Смекни!
smekni.com

Аналіз господарсько-фінансової діяльності організацій (стр. 1 из 22)

МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра менеджменту та безпеки підприємницької діяльності

„Аналіз господарсько-фінансової діяльності організацій ”

ДИПЛОМНА РОБОТА

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст

за напрямом 0502 „Менеджмент”

зі спеціальності 7.050201 „Менеджмент організацій”

Київ 2010


ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Методологічні основи стратегічного управління підприємствами в сучасних умовах господарювання

1.1 Еволюція розвитку системи стратегічного менеджменту

1.2 Методологія стратегічного менеджменту

1.3 Типи стратегій розвитку бізнесу

Розділ 2. Аналіз ЗАТ “Пологівський олійноекстракційний завод” як системи управління

2.1 Особливості та загальна характеристика ЗАТ “Пологівський олійноекстракційний завод”

2.2 Вплив факторів зовнішнього середовища на формування стратегічних позицій ЗАТ “Пологівський олійноекстракційний завод”

Розділ 3. Шляхи розробки стратегій окремих бізнесів для ЗАТ “Пологівський олійноекстракційний завод”

3.1 Удосконалення розробки стратегічного набору ЗАТ “Пологівський олійноекстракційний завод”

3.2 Фінансово-економічні аспекти реалізації розробки стратегії окремих бізнесів ЗАТ “Пологівський олійноекстракційний завод” в стратегічних зонах господарювання

Висновки

Рекомендації

Література

Додатки


ВСТУП

Планування є вагомою складовою процесу менеджменту. Один з класиків цієї науки А. Файоль відзначав: "Управляти — це передбачати, а передбачати — це вже майже діяти". Серед видів планування важливе місце займає стратегічне планування як процес розроблення стратегій та основних методів їх здійснення для досягнення мети. Він охоплює формулювання місії й основних цілей організації, діагностику її середовища, генерування та аналіз стратегічних альтернатив з метою вибору найдосконалішої з них, визначення необхідних ресурсів і координацію із зовнішнім середовищем. В умовах високого рівня нестабільності, коли важливі завдання виникають так несподівано, що їх неможливо передбачити, систему стратегічного планування орієнтують на вибір стратегічних позицій, доповнюють терміновими заходами, які вирішують у межах проблемно-орієнтованих проектів, управління за "слабкими сигналами" чи в умовах стратегічних несподіванок. Зміст окремих етапів процесу планування стратегії здебільшого визначається об'єктом стратегічного управління: загальна (корпоративна) стратегія — стратегія організації в цілому; бізнес-стратегія — стратегія відповідного господарського підрозділу; функціональні стратегії — стратегії функціональних сфер господарювання.

Формування ринкових відносин у національній економіці потребує докорінних змін у системі управління на всіх рівнях, зокрема на мікрорівні. Його традиційна модель була зорієнтована на дії вищих органів управління і пошук внутрішніх резервів, тому сучасні економічні перетворення гальмує інертність керівників та їхня націленість на вирішення внутрішніх поточних проблем. Вітчизняні організації, діючи в умовах нестабільного розвитку ринку, посилення технологічного динамізму і конкурентної боротьби, роблять перші спроби передбачити своє майбутнє. Наприклад, з метою обґрунтування економічної доцільності реалізації підприємством певного проекту, повного або часткового перепрофілювання його діяльності складають бізнес-плани, а окремі напрями охоплюють поточними планами. Водночас згадані процеси свідчать про те, що суб'єкти підприємництва за відсутності чітко сформульованих цілей свого розвитку та економічної стратегії — напряму руху — намагаються розробляти тактику, уточнюючи певні його деталі. В умовах жорсткої конкурентної боротьби і посилення впливу змін, які відбуваються у зовнішньому середовищі, організації мають концентрувати увагу не тільки на внутрішньому стані справ, а й виявляти та враховувати у своїй діяльності можливі зміни оточення. При цьому основною залишається проблема збалансування внутрішніх можливостей організації та змін у зовнішньому середовищі з метою виживання в конкурентній боротьбі сьогодні й у перспективі. Ця обставина сприяє зміні певних стереотипів господарювання, появі та впровадженню системи стратегічного менеджменту, один з постулатів якого доволі красномовний: "Хто не дивиться вперед, опиняється позаду".

Стратегічний менеджмент вважають не тільки особливою управлінською діяльністю, а й вершиною науки управління. Серед інших дисциплін системи менеджменту його вирізняє те, що він розглядає методи розроблення загальної стратегії, яка є основою функціональних стратегій (маркетингової, виробничої, фінансової, кадрової, інноваційної), а також механізми їх реалізації з метою досягнення відповідності між цілями, внутрішнім потенціалом організації та зовнішнім середовищем. Цим інструментарієм особливо досконало має володіти той менеджер, у якого є амбітні плани та необхідні знання для того, щоб досягти відповідного рангу в ієрархії менеджерів, адже за розроблення стратегії відповідає вище керівництво організації.

Поява проблеми стратегічного управління викликана об’єктивними причинами (науково-технічним прогресом, глобалізацією бізнес-процесів, посиленням мінливості як середовища, у якому діє організація, так і відносин у менеджменті) і є результатом не тільки еволюційного розвитку предметних галузей управління. Виникнення та застосування у ХХ столітті методів і форм довгострокового та поточного планування, що засновані на оптимізаційному моделюванні, науково-технічному й економічному прогнозуванні, за допомогою яких визначалися тенденції розвитку виробництва, напрямки й характер діяльності організацій, були досить ефективні та своєчасні в умовах більш-менш стабільного зовнішнього середовища, цілей постійного зміцнення потенціалу організацій і насичення ринку товарами, державної протекціоністської політики та м’якого законодавства до соціальної відповідальності організацій, природокористування, екології й охорони навколишнього середовища, а також більш обмежених вимог споживачів до товарів.

З часом кількісна та якісна зміна масштабів господарювання й природокористування, розширення використання на практиці наукових досягнень й інформаційних технологій, все більше поширення національних, регіональних і корпоративних меж для інформації, товарів і послуг, капіталів і робочої сили, посилення конкурентної боротьби сприяли появі умов, коли пропозиція стала переважати попит. Характер споживчого попиту також змінювався. Виникла необхідність приділення певної уваги соціальним потребам, захисту прав споживачів, актуалізувалися проблеми природокористування, екологічної рівноваги, а також освіти. Істотно зростає динамічність і невизначеність факторів і процесів у соціально-економічних системах. Все це докорінно змінило господарську ситуацію, значно збільшило її розмаїтість та складність, що, в свою чергу, викликає необхідність реформування існуючої системи поглядів на управління. Стало неможливим підтримування відповідності між вимогами ринку й діяльністю організацій в умовах жорстко регламентованих систем управління, які не в змозі вирішувати завдання ефективного функціонування в умовах нестабільності й невизначеності зовнішнього середовища. Виникла методологія стратегічного управління, завданням якого є досягнення поставлених цілей і забезпечення відповідності потенціалу підприємства вимогам середовища, у якому воно функціонує, з урахуванням динамічних змін.

В економіці України спостерігаються послідовні стадії наростання нестабільності середовища, у якому діє організація. Темпи цього наростання значно вищі за середньосвітові. Ефективне функціонування підприємств у цих умовах зумовлює необхідність прискореного розвитку концепції стратегічного управління, розробки стратегії, методів, сценаріїв і засобів ефективних систем управління, що робить тему нашого дослідження актуальною.

Проблематика стратегічного управління докладно досліджена в багатьох роботах вітчизняних та іноземних авторів. У даній роботы враховані певним чином думки таких економістів, як Л. Абалкін, В. Бурк’є, О. Віханський, І. Герчікова, М. Моісєєв, Б. Соловйов, Д. Львів, Б. Райзберг, Р. Фатхутдінов, а також М. Аллі, І. Ансофф, П. Друкер, М. Кастельс, Ф. Котлер, М. Портер, А. Стрікленд, А. Томпсон, Д. Тапскотт, Дж. Харвей, М. Хаммер, К. Холінг й ін. Пропонуючи безліч змістовних аргументів, ці автори, на нашу думку, ряд питань, актуальних для розвитку теми, або не розглядають взагалі, або досліджують методично поверхово й не враховують багато сучасних принципів менеджменту, або ще перебувають під надлишковим впливом тейлоризму. У роботах деяких дослідників (С. Бороздін, С. Волков, І. Мацкуляк, Г. Животів, П. Половинкін, Л. Лисенко, П. Сімуш, Ф. Суслов, Л. Нікулін, П. Пімашков, О. Сагайдак, І. Ушачов, Ю. Ципкін, Н. Еріашвілі) розпочато досить успішні дослідження взаємозв’язків і взаємозалежностей між стратегічним управлінням і менеджментом, наведено методичні аспекти проблеми, однак еволюція концепції стратегічного управління, а саме стратегії, політики і їх реалізації представлена недостатньо докладно і тому має потребу в подальшій науковій розробці.

Мета проведеного нами дослідження полягає в узагальненні еволюції стратегічного управління, наведенні історії його розвитку й оформлення в систематизовану методику, яку реально втілити на практиці. Це дозволяє розширити й уточнити розуміння стратегічного управління і на цій основі робити вибір ефективної системи управління на рівні організації.

Завдання дослідження:

1. Розкрити еволюцію розвитку системи стратегічного менеджменту.

2. Визначити методологію стратегічного менеджменту.

3. Ознайомитися з типами стратегій розвитку бізнесу.