регистрация / вход

Формування системи моніторингу управлінської діяльності органів управління освітою як основи ефективної діяльності регіональної системи управління освітою

Обґрунтування необхідності формування системи моніторингу управлінської діяльності органів управління освітою як основи ефективної діяльності регіональної системи управління. Моделі, здійснення постійного оцінювання діяльності органів управління освітою.

Мазалова О.Г.

Центр проблем освіти Міністерства освіти і науки

Автономної Республіки Крим

Розвиток будь-якої країни супроводжується постійними змінами в суспільно-політичній, економічній сферах, у тому числі й у сфері освіти. Краще зрозуміти сутність освітніх процесів і тенденцій, вивчити їх вплив на суспільство, оцінити результати реформування системи державного управління освітою, зокрема загальною середньою, що відбуваються в останні роки загалом в Україні, і в Автономній Республіці Крим тощо можливо лише за умови комплексного вивчення сучасного стану системи освіти. Без проведення систематичних досліджень та оцінювання досягнутого системою освіти стану, визначення перспектив її розвитку, будь-яка освітня система рано чи пізно опиняється у кризі, що обумовлена розривом між освітою та умовами життя та потребами суспільства [7].

Реформування сучасної системи освіти передбачає реалізацію нових підходів у педагогічній теорії та практиці. Традиційна модель діяльності освітньої галузі, у який надається перевага функції контролю, не може бути життєздатною, вдосконалюватися в умовах постійного розвитку суспільств. Багатогранність діяльності органів управління освітою з питань реалізації державної політики в галузі освіти, створення умов для реалізації гарантованого Конституцією України права громадян на одержання повної загальної середньої освіти, вивчення рідної мови, забезпечення рівного доступу до якісної освіти, дотримання Державних стандартів початкової, базової, повної загальної середньої освіти, поточного регулювання функцій управлінських структур у регіоні потребує постійного пошуку раціональних підходів до оцінювання якості управлінської діяльності районних, міських відділів, управлінь освіти [2,4].

Метою даної статті є обґрунтування необхідності формування системи моніторингу управлінської діяльності органів управління освітою як основи ефективної діяльності регіональної системи управління освітою, тлумачення понять «управління», «ефективність» тощо.

На сьогодні, у традиційному підході до оцінювання управлінської діяльності органів управління освітою переважають функції контролю як адміністративної дії без урахування змін та здійснення коригувальних процедур, тобто оцінювання діяльності органів управління освітою не є ефективними.

Тому актуальним стає створення нової моделі, яка б дозволяла здійснювати постійне оцінювання діяльності органів управління освітою.

На відміну від традиційної, нова система оцінювання має ґрунтуватися на інших засадах. Насамперед, вона повинна охоплювати усі напрями діяльності та враховувати зміни, що відбуваються в галузі освіти.

Отже, виникає потреба у створенні системи оцінювання, у т.ч. сукупності показників та критеріїв, які надали змогу різнобічно вимірювати і оцінювати якість діяльності органів управління освітою.

Рішенню позначених проблем можуть сприяти моніторингові дослідженняуправлінської діяльності органів управління освітою.

У світовій освітній практиці сьогодні накопичено багатий досвід проведення моніторингових досліджень за різними показниками якості освіти.

Проблемам педагогічного моніторингу присвячені роботи закордонних і вітчизняних вчених, зокрема В.Андрєєва, В.Кальней, О.Ляшенко, А. Майорова, С.Подмазіна, С.Шишова та ін. Питання дослідження методології кваліметрії у системі управління освітою розглянуті в ряді робіт Г.Дмитренка, Г.Єльникової, О.Субетто та ін.

Загальні питання управління освітою вивчені Ю.Бабанським, В.Луговим та ін., зокрема державного управління якістю освіти – Т.Лукіною.

Вченими багатьох країн розглядаються та аналізуються різни аспекти управління освітою, а саме: побудова ефективної організаційної структури управління та вплив соціально-психологічних факторів на неї; інновації в процесі управління освітою, проблемі організації методичної роботи, що забезпечує ефективність управління освітою, зміни в управлінні регіональними системами освіти, особливості використання оцінних технологій в освітній діяльності, впровадження моніторингу як інформаційну базу системи освіти тощо.

Дані дослідження свідчать, що процеси, які відбуваються в практиці діяльності освітніх установ, висувають особливі вимоги до управління розвитком освітніх систем насамперед, регіонального рівня.

У теж час поза увагою дослідників знаходяться проблеми виявлення й обґрунтування організаційно-педагогічних умов моніторингу управлінської діяльності органів управління освітою на регіональному рівні. У цілому, аналіз наукової літератури, нормативних документів, освітньої практики дозволяє констатувати, що в сучасній регіональній освітній системі позначився ряд об'єктивних протиріч:

· між законодавчо закріпленою необхідністю створення результативно діючій регіональної системи управління освітою і недостатньою теоретичною розробленістю організаційно-педагогічних умов, що її забезпечують;

· між потребою в системному підході щодо оцінювання якості діяльності органів управління освітою і відсутністю системи оцінювання, зокрема показників та критеріїв, які надали змогу кількісно ії оцінювати.

Виявлені протиріччя обумовили визначення сукупності організаційно-педагогічних передумов створення результативно діючій регіональної системи управління освітою.

До об'єктів досліджень слід віднести діяльність районних (міських) органів управління освітою, ефективність діяльності яких підвищиться шляхом впровадження системи моніторингу :

· визначенням особливостей управління сучасною системою освіти з урахуванням специфіки регіону;

· виявленням організаційно-педагогічних умов моніторингу управлінської діяльності органів управління освітою;

· впровадженням організаційного механізму моніторингу управлінської діяльності органів управління освітою.

Термін «управління» з'явився у вітчизняній науці у зв'язку з бурхливим розвитком кібернетики, теорії соціального управління. Як показав аналіз наукової літератури, існують різні види управління: виробниче, технічне, державне, ідеологічне, господарське.Його характер, мета й принципи залежать від політичних та економічних основ, що домінують у тім або іншому суспільстві.

Історично склалися і використовуються в усіх галузях науки та народного господарства такі типи організаційної структури управління складними системами, як: лінійний, лінійно-штабний, функціональний, лінійно-функціональний, кожен з них має як недоліки, так і переваги [6].

Управління - усвідомлена цілеспрямована діяльність людини по впорядкуванню й підпорядкуванню своїм інтересам елементів зовнішнього середовища: суспільства, техніки, живої й неживої природи. Це діяльність, що забезпечує планомірне й цілеспрямоване функціонування складної динамічної системи. У широкому змісті слова «управління» - це цілеспрямована координація суспільного виробництва, у якій варто розрізняти управління об'єктами й управління процесами.

Управління можна визначити як цілеспрямований вплив на колективи людей з метою організації та координації їхньої діяльності в процесі виробництва. Відповідно до визначення Л. Карамушки управління як вид діяльності забезпечує ефективне та продуктивне досягнення цілей шляхом планування, організації діяльності, здійснення керівництва та контролю за організаційними ресурсами [6].

У результаті впливу суб'єкта управління на об'єкт управління, досягається певний результат.Аніж точніше результат відповідає поставленій меті, тим вище якість управління. Ми виходимо з теоретичних висновків , що управління характеризується наявністю системи й причинного зв'язку між її елементами, існуванням керуючої й керованої підсистем, динамічним характером системи й здатністю її до саморозвитку.

За елементи системи приймаються її об'єкти, частини, компоненти. Ними можуть бути цілі та завдання, концепція або стратегія, структура, технологія, люди. Елементи системи зв'язані між собою. Вони впливають один на одного своїм знаходженням у системі або виходом із неї, що є результатом взаємного впливу й взаємодії з навколишнім середовищем.

Процес управління як цілісна система вимагає глибокого аналізу, розробки й постановки певних цілей.

Сформульовані принципи управління, якими пропонувалося керуватися при виконанні управлінських функцій і рішенні управлінських завдань, а саме: «єдине підпорядкування всіх ланок, відповідальність керівників за кінцевий результат діяльності різних підрозділів, ступеневість управління, забезпечення оптимального співвідношення між централізацією та децентралізацією, поєднання адміністративних та громадських форм управління» [6].

З поняттям «управління» тісно зв'язано поняття «ефективність», що у своєму вихідному значенні визначається як найважливіший показник, що характеризує співвідношення отриманих суспільством економічних результатів і зроблених витрат.

Для опису ефективності використовують наступні поняття:

· відносини мети й результату (якість результату);

· час (тривалість процесу від його виникнення до завершення);

· зусилля (енерговитрати людини на одержання результату);

· матеріально-фінансові засоби досягнення мети;

· соціальні наслідки застосованого результату (віддалена в часі суспільно значима корисність результату).

Для оцінки ефективності, дослідники вважають достатнім три із зазначених вище: якості результату, часу й матеріально-фінансових засобів.

Отже, можна зробити висновок, що ефективність - це складна цілісна властивість. Ефективність, оцінена через отриманий результат, як правило, є підставою для прийняття управлінських рішень.


Література

1. Національна доктрина розвитку освіти// Освіта України.-2002.-№33.

2. Освіта України. Нормативно-правові документи. – К.: Міленіум, 2001. - 472 с.

3. Стратегія реформування освіти в Україні: Рекомендації освітньої політики.-К.: «К.І.С.», 2003.-296с.

4. Примірне положення про відділ (управління) освіти виконавчого комітету міської ради. Затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 01.04.2003р. №192 // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України 2003.

5. Лукіна Т.О. Державне управління якістю загальної середньої освіти в Україні: Монографія. – К.: Вид-во НАДУ,2004.

6. Освітній менеджмент: Навчальний посібник/ За ред. Л.Даниленко, Л. Карамушки.- К.: Шкільний світ,2003. – 400с.

7. Моніторингові дослідження як інформаційна база в системі управління якістю освіти. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 29-30 березня 2005 року. – Луцьк: Волинський інститут післядипломної педагогічної освіти, 2005, С.6-10.

Мазалова Олена Георгіївна – завідувач лабораторії Центру проблем освіти Міністерства освіти і науки Автономної Республіки Крим. 95024,м. Сімферополь, вул. 1-ої Коної Армії, 19-А; 8(0652)491188.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий