперечки про припинення права селянського господарства на володіння і користуватися землею вирішуються в судовому порядку.

Фермерське господарство відшкодовує витрати за рахунок прибутку. Розподіл доходів здійснюється за домовленістю.

Господарство має право відкривати рахунки в банку для ведення касових операцій і зберігання коштів.

Продукція фермерського господарства реалізується за договірними цінами на внутрішньому та зовнішньому ринку. Господарство має право реалізувати вирощену і виготовлену сільськогосподарську та іншу продукцію заготівельним і переробним організаціям, підприємствам аграрного сектору, держгоспам, а також безпосередньо магазинам і на ринок.

Банківські установи на підставі договорів надають фермерському господарству довгострокові й короткострокові кредити. Майно селянського господарства підлягає добровільному страхуванню.

Фермерські господарства можуть об'єднуватися на добровільних засадах у кооперативи, товариства, спілки або брати участь у їх діяльності і одержувати відповідну суму доходів.

Діяльність фермерського господарства припиняється, якщо не залишається жодного члена господарства, спадкоємця чи іншої особи, що бажає продовжувати його діяльність, а також у разі припинення права володіння землею.

З припиненням права володіння фермерського господарства землею за сім'єю селянина залишається право на житловий будинок та інше майно, а також використання частини ділянки, розташованої поряд з будинком.

1.3 Особливості управління біржовою діяльністю

Біржа – ринок, на якому через біржових посередників відбувається оптова торгівля товарами або цінними паперами у вигляді торговельних угод чи купівля-продаж іноземної валюти.

Біржа функціонує на основі угод, укладених на певний термін і за змістом. Термінові угоди обов'язкові для виконання, тверді або умовні надають одній із сторін угоди право виконати або не виконати її. До твердих належать форвардні та ф’ючерсні угоди, і до умовних – опціонні.

Форвардний контракт – це угода між контрагентами про майбутнє постачання товару. Він використовується відповідно до умов контракту в зазначений термін. Угоди, що передбачають негайне постачання товару, називаються касовими або спотовими (наявними), а ринок таких угод – касовим чи спотовим.

Ф’ючерсний контракт істотно відрізняється від форвардного. Насамперед він є стандартним за умовами і процедурою виконання. Ф’ючерсний контракт ліквідний, для нього існує широкий вторинний ринок. Такий контракт є більш гарантованим. На момент його укладання ф’ючерсна ціна товарів може бути вищою або нижчою за спотову, а до моменту закінчення терміну контракту вона має дорівнювати ціні спот.

Опціон – біржовий контракт (угода), в якому передбачено право продавати або придбати протягом певного терміну товар на біржі за домовленою ціною з попередньою виплатою премії.

Основною метою створення бірж є організований процес переміщення (просування) товарів від постачальників до споживачів. Біржова торгівля дає змогу концентрувати попит і пропозицію на товари в певних географічних пунктах без обов’язкового завозу туди товарів.

На біржах біржові товари продаються та купуються без огляду за зразком чи на підставі якісних характеристик, відомих покупцю чи продавцю. Тому в результаті товарних угод відбувається перехід із рук в руки не товару, а документа, що підтверджує власність на товар, тобто контракту.

Діяльність бірж здійснюється відповідно до Статуту біржі, правил біржової торгівлі та біржового арбітражу.

Засновники біржі в обов’язковому порядку розробляють і узгоджують Статут біржі, в якому вказується:

- Найменування і місцезнаходження біржі;

- Склад засновників;

- Предмет і цілі діяльності;

- Види фондів, що утворюються біржею, та їх розміри;

- Органи управління біржею, порядок їх утворення і компетенція;

- Організаційна структура біржі;

- Порядок прийняття до членів біржі і припинення членства;

- Права і обов’язки членів перед біржею і біржі перед членами;

- Порядок і умови застосування санкцій;

- Майнова відповідальність членів;

- Порядок припинення діяльності біржі.

У розпорядженні товарної біржі є майно, яке формується за рахунок пайових, вступних і періодичних внесків та надходжень від біржових операцій і надання послуг підрозділами біржі.

Свою діяльність товарна біржа здійснює за принципами рівноправності учасників біржових торгів, застосування вільних цін, публічного проведення торгів.

Для стратегічного управління біржами створено національну асоціацію бірж України, основне завдання якої полягає в розбудові біржової інфраструктури, організації ефективної торгівлі переважно сировинними і продовольчими товарами.

Вищим органом управління біржової діяльності переміщення (просування) товарів є збори засновників і членів біржі. На них вирішуються питання біржової діяльності, затверджується статут, обирається Біржовий комітет, контрольна комісія, затверджується положення про роботу Біржового комітету, вирішуються питання представництв на біржі, а також кількості «біржових місць», розглядаються скарги членів і клієнтів на біржовий комітет, погоджується і затверджується звіт фінансової та іншої діяльності, оголошуються висновки контрольної комісії про роботу Біржового комітету, розглядаються інші питання.

На період між зборами членів біржі загальне керівництво її діяльністю здійснює Біржовий комітет, який призначає президента біржі і затверджує склад правління.

За рекомендацію Біржового комітету правління створює спеціальні підрозділи біржі, зокрема дирекцію, комітет з правил біржової торгівлі, комітет стандартів і якості товарів, котирувальну комісію, інформаційний біржовий канал, торгівельні секції, бюро реєстрації біржових угод, розрахункову палату, арбітражну комісію.

Необхідні для біржової діяльності підрозділи біржі функціонують на підставі положень, які затверджуються зборами.

Правління біржі затверджує чисельність і склад працівників усіх підрозділів та визначає права і обов’язки посадових осіб

Комітет з правил біржової торгівлі розробляє тимчасові і постійні правила проведення відкритих і закритих торгів, здійснює контроль за дотриманням на торгах ділової етики і притягує до відповідальності учасників торгів у разі порушення ними режиму та правил біржової торгівлі.

Комітет стандартів і якості товарів призначений для перевірки товарів, представлених їх власником на продаж чи обмін на інші товари. Комітет розробляє типові форми біржових контрактів і доводить їх до відома бюро реєстрації біржових угод.

Котирувальна комісія здійснює облік різних цін – договірних, попиту та пропозиції, початкових і заключних, завищених чи занижених при укладенні біржових угод. На підставі цих цін передбачаються котирувальні (довідкові) ціни.

Інформаційно-довідковий відділ (біржовий канал) зосереджує всі відомості про товари, що виставляються на торги, пропонуються на продаж, друкує у вигляді біржових бюлетенів і поширює їх.

Торгівельні секції спеціалізуються на конкретних видах товарів і форм діяльності. Вони несуть відповідальність перед клієнтами біржі за кількість і якість товарів, реальність їх існування продавців.

Бюро реєстрації біржових угод відповідає за правильність і оперативність укладення угод між продавцями і покупцями товарів, дає інформацію Біржовому комітету, контрольній комісії про кількість і обсяг угод, укладених за його допомогою.

Розрахункова палата здійснює розрахунки між продавцями і покупцями наявних товарів, бере участь у регулюванні та формалізації процедури платежів. За допомогою розрахункових палат клієнти в інших країнах здійснюють розрахунки за офіційним курсом обміну своїх грошей на іноземну валюту.

Господарська комісія на біржі виконує роль незалежного суду, до якого звертаються клієнти – покупці чи продавці, якщо укладена між ними угода не влаштовує одну із сторін. Господарська комісія має право розривати угоди і карати винних.

Для успішної діяльності на біржі створюються ще й такі підрозділи:

- Транспортно-фрахтові;

- Адміністративно-господарські відділи.

1.4 Організація управління в сільськогосподарських виробничих кооперативах (СВК) і товариствах з обмеженою відповідальністю (ТОВ)

Сільськогосподарські виробничі кооперативи створилися на базі колективних сільськогосподарських підприємств (КСП) згідно із законами України «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про власність», із Господарським і Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами держави, є самостійним господарюючим суб’єктом, товаровиробником і власником виробленої продукції.

До сільськогосподарського кооперативу можна віднести кооператив, який займається виробництвом, переробкою, реалізацією (збутом) сільськогосподарської продукції та (або) обслуговуванням сільськогосподарського виробництва.

Кооператив – це організація, створена на добровільних засадах групою людей із метою підприємництва на підставі самоврядування і самофінансування. Створюються кооперативні підприємства, як правило, за рахунок матеріальних і грошових внесків членів кооперативу. Крім приватної власності, економічною основою діяльності кооперативів є оренда, паї (земельній майнові), колективна власність, акції АТ.

Порядок утворення СВК, його виробничо-фінансова, зовнішньоекономічна діяльність, самоврядування, правовий режим власності, а також порядок реорганізації, ліквідації і розподілу власності сільськогосподарського виробничого кооперативу (СВК) визначаються його Статутом.

Вступні та майнові внески встановлюються Статутом у рівному для всіх розмірі. Відповідальність за зобов’язання колективу СВК здійснюють всім належним майном.

Розподіл прибутку: відрахування у фонди кооперативу, де розподіл здійснюють між членами пропорційно трудовій участі, виплату за майнові паї (до 20% визначеного прибутку до розподілу).

СВК є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, основні та оборотні засоби і здійснює свою діяльність на принципах самоокупності (зокрема, валютної), самофінансування і комерційного ризику.

Управління СВК здійснюється на демократичних засадах у поєднанні самоврядування трудового колективу і прав власника щодо господарського використання своєї власності і розпорядження нею. Підприємство самостійно визначає систему оплати праці, штатний розпис, структуру управління (Приклад структури управління рис. 1.1)

Рис. 1.1

Найвищим органом самоврядування в СВК є загальні збори членів підприємства (збори уповноважених), які:

- Приймають Статут підприємства, вносять у нього зміни й доповнення;

- Приймають Положення про оплату праці, Правила внутрішнього розпорядку, Положення про матеріальну відповідальність членів підприємства за завдані останньому збитки, а також інші внутрішньогосподарські правові акти, вносять у них зміни й доповнення;

- Обирають управління СВК, його голову та ревізійну комісію;

- Встановлюють штатний розпис працівників апарату управління, вносять у нього зміни й доповнення;

- Вирішують питання про необхідність укладення з правлінням СВК колективного договору (угоди), розглядають проект цього договору і уповноважують профспілковий комітет підписати його від імені трудового колективу;

- Розглядають і затверджують річні плани економічного і соціального розвитку СВК, визначають основні види продукції, які має виробляти СВК, враховуючи умови договору на державне замовлення і ринковий попит на таку продукцію.

Рішення загальних зборів є обов’язковими до виконання всіма членами підприємства, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

Загальні збори правомочні вирішувати питання за умови, якщо на них присутні не менше ½ членів підприємства (або ¾ кількості уповноважених). Рішення приймається більшістю голосів за принципом «один член кооперативу – один голос». Збори скликаються за необхідністю або за вимогою ревізійної комісії чи 1/3 членів підприємства, але не рідше одного разу на півріччя. Правління повідомляє членів підприємства про скликання загальних зборів не пізніше як за сім діб до їх проведення. Керівництво здійснює правління на чолі з його головою. Якщо більше 50 членів, то для контролю за діяльністю створюється спостережна рада.

Правління СВК є виконачо-розпорядчим органом, який підпорядкований і підзвітний загальним зборам членів підприємства, у період між зборами здійснює керівництво всією організаційно-господарською, зовнішньоекономічною і фінансовою діяльністю СВК, приймає необхідні рішення і локальні правові акти та забезпечує їх виконання відповідно до чинного законодавства і рішень загальних зборів членів підприємства.

Засідання правління СВК проводяться за необхідності, але не рідше одного разу на місяць. Правління правомочне вирішувати питання, якщо на засіданні присутні не менш як ¾ його членів. Рішення правління приймаються простою більшістю голосів. У випадку рівної кількості голосів «за» і «проти» вирішальне значення має голос голови правління СВК.

Голову підприємства, який одночасно є головою правління СВК, обирають загальні збори членів підприємства таємним або відкритим голосуванням з числа членів трудового колективу строком на три роки. Правління СВК обирає зі свого складу заступника голови, вносить загальним зборам пропозиції про затвердження кандидатур на посади заступників голови, головного бухгалтера підприємства, а також про звільнення їх з посади. Заступники голови, інші провідні спеціалісти за рішенням загальних зборів можуть обіймати ці посади за наймом на контрактовій основі. Контракт із схваленими загальними зборами кандидатурами укладає голова СВК.

Голова правління та його перший заступник керують усією роботою СВК і несуть за неї повну відповідальність. Без особливого на те доручення вони представляють інтереси СВК у всіх установах, підприємствах, організаціях, розпоряджаються майном підприємства, підписують господарські та цивільно-правові угоди, видають доручення, відкривають в установах банків розрахункові та інші рахунки СВК. У межах своєї компетенції вони видають розпорядження, застосовують до працівників заходи заохочення та накладають стягнення, укладають трудові угоди, приймають за сумісництвом і на тимчасову роботу громадян, звільняють їх з роботи в порядку чинного трудового законодавства.

Для здійснення громадського контролю за збереженням, використан­ням та розпорядженням власністю СВК з боку голови, правління, бухгалтерії, виробничих підрозділів загальні збори (збори уповноважених) зі складу колективу підприємства обирають ревізійну комісію, і призначають її голову, які підзвітні виключно загальним зборам і на весь час перебування на цій посаді без згоди загальних зборів (зборів уповноважених) не можуть бути покарані в дисциплінарному порядку з ініціативи правління чи його голови.

Ревізійна комісія має право здійснювати контроль за додержанням Статуту СВК та інших внутрішньогосподарських актів; законністю укладення і виконання укладених договорів; витрачанням коштів і матеріальних цінностей; правильністю обліку, звітності й розрахунків з членами підприєм­ства; виробництвом екологічно безпечної продукції; додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Ревізійна комісія щороку проводить ревізію виробничо-фінансової діяльності підприємства, періодично перевіряє діяльність господарських підрозділів економічної і бухгалтерської служб, робить висновки з річного звіту правління СВК. Пропозиції ревізійної комісії за результатами перевірок розглядаються на чергових загальних зборах членів підприємства, а внесені до правління - протягом 10 діб.

Припинення діяльності сільськогосподарських кооперативів здійснюється у формі його реорганізації або ліквідації. Питанням реорганізації і ліквідації сільськогосподарських кооперативів та їх об'єднань присвячені норми розділу XI Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію».

Кооператив може реорганізуватися (шляхом злиття, приєднання, виділення, розподілу, перетворення) в підприємства інших форм господарювання за рішенням загальних зборів (засновників) у порядку, визначеному статутом. З моменту реорганізації кооператив (об'єднання) припиняє свою діяльність. Всі його права та обов'язки переходять до правонаступника чи правонаступників.

Ліквідація кооперативу (об'єднання) здійснюється ліквідаційною комісією, призначеною органом, що прийняв рішення про ліквідацію.

З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління кооперативом (об'єднанням). Ліквідаційна комісія проводить належну підготовку та організаційну роботу, складає ліквідаційний баланс та подає його органу, що прийняв рішення про ліквідацію кооперативу (об'єднання). Повнота і достовірність ліквідаційного балансу повинні бути підтверджені аудиторами.

Майно кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу пропорційно вартості їх паю; майно об'єднання - між членами об'єднання в розмірах і в порядку, передбачених статутом об'єднання.

Ліквідація вважається завершеною, а кооператив (об'єднання) таким, що припинив свою діяльність, з моменту внесення до державного реєстру запису про його ліквідацію.

За аналогічною схемою здійснюється порядок утворення,діяльність іуправління в товариствах з обмеженою відповідальністю.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах своїх вкладень.

ТОВ є юридичною особою згідно з законами України "Про власність", "Про підприємство", Земельним кодексом та іншими законодавчими актами, є самостійним господарюючим суб'єктом, товаровиробником і власником виробленої продукції.

ТОВ створилися в процесі реорганізації колективних сільськогоспо­дарських підприємств (КСП) за рахунок матеріальних і грошових внесків членів ТОВ, крім того, економічною основою діяльності ТОВ є оренда і паї (земельні і майнові).

Майно, яке має ТОВ, відокремлене від майна учасників та будь-якої третьої особи. ТОВ має право від свого імені набувати майнових та немайнових прав і виконувати зобов'язання, бути позивачем і відповідачем у загальному, арбітражному і третейському суді.

ТОВ не несе відповідальності по зобов'язаннях учасників. Учасники несуть відповідальність по зобов'язаннях ТОВ у межах їхніх вкладів.

Діяльність ТОВ здійснюється на підставі принципів: добровільності, самостійності, рівності прав на працю і прибуток.

У своїй діяльності ТОВ керується Статутом, чинним законодавством України. Взаємовідносини з учасниками ТОВ, а також з іншими підприємствами й організаціями, будуються на підставі договорів.

У Лубенському районі Полтавської області існує в наявності 22 това­риства з обмеженою відповідальністю.

Статутний фонд ТОВ розділений на частки. Мінімальний розмір його повинен бути не менше за суму рівну 625 мінімальним заробітним платам. До моменту державної реєстрації кожен з учасників повинен внестинеменше 30% свого внеску до статутного фонду.

Вищий орган управління є збори учасників. Кількість голосів окремого члена товариства пропорційна розміру його частки в статутному фонді. Плани, звіти, зміни до статуту, виключення проводяться на підставі прийняття одностайного рішення всіх членів товариства. Збори обирають правління (голову), ревізійну комісію, приймають статут, вирішують питання членства, про розміри вступних і пайових внесків, установлюють порядок розподілу прибутку. Управління - колегіальне (дирекція) або одноосібне (директор) визначається зборами.

Розподіл частини прибутку здійснюють пропорційно частці кожного в статутному фонді.

Поточне (повсякденне) управління здійснює голова правління. Ревізійна комісія перевіряє господарську і фінансову діяльність правління.

1.5Організація управління на підприємствах інфраструктури аграрного ринку

Ринок України є системою грошових відносин, яка діє на підставі вільного ціноутворення, економічної самостійності, рівноправності та конкуренції товаровиробників.

Важливою складовою аграрної політики в Україні на сучасному етапі є створення ринку сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки.

Економічна сутність ринку виражається, насамперед, як категорія обміну, який організований за законами товарного виробництва і обігу, сукупності відносин товарного і грошового обміну. Його організація дає змогу реалізувати господарські зв'язки, а в кінцевому підсумку і весь процес виробництва. Без нього неможливо досягти основної мети будь-якої підприємницької діяльності - отримання прибутку.

За економічною сутністю продовольчий ринок є саморегульованою системою відтворення. Структурні елементи економічних відносин формуються на основі прямих і зворотних ринкових зв'язків, перебувають під впливом платоспроможного попиту і пропозиції.

Основою правового статусу ринку є його статут, який визначає права і обов'язки учасників, зміст правомочності і майновий режим, формування статутного капіталу.

Основним елементом ринкового механізму є ціна, попит, пропозиції.

Структура управління - набір встановлених правил і заходів, у межах яких організована угода. У ринковій структурі управління потрібно віддавати координації взаємних дій партнерів за допомогою статутів, положень, договорів, угод.

Частота угод, що здійснюється з певним партнером, наявність постійних виробничих і торгових зв'язків полегшує ведення договірної роботи, знижує витрати на підписання угод та їх контроль, а також знижує схильність контрагентів до авантюристичної поведінки.

Формування ринку продовольчої продукції - важлива функція держави, яка має забезпечувати створення державного фонду і запасів сировини, продуктів її переробки.

Ринок сільськогосподарської продукції складається із сукупності відносин "продавець-покупець", за допомогою яких реалізується сільсько­господарська продукція. Його структура визначається співвідношенням різних форм реалізації цієї продукції.

Ринкові відносини аграрного ринку розвиваються на підставі ринкового механізму, головними функціями якого є:

• регулювання системи "попит-пропозиція" та організація виробництва, що відповідає суспільним потребам;

• розвиток підприємницької діяльності та підвищення економічної зацікавленості товаровиробників;

• організація ділових контактів між виробниками і споживачами, їхні стабільні взаємовигідні зв'язки;

• накопичення достовірної економічної інформації для ухвалення необхідних рішень.

Нині з переходом до ринкових відносин виникає потреба у принципово нових, прямих зв'язках сільськогосподарських підприємств із закупівельними організаціями, в основу яких покладено економічну зацікавленість і відповідальність виконання договірних зобов'язань. Саме тому і відмінне держзамовлення. Загальнодержавні потреби у продуктах харчування в країні забезпечуються через закупівлю на товарних біржах і аукціонах.

Товарні біржі, аукціони, виставки-ярмарки, система споживчої кооперації, сільськогосподарські ринки є основними складовими ринкової інфраструктури сільськогосподарської продукції та її переробки.

Товарна біржа - це комерційне підприємство, яке функціонує постійно. На ній укладаються угоди купівлі-продажу великої товарної маси, регулюються торгівельні операції. На товарних біржах нагромаджується інформація про попит і пропозицію на товари, яка цікавить підприємства і споживачів.

Основною метою створення товарних сільськогосподарських продовольчих бірж є організований збут сільськогосподарської продукції, регулювання ринку і більш стале забезпечення населення продовольчими товарами, а підприємства - сировиною. Основне завдання біржі — це визначення реальної ціни біржових товарів і страхування ризиків небажаної зміни ціни на них.

Водночас у сучасних умовах залишається важлива роль споживчої кооперації в торгівлі, через яку здійснюється понад 60 % роздрібного товарообігу на селі. Вона закуповує в сільськогосподарських підприємств усіх форм власності та населення продукцію рослинництва і тваринництва.

Важливим елементом у розвитку ринкових відносин в Україні є створення і функціонування на її території спільних підприємств, які розширюють внутрішні та зовнішні ринки збуту сільськогосподарської продукції, особливо продуктів її переробки.

Значущим у ринковій інфраструктурі є подальший розвиток кооперативних ринків. Їхнє значення зростає з розвитком селянських господарств, розширенням особистих підсобних господарств на селі, коли зростає потік сільськогосподарської продукції на ринки.

В Україні почали створюватись інші елементи інфраструктури оптового ринку сільськогосподарської продукції, зокрема, міжрегіональні та районні агроторговельні доми. Їх створення і діяльність у регіонах як важливої ланки ринкового середовища сприяло розвитку товарно-грошових відносин у сільській місцевості, більш вигідній реалізації виробленої сільськогосподарської продукції, акредитуванню та авансуванню товаровиробників через систему форвардних контрактів, що дає змогу поліпшити матеріально-технічне забезпечення.

Сучасний розвиток інфраструктури агропродовольчого ринку потребує вирішення організаційно-економічних заходів цивілізованого продажу виробленої сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки з метою одержання товаровиробниками максимальних прибутків від її реалізації.

Максималізації прибутку сприяє ринкове управління за допомогою ціноутворення, що є могутнім стимулом, бо кінцевий фінансовий результат залежить лише від дій найбільш економічних агентів. Отже, для ринкового управління характерні стимулюючі дії, які визначають вільний вибір операційних партнерів.

Особливістю управління на аграрному ринку є організація інформаційного забезпечення суб'єктів господарської діяльності та органів управління ринку ринковими оглядами, що дає можливість оволодіти ситуацією на ринку агропродукції, обирати і приймати оптимальні рішення з її виробництва.

Підготовку такої інформації здійснюють фахівці-аналітики у вигляді періодичних ринкових звітів з основних видів сільськогосподарської продукції і продовольства.

Ринковий звіт - це об'єктивний аналітичний огляд поточного стану кон’юнктури ринку та короткостроковий прогноз цінової ситуації на ринку конкретного агропродукту на певний маркетинговий період.

У ситуації, коли немає прямої залежності між вхідними ресурсами і працею, з одного боку, і виходом продукції або заохочення, з іншого, застосовуються адміністративні заходи контролю і спонукання, системи штрафних санкцій, контрактного і господарського права.

Успішне функціонування ринку агропромислової сфери потребує подальшого розвитку інформаційної служби, маркетингових служб, особливо реклами вітчизняних товарів, яка є важливим елементом конкуренції та боротьби за ринок збуту.

1. 6 Організація управління в акціонерних формуваннях

В Україні створюються акціонерні товариства,акціонерно-командитнітовариства, акціонерні банки та ін.

Акціонерне товариство (АТ) - товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Акціонерне товариство створюється відповідно до рішення зборів акціонерів у результаті реформування КСП, держгоспів, міжгосподарських підприємств, є самостійним господарюючим об'єктом, товаровиробником і власником виробленої продукції. Порядок утворення, самоврядування, виробничо-фінансової та зовнішньоекономічної діяльності, правовий режим власності, а також порядок реорганізації, ліквідації і розподілу власності визначаються Статутом АТ.

Види акціонерних товариств:

• відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюд­жуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

• закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Порядок збільшення або зменшення Статутного фонду регулюється Статутом. Статутний фонд створено шляхом оплати кожним акціонером належної йому кількості акцій.

Майнові паї, що вносяться акціонерами до Статутного фонду в рахунок оплати належних їм акцій шляхом передачі голові правління правовстановлюючого документа, що свідчить про належність майнового паю акціонерові і внесення його до Статутного фонду АТ.

Після передачі акціонерами земельних часток (паїв) та одержання Державного акта на право колективної власності на землю на ім'я акціонерного товариства йому надаються права власності на землю. До списку, що додається до Державного акта, заносяться прізвища лише тих акціонерів, що передали свої земельні частки (паї) з метою формування земельної ділянки АТ. Будь-які земельні частки, що викуповуються АТ, перетворюються на власність АТ. Вартість таких земельних часток підлягає розподілу між акціонерами пропорційно до їх акцій у Статутному фонді.

Статутний фонд поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості. Акціонери викуповують акції, сплачуючи їх власним майном або грошима. ВАТ створюється і діє на підставі установчого договору та статуту. Вищий орган управління - загальні збори акціонерів. Кількість голосів акціонера визначається кількістю належних йому акцій. Збори правомочні, якщо мають більше 60% голосів. Виконавчий орган -правління. Контроль за його діяльністю проводить спостережна рада. Відповідальність за зобов'язання несе лише майном товариства, акціо­нери - у розмірі належних їм акцій. Розподіл прибутку здійснюють за рішенням загальних зборів: в повному обсязі, в будь-якій частині або не підлягає розподілу. Вихід з товариства - продаж усіх своїх акцій.

Акціонерне товариство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, основні й оборотні засоби, печатку зі своїм найменуванням, штамп і бланки зі своєю назвою, власний фірмовий і товарний знаки, емблему та інші реквізити, може бути позивачем у суді, держарбітражі і третейському суді, від свого імені відкривати і закривати розрахункові та інші рахунки в банках України і за кордоном, здійснювати фінансові операції через ощадні каси ощадного або комерційного банків.

Акціонерне товариство здійснює свою діяльність на принципах комерційного розрахунку, самоокупності (зокрема валютної), само­фінансування, самокредитування і комерційного ризику.

Управління АТ здійснюється на демократичних засадах у поєднанні з самоврядуванням і розпорядженням своєю власністю. Товариство самостійно визначає структуру управління, штатний розпис, форму оплати праці, принципи й розмір стимулювання за паї і внескам по акціях.

Вищим органом самоврядування в АТ є збори акціонерів (збори уповноважених). У період між зборами справами АТ керують Рада (Наглядова рада) та правління АТ.

Збори акціонерів АТ вирішують усі головні питання його господарю­вання і фінансування, а саме:

• приймають Статут АТ, вносять доповнення і зміни до нього;

• визначають основні напрями діяльності АТ, затверджують його плани і звіти про їх виконання;

• вибирають і відкликають членів Ради, голову і членів правління та ревізійної комісії;

• затверджують річні результати діяльності АТ, звіти і висновки ревізійної комісії, порядок розподілу прибутку і покриття збитків;

• приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію філіалів і представництв, затверджують їх статути;

• вносять рішення про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб АТ;

• приймають рішення про припинення діяльності АТ,призначенняліквідаційної комісії, затверджують ліквідаційний баланс.

Загальні збори акціонерів (збори уповноважених) скликаються не рідше одного разу на рік або частіше, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства.

Рада АТ здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу-правління. Крім того, на неї покладаються функції, що належать компетенції зборів акціонерів (зборів уповноважених) затвердження правил, процедур та інших внутрішніх документів АТ; визначення його організаційної структури та структури управління; вирішення питання про збільшення статутного фонду АТ і суми акцій, що ним випускаються; визначення умов оплати праці посадових осіб АТ, його філіалів і представництв; затвердження укладених договорів.

Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює безпосереднє керівництво його поточною діяльністю, є правління. Роботою правління керує голова, якого обирають на зборах акціонерів. Він має право без доручення діяти від імені АТ у всіх інших організаціях, вирішує всі питання діяльності АТ, крім тих, які належать до виключної компетенції зборів акціонерів і Ради АТ.

Правління АТ - виконавчий орган, що здійснює безпосереднє керівництво поточною діяльністю. Воно вирішує всі питання діяльності, крім тих, що є компетенцією зборів акціонерів і Ради АТ. Правління підзвітне зборам акціонерів і Раді АТ, організує виконання їхніх рішень. Засідання правління проводяться щомісяця. Правління підзвітне зборам акціонерів (зборам уповноважених) і Раді АТ, організовує виконання їх рішень. Засідання правління проводяться щомісячно і протоколюються. Голова правління АТ має право без особливого доручення здійснювати функції від імені АТ в усіх установах, організаціях і підприємствах.

Для здійснення контролю за виробничо-фінансовою діяльністю правління АТ загальні збори акціонерів (збори уповноважених) зі свого складу обирають ревізійну комісію і призначають голову ревізійної комісії. Ревізійна комісія та її голова підзвітні виключно зборам акціонерів (зборам уповноважених) і на весь час перебування на цій посаді без згоди не можуть бути покарані в дисциплінарному порядку з ініціативи правління чи його голови.

Ревізійна комісія має право здійснювати контроль за дотриманням Статуту АТ та інших внутрішньогосподарських актів, зберіганням сільськогосподарської та іншої продукції і товарів товариства, законністю укладення і виконання укладених договорів та здійснюваних господарських операцій, витрачанням коштів і матеріальних цінностей, правильністю обліку, звітності і розрахунків з членами трудового колективу.

Ревізії виробничо-фінансової діяльності товариства проводяться щорічно, періодично ревізійна комісія перевіряє господарську діяльність підрозділів, економічної і бухгалтерської служб і дає висновки за річним звітом правління АТ. Акти ревізій затверджуються зборами акціонерів (зборами уповноважених).

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА УМОВ ДІЯЛЬНОСТІ СТАНУ РОЗВИТКУ ТОВ «НОВА НАДІЯ»

2.1 Місце розташування, природно-кліматичні умови та комунікації ТОВ «Нова надія»

ТОВ «Нова надія» знаходиться в Лісостеповій зоні. Клімат – помірно континентальний. Середня температура липня становить +19 °С найбільше опадів випадає влітку – 65-75%. Коефіцієнт зволоження (відношення суми опадів до випаровуваності) змінюєтсья від 1,3 до 2,0. За рік у середньому випадає від 400 до 550 мм опадів. Поширеними грунтами є опідзолені чорноземи та темно-сірі грунти. Рельєф місцевості – переважно рівнинний. Співвідношення тепла і вологи в даній зоні сприятливе для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур.

Оскільки одним з основних несприятливих для господарства природних процесів у Лісостепу є ерозія, для збереження продуктивності сільськогосподарських ландшафтів необхідне регулювання поверхнеаого стоку, запровадження протиерозійних лісомеліоративних заходів, особливої агротехніки.

ТОВ «Нова Надія» позташоване на відстані 45 км від м.Києва, має пряме сполучення з містом. Якість шляхів сполучення задовільна. Київ – це основне місце збуту сільськогосподарської продукції. Загалом місцерозташування підприємства сприятливе для виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції.

2.2 Динаміка показників розміру ТОВ «Нова Надія»

Таблиця 2.1

Динаміка показників розміру ТОВ «Нова Надія»

Показники Роки Зміни, (+,-)
2003 2004
Валова продукція, тис. грн. 1552 1883 331
Товарна продукція, тис. грн. 1528 1883 355
Валовий дохід, тис. грн. 1780 2493 713
Площа с.-г. угідь, га 2425 3076 651
в т. ч. рілля, га 2212 2876 664
Середньоспискова чисельність працівників, чол. 97 122 25
Середньорічна вартість ОВФ - всього, тис. грн. 4737 4769 32
Середньорічна вартість оборотних засобів, тис. грн. 2214,5 3738 1523,5

Висновок: Виконавши розрахунки, можна зробити висновок, що у 2004 р. збільшився випуск валової продукції на 331 тис. грн.., підвищився валовий дохід та збільшилась площа с.-г. угідь. Загалом динаміка показників розміру ТОВ «Нова Надія» у 2004 р. в порівнянні з 2003 р. збільшилась.

2.3 Склад і структура валової продукції ТОВ «Нова Надія»

Таблиця 2.2

Склад і структура валової продукції ТОВ «Нова Надія»

Види продукції, галузі 2003 р. 2004 р.
Сума, тис. грн. в % до підсумку Сума, тис. грн. в % до підсумку
Зернові і зернобобові 883 57,79 630 94,03
Інша продукція рослинництва 10 0,65 40 5,97
Всього по рослинництву 893 58,44 670 35,58
Продукція скотарства, у т.ч.: - м'ясо ВРХ 181 11,85 580 47,82
- молоко цільне 244 15,97 565 46,58
Продукція свинарства 33 2,16 4 0,33
Інша продукція тваринництва 177 11,58 64 5,28
Всього по тваринництву 635 41,56 1213 64,42
Разом по рослинництву і тваринництву 1528 100,00 1883 100,00

Для того щоб визначити Зернові і зернобобові в % до підсумку необхідно:

Отже, виконавши відповідні розрахунки встановили, що виробництво:

- зернових і зернобобових у 2004 р. збільшилось на 36,24% ніж у 2003 р.;

- іншої продукції рослинництва збільшилось на 5,32%;

- м’яса ВРХ збільшилось на 35,97%;

- молока цільного збільшилось на 30,53%;

- продукції свинарства зменшилось на 1,83%;

- іншої продукції тваринництва зменшилось на 6,30%

Визначаємо коефіцієнт спеціалізації у ТОВ «Нова Надія»:

К спец – коефіцієнт спеціалізації;

У тов – питома вага товарної продукції;

і – порядковий номер

Коефіцієнт спеціалізації у ТОВ «Нова Надія» є дуже низьким. Господарство зерново-м’ясного напрямку з розвинутим виробництво молока.

2.4 Динаміка розміру і структури земельних угідь ТОВ «Нова Надія»

Таблиця 2.2

Динаміка розміру і структури земельних угідь ТОВ «Нова Надія»

Види угідь 2003р. 2004р.
Площа, га питома вага у площі с/г угідь, % Площа, га питома вага у площі с/г угідь, %
Сільськогосподарські угіддя 2425 100 3076 100
З них рілля 2212 91,21 2876 93,49
сіножаті і пасовища 213 8,79 213 6,92

Діаграма 1

Діаграма 2

Висновок: Виконавши розрахунки можна зробити висновок, що найбільшу питому вагу в структурі сільськогосподарських угідь як 2003 так і в 2004 році в ТОВ «Нова Надія» займає рілля, відповідно – 91,21% (Діаграма 1) та 93,49% (Діаграма 2). Найменшу питому вагу займають сіножаті та пасовища, відповідно – 8,79% та 6,92%. Отже, у 2004 році дане товариство збільшило площу сільськогосподарських угідь, за рахунок цього була збільшена і рілля.


2.5 Забезпеченість основними фондами та ефективність їх використання у ТОВ «Нова Надія»

Таблиця 2.3

Показники 2003р. 2004р. Динаміка 2003/2004р.р, %
Середньорічна вартість основних фондів, тис. грн. 2818,5 3738 132,62
Площа сільськогосподарських угідь, га 2425 3076 126,85
Середньорічна чисельність працівників, чол. 97 122 125,77
Вартість валової продукції, тис. грн. (за цінами 2000 р.) 2971,33 434,12 14,61
Фондозабезпеченість на 100 га, тис. грн. 116,23 121,52 104,56
Фондоозброєність, тис. грн. 29,06 30,64 105,45
Фондовіддача, грн. 1,05 0,12 11,02
Фондомісткість, грн. 0,95 8,61 907,74
Норма прибутку, % 2,34 3,43

Визначаємо фондозабезпеченість на 100 га, тис. грн.. у ТОВ «Нова Надія» у 2003 р.:

Ф заб = (Ф/S) * 100

Ф заб – фондозабезпеченість, тис. грн..;

Ф – середньорічна вартість основних фондів, тис. грн..;

S – площа сільськогосподарських угідь, га.

Ф заб = (2818,5/2425) * 100 = 116,23 (тис. грн.)

Визначаємо, фондозабезпеченість на 100 га, тис. грн.. у ТОВ «Нова Надія» у 2004 р.:

Ф заб = (3738/3076) * 100 = 121,52 (тис. грн.)

Отже, у 2004 фондозабезпеченість на 5,29 тис. грн. менша ніж 2003 р.

Визначаємо фондоозброєність, тис. грн.. у ТОВ «Нова Надія» у 2003 р.:

Ф озб = Ф/n

Ф озб – фондоозброєність, тис. грн.;

Ф – середньорічна вартість основних фондів, тис. грн..;

n – середньорічначисельністьпрацівників, грн.

Ф озб = 2818,5/97 = 29,06 (тис. грн.)

Визначаємо фондоозброєність, тис. грн.. у ТОВ «Нова Надія» у 2004 р.:

Ф озб = 3738/122 = 30,64 (тис. грн.)

Отже, фондоозброєність у 2004 р. збільшилась на 1,58 тис. грн. ніж у 2003р.

Визначаємо фондовіддачу, грн. у ТОВ «Нова Надія» у 2003 р.:

Ф в = ВВп/Ф

Ф в – фондовіддача, грн.;

ВВп – вартістьваловоїпродукції, тис. грн..

Ф – середньорічна вартість основних фондів, тис. грн..;

Ф в = 2971,33/2818,5 = 1,05 (грн..)

Визначаємо фондовіддачу, грн. у ТОВ «Нова Надія» у 2004 р.:

Ф в = 434,12/3738 = 0,12 (грн..)

Отже, фондовіддача у 2004 р. знизилась на 0,93 грн. у порівнянні з 2003 р.

Визначаємо фондомісткість у ТОВ «Нова Надія» у 2003 р.:

Ф м = Ф/ВВп

Ф м – фондомісткість, грн.;

Ф – середньорічна вартість основних фондів, тис. грн.;

ВВп – вартістьваловоїпродукції, тис. грн.

Ф м = 2818,5/2971,33 = 0,95 (грн..)

Визначаємо фондомісткість у ТОВ «Нова Надія» у 2004 р.:

Ф м = 3738/434,12 = 8,61 (грн..)

Отже, у 2004 р. фондомісткість збільшилась на 7,66 грн., в порівнянні з 2003 р.

Визначаємо норму прибутку, % в ТОВ «Нова Надія» у 2003 р.:

Н п = (П/Ф+О) * 100

Н п – норма прибутку, %;

П – прибуток, тис. грн..;

Ф – середньорічна вартість основних фондів, тис. грн..;

О – середньорічна вартість оборотних фондів, тис. грн..

Н п = (116/2818,5+2214,5) * 100 = 2,34%

Визначаємо норму прибутку, % в ТОВ «Нова Надія» у 2004 р.:

Н п = (243/3355+3738) * 100 = 3,43%

Отже, норма прибутку у 2004 р. вища на 1% ніж у 2003 р.

Визначаємо динаміку середньорічноївартостіосновнихфондів, %:

Д = (П ост / П перш ) * 100%

Д – динаміка;

П ост – показники за останній звітний рік;

П перш – показники за перший звітний рік;

Д = (3738/2818,5) * 100 = 132,62%

Визначивши динаміку встановили:

- середньорічнавартістьосновнихфондів у 2004 р. збільшилась на 32,62% в порівнянні з 2003 р.;

- площасільськогосподарськихугідь у 2004 р. збільшилась на 26,85% ніж у 2003 р.;

- середньорічначисельністьпрацівників у 2004 р. збільшилась на 25,77% в порівнянні з 2003 р.;

- вартістьваловоїпродукції у 2004 р. зменшилась на 85,39% ніж у 2003 р.;

- фондозабезпеченість на 100 га у 2004 р. збільшилась на 4,56% ніж у 2003 р.;

- фондоозброєність у 2004 р. збільшилась на 5,45% в порівнянні з 2003 р.;

- фондовіддача у 2004 р. зменшилась на 88,98% в порівнянні з 2003р.;

- фондомісткість у 2004 р. збільшилась на 807,74% ніж у 2003 р.;

Організаційна структура ТОВ «Нова Надія»


ВИСНОВОК

Отже, дана робота систематизувала організаційні утворення в агропромисловому комплексі, було виявлено та досліджено основні напрямки їх діяльності та види управління у організаційних формуваннях різноманітних форм власності.

Щодо досліджуваного підприємства, то на мою думку йому необхідно краще організувати організаційну структуру управління, розподілити права та обв’язки між усіма керівними членами підприємства у відповідності із займаною посадою. Необхідно підвищити спеціалізацію, оскільки коефіцієнт спеціалізації є дуже низьким – 0,17. Та знаходити нові, більш вигідніші ринки збуту продукції, що в свою чергу підвищить прибуток підприємства, а отже і його рентабельність.


Список використаних джерел

1. Дмитренко Г. А. Стратегический менеджмент: Целевое управле­ние персоналом организации. — К.: МАУП, 1998.

2. Маркова В. Д., Кузнецова С. А. Стратегический менеджмент: Курс лекций. — М.: ИНФРА-М, 1999.

3. Фатхутдинов Р. А. Стратегический менеджмент: Учебник для вузов. — М.: Бизнес-школа "Интел-Синтез", 1999

4. Хентце Й. Основные цели стратегического менеджмента // Проблемы теории и практикум управления -1989- №12

5. Гончаров В.В. В поисках совершенства управления: Руководство для высшего управленческого персонала. ІІ том