регистрация / вход

Планування розвитку діяльності підприємства у ринкових умовах

КУРСОВА РОБОТА з дисципліни „Економіка підприємства» на тему: "Планування розвитку діяльності підприємства у ринкових умовах" Вступ На даний момент в Україні склалися такі обставини, за яких відбувається перехід від адміністративно-командної до ринкової системи господарювання. Тому, за таких умов, для прогресивного розвитку економіки потрібен чіткий план на майбутнє.

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни „Економіка підприємства»

на тему: "Планування розвитку діяльності підприємства у ринкових умовах"


Вступ

На даний момент в Україні склалися такі обставини, за яких відбувається перехід від адміністративно-командної до ринкової системи господарювання. Тому, за таких умов, для прогресивного розвитку економіки потрібен чіткий план на майбутнє. Так як підприємства відіграють першочергову роль у розвитку нашої економіки, то відповідно і правильно побудоване планування на будь-якому підприємстві внесе свою частку у розвиток держави в цілому.

В своїй роботі я поставила за мету окреслити основні поняття планування та його зміст, методологію і стратегію розвитку планування на підприємстві, сутність бізнес-плану на підприємстві, підкріпивши теоретичний матеріал практичною частиною, а саме, розглянувши реальний сучасний бізнес-план "Первомайського Шахтопроходчого управління по бурінню стовбурів і шпар" м. Первомайська Луганської області.


1. Основні поняття і зміст планування діяльного підприємства

1.1 Сутність планування. Класифікація планів

Серед підприємців рідко можна зустріти людину, що пасивно спостерігає за подіями, що відбуваються. Будь-який власник прагне реалізовувати свої особисті інтереси за допомогою використання потреб інших людей. А це вимагає усвідомлення цілей діяльності і вольових зусиль по їх досягненню. Тому на рівні суб'єкта господарювання процес прогнозування органічно трансформується в процес планування, при якому до розуміння об'єктивних умов життя додаються суб'єктивні фактори, що відбивають інтереси підприємництва. Раціональне досягнення суб'єктивних факторів у бізнесі перетворюється за допомогою планів.

План – це робочий інструмент досягнення поставленої мети суб'єктом підприємництва, створений на основі кон'юнктурного прогнозу середовища господарювання і розписаний по виконавцях, часу і засобам.

Основною метою плану є реалізована подія. Основною задачею планування є вибір вольових відповідальних дій в умовах наявних ресурсних обмежень, збалансованих по виконавцях, часу, ресурсам.

Планування – це процес економічного обґрунтування раціональної поведінки суб'єкта господарювання для досягнення своїх цілей. Воно являє собою процес формування цілей, визначення пріоритетів, засобів і методів досягнення. Планування має як переваги, так і недоліки.

Переваги планування:

– прагнення вирішити задачу раціонально і з меншими витратами;

– обміркована підготовка до використання майбутніх переваг середовища господарювання;

– поліпшення координації дій виконавців;

– посилення колективних можливостей додатка сил за рахунок спільних дій зацікавлених осіб;

– можливість контролю за подіями і визначення проблем у діяльності.

Недоліки планування:

– неможливість відбити в плані все розмаїття життєвих умов, особливо в складно організованих системах;

– стабільність прийнятого рішення, що може обернутися збитком при динамічних обставинах бізнесу;

– необхідність ресурсів для розробки плану.

Застосування бізнес плану має ряд обмежень, що обумовлені:

– невизначеністю, багатомірністю і стохастичністю середовища господарювання. Тому для виконавця так важливі: по-перше, пошук додаткової достовірної (у тому числі нової) інформації і, по-друге, прогноз і визначення ступеня його імовірності;

– недосконалістю законодавчої бази країни;

– обмеженнями по ресурсах;

– проблемами етичної властивості, якщо в суспільстві не сформовані підвалини підприємницької етики й відсутня культура бізнесу.

План діяльності повинний бути виражений у писемній формі. Тому з погляду зручності використання можна говорити про форму плану у виді:

– набору обов'язкових документів;

– структури, що відбиває внутрішню логіку побудови;

– переліку виконавців із указівкою їхніх диференційованих задач;

– переліку необхідних дій по здійсненню передбачених задач;

– термінів виконання, зазначених відповідно до послідовності необхідних дій;

– кошторису витрат;

– розрахунку економічного ефекту як числового вираження поставлених задач.

Не можна створити раз і назавжди єдину раціональну систему планування. Тому якісний план вимагає періодичного уточнення. Воно буде залежати не тільки від нової інформації, але і досвіду, підготовленості й інтуїції працівників: керівництва, економістів-менеджерів. Щоб план був дійсно корисним, він повинен відігравати роль помічника в керуванні, але ніяк не головного діючого обличчя в бізнесі.

Таким чином, план – не ціль, а можливий засіб досягнення мети. Цей засіб допомагає поліпшити майбутнє. Його дієвість визначається об'єктивним розумінням життя і суб'єктивних управлінських рішень, що повинні стати діями по саморегуляції об'єкта господарювання заради досягнення обраних цілей життєдіяльності.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПЛАНІВ

Плани класифікуються таким чином.

За часом:

– довгострокові (на 10–25 років);

– середньострокові (на 3–10 років);

– короткострокові (на 1–3 роки);

– поточні (на 1 рік, у тому числі сезонні);

– оперативні (до 1 року).

По об'єктах господарювання:

– державні, у тому числі регіональні, республіканські, обласні і муніципальні;

– внутрішньо фірмові.

– По ступені визначення параметрів:

– детерміновані (з чітко визначеними параметрами);

– вірогіднісні (з нечіткими параметрами).

По ознаці тимчасової орієнтації:

– реактивні, тобто орієнтовані на закріплення досягнень минулого;

– інактивні, тобто інертні по планованих діях;

– преактивні, тобто з високим рівнем активності, спрямованим на істотне перетворення дійсності.

По призначенню:

– директивні, обов'язкові для виконання;

– індикативні, тобто рекомендаційні для виконання

– По масштабності цілей:

– стратегічні, що передбачають глобальні цілі;

– бізнес-плани,

По конкретній установці:

– функціональні, призначені для впровадження управлінських рішень у сфері діяльності фірми, що виконує визначену функцію.

– одноразові, створюються з упровадженням якого-небудь проекту програми і виконують допоміжну роль у впровадженні загальної стратегії.

– стабільні, тобто утримуючі розробку конкретних указівок для регулярно повторюваних операцій типового характеру.

По функціях діяльності – це так звані функціональні плани:

– маркетингу, у тому числі збуту;

– прибутку і рентабельності;

– інвестицій, у тому числі довгострокових матеріальних;

– витрат виробництва і звертання;

– персоналу;

– доходів;

– фінансів і ін.

Стосовно дійсності:

– основні;

– вірогіднісні (випадкові), являють собою альтернативний курс дій, що буде початий у випадку настання непередбаченої події (подій), не передбаченого основним планом.

Здійснення плану звичайно доручається спеціальній "кризовій" команді, що починає свою роботу лише у випадку настання критичної ситуації.


1.2 Границі, принципи, методи планування

Можливості планування соціально-економічних систем обмежені об'єктивними і суб'єктивними причинами. Основні з них:

1) Невизначеність ринкового середовища. Будь-яке підприємство у своїй діяльності зіштовхується з невизначеністю. Без оцінки дійсного і можливого майбутнього важко угадати наслідку і передбачити відповідні дії. Планування і є одним зі способів прояснення майбутнього. Але цілком усунути невизначеність у ринкових умовах не можна, тому підприємство прагне упорядкувати свої зовнішні відносини різними способами.

