Проект підвищення економічної ефективності виробництва винограду

Зміст Вступ …3 Розділ 1. Наукові основи економічної ефективності виробництва винограду 1.1. Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва 5

Зміст

Вступ …………………………………………………………………3

Розділ 1. Наукові основи економічної ефективності виробництва винограду

1.1. Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва…………………………………………………………5

1.2. Показники економічної ефективності виробництва винограду і методика їх визначення……………………………………………12

Розділ 2 Рівень розвитку виробництва винограду та його економічна ефективність у підприємстві

2.1. Виробничі ресурси господарства та їх використання…………17

2.2. Динаміка посівної площі, урожайності та валового збору винограду…………………………………………………………..29

2.3. Економічна ефективність виробництва винограду ……………35

Розділ 3 . Проект підвищення економічної ефективності виробництва винограду

3.1. Інтенсифікація виробництва винограду………………..……….39

3.2 Обґрунтування собівартості і рентабельності виробництва винограду у досліджуваному господарстві………………………...…………44

Висновки і пропозиції ..............................................................48

Список використаних джерел ............................................49

ДОДАТКИ


Вступ

Виноградарство належить до найбільш давніх галузей розвитку цивілізованого суспільства. Це зумовлюється високою споживчою цінністю виноградних ягід, як харчового продукту, який за калорійністю значно переважає яблука, сливи. не поступаючись картоплі й молоку за однієї маси продуктів. За науково обґрунтованими нормами харчування на кожного жителя необхідно вирощувати 65 - 70 кг винограду, зокрема для споживання у свіжому вигляді - до 15 кг на рік. Виноград використовується у консервній промисловості для виготовлення соків, компотів, бекмесу (виноградний сік з вмістом до 85% цукру), сиропів, варення, сушеного винограду. Основна маса виробленого винограду є високоякісною сировиною для виготовлення різних вин, найбільш цінні з яких білі, рожеві й червоні столові, а також міцні, ігристі й ароматизовані вина. Разом з тим виноград має лікувально-дієтичне значення. Його цінність полягає у високому вмісті вітамінів - А, В, В2 ,В4, РР, С2.

З переведенням вітчизняної економіки на ринкові засади сформувався комплекс складних проблем, однією з яких є необхідність підвищення ефективності та прибуткового ведення сільськогосподарського виробництва як об’єктивної потреби будь-якої системи господарювання. Ця проблема посідає центральне місце у процесі вибору перспективних напрямів розвитку агропромислового комплексу.

Дослідження проблеми підвищення продуктивності винограду в умовах ринкової економіки завдяки зниженню собівартості і підвищенню продуктивності праці є актуальним як науковим так і практичним завданням.

Підвищення ефективності виноградарства та виноробства в Україні може стати першим кроком до інтеграційних процесів в галузі. Це питання стало особливо актуальним після вступу нашої країни до СОТ. Пріоритетним завданням вітчизняних спеціалістів є розробка методології дослідження розвитку виноградарства та виноробства, яка дасть можливість:

– Оцінити сучасний стан виробництва винограду та ефективність господарської діяльності;

– Знайти потенційні можливості та пріоритетні напрямки стабілізації та вдосконалення виробництва;

– Проаналізувати систему управління підприємствами, виробничими та трудовими відносинами;

– Дослідити фактори, які найбільше впливають на ефективність виробництва винограду в сучасних умовах;

– Дослідити перспективи інтеграційних процесів в галузі;

– Визначити рівень загального ризику функціонування виноградарства;

– Розробити комплексну програму фінансування, а також прогноз розвитку виноградарства та виноробства на перспективу.

Мета курсового проекту: відшукати шляхи підвищення продуктивності праці та зниження собівартості винограду, виявити причини та фактори, що впливають на собівартість, здешевлення виробництва та резерви збільшення рентабельності сільськогосподарського виробництва, підвищення економічної ефективності виробництва. Виходячи з цього, перед даним дослідженням поставлено наступні завдання: визначити поняття суті економічної ефективності сільськогосподарського виробництва; дати характеристику показникам економічної ефективності виробництва винограду і методиці їх визначення; проаналізувати динаміку виробництва винограду, його та економічну ефективність виробництва.

Об’єктом даного дослідження є економічна ефективність виробництва винограду на сучасному етапі та шляхи її підвищення

Предметом дослідження виробництво винограду на прикладі ВАТ «Більшовик» с. Долинка Саратського району Одеської області.


Розділ 1. Наукові основи економічної ефективності виробництва винограду

1.1.Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва — визначальний фактор економічного і соціального розвитку суспільства.

Ефективність виробництва як економічна категорія відображує дію об'єктивних економічних законів, яка виявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв'язку з цим необхідно розрізняти такі поняття, як ефект і економічна ефективність. Ефект — це результат тих чи інших заходів, здійснюваних у сільськогосподарському виробництві. Він характеризується збільшенням урожайності сільськогосподарських культур, приростом продуктивності худоби і птиці.

Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва — узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої праці в засобах виробництва.

Як економічна категорія ефективність виробництва нерозрозривно зв'язана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріальних і культурних потреб населення. У зв'язку з цим підвищення ефективності суспільного виробництва е збільшенням обсягів сукупного продукту та національного доходу для задоволення потреб безпосередніх виробників і суспільства в цілому при найменших сукупних витратах на одиницю продукції.

Сільське господарство має свої специфічні особливості. Зокрема в сукупності факторів досягнення високоефективного господарювання особливе значення має земля як головний засіб виробництва, а в тваринництві — продуктивна худоба. Тому оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві завжди стосується земельної площі або поголів'я продуктивної худоби і співвідноситься з ними.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбиваються також якість продукції і її здатність задовольняти ті чи інші потреби споживача. При цьому підвищення якості сільськогосподарської продукції вимагає додаткових затрат живої і уречевленої праці.

Сільське господарство має великий економічний потенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому поліпшення використання їх є одним з найважливіших завдань, розв'язання якого сприятиме підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва. Рівень ефективності, що виражається відношенням маси вироблених продуктів до трудових затрат, об'єктивно спрямовується до свого максимуму, оскільки рівень здібностей працівників зростає, а умови сільськогосподарського виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно вдосконалюються.

Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва сприяє зростанню доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці і поліпшення культурно-побутових умов працівників галузі. Суть проблеми підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат — матеріальних, трудових і фінансових — досягти істотного збільшення обсягу виробництва продукції, необхідної для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства.

Підвищення ефективності сільського господарства є вирішальною передумовою прискореного розвитку агропромислового комплексу і дальшого зростання результативності економіки країни.

Економічну ефективність сільськогосподарського виробництва можна вивчати на різних рівнях. Тому виділяють економічну ефективність: народногосподарську; сільськогосподарського виробництва; окремих галузей сільського господарства; виробництва в колективних, державних і міжгосподарських підприємствах та об'єднаннях, а також в їх внутрішньогосподарських підрозділах; виробництва окремих культур, продуктів, виконання операцій тощо; меліорації, хімізації, агротехнічних заходів; впровадження у виробництво досягнень науки і передової практики.

Економічну ефективність виробництва оцінюють за допомогою критерію, який зумовлюється дією економічних законів і характеризує ефективність з якісного боку. В науковому розумінні критерій — це властивість і якість ефективності, що відображує найістотнішу її суть і є основним принципом оцінки. Вихідним критерієм народногосподарської ефективності виробництва є обсяг національного доходу з розрахунку на душу населення при найменших затратах живої і уречевленої праці. Збільшення обсягів національного доходу характеризує кінцевий корисний ефект від застосування сукупних вкладень засобів виробництва і живої праці.

Основний критерій економічної ефективності відображує головну мету виробництва і може використовуватись на всіх рівнях. Але при вивченні ефективності окремих галузей народного господарства цей критерій може набувати більш конкретних форм з урахуванням характеру і особливостей виробництва. У зв'язку з цим критерієм економічної ефективності сільськогосподарського виробництва є збільшення маси чистої продукції при найменших затратах живої і уречевленої праці на її одиницю.

Як економічна категорія критерій ефективності відображує основну мету виробництва, суть якої полягає в нерозривній єдності кількісної і якісної оцінки. Ефективність виробництва кількісно характеризується системою економічних показників, між якими має бути відповідність щодо змісту та методу обчислення.

Для досягнення максимального збільшення виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції треба визначити раціональні нормативи витрат відповідних виробничих ресурсів (насіння, добрив, кормів тощо), необхідні витрати на підвищення якості і одержання екологічно чистої продукції, а також на охорону навколишнього середовища. Економічну ефективність сільськогосподарського виробництва слід вивчати згідно з вимогами економічних законів, що його регулюють, і виробничими відносинами, в межах яких розвиваються різноманітні форми власності і види господарювання.

В ефективності виробництва відображується вплив комплексу взаємозв'язаних факторів, які формують її рівень і визначають тенденції розвитку. Для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського виробництва використовують відповідний критерій і систему взаємозв'язаних показників, які характеризують вимоги економічних законів і вплив різних факторів.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва визначається відповідно як ефективність народногосподарська, галузей і виробництва окремих продуктів, а також господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, які повинні бути органічно взаємозв'язані і відповідати критерію ефективності. Вони не можуть бути єдиними для оцінки рівня народногосподарської ефективності сільського господарства і госпрозрахункової ефективності окремих його галузей і видів продукції, агротехнічних, зооветеринарних і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової практики.

Підвищення економічної ефективності сільського господарства передбачає збільшення виробництва і підвищення якості сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і матеріальних засобів на одиницю продукції. Розв'язання цієї проблеми нерозривно пов'язане з подальшою всебічною інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці. В сучасних умовах сільське господарство розвивається переважно на основі інтенсифікації, що є основним джерелом підвищення його економічної ефективності.

Шляхи підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, які забезпечують дальше збільшення обсягів виробництва продукції і зменшення витрат на її одиницю, передбачають комплекс таких основних заходів: поліпшення використання землі, підвищення її родючості; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва; поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції; раціональне використання виробничих фондів і трудових ресурсів; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій та індустріальних методів виробництва; підвищення якості і збереження виробленої продукції; широке використання прогресивних форм організації виробництва і оплати праці на основі колективного, сімейного і орендного підряду та оренди як прогресивної форми господарювання; розвиток сільськогосподарського виробництва на основі різноманітних форм власності і видів господарювання і створення для них рівних економічних умов, необхідних для самостійної та ініціативної роботи.

У комплексі заходів підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва найважливішим є поліпшення використання землі на основі підвищення її родючості і зростання врожайності сільськогосподарських культур. Ці завдання успішно вирішуються шляхом вирощування сільськогосподарських культур за технологією програмованих урожаїв з використанням досягнень науки, передової практики і забезпеченням високої якості праці.

Один із напрямів підвищення економічної ефективності сільського господарства — впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва в усіх галузях рослинництва і тваринництва і переведення їх на індустріальну основу. Вирішення цієї проблеми сприяє насамперед підвищенню продуктивності праці в сільськогосподарському виробництві, що є основним якісним фактором його економічного і соціального розвитку.

Матеріальною основою підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, зокрема зростання продуктивності праці, є впровадження досягнень науково-технічного прогресу, яке включає вдосконалення, раціональне поєднання і взаємодію всіх елементів праці - знарядь і предметів праці та робочої сили. З підвищенням технічної озброєності і рівня механізації виробничих процесів, з поліпшенням організації виробництва затрати живої праці на одиницю земельної площі і голову худоби скорочуються. Зростання продуктивності праці, а отже, й ефективності виробництва на 70-75 % зумовлюється досягненнями технічного прогресу, частка організаційних факторів становить 25-30 %.

Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва відбувається в умовах поглиблення спеціалізації і посилення концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції. У спеціалізованих підприємствах і агропромислових об'єднаннях порівняно з неспеціалізованими господарствами врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби вище на 35- 40%, продуктивність праці - в 4-5 разів, а собівартість продукції менша на 25-30 %.

Важливим напрямом зростання ефективності сільськогосподарського виробництва є підвищення рівня забезпеченості господарств основними і оборотними фондами та поліпшення їх використання. Із зростанням фондооснащеності сільськогосподарського виробництва відбувається підвищення його ефективності, проте спостерігається деяке зниження фондовіддачі. Тому очевидне значення раціонального використання машинно-тракторного парку, автомобілів, виробничих приміщень і їх обладнання, кормів, насіння, мінеральних добрив та інших засобів виробництва. На рівень ефективності виробництва в господарствах істотно впливають склад виробничих фондів, співвідношення основних виробничих фондів і оборотних засобів, частка технічних засобів в основних виробничих фондах. Підвищення віддачі основних фондів є одним з головних факторів інтенсивного розвитку сільськогосподарського виробництва і зростання його ефективності.

У системі заходів зростання економічної ефективності сільськогосподарського виробництва чільне місце займає підвищення якості продукції. Поліпшення якості сільськогосподарської продукції має велике економічне і соціальне значення, воно рівнозначне збільшенню виробництва продукції. Підвищення ефективності виробництва і досягнення більш високих кінцевих результатів нерозривно пов'язані з проблемою якості, розв'язання якої вимагає вдосконалення технології виробництва сільськогосподарської продукції і збільшення потужностей для її переробки і зберігання. За рахунок використання резервів поліпшення якості та збереження виробленої продукції можна на 20-30 % підвищити рівень її споживання, що сприятиме більш повному задоволенню потреб населення в продуктах харчування.

Вагомим джерелом підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є раціональне використання трудових ресурсів і зростання продуктивності праці на основі застосування прогресивних форм її організації та відповідних методів матеріального і морального заохочення працівників у досягненні високих кінцевих результатів. У зв'язку з цим очевидна необхідність переведення всіх господарств та їх виробничих підрозділів на господарський розрахунок, самофінансування і самоуправління. В сучасних умовах лише наукова організація виробництва і праці в змозі створити умови для високоефективного використання трудових ресурсів і всіх елементів сільськогосподарського виробництва.

Одним із напрямів підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є поєднання різноманітних форм власності та видів господарювання, форм організації праці. Впровадження принципів орендного підряду і оренди створює умови, які можуть повернути селянинові становище господаря на землі, заінтересованого в ефективному її використанні. Орендний підряд як форма господарського розрахунку повніше розкриває потенціал колективних сільськогосподарських підприємств, які досягають при цьому значно кращих результатів при менших затратах праці і коштів на одиницю продукції.

Підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва сприяє створення селянських (фермерських) господарств на основі приватизації земель державного фонду та збанкрутілих колгоспів і держгоспів.

Сучасна аграрна політика спрямована на підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва на основі вдосконалення економічних відносин між галузями в системі агропромислового комплексу. Це передбачає насамперед створення системи цін на продукцію агропромислового комплексу, яка б орієнтувала всі його ланки на високі кінцеві результати і створювала умови для роботи сільськогосподарських та переробних підприємств на принципах господарського розрахунку і самофінансування.

Докорінне перетворення економічних відносин в агропромисловому секторі має узгоджуватися з комплексом заходів щодо застосування досягнень науково-технічного прогресу, соціальної перебудови села, поліпшення умов праці та побуту сільських трудівників.

1.2.Показники ефективності виробництва винограду і методика їх визначення.

Система показників економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, яка дає змогу провести комплексний аналіз і зробити правильні висновки щодо напрямів та резервів підвищення економічної ефективностісільськогосподарського виробництва включає конкретні показники, які відображають вплив різних факторів на процес виробництва.

Економічна ефективність виробництва винограду слід оцінювати враховуючи і те, що виробнича діяльність сільськогосподарських підприємств пов'язана із землею і залежить від її родючості та рівня використання.

Для оцінки економічної ефективності виробництва винограду використовують наступні показники: урожайність, продуктивність праці, собівартість, ціна, рентабельність; валовий дохід і прибуток з розрахунку на 1 ц продукції і на 1 га посіву.

Урожайність - це фактично зібрана кількість продукції з одиниці земельної площі. Урожайність сама по собі ще не вказує на рівень економічної ефективності виробництва, але є вихідною для вимірювання її, постільки вона характеризує ступінь ефекту, одержаного в процесі виробництва. Урожайність розраховується наступним чином:

У - урожайність

Q - фактична зібрана кількість продукції

П - зібрана площа

Продуктивність праці – здатність конкретної праці створювати певну кількість продукції за одиницю робочого часу.

Продуктивність праці є вирішальним чинником підвищення ефективності виробництва. Економічна сутність продуктивності праці в тому, що вона виражає співвідношення між кількістю виробленої продукції та затратами часу на її виготовлення. Отже, вона характеризує ефективність цих витрат у процесі суспільного виробництва.

Рівень продуктивності праці визначається через прямі і обернені показники.

, де

В - виробіток продукції на одного працівника.

Q - це кількість продукції виробленої у натуральних або вартісних одиницях;

Т - період часу, витраченого робітником на виробництво даної кількості продукції;

Виробіток на одного працівника може розраховуватись шляхом поділу кількості продукції, зробленої всім підприємством на чисельність працівників.

B – виробіток продукції на одного працівника;

Q - кількість продукції, виробленої всім підприємством;

N - кількість працівників, зайнятих на підприємстві.

При оберненому способі розрахунку продуктивності праці застосовують розмір обернений виробітку - трудомісткість, яка показує скільки часу потрібно для виробництва одиниці продукції:

T – трудомісткість

Q – кількість продукції;

t-час, втрачений для виробництва кількості продукції Q.

Одним із найважливіших показників роботи підприємства та галузі в цілому є собівартість продукції. Собівартість являє собою грошовий вираз витрат на виробництво і реалізацію продукції. Це комплексний показник, який об'єднує в собі витрати уречевленої праці, тобто витрати на спожиті засоби виробництва і витрати живої праці, тобто на зарплату працівників підприємства.

Собівартість продукції є важливим узагальнюючим показником, який характеризує ефективність роботи підприємства. Фактична собівартість виробництва продукції підприємства розрахується в процесі щоденного оперативно - технічного та бухгалтерського обліку витрат на виконання робіт та виготовлення продукції. Собівартість слугує базою товарів, і її нижньою межею для виробника, щоб забезпечити процес відтворення виробництва. Підприємство не повинно встановлювати ціну нижчу за собівартість, бо в такому разі воно матиме збитки.

Ціна - це грошовий вираз вартості, що сплачується за одиницю товару. Ціна є засобом обчислення таких вартісних показників як вартість валової продукції, вартість товарної продукції, її собівартість, визначення валового, чистого доходу і прибутку. Особливостями встановлення цін на сільськогосподарську продукцію є те, що при встановлені цін враховують сезонність виробництва, слід дотримуватись еквівалентності між цінами на засоби виробництва і сільськогосподарську продукцію.

Рівень рентабельності всіх організацій та установ залежить від величини прибутку, товарної продукції, витрат виробництва, величини основних виробничих фондів. Важливими факторами які забезпечують зростання прибутку і рентабельність підприємства є зростання продуктивності праці, економія матеріальних ресурсів, підвищення фондовіддачі та рівня технічного прогресу. Якомога повніше врахування цих факторів сприятиме підвищенню економічної ефективності його діяльності.

Рівень рентабельності визначають за формулою:

Р - рівень рентабельності, %

П - прибуток, грн.

С - повна собівартість реалізованої продукції, грн.

Прибуток характеризує абсолютний ефект діяльності підприємства без урахування використаних при цьому ресурсів, тому його слід доповнювати відносним показником - рентабельністю. Економічний зміст цього показника в тому, що він характеризує прибуток, який отримується з кожної гривні засобів, що вкладені у підприємстві.

Для визначення економічної ефективності виробництва винограду використовують також і такі показники як виробництво валового прибутку і доходу, в гривнях, з розрахунку на 1 га посіву і на 1 ц продукції, валовий доход та чистий доход і прибуток на один гектар посіву винограду.


Розділ 2 . Рівень виробництва винограду та їх економічна ефективність

2.1. Виробничі ресурси господарства та їх використання

Сільськогосподарське ВАТ «Долинка» розміщується в c. Долинка Саратського району Одеської області. ВАТ знаходиться в південній частині області. Відстань від адміністративного центру смт. Сарата – 25 км, а від обласного центру м. Одеса – 145 км. Підприємство має дуже вузьку спеціалізацію, 95% всього виробництва займає виноградарство. Товариство реалізує весь обсяг виробленого винограду ТОВ «Одесавинпром», м. Одеса. Незначні обсяги продукції інших напрямків господарства (пшениця, ячмінь, соняшник, продукція тваринництва) використовується у власних потребах, або реалізується на місцевому ринку.

Господарство розміщене в зоні помірно-континентального клімату з достатньою кількістю опадів. Рельєф місцевості – рівнина. с

Середня температура повітря за рік дорівнює +7...+10°С. Для зимового періоду не притаманні значні похолодання. Найбільше їх вплив проявляється в січні та лютому місяцях. Щорічно мінімальна температура не буває нижчою −10о С. Ймовірність мінімальної температури нижче −12о С біля 90%, а нижче −17о С біля 15%. Абсолютний мінімум на зиму знаходиться в рамках −17о С...−19о С. Середня багаторічна температура найхолоднішого місяця - січня дорівнює -3°С.

Найбільш інтенсивне підвищення температури проходить в травні. Це пов’язано зі зменшенням хмарності, збільшенням дня та висоти сонця над горизонтом. Різниця в середніх температурах за літні місяці невелика і становить 1-2о С. Середня багаторічна температура найтеплішого місяця – липня дорівнює 21-27°С. Абсолютний максимум +45...+48о С. В літній період по території підприємства переважають західні та північно-західні вітри. Сума позитивних температур (більше +10°С) перевищує 2900°С.

Річна кількість опадів 440 мм. За період з температурою вище 10°С випадає 320-340 мм. Із загальної річної кількості опадів більше 60% на вегетаційний період. Така кількість опадів повністю задовольняє потребу сільськогосподарських культур.

Найважливішою складовою природних ресурсів є земля − охоронниця природних багатств, основа рослинного і тваринного світу, операційний базис розміщення об’єктів промисловості, населених пунктів і доріг. Земельні ресурси потрібні всім підприємствам, однак, якщо в промисловості земля є лише господарським базисом, то в сільському господарстві вона є основним засобом виробництва. Вона є одночасно предметом, засобом праці, базисом для розміщення продуктивних сил, основою для відтворення всіх факторів економічного зростання. Тому раціональне землекористування є обов’язковою частиною комплексної системи експлуатації та підвищення економічної ефективності використання земельних ресурсів.

Ґрунтовий покрив на території підприємства порівняно однорідний. Основними ґрунтами підприємства є чорноземи опідзолені, чорноземи глибокі, із великим вмістом гумусу.

Землі, які використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції називається сільськогосподарськими угіддями, до них відносяться: рілля, багаторічні насадження, сінокоси, пасовища, зариблені ставки. А співвідношення окремих видів угідь у загальній площі називається структурою угідь. Її визначають за питомою вагою окремих видів угідь у загальній земельній площі. Їх використання супроводжується трансформацією - перетворенням і зміною основних (посівних) первісних природних властивостей, виникнення нових.

Розглянемо структуру земельних угідь нашого господарства.

Таблиця 2.1.Сільськогосподарські угіддя та їх структура у ВАТ «Більшовик» с. Долинка Саратського району Одеської області

Угіддя 2004 рік 2005рік 2006 рік 2006 в % до 2004
га % га % га %
Усього сільськогосподарських угідь, га 1361 100,0 1339,5 100 1312,1 100 96,4
у т.ч. рілля 135 10,3 133,8 10,2 132,8 10,1 98,4
сінокоси 152 11,6 240,7 18,3 302,0 23,0 198,7
пасовища 341 26,0 232,5 17,7 145,0 11,1 42,5
багаторічні насадження 733 55,9 732,5 55,8 732,3 55,8 99,9

АналізуючискладіструктуруугідьВАТ «Долинка», відмічаємо, щозаперіодз 2004 рокупо 2006 рікплощасільськогосподарськихугідьзменшилась з 1361 га у 2004 році до 1312,1 га у 2006, зменшення складає 3,6%.Істотні зміни спостерігаються в структурі угідь. Зокрема площа сінокосів зросла майже вдвічі і складає 302 га. Це відбулося за рахунок скорочення пасовищних площ на 57,5%. Площа ріллі зменшилася на 1,6% і складає 132,8 га. Площа багаторічних насаджень істотно не змінилася (0,1%). Зменшення з 733 га до 732,3 га відповідно у 2004 та 2006 роках відбулося за рахунок вимерзання та висихання насаджень винограду.

Землі підприємства складаються з земель акціонерів, наданих йому у користування. Право користування землею надається для сільськогосподарських цілей по окремому договору, в якому визначається плата за користування. Також частина земель взята в оренду.

У сільському господарстві поряд із засобами виробництва і землею, необхідним виробничим ресурсом, як і в інших галузях економіки, є праця. Носіями здатності працювати є трудові ресурси. Соціальну їх суть становлять люди у певних виробничих умовах, а економічну - робочий час, необхідний для виконання суспільно - корисної праці. Трудові ресурси - це сукупність здатних до праці людей, що безпосередньо приймають участь у матеріальному виробництві та духовному житті суспільства (чоловіки – від 16 до 60 років, жінки – від 16 до 55 років), особи пенсійного віку та підлітки до 16 років, які за станом фізичного та психологічного здоров’я можуть брати участь у процесі виробництва. Але основною робочою силою на підприємстві є чоловіки та жінки працездатного віку, які становлять близько 90% річних затрат праці у виробництві. Підлітки та особи пенсійного віку відіграють допоміжну роль і є додатковою робочою силою.

Основний показник рівня використання трудових ресурсів − період, відпрацьований робітниками на виробництві, використання реального фонду робочого часу. Фонд робочого часу встановлюється в людино-днях або в людино-годинах за рік, квартал, місяць. Трудові ресурси характеризують за такими показниками, як:

- Середньорічна чисельність працівників, чол. ( також окремо в рослинництві та в тваринництві);

- Загальні затрати праці, тис люд.-год. ( також окремо в рослинництві та в тваринництві);

- Кількість люд.-год., відпрацьованих одним працівником за рік;

- Фонд ресурсів праці, тис люд.-год., який використовують для порівняння із реально відпрацьованими люд.-год. і який розраховують шляхом множення нормативної кількості люд.-год. (1885) на кількість працівників.

- Коефіцієнт використання трудових ресурсів - відношення кількості відпрацьованих протягом року люд.-год. до фонду ресурсів праці.

Таблиця 2.2 Динаміка наявності та використання трудових ресурсів ВАТ «Більшовик» с. Долинка Саратського району Одеської області

Показники 2004 рік 2005 рік 2006 рік 2006 до 2004, %
Середньорічна чисельність працівників, чол. 223 214 211 94,6
в т. ч. в рослинництві 215 206 204 94,9
в тваринництві 8 8 7 87,5
Нормативні затрати праці, люд.-год. 420355 403390 397735 94,6
Продовження табл. 2.2
Показники 2004 рік 2005 рік 2006 рік 2006 до 2004, %
Фактична кількість відпрацьованих в господарстві, тис. люд/год 242000 244000 299000 123,6
в т. ч. в рослинництві 223000 221000 281000 126,0
в тваринництві 19000 23000 18000 94,7
Коефіцієнт використання трудових ресурсів 0,58 0,60 0,75 130,6
Трудова активність працівників по господарству, люд/год 1085 1140 1417 130,6
по рослинництву 1037 1073 1377 132,8
по тваринництву 2375 2875 2571 108,3

Проаналізувавши дані таблиці, можна зробити висновки, що чисельність працівників за період з 2004 по 2006 роки в цілому по підприємству зменшилась на 12 чол., що становить 5,4%, відповідно зменшилась кількість працівників в галузях рослинництва та тваринництва. Чисельність працівників зайнятих у галузі рослинництва зменшилась з 215 чоловік до 204 чоловік, що складає 5,1% , а у галузі тваринництва знизилась з 8 до 7 чоловік або на 12,5%. В галузі рослинництва задіяні майже всі працівники. Це пояснюється тим, що досліджуване підприємство спеціалізується на виноградарстві, одній з найбільш трудомістких галузей сільського господарства.

Коефіцієнт використання фонду робочого часу за аналізований період загалом по підприємству зріс з 0,58 до 0,75 або на 30,6%. Це означає, що трудові ресурси у підприємстві почали використовуватись інтенсивніше.

Створення всебічно розвинутого високопродуктивного сільського господарства вимагає відповідного рівня розвитку матеріально-технічної бази, яка є найважливішою складовою частиною продуктивних сил і має багатогранне значення в розвитку агропромислового виробництва. Здійснення будь-якого виробничого процесу необхідні засоби виробництва. Вони створюють виробничо-технічний потенціал, що визначається сукупністю матеріально-речових елементів виробництва, які за певних умов забезпечують можливість виконання всього циклу технологічних операцій для одержання сільськогосподарської продукції. На сучасному етапі матеріально-технічна база сільського господарства представлена великим машинним виробництвом, яке базується на електрифікації та механізації виробництва, широкому використанні досягнень науково-технічного прогресу.

Кількісні і якісні показники сільськогосподарського виробництва цілком залежать від досягнутого рівня розвитку продуктивних сил та забезпеченості підприємства основними фондами. Сільськогосподарське виробництво неможливе за наявності лише землі та трудових ресурсів. У процесі виробництва використовуються засоби виробництва (засоби та предмети праці). Засоби виробництва, виражені у грошовій формі, становлять виробничі фонди сільськогосподарських підприємств. Виробничі фонди поділяються на основні та оборотні. Основні фонди- це ті засоби виробництва, які беруть участь у процесі виробництва багато разів, зберігаючи нату­рально-речову форму, а свою вартість на створюваний продукт переносять частинами. Земля, яка у сільському господарстві є головним засобом виробництва, ще не має грошової оцінки, тому до складу основних фондів не включається. Оборотні фонди- це та частина засобів виробництва, які повністю споживаються протягом одного виробничого циклу, втрачають натурально-речову форму і повністю переносять свою вартість на готовий продукт.

Для забезпечення безперервності технологічного і вироб­ничого процесу в кожному господарстві, яке нормально працює, крім основних і оборотних фондів, є ще й фонди обігу.

Фонди обігу- це кошти підприємств, вкладені у запаси готової продукції, призначеної для реалізації, кошти, що знаходяться у касі підприємства, на банківських рахунках і в дорозі (вартість відвантаженої покупцям готової продукції), а також суми незакінчених розрахунків за реалі­зовану продукцію.Фонди обігу та оборотні фонди разом становлять оборот­ні засоби підприємств. Вони переважають оборотні фонди на величину фондів обігу.

Економічна ефективністьвикористання основних вироб­ничих фондів у сільському господарстві характеризується системою показників. Основ­ними з них є показники, які характеризують технічне оснащення підприємства: фондозабезпеченність, фондоозброєність, та показники, які характеризують ефективність використання основних виробничих фондів: фондовіддача, фондомісткість продукції та норма прибутку.

Фондозабезпеченість – це вартість основних виробничих фондів, яка припадає на 100га сільськогосподарських угідь. ЇЇ розраховують за формулою: Фзос.ф /П*100, де Фз – фондозабезпеченність, грн; Вос.ф –вартість основних фондів сільськогосподарського призначен­ня, грн.; П – площа сільськогосподарських угідь.

Фондоозброєність – характеризує ступінь озброєності працівників основними фондами і обчислюється, як відношення вартості основних фондів до середньорічної чисельності працівників. Фозос.ф

Фондовіддача це вартість валової продукції з розра­хунку на 1 грн основних виробничих фондів сільськогоспо­дарського призначення. ЇЇ визначають за формулою: Фвід = Вв.п. : Во.ф , де Фвід фондовіддача, грн.; Вв.п — вартість валової продукції, грн.; Во.ф — середньорічна вартість основ­них виробничих фондів сільськогосподарського призначен­ня, грн.

Фондомісткість— це вартість основних виробничих фон­дів сільськогосподарського призначення з розрахунку на 1 грн. Валової продукції. Цей показник визначає розмір основних виробничих фондів, необхідний підприємству для виробництва валової продукції вартістю 1 грн. За даних умов. Обернений показник до фондовіддачі.

Для загальної і більш повної характеристики економічної ефективності використання основних та оборотних фондів застосовують показникнорма прибутку.Його визначають як відношення прибутку до середньорічної вартості основних виробничих і оборотних фондів: Нп = [П : (Фос + Фоб )]*100, де Нп — норма прибутку, %; П — прибуток, грн.; Фос: і Фоб – середньорічна вартість відповідно основних і оборотних фондів, грн. Розглянемо забезпеченість основними виробничими фондами та рівень їх використання.

Таблиця 2.3 Основні виробничі фонди та їх використання ВАТ «Більшовик» с. Долинка Саратського району Одеської області

Показники 2004 рік 2005 рік 2006 рік 2006 у % до 2004
Вартість основних виробничих фондів, тис. грн. 13266 13709,5 13849 104,4
на 1 га с.-г. угідь, тис.грн. 9,75 10,23 10,55 108,3
на 1 середньорічного працівника, тис. грн. 59,49 64,06 65,64 110,3
Вартість валової продукції у співставних цінах, тис.грн. 4566,88 4651,29 3994,62 87,5
Фондовіддача, грн. 0,34 0,34 0,29 Х
Фондомісткість, грн. 2,90 2,95 3,47 Х
Норма прибутку, % 1,41 -0,17 3,07 Х

Аналізуючи дані таблиці, бачимо, що вартість основних виробничих фондів збільшилась у 2006 році порівняно з 2004 роком з 13226 тис грн. до 13849 тис. грн. або на 4,4%. Відповідно збільшилась вартість основних виробничих фондів на 1 га с.-г. угідь ( фондозабезпеченість) з 9,75 тис.грн. до 10,55 тис.грн., що становить 8,3%. Вартість основних виробничих фондів на 1 середньорічного працівника ( фондоозброєність праці) також збільшилась з 59,49 тис.грн. до 65,64 тис. грн. або на 10,3%. Постійне збільшення вартості основних фондів характеризує розвиток матеріально-технічної бази сільськогосподарського підприємства.

Економічна ефективність використання основних виробничих фондів характеризується фондовіддачею, фондомісткістю продукції та нормою прибутку.

Фондовіддача у 2004 році становила 0,34 грн., у 2005 році – 0,34 грн., а у 2006 році – 0,29 грн. Бачимо, що фондовіддача дещо зменшилась, що є негативною ознакою. Це пов’язано із зменшенням обсягу виробництва сільськогосподарської продукції з кожного гектара земельної площі.

За допомогою фондомісткості продукції можемо сказати, розмір основних виробничих фондів, необхідних товариству за даних умов для виробництва валової продукції вартістю 1 грн. у 2004 році становив 2,9 грн., у 2005 році – 2,95 грн., а в 2006 році – 3,47 грн. Спостерігаємо тенденцію до збільшення.

Отже, фонди стали використовуватися менш інтенсивно.

Щодо норми прибутку , то у 2004 році цей показник становив 1,41%, а у 2006 році – 3,07%. Бачимо, що норма прибутку збільшилась у 2006 році. Збільшення активної частини основних фондів і раціональне використання оборотних фондів забезпечують підвищення їх ефективності.

Результатом суспільного поділу праці є спеціалізація виробництва. Спеціалізація полягає у переважаючому виробництві певного виду продукції. Її поглиблення дає змогу ефективніше використовувати наявні ресурси, сприяє концентрації виробничих ресурсів на виробництві певної продукції та удосконалює технологію виробництва. Для того, щоб встановити спеціалізацію підприємства, розглядають структуру грошових надходжень від реалізації усієї продукції.

Результатом суспільного поділу праці є спеціалізація виробництва. Спеціалізація полягає у переважаючому виробництві певного виду продукції. Її поглиблення дає змогу ефективніше використовувати наявні ресурси, сприяє концентрації виробничих ресурсів на виробництві певної продукції та удосконалює технологію виробництва.

Під спеціалізацією підприємства розуміють зосередження його діяльності на виробництві одного виду продукції або обмеженого його кола. В сільськогосподарських підприємствах вона пов'язана з розширенням кількох галузей виробництва за рахунок скорочення інших і здійснюється до тих пір, поки ук­рупнення їх не принесе економічної вигоди.

Мета спеціалізації - створення умов для досягнення більш високої продуктивності праці, підвищення якості продукції, ефективності виробництва і прибутковості підприємства.

Спеціалізація характеризується насамперед обсягом і структурою товарної продукції підприємств або сукупністю підприємств на районному, обласному і зональному рівнях. За цими показниками визначають місце кожного господарства, адміністративного району, зони в суспільному поділі праці та їх участь у виробництві сільськогосподарської продукції.

Спеціалізацію визначають головні галузі. Головна галузь дає понад 20% грошових надходжень від реалізації продукції. Галузі, частка яких становить 10-20% грошових надходжень – це галузі, що розвиваються.

Щоб з’ясувати спеціалізацію підприємства, визначити яку частку займає кожен вид товарної продукції в динаміці розглянемо таблицю 2.4.

Таблиця 2.4 Структура грошових надходжень від реалізації продукції ВАТ «Більшовик» с. Долинка Саратського району Одеської області

Види продукції 2004 2005 2006 2004/2006, %
тис. грн. % тис. грн. % тис. грн. %
Продукція рослинництва 2343000 - 3807000 - 4416000 - 188,5
зернові 40000 1,67 59000 1,52 60000 1,33 150,0
у т.ч. пшениця 2000 0,08 8000 0,21 1000 0,02 50,0
кукурудза на зерно - - 1000 0,03 - - -
ячмінь 37000 1,55 50000 1,29 59000 1,31 159,5
горох 1000 0,04 - - - - -
соняшник 3000 0,13 1000 0,03 17000 0,38 566,7
Продовження таблиці 2.4
цукрові буряки 27000 1,13 14000 0,36 23000 0,51 85,2
плоди (зерняткові, кісточкові) 110000 4,60 501000 12,94 - - -
виноград 2143000 89,63 3215000 83,03 4305000 95,52 200,9
силос 2000 0,08 - - - - -
Інша продукція рослинництва 18000 0,75 17000 0,44 11000 0,24 61,1
Продукція тваринництва 48000 - 65000 - 91000 - 189,6
ВРХ 10000 0,42 15000 0,39 59000 1,31 590,0
Свинарство 19000 0,79 14000 0,36 14000 0,31 73,7
Вівчарство 1000 0,04 4000 0,10 3000 0,07 300,0
Молоко 17000 0,71 31000 0,80 13000 0,29 76,5
Інша продукція тваринництва 1000 0,04 1000 0,03 2000 0,04 200,0
Всього по підприємству 2391000 100 3872000 100 4507000 100 188,5
2004 2005 2006
Продукція рослинництва 97,9 98,3 97,9
Продукція тваринництва 2,01 1,7 2,01

Аналізуючи розрахункові величини таблиці, можна побачити, що протягом всього аналізованого періоду спеціалізацією ВАТ «Більшовик» є виноградарство. Воно складало 89,6% в 2004 році, 83% в 2005, і 95,5% в 2006 від загального виробництва.

Аналізуючи період з 2004 по 2006 роки, можна відмітити такі тенденції: виробництво соняшника зросло 5,5 разів, зернових – в 1,5 рази, продукції тваринництва – майже в 2 рази.

Рослинництво займає 97,9% від загального виробництва, тваринництва – лише 2%.

Підсумовуючи все сказане, можна зробити висновок, що ВАТ «Більшовик» с. Долинка Саратського району Одеської області має сприятливі природно-кліматичні умови, в достатній мірі забезпечене земельними, трудовими та матеріальними ресурсами. За умов раціонального поєднання ресурсів підприємства, поступового підвищення рівня забезпеченості господарство має високий потенціал для розвитку сільськогосподарського виробництва і збільшення обсягів продукції, досягнення високих результатів господарської діяльності.

Таблиця 2.5 Основні результати господарської діяльності ВАТ «Більшовик» с. Долинка Саратського району Одеської області

Показники 2004 рік 2005 рік 2006 рік 2006 у % до 2004
Вартість валової продукції, тис. грн. 4566,9 4651,3 3994,6 87,5
на 1 га с.-г. угідь 3355,54 3472,40 3044,45 90,7
на 1 середньорічного працівника 20479,30 21734,98 18931,86 92,4
на 1 люд/год 18,87 19,06 13,36 70,8
Валовий дохід, тис. грн 3934 6133 4956 125,9
на 1 га с.-г. Угідь, грн 2890,52 4578,57 3777,15 130,7
на 1 середньорічного працівника, грн 17641,26 28658,88 23488,15 133,1
на 1 люд/год, грн 16,26 25,14 16,58 101,9
Прибуток, збиток(-), тис. грн 209 -27 444 212,4
на 1 га с.-г. угідь, грн 153,56 -20,16 338,39 220,4
на 1 середньорічного працівника, грн 937,22 -126,17 2104,27 224,5
на 1 люд/год, грн 0,86 -0,11 1,48 171,9
Рівень рентабельності, збитковості(-), % 10,57 -1,12 18,97 179,5

Згідно таблиці 2.5 економічна ефективність господарської діяльності в 2005 році значно впала в порівняні з 2004 роком, так як в 2005 році товариство зазнало збитку (рівень збитковості становить 1,12%). Але у 2006 році порівняно з 2004 роком рівень рентабельності збільшився з 10,57% до 18,97%.

У 2005 році збиток товариства становив 27 тис.грн. Але у 2006 році прибуток збільшився порівняно з 2004 роком з 209 тис.грн. до 444 тис.грн., тобто в 2 рази.

Щодо вартості валової продукції, то вона зменшилась у 2006 році в порівнянні з 2004 роком на 572,3 тис.грн. або на 12,5%. Зрозуміло, що значення цього показника в розрахунку на 1 га угідь, 1 середньорічного працівника, а також на 1 люд/год. також зменшилося.

Загалом можна сказати, що економічні результати товариства лежать на досить високому рівні, крім 2005 року, де воно зазнало збитку. Підприємство нормально використовує свої ресурси. В умовах ринкових відносин, поряд з цим на економічні результати підприємства впливають і інші фактори, наприклад успішні взаємовідносини з усіма юридичними особами, від яких залежить міра привабливості покупців та ін.

2 .2. Площі багаторічних насаджень (виноградників), урожайність та валові збори винограду

Виноград – багаторічна культура. Вимагає багато тепла, світла і вологи. Найбільш сприятливі природні умови для розвитку виноградарства південних і західних областях України.

Основна площа виноградників розміщується на богарних землях в господарствах Криму, Одеської, Миколаївської, Херсонської та Запорізької областях України.

Таблиця 2.6 Динаміка розвитку виноградарства в Україні

Показники 1991 рік 1996 рік 2000 рік 2003 рік 2006 рік 2006/2003, %
Площа виноградних насаджень, тис. га 171,0 148,2 109,5 99,3 95,5 96,2
в т. ч. в плодоносному віці 141,4 134,3 100,1 85,5 80,6 94,3
Урожайність, ц/га. 45,9 25,6 37,4 52,2 54,9 105,2
Валовий збір, тис.т 680 447 510,2 442,6 86,8

Для того щоб краще проілюструвати показники виробництва винограду в Україні за останні 15 років, розглянемо графіки цих показників.

Графік 2.1 Зібрані площі.

З графіка 2.1 видно, що протягом всього періоду площі насаджень винограду скорочувались, хоча темпи цих скорочень за останні роки значно знизились.

Графік 2.2 Урожайність

Графік 2.2 показує різкий спад урожайності в середині 90-х років, а також поступове її підвищення за останні роки. Але навіть попри ці зростання, урожайність винограду в Україні не досягає результатів інших країн.

Графік 2.3 Валовий збір

Валовий збір винограду також має тенденцію до зниження.

Тепер розглянемо показники розвитку виробництва винограду в досліджуваному господарстві.

Таблиця 2.6 Динаміка розвитку виробництва винограду ВАТ «Більшовик» с. Долинка Саратського району Одеської області

Показники 2004 рік 2005 рік 2006 рік 2006/2004, %
Площа посіву, га 502 512 506 100,8
Урожайність, ц/га. 55,14 49,05 50,27 91,2
Валовий збір, ц. 27681 25115 25435 91,9
Реалізовано, ц 27681 25115 25435 91,9
Рівень товарності. % 100 100 100 100,0

Аналізуючи динаміку розвитку виробництва винограду можна дійти висновку, що площа багаторічних насаджень (виноградників) змінилась неістотно - збільшилась на 0,8%. Проте урожайність значно знизилася. У 2004 році вона складала 55,14 ц/га, у 2005 році – 49,05 ц/га, у 2006 році – 50,27 ц/га. Збільшення урожайності в 2006 році порівняно з 2005 відбулося за рахунок внесення мінеральних добрив, чого не проводилось раніше (додаток 1). Разом з урожайністю значно знизився і валовий збір винограду, на 8,1%. У 2004 році – 27681 ц, у 2005 році – 25115 ц, у 2006 році 25435 ц. Як видно з даних таблиці, рівень товарності складає 100% протягом всього досліджуваного періоду. Звідси можна зробити висновок, що ВАТ «Більшовик» не займається подальшою переробкою продукції виноградарства, а реалізує весь її обсяг.

Таблиця 2.10. Динаміка структури виробничих витрат у рослинництві ВАТ «Більшовик» с. Долинка Саратського району Одеської області

Елементи витрат 2004 рік 2005рік 2006рік
тис. грн % тис.грн % тис. грн %
Витрати на оплату праці 825 41,8 1013 43,7 1120 33,8
Відрахування на соціальні заходи 63 3,2 194 8,4 212 6,4
Матеріальні витрати, які увійшли в собівартість продукції 796 40,3 1407 60,7 1463 44,2
у т. ч. насіння та посадковий матеріал 6 0,3 11 0,5 45 1,4
інша продукція с.г.(гній) - - - 206 6,2
мінеральні добрива - 9 0,4 12 0,4
нафтопродукти 170 8,6 467 20,2 550 16,6
електроенергія 10 0,5 4 0,2 10 0,3
запасні частини, ремонтні та будівельні матеріали для ремонту 150 7,6 323 13,9 107 3,2
оплата послуг і робіт, що виконані сторонніми організаціями, та інші матеріальні витрати 460 23,3 593 25,6 533 16,1
Амортизація основних засобів 175 8,9 138 6,0 148 4,5
Інші витрати(включаючи плату за оренду) 117 5,9 204 8,8 366 11,1
у т.ч. орендна плата за:земельні частки (паї) 53 2,7 181 7,8 208 6,3
Усього витрат 1976 100,0 2316,7 100,0 3309 100,0

Розглянувши структуру виробничих витрат у рослинництві можна сказати, що протягом звітного періоду найбільшу частку становлять матеріальні витрати, які увійшли у собівартість продукції.

У 2004 році їх частка становить 40,3%, з них найбільше займають витратиоплату послуг і робіт, що виконані сторонніми організаціямита інші матеріальні витрати – 23,3%. Витрати на оплату праці у цьому ж році становлять майже 42%. У 2005 році частка матеріальних витрат збільшилась до 60 %, з них найбільше займають витратиоплату послуг і робіт, що виконані сторонніми організаціями, та інші матеріальні витрати - 25,6 %. Витрати на оплату праці становлять 43,7 %. У 2006 році частка матеріальних витрат зменшилась і становить 44,2%. Витрати на нафтопродукти становлять 16,6% загальної суми витрат. Витрати на оплату праці становлять 33,8 %.

Таблиця 2.10. Динаміка структури виробничих витрат у рослинництві на ВАТ «Більшовик» с. Долинка Саратського району Одеської області

Витрати 2004 2005 2006
тис. грн. % тис. грн. % тис. грн. %
Виробнича собівартіть 1779 100 2505 100 3067 100
Прямі матеріальні затрати 956 53,7 1278 71,8 1686 94,8
з них:
Оренда землі під баг/нас. 48 2,7 100 5,6 203 11,4
Оренда тракторів - - 16 0,9 13 0,7
Засоби захисту 472 26,5 552 31,0 607 34,1
Органічні удобрення - - - - 206 11,6
Ремонт шпалери - - 38 2,1 12 0,7
Оплата послуг градозахисту 25 1,4 25 1,4 25 1,4
Послуги тракторного парку 403 22,7 519 29,2 579 32,5
Оплата робіт і послуг сторонніх рганізацій - - 6 0,3 13 0,7
Ін. матеріальні затрати 8 0,4 22 1,2 28 1,6
Прямі витрати на оплату праці 595 33,4 927 52,1 1039 58,4
Інші прямі витрати та загально- виробничі витрати-всього 228 12,8 300 16,9 342 19,2
з них:
Амортизація необоротних активів 154 8,7 123 6,9 139 7,8
Відрахування на соціальні заходи 56 3,1 169 9,5 201 11,3
Решта ін. прямих та загально- виробничих витрат 18 1,0 8 0,4 2 0,1

Дослідивши структуру собівартості винограду, можна помітити поступове збільшення змінних витрат та витрат на оплату праці, а також поступове зменшення постійних. Звідси можна зробити висновок, що збільшення прибутку від виробництва винограду (2004-2006рр. відповідно 242-444 тис. грн.) відбувається за рахунок залучення додаткових коштів.

2.3. Економічна ефективність виробництва винограду

Виноградарство є високоефективною галуззю, яка має велике соціально-економічне значення в регіонах зосередження виробництва й переробки винограду. Виноградні вина і коньяки займають чільне місце в імпортних поставках як важливе джерело валютних надходжень в країну.

Істотне соціально-економічне значення виноградарства в агропромисловому комплексі південних регіонів України, їх сприятливі ґрунтово-кліматичні й економічні умови для розвитку галузі слугують підставою для здійснення багатопланових біологічних, техніко-технологічних, організаційно-економічних та наукових досліджень розвитку виноградно-виноробного продуктового комплексу.

З цією метою в Україні функціонує два науково-дослідні заклади - Інститут винограду і вина "Магарач" (м. Ялта, Крим) та Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова. Проте значне скорочення виробництва винограду і виготовлення продукції промислової його переробки вимагають розроблення й реалізації системи організаційно-економічних заходів, зокрема в кримському регіоні щодо розвитку та підвищення ефективності галузі.

В Україні виноградарство тривалий період було малорозвиненим. У довоєнному 1940 р. площі виноградних насаджень становили 103тис. га, у тому числі плодоносних плантацій налічувалось 74тис. га. Урожайність продукції була низька й дорівнювала в середньому 21,8 ц/га, а валовий збір - 161 тис. т. Тоді виробництво винограду на душу населення в країні становило лише 4кг. Під час ВВ війни періоду народногосподарського комплексу наприкінці 50-х і на початку 60-х років минулого століття виноградарство набуло розвитку. Вже в 1960 р. в Україні під виноградні насадження було відведено 397 тис. га, у тому числі в плодоносному віці - 115 тис. га. У наступному періоді загальна площа виноградників скоротилась на 67 тис. га і становила 330 тис. га. За цей період плодоносні плантації розширились більш як у двічі й досягли у 1965 році 262 тис. га. Проте в наступні роки в Україні набуло стійкої тенденції зменшення загальних площ під виноградними насадженнями.

Отже, за період з 1965 року загальні площі виноградних насаджень у країні скоротились у 3,4 рази, у тому числі в плодоносному віці - в 3,2 рази. Нестійкою була й урожайність винограду.

Найвищий валовий збір винограду - 1187 тис. тонн - одержано в Україні в 1975 році, коли було зібрано по 67,6 ц з кожного гектара на площі 195 тис. га. У зв'язку із скороченням площ виноградних насаджень і зниженням урожайності валові збори винограду в 2001-2004 роках становили 336-374 тис. т. Тільки у 2003 році на площі 85,5 тис. га при урожайності 59 ц з гектара було зібрано 505 тис. т.

Розглянемо показники економічної ефективності виробництва винограду в досліджуваному підприємстві.

Таблиця 2.15 Економічна ефективність виробництва винограду на ВАТ «Більшовик» с. Долинка Саратського району Одеської області

Показники 2004 2005 2006 2006/2004, %
Вихідні дані:
Площа посіву, га 502 512 506 100,8
Валовий збір продукції, ц 27681 25115 25435 91,9
Затрати праці, тис. люд-год 197 188 273 138,6
Реалізована продукція, ц 27681 25115 25435 91,9
Виручка від продажу, тис. грн 2143 3215 4305 200,9
Повна собівартість продукції 1786 2655 3477 194,7
Розрахункові дані:
Урожайність, ц/га 55,14 49,05 50,27 91,2
Затрати праці на 1 ц 7,12 7,49 10,73 150,8
Повна собівартість 1 ц, грн 64,52 105,71 136,70 211,9
Ціна реалізації 1ц, грн 77,42 128,01 169,25 218,6
Прибуток, тис. грн 357 560 828 231,9
Продовження таблиці 2.15
в т. ч.: на 1 ц. грн 12,90 22,30 32,55 252,4
на 1 га, грн 711,16 1093,75 1636,36 230,1
Вартість ВП, тис. грн 4566,9 4651,3 3994,7 87,5
в т. ч.: на 1 га посіву, грн. 9097,38 9084,54 7894,51 86,8
на 1 грн витрат грн. 2557,05 1751,90 1148,87 44,9
на 1 люд-год грн. 23,18 24,74 14,63 63,1
Рівень рентабельності, % 19,99 21,09 23,81 119,1

Аналізуючи економічну ефективність виробництва винограду, потрібно зазначити, що кількість реалізованої продукції у 2006 році зменшилась на 8,1% порівняно з 2004 роком, так, у 2004 році було реалізовано 27681 ц винограду, у 2005 році – 25115 ц, у 2006 – 25435 ц. Щодо повної собівартості виробництва, то вона також зросла. Найвищою повна собівартість була у 2006 році –3477 тис. грн., взагалі порівняно з 2004 роком у 2006 році повна собівартість зросла майже в 2 рази. Аналогічно, повна собівартість 1ц зерна збільшувалась протягом трьох років. Найвищою вона була у 2006 році – 136,7 грн., що в 2 рази більше, ніж у 2004 році.

Варто відмітити і позитивні зрушення у показниках економічної ефективності. Так, виручка від продажу зросла вдвічі, або на 2162 тис. грн. (з 2143 до 4305 тис. грн.) порівняно з 2004роком.

Прибуток від реалізації в 2004 році дорівнював 357 тис. грн. У 2006 р. прибуток від виробництва винограду становив 828 тис грн. Це на 130% більше, ніж у 2005 році. Прибуток в розрахунку на 1ц аналогічно збільшився у 2006 році цей показник становив 32,55 грн. на 1 ц, у 2005 році – 22,30 грн. на 1 ц, і в 2004 – 12,90 грн.

За рахунок збільшення прибутку рівень рентабельності у 2006 р. зріс до 23,8%, . Даний рівень рентабельності протягом двох років збільшився, але є не досить високим. Якщо проаналізувати дану ситуацію, то можна помітити, що таке різке збільшення прибутку мало б зробити виробництво більш рентабельним. Цьому завадило стрімке зростання собівартості продукції. Отже можемо зробити висновок, що повна собівартість реалізованої продукції обернено пропорційно впливає на рівень рентабельності підприємства, а прибуток і дохід від реалізації - прямо пропорційно.


Розділ 3. Проект підвищення ефективності виробництва винограду

3.1. Рівень інтенсивності та продуктивності виноградарства

Одним з визначальних напрямів розвитку виноградарства є перехід від екстенсивного до інтенсивного шляху розвитку, що забезпечить раціональне використання всіх видів ресурсів, дозволить знизити трудомісткість та собівартість продукції, підвищити її якість і конкурентоспроможність. Підвищення в 2 - 4 рази обсягів виробництва й урожайності сільськогосподарських культур у розвинутих країнах свідчить про більш інтенсивний характер виробництва продукції, зокрема за рахунок впровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій.

Інтенсифікація сільського господарства - е такий спосіб його ведення, за якого збільшення виробництва продукції досягається за рахунок додаткових вкладень, спрямованих на широке використання досягнень науко­во-технічного прогресу, застосування більш ефективних засобів виробництва і прогресивних технологій, що забезпечують підвищення продуктивності земельних угідь і поголів'я худоби.

Мета інтенсифікації сільського господарства — збільшення виходу високоякісної продукції з розрахунку на одиницю земельної площі або на голову худоби, а також підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

У сучасних умовах для сільськогосподарського виробництва, зокрема для виноградарства, інтенсифікація набуває особливого значення. Вона повинна бути спрямована на:

– Підвищення родючості ґрунту за рахунок збільшення виробництва і раціонального використання органічних та мінеральних добрив, біологічних і хімічних засобів захисту рослин від шкідників та хвороб;

– Впровадження комплексної механізації та прогресивної технології;

– Поглиблення спеціалізаціїта концентрації виробництва.

Інтенсифікація була, є і залишиться найголовнішим чинником розвитку виноградарства. Мета інтенсифікації - збільшення виробництва винограду та виноробства, а засіб - додаткові вкладення праці та коштів. Інтенсивний шлях розвитку не можна зводити лише до витратної концепції, тобто вважати збільшення затрат живої й уречевленої праці єдино можливим проявом процесу інтенсифікації. Першочергове значення в інтенсифікації мають не витрати ресурсів, а окупність комплексу всіх залучених ресурсів - земельних, трудових і матеріально-технічних.

Економічна ефективність виробництва винограду значною мірою залежить від рівня цін реалізації. Частка столових сортів винограду, які реалізуються за більш високими цінами, у середньому становить 12%. Тому ціна реалізації 1ц винограду в середньому за 3 роки тут була на 26,2% вищою.

Система закупівельних цін стимулює реалізацію винограду високої якості. За 1 т столових сортів винограду першого товарного сорту виплачується на 20% більше, ніж другого сорту. Ціна реалізації винограду промислових сортів встановлюється залежно від його цукристості. Так, у господарствах Криму при підвищенні цукристості винограду з 17-18 до 21-22% ціна за 1 т продукції може зрости вдвічі. Господарства країни реалізують виноград заготівельним організаціям і переробним підприємствам за цінами домовленості з урахуванням якості продукції.

Розглянемо шляхи підвищення економічної ефективності виноградарства.

Збільшення виробництва винограду в Україні відбуватиметься двома шляхами: екстенсивним за рахунок розширення площ виноградників та інтенсивним на основі підвищення врожайності завдяки додатковим вкладенням засобів виробництва на одиницю площі насаджень. Урожайність винограду в спеціалізованих господарствах може досягати 70-90 ц,га за рахунок ліквідації зріджених плантацій, підбору сортового складу насаджень, оптимального внесення добрив, застосування зрошення, впровадження системи заходів щодо поліпшення якості винограду, особливо його цукристості.

У зв'язку з великою трудомісткістю галузі велике значення має впровадження комплексної механізації і прогресивної технології. Рівень механізації у виноградарстві нині становить близько 30%. Механізація виробничих процесів є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці і зниження собівартості продукції у виноградарстві. Застосування машин для укривання і розкривання лози підвищує продуктивність праці в 2,5-3 рази, на збиранні врожаю - в 10 разів. У господарствах дедалі ширше впроваджується механізація таких трудомістких робіт, як обрізування кущів, підв'язування зелених пагонів, збирання винограду технічних сортів. Засоби механізації можна застосувати також при формуванні кущів винограду. при встановленні насаджень на шпалеру підвищується врожайність винограду (на 12-15%) та його цукристість.

Високоефективним є зрошення виноградників, яке забезпечує стале підвищення врожайності винограду. Досвід передових господарств показує, що в умовах зрошення на основі високого рівня агротехніки можна одержати 150-250 ц винограду з гектара. в сільськогосподарських підприємствах урожайність зрошуваних виноградників підвищується у середньому в 1,5-2 рази, а прибуток з 1 га зростає в 2-3 рази.

Економічна ефективність виноградарства значно підвищується з поглибленням спеціалізації і концентрації виробництва. Встановлено, що зі збільшенням площі плодоносних виноградників у господарствах з 210 до 730 га їх урожайність підвищується в 1,6 рази, продуктивність праці - вдвічі, а собівартість 1 ц винограду зменшується майже на 70%. Наукові дослідження і практика передових господарств свідчать, що за раціонального розміру площі плодоносного винограднику найбільш ефективно використовуються виробничі ресурси.

Специфічні особливості вирощування і переробки винограду зумовлюють розвиток агропромислової інтеграції на основі створення агропромислових підприємств та виробничих об'єднань. Продукція галузі мало транспортабельна і швидко псується, тому виноград як сировину для виробництва вина і соків треба негайно перероблювати. Переробка винограду на місцевих підприємствах і тривале зберігання його в промислових холодильниках господарств значно підвищує економічну ефективність виноградарства. Урожайність винограду в агропромислових підприємствах і о'єднаннях збільшується на 25-30%, а продуктивність праці - на 40-60%. Тому важливим напрямом підвищення економічної ефективності виноградарства є зосередження основного виробництва винограду, його переробки і зберігання в спеціалізованих господарствах, а також у міжгосподарських підприємствах і агропромислових об'єднаннях південних областей України.

Таблиця 3.1 Показники рівня інтенсивності на ВАТ «Більшовик»

с. Долинка Саратського району Одеської області

Показники 2004 рік 2005 рік 2006 рік Відношення 2006 року до 2004 року, %
Витрати виробництва,грн. на 1 га багатор. насаджень 2427 3420 4188 57,9
Прямі затрати праці на 1 га баг. насаджень, люд.-год 268,8 256,5 372,8 72,1

Проаналізувавши дану таблицю можна зробити висновок, що витрати на виробництво в 2006 році збільшилися на 57,9 %(з 2427 грн. до 4188грн. на га багаторічних насаджень), в натуральному виразі різниця становить 1861 грн. на га багаторічних насаджень. Прямі затрати праці на 1 га. багаторічних насаджень збільшились з 268,8 до 372,8 люд.-год.

Таблиця 3.2 Результати інтенсифікації та економічної ефективності виробництва винограду на ВАТ «Більшовик» с. Долинка Саратського району Одеської області

Показник 2004 рік 2005 рік 2006 рік 2006 у % до 2004
Річні виробничі витрати 1779 2505 3067 172,4
Вартість ВП на 1 га насаджень 9097,4 9084,5 7894,5 86,8
Урожайність винограду, ц 55,1 49,1 50,3 91,2
Вартість ВП на 1 люд-год 23,2 24,7 14,6 63,1
Собівартість 1 ц реалізованої продукції, грн. 64,5 105,7 136,7 211,9
Прибуток, збиток(-) на 1 ц винограду, грн. 725,1 345,1 352,2 48,6
Рівень рентабельності, збитковості(-), % 19,99 21,1 23,8 119,1
Окупність додаткових витрат, грн. 2,6 1,9 1,3 50,7

З даних таблиці 3.12 можна зробити висновок, що рівень рентабельності протягом 3-х досліджуваних років поступово зростав. Тому у 2006 році підприємство отримало ще більший прибуток. Рівень рентабельності у 2006 році становив 23,8%.

Урожайність винограду зменшилась у аналізованому році порівняно з базисним з 55,1 ц/га до 50,3ц/га або на 8,8%. Вартість валової продукції в порівняльних цінах на 1 люд/год. становить у 2004 році-14,31 грн, а у 2006році вона зменшилась на 2,34 грн.

Річні виробничі витрати зменшились з 1779 тис. грн. в 2004 році, до 3067 тис. грн. в 2006 році або на 72%.

Собівартість 1 ц реалізованої продукції збільшилась вдвічі

Окупність додаткових витрат – вартість додаткової валової продукції на 1 грн. додаткових витрат. У нашому випадку окупність додаткових витрат становить більше 1 кожного досліджуваного року,тому додаткові витрати раціональні та ефективні, адже вони становлять більше одиниці.

3.2 Обґрунтування собівартості і рентабельності виробництва винограду у досліджуваному господарству

Будь яка структура підприємницької діяльності організовується з метою одержання доходу.

В країнах з ринковою економікою ефективність підприємств малого бізнесу визначається в основному двома показниками: обсягом продаж і масою прибутку. Ведучи підприємницьку діяльність, вже з перших кроків важливо оцінити життєздатність певного підприємства. Найкраще провести його економічне обґрунтування у декількох варіантах і у різні періоди розвитку. Таким чином можна об’єктивніше оцінити його дохідність як на близьку, так і на далеку перспективу. В кожному варіанті повинні враховуватися найважливіші економічні умови господарювання. Тобто, необхідно розробити проект, яким підприємство буде керуватися у виробництві тієї чи іншої продукції і завжди орієнтуватися на прибуткову виробничу діяльність.

Проект – сукупність дій, направлених на досягнення цілі. Здебільшого проект розробляється на декілька років вперед. Відмінною особливістю всіх проектів є обмежені часові рамки, тобто проекти не можуть тривати необмежено, а мають чітко визначені початок і кінець.

Таблиця 3.3. Визначення беззбиткового обсягу виробництва і реалізації винограду

Показники 2004 2005 2006
Валове виробництво продукції, ц 27681 25115,0 25435
Виробничі витрати всього, тис. грн.., в тому числі: 1779 2505,0 3067
постійні 228 300,0 242,0
змінні 1551 2205 2725
Питома вага постійних витрат,% 12,8 12,0 7,9
Виробнича собівартість 1 ц продукції, грн.. 64,3 99,7 120,6
Постійні витрати в розрахунку на 1 ц продукції, грн.. 8,2 11,9 9,5
Ціна реалізації 1 ц продукції, грн.. 77,4 128,0 169,3
Собівартість 1 ц реалізованої продукції , грн.. 64,5 105,7 136,7
Змінні витрати у собівартості 1 ц реалізованої продукції, грн. 56,3 93,8 127,2
Маржинальний дохід від 1 ц продукції, грн.. 21,1 34,2 42,1
Беззбитковий обсяг виробництва продукції, ц 10788,5 8761,0 5752,6

Проаналізувавши дану таблицю можна зробити висновок, що питома вага постійних витрат зменшилась на 4,1%, виробнича собівартість 1 ц продукції збільшилась вдвічі. Постійні витрати в розрахунку на 1 ц продукції, зменшились на 1,3 грн. Ціна реалізації 1 ц продукції зросла на 91,1 грн. Змінні витрати у собівартості 1 ц реалізованої продукції збільшились майже в 2,5 рази. Маржинальний дохід від 1 ц продукції збільшився на 21 грн.. Беззбитковий обсяг виробництва продукції зменшився на 5035,9 ц.

Таблиця 3.4. Проектне обгрунтування урожайності винограду для отримання певного розміру прибутку від реалізації винограду ВАТ «Більшовик» с. Долинка Саратського району Одеської області

Показники Одиниці виміру Розмір прибутку
2006 2010
Розмір прибутку тис.грн. 828 2055
Постійні витрати на виробництво товарної продукції тис. грн. 342 342
Маржинальний дохід від 1 ц продукції грн. 42,1 65,00
Продовження таблиці 3.4
Товарна продукція у натуральному виразі ц 25435 29325
Кількість процукції, яка залишається на виробничі потреби ц 0 0
Урожайність ц/га 50,4 57,5
Змінні витрати у повній собівартості одиниці продукції грн. 56,3 90,0
Змінні витрати на виробництво товарної продукції тис.грн. 3135 3159
Повна собівартість товарної продукції тис.грн. 3477 3501
Повна собівартість 1 ц товарної продукції грн. 136,7 119,4
Ціна реалізації 1 ц грн. 169,3 189,5
Виручка від реалізації тис.грн. 4305 5557
Рівень рентабельності % 23,8 58,7

Розмір прибутку до 2010 року збільшиться до 2055 тис. грн. Товарна продукція у натуральному виразі буде 29325, при урожайності 57,5 ц/га. Весь обсяг продукції реалізується для подальшої переробки. Змінні витрати на виробництво товарної продукції будуть становити 3159 тис. грн., у тому випадку, якщо збільшити змінні витрати у повній собівартості одиниці виду продукції на 33,7 грн. Повна собівартість товарної продукції збільшиться неістотно з 3477 тис. грн. до 3501 тис. грн., відповідно, повна