Культура управління підприємством (стр. 2 из 4)

5. Оцінка діяльності (атестація та переатестація) персоналу, визначення спроможності працюючого досягти більшого. Оплата і матеріальне стимулювання праці.

6. Охорона праці і здоров'я підлеглих.

7. Формування системи комунікації в середині організації. Турбота про соціально-психологічний клімат, виховання, владнання конфліктів.

8. Ведення інформаційно-аналітичної роботи щодо кадрів.

Культура управління — важлива сфера впливу на свідомість, вчинки підлеглих, їхні помисли і бажання. Водночас вона є одним з вирішальних чинників успіху в управлінні підприємством.

Справжня висока культура управління, як і культура особистості, — це гармонія знань і морально-етичних якостей, які безумовно, залежать від інтелектуально-культурних якостей особистості, що перебуває біля керма управління.

Термін "культура управління" стає змістовним, методологічним та однозначним, хоча його зміст зумовлюється і визначається залежно від структури об'єкта управління, організаційної культури та її субкультур. Саме тому вживаються різноманітні терміни "культура управління виробництвом", "культура організації управління", "культура управління суспільством", "культура соціального управління" тощо.

Ця зовні термінологічна розбіжність породжує інколи певні труднощі в аналізі методології управління як культурного явища, що створює враження про неуважність авторів, які вживають ці терміни. Хоча це зовсім не є "неуважністю", а викликано прагненням висвітлити найсуттєвіші проблеми в суті визначення методології тієї чи іншої форми з погляду її культурного змісту.

Водночас сама методологія такого узагальнюючого рівня засвідчує можливість створення єдиної культури управління, однорідної галузі знань, самостійної теорії. Це знімає звинувачення науки управління в претензійності, в тому, що така загальна наука і саме її найменування умовні, що в даному випадку може йти мова про організаційну культуру стосовно об'єктів управління, що процес управління обумовлений зв'язком різнорівневих елементів юридичного, економічного, психологічного чи соціального характеру і тому немає необхідності вдаватись у зв'язку з цим в апріорне визначення контурів якоїсь нової теорії управління.

Все ж наявність таких зауважень не ослаблює загального висновку, що культура управління існує як система знань про процеси управління, структури управлінських систем, форми, методи і принципи управлінської діяльності. Вона будується на підставі загально-методичних принципів визначення умов і можливостей формування наукового знання, оскільки відомо, що правильна теорія повинна бути роз'яснена і розвинена стосовно конкретних умов і на підставі існуючих положень.

Конкретні умови визначаються характером і рівнем суспільного розвитку, структурою суспільних відносин і зв'язків, рівнем духовної культури, знаннями, накопиченим досвідом творення людства. Ці обставини мають вирішальний вплив на наукове знання в галузі управління, його культури. Воно, безумовно, буде визначатися тими обставинами, що характеризують об'єкт управління, суспільство як у цілому, так і структуру об'єкту, яким управляють закономірності його функціонування і розвитку. Наведене включає в себе такі основні принципи:

вибір форми поведінки;

стиль і тактика поведінки з погляду моральних і естетичних цінностей;

особиста поведінка, міра її такту і відповідальності як показники вияву і розвитку духовної культури особистості;

сфери і рівні поведінки за відповідними моральними нормами. Інакше кажучи, наскільки наші вчинки і поведінка не ображають інших, подобаються їм чи викликають заперечення, сприймаються схильно чи відкидаються;

нарешті, що можна, а чого не можна дозволяти собі в певній ситуації.

Сюди ж можна віднести і певну систему керівництва залежно від культури керівника, засвоєної ним від того, що поступово формувалося впродовж століть у суспільстві і сьогодні набуло досить чітких форм свого вияву.

Для повноти методології культури управлінської діяльності наведемо основні чинники, що впливають на культуру управління. [12;112]

До них належать:

рівень загальнокультурного розвитку країни, її матеріальне і духовне становище у конкретний період розвитку, що визначає організаційну культуру конкретної системи управління, її суб'єктів;

рівень розвитку конкретного об'єкта управління, стан його потенціалу, зв'язки із зовнішнім середовищем, стан технології, його конкурентоспроможність, здатність впливати на систему управління завдяки власним досягненням в культурі;

стан правової забезпеченості навчального закладу, всіх видів суспільно корисної діяльності, адекватність правових норм країни і потреб конкретної організації, можливості спиратися на правовий базис країни і визначеного об’єкта управління;

система зовнішніх зв'язків, зовнішніх «подразників», які стосуються безпосередньо конкретного об'єкта управління, а звідси і конкретного виду управлінської діяльності навчального закладу, її культури, каналів доступу сторонньої культури управління, ступінь інтенсивності такої доступності, їх об'єктивний чи суб'єктивний характер;

організаційно-правовий і організаційно-культурний порядок в навчальному закладі, рівень його культури, загальні, національні, галузеві, конкретні виробничо-організаційні схеми поведінки робітників, які забезпечують запрограмований рівень культури управлінського персоналу;

програми розрахункової ефективності праці управлінського персоналу, їх місце і роль у підвищенні продуктивності праці через культуру постановки справи, культуру управлінських комунікацій, через систему управлінських рішень, внесених у технологію виготовлення продукту (матеріального чи духовного).

Формування, розвиток і функціонування культури управління здійснюється в ході практичної діяльності суб'єктів управління. Але це судження зовсім не означає, що вона суцільно пронизана прагматизмом, практицизмом. Для того, щоб досягти високого рівня управлінської культури, необхідно опановувати знаннями сутності управління, навчатися застосовувати управлінські методи на практиці.

По суті справи, культура управління – це те ж саме що й управління завдяки культурі, якщо вважати культуру системою наявних цінностей конкретного суспільства соціальної групи та особистості. Управління не здійснюється у вакуумі воно існує серед людей зі вже сформованими ідеалами, стереотипами, поглядами і т.п., тому якщо керівник не знайомий з цінностями організаційного середовища, він безкультурний сам по собі.

Ключовим фактором системи управління забезпечення економічного зростання в організації, а, отже, і позитивних змін в економіці, є фактор створення культури нової якості.

1.2. Управління якістю культури організації та система цінностей

В сучасних умовах господарювання важливим етапом діяльності підприємств є створення тотальної (всеосяжної) системи управління якістю, яка ґрунтується на філософії якості, суть якої зводиться до втягнення всіх працівників організації у відповідальність за якість продукції, а також забезпечення високої якості на всіх етапах діяльності підприємства. Зокрема невід’ємною частиною ефективного управління організацією, є висока якість культури організації.

Культура організації — це набір ключових цінностей, очікувань і норм, що приймаються і розділяються членами організації. Культура є описом неформальних правил, що об’єднують співробітників компанії.

Будь-яка організація, що існує тривалий термін та володіє власною культурою, в тій чи іншій мірі відповідає її місії і цілям, а ступінь цієї відповідності становить якість культури організації (рис. 1.2.1), комплексний показник якого визначається наступними характеристиками:

якістю місії і цілей організації як ступенем їх суспільної значимості;

якістю управління як ступенем відповідності системи управління просуванню організації в напрямку досягнення цілей і виконання її місії;

якістю ведення бізнесу, що забезпечує фінансову стабільність організації та її надійність як партнера;

якістю особистісних характеристик вищого керівництва як ступенем їх відповідності вимогам компетенції і стимулювання просування організації до поставлених цілей;

якістю виробничого середовища організації як ступінню відповідності умов праці вирішення оперативних завдань і виконання місії організації.

Рисунок 1.2.1. «Якість культури організації»

Якість управління організацією розвивалася у часі під впливом змін у суспільстві, науці та ідеології, що проявилося у зміні форм і способів управлінських дій.

Культура управління організацією визначається рівнем розвитку компонентів управління (див. рис. 1.2.1) згідно з класичною парадигмою менеджменту:

культурою цілепокладання і планування як рівнем розвитку вмінь декомпозиції місії і цілей організації на її оперативні цілі і завдання, узгоджені з цінностями персоналу, і черговості їх виконання;

культурою організації трудової діяльності персоналу, що характеризується організаційним рівнем, що передбачає встановлення чіткої регламентації обов'язків, відповідальності і повноважень, оптимізацію організаційної структури, рівня виконавської дисципліни;

культурою мотивації персоналу - рівнем розвитку корпоративної ідеології, внутрішньої духовної культури організації, що включає систему її цінностей, рефлексію персоналу на ці цінності, емоційний клімат - як духовне середовище виконання її місії, формами і способами матеріального і морального стимулювання та діяльності персоналу;

культурою моніторингу змін у характеристиках стану організації, наявністю свідоцтв просування до поставлених цілей для своєчасного виявлення невідповідностей і здійснення коригувальних та попереджувальних дій, що проявляються у способах зворотного зв'язку, форми внутрішньої звітності, у встановленій системі виробничих показників, що використовують засоби і способи контролю і вимірів.