Перший спосіб - вертикальна інтеграція. Означає, що планувальна організація приєднує, поглинає підприємства-постачальники або підприємства-клієнти, тобто поєднує підприємства одного технологічного ланцюжка. У результаті зовнішні угоди перетворюються у внутрішні. Вертикальна інтеграція давно відома, у тому числі й у нашій економіці. Вона проводиться в даний час: фірмова торгівля, приєднання колгоспів до зв'язаного з ними технологічно підприємствам і т.д. Вертикальна інтеграція має свої ефективні границі застосування.

Другий спосіб контролю над ринком - контроль над попитом. Можливі варіанти такого контролю. Наприклад, через установлення монопольного впливу підприємства на ринку. Однак самий результативний контроль над попитом - проведення ефективної маркетингової діяльності.

Третій спосіб контролю над ринком - використання контрактних відносин. У країнах з ринковою економікою цей спосіб розвитий дуже широко - більш 2/3 усіх товарних угод здійснюється за контрактом. Зміст контрактних відносин полягає в тім, що потенційний виробник спочатку знаходить покупців продукції, а потім після відповідної підготовки робить для них товар.

Четвертий спосіб контролю над ринком – створення підприємницьких мереж. Підприємницькі мережі поєднують фірми, що економічно зацікавлені в гнучких взаєминах і співробітництві, побудованому на довірі. Основою утворення мереж може бути єдиний технологічний чи комерційний ланцюжок. Підприємницькі мережі забезпечують ті ж переваги, що і вертикальна інтеграція, але в той же час вони дозволяють зберегти більш гнучкі організаційно-економічні структури.

2) Витрати планування - це витрати на оплату праці персоналу, плата за оренду приміщень, витрати на придбання канцелярських принадлежностей і т.д. Витрати планування входять до складу сукупних витрат на виробництво продукції. Мінімальними витратами на планування є такі, котрі забезпечують виживання організації, а будь-які додаткові витрати повинні забезпечити її розвиток.

3) Масштаби діяльності організації. Великі організації мають великі фінансові можливості, більш кваліфікований персонал, що відповідає досвід, великі планові підрозділи у своєму складі. Але навіть вони іноді звертаються в спеціалізовані консультаційні фірми, називані в країнах з ринковою економікою салонами стратегії. Малі організації мають менші можливості: стратегічне планування, як правило, не здійснюють. Виробляється лише поточне техніко-економічне й оперативне планування. Їхня перевага - більш проста і доступна для огляду внутрішнього середовища, що спрощує процес прийняття планових рішень.

Визначальним змісту і результатів дії планових служб є використання принципів планування. До числа основних з них відносяться системність, участь, безперервність, гнучкість, ефективність.

Принцип системності припускає, що планування на підприємстві повинне носити системний характер. Підприємство - це складна, багаторівнева соціально-економічна система. У кожній з підсистем здійснюється функція планування. Принцип системності планування реалізується по вертикалі шляхом інтеграції і диференціації, а по горизонталі - шляхом координації планів структурних підрозділів підприємства.

Принцип участі тісно зв'язаний із принципом системності. Він припускає, що кожен працівник підприємства повинний бути тією чи іншою мірою учасником планової діяльності. Дуже важливо залучити лінійних керівників вищого рівня до розробки стратегічних планів. Працівники планових служб повинні працювати в тісному контакті з лінійними керівниками. Робітників же можна і потрібно залучити до планування на рівні ділянки. Вирішальна роль при цьому належить майстру. Які проблеми тут можна вирішувати? Це збільшення (при необхідності) обсягів випуску продукції, ріст продуктивності праці, зниження витрат, підвищення якості. Реалізація принципу участі дає наступні результати: кожний із працівників підприємства одержує більш глибоке розуміння діяльності підприємства; участь працівників у процесі планування приводить до того, що плани підприємства стають особистими планами працюючих, а їхня реалізація приносить особисте задоволення; працівники підприємства, займаючись плануванням, розвивають себе як особистості.

Принцип безперервності полягає в тім, що процес планування на підприємстві повинний здійснюватися постійно, а розроблені плани безупинно приходити на зміну один одному, перекривати один одного. Це обумовлено невизначеністю зовнішнього і внутрішнього середовища, зміною умов існування, і як наслідок відбувається коректування планів. Змінюються не тільки умови, але і представлення про умови і можливості підприємства.

Принцип гнучкості зв'язаний із принципом безперервності. Складається в доданні планам здатності змінювати свої параметри, тому в планах звичайно передбачаються резерви. Ці резерви повинні бути оптимальними, інакше витрати можуть виявитися настільки високими, що гнучкість плану і зв'язані з нею переваги не окупляться. В умовах ринкової економіки резерви звичайно створюються в потужностях. А взагалі принцип гнучкості реалізується у відомому афоризмі: «План не догма, а керівництво до дії».

Принцип ефективності полягає в тім, що витрати на планування не повинні перевищувати ефект від його застосування, тобто плани повинні бути конкретизовані і деталізовані настільки, наскільки це необхідно для керування при наявності відповідної планової служби, адже її зміст також вимагає засобів.

МЕТОДИ ПЛАНУВАННЯ

Процес планування здійснюється по своїх внутрішніх законах відповідно до логіки обґрунтування показника, тобто відповідно до методології планування. Методологія планування – це навчання про сукупність основних принципів, методів, про систему застосовуваних показників, мір (і дій), необхідних для виконання плану, а також його моніторингу. Методологія планування як наукова рекомендація зі здійснення процесу планування не є раз і назавжди даної, непорушної. Вона може удосконалюватися з появою нових знань в області економіки і планування.

Розглянемо елементи методології планування.

До основних методів планування відносяться: балансовий, дослідно-статистичний, нормативний, економіко-математичний.

Кожний із зазначених методів включає десятки, а то і сотні різновидів, прийомів і способів розрахунків. Розглянемо докладніше зазначені методи планування. Балансовий метод планування характеризується встановленням матеріально-речовинних і вартісних пропорцій у показниках. Метод припускає використання взаємно урівноваджуючихся розрахунків (таблиць), в одній частині яких указуються ресурси, а в іншій – напрямок їхнього використання. Правильне визначення ресурсів буде означати обґрунтований напрямок їхнього використання відповідно до наявних потреб.

Дослідно-статистичний метод планування характеризується орієнтацією на фактично досягнуті в минулому результати, по екстраполяції яких визначається план шуканого показника. Такий метод планування є досить простим, але він має істотні недоліки: плановий показник, розрахований таким чином, відбиває сформований рівень роботи з його недовикористаними резервами і погрішностями в минулому.

Нормативний метод планування (чи метод техніко-економічних розрахунків) використовує нормативи і норми. В економіці розрізняють поняття "норматив" і "норма". Норматив це науково обґрунтована величина витрат, розроблена в централізованому порядку спеціальними науковими установами чи галузі держави. Норма – це обґрунтована величина витрат, розроблена фірмою. Вважається, що більш обґрунтованими є нормативи, застосування яких підвищує точність і об'єктивність планового показника. Однак вони не завжди враховують особливості конкретного чи регіону фірми

Група економіко-математичних методів планування характеризується можливостями оптимізації планових рішень. Ці методи ідентичні застосовуваними в прогнозуванні. Однак у процесі планування вони ще передбачають ефект від визначених дій працівників по досягненню мети, у тому числі:

– розрахунки на окрему трудову операцію працівника, що приведе до додаткової зміни показника під впливом застосовуваних зусиль;

– екстраполяцію результатів минулих дій працівників і ін.

Сутність економіко-математичних методів планування полягає в тому, що вони дозволяють з меншими витратами часу і засобів знаходити кількісне вираження взаємозв'язку між складними соціально-економічними, технологічними й іншими процесами, опосередкованими в показниках. По суті, будь-який показник може бути запланований за допомогою економіко-математичного методу. Застосування цієї групи методів сприяє усуненню суб'єктивізму в плануванні і підвищує науковий рівень обґрунтованості плану. Однак застосування цих методів вимагає точного математичного опису економічної задачі й обов'язкової експертної оцінки отриманих даних.

Ще один елемент методології планування – це система мір (дій), необхідних для виконання плану. План – реальний орієнтир до дій. І дії плану вимагають своїх обґрунтувань. Без них план ніколи не стане реальністю. Тому міри виконання плану включають:

– розгорнутий опис необхідних дій;

– ресурсне забезпечення;

– перелік виконавців, що беруть участь, (служб) і визначення їхніх диференційованих задач;

– терміни виконання розрахункових показників.

Міри досягнення цілей плану вимагають обґрунтування з організаційної, технологічної, маркетингової, кадрової й іншої сторін. Ці сторони повинні мати економічний зміст, тобто необхідні ресурси й очікувані результати, виражені у вартісному еквіваленті. Зрозуміло, що міри виконання бізнес-плану за рівнем розробленості будуть відрізнятися від мір виконання стратегічного плану. Зрозуміло, що даний елемент методології планування має свої особливості в кожнім виді плану. Але обов'язковість його присутності в плані не викликає сумнівів.

Типові міри (дії) по виконанню планового показника передбачаються для різних сфер діяльності:

У сфері основного капіталу:

– пошук джерел інвестицій на вигідних умовах;

– модернізація, реконструкція і розширення діяльності;

– збільшення частки активної частини основних фондів;

– міри підвищення рівня автоматизації і механізації праці;

– профілактичний ремонт і своєчасна заміна зношених частин устаткування, часткова або повна модернізація вузлів;

– захист авторських прав суб'єкта господарювання;

– застосування виправданої прискореної амортизації;

– відкриття нової мережі, у тому числі торгової: знижених цін, мереж, що торгують по каталогах, складів-магазинів, демонстраційних залів, поштової торгівлі й ін.

У сфері персоналу:

1) нові системи мотивації праці:

– а) відрядні системи;

– б) доплати і надбавки;

– в) преміювання, з них спеціальні й індивідуальні види преміювання;

2) міри підвищення продуктивності праці, у тому числі за рахунок ефективного використання основного й оборотного капіталу, раціоналізації чисельності працівників;

3) застосування нормативів і норм праці;

4) наймання висококваліфікованих працівників;

5) застосування посадових інструкцій;

6) розвиток персоналу, у тому числі його навчання;

7) заходу для дотримання трудового законодавства;

8) створення атмосфери ділового співробітництва адміністрації і профспілок;

9) обов'язкове виконання всіх пунктів трудових угод і договорів;

10) зміцнення трудової дисципліни;

11) зниження втрат робочого часу.

У сфері менеджменту:

– застосування схем керування, адекватних умовам діяльності;

– планування кар'єри співробітників;

– організація об'єднань об'єктів господарювання;

– диверсифікованість діяльності, у тому числі впровадження нових видів бізнесу;

– розвиток культури об'єкта господарювання.

У сфері оборотного капіталу:

– прискорення оборотності капіталу в межах норми;

– нормування елементів капіталу;

– міри нормалізації виробничих і торгових запасів;

– прискорення термінів доставки сировини, продукції і товарів;

– зменшення дебіторської заборгованості;

– збільшення частки власного капіталу;

– використання капіталу партнерів по бізнесу;

– пошук кредитів на пільгових умовах.

У сфері маркетингу, у тому числі збуту:

– стимулювання збуту;

– використання інструментів маркетингу;

– пошук нових вигідних постачальників;

– удосконалювання системи господарських зв'язків;

– нові форми обслуговування;

– розширення спектра платних послуг;

– контроль за якістю продукції (товарів);

– рекламна кампанія;

– дизайн товару і його упакування;

– нові форми комерції;

6. У сфері раціоналізації витрат виробництва і звертання:

– режим економії, у тому числі твердий контроль за витратою засобів;

– раціональна витрата засобів, що направляються по статті, зв'язані з підвищенням якості продукції й обслуговування;

– упровадження дешевої розподільчої системи;

– ліквідація затрат від безгосподарності і марнотратства;

– раціоналізація витрат: на транспорт, тару, упакування, оренду приміщень і ін.;

– зниження матеріалоємності продукції;

– дослідження кожного виду витрат, по яких маються невиправданий ріст витрат.

Міри виконання плану повинні включати терміни виконання. Це доцільно робити за допомогою складання календарного плану, розробки сіткового чи графіка "дерева цілей". Такий підхід упорядковує час початку і закінчення робіт, послідовність їхнього виконання, включає резерви часу, а також підсилює можливості моніторингу з боку керівництва.

Міри виконання плану включають кошторис витрат. Він може розроблятися:

– для окремих структурних підрозділів;

– у цілому по фірмі на блок завдань плану,

– для окремого виконавця плану;

– на окреме завдання плану. Обов'язкова розробка загального по фірмі кошторису витрат на весь план. Конкретизація витрат кошторису не повинна заважати визначенню ступеня волі виконавців плану при виконанні його завдань. Однак форма звіту про використання засобів повинна дозволяти контролювати напрямки і розміри їхньої витрати.

В економічній теорії поряд з поняттям "план" широко використовується поняття "політика". Політика – це керування визначеною сферою діяльності в рамках обраної планової стратегії об'єкта господарювання. Політика відбиває загальні вказівки по здійсненню діяльності у фірмі, характеризує положення, відповідно до яких установлюються параметри прийняття повторюваних другорядних рішень.


2. Стратегія розвитку підприємства

2.1 Загальні поняття й організація стратегічного планування

Для здійснення ефективного стратегічного планування необхідно мати уявлення про сутність стратегічного планування в цілому, його етапи і методи розробки стратегії.

Стратегія являє собою процес вироблення цілей, визначення необхідних засобів і напрямків дій. Результатом стратегічного планування є сукупність планів розвитку підприємства, розрахованих на тривалу перспективу.

Стратегічне планування - це планування від майбутнього до сьогодення виходячи з глобальних ідей і поставлених цілей розвитку.

Стратегічне планування не має чіткого алгоритму розробки планів. Але в цілому воно укладається в загальну технологію прийняття управлінських рішень і складається з наступних взаємозалежних етапів:

– визначення основних орієнтирів розвитку;

– дослідження зовнішнього і внутрішнього середовища організації (підприємства);

– визначення можливих варіантів стратегій;

– вибір одного з варіантів і визначення власної стратегії;

– розробка остаточного стратегічного плану виходячи з проведених розробок і пропозицій нижчестоящих рівнів керування.

Визначення основних напрямків розвитку підприємства

Сукупність орієнтирів діяльності підприємства (організації) можна розділити на три основних типи:

– Ідеали - орієнтири, що підприємство не розраховує досягти в майбутньому, але намагається до них наблизитися.

– Мета - найбільш загальні орієнтири діяльності підприємства в плановому періоді, досягнення яких передбачається в повному обсязі у своїй більшій частині.

– Задачі - конкретні орієнтири, що визначають форму і час виконання завдання.

Розробка стратегії припускає визначення ідеалів і цілей. Задачі ж реалізуються в рамках поточного планування.

До ідеалів економічної організації одні автори відносять бачення, інші - місію, вкладаючи в них наступний зміст.

Стратегічний аналіз і розробка варіантів стратегій.

Стратегічний аналіз - це процес перетворення бази даних аналізу середовища в проекти стратегічних рішень. Стратегічний аналіз може бути розділений на два основних етапи:

– порівняння намічених орієнтирів і реальних можливостей, аналіз розриву між ними;

– проектування можливих варіантів майбутнього, визначення стратегічних альтернатив.

Основними інструментами стратегічного аналізу є різні методи і формальні моделі. Таких моделей багато. А тому що стратегічне планування - новий напрямок науки, їх буде ще більше. Перелічимо деякі з існуючих моделей.

1) Метод Аналіз розривів. Є одним із простих. Його ціль визначити, чи існує розрив між задачами (планами) організації і можливостями їхнього рішення, і, якщо він існує, як його заповнити.

2) Модель Аналіз динаміки ринку, модель життєвого циклу товару (ЖЦТ). Ціль методу визначити стратегію бізнесу для кожного етапу ЖЦТ.

3) Модель Продукт-ринок. Являє собою матрицю, що включає класифікацію ринків і класифікацію продуктів (існуючих, нових, але зв'язаних з існуючими, і зовсім нових). Матриця показує рівні ризику і ступінь імовірності успіху при різних сполученнях продукт - ринок.

4) Портфельні моделі стратегії. Визначають сьогодення і майбутнє положення бізнесу з погляду привабливості ринку і здатності підприємства конкурувати усередині нього.

Кожний з методів стратегічного аналізу має свою ефективну область застосування, тобто свій об'єкт (чи об'єкти) аналізу.

Формування стратегії

При формуванні стратегії важливі не тільки результати використання методів, але також необхідно фундаментальне стратегічне мислення. Процес формування стратегії повинний передбачати рішення наступних задач:

– формування загальної стратегії;

– формування конкурентної стратегії;

– визначення функціональних стратегій підприємства.

Загальна стратегія підприємства. Формується вищим керівництвом.

Прийнято виділяти три типи загальних стратегій: стратегія стабільності, стратегія росту, стратегія скорочення.

Стратегія стабільності - ставка на існуючі напрямки діяльності і підтримка їх.

Стратегія росту - збільшення (ріст) організації (часто через проникнення і захоплення нових ринків), що може здійснюватися шляхом поглинання конкуруючих організацій (придбанням контрольного пакета акцій), шляхом злиття на рівних правах у рамках єдиної організації, шляхом створення спільного підприємства.

Стратегія скорочення - застосовується в таких умовах, коли виживання підприємства перебуває під загрозою.

Конкурентна стратегія. Спрямована на досягнення конкурентних переваг. Відомі три види конкурентної стратегії:

– перевага в розмірі витрат на виробництво;

– диференціація (створення чи продукту послуги з унікальними властивостями);

– фокусування (зосередження реалізації продукції на одному із сегментів ринку).

– Функціональна стратегія. Розробляються дії для кожного функціонального напрямку діяльності підприємства.

– Можливі наступні функціональні стратегії:

– стратегія розробки і створення нових видів продукції;

– виробнича стратегія

– маркетингова стратегія

– фінансова стратегія

– стратегія керування персоналом

Коли стратегія сформована, керівництво підприємства визначає політику, що перетворює розроблену стратегію в докладну декларацію напрямків діяльності.

Кінцевий стратегічний план включає:

– бачення (місію) і загальні цілі;

– загальну, конкурентну і функціональні стратегії;

– декларацію напрямків дій.

Стратегічний план - документ внутрішнього призначення. Його зміст, розрахунки, обґрунтування, джерела фінансування є комерційною таємницею.

Ефективність стратегічного планування у визначальній мері залежить від його організації. Вироблення стратегічних цілей є функцією лінійних керівників вищого рівня керування, а не планових служб. У свою чергу планові служби виконують свої функції:

– є каталізаторами вироблення стратегічної орієнтації лінійних керівників;

– надають їм методичну допомогу;

– виконують при необхідності роль штабу.

В останні роки в багатьох великих компаніях (корпораціях) стратегічне планування децентралізується. Це відбувається таким чином. Усе коло діяльності компанії поділяється на сегменти. Стратегічні повноваження передаються керівникам сегментів. Здійснюється часткова децентралізація планової служби. Формується стратегічний господарський центр (СХЦ) на рівні підрозділу, що і займається розробкою і реалізацією власних стратегічних планів. У СХЦ поєднуються науково-виробничі одиниці за такими ознаками, як спільність ринку збуту; однотипність, взаємозамінність продукції; повнота всіх ресурсів для розробки виробу і т.д. Керівництво СХЦ покладається на керівника того рівня організаційної ієрархії, якому підлеглі вхідні в СХЦ підрозділи. У рамках великих компаній таких СХЦ може бути кілька десятків. Ефективність такої організації стратегічного планування залежить:

1) від організації взаємозв'язку стратегічних господарських центрів на корпоративному рівні, взаємодії стратегій, правильного розподілу ресурсів;

2) від чіткого дотримання технології розробки стратегічних планів у кожнім СХЦ.

СХЦ можуть створюватися у великих міжнародних корпораціях. А як бути із середнім підприємством національного рівня? Без стратегічного планування працювати не можна. Тут повинна застосовуватися звичайна схема стратегічного планування. Центральна планова служба (типу ПЭО) - каталізатор у розробці стратегії. Вище керівництво здійснює розробку стратегії підприємства і приймає основні рішення по стратегічному плануванню, а центральна планова служба (ПЭО) може виконувати функції штабу по розробці загальної стратегії. Розробкою конкурентної стратегії, а також функціональних стратегій займаються функціональні служби під методичним керівництвом ПЭО.

2.2 Зміст і функції тактичного плану

Тактичний план являє собою розгорнуту програму усієї виробничої, господарської і соціальної діяльності колективу підприємства, спрямовану на виконання завдань стратегічного плану при найбільш повному і раціональному використанні матеріальних, трудових, фінансових і природних ресурсів. Особлива увага в тактичному плані повинна приділятися показникам ефективності і якості роботи: росту продуктивності праці; зниженню собівартості продукції; економії матеріальних ресурсів; підвищенню якості і конкурентоздатності продукції; підвищенню в цілому ефективності виробництва; дотриманню договірних і бюджетних зобов'язань.

Тактичний план повинний передбачати перспективу по кожному об'єкту планування. Повинні бути враховані усі фактори: стан економіки підприємства; кредитно-фінансова ситуація; податково-бюджетна політика; намір конкурентів; ситуація на ринку і т.д. У цих умовах планування стає центральною ланкою керування.

Ринок не відкидає планування. Навпаки, у конкурентній боротьбі виходити на ринок зі своєю продукцією без заздалегідь продуманого плану неможливо. Ринкові механізми діють більш жорстко, чим централізоване планування держави. В економічній літературі широко поширена думка, що для підприємства не має принципового значення, який орган планує його роботу: власний плановий чи відділ міністерства. Важливими є лише якість планування і критерії, по яких оцінюється робота підприємства. До названих факторів для більшої об'єктивності необхідно додати мету, що ставить планувальний орган перед підприємством.

Висока ефективність виробництва у ведучих індустріально розвитих країнах розуміється не стільки наявністю приватної власності, скільки високою результативністю системи внутрифірмового керування і планування. Тут підприємствами керують наймані професійні менеджери, а не власники майна. За деякими оцінками, у промисловості розвитих країн частка найманого управлінського персоналу наближається до 100%. Отже, припущення, що ринок виключає планування, нічим не обґрунтовано. Проблема полягає в тому, щоб у наших умовах додати системі внутрифірмового планування підприємницький характер, високу сприйнятливість до нових ідей, розвивати причетність усіх членів трудового колективу до справ підприємства.

Тактичний план має багатофункціональне призначення. У цілому він виконує три основні функції, що частково перекривають одна одну: прогнозування, координації і контролю. Добре складений план, природно, повинний містити мету, яку необхідно досягти в запланованому періоді, що неможливо зробити без прогнозування, тобто заглядання в майбутнє. Оскільки тактичний план містить розгорнуту систему кінцевих цілей діяльності підприємства, при його складанні необхідно визначити мети в конкретній формі, а також засоби і методи їхнього досягнення. От чому тактичний план концентрує увага керівників і фахівців на поточних діях. Крім того, у складанні планів беруть участь ті, хто потім повинний буде їх виконувати. Тому з розширенням об'єктів планування стає більш активним участь працівників підприємства в плануванні.

Наступна функція тактичного планування-координація дій. План, установлюючи визначені пропорції між ресурсами і видами діяльності, створює гарну основу для координації зусиль всіх учасників підприємства. Координація, у свою чергу, вимагає інтеграції всіх розділів тактичного плану.

Найбільш часто використовуються наступні підходи.

По-перше, єдина можливість зробити процес планування погодженим полягає в плануванні тільки найважливіших ресурсів і об'єктів.

По-друге, вимога комплексного підходу, як найважливішої умови інтеграції планів, припускає застосування різних методів обґрунтування планових рішень, починаючи від інтуїції і закінчуючи кількісними математичними методами.

По-третє, перевірка погодженості планів повинна здійснюватися протягом усього процесу планування і враховувати відповідність їх стратегічним планам і єдиній нормативній базі. При цьому перевірка планів не повинна зводитися винятково до виявлення їхньої внутрішньої суперечливості. Необхідно враховувати, наскільки реалізовані й ефективні пропоновані рішення.

По-четверте, інтеграції планів сприяє визначена послідовність їхнього складання. Процес планування носить повторюваний характер і на великих підприємствах веде до створення складної системи взаємин між керівниками і фахівцями. У залежності від структури планів, етапу планування характер цих відносин міняється. Тому важливо знати відповідні нормативно-технічні і методичні Документи. Однак варто мати на увазі, що багато зв'язків носять неформальний характер і не можуть бути регламентовані.

Нарешті, найважливішою функцією тактичного плану є забезпечення ефективного контролю. Наскільки точно реалізуються цільові настанови плану залежить від того, як налагоджений контроль за його виконанням. Система звітності про виконання плану, методи оцінки і виміру результатів діяльності всіх структурних підрозділів підприємства повинні дозволити організувати керування по відхиленнях

Зміст і структура тактичного плану

Основу тактичного плану складають стратегічний план і портфель замовлень підприємства, сформований на планований період. На базі стратегічного плану розробляється план інновацій, а на базі портфеля замовлень – план виробництва і реалізації продукції.

Розглянемо зміст тактичного плану.

Економічна ефективність виробництва.

У даному розділі плану збільшення ефективності передбачається за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення технічного рівня виробництва, удосконалювання керування, поліпшення організації праці, виробництва, стимулювання праці, зміцнення трудової дисципліни, поліпшення структури і підвищення якості продукції.

Норми і нормативи.

Розробка тактичного плану повинна здійснюватися на основі прогресивних, технічно й економічно обґрунтованих норм і нормативів витрати сировини, матеріалів, палива, теплової й електричної енергії, норм витрат живої праці, нормативів використання засобів праці й організації виробничих процесів.

Виробництво і реалізація продукції.

Основними задачами даного розділу тактичного плану є визначення оптимального обсягу продукції (послуг), що може бути зроблений і реалізований підприємством у планованому періоді, вишукування можливостей найбільш повного

задоволення попиту на продукцію, ефективне використання виробничих потужностей, основних фондів і інших матеріальних і трудових ресурсів.

Матеріально-технічне забезпечення виробництва.

У даному розділі плану встановлюється потреба підприємства в матеріальних ресурсах, необхідна для виконання виробничої програми, заходів, передбачених планом технічного розвитку й організації виробництва, заповнення запасів і незавершеного виробництва.

Персонал і оплата праці.

Даний розділ плану встановлює потреба в персоналі і засобах на оплату праці підприємства. У процесі його розробки необхідно забезпечити: оптимальну величину чисельності працюючих і співвідношення окремих категорій персоналу; випереджальні темпи росту продуктивності праці над темпами росту заробітної плати; ефективне використання персоналу; підвищення кваліфікації і перепідготовку працівників підприємства.

Витрати виробництва, прибуток і рентабельність.

При складанні даного розділу тактичного плану зважуються наступні задачі:

1) складаються планові калькуляції собівартості основних видів продукції, що випускається, (послуг) і кошторис витрат на виробництво продукції по підприємству;

2) виявляються недоцільні витрати і розробляються заходи для їхньої ліквідації;

3) визначається балансовий прибуток;

4) розраховується рентабельність видів продукції, що випускається, і виробництва;

5) оцінюється вплив на собівартість, прибуток і рентабельність збільшення витрат на освоєння виробництва нової продукції;

6) створюється база для розробки цін на продукцію підприємства;

7) розробляються заходи для удосконалювання комерційного розрахунку і госпрозрахункових взаємин між структурними підрозділами підприємства.

Інновації (технічний і організаційний розвиток підприємства).

Основними задачами даного розділу тактичного плану є прискорення впровадження досягнень науки і техніки, передового досвіду, підвищення технічного рівня й організації виробництва, праці і керування, якості і конкурентоздатності продукції, ефективності господарської діяльності.

Інвестиції і капітальне будівництво.

1) Основною задачею даного розділу плану є обґрунтування рішень по нарощуванню виробничих потужностей і основних фондів, необхідних для забезпечення зростання виробництва продукції, його розвитку, підвищення якості й удосконалювання технології й організації виробництва, а також здійснення будівництва об'єктів невиробничого призначення.

Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів.

1) Для запобігання забруднення навколишнього середовища, а також раціонального використання природних ресурсів у тактичному плані передбачаються заходи щодо охорони природи і раціональному використанню природних ресурсів.

У даному розділі плану улаштовується перелік найважливіших природоохоронних заходів із указівкою техніко-економічних параметрів, наприклад, обсягів споживаних природних ресурсів (забору води, водоспоживання, обсягу оборотної води), кількості шкідливих викидів (скидання стічних вод; кількості шкідливих речовин, що відходять від усіх стаціонарних джерел забруднення; відсотка що уловлюються і знешкоджуваних шкідливих

речовин від загальної кількості викидів; кількості шкідливих речовин, що викидаються в атмосферу).

Соціальний розвиток колективу.

У плані соціального розвитку передбачаються заходи щодо рішення найбільш актуальних для даного колективу і регіону задач соціального розвитку, поліпшення умов праці, відпочинку і побуту, удосконалювання відносин у колективі, розвитку сприятливого морально-психологічного клімату.

Фонди спеціального призначення.

Відповідно до чинного законодавства на підприємстві можуть створюватися різні цільові фонди спеціального призначення: фонд нагромадження; фонд споживання; дивідендний фонд; фінансовий резерв. Джерелами формування таких фондів є чистий прибуток, амортизаційні відрахування, прибуток від позареалізаційних операцій.

У даному розділі тактичного плану встановлюються розміри і напрямки використання засобів зазначених фондів.

План по фондах спеціального призначення зв'язаний з фінансовим планом.

Фінансовий план.

Фінансовий план підприємства складається у виді балансу доходів і витрат, розрахункових форм для визначення статей балансу. Тому він тісно зв'язаний із усіма розділами тактичного плану. Складається фінансовий план на основі стратегічного плану, планів виробництва і реалізації продукції, інновацій, економічної ефективності, матеріально-технічного забезпечення, витрат, інвестицій, соціального розвитку, фондів спеціального призначення й інших розділів тактичного плану.

Розробка тактичного планування

Тактичне планування на підприємстві є безпосереднім продовженням стратегічного планування і складає з ним єдине ціле. Тому розробка тактичного плану здійснюється в рамках загальної системи організації внутрифірмового планування. Однак тактичне планування має ряд особливостей, що полягають у наступному:

1) більш висока значимість нормативної бази внутрифірмового планування, широке використання довгострокових прогресивних нормативів;

2) наявність системи планових показників оцінки діяльності, що дозволяють найбільше точно встановлювати досягнутий рівень ефективності і якості роботи структурних підрозділів підприємства;

3) орієнтація засобів і методів планування на розвиток господарської самостійності й ініціативи всіх учасників розробки і виконання плану в справі досягнення високих кінцевих економічних і соціальних результатів;

4) зміцнення і подальший розвиток комерційного розрахунку у внутрішньогосподарській діяльності.

5) У процесі складання тактичного плану проводяться наступні роботи:

6) аналіз виконання плану за попередній плановому рік, де особливе увага повинна приділятися виявленню резервів виробництва і розробці заходів щодо поліпшення використання виробничих потужностей, економії матеріальних ресурсів, підвищенню продуктивності праці, поліпшенню якості і конкурентоздатності нової техніки;

7) збір пропозицій працівників підприємства по реалізації стратегії розвитку підприємства, підвищенню ефективності роботи;

8) вивчення заходів і обґрунтування планових рішень по всіх розділах тактичного плану.

Тактичний план звичайно розробляється в декількох варіантах, для того щоб вибрати з них найкращий, тобто найбільш відповідним умовам реалізації в залежності від ситуації, що складається в зовнішнім середовищі. Там, де це можливо, варіантні розрахунки проводяться з застосуванням економіко-математичних методів і ЕОМ.

Тактичний план розробляється в два етапи. Перший підготовчий етап починається за 6-7 місяців до початку планованого року. На цьому етапі виконується техніко-економічний аналіз діяльності підприємства, вишукуються резерви виробництва, розробляються прогресивні техніко-економічні норми і нормативи. На даному етапі проводяться маркетингові дослідження, вивчається потреба у виготовленій продукції, її якість, асортимент, конкурентоздатність. На основі отриманих даних складають проект плану і дають обґрунтування його ключових показників. Розроблений проект плану при необхідності узгоджується з вищестоящими організаціями і місцевими органами влади.

На даному етапі важлива роль приділяється предпланові0й роботі, що полягає в зборі, узагальненні й аналізі вихідної інформації. Вся інформація може бути розділена на зовнішню і внутрішню. Зовнішня містить різні маркетингові, кон'юнктурні і загальноекономічні прогнозні оцінки. Внутрішня інформація характеризує потенціал підприємства: наявність і структуру виробничих потужностей; чисельність і професійний склад кадрів; наявність і потреба в оборотних коштах; запаси сировини, палива, матеріалів, готової продукції.

На другому етапі розробляється остаточний варіант плану, у якому розраховуються всі показники роботи підприємства, передбачені структурою плану. Планово-економічний відділ підприємства, виходячи з показників стратегічного плану, розраховує контрольні цифри по кожнім розділі плану і доводить їх до всіх зацікавлених структурних підрозділів підприємства. Останні складають проекти окремих розділів плану. Після розробки розділів плану виробляється їхнє взаємне ув'язування, а при необхідності – коректування по ресурсах і термінам виконання запланованих заходів. Наприклад, обсяги і терміни постачання сировини, матеріалів, що комплектують виробів погоджуються з планом виробництва і реалізації продукції, фінансовим планом. У такий спосіб досягається збалансованість усіх розділів плану, установлюється погоджений порядок і черговість виконання всіх робіт, установлюються терміни і відповідальні виконавці по всьому колу господарських операцій і запланованих заходів, визначаються джерела і розміри фінансування.

До роботи над планом на цьому етапі широко залучається весь апарат керування підприємством. Окремі планові рішення доцільно обговорити на виробничих нарадах, науково-технічних радах по напрямках діяльності підприємства, у трудових колективах цехів, ділянок. Проект плану в цілому повинний бути обговорений на раді (правлінні) підприємства. Остаточний варіант плану затверджується першим керівником підприємства. Роботу на другому етапі доцільно проводити за один-два місяців до початку планованого року.

Точність і реалістичність плану багато в чому залежать від послідовності розробки окремих його розділів (часток планів). Найбільш доцільної може бути послідовність роботи над розділами плану, представлена на сітковому графіку (мал. 7.2). У таблиці 7.1 дана характеристика виконуваних у процесі розробки плану робіт. Трудомісткість і тривалість робіт залежать від обсягу обчислювальних і логічних операцій, виконуваних у процесі розробки плану. У свою чергу обсяг обчислювальних операцій визначається специфікою перед прийняття і залежить від глибини і широти номенклатури й асортименту продукції, що випускається, кількості типорозмірів застосовуваного устаткування, виконуваних у процесі виготовлена продукції деталеопераций, найменувань використовуваної сировини матеріалів, напівфабрикатів, чисельності працюючих, географічного розташування споживачів і постачальників. Різної також буде трудомісткість розробки окремих розділів тактичного плану. У таблиці 7.1 дана відносна трудомісткість розробки розділів плану у відсотках, розрахована по фактичним даним ряду машинобудівних підприємств із чисельністю працюючих від 2 до 6 тис. чоловік. Зазначені показники дозволяють більш чітко організувати процес складання плану.

2.3 Призначення бізнес-плану

Бізнес-план - це планово-аналітичний документ, розроблений підприємством за встановленою (стандартною) формою, і розкриваючи й характерні риси проекту, доцільність його впровадження, привабливість, вигоду й економічну ефективність реалізації, необхідні для виконання програми ресурси і їхні джерела, основні джерела виконання проекту, шляху рішення можливих проблем при його реалізації в майбутньому.

При переході до ринкових відносин розробка бізнес-плану необхідна в силу наступних причин:

1) Бізнес-план є сполучною ланкою між організатором виробництва й інвестором. Тому що сам підприємець хоче залучити потенційних інвесторів, у тому числі й іноземних, вкласти гроші в пропоновану справу, тому необхідно довести їм ефективність такого вкладення, показати здатність керівника мислити реалістично й оцінити всі можливі аспекти, як позитивні, так і негативні, у використанні інвестованих засобів.

2) Бізнес-план дозволить підприємцю чітко побачити перспективи його діяльності, оцінити існуючу ситуацію і його можливості, визначити ефективні напрямки розвитку підприємства і всі необхідні дії по досягненню поставлених цілей, проаналізувати їхню реальність.

3) Бізнес-план буде служити для підприємця і його співробітників стандартом, з яким будуть звірятися результати практичної діяльності по його реалізації і вноситися в цю діяльність необхідні корективи.

Таким чином, бізнес-план у ринковій системі господарювання виконує дві найбільш важливі функції:

1) зовнішню – ознайомити різних представників ділового світу із сутністю й основними аспектами реалізації конкретної підприємницької ідеї;

2) внутрішню (життєво важливу для діяльності самого підприємства) – відробити механізм самоорганізації, тобто цілісну, комплексну систему керування реалізацією підприємницького проекту.

Структура бізнес-плану.

Макет бізнес-плану складається з наступних розділів:

1. Резюме.

2. Характеристика підприємства.

3. Продукція і її характеристика.

4. Оцінка ринку збуту.

5. Стратегія маркетингу.

6. Виробничий план.

7. Організаційний план.

8. Стратегія фінансування.

9. Оцінка ризику.

Найменування і перелік розділів бізнес-плану, їхній зміст і ступінь деталізації можуть мінятися в залежності від складності пропонованого проекту і функціонального призначення бізнес-плану, але форма і структура практично зберігають вищенаведений вид.


3. Дослідження бізнес-планування на діючому підприємстві

У даній курсовій роботі розглянемо тільки деякі розділи бізнес - плану ГОАО "Первомайське ШПУ".

Характеристика підприємства.

Державне відкрите акціонерне товариство "Первомайське шахтопроходче управління по бурінню стовбурів і шпар" дочірнє підприємство ГХК " Спецшахтобуріння" було засновано відповідно до указу Міністра вугільної промисловості України від 30.09.1996 р. № 499. Шляхом перетворення державного підприємства Первомайське шахтопроходче керування по буравленню стовбурів і шпар ПШУ Спецшахтобуріння в державне відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України від 15.06.93 р. № 210 " Про корпоратизацію державних підприємств" і 07.02.96 р. № 116 " Про структурну перебудову вугільної промисловості".

Статутний фонд Суспільства складає 1218190 грн., 51% якого передається в статутний фонд ГХК " Спецшахтобуріння", що складає 621277 грн. Статутний фонд поділений на 4872760 простих іменних акцій номінальною вартістю 25 копійок кожна, 51% яким, що складає 2485108 шт., передається в статутний фонд ГХК " Спецшахтобуріння".

ГОАО "Первомайське ШПУ по бурінню стовбурів і шпар" здійснює роботи з буравлення вертикальних стовбурів і шпар великого діаметра способом буравлення на діючих, реконструйованих і споруджуваних шахтах і інших підприємствах вугільної промисловості України, спорудження буронабивних паль, а також відповідно до державної ліцензії на здійснення будівельної діяльності 00295, виданої на підставі рішення № 22 від 14.05.93 р. центром адміністрації Кемеровської області, на ведення робіт зі спорудження вентиляційних шпар у Кузбаському вугільному басейні " Северокузбасвугілля", АТ шахти "Распадська", АТ КК "Кузбасвугілля".

Інвестиційний задум.

Перспективні напрямки в ГОАО "Первомайське ШПУ" на даному етапі полягають у будівництві буро-набивних паль, що використовуються при здійсненні протизсувних заходів і зміцненні існуючих будинків і споруджень при будівництві метрополітенів.

Фірма має велике замовлення на будівництво буро-набивних паль при будівництві метрополітену в місті Казані, Татарстан РФ, загальна сума даного проекту – 4,7 млн. грн. При закупівлі відповідного устаткування, зокрема німецької установки фірми "BAUER" BG–12, вартістю 1,5 млн. грн., що працює по середніх і твердих породах, підприємство зможе виконати даний і інші замовлення швидко і якісно.

Для реалізації виробничої програми ГОАО "Первомайське ШПУ по бурінню стовбурів і шпар", у зв'язку з розробленим бізнес - планом, будуть потрібні кошти в сумі 3014200 грн., що при досягнутому рівні прибутковості фірми в базовий 2000р. рік зажадає додаткові кредитні ресурси в обсязі не менш 2950000грн.

Характеристика продукції і послуг.

ГОАО "Первомайське ШПУ" пропонує широкий перелік послуг, основними з який є:

1) спорудження стовбурів і шпар різного призначення;

2) проектні роботи, розробка спеціальних розділів проектів на буравлення стовбурів і шпар;

3) горнопроходчі і тоннельні роботи, проколи;

4) пристрій буронабивних паль, основ і фундаментів;

5) буравлення шпар для забору води і пристрій їх для експлуатації;

6) водозниження, водовідлив, глибинне водозниження;

7) будівельно-монтажні роботи;

8) грабарства;

10)роботи з пристрою зовнішніх і внутрішніх інженерних мереж і устаткування.

Підприємство ГОАО "Первомайське ШПУ" гарантує якість виконаних робіт з наступними позиціями: довговічність стовбурів, що споруджуються, і шпар; здатність працювати в агресивному середовищі; безпека при проходці вертикальних вироблень.

З метою уніфікації вартісних характеристик асортиментної розмаїтості послуг, у дійсному бізнес-плані вводиться як базовий показник обсягу виконаних робіт поняття умовної одиниці послуг, за який приймається один метр готового стовбура.

Конкурентний аналіз.

Як уже було відзначено вище, основними конкурентами ПШПУ є родинні підприємства холдингу: Свердловське ШПУ, Торезське ШПУ, Донецьке ШПУ.

Відмінною рисою Первомайського шахтопроходчого управління є наявність цеху по виготовленню шахтної кріпи. Такого цеху не має жоден з конкурентів, і тому вони змушені купувати шахтну креп у єдиного заводу - виготовлювача на Україні і Донецького народного ремонтно-механічного заводу. Даний завод є монополістом на ринку по виробництву шахтної кріпи, і встановлює дуже високі ціни. Першотравневе ШПУ, маючи даний цех, може саме робити шахтну креп, що обходитися в 2 рази дешевше і тим знижує собівартість виконаних робіт.

Знизити собівартість ГОАО "Первомайське ШПУ по бурінню стовбурів і шпар" може за рахунок реставрації доліт, що дозволить використовувати їх у більш, ніж одному виробничому циклі.

Використовуючи дані можливості ПШПУ зможе обійти своїх конкурентів.

Аналіз ринку ресурсів

Для виконання будівельно-монтажних робіт зі спорудження стовбурів і шпар вимагаються наступні основні матеріали.

1. Породознищуючий інструмент (долота 490СЦВ, 490ОКП,490ТЗ).

2. Металопрокат (сталевий лист б=16мм).

3. Цемент.

4. Пісок.

5. Бентонитовий порошок.

6. Хлористий кальцій.

Постачання всіх матеріалів буде здійснюватися самовивозом автотранспортом безпосередньо с заводів виготовлювачів. Принцип постачань - "під замовлення". Цей спосіб постачань вважається в даній сфері виробництва найбільш прогресивним і економічної (складські приміщення не затоварюються, не залишається неліквідних залишків).

Маркетингова стратегія й обґрунтування ціни

Відносно низька собівартість виконаних робіт (завдяки значному зниженню внутрівиробничих витрат) дозволить установити відпускні ціни на 5- 10% нижче цін потенційних конкурентів. Це дозволить даному суб'єкту ринку забезпечити себе довгостроковими замовленнями і вигравати тендери.

Таким чином, маркетинговою стратегією ГОАО " Первомайське ШПУ по бурінню стовбурів і шпар" є цінова конкуренція при забезпечення ексклюзивної якості виконаних робіт. У зв'язку з цим фірма зможе не тільки зайняти плановану нішу на регіональному ринку, але і закріпитися на ній, забезпечивши собі стабільний, гарантований попит на будівельно-монтажні роботи.

Одним з основних способів просування на ринок буде реклама - самий могутній стимулятор попиту. ПШПУ планує використовувати наступні канали поширення реклами:

1) один рекламний щит у центрі міста протягом 12 місяців. Вартість виготовлення й установки рекламного щита складає 4500грн..

2) реклама в газеті "Експрес-клуб": 1/16 газетної смуги 2 рази на місяць:

3) 200грн.х 2 = 400грн. на місяць.

4) рекламний ролик на Луганськом державному телебаченні ("ЛТ"):

15 сек. х 2 рази/день = 0,5 хв. у день

виготовлення ролика - 1250 грн.

прокат ролика - 300 за 1 хв.

у день: 150 грн.

місяць: 150 х 30 = 4500 грн. на місяць.

РАЗОМ: рекламні витрати - 9400 грн. на місяць, а в рік – 63300 грн.

Протягом першого місяця планується сформувати в потенційних замовників думку про підприємство, у зв'язку з чим у цей період доцільна найбільш інтенсивна реклама у засобах масової інформації, тобто рекламні оголошення будуть виходити більш часто. Потім протягом усього року необхідно постійно підтримувати у свідомості споживачів зацікавленість у даних видах послуг, у зв'язку з чим реклама буде з'являтися постійно, але небагато рідше.

Розрахунок вартості будівельно- монтажних робіт.

Таблиця 3.1. – Передбачуваний план будівельно - монтажних робіт на 2000 рік

Найменування об’єкту

Рік початку будівницт-ва

Джерело фінансування

Договірна вартість

1 кв.

2 кв.

3 кв.

4 кв.

год

По управлінню всього

888

850

1625

947

4250

Ш. Краснокутська

1993

УДКР

188

-

300

292

780

Ш. Міуська

1997

УДКР

-

-

150

150

300

Ш. Холодна балка

2000

собст

-

275

750

330

1355

Ш. Распадська – 1

1992

собст

295

90

60

-

445

Распадська –2

2000

собст

-

-

120

120

240

УТБ г.Казань

2000

собст

-

35

55

55

145

Абашевська

1999

ФРП

405

450

190

-

1045


Загальна вартість виконаних робіт за 2000 рік склала 4250 тис. грн.

Розрахунок прибутку і рентабельності

Розрахунок прибутку і рентабельності приведений у табл. 3.3.2., і здійснений, виходячи з прогнозованих обсягів будівельно-монтажних робіт.

Таблиця 3.2. Розрахунок прибутку і рентабельності

Показники

Вартість тис. грн

в рік

1. Прибуток від реалізації

4797

2. НДС

487

3. Затрати на виробництво

3750

4. Прибуток від виконаної роботи

560

5. Податок на прибуток

168

6. Чистий прибуток

392

Рентабельність виробництва

14,9%

У 2000 році планується підвищити рентабельність виробництва на 5,9% у порівнянні з 1999 роком, при цьому чистий прибуток зросте на 53%.

Таким чином, при виконанні усіх вищевказаних розрахункових показників, ГОАО "Первомайське ШПУ" буде стабільно працювати поліпшуючи добробут трудящих і створюючи нові робочі місця.

Оцінка впливу ризиків на здійснення інвестиційного проекту

Комерційний ризик підприємства оцінюється імовірністю зміни собівартості продукції, що у свою чергу може вплинути на ціну виробів і привести до зміни обсягу реалізації продукції. За допомогою методу виправлень зробимо кількісну оцінку результативності проекту.

Експертним шляхом установимо імовірність зміни таких показників як:

- ціна виробу;

- обсяг реалізації продукції;

- собівартість випуску продукції.

У табл. 3.3.3. показано зміну обсягу виконаних будівельно-монтажних робіт.


Таблиця 3.3. – Зміна обсягу реалізації продукції в рік

Показники

Сприятливий випадок, вірогідність 0,1

Нормальный випадок вірогідність 0,8

Несприятливий випадок, ввірогідність 0,1

Ціна одиниці

виробу, тис.грн./м.

9

8,5

7

Обсяг реалізації продукції, м.

650

500

300

Дохід від реалізації продукції, тис. грн.

5850

4250

2100

Імовірність того, що собівартість продукції залишиться незмінною 0,6, імовірність того, що підвищиться на 10% - 0,2, імовірність того, що собівартість продукції знизиться на 8% - 0,2. При такій кількості припущень можливі дев'ять різних випадків ефективності інвестиції, розрахунок сумарної імовірності представлений у табл. 3.3.4. Найбільш ймовірний випадок (ціна виробу –8,5 тис. грн., обсяг реалізації 500 м., собівартість продукції незмінна) має імовірність 0,48, імовірність інших комбінацій значно менше.

У табл. 3.3.5. розрахуємо щомісячний прибуток для всіх дев'яти випадків

Таблиця 3.4. – Розрахунок сумарної імовірності

Вірогідність зміни доходів від реалізації продукції

Вірогідність зміни собівартості продукції

Сумарна вірогідність

0,1

ціна 9 тис.грн./м

обсяг реалізації –650 м.

0,2 собівартість­ на 10%

0,02

0,6 собівартість не зміниться

0,06

0,2 собівартість ¯ на 8%

0,02

0,8

ціна 8,5 тис.грн./м

обсяг реалізації–500 м.

0,2 собівартість ­ на 10%

0,16

0,6 собівартість не зміниться

0,48

0,2 собівартість ¯ на 8%

0,16

0,1

ціна 7 тис. грн./м

обсяг реалізацїї –300 м.

0,2 собівартість ­ на 10%

0,02

0,6 собівартість не зміниться

0,06

0,2 собівартість ¯ на 8%

0,02

У гіршій ситуації (Ціна = 7 тис.грн/м., обсяг реалізації 300 м., собівартість збільшилася на 10%) прибуток буде дорівнює 991 тис. грн. у рік з імовірністю 0,02, отже, результат кредитування залишається вигідним і в несприятливій ситуації, що створюється штучно за допомогою виправлень, то в більш добрій нагоді кредити тим більше будуть задовільняти вимоги кредитора.

Таблиця 2.2.6. – Розрахунок прибутку

Випадок

Вірогідність

Прибуток від реалізації тис.грн.

Змінні затрати,

тис.грн.

Постійні

затрати,

тис.грн.

Прибуток,

тис.грн.

Ціна – 9 тис.грн./м

Обсяг – 650 м.

1) ­ на 10%

2) const

3) ¯ на 8%

0,02

5850

1837

878

3135

0,06

1670

3302

0,02

1536

3436

Ціна – 8 тис.грн./м

Обсяг –500 м.

1) ­ на 10%

2) const

3) ¯ на 8%

0,16

4250

1228

506

2516

0,48

1116

2628

0,16

860

2884

Ціна –7 тыс.грн./м

Обсяг – 300 м.

1) ­ на 10%

2) const

3) ¯ на 8%

0,02

2100

720

389

991

0,06

655

1056

0,02

602

1109


Висновки

У своїй курсовій я висвітлила питання планування, його сутність, види та стратегію.

Планування – це процес економічного пояснювання раціональної поведінки суб'єкта господарювання для досягнення своїх цілей.

План – це робочий інструмент досягнення поставленої цілі суб'єктом підприємництва, створений на основі коньюктурного прогнозу середовища господарювання і розписаний за виконавцями, часом і засобами.

Планування буває тактичне, стратегічне та бізнес-планування. Рішення, які приймаються у тактичному плануванні, менш суб'єктивні ніж при стратегічному, тому, що базуються на більш ефективній інформації.

В ринковій системі господарювання бізнес-план виконує функцію ознайомлення заінтересованих ділових людей із сутністю та ефективністю реалізації нової підприємницької ідеї та функцію відпрацювання системи управління реалізацією підприємницького проекту.

Таким чином планування відіграє важливу роль ринковій економіці.


Список використаних джерел

1. Владимирова Л.П. Прогнозирование и планирование в условиях рынка: Учебное пособие – 2е изд, перераб и доп. – М.: Издательский дом «Дашков и К», 2003.

2. Алексеева М.М. Планирование деятельности фирмы. М.:Финансы и статистика,2001.

3. Блеквел Э. Как составить бизнес-план. Пер. с англ. М.: ИНФРА*М, 2002.

4. Бирман И.Я. Методология оптимального планирования М.: Мысль, 2000.

5. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І., Піча Ю.В. Економіка підприємства. Київ 2001.

6. Майер В.Ф. Планирование социального развития и повышения уровня жизни народа. М.: Издательство МГУ, 2003.

7. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. Київ 2001.

8. “Економіка України», серпень, 2003;

9. Закон України „Про підприємства в Україні» (від 27.03.1991 із

змінами та доповненнями);

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий