Реферат з державного управління
Професіоналізм, культура та дисципліна управлінської діяльності
Управлінська діяльність - це суб'єктивна діяльність людей, для якої вирішальне значення мають соціально-політичні й матеріальні умови життя суспільства. Вона обумовлюється науково-технічними можливостями, оптимальністю та масштабністю соціальних цілей і значною мірою залежить від соціального досвіду, рівня культури, компетентності та свідомості людей.
Оскільки безпосереднім виявленням управлінської діяльності є, врешті-решт, праця людини по управлінню, то визначальним фактором ефективності управлінської діяльності виступає людина. Від якісного складу апарату управління, ступеня кваліфікації, інтенсивної і професійно організованої праці залежать і результати його роботи.
Значення організаторської функції кадрів апарату управління посилюється в міру ускладнення процесів, що відбуваються в економіці, соціальній і суспільно-політичній сферах. За цих умов зростають і вимоги до рівня кваліфікації, професійної компетентності цих кадрів - визначальної складової механізму управління.
Будь-яка безпосередньо суспільна, або сукупна, праця, що здійснюється у відносно великих масштабах, потребує організації управління.
Воно виникає із самої природи процесу суспільної праці, а управлінська діяльність - специфічний вид суспільної праці, котра виступає як загальна соціальна функція і здійснюється групою осіб за допомогою спеціально створеного апарату управління. Трудова діяльність цієї категорії осіб відокремлена від трудового виробничого процесу, вирізняється своїм характером, функціональним змістом і справляє значний вплив на виробничі та інші соціальні процеси не безпосередньо, а через трудові колективи й окремих виконавців. Управлінська праця є безпосереднім виявом управлінської діяльності лише людського суб'єкта - працівників, які здійснюють функції управління, тобто це цілеспрямована (свідома) праця людей як суб'єктів управління.
Управлінська праця забарвлюється соціально-політичною і психофізичною специфікою особи працівника, тому що праця - це певною мірою вираз його індивідуальності, віддзеркалення суто особистих якостей. Водночас управлінська праця, як і будь-яка інша, вимагає від працівників апарату певних здібностей, досвіду, майстерності, навичок, уміння і насамперед - уміння приймати ефективні рішення.
Тому професіоналізм, культура управлінської праці - це організованість, дисциплінованість, освоєння наукових досягнень, оволодіння мистецтвом управління окремою особою або колективом співробітників, які здійснюють управлінські функції.
Свідоме управління є цілепокладаючою діяльністю людей, пов'язаною з реалізацією їхнього інтересу, зумовленого матеріальним буттям, об'єктивною соціально-економічною структурою суспільства, метою суспільного виробництва. Мета виступає тут як функція потреб, котрі, будучи об'єктивними за своєю природою, усвідомлюються суб'єктом і реалізуються в його діяльності. У своїй сукупності все це визначає мету, форми й методи управління й управлінської праці. При цьому кожному типові соціальної організації, кожному конкретно-історичному суспільству притаманні свої цілі, зміст, форми й методи управління і відповідні вимоги до працівників апарату управління.
У радянській літературі з питань управління, в тому числі автором цієї монографії, стверджувалося, що соціальне управління ніколи не може піднестися над класовими інтересами суспільства, воно завжди відповідає об'єктивно зумовленим соціальним цілям і завданням певних управлінських систем. Тому не технічні проблеми, не форми й методи управління, якими досконалими б вони не були, а лише проблеми економічні й політичні визначають сутність управління. І далі, управління як соціальне явище (його принципи, форми й методи) пов'язане із системою суспільних відносин не лише безпосередньо через реальні управлінські процеси, котрі складаються, зрештою, з приводу суспільного виробництва, а й опосередковано - через ідеологію, певні форми знань, різні оргаиізаційно-управлінські доктрини, теорії й концепції, тобто на формування організаційно-управлінських відносин справляють вплив не лише матеріальні відносини, а й суспільна свідомість і передусім класова, політико-правова й організаційно-управлінська.
Звідси випливає, що за соціалістичних умов абсолютного панування державної власності вирішального значення набуває організуюча діяльність держави, змінюються не лише масштаби, а й сама природа управління, метою якого є забезпечення «повного добробуту і вільного всебічного розвитку всіх членів суспільства».
Соціалістичне управління вважалося найбільш раціональним, ефективним, компетентним, чітким і організованим, хоча це явно не відповідало реальній дійсності. У командно-адміністративній системі управління, як у фокусі, відбилися політико-економічні та соціально-моральні вади соціалізму. Універсальна бюрократизація радянського суспільства охопила всі нюанси професійної діяльності, викликала глибоку перебудову політичної системи, громадянське суспільство було поставлене на служіння державному апарату, а життєві можливості індивіда перебували у повній залежності від кар'єри, яка конструювалася за бюрократичними нормами. Радянський досвід підтвердив, що бюрократизм породжується не функціональними особливостями управління, а його соціально-політичними й економічними вимірами.
Перетворення професійного управління на політико-бюрократичне різко знизило вимоги до якісних характеристик службовців, віддаючи переваги не професійним, а політичним оцінкам, що стало однією з головних причин нездатності радянської системи управління ефективно вирішувати загальні завдання розвитку суспільства.
З проголошенням самостійного державного розвитку й переходом економіки до ринкових відносин в Україні розпочався процес оновлення всього суспільного життя, в тому числі сфери управління. Цей процес виявився важким і суперечливим. Ускладнення виникли в організації управління й управлінської праці. За умов загального безладдя й хаотичного розвитку подій, що сталися після розпаду СРСР, і відсутності продуманої концепції державного будівництва колишній адміністративний апарат, номенклатурна бюрократія прагнуть зберегти й зміцнити свій політичний й економічний статус. Внаслідок цього збільшується кількість чиновників, створюються дедалі нові виконавчі, управлінські структури. Знизилися якісні характеристики управлінців, особливо державного апарату, де все рельєфніше проступають некомпетентність, схильність до поверхових, популістських рішень і дій. Виявилося ще одне соціальне негативне явище - зрощення державної та комерційної бюрократії з організованою кримінальною злочинністю.
Це неприродне явище для демократичних перспектив нашої держави, але, на жаль, апарат управління дедалі наполегливіше заявляє про свої претензії на особливу роль у суспільному розвитку.
За слабкої законодавчої влади й недосконалого місцевого самоврядування спостерігається процес гіперболізації ролі управлінських структур. Апарат дедалі частіше діє від імені виборних органів влади і навіть президента, або використовуючи його. Будучи безконтрольним і професійно не підготовленим ефективно діяти, він виявляє некомпетентність, формалізм, безвідповідальність, байдужість, низьку виконавчу дисципліну, однак досить активний у досягненні особисто значущих цілей. Апарат став зосередженням масової безликості й посередності. Все це призводить суспільство до хаотичного стану, який можна ще назвати організованою анархією, коли деформована не лише економіка, а й особливою мірою моральна атмосфера в суспільстві й духовне здоров'я народу. У цей період непевності нездарні й безпринципні люди обіймають командні посади, формується бюрократичне соціальне середовище, що породжує суспільну пасивність, безвідповідальність і бездумну слухняність.
При цьому не можна не враховувати, що апарат завжди має тенденцію до збільшення своєї чисельності. Вона пов'язана почасти з тим, що те можна з абсолютною точністю відокремити необхідні функції від тих, без яких можна обійтися. Апарат управління, прагнучи до найповнішого виконання завдань, що стоять перед ним, може надмірно розширити свої функції й вийти за межі реальних суспільних потреб. Тому необхідні постійний контроль за розвитком апарату управління і вжиття заходів щодо його скорочення.
За цих умов особливо важливими стають питання культури державної служби, компетентності, високого професіоналізму службовців, етико-правові аспекти їхньої діяльності, моральна чистота й відлові діяльність за виконання своїх службових обов'язків. Лише професійно грамотне виконання управлінських функцій дасть змогу добитися відчутних результатів в управлінні. У зв'язку з цим має змінюватися й склад управлінського персоналу: підвищуватися питома вага висококваліфікованих спеціалістів, організаторів, працівників, які володіють не лише спеціальними знаннями й навичками, а й наукою управління. Тому відокремлена суспільним поділом праці функція організації зусиль багатьох виконавців на досягнення єдиних цілей залишається прерогативою професіоналів, які здійснюють свою діяльність в організаційно-структурних рамках апарату управління.
Необхідно дотримуватися правильного співвідношення суспільно-державної демократії та професійного управління. Це досягається, з одного боку, шляхом підвищення компетентності й діловитості, оперативності й розпорядливості управлінського органу й професійних службовців, а з іншого - публічності й підконтрольної їхньої діяльності, відповідальності й суворого дотримання законності, підвищення загальної й ділової культури. Лише дотримання цих вимог може зробити управлінський професіоналізм досить демократичним.