Смекни!
smekni.com

Українська школа бухгалтерського обліку (стр. 1 из 3)

Контрольная работа

по дисципліни: "Історія бухгалтерського обліку"

Зміст контрольної роботи

1. Зародження української держави і обліку на її території

2. Українська школа бухгалтерського обліку

Список використаної літератури

1. Зародження української держави і обліку на її території

Територію України у дослав`янський період населяли різні народи і племена. Найвідомішою і найдавнішою визнається трипільська культура, яка існувала в період з 2500 р. до 2000 р. до н. е.

Починаючи з VIII ст. до н.е. на території Чорноморського узбережжя сучасної України почали створюватися грецькі поселення. Греки вели торгівлю з народами, що тут проживали, заснували ряд міст-колоній. Облік у грецьких колоніях був організований за тими ж принципами, що і в самій Греції.

Відомо, що в V-VII ст. н. е., за часів життя наших пращурів, зокрема, таких слов'янських племен як анти, на території України в обігу з'явились іранські монети.

У VII-IX століттях утворився союз племен під назвою "Руська земля" з центром у м. Київ.

Систематизація облікової літератури та інших джерел дозволили розглянути історичний розвиток України та визначити в ньому етапи виникнення облікової культури, які будуть розглянуті нижче.

Зародження обліку в період княжої і литовсько-польської доби.

Київська Україна-Русь, як держава, виникла в IX столітті, у 882 р. На території цієї держави близько півтора століття використовувались примітивні прийоми обліку, пов'язані зі збором данини та обліком торгових оборотів. У період, коли київські князі тільки завойовували та об`єднували слов`янські племена, населення відбувало так зване "полюддя" - данину шкірами, воском, медом. Пізніше все населення було зобов`язане сплачувати данину від "диму", тобто землі, на якій проживали ("двору"), або "рала" - від землі, яку обробляли. Встановлювались і окремі спеціальні податки, такі як "ловчий" (утримання княжого двору під час полювання), повіз від перевезень, мито від торгів у місті тощо.

Недоторканість приватної земельної власності закріпив збірник законів України-Русі "Руська правда" Я. Мудрого (середина XI ст). Власність князя і держави ототожнювались, розмір данини та податків не регламентувались, тобто все було в руках князя. Таке юридично закріплене господарювання певним чином впливало на формування обліку в майбутньому, адже діяв принцип: держава є власником всього (або майже всього) майна, яке знаходилось в країні, що і зумовило необхідність створення єдиного органу, який би регламентував порядок ведення облікових записів, підпорядкувавши їх вертикальним правовим відносинам. Народ віддавав все державі в особі князя. Тому найвищу урядову посаду при княжому дворі займав дворецький. Основним його завданням був догляд за княжим двором і всім княжим майном.

Ведення обліку в ті часи, в тому числі і облікової роботи, знаходилось безпосередньо в підпорядкуванні печатника. Він був начальником княжої канцелярії (канцелярем) та укладав княжі грамоти, мав на збереженні княжу печатку.

Поштовхом у розвитку культури, освіти і облікової науки в Київській державі стало християнство: створювались школи, видавались книги, розвивалась наука, зокрема, математика - як основа обліку.

Так, ідеї української бухгалтерії зародились в монастирях під впливом візантійської наукової думки. Відповідна підготовка людей, які займались обліком та іншою писарською роботою, здійснювалась в монастирях

Київської Русі, а пізніше і Галицько-Волинського князівства. Там була сконцентрована вся наукова думка, відкривались школи, де учні мали змогу навчатись веденню обліку і записів.

Облік в монастирях був організований за принципом камеральної форми. Об`єктами обліку була готівка, доходи, видатки, а також дебіторська і кредиторська заборгованість. Суми дебіторської заборгованості клієнтів відображались по дебету, а по кредиту - їх внески. В окремих касових журналах реєструвались прибуткові та видаткові операції. Але облік не був систематичним. У цей період в Україні переважала проста бухгалтерія, хоча вже почали з`являтись паростки застосування подвійного запису.

В обліку тих часів застосовувався такий принцип: за кожен майновий об'єкт повинна відповідати певна особа або група осіб.

Комірниками при княжому дворі були стольник і ключник. Перший займався наглядом за княжим столом, контролював зберігання, оприбуткування та видачу харчів, другий зберігав ключі від комор і магазинів.

Комірники несли матеріальну і кримінальну відповідальність за збереження довірених їм цінностей. Винних били, "карали на горло", садили на "дибу" за кожну виявлену недостачу. Пропонувалося навіть, щоб у приміщенні складів до стін прибивати шкіру покараних за значну недостачу комірників як попередження для новоприйнятих.

У монастирях був свій порядок розподілу облікових обов`язків: управителем був келійник, йому підпорядковувались казначей і старці. Казначей відповідав за зберігання грошей, вів їх облік. Старці несли адміністративну та матеріальну відповідальність за ведення разових робіт і виданих їм під звіт матеріальних цінностей. В деяких монастирях були ще й прикажчики, які виконували обов`язки комірників, а також будівничі, на яких покладались функції ревізорів.

Роль матеріально відповідальних осіб виконували виборні цілувальники. У Статутній грамоті часів І. Мазепи є досить цікавий матеріал про особливості обліку при будівництві Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерського монастиря: інвентаризація і утримання недостач з попереднього будівничого; солідарна матеріальна відповідальність за всі матеріальні цінності разом з казначеєм; казначей зберігав ключі від комор, а будівничий опечатував комори; грошові надходження обліковувались в спеціальній книзі, яку вели казначей та будівничий, при цьому зазначалась кожна стаття, вказувалась дата і джерело надходження; аналогічна книга відкривалась для видачі і виплати грошових коштів; облік борошна, одягу та іншого інвентаря вівся в двох окремих книгах, в одній по надходженню, в другій - по витрачанню.

Висока відповідальність при княжому дворі та в монастирському господарстві призвела до створення певної техніки ведення обліку, яка поділяла облікові регістри, призначені для відображення в них надходження і відпуску грошових та матеріальних цінностей, послідовного проведення інвентаризації'.

Свої корективи в економічні відносини того часу, і, відповідно, в облік вніс період татаро-монгольської навали, який призвів до занепаду Київської держави і перенесення центру східнослов'янської культури до Галицько-Волинського князівства. Татари нав'язали свої облікові правила, докорінно змінили податкову політику, запровадили подушне оподаткування. У 1257 р. китайські чиновники-баскаки провели перепис населення, під яким розуміли не статистичний облік населення, а бухгалтерську інвентаризацію людей, покладену в систему подушного оподаткування.

В цей період в державі формувався принцип: кожна людина - об'єкт обліку, вона є підзвітною владі. В умовах України-Русі подушний податок довго не протримався і був замінений "сохою". Нова система оподаткування була заснована на принципі кругової поруки: платіж був громадським, а недоїмка будь-кого з членів громади погашалась іншими членами.

Важливими центрами торгівлі на той час були міста Київ, Львів, Кам'янець-Подільський, Луцьк. В створюваних купецьких куріях запроваджувалась оригінальна система обліку касових операцій. Вже в той час касову книгу складали з двох половин: у першій відображали надходження, а в другій - витрачання грошей. Надходження мало такі реквізити: дату, суму прописом і цифрами, від кого надійшли гроші, підставу платежу. Видаткова частина містила: дату, посилання на розпорядчий документ, відомості про одержувача грошей, суму прописом і цифрами, цільове призначення платежу, спосіб оплати. Книги на надходження або витрачання коштів з каси велися в двох примірниках, один з яких знаходився у купця або касира, другий - в особи, яка вела облік. Вільного місця між записами залишати не дозволялось. Особа, яка вела облік грошей в касовій книзі, повинна була складати присягу. Для виправлення запису слід було мати спеціальну постанову. При перерахунку грошей різницю записували на витрачання або надходження, неправильний запис закреслювати не дозволялось, його підкреслювали і над ним писали правильний. Виправлення в книгах мав виконувати лише один спеціальний нотаріус.

Необхідно зазначити, що комерційний облік купців, який поєднував облікову реєстрацію господарських явищ з сімейними розповідями, даними про війни та епідемії, був значно відсталішим від обліку, який вели при князівському дворі, в поміщицькому і монастирському господарствах.

В кінці XIV ст. торговельні міста, зокрема, Львів, отримали значні пільги від польського короля. Король Казимир у 1460 р. надав львівським купцям пільги по сплаті мита на території Польського королівства, а Львову - виняткове право оптової торгівлі та дорожнього примусу. Всіх купців, шлях яких проходив через Львів, "складське" право зобов`язувало протягом двох тижнів торгувати в місті своїми товарами, за винятком солі. Міське населення у той же час сплачувало податок із всього майна - як рухомого, так і нерухомого - в розмірі 4% від його вартості. Оподатковувалися копальні, млини, корчми. В середині XV ст. був введений непрямий податок - акциз, яким оподатковувались тільки алкогольні напої. Складна податкова система того часу, торгівля, банки, ремесла - все це вимагало подальшого розвитку та удосконалення рахунковедення, яке в ті часи було повністю зорієнтоване на Західну Європу.

2. Українська школа бухгалтерського обліку

Формування в Україні національної бухгалтерської школи відбувалось в невідривному зв'язку з російською, і лише з набуттям Україною незалежності розвиток її наукової школи став на самостійний шлях.