регистрация / вход

Рахунки бухгалтерського обліку і подвійний запис

Поняття бухгалтерських рахунків, їх будова та основні елементи, призначення та використання в обліку підприємства. Класифікація бухгалтерських проводок, їх різновиди та характеристика. Умови виникнення подвійних записів. Вибір апаратних засобів

Зміст

1. Рахунки бухгалтерського обліку і подвійний запис

1.1 Поняття бухгалтерських рахунків, їх будова

1.2 Рахунки як елемент методу бухгалтерського обліку, зв'язок з іншими елементами методу

1.3 Класифікація рахунків (активні, пасивні, активно-пасивні)

1.4 Синтетичні та аналітичні рахунки

1.5 Виникнення подвійного запису

1.6 Класифікація бухгалтерських проводок

1.7 Оборотна відомість по синтетичних і аналітичних рахунках

1.8 План рахунків бухгалтерського обліку, забалансові рахунки

2. Вибір конфігурації апаратних засобів і програмне забезпечення персонального комп'ютера

2.1 Класифікація персональних комп'ютерів

2.2 Основні та допоміжні пристрої комп'ютера, їх призначення

2.3 Характеристики моніторів

2.4 Конфігурація системного блоку

2.5 Вибір периферійного обладнання

3. Охорона праці

3.1 Умови праці бухгалтера

3.2 Інструкція з охорони праці при роботі на ЕОМ

Список використаної літератури

1. Рахунки бухгалтерського обліку і подвійний запис

Кожний наступний етап розвитку науки закономірно пов’язаний із попереднім. Бухгалтерський облік удосконалюється завдяки розумній інтерпретації та доповненню досягнень вчених і практиків попередніх епох. Однак, така інтерпретація не повинна бути механічним перенесенням старих ідей у сьогодення, пасивним запозиченням усього змісту теорій та гіпотез. Сприйняття старих ідей у нових умовах обов’язково включає елемент критичного аналізу, виявлення суперечностей між існуючим і бажаним та їх творче вирішення.

Нескінченний процес людського пізнання в певний момент розвитку бухгалтерського обліку примушує суттєво перебудувати систему знань про подвійний запис. Цей процес спрямований на пошук та інтерпретацію оригінальних ідей, нове висвітлення питань, що розкриваються у бухгалтерському обліку.

Сутність подвійного запису вчений пояснював виходячи з теорії трудової вартості, з подвійності, зумовленої подвійним характером процесу обміну, наявністю в товарі споживчої й обмінної вартостей. Дослідження сутності подвійного запису в бухгалтерському обліку дозволяє подолати труднощі в процесі пізнання нових господарських явищ, пояснити раніше невідомі господарські факти або виявити неповноту старих способів пояснення відомих фактів господарського життя підприємств. При цьому важливо прослідкувати історичний шлях розвитку подвійного запису, визначити його роль і місце в системі бухгалтерського обліку. Нового підходу до вирішення потребує питання застосування подвійного запису в умовах використання комп’ютерних технологій із застосуванням методу моделювання.

1.1 Поняття бухгалтерських рахунків, їх будова

Бухгалтерський баланс надає важливу інформацію про наявні ресурси підприємства. Проте для оперативного керівництва необхідна постійна інформація про зміни цих ресурсів та їх джерел, які відбуваються в процесі господарської діяльності. Для цього потрібно відображати кожну операцію в певній послідовності. Відображення господарських операцій безпосередньо у бухгалтерському балансі практично недоцільне, оскільки після кожної з них довелось би складати новий баланс. Крім того, баланс не може забезпечити одержання узагальненої інформації про обсяг змін по кожній групі засобів, або їх джерел. І, нарешті, баланс відображає стан засобів господарства тільки у грошовому вимірнику, облік же матеріальних цінностей потребує ще і натуральних вимірників. Тому поточний облік змін засобів та їх джерел в процесі господарської діяльності забезпечується за допомогою системи рахунків.

Рахунки бухгалтерського обліку є способом групування господарських операцій за економічно однорідними ознаками з метою систематичного контролю за наявністю і змінами засобів та їх джерел в процесі господарської діяльності.

Залежно від характеру облічуваних об'єктів записи на рахунках можуть здійснюватися у різних вимірниках (натуральних, трудових), але з обов'язковим використанням грошового вимірника з метою узагальнення різнорідних засобів і процесів. Зміст, призначення і будова рахунків зумовлені об'єктами, що на них обліковуються, і завданнями обліку.

Рахунки, як і інші складові методу бухгалтерського обліку, мають свою історію. Спочатку їх розглядали тільки як сам процес підрахунку чогось: грошей, матеріалів і сировини, різних запасів тощо. Відтак того, хто підраховує, називали рахівником. Згодом того, хто веде рахункові книги, почали називати бухгалтером – від нім. Bush – книга і halten – тримати.

Слово «бухгалтерія» має нині подвійне значення. Перше – це рахівництво, звітність, уміння вести рахункові книги. Друге – це структурний підрозділ підприємства, який повинен забезпечити всіх користувачів своєчасною і правдивою обліковою інформацією для управління і прийняття рішень.

Оцінюючи роль і значення рахунків у систематизації та накопиченні облікової інформації, необхідно підкреслити, що вони відіграють вирішальну роль у визначенні форми бухгалтерського обліку на кожному підприємстві. Жодна інша складова методу не впливає на вибір форми бухгалтерського обліку так, як це роблять рахунки.

Отже, суть рахунків бухгалтерського обліку полягає в групуванні та систематизації господарських операцій за відповідними ознаками та видами господарських засобів і джерел їх утворення, що створює налагоджену систему поточного бухгалтерського обліку на підприємстві.

Призначення рахунків – служити засобом відображення та поточного контролю господарських операцій, що охоплюють наявність і рух господарських засобів, власного капіталу й зобов'язань, а також процесів, пов'язаних з використанням трудових ресурсів та фондів оплати праці, використанням основних засобів, придбанням (заготівлею) предметів праці та їх споживанням, обліком процесу виробництва та реалізації.

Як складова методу бухгалтерського обліку система рахунків перебуває в тісному взаємозв'язку з іншими його складовими (елементами), зокрема документацією, подвійним записом, оцінкою, балансом, звітністю. Калькуляція та інвентаризація також є обов'язковими, але вони мають епізодичний характер і використовуються в кінці відповідних звітних періодів (місяць, квартал, півріччя, рік).

Для кожного виду активів і зобов'язань відкривають окремі рахунки. Якщо на рахунку обліковуються активи, то цей рахунок буде активним, а якщо зобов'язання – пасивним. Активні рахунки відрізняються від пасивних своєю побудовою, тобто тим, що саме обліковується на дебеті і на кредиті рахунка, а також формальною ознакою – місцем запису залишку: якщо залишок записано з лівого боку (дебет), то цей рахунок активний, з правого боку – пасивний.

У процесі відображення господарських операцій між рахунками виникає зв'язок, який називається кореспонденцією. Але до відображення кожну господарську операцію треба класифікувати (розмітити) згідно з можливістю її відображення на певному бухгалтерському рахунку. Цей процес розмітки господарських операцій за рахунками називається котировкою. Господарські операції, контировані та записані на бухгалтерських рахунках під окремим номером, виступають в якості бухгалтерської статті (проведення).

Проведення бувають прості, що стосуються тільки двох рахунків (один активний і один пасивний), і складні, що стосуються кількох рахунків.

В активних рахунках збільшення відбувається на дебеті, у пасивних – на кредиті. Щоб вивести кінцевий залишок за активним рахунком, необхідно до початкового залишку на дебеті додати оборот за дебетом і відняти оборот за кредитом. Залишок (сальдо) на кінець відповідного періоду буде на дебеті. Виведення кінцевого сальдо за пасивним рахунком відбувається в протилежний спосіб. Оборот є підсумковою сумою операцій за дебетом і кредитом рахунка.

Кожна господарська операція відображається на рахунках бухгалтерського обліку з дотриманням принципу подвійного запису.

Структуру рахунків визначено самою природою бухгалтерського обліку, бо процеси управління потребують чіткого відображення різноманітних господарських операцій. А тому в кожному рахунку має бути чітко визначено початкове сальдо, рух господарських засобів, кінцеве сальдо.

Збільшення і зменшення господарських засобів та їхніх джерел в результаті господарських операцій відображається на рахунках окремо. Тому рахунки бухгалтерського обліку прийнято зображати у вигляді двосторонньої таблиці, ліву сторону якої позначають умовним терміном «дебет», а праву – «кредит»* . Назву рахунка пишуть посередині таблиці. Схематично будову рахунка можна показати так:

Рахунок

(назва рахунка)

Дебет Кредит

Оскільки господарські засоби розміщені в балансі у лівій частині – активі, то і залишки засобів на активних рахунках записують також у лівій частині – на дебеті. Джерела господарських засобів відображаються у балансі в правій частиш (пасиві), отже, і залишки джерел засобів на пасивних рахунках також записують на правій стороні рахунка – на кредиті. Активні рахунки завжди мають дебетове сальдо, пасивні – кредитове. У цьому полягає один із взаємозв'язків між балансом і рахунками. Для кращого розуміння наведемо схему взаємозв'язку між балансом і рахунками.

На кожний вид засобів, відображений в балансі активною статтею, відкривають активний рахунок, на якому початковий залишок (сальдо) записують на дебеті. Отже, загальна сума всіх дебетових залишків активних рахунків дорівнює сумі кредитових залишків пасивних рахунків (оскільки підсумок активу балансу дорівнює підсумку пасиву).

Для забезпечення контролю за господарською діяльністю підприємства важливо мати відомості не тільки про залишки засобів та їхніх джерел, а й про обсяг господарських операцій за звітний період, тобто величину здійснених оборотів (наприклад, обсяг затрат на виробництво, випуск продукції, реалізацію тощо). Тому періодично, як правило, в кінці місяця, підраховують підсумки записів операцій на дебеті і кредиті рахунків, які називаються оборотами по рахунках .

Підсумок дебетових записів на рахунку називається дебетовим оборотом , а підсумок кредитових записів – кредитовим . Дебетові і кредитові обороти рахунків показують рух окремих видів засобів, їхніх джерел, господарських процесів за певний час.

Після запису операцій на рахунках треба визначити стан засобів та їхніх джерел на кінець звітного періоду, тобто встановити кінцеві залишки (сальдо) на рахунках. Кінцевий залишок (сальдо) визначають виходячи з початкового залишку (сальдо) й оборотів рахунка.

На активних рахунках на дебеті відображають залишок господарських засобів на початок місяця і збільшення їх, а на кредиті – зменшення засобів.

Для визначення залишку на кінець звітного періоду на активному рахунку до суми початкового дебетового залишку додають суму дебетового обороту (збільшення засобів) і від знайденої суми віднімають суму кредитового обороту (зменшення засобів).

В активних рахунках кінцевий залишок, як і початковий, може бути тільки дебетовим. Він показує наявність відповідного виду засобів на Звітну дату. При цьому в активних рахунках може бути:

1) дебет більший за кредит (тобто сума початкового дебетового залишку і дебетового обороту більша за суму кредитового обороту). Тоді різниця між ними показує кінцевий дебетовий залишок (наявність засобів) на кінець звітного періоду;

2) дебет дорівнює кредиту (тобто сума початкового дебетового залишку і дебетового обороту дорівнює сумі кредитового обороту). У цьому разі кінцевого залишку не буде і рахунок вважається закритим (відповідного виду господарських засобів на кінець звітного періоду немає).

Ознайомившись з будовою рахунків, бачимо, що дебет і кредит активних і пасивних рахунків мають різне значення. Так, на дебеті активного рахунка записують збільшення засобів господарства, а пасивного рахунка – зменшення джерел засобів; на кредиті пасивного рахунка записують збільшення джерел засобів, активного – зменшення господарських засобів. Активні рахунки мають залишок тільки дебетовий (оскільки не можна використати засобів більше, ніж їх надійшло); пасивні рахунки – тільки кредитовий (оскільки джерела засобів обмежуються наявними господарськими засобами).

У системі рахунків бухгалтерського обліку використовується невелика група активно-пасивних рахунків , на яких одночасно обліковують засоби господарства і їхні джерела, а відповідно, вони поєднують ознаки активних і пасивних рахунків (наприклад, рахунок «Нерозділений прибуток (непокриті збитки)». В практиці обліку активно-пасивні рахунки мають обмежене застосування. Детальнішу характеристику цих рахунків розглянуто в главі 6 «Класифікація рахунків». В кінцевому результаті записи на рахунках підпорядковані одному порядку, який розглянуто на прикладах активних і пасивних рахунків.

1.2 Рахунки як елемент методу бухгалтерського обліку, зв'язок з іншими елементами методу

Закон «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначив, що завданням бухгалтерського обліку є «надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства» (стаття 3).

Система рахунків у їхньому взаємозв'язку створює передумови для балансового узагальнення ресурсів підприємства за їх складом і розміщенням та джерелами формування на відповідну дату.

Бухгалтерський облік як невід'ємна частина системи народногосподарського обліку ґрунтується на наукових основах – діалектичному методі й економічній теорії. Науковий зміст методу бухгалтерського обліку визначається підходом до явищ господарської діяльності підприємств, розгляду всіх засобів і процесів у безперервному їх русі і розвитку, єдності, взаємозв'язку і взаємозумовленості. Разом з тим, бухгалтерський облік має свої, властиві тільки йому способи дослідження, що зумовлені особливостями його предмета, тобто об'єктів, що відображаються і контролюються, а також завдань і вимог, що ставляться до обліку. При цьому кожна господарська операція обов'язково оформляється відповідним документом, який служить письмовим доказом її здійснення. Документи (у тому числі складені за допомогою обчислювальної техніки на машинозчитувальних носіях – магнітних, паперових) служать обґрунтуванням для відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку. Тому вони повинні містити всю необхідну інформацію, бути своєчасно складені і підписані посадовими особами, відповідальними за здійснення операції.

Проте в процесі господарської діяльності можуть мати місце такі події, які в момент їх виникнення неможливо оформити відповідним документом (наприклад, природні втрати або псування матеріальних цінностей при зберіганні, несправність ваговимірних приладів, зловживання матеріально відповідальних; осіб, помилки в обліку тощо), що призводить до розбіжностей між фактичною наявністю цінностей і показниками обліку. Для виявлення таких розбіжностей періодично проводять інвентаризацію, під час якої перевіряють фактичну наявність матеріальних цінностей; одержані дані порівнюють з показниками обліку, а виявлені розбіжності (нестачі, лишки) документують і відображають в обліку. Поряд з документацією інвентаризація служить важливим засобом контролю за достовірністю показників обліку, збереженням господарських засобів, законністю здійснюваних операцій.

Бухгалтерський облік відображає велику кількість різноманітних об'єктів – засобів, джерел їх формування, господарських процесів, для узагальнення яких вимагається єдиний вимірник – оцінка. Оцінка – це спосіб грошового вимірювання засобів і процесів. За допомогою оцінки натуральні і трудові вимірники переводять у грошовий. В результаті грошової оцінки підприємство може визначити загальну вартість основних і оборотних засобів, що перебувають в його розпорядженні, контролювати їх використання в процесі господарської діяльності. Грошова оцінка є необхідною передумовою для відображення господарських операцій в обліку. Оцінка і калькуляція потрібні для вартісного вимірювання об'єктів бухгалтерського обліку.

Господарські операції, оформлені відповідними документами, мають розрізнений характер. Тому виникає необхідність у групуванні операцій за певними однорідними ознаками, щоб отримати потрібну інформацію про наявність і рух окремих видів засобів та джерел їх формування, про здійснення окремих господарських процесів і одержаних по них результатах. Таке групування в бухгалтерському обліку забезпечується за допомогою системи рахунків.

Рахунки бухгалтерського обліку є способом групування господарських операцій, оформлених відповідними документами, за економічно однорідними ознаками для систематичного контролю за змінами засобів та їх джерел в процесі господарської діяльності. На кожен об'єкт бухгалтерського обліку відкривається окремий рахунок, записи на якому здійснюють тільки на підставі відповідних документів. В результаті отримують систематизовану інформацію, необхідну для управління, аналізу і контролю за діяльністю господарства.

Господарські операції, що безперервно здійснюються на підприємстві, спричинюють взаємопов'язані і взаємозумовлені зміни в засобах та джерелах їх формування. Це зумовлює необхідність відображати господарські операції в системі рахунків способом подвійного запису, при якому суму кожної операції записують в певному порядку на двох рахунках. Наприклад, операція придбання матеріалів призводить, з одного боку, до збільшення виробничих запасів, а з іншого – до зменшення грошових коштів на рахунку підприємства, сплачених постачальнику за придбані цінності. Тому операцію по придбанню матеріалів записують на двох рахунках: на одному з них відображають надходження матеріальних цінностей, а на другому – витрачання грошових коштів. Відповідно, відпуск матеріалів на виробництво продукції за допомогою подвійного запису відображається як збільшення затрат виробництва і зменшення запасів матеріалів на складах. Такий спосіб запису господарських операцій в системі рахунків розкриває їх економічний зміст і забезпечує контроль за використанням ресурсів.

Таким чином, оцінені об'єкти бухгалтерського обліку підлягають економічному групуванню в системі рахунків із застосуванням способу подвійного запису, що забезпечує взаємозв'язок показників господарської діяльності.

Порядок відображення господарських операцій на рахунках, а також перелік самих рахунків (план рахунків) встановлюється Міністерством фінансів України і є обов'язковим для підприємств усіх форм власності.

Для одержання інформації про наявність і склад майна підприємства періодично складають бухгалтерський баланс, в якому порівнюють сукупність засобів господарства в грошовій оцінці з джерелами їх формування і цільовим призначенням. Оскільки кожний вид засобів господарства має певне джерело утворення, то загальна вартість засобів дорівнює джерелам їх формування. Ця рівність зберігається після будь-якої господарської операції. Обґрунтуванням для складання балансу служать записи на рахунках. Щоб забезпечити достовірність показників балансу, записи на рахунках періодично уточнюють за допомогою інвентаризації. Періодичне складання балансу дає змогу здійснювати контроль за змінами у складі засобів та їх джерелах, визначати фінансовий стан підприємства.

Для одержання інформації про результати діяльності підприємства за звітний період, крім балансу, на підставі записів на рахунках складають інші форми звітності (звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал тощо). Звітність завершує поточний облік у системі рахунків і повністю зумовлена його даними. Показники балансу та інших форм звітності аналізують для одержання інформації, необхідної для управління і контролю. Склад звітності, порядок заповнення звітних форм розробляється і затверджується Міністерством фінансів України за погодженням з Держкомстатом України.

Таким чином, основними способами (або елементами) методу бухгалтерського обліку є:

документація й інвентаризація;

оцінка і калькуляція;

система рахунків і подвійний запис;

баланс та інші форми звітності.

При цьому, окремі елементи методу не виступають самостійно, ізольовано від інших, а навпаки, тісно взаємопов'язані між собою і становлять метод бухгалтерського обліку тільки у своїй єдності. Так, документація в бухгалтерському обліку служить способом первинного спостереження за господарськими операціями і є єдиною підставою для відображення їх в системі рахунків; узагальнення об'єктів обліку на рахунках зумовлює необхідність грошової оцінки; взаємозв'язок обліковуваних об'єктів вимагає їх подвійного запису на рахунках; за даними поточного обліку в системі рахунків складають баланс та інші форми звітності. Реальність показників обліку перевіряється й уточнюється за допомогою інвентаризації. Таке поєднання елементів методу бухгалтерського обліку забезпечує суцільне, безперервне і взаємопов'язане відображення господарських операцій, а також одержання узагальненої інформації, необхідної для управління.

Отже, метод бухгалтерського обліку – це система способів, що забезпечують суцільне, безперервне і взаємопов'язане відображення і узагальнення у грошовій оцінці об'єктів обліку для контролю за збереженням господарських засобів і забезпечення інформацією, необхідною для управління.

За умов впровадження автоматизованих систем управління, використання сучасної високопродуктивної обчислювальної техніки всі елементи методу бухгалтерського обліку (рахунки, подвійний запис, оцінка, калькуляція, балансове узагальнення) зберігаються, проте відбуваються докорінні зміни в техніці збирання, реєстрації та опрацювання облікової інформації. Підвищення оперативності й аналітичності облікової інформації має велике значення для посилення стратегічних і регулюючих функцій управління.

Таким чином, бухгалтерський баланс і рахунки є взаємопов'язаними елементами методу бухгалтерського обліку: за даними балансу на початок місяця відкривають рахунки для поточного обліку господарських операцій, а потім дані цих же рахунків з відображеними на них операціями і виведеними кінцевими залишками служать підставою для складання нового балансу.

1.3 Класифікація рахунків (активні, пасивні, активно-пасивні)

Різнобічні завдання господарського керівництва та контролю потребують своєчасної і всебічної інформації про склад засобів підприємства і джерел їх формування, господарські процеси і фінансові результати діяльності. Це зумовлює необхідність використання в бухгалтерському обліку значної кількості різних за своїм змістом рахунків. Для більш глибокого та правильного розуміння і обґрунтованого використання в обліку рахунків необхідно знати їх економічний зміст, призначення та структуру, а це потребує науково обґрунтованої класифікації рахунків.

Під класифікацією рахунків розуміють їх групування за певними однорідними ознаками.

Класифікація рахунків допомагає вивченню змісту і будови рахунків. Знаючи загальні, найбільш суттєві і відмітні ознаки окремих груп рахунків, легше визначити, для чого призначений та як використовується той або інший рахунок у бухгалтерському обліку.

Рахунки бухгалтерського обліку класифікують за двома основними ознаками: за економічним змістом та за призначенням і структурою.

Класифікація рахунків за економічним змістом встановлює, що саме обліковується на даному рахунку, які конкретно об'єкти відображаються на ньому залежно від їх економічного змісту в процесі господарської діяльності. Ця класифікація дає можливість визначити систему рахунків, що підлягають використанню на підприємствах тієї або іншої галузі.

Класифікація рахунків за призначенням і структурою показує, для чого, для одержання якої інформації призначені ті або інші рахунки та яка їхня структура, тобто зміст дебету, кредиту і характер залишку. Однакові за структурою рахунки можуть відображати різні за економічним змістом господарські засоби і процеси.

Обидві класифікації рахунків науково обґрунтовані, тісно взаємопов'язані і доповнюють одна одну.

2. Класифікацій рахунків за економічним змістом

Класифікація рахунків за економічним змістом відповідає змісту предмета бухгалтерського обліку і зумовлена класифікацією об'єктів обліку, тобто господарських засобів, їх джерел і процесів.

Звідси за економічним змістом рахунки бухгалтерського обліку поділяють на дві групи:

– рахунки обліку господарських засобів (активів) підприємства і процесів;

– рахунки обліку джерел формування господарських засобів.

Класифікація рахунків обліку господарських засобів (активів) підприємств і процесів. Залежно від функціональної участі в процесі діяльності господарські засоби (активи) підприємства, як відомо, поділяються на: необоротні активи і оборотні активи.

Для обліку необоротних активів, їх наявності, руху, зносу в процесі діяльності і відновлення використовують:

рахунки обліку необоротних активів: «Основні засоби», «Інші необоротні активи», «Нематеріальні активи», «Знос необоротних активів», «Капітальні інвестиції» та ін.

Класифікація рахунків обліку джерел формування господарських засобів (активів) підприємства. Рахунки бухгалтерського обліку, які використовуються для обліку джерел формування активів підприємства, поділяються на дві групи:

- рахунки обліку джерел власних засобів;

- рахунки обліку джерел залучених (позикових) коштів.

Для обліку джерел власних засобів підприємства використовують:

- рахунки обліку власного капіталу: «Статутний капітал», «Пайовий капітал», «Додатковий капітал», «Резервний капітал»;

- рахунки обліку доходів і результатів діяльності: «Доходи від реалізації», «Дохід від участі в капіталі», «Інші фінансові доходи»;

Для обліку джерел залучених (позикових) коштів використовують:

- рахунки обліку довгострокових зобов'язань: «Довгострокові позики», «Довгострокові векселі видані;

- рахунки обліку поточних зобов'язань: «Короткострокові позики», «Короткострокові векселі видані.

Таким чином, класифікація рахунків за економічним змістом, показуючи, на яких рахунках має вестися облік тих або інших об'єктів бухгалтерського обліку, розкриває економічний зміст окремих рахунків. Таке групування дає змогу визначити систему рахунків, необхідних для обліку необоротних і оборотних активів, джерел їх формування, господарських процесів і результатів діяльності підприємств різних галузей та форм власності.

Класифікація рахунків за економічним змістом покладена в основу будови національного Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій.

Ознайомлюючись з класифікацією рахунків за економічним змістом, бачимо, що рахунки, призначені для обліку активів, об'єднані з рахунками, призначеними для обліку господарських процесів. Це пояснюється тим, що за допомогою необоротних і оборотних активів підприємства забезпечують здійснення господарських процесів, а тому при класифікації активи групують залежно від того, в якому процесі вони функціонують.

3. Класифікація рахунків за призначенням і структурою

За призначенням і структурою рахунки бухгалтерського обліку групуються залежно від їх обліково-технічних якостей, тобто як саме обліковуються ті або інші засоби, їх джерела та господарські процеси на рахунках, що відображається на дебеті, кредиті рахунка, що характеризує залишок відповідного рахунка. Рахунки бухгалтерського обліку за призначенням і структурою поділяються на такі групи: рахунки основні, регулюючі, операційні, фінансово-результатні і забалансові.

Основні рахунки у бухгалтерському обліку використовуються для контролю за наявністю і змінами господарських засобів та джерел їх утворення. Вони називаються основними тому, що об'єкти, які на них обліковуються, тобто господарські засоби та їх джерела, є основою господарської діяльності, і в своїй сукупності характеризують майнове становище підприємства. Ці рахунки за своїми показниками (залишками) служать основою для складання бухгалтерського балансу. Основні рахунки поділяються на: матеріальні, грошові, власного капіталу і розрахункові.

Матеріальні рахунки призначені для обліку наявності і руху (надходження, використання) матеріальних ресурсів підприємства. До них належать рахунки: «Основні засоби», «Нематеріальні активи», «Виробничі запаси», «Малоцінні і швидкозношувані предмети», «Готова продукція», «Товари» та ін.

Будова рахунків грошових коштів подібна до будови матеріальних рахунків: рахунки – активні, сальдо мають тільки дебетове; оборот по дебету показує збільшення грошових коштів, оборот по кредиту – їх зменшення.

Рахунки власного капіталу призначені для обліку джерел власних господарських засобів (активів). Вони показують форми їх створення і цільове призначення, а також зміни в процесі діяльності. До цієї групи належать рахунки: «Статутний капітал. Всі зазначені рахунки – пасивні.

Розрахункові рахунки призначені для обліку і контролю за розрахунковими відносинами даного підприємства з іншими підприємствами, організаціями та особами. На цих рахунках відображається заборгованість, що виникає у процесі господарської діяльності підприємства, а також зміни цієї заборгованості. Оскільки заборгованість може бути як на користь даного підприємства (дебіторська), так і на користь інших підприємств, організацій та осіб (кредиторська), то розрахункові рахунки поділяються на: активні, пасивні і активно-пасивні.

Активні розрахункові рахунки призначені для обліку дебіторської заборгованості і розрахунків по ній (тобто для обліку заборгованості інших підприємств, організацій і осіб даному підприємству). До таких рахунків належать: «Розрахунки з покупцями і замовниками», «Довгострокова дебіторська заборгованість», «Розрахунки з різними дебіторами», «Векселі одержані» та ін.

Пасивні розрахункові рахунки призначені для обліку розрахункових відносин з кредиторами, тобто за зобов'язаннями даного підприємства перед іншими підприємствами, організаціями та особами. До них належать рахунки: «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками», «Розрахунки по оплаті праці», «Розрахунки по-страхуванню», «Короткострокові позики», «Довгострокові позики», «Векселі видані» та ін.

Активно-пасивні розрахункові рахунки призначені для обліку розрахунків з таким підприємством, організаціями та особами, характер заборгованості яких змінюється, тобто стосовно даного підприємства вони можуть виступати то як дебітори, то як кредитори. До них належать рахунки: «Розрахунки за податками і платежами», «Розрахунки по інших операціях» та ін.

Окремі аналітичні рахунки, що відкриваються для обліку розрахунків з кожним дебітором і кредитором, можуть мати дебетове або кредитове сальдо. Оскільки із залишків окремих аналітичних рахунків складається залишок синтетичного рахунка, то активно-пасивні розрахункові рахунки мають одночасно дебетове і кредитове сальдо. Це сальдо можна одержати за допомогою оборотної відомості по аналітичних рахунках, які ведуться до відповідного синтетичного рахунка.

У практиці бухгалтерського обліку активно-пасивними розрахунковими рахунками користуються порівняно рідко – тільки для обліку розрахунків з такими підприємствами й організаціями, характер заборгованості яких безперервно змінюється, через що їх незручно обліковувати на різних рахунках – активному і пасивному. В усіх інших випадках для досягнення ясності в обліку розрахунків з дебіторами і кредиторами користуються активними або пасивними рахунками.

Регулюючі рахунки призначені для регулювання (уточнення) оцінки господарських засобів або джерел їх формування, які обліковуються на основних рахунках. Використовуються ці рахунки у тих випадках, коли по окремих об'єктах обліку необхідно одержати додаткову інформацію, потрібну для управління (наприклад, про первинну і залишкову вартість основних засобів). Регулюючими можуть бути як синтетичні рахунки, так і аналітичні, а також субрахунки.

Самостійного значення регулюючі рахунки не мають, тому кожен з них розглядається тільки разом з тим рахунком, який він регулює. Залежно від того, збільшують чи зменшують регулюючі рахунки залишок рахунка, що регулюється, вони поділяються на: доповнюючі, контрарні і контрарно-доповнюючі.

Доповнюючі регулюючі рахунки завжди збільшують суму залишку рахунка, що регулюється. Застосовуються вони в тих випадках, коли матеріальні цінності на основних рахунках відображаються в оцінці, меншій від фактичної вартості їх придбання (заготівлі).

До доповнюючих регулюючих активних рахунків належить аналітичний рахунок «Транспортно-заготівельні витрати» (до рахунка «Виробничі запаси» та ін.).

Контрарні регулюючі рахунки, на відміну від доповнюючих, зменшують оцінку залишку активів або їх джерел, що обліковуються на відповідних основних рахунках (що регулюються). Вони поділяються на: контрактивні (тобто протипоставлені активним рахункам) і контрпасивні (тобто протипоставлені пасивним рахункам).

Контрарно-доповнюючі регулюючі рахунки поєднують ознаки контрарних і доповнюючих рахунків. До них належить, наприклад, аналітичний рахунок «Відхилення фактичної собівартості готової продукції від планової.

Операційні рахунки призначені для обліку витрат, доходів і результатів діяльності підприємства. Ці рахунки мають велике значення, оскільки забезпечують інформацію про витрати і доходи по операційній діяльності та визначення фінансових результатів від цієї діяльності.

За призначенням і структурою операційні рахунки поділяються на групи: збірно-розподільчі, бюджетно-розподільчі, калькуляційні, номінальні, порівняльні.

Збірно-розподільчі рахунки призначені для обліку (попереднього збирання) накладних витрат, пов'язаних з організацією, обслуговуванням, управлінням цехами та іншими виробничими підрозділами основного і допоміжного виробництв з метою наступного розподілу їх між відповідними об'єктами. Необхідність використання збірно-розподільчих рахунків зумовлена тим, що зазначені витрати в момент їх здійснення неможливо прямо віднести на ті або інші об'єкти (наприклад, витрати по обслуговуванню виробництва й управлінню та ін.).

Бюджетно-розподільчі рахунки використовуються для розмежування витрат і доходів між суміжними звітними періодами (місяцями, кварталами, роками) з метою рівномірного включення у затрати виробництва (обігу) або відображення в обліку одержаних доходів.

Калькуляційні рахунки. Калькуляційні рахунки призначені для обліку сукупності витрат, пов'язаних з виробничим процесом, і визначення фактичної собівартості виготовленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Оскільки за даними цих рахунків складають калькуляцію (визначають собівартість), то самі рахунки одержали назву калькуляційних. Якість складання калькуляції значною мірою залежить від правильності обліку виробничих затрат на калькуляційних рахунках.

Номінальні рахунки. До номінальних належить рахунок «Собівартість реалізації» (призначений для узагальнення інформації про собівартість реалізованої продукції, товарів, робіт, послуг), а також рахунки, призначені для обліку операційних витрат, які

1.4 Синтетичні й аналітичні рахунки

Групування засобів, їх джерел і господарських процесів здійснюється на рахунках з більшим або меншим ступенем деталізації. Рахунки бухгалтерського обліку, які відкривають на підставі статей балансу для обліку господарських засобів та їх джерел, містять узагальнені (синтетичні) показники у грошовій оцінці. Зокрема, на рахунку «Основні засоби» відображають наявність і рух всіх основних засобів; підприємства (будівлі, споруди, машини, устаткування тощо); на рахунку «Матеріали» – наявність і рух всіх предметів праці даної групи; на рахунку «Постачальники» – загальну суму заборгованості всім постачальникам за одержані матеріальні цінності, а також зміни цієї заборгованості і т. д. Такі рахунки прийнято називати синтетичними * .

Отже, синтетичними називають рахунки, призначені для обліку економічно однорідних груп засобів, їх джерел, господарських процесів і результатів діяльності у грошовому вимірнику.

Облік, що здійснюється за допомогою синтетичних рахунків, називається синтетичним обліком. Цей облік необхідний для одержання узагальненої інформації про діяльність господарства, аналізу цієї діяльності і планування. Проте для оперативного керівництва господарством і контролю за збереженням і раціональним використанням ресурсів замало тільки узагальненої інформації, потрібна детальніша інформація про наявність і зміни кожного виду засобів, джерел, здійснення певних господарських процесів. Так, потрібна інформація як про загальну вартість виробничих запасів та їх використання, так і про запаси конкретних видів матеріальних цінностей за їх найменуваннями, сортами, розмірами тощо; в обліку розрахунків по оплаті праці, крім узагальненої інформації, потрібні відомості про розрахунки з кожним окремим працівником і т. д. Таку інформацію одержують за допомогою аналітичних * * рахунків.

Аналітичними називають рахунки, призначені для обліку наявності і змін конкретних видів засобів, їх джерел і господарських процесів.

Облік, що здійснюється за допомогою аналітичних рахунків, називається аналітичним обліком.

Кількість аналітичних рахунків по відповідному синтетичному рахунку визначається кожним підприємством залежно від наявності об'єктів, що підлягають обліку. В аналітичному обліку, поряд з грошовим, використовують натуральні й трудові вимірники.

Синтетичні й аналітичні рахунки тісно взаємопов'язані між собою, оскільки на них на підставі одних і тих же документів відображаються одні і ті ж господарські операції, але з різним ступенем деталізації; на синтетичному рахунку – загальною сумою, а на аналітичних рахунках до нього – частковими сумами. Коли дебетується або кредитується синтетичний рахунок, то одночасно дебетуються і кредитуються відповідні аналітичні рахунки до нього. Звідси, обороти і залишки аналітичних рахунків в підсумку повинні дорівнювати оборотам і залишку синтетичного рахунка, який їх об'єднує. Відсутність такої рівності свідчить про наявність помилок у бухгалтерських записах, які треба знайти і негайно виправити;:

Правильність облікових записів на аналітичних рахунках періодично перевіряється за допомогою інвентаризації, що забезпечує достовірність показників про їх залишки.

Рахунки аналітичного обліку можуть об'єднуватися безпосередньо відповідним синтетичним рахунком (наприклад, рахунки «Виробництво», «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками», «Розрахунки з підзвітними особами» та ін.).

Отже, субрахунки об'єднують відповідні групи аналітичних рахунків і, в свою чергу, узагальнюються синтетичним рахунком.

1.5 Виникнення подвійного запису

Історія бухгалтерського обліку не зафіксувала точної дати виникнення подвійного запису. Як складова (елемент) методу бухгалтерського обліку, подвійний запис налічує близько тисячі років. Відтоді подвійний запис постійно удосконалював форми і методи реєстрації, накопичення і обробки інформації, які, з розвитком продуктивних сил і особливо з появою в XX столітті електронної обчислювальної техніки, значно змінювались. Сутність же самого подвійного запису не змінювалась, бо не зникала головна потреба в ньому – потреба управління господарством.

Сутність подвійного запису полягає в тому, що кожна господарська операція записується двічі – за дебетом одного рахунка і за кредитом іншого. Відтак, щоб відобразити на рахунках господарську операцію, треба спочатку осмислити, що сталося в результаті цієї операції, тобто яких рахунків вона стосуватиметься.

Нагадаємо, що в «Трактаті про рахунки і записи» неодноразово згадуваний нами Лука Пачолі стверджує, що в Головній книзі ніщо не може бути занесено у розділ «Віддати», якщо його немає в розділі «Мати», і навпаки. Тільки завдяки цій вимозі можна забезпечити баланс, тобто однакові підсумки «Віддати» і «Мати». Якщо ці підсумки однакові, то можна зробити висновок, що записи велися правильно і на цій основі правильно виведено сальдо. Усе це дає впевненість у розумному провадженні господарства, бо, за словами того ж Пачолі, «…хто в справах своїх не вміє бути добрим бухгалтером, той буде блукати як сліпий навмання і не обминути йому великих збитків».

Чи можна якось обійтись без подвійного запису? Багатовіковий досвід підтвердив, що він є абсолютно обов'язковим елементом, засадною основою бухгалтерського обліку. Особливо помітною ставала необхідність подвійного запису за переходу від рабовласницького до феодального і капіталістичного суспільства, тобто тоді, коли виникала гостра потреба в удосконаленні системи управління. Не випадково Лука Пачолі спеціально наголошує на необхідності належного порядку ведення справ, щоб можна було без затримки одержати необхідні відомості як щодо боржників, так і щодо власних зобов'язань. Інакше кажучи, уже Пачолі бачив необхідність створення того, що нині називають системою економічної інформації.

Хоч подвійним записом користуються на практиці майже тисячу років, учені ще й досі не досягли згоди щодо його економічної суті. Ця суперечливість думок свідчить передовсім про величезну теоретичну складність механізму реєстрації, групування та систематизації господарських операцій. Головні розбіжності в поглядах науковців стосуються питань економічної основи подвійного запису, причин його існування. Різні автори обґрунтовують необхідність подвійного запису існуванням:

товарного виробництва та закону вартості;

різноманітних форм власності та їхньої динаміки;

різних джерел утворення майна підприємства;

впливу на виробництво різноманітних зовнішніх факторів (економічних, правових, соціальних та інших);

кругообороту засобів виробництва;

причинно-наслідкових зв'язків у процесі виробництва;

потреби об'єднання решти елементів методу бухгалтерського обліку.

Зрозуміло, що потреби управління диктують необхідність оформляти господарські операції відповідними документами, реєструвати та систематизувати їх на рахунках. Проте зафіксувати факт здійснення господарської операції – це лише перший крок: наступне оцінювання економічних явищ і процесів потребує однозначної відповіді на запитання: звідки походить майно, що є предметом цієї операції, який його характер щодо виробництва (необоротні чи оборотні активи), хто боржник чи кому треба сплатити кошти, як вплинули на господарську діяльність процеси виробництва, який кінцевий результат виробництва та господарської діяльності. Отже, ситуація об'єктивно складається так, що господарські операції і процеси треба контролювати за допомогою достовірної інформації, що її забезпечує тільки подвійний запис.

Нині, однак, усе частіше можна почути думку, що подвійний запис віджив своє і за умов побудови автоматизованого обліку є вже архаїзмом. Так, на фактичну відмову від подвійного запису було спрямовано численні пропозиції 60‑х років про заміну термінів «дебет» і «кредит» математичними знаками плюс і мінус. На нашу думку, ці «новації» свідчать тільки про поверховий підхід їх авторів до господарської діяльності підприємств. Адже зафіксовані на принципах подвійного запису господарські операції відображають відповідні зміни в активі чи пасиві, або одночасно в активі й пасиві в бік збільшення або зменшення. Такі зміни відбуваються на кожному підприємстві безвідносно до форми власності, порядку реалізації продукції, визначення кінцевого результату господарської діяльності, цінової політики, формування витрат, доходів тощо. Така фіксація враховує одне – сам факт здійснення операції.

Контрольне значення подвійного запису полягає в забезпеченні достовірності обліку, тотожності активу і пасиву, синтетичного й аналітичного обліку, своєчасності та повноти оприбутковування товарно-матеріальних цінностей, коштів, запобіганню зловживанням з боку посадових та матеріально відповідальних осіб.

1.6 Класифікація бухгалтерських проводок

Взаємопов'язані подвійні зміни у складі господарських засобів та їх джерелах в процесі діяльності підприємства зумовлюють необхідність відображення господарських операцій на рахунках способом подвійного запису, суть якого полягає у тому, що кожну господарську операцію в одній і тій же сумі записують двічі: на дебеті одного рахунка і кредиті другого .

Перш ніж відобразити господарську операцію на відповідних рахунках подвійним записом, на підставі первинних (або згрупованих) документів складають бухгалтерську проводку, під якою розуміють зазначення рахунка, який дебетується, і рахунка який кредитується, а також суму відображуваної в обліку господарської операції.

Кожна господарська операція внаслідок подвійного запису викликає взаємозв'язок між певними рахунками. Цей взаємозв'язок полягає у тому; що дебет одного рахунка Поєднується з кредитом іншого, характеризуючи зміни, які відбуваються у складі засобів або їхніх джерелах внаслідок господарської операції.

Взаємозв'язок рахунків, що виникає в результаті відображення на них господарських операцій подвійним записом, називається кореспонденцією рахунків, а самі рахунки – кореспондуючими.

У наведеному прикладі такими рахунками є рахунки «Каса» і «Поточний рахунок». Кореспонденція рахунків дає змогу визначити основний зміст господарської операції.

Залежно від кількості кореспондуючих рахунків розрізняють прості і складні бухгалтерські проводки (записи).

Простою називають таку бухгалтерську проводку, за якої один рахунок дебетується, а другий на цю ж суму кредитується, тобто коли кореспондують тільки два рахунки. Розглянута у нашому прикладі бухгалтерська проводка – проста.

Складною називають таку бухгалтерську проводку, за якої кілька рахунків дебетується, а на загальну суму записів по дебету кредитується один рахунок, або навпаки, – кілька рахунків-кредитується, а на загальну суму записів по кредиту дебетують один рахунок, тобто коли кореспондують між; собою більше німе два рахунки.

Складні бухгалтерські проводки не порушують правила подвійного запису, оскільки як у простих, так і в складних проводках зберігається взаємопов'язане відображення господарських операцій на дебеті і кредиті рахунків та рівність дебетових і кредитових підсумків.

Застосування складних проводок значно зменшує кількість облікових записів, робить їх більш наочними.

У практиці бухгалтерського обліку забороняється складати такі проводки, в яких по одній господарській операції кілька рахунків дебетується і одночасно кілька рахунків кредитується. Такі бухгалтерські проводки утруднюють встановлення взаємозв'язку рахунків і визначення за кореспонденцією між ними економічного змісту відображеної господарської операції, а це послаблює контроль за правильністю облікових записів. Тільки чітка кореспонденція між рахунками забезпечує наочність, ясність і доступність обліку, підвищує його контрольні функції.

Отже, подвійний запис є способом відображення господарських: операцій на кореспондуючих рахунках, при якому кожна операція записується на дебеті одного і кредиті другого рахунка в одній і тій же сумі .

З розглянутих прикладів можна зробити такі висновки про суть і значення подвійного запису:

– спосіб подвійного запису зумовлений змістом самих господарських операцій, які викликають взаємопов'язані подвійні зміни у складі засобів та їх джерелах в процесі господарської діяльності;

– при відображенні кожної господарської операції способом подвійного запису обов'язково кореспондують два рахунки, один з яких дебетують, а другий кредитують на одну і ту ж суму;

– якщо господарська операція відображається складною проводкою, то загальна сума записів на одній стороні кількох рахунків повинна дорівнювати загальній сумі, записаній на протилежній стороні кореспондуючого з ними рахунка;

– оскільки кожна господарська операція в одній і тій же сумі відображається на дебеті одного і кредиті іншого рахунка, то підсумок записів по дебету всіх рахунків має дорівнювати підсумку записів по кредиту рахунків. Відсутність такої рівності свідчить про помилки в облікових записах.

Таким чином, подвійний запис забезпечує контроль за правильністю облікових записів шляхом звірки рівності загальних підсумків дебетових і кредитових оборотів, а також залишків на рахунках.

У формі двосторонніх змін в системі рахунків відображається рух господарських засобів та їх джерел. Подвійний запис дозволяє з'ясувати, внаслідок яких операцій відбулися зміни певного виду засобів або їх джерел, звідки господарські засоби надійшли і куди вони були використані. Це дає змогу за допомогою системи рахунків як способу поточного бухгалтерського обліку одержувати безперервну інформацію про хід і результати господарської діяльності для потреб планування, оперативного керівництва, контролю й аналізу.

Правильна кореспонденція рахунків має велике значення для організації бухгалтерського обліку, оскільки вона вносить певний порядок в систему облікових записів. Тому встановленням кореспонденції між рахунками (складанням бухгалтерських проводок) займаються державні керівні органи, зокрема Міністерство фінансів України. Розроблені ним в нормативних документах типові кореспонденції рахунків по всіх можливих господарських операціях забезпечують єдиний порядок обліку в господарюючих суб'єктах всіх галузей і форм власності.

1.7 Оборотна відомість по синтетичних і аналітичних рахунках

Для узагальнення господарських операцій, відображених на рахунках, з метою отримання інформації про наявність і зміни ресурсів підприємства та джерел формування їх, а також для перевірки правильності облікових записів і складання якісної звітності дані поточного бухгалтерського обліку за звітний період необхідно узагальнювати. Для цього складають оборотні відомості , які є способом узагальнення оборотів і залишків рахунків за звітний місяць, а також засобом, взаємозв'язку між балансом і рахунками.

Оборотні відомості складають як по синтетичних рахунках, так і по аналітичних. В них показують обороти по дебету і кредиту рахунків, а також залишки на початок і кінець звітного місяця.

Ознайомимося передусім з будовою, порядком складання і призначенням оборотної відомості по синтетичних рахунках.

Оборотна відомість по синтетичних рахунках будується у вигляді багатографної таблиці, у першій графі якої записують назву рахунків, а в наступних графах – дебетові і кредитові залишки на рахунках на початок місяця, обороти по дебету і кредиту кожного рахунка за місяць, а також залишки на рахунках на 1-ше число наступного за звітним місяця. В кінці оборотної відомості по кожній із граф визначають підсумки.

Оборотна відомість по синтетичних рахунках за січень 2000 р.

Назва рахунків Сальдо на 1 січня Обороти за місяць Сальдо на 1 лютого
Дебет Кредит Дебет Кредит Дебет Кредит
Основні засоби 712000 - 168 000 - 880 000 -
Матеріали 36000 - 144000 100 000 80 000 -
Виробництво 4000 - 100 000 - 104 000 -
Каса 2000 - 28000 - 30000 -
Поточний рахунок 98 000 - - 78 000 20 000 -
Статутний капітал - 817 000 - 168 000 - 985000
Кредити банків - 20 000 20000 15000 - 15 000
Постачальники - 15 000 45 000 144 000 - 114000
Разом 852 000 852 000 505 000 505 000 1 114000 1 114000

Як видно, оборотна відомість узагальнює дані поточного синтетичного обліку, даючи зведену інформацію про зміни господарських засобів та їх джерел за звітний місяць, а також їх наявність на початок і кінець місяця.

Оборотна відомість по синтетичних рахунках має велике контрольне значення для перевірки правильності і повноти облікових записів на рахунках, що ґрунтується на одержанні в ній трьох пар рівних між собою підсумків : рівність підсумків по дебету і кредиту рахунків на початок місяця; рівність підсумків оборотів по дебету і кредиту рахунків за місяць; рівність підсумків залишків по дебету і кредиту рахунків на кінець місяця.

Рівність підсумків першої пари граф , тобто дебетових і кредитових залишків На рахунках на початок місяця, зумовлена рівністю підсумків активу і пасиву балансу , який є підставою для запису початкових залишків на активних і пасивних рахунках.

Рівність підсумків другої пари граф , тобто оборотів по дебету і кредиту рахунків, зумовлена подвійним записом операцій , згідно з яким кожна операція в однаковій сумі записується по дебету і кредиту різних рахунків.

Третя рівність (тобто підсумки залишків по дебету і кредиту рахунків на кінець місяця) зумовлена двома попередніми рівностями : якщо початкові залишки на І рахунках рівні між собою, а також рівні суми оборотів, то і залишки активних і пасивних рахунків на кінець місяця в підсумку повинні бути рівні між собою.

За допомогою оборотної відомості по синтетичних рахунках можуть бути виявлені в облікових записах помилки, зумовлені порушенням правила подвійного запису: якщо сума операції записана на дебеті одного рахунка, а на кредиті іншого пропущена (або навпаки), або коли на дебеті рахунка дана операція записана в одній сумі, а на кредиті другого рахунка – в іншій.

Оборотну відомість по синтетичних рахунках використовують для складання бухгалтерського балансу на наступну звітну дату (на 1-ше число наступного за звітним місяця). Кінцеві залишки на рахунках оборотної відомості показують наявність і розміщення господарських засобів (дебетові залишки), а також джерела їх формування (кредитові залишки). Ці залишки рахунків переносять у баланс, в якому рахунки, що мають дебетові залишки, записують в активі, а рахунки, що мають кредитові залишки, – в пасиві балансу.

Проте треба зауважити, що складання балансу – це не механічне перенесення в балансову таблицю залишків рахунків, наведених в оборотній відомості. Оборотна відомість містить тільки попередні показники про наявні господарські ресурси та їх джерела на звітну дату. Визначені в ній залишки перед складанням балансу перевіряють і уточнюють. Тому оборотну відомість по синтетичних рахунках називають ще перевірочним балансом.

Отже, оборотна відомість по синтетичних рахунках є способом узагальнення даних поточного бухгалтерського обліку з метою перевірки повноти і правильності облікових записів і складання балансу, а також: отримання узагальненої інформації про наявність і зміни господарських ресурсів та джерел їх формування, необхідної для управління діяльністю господарства.

Шахова оборотна відомість. Розглянута оборотна відомість дає загальну інформацію про стан і зміни господарських засобів та джерел їх формування, але недостатньо розкриває економічний зміст оборотів: звідки надійшли товарно-матеріальні цінності або грошові кошти, за рахунок яких джерел або де вони були використані. Цей недолік оборотної відомості можна усунути, побудувавши її за шаховою формою .

Основною перевагою шахової оборотної відомості є наявність в ній кореспондуючих рахунків, що дає змогу аналізувати господарські обороти і використовувати облікову інформацію для оперативного керівництва і контролю. Шахову оборотну відомість використовують також і для перевірки правильності кореспондуючих рахунків.

Оборотні відомості по аналітичних рахунках. Крім оборотних відомостей по рахунках синтетичного обліку (простої і шахової форми) підприємства складають також оборотні відомості по аналітичних рахунках. Техніка складання оборотних відомостей по аналітичних рахунках така сама, як і по синтетичних рахунках. Тільки по синтетичних рахунках щомісячно складають одну оборотну відомість, а по аналітичних рахунках – по кожній групі рахунків, що ведуться до відповідного синтетичного рахунка.

Оборотні відомості по аналітичних рахунках за змістом можуть відрізнятися між собою, що зумовлено особливостями обліковуваних на рахунках об'єктів. Так, аналітичний облік товарно-матеріальних цінностей ведеться як в натуральних, так і в грошовому вимірниках, тому в оборотних відомостях по аналітичних рахунках таких цінностей передбачені графи для запису їх кількості, ціни і вартості.

На відміну від оборотної відомості по синтетичних рахунках оборотні відомості по рахунках аналітичного обліку не мають трьох пар рівних між собою підсумків. Це пояснюється тим, що кожну оборотну відомість по рахунках аналітичного обліку складають тільки по одному синтетичному рахунку.

В оборотній відомості по аналітичних рахунках початкові і кінцеві залишки залежно від того, якими є рахунки – активними чи пасивними, будуть дебетовими або кредитовими. Оскільки записи на синтетичних і аналітичних рахунках роблять паралельно на підставі одних і тих же документів, то при правильних облікових записах підсумки оборотів і залишків в оборотній відомості по аналітичних рахунках повинні дорівнювати сумам оборотів і залишку відповідного синтетичного рахунка. Порушення цієї рівності свідчить про наявність помилок в облікових записах.

Показники оборотної відомості по рахунках аналітичного обліку свідчать про рух (надходження, видаток) і залишки матеріальних цінностей кожного виду. Порушення підсумків по синтетичному рахунку і відкритих до нього аналітичних рахунках в оборотній відомості свідчить про наявність таких помилок:

– операцію відображено на синтетичному рахунку, але пропущено в аналітичному обліку (або навпаки);

– на синтетичному рахунку по господарській операції записано одну суму, а на аналітичних рахунках – іншу.

Отже, підсумки оборотів і залишків по аналітичних рахунках повинні дорівнювати оборотам по дебету і кредиту, а також залишку синтетичного рахунка, який їх об 'єднує.

Оборотні відомості по аналітичних рахунках використовують також для одержання детальної інформації про рух і залишки окремих видів засобів та їх джерел, необхідної для контролю й оперативного керівництва.

Отже, оборотні відомості по аналітичних рахунках є способом узагальнення даних аналітичного обліку з метою перевірки правильності облікових записів і одержання інформації, необхідної для оперативного керівництва.

При значній кількості товарно-матеріальних цінностей більш доцільно складати сальдові відомості. Вони відкриваються на рік і по кожному виду цінностей містять дані (в натуральних і грошовому вимірниках) про їх залишки на 1-ше число кожного місяця. Показники ж оборотів відсутні.

1.8 План рахунків бухгалтерського обліку, забалансові рахунки

Важливе значення для одержання різнобічної інформації, необхідної для управління і контролю, має застосування науково обґрунтованого плану рахунків.

Під планом рахунків розуміють систематизований перелік рахунків, який визначає організацію всієї системи бухгалтерського обліку на підприємствах, в організаціях і установах з метою одержання інформації, необхідної для управління і контролю.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів» Міністерством фінансів України розроблений і затверджений (наказом від 30.11.99 №291) План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій. Він є обов'язковим для всіх підприємств і організацій України (крім банків і бюджетних установ).

Рахунки в Плані за економічним змістом згруповані у дев'ять класів: 1 «Необоротні активи», 2 «Запаси», 3 «Грошові кошти, розрахунки та інші активи», 4 «Власний капітал і забезпечення зобов'язань», 5 «Довгострокові зобов'язання», 6 «Поточні зобов'язання», 7 «Доходи і результати діяльності», 8 «Витрати за елементами», 9 «Витрати діяльності».

В окремий клас (нульовий) виділено забалансові рахунки.

Структура Плану рахунків зорієнтована на потреби складання фінансової звітності. Тому в Плані розмежовано балансові рахунки, які об'єднані в класи з розділами активу (1, 2 і З класи), пасиву балансу (4, 5, 6 класи) і номінальні рахунки, призначені для обліку затрат, доходів і фінансових результатів діяльності підприємства (7, 8 і 9 класи). Таким чином, показники розділів балансу заповнюються за даними рахунків 1–6 класів, а показники Звіту про фінансові результати – за даними рахунків 7 – 9 класів.

До синтетичних рахунків, які потребують більшої деталізації об'єктів, що обліковуються, Планом рахунків передбачені субрахунки, які визначають напрямки подальшої деталізації обліку, показують, в якому розрізі треба групувати показники рахунків аналітичного обліку в межах того або іншого синтетичного рахунка, щоб мати інформацію, необхідну для управління, складання балансу та інших форм звітності.

Кожному синтетичному рахунку і субрахунку, крім назви, присвоєно номер (код), тобто умовне цифрове позначення. Використання кодів рахунків значно прискорює і скорочує облікову роботу, а також є необхідною умовою при автоматизованому опрацюванні облікової інформації на обчислювальних машинах.

У Плані рахунків використано децимальну систему нумерації (кодування) рахунків. Це значить, що максимально можлива кількість синтетичних рахунків в Плані – не більше 99, а кількість субрахунків до відповідних синтетичних рахунків – не більше 9. За кожним класом закріплено певну серію номерів (кодів) рахунків з урахуванням деякого резерву вільних номерів (на випадок, якщо виникне потреба в додаткових синтетичних рахунках).

Номери (коди) синтетичних рахунків – двозначні. Субрахункам присвоєно порядкові номери (коди) в межах відповідного синтетичного рахунка. Номер (код) кожного субрахунка складається з номера синтетичного рахунка і порядкового номера самого субрахунка. При цьому перша цифра номера (коду) субрахунка означає номер класу, друга – номер синтетичного рахунка, третя – номер субрахунка.

Наприклад, код 103 означає: 1 – клас «Необоротні активи», О – номер синтетичного рахунка «Основні засоби», 3 – номер субрахунка «Будівлі і споруди»; код 201 означає: 2 – номер класу «Запаси», 0 – номер синтетичного рахунка «Виробничі запаси», 1 – номер субрахунка «Сировина і матеріали» і т. д.

Забалансові рахунки призначені для обліку активів, які не належать даному підприємству, але тимчасово перебувають у його користуванні або на зберіганні. До них належать орендовані необоротні активи, активи на відповідальному зберіганні, списані активи, гарантії та забезпечення надані і отримані та ін. Всі ці активи обліковуються на балансі тих господарств, яким вони належать. Підприємство, яке прийняло ці активи в тимчасове користування або на зберігання, обліковує їх на за-балансових рахунках. При складанні балансу залишки цих рахунків показують за підсумком балансу. Інакше при зведенні балансів окремих підприємств по галузях або всьому народному господарству ці активи були б враховані двічі: один раз на балансі того господарства, якому вони належать, а другий – на балансі господарства, де вони тимчасово перебувають. На забалансових рахунках обліковують, крім того, бланки суворого обліку (чекові книжки, акції, векселі тощо), умовні права і зобов'язання (застави, гарантії, зобов'язання тощо), списану на збитки заборгованість неплатоспроможних дебіторів (для спостереження за можливістю її відшкодування винними особами протягом трьох років) та інші об'єкти, які не вимагають подвійного запису.

До групи забалансових належать рахунки: «Орендовані необоротні активи», «Активи на відповідальному зберіганні», «Контрактні зобов'язання», «Гарантії та забезпечення одержані», «Списані активи», «Обладнання, прийняте для монтажу», «Бланки суворого обліку» та ін.

Відмітною особливістю забалансових рахунків є те, що вони не кореспондують ні між: собою, ні з балансовими рахунками, правило подвійного запису на них не поширюється; господарські операції на забалансових рахунках відображаються одинарним записом: тільки по дебету або тільки по кредиту відповідного рахунка. Тобто, при прийнятті об'єкта на облік забалансовий рахунок тільки дебетується (без кредитування іншого рахунка), а при списанні – кредитується (без кореспонденції з дебетом іншого рахунка).

2. Вибір конфігурації апаратних засобів і програмне забезпечення персонального комп'ютера

Сьогоднішній світ а, тим більше, завтрашній важко уявити без комп'ютерів, телевізорів, іншої електронної техніки. Комп'ютери стали невід'ємною частиною нашого повсякдення. Сьогодні ми можемо не тільки говорити про нові технології, а й про те, як ними безпечно користуватися. Банки, магазини, вузли зв'язку, видавництва, школи, офіси – їх зараз просто неможливо уявити без комп'ютерів.

Інформаційні технології відкривають кожному, хто навчається, доступ до практично необмеженого об’єму інформації та її аналітичної розробки, що забезпечує «безпосередню включеність» в інформаційні потоки суспільства.

Вся сукупність технічних засобів поділяється на фізичні та апаратно-програмні та включає в себе електричні, механічні, електромеханічні та електронні пристрої. Фізичні засоби реалізуються у вигляді автономних пристроїв та систем, що виконують функції загального захисту об’єктів, на яких обробляється інформація. Апаратні технічні засоби розміщують безпосередньо в обчислювальній техніці, в телекомунікаційній апаратурі чи в пристроях, що зв’язані з подібною апаратурою за допомогою стандартного інтерфейсу. Програмні засоби є програмним забезпеченням, що виконує функції захисту інформації.

Виникає питання: наскільки безпечно можна обладнати своє робоче місце, підібравши відповідні якісні комплектуючі?

Дана дипломна робота призначена щоб попередити користувачів персональних комп'ютерів, та тих, хто хоче придбати комп'ютер, що вибір неякісного обладнання, особливо моніторів, може серйозно підірвати здоров'я. Також змусити задуматися користувачів над дилемою: краще вибрати дорогий комп'ютер та безпечний, чи дешевий, але небезпечний.

2.1 Класифікація персональних комп'ютерів

Комп'ютер – це електронний пристрій, що виконує операції введення інформації, зберігання та оброблення її за певною програмою, виведення одержаних результатів у формі, придатній для сприйняття людиною. За кожну з названих операцій відповідають спеціальні блоки комп'ютера:

· пристрій введення,

· центральний процесор,

· запам'ятовуючий пристрій,

· пристрій виведення.

Комп’ютер – це апаратна частина + програмне забезпечення.

Апаратна частина комп'ютера (hardware) – це набір пристроїв, з яких він складається.

Окрім набору пристроїв, необхідно мати набір програм, що керують діями комп'ютера, – програмне забезпечення. В англійській мові для позначення програмного забезпечення є слово – software (м'який виріб). Це слово ввели спеціально, щоб наголосити на тому, що програмне забезпечення є рівноправною частиною комп'ютера як пристрою, призначеного для розв'язання задач. На відміну від «твердої» апаратної частини, програмне забезпечення є гнучким, змінюваним залежно від конкретної задачі, що розв'язується.

Усе програмне забезпечення (ПЗ) ділиться на три великі групи: системне; прикладне; інструментальне.

Системне ПЗ – це сукупність програм, призначених для управління апаратною частиною комп'ютера і забезпечення взаємодії користувача з комп'ютером. Цей вид ПЗ тому й називається системним, бо без нього робота комп'ютера неможлива.

Прикладне ПЗ – це програми, призначені для розв'язання завдань у різних предметних галузях. Типовими прикладними програмами є навчальні програми, видавничі системи, бухгалтерські пакети, текстові редактори.

Звісно, програми не виникають «із повітря», їх треба створювати. Для цього є інструментальне ПЗ.

Інструментальне ПЗ – це програми, призначені для розробки різноманітних програм.

Номенклатура видів комп'ютерів на сьогодні величезна: машини розрізняються за призначенням, потужністю, розмірами, елементною базою і т. д. Тому класифікують ЕОМ за різними ознаками. Розглянемо найбільш поширені критерії класифікації комп'ютерів.

Класифікація за призначенням

· великі електронно-обчислювальні машини (ЕОМ);

· міні ЕОМ;

· мікро ЕОМ;

· персональні комп'ютери.

Персональні комп'ютери

Бурхливий розвиток набули в останні 20 років. Персональний комп'ютер (ПК) призначений для обслуговування одного робочого місця і спроможний задовольнити потреби малих підприємств та окремих осіб. Персональні комп'ютери умовно можна поділити на професійні та побутові , але в зв'язку із здешевленням апаратної частини, межі між нами розмиваються. З 1999 року задіяний міжнародний сертифікаційний стандарт – специфікація РС99:

· масовий персональний комп'ютер (Consumer PC)

· діловий персональний комп'ютер (Office PC)

· портативний персональний комп'ютер (Mobile PC)

· робоча станція (WorkStation)

· розважальний персональний комп'ютер (Entertaiment PC)

Більшість персональних комп'ютерів на ринку підпадають до категорії масових ПК. Ділові ПК – мають мінімум засобів відтворення графіки та звуку. Портативні ПК відрізняються наявністю засобів з'єднання віддаленого доступу (комп'ютерний зв'язок). Робочі станції – збільшені вимоги до пристроїв збереження даних. Розважальні ПК – основний акцент до засобів відтворення графіки та звуку.

Класифікація по рівню спеціалізації

· універсальні;

· спеціалізовані.

На базі універсальних ПК можна створити будь-яку конфігурацію для роботи з графікою, текстом, музикою, відео тощо. Спеціалізовані ПК створені для рішення конкретних задач, зокрема, бортові комп'ютери у літаках та автомобілях. Спеціалізовані міні ЕОМ для роботи з графікою (кіно – відеофільми, реклама) називаються графічними станціями. Спеціалізовані комп'ютери, що об'єднують комп'ютери у єдину мережу, називаються файловими серверами. Комп'ютери, що забезпечують передачу інформації через Інтернет, називаються мережними серверами.

Класифікація за розміром

· настільні (desktop);

· портативні (notebook);

· кишенькові (palmtop).

Найбільш поширеними є настільні ПК, які дають змогу легко змінювати конфігурацію. Портативні зручні для користування, мають засоби комп'ютерного зв'язку. Кишенькові моделі можна назвати «інтелектуальними» записниками, дозволяють зберігати оперативні дані і отримувати швидкий доступ.

Класифікація за сумісністю

Існує безліч видів і типів комп'ютерів, що збираються з деталей, які виготовлені різними виробниками. Важливим є сумісність забезпечення комп'ютера:

· апаратна сумісність (платформа IBM PC та Apple Macintosh)

· сумісність на рівні операційної системи;

· програмна сумісність;

сумісність на рівні даних.

2.2. Основні та допоміжні пристрої комп’ютера, їх призначення.

Розглянемо докладніше апаратну частину комп'ютера. Вона складена за вдосконаленою схемою Дж. фон Неймана. Нагадаємо, що відповідно до цій схеми комп'ютер повинен складатися з:

· внутрішньої пам'яті, призначеної для зберігання даних
та програм, що необхідні комп'ютеру для роботи;

· центрального процесора, призначеного для виконання
команд; інколи його позначають абревіатурою CPU;

· пристроїв введення, призначених для введення в комп'ютер даних і програм;

· пристроїв виведення, призначених для виведення результатів.

Окрім того, в сучасних комп'ютерах використовуються так звані накопичувачі – пристрої, призначені для постійного зберігання даних та програм. Зазвичай ці пристрої називають зовнішньою пам'яттю.

Усі пристрої введення-виведення, а також пристрої внутрішньої пам'яті підмикають до системної шини через відповідні спеціальні плати, які називають адаптерами та контролерами. Центральний мікропроцесор, внутрішню пам'ять, системну шину, адаптери та контролери розміщують на одній платі, яку називають материнською.

Зовнішня пам'ять – це, як правило, накопичувачі на магнітних та оптичних дисках. Сюди входять жорсткі магнітні диски та гнучкі магнітні диски також існують оптичні диски (лазерні) CD-ROM з максимальним розміром ~ 650 Мбайт. Останні бувають двох типів 5.25» з максимальним розміром 1.2, та 3.5» з максимальним розміром 1.44 Мбайт.

Усі пристрої введення-виведення з точки зору порядку їх використання можна розділити на дві групи: стандартні (основні) – пристрої введення-виведення та нестандартні (неосновні). Останні ще називають периферійними пристроями. Стандартні пристрої – це пристрої за замовчуванням, тобто ті, з яких комп'ютер чекає введення-виведення, якщо спеціально не обумовлені інші пристрої. Такими пристроями є дисплей та клавіатура.

До нестандартних пристроїв можна віднести такі:

1. Накопичувачі на магнітних та оптичних дисках.

2. Пристрої виведення символьної та графічної інформації (принтери та плоттери).

3. Пристрої введення інформації (миша, сканер).

4. Пристрої зв'язку комп'ютера з телефонною мережею (модем).

Клавіатура призначена для вводу даних та керування роботою ПК. Для кожного символу призначена окрема клавіша, натиснувши на яку ви забезпечуєте ввід необхідного символу, кожен символ кодується 8‑ми бітним кодом. Клавіатура має 101–108 клавіш та декілька клавіш індикаторів, які говорять про нинішній режим роботи клавіатури.

Клавіатура в свою чергу поділена на чотири блока. Перший містить клавіші з літерами, цифрами, символами, а також ряд клавіш керування. На більшість клавіш припадає по три чи чотири символи. Наприклад перехід на верхній реєстр виконується натисканням клавіші Caps Lock.

Пристрої друку призначені для виводу інформації на папір. Інформація є двох типів: текстова, графічна.

Принтери бувають трьох типів:

1. Матричні (голчаті) спосіб друку на якому а) текстовий (подібний до виводу символів на монітор з клавіатури), б) графічний (голки вдаряють по матричній плівці та виводить зображення на папір).

2. Струмені принтери відображають інформацію на папері шляхом нанесення на папір фарбуючої речовини речовини, яка зберігається в головці та виприскується з форсунок.

3. Лазерні принтери забезпечують найліпшу швидкість та зображення, спосіб друку відтиск порошком на папері.

Накопичувачі бувають на жорстких магнітних дисках (вінчестерах) (англ. hard disk – жорсткий диск) і гнучких маг-пітних дисках – дискетах, або флопі-дисках (англ. floppy disk – гнучкий диск). Такі накопичувачі називаються дисковими накопичуваними. Є й інші види накопичувачів.

Накопичувані – пристрої, призначені для постійного зберігання інформації.

Дискові накопичувачі – це накопичувачі на жорстких і гнучких магнітних дисках.

Дисковод CD ROM – це пристрій читання компакт дисків на комп’ютері характеризується швидкістю передачі даних і якістю читання дисків.

Монітор – пристрій відображення візуальної інформації. Характеризується розміром по діагоналі трубки, що дозволяє поліпшенню розширення, величиною зерна, максимальною частотою відновлення кадрів по типі підключення. Розмір діагоналі монітора задається в дюймах. Чим діагональ монітора більша тим краще. Стандартні розміри трубки монітора: 15», 17», 19», 21» та інші. Зображення на моніторі формується з дрібних світлих крапок монітора, за принципом мозаїки. Окремий мозаїчний елемент (крапка) називається – пікселем.

2.3 Характеристика моніторів

Монітор – пристрій відображення візуальної інформації.

Монітор варто віднести до самого довгоживучому або консервативному компоненту в комп'ютерній системі з погляду заміни й модифікації. Дійсно, багато хто роблять модернізацію материнської плати, вінчестера, нарощують пам'ять, установлюють додаткові пристрої, однак монітор зміняється вкрай рідко через чималу вартість.

Саме за допомогою монітора ми сприймаємо всю візуальну інформацію від комп'ютера. Від якості й безпеки монітора прямо залежить ваше здоров'я – насамперед зір.

Сучасні монітори бувають 3х типів:

· ЕПТ монітори – на основі електронно-променевої трубки (по-англійському CRT – cathode ray tube)

· РК – рідкокристалічні монітори (по-англійському LCD – liquid crystal display)

· Плазменні монітори – на основі плазменної панелі.

ЕПТ – монітори

В основі ЕПТ моніторів лежить катодно-променева трубка. Її передня частина із внутрішньої сторони покрита люмінофором – спеціальною речовиною, здатним випромінювати світло при влученні на нього швидких електронів. Люмінофор наноситься у вигляді наборів крапок трьох основних квітів – червоними, зеленими й синього, їхніми сполученнями представляється будь-які кольори спектра.

Сучасні ЕПТ монітори добре передають кольори зображення, однак шкідливі для очей через електромагнітні випромінювання й мерехтіння зображення. Важливим параметром є частота відновлення екрана, що залежить також і від відеокарти.

РК – монітори

LCD або рідкокристалічні монітори зроблені з речовини, що перебуває в рідкому стані, але при цьому має деякі властивості, властивим кристалічним тілам. Молекули рідких кристалів під впливом електрики можуть змінювати свою орієнтацію й внаслідок цього змінювати властивості світлового променя минаючого крізь них.

У РК моніторів особливу важливість мають такі параметри:

· Тип матриці

· Контрастність

· Яскравість

· Кут огляду

· Час відгуку

У цьому випадку час відгуку відіграє важливу роль в іграх і при перегляді відео, а от якість передачі квітів прямо залежить від типу матриці.

РК – монітори завоювали популярність серед користувачів персональних комп'ютерів, тому що вважаються менш шкідливими для здоров'я, чим ЕПТ монітори. Уважається, що відсоток випромінювання від моніторів РК на 21% менше, ніж ЕПТ.

Плазменні монітори

Плазменні екрани створюються шляхом заповнення простору між двома скляними поверхнями інертним газом, наприклад, аргоном або неоном. Плазма газового розряду випромінює світло в ультрафіолетовому діапазоні, що викликає світіння часток люмінофора в діапазоні, видимому людиною. Висока яскравість і контрастність поряд з відсутністю тремтіння є більшими перевагами таких моніторів, однак, їхні цінові характеристики на порядок вище РК й ЕПТ моніторів.

Монітори підключаються до спеціального рознімання VGA або DVI на задній панелі відеокарти.

Основними виробниками моніторів є компанії Samsung, LG, NEC, Sony й інші.

Характеризується розміром по діагоналі трубки, що дозволяє поліпшенню розширення, величиною зерна, максимальною частотою відновлення кадрів по типі підключення. Розмір діагоналі монітора задається в дюймах. Чим діагональ монітора більша тим краще. Стандартні розміри трубки монітора: 15», 17», 19», 21» та інші. Роздільна здатність монітора визначається максимальною кількістю пікселів, що розміщуються по діагоналі і вертикалі екрана.

Вилична зерна визначає розмір крапки люмінофора на екрані. Чим вона менша, тим чіткіше і якісніше зображення. Стандартні значення: 0,28 0,26 0,25 0,24 0,21 0,20 мм. Частота обновлення кадрів монітора впливає на стомлюваність оператора при роботі з монітором.

При значеннях менше 70 Гц зображення на екрані злегка мерехтить, що сильно втомлює зір. Тому в сучасних моніторах цей параметр коливається від 70 Гц до 100 Гц у залежності від моделі, встановленої розділоздатності монітора і відео карти, встановленої на ПК.

Крім основних показників, для оцінки монітора є ще ряд допоміжних, таких як наявність програм керування колірною температурою зображення, якість зведення променів, наявність якісного противоблискового покриття, відповідальність радіаційної і екологічної безпеки ТСО – 95, ТСО – 99, ТСО – 03.

2.4 Конфігурація системного блоку

Як ми вже казали раніше, системний блок містить всі основні компоненти електроніки ПК . Розглянемо їх більш докладно.

Системний блок містить:

1. Блок живлення

2. Системну (материнську) плату

3. Мікропроцесор

4. Комплект адаптерів для підключення зовні пристроїв до ПК.

5. Шинний інтерфейс

6. Відеоплата

7. Звукова плата

8. Оперативна пам’ять

9. Дисковод гнучких магнітних дисків

10. Дисковод твердих магнітних дисків

11. Дисковод CD ROM

Як ми вже казали раніше, системний блок містить всі основні компоненти електроніки ПК . Розглянемо їх бiльш докладно.

Блок живлення. Вiн перетворює змiнний електричний струм у постiйний, забезпечуючи чотири стабiлiзованих напруги: +12В , -12В , + та - . Основна характеристика потужнiсть блока живлення.

Системна (материнська) плата. На ній розташована бiльшiсть основних елементiв, мiкросхем, що забезпечують роботу ПК . До них входять:

блок центрального процесора (процесор, сопроцесор);

постiйний запам'ятовуючий пристрiй (ПЗП) – (ROM );

оперативний запам'ятовуючий пристрiй (ОЗП) – (RAM );

генератор тактової частоти ;

шинний контролер (Bus Controller);

контролер переривань (Interrupt Controller);

контролер прямого доступу до пам'ятi ;

роз'єми розширення системи та iншi.

Всi компоненти, про якi йшла мова, з'єднуються один з одним за допомогою системи провiдникiв, що зветься шиною (Bus).

Розглянемо характеристики та функції, якi виконують вказанi вище компоненти більш докладно.

Мікропроцесор – пристрій перетворення даних. Процесор – це основний пристрій комп'ютера. Він призначений для перетворення введеної інформації.

Характеристикою процесора є розрядність регістрів – пристроїв двійкової пам'яті, з яких складаються його вузли. Сьогодні типовими є 64‑розрядні процесори типу Pentium або Athlon. Чим вища розрядність регістрі, тим більше даних вони опрацьовують за одиницю часу. Набір регістрів процесора і набір внутрішніх команд, які може виконувати процесор, утворюють архітектуру процесора.

Іншою характеристикою процесора є його тактова частота (кількість тактів за секунду), яка вимірюється в гігагерцах).

Інформацiя мiж окремими компонентами ПК передається по шинi. Задача контролера шини полягає в тому, щоб забезпечити при цьому надiйну передачу сигналiв. Контролер прямого доступу до пам'ятi призначений для обмiну iнфомацiєю мiж окремими пристроями (зокрема, дисководами та пам'яттю), минаючі процесор.

Пiд час роботи ПК багато пристроїв потребують уваги з боку процесора у той час, коли вiн зайнятий iншою роботою. Контролер переривань виконує функцiю «секретарки», яка стежить за цим процесом, встановлює вiдповiдну чергу.

Відеоконтролер, контролери дисководів. Ці контролери забезпечують необхідний зв'язок між процесором та відповідним пристроєм.

Розрізняють три види запам'ятовуючих пристроїв: пристрої постійної пам'яті, оперативної та дискової.

Внутрішня
Постійна Оперативна

Для постійного зберігання інформації

Інформація не зникає внаслідок вимикання машини

Інформацію можна тільки прочитати Обсяг пам'яті малий

Для зберігання інформації

протягом сеансу роботи Інформація зникає внаслідок вимикання машини Інформацію можна прочитати

або записати Обсяг пам'яті обмежений

Дискова

Для тривалого зберігання інформації

Інформація не зникає внаслідок вимикання машини

Інформацію можна прочитати або записати

Обсяг пам'яті великий

Постійна пам'ять. Деяка інформація (наприклад, програма початкового завантаження комп'ютера) постійно зберігається в пам'яті комп'ютера, навіть якщо він вимкнутий. Ця пам'ять називається постійною. Інформацію з неї можна тільки читати. Тому цей пристрій називають запам'ятовувачем тільки для читання. Отже, постійна пам'ять призначена для запуску комп'ютера і тестування його пристроїв.

Оперативна пам'ять. Інформація, яку вводить користувач з клавіатури чи дисків, потрапляє в оперативну пам'ять. З оперативної пом'яті вона надходить у процесор, де опрацьовується. З процесора інформація знову надходить в оперативну пам'ять. Отже, процесор весь-час обмінюється інформацією (даними) з оперативною пам'яттю. Якщо живлення вимкнути, вміст оперативної пам'яті втрачається. Оперативна пам'ять комп'ютера може мати ємність 128, 256, 512, 1024, 2048 і більше Мбайт і більше та розміщатися в одному чи кількох модулях. У цей час використаються наступні стандарти оперативної пам'яті: DIMM, DDR DIMM, DDR2 DIMM.

CASHE‑пам'ять – кеш-пам'ять – це невеликий за обсягом (256–512 Кбайт) модуль оперативної пам'яті, який характеризується високою швидкодією і призначений для прискорення процесів обміну даними між процесором і всією оперативною пам'яттю. Цей модуль тепер вставляють у головний процесор.

Графічна плата або графічна карта, відеокарта, відеоадаптер – це пристрій, що перетворить зображення, що перебуває в пам'яті комп'ютера, у відеосигнал для монітора. Відеопам'ять може мати ємність 32–1024 Мбайт. Чим вища ємність, тим швидше надходить графічна інформація на екран дисплея.

Дискова пам'ять. Для тривалого зберігання великих обсягів інформації призначена дискова пам'ять – це носії (магнітні чи оптичні диски) та пристрої читання-записування (дисководи). Цей вид пам'яті деколи називають зовнішньою пам'яттю, бо колись пристрої дискової пам'яті перебували поза системним блоком. Для дискової пам'яті характерні велика ємність носіїв і незначна порівняно з оперативною швидкодія пристроїв читання-записування.

Розрізняють такі типи дисків: тверді (постійні) диски, дискети та компакт-диски. Жорсткий диск або вінчестер (по-англійському Hard Disk Drive, HDD) – це енергонезалежний, перезаписуваний комп'ютерний запам'ятовувальний пристрій.

Жорсткий диск є основним накопичувачем даних практично у всіх сучасних комп'ютерах.

Характеристики жорстких дисків

Інтерфейс – це спосіб, що використається для передачі даних, відповідно контролер і рознімання.

Ємність жорсткого диска це кількість даних, які можуть зберігатися накопичувачем. Ємність сучасних пристроїв досягає 1000 Гб.

Час довільного доступу (random access time) – от 3 до 15 мс , як правило, мінімальним часом володіють серверні диски, самим більшим з актуальних – диски для портативних пристроїв.

Швидкість обертання шпинделя – кількість обертів шпинделя жорсткого диска у хвилину. От цього параметра в значній мірі залежать час доступу й швидкість передачі даних.

Кількість операцій вводу-виводу в секунду – у сучасних дисків це близько 50 операцій у секунду при довільному доступі до накопичувача й близько 100 операцій у секунду при послідовному доступі.

Пристрій читання міні-дисків (дискет, FDD) ємністю 1,2 чи 1,44 Мбайт тощо і рушій компакт-дисків (CD-ROM) ємністю 600 Мбайт чи 4 Гбайт. Постійний диск ще називають твердим диском, чи вінчестером. На ньому зберігається операційна система, прикладні програми і файли користувача. Міні-диски (дискети), а також твердий диск можна змінювати. З'явилися аналоги дискет, які мають ємність 100–200 Мбайт.

Тверді диски обслуговуються контролерами. Контролери вставляються у материнську плату і з'єднуються з дисководами багатожильними плоскими кабелями.

Звукова плата або звукова карта – дозволяє працювати зі звуком на комп'ютері. У цю годину звукові карти бувають убудованими в материнську плату, як окремі плати розширення і як зовнішні пристрої. Найперше завдання звукової плати – обробляти цифровий звук.

2.5 Вибір периферійного обладнання

Периферійні або зовнішні пристрої – це пристрої, розміщені поза системним блоком і задіяні на певному етапі обробки інформації. Передусім – це пристрої фіксації вихідних результатів: принтери, плотери, модеми, сканери і т. д. Поняття «периферійні пристрої» досить умовне. До їх числа може віднести, наприклад, накопичувач на компакт-дисках, якщо він виконаний у вигляді самостійного блоку і приєднується спеціальним кабелем до зовнішнього рознімного з'єднання системного блока.

Призначення і класифікація периферійного обладнання

Вхідними пристроями можуть бути: клавіатура, дискова система, миша, модеми, мікрофон; вихідними – дисплей, принтер, дискова система, модеми, звукові системи, інші пристрої. З більшістю цих пристроїв обмін даними відбувається в цифровому форматі.

Головним пристроєм вводу більшості комп'ютерних систем є клавіатура. Оскільки нині найчастіше використовується 101 клавіша клавіатура, розглянемо детальніше.

На клавіатурі можна вирізнити такі основні групи клавіш:

· Функціональні;

· Символьні і керуючі;

· Цифрова клавіатура;

· Спеціальні і допоміжні.

Маніпулятор миша, звичайно просто миша або мишка – один із пристроїв уведення, що забезпечують зручний інтерфейс користувача з комп'ютером.

Миша сприймає своє переміщення в робочій площині й передає цю інформацію комп'ютеру. Програма, що працює на комп'ютері, у відповідь на переміщення миші робить на екрані дія, що відповідає напрямку й відстані цього переміщення. У віконних інтерфейсах за допомогою миші користувач управляє мишачим курсором – маніпулятором елементами інтерфейсу.

На додаток до детектора переміщення миша має від однієї до трьох або більше кнопок, а також додаткові елементи керування – колеса прокручування, джойстики, трекболы й клавіші, дія яких звичайно зв'язується з поточним положенням курсору.

Існують наступні типи мишей:

· механічні миші;

· оптичні миші;

· лазерні миші;

· бездротові миші.

Пристрої виводу інформації

Монітор – пристрій відображення візуальної інформації.

Монітор варто віднести до самого довгоживучому або консервативному компоненту в комп'ютерній системі з погляду заміни й модифікації. Дійсно, багато хто роблять модернізацію материнської плати, вінчестера, нарощують пам'ять, установлюють додаткові пристрої, однак монітор зміняється вкрай рідко через чималу вартість.

Саме за допомогою монітора ми сприймаємо всю візуальну інформацію від комп'ютера. Від якості й безпеки монітора прямо залежить ваше здоров'я – насамперед зір.

Сучасні монітори бувають 3х типів:

· ЕПТ монітори – на основі електронно-променевої трубки (по-англійському CRT – cathode ray tube)

· РК – рідкокристалічні монітори (по-англійському LCD – liquid crystal display)

У персональних комп'ютерах застосовуються найрізноманітніші схеми формування звукових сигналів – від простих до складних. Стандартно з ПЕОМ поставляється проста схема, що складається з чотирьох мікросхем і динаміка. Динаміком управляє драйвер реле, він посилює вхідні цифрові сигнали і подає в динамік.

Для вводу-виводу даних використовуються різноманітні типи ПП: накопичувачі на гнучких дисках (дискети), накопичувачі на жорстких дисках (вінчестер), стрічкові, магнитооптичні, CD-ROM, DVD-ROM.

Пристрої, що запам'ятовують

В даний час використовуються накопичувачі на гнучких дисках (5. 25'' або 3. 5''). У залежності від щільності запису ємність 5. 25'' дисків може бути 360 Кбайт, 1.2 Мбайт, 3. 5'' – 720 Кбайт і 1.2 Мбайт. Ємність накопичувачів на жорстких дисках складає від 20 Мбайт до декількох Гбайт., а також флеш-пам'ять з різними об’ємами пам’яті.

CD-ROM, DVD-ROM є, в основному, адаптацією компакт-дисків цифрових систем, що аудиозаписують. Обсяг даних, збережених на одному диску CD ROM, складає 650 Мбайт., а DVD-ROM 4–9 ГБайт.

Друкувальні пристрої, графобудівники

Для виводу результатів роботи використовують принтери. В даний час використовується чотири принципових схеми нанесення зображення на папір: матричний, струйний, лазерний, термопереносу.

Матричні друкувальні пристрої.

Коли говорять про матричні принтери, звичайно мають на увазі пристрої ударної дії, наприклад усім відомі моделі Epson, Star і Microlin.

Струйні принтери.

Відносяться до безударних друкувальних пристроїв. Дані пристрої працюють практично безшумно. Струйні чорнильні принтери відносяться до класу послідовних матричних безударних друкувальних пристроїв. Вони ж у свою чергу підрозділяються на пристрої безупинної і дискретної дії.

Лазерні і LED – принтери.

У лазерних принтерах використовується электрографічний засіб створення зображення – приблизно такий же, як і в ксероксах.

Крім лазерних існують LED – принтери, що одержали свою назву через те, що напівпровідниковий лазер у них був замінено «гребінкою» дрібних світлодіодів.

Плотери.

Пристрій, що дозволяє подавати виведені з комп'ютера дані у виді малюнка або графіка на папері, називають звичайно графобудівником, або плоттером.

Сканер – це пристрій, який дає змогу вводити в комп'ютер чорно-біле або кольорове зображення, прочитувати графічну та текстову інформацію. Сканер використовують у випадкові, коли виникає потреба ввести в комп'ютер із наявного оригіналу текст і/або графічне зображення для його подальшого оброблення (редагування і т. д.).

Основні технічні характеристики сканерів:

· Роздільна здатність . Сканер розглядає любий об'єкт як набір окремих точок (пікселів). Щільність пікселів (кількість на одиницю площі) називається роздільною здатністю сканера і вимірюється у dpi (dots per inch – точок на дюйм).

· Глибина представлення кольорів. При перетворенні оригіналу у цифрову форму, зберігаються дані про кожний піксел зображення. Більшість сучасних кольорових сканерів підтримує глибину кольору 24 розряди.

· Область сканування . Максимальний розмір зображення, що сканується. Ручні сканери – до 105 мм, барабанні, планшетні сканери.

· Швидкість сканування . Немає стандартної методики, що визначає продуктивність сканера.

Модем – це пристрій призначений для під'єднання комп'ютера до звичайної телефонної лінії. Назва походить від скорочення двох слів – Модуляція та Демодуляція. За конструктивним виконанням модеми бувають вбудованими і зовнішніми (підключаються через один із комунікаційних портів, маючи окремий корпус і власний блок живлення).

3. Охорона праці

Згідно Закону України «Про охорону праці», охорона праці – це система правових, соціально – економічних, організаційно – технічних, санітарно – гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.

Цей Закон передбачає, що кожному працівникові на робочому місці гарантується відповідно до вимог нормативних актів про охорону праці: безпека технологічних процесів; безпечна робота машин, устаткування та інших засобів виробництва; необхідні засоби індивідуального захисту, що використовуються працівниками; санітарно – побутові умови.

Інструктаж з охорони праці проводиться на основі спеціальної інструкції, яка являє собою нормативний документ, що встановлює безпечні прийоми і методи праці під час експлуатації устаткування хімічного, електричного, газового, лазерного, офісного обладнання тощо. Ці інструкції знаходяться в конкретній відомості про безпечну організацію та утримання робочого місця, його небезпечні зони, системи сигналізації і блокування, дії у разу виникнення аварії тощо. Інструкція фіксує також заборонені дії працюючих, щоб виключити помилки, які можуть призвести до травм на робочому місці.

Інструктаж працюючих по безпеці праці поділяється на:

- вступний;

- первинний;

- повторний;

- позаплановий;

- біжучий.

Вступний інструктаж – в об’ємі 2–3 години проводять в кабінеті охорони праці, де дають коротку характеристику підприємствам і умовам праці, перераховують правила внутрішнього розпорядку, небезпечні виробничі фактори.

Первинний інструктаж – проводиться після вступного начальником, змінним майстром безпосередньо на робочому місці до початку роботи, де знайомлять з обладнанням, небезпечними зонами, з порядком застосування індивідуальних захисних засобів, з їх призначенням і правилами користування ними.

Повторний інструктаж – проводять один раз на півроку на робочому місці з переглядом випадків порушення умов праці.

Позаплановий інструктаж – проводять у випадку зміни технологічного процесу і обладнання або при порушені робітниками правил безпечних умов праці, при порушені дисципліни.

Біжучий інструктаж повинен проводитися перед початком роботи підвищеної небезпеки.

На робочих місцях повинні бути вивішені плакати або написи, які попереджували б робочих про небезпеку. Проведення інструктажів оформляють в журналі підписами робітників.

Пожежна безпека. Боротьба з пожежами ведеться в трьох напрямах:

- попередження виникненню пожежі;

- зменшення шляхів поширення вогню;

- ліквідація пожежі.

Електробезпека. Забороняється експлуатувати офісне обладнання з розбитими вимикачами, оголеними проводами та з іншими несправними елементами. На кожній розетці повинна бути вказана величина струму. Обслуговуючий персонал та користувачі програмного забезпечення повинні пройти спеціальну підготовку з техніки електробезпеки.

3.1 Умови праці бухгалтера

Приміщення і умови праці бухгалтерів повинні забезпечувати безпеку виконання службових обов’язків. Приміщення, в яких встановлюються персональні комп’ютери, обчислювальні пристрої повинні відповідати наступним вимогам:

- кабінет повинен мати природнє освітлення;

- кабінет повинен бути ізольованим від приміщень з великим рівнем шуму;

- площа для комп’ютера повинна відводитись не менше 6 кв. м.;

- поверхня підлоги повинна бути рівною, зручною для очищення, забороняється для прибирання приміщень використовувати матеріали які виділяють зі свого складу шкідливі елементи;

- поверхня стола на якому встановлюється монітор комп’ютера повинна бути горизонтальною, а для клавіатури – похилою;

- відстань від очей до екрану повинна бути в межах 0,6 – 0,7 м.;

Кабінет бухгалтера обладнується системою освітлення, вентиляцією, кондиціонером. Бажано кабінети, де встановлюються комп’ютери і обчислювальні машини, вікнами орієнтувати на північ або північний схід, якщо орієнтація вікон в інші сторони, то потрібно встановлювати сонцезахисні жалюзі.

При роботі за комп’ютером бухгалтер зобов’язаний дотримуватися нижче наведеної інструкції.

3.2 Інструкція з охорони праці при роботі на ЕОМ

Загальні вимоги безпеки праці

1. До самостійної роботи на персональних електронно-обчислювальних машинах (ПЕОМ) допускаються особи, що досягли 18-річного віку, пройшли медичний огляд, інструктаж з охорони праці і навчання за спеціальною програмою.

2. Під час роботи на ПЕОМ та інших пристроях, які входять до ПЕОМ, на працівника можуть впливати такі небезпечні та шкідливі фактори:

2.1. Електрострум. Випромінювання.

2.2. Перенапруга зору під час роботи з електронними пристроями, особливо при нераціональному розташуванні екрана по відношенню до очей.

3. Освітлювальні установки повинні забезпечувати рівномірну освітленість і не повинні утворювати засліплюючих відблисків на клавіатурі і інших частинах пульту, а також на екрані дисплею в напрямку очей оператора.

4. Дисплеї повинні розташовуватися при однорядному їх розміщенні на відстані не меншій 1 м від стін; відстань між робочими місцями повинна бути не менша ніж 1,5 м. Забороняється встановлювати дисплеї екранами один проти одного.

5. Кут нахилу екрана дисплея по відношенню до вертикалі повинен складати 10–15 градусів, а відстань до екрана – 400–500 мм.

6. У приміщеннях і на робочому місці необхідно підтримувати чистоту і порядок, проводити систематичне провітрювання.

7. Про всі виявленні під час роботи несправності обладнання необхідно доповісти керівнику, у випадку аварії слід негайно припинити роботу для усунення аварійних обставин.

8. Про кожний нещасний випадок очевидець, працівник, який його виявив або сам потерпілий повинен доповісти безпосередньому керівникові робіт і вжити заходів щодо лікарської допомоги.

9. Керівники, які не забезпечили дотримання вимог цієї інструкції, а також особи, що допустили порушення цих вимог притягують до відповідальності, згідно з діючим законодавством.

II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи

10. Перевірити наявність та надійність захисного заземлення устаткування.

11. Перевірити стан електричного шнура та вилки.

12. Перевірити справність вимикачів та інших органів управління ПЕОМ.

13. Перевірити наявність та стан захисного екрана на дисплеї.

14. При виявленні будь-яких несправностей ПЕОМ не вмикати і негайно повідомити про це керівника.

III. Вимоги безпеки праці під час роботи

15. Виконувати тільки ту роботу, яка входить в обов’язки працівника.

16. Вмикати і вимикати ПЕОМ тільки вимикачем, забороняється проводити вимкнення вийманням вилки з розетки.

17. Забороняється оператору знімати захисні кожухи з обладнання і працювати без них.

18. Не допускати до ПЕОМ сторонніх осіб, які не беруть участі у роботі.

19. Забороняється переміщати і переносити блоки, обладнання, які знаходяться під напругою.

20. Забороняється поправляти і заправляти фарбуючу стрічку на принтері під час роботи.

21. Не палити на робочому місці.

22. Суворо виконувати загальні вимоги по електробезпеці та пожежній безпеці.

23. Самостійно розбирати та проводити ремонт електронної та електронно-механічної частини ПЕОМ категорично забороняється. Ці роботи можуть виконувати лише фахівці з технічного обслуговування ПЕОМ.

24. ПЕОМ необхідно використовувати у суворій відповідальності з експлуатаційною документацією на неї.

25. Під час виконання роботи слід бути уважним, не звертати уваги на сторонні речі.

26. Про всі виявленні несправності та збої в роботі апаратури необхідно повідомити безпосереднього керівника.

Режим праці та відпочинку

27. Необхідно чітко виконувати встановлений режим праці та відпочинку, що враховує функціональну напруженість праці, динаміку систем організму та працездатності і передбачає обов’язкове виконання регламентованих перерв.

28. Основною перервою є перерва на обід. Крім того, у відповідності з особливостями трудової діяльності працівників на ПЕОМ, в режимі праці повинні бути додатково через кожну годину роботи перерви на 5–10 хв., а через 2 год. – на 15 хв.

29. Кількість знаків, які опрацьовуються, не повинна перевищувати 30-ти тисяч за 4 години роботи.

30. Під час роботи з текстовою інформацією (у режимі введення даних, редагування тексту та читання з екрану дисплея) найбільш фізіологічним є пред’явлення чорних знаків на світлому фоні.

IV. Вимоги безпеки праці після закінчення роботи

31. Відключити ПЕОМ від електромережі, для чого необхідно вимкнути тумблери, а потім витягнути штепсельну вилку із розетки.

32. Протерти зовнішню поверхню ПЕОМ чистою вологою тканиною. При цьому не допускається використання розчинників, одеколону, очищаючих препаратів в аерозольній упаковці.

33. Прибрати робоче місце. Скласти дискети у відповідні місця зберігання.

Відповідальність

За порушення пунктів даної інструкції винні притягуються до матеріальної, адміністративної і кримінальної відповідальності згідно з діючим Законом України про охорону праці.

V. Вимоги безпеки життєдіяльності в аварійних ситуаціях

При появі незвичного звуку, запаху паленого, самовільного вимкнення машини негайно припиніть роботу і повідомте про це безпосереднього керівника.

Висновки

Комп'ютер як засіб опрацювання інформації. З кожним днем інформації стає щораз більше. Для її опрацювання люди використовують різні методи (алгоритми) і технічні засоби. Основним технічним засобом опрацювання інформації є комп'ютер.

Комп'ютери використовують для перетворення, відображення, зберігання, пересилання, шукання, нагромадження інформації тощо.

Комп'ютер виконує складні обчислення, допомагає розв'язати інженерні та економічні задачі. Щоб вручну відтворити його кілька-секундну роботу, людині потрібні роки. Опрацьовану інформацію записують на магнітні чи оптичні диски, де вона зберігається тривалий час. На таких дисках нагромаджують дані, наприклад, про результати переписів населення, про робітників і службовців підприємств та організацій, вміст книгосховищ бібліотек, архівів, про наявність матеріалів на складах тощо. За допомогою комп'ютерів нараховують зарплату, виконують банківські операції, контролюють виробничі процеси, проектують машини, навчають студентів, діагностують хворобу, влаштовують телеконференції. Комп'ютер дає змогу швидко підготувати й видрукувати будь-який текст: лист, довідку чи документ; намалювати кольорову картинку чи відтворити мелодію.

Комп'ютери, подібно до телефонів, люди об'єднують у мережі, якими пересилають копії текстів, рисунків, документів, листів. За лічені секунди інформація про розклад руху літаків, поїздів, про наявність книжок у бібліотеці, зміст енциклопедичних словників та довідників, комерційна інформація про діяльність фірм і корпорацій подається з інформаційних банків на екран дисплея чи телевізора або папір у зручному для читання вигляді: в текстовій або графічній формі.

Персональний комп’ютер використовується в різних галузях діяльності людини. Залежно від сфери застосування комп'ютер повинен мати визначений набір необхідних пристроїв, що називається також конфігурацією комп'ютера. Від правильного вибору конфігурації залежить ефективність застосування комп'ютера для розв'язання певних задач. Конфігурацію комп'ютера визначають;

· тип ЦП і материнської плати (двохядерні процесори типу Intel або AMD з тактовою частотою вище 2,0 ГТц);

· обсяг оперативної пам'яті (512 -2048 MB);

· ємність вінчестера (80–1024 MB);

· тип дисплея (плазменний з діагоналлю більше 17»);

· відеокарти (Radeon чи GeForce з об'ємом пам'яті 256–1024;

· MB); S наявність додаткових зовнішніх пристроїв (принтери, сканеримодеми, TV‑тюнер, колонки);

· наявність програмного забезпечення для конкретного

· розв'язання потрібних задач і потреб користувача.

Отже, в дипломній роботі розглянуто основні пристрої персонального комп'ютера, їхнє призначення та сучасні їхні конфігурації.


Використана література

1. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»

2. Кужельний М.В., Лінник В.Г. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. – К.: КНЕУ, 2001–334 с.

3. «Бухгалтерський облік в Україні» за редакцією. Хом'яка, Львів, 2006; «Все про бух облік» – всеукраїнська професійна газета.

4. Бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні: Навч.-практ. посібник / За ред. С.Ф. Голова. – Дн.: Баланс-клуб, 2001.

5. Пархоменко В.М., Баранцев П.П. Реформування бухгалтерського обліку в Україні. 4.4. – Луганськ, 2004.

6. Глинський ЯМ. Інформатика: Навч. посібник для учнів 8–11 кл. середн. шк.: У 2‑х кн. – Кн. 2. Інформаційні технології. – Львів: Деол», 2001. – 256 с.

7. Глинський ЯМ. Інформатика: 8–11 класи. Навч. посібник для загальноосвітніх навчальних закладів: У 2‑х кн. – Кн. 1. Алгоритмізація і програмування. 3-тє вид. – Львів: Деол, СПД Глинський, 2003. – 200 с.

8. Інформатика: Комп'ютерна техніка. Комп'ютерні технології: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.І. Пушкаря. – К.:ВЦ «Академія», 2002. – 704 с

9. Руденко В.Д., Макарчук О.М., Патланжоглу М.О. Практичний курс інформатики. – К.: Фенікс, 2001. – 370 с.

10. Половнев Н.М., Якимов A.M. Системы автоматизированной обработки учетной информации. – М.: Финансы и статистика, 1994. – 187 с.

11. Твердохлеб Н.Г., Татарчук Н.И., Сендзюк М.А. Организация машинной обработки экономической информации в промышленности. – К.: Вища школа, 1984. – 416 с.


* Термін "дебет" походить від лат. debet, шо означає "бути винним", а "кредит" - від лат. credit, що означає "вірити". З часом терміни "дебет" і "кредит" втратили буквальне розуміння цих слів, а залишилися тільки умовними технічними, позначеннями сторін рахунка.

* Термін "синтетичний" походить від лат.syntesis. що означає зведення, об'єднання в єдине ціле окремих

* *Термін "аналітичний" походить від лат. analisys - розкладання цілого на складові частини (елементи).

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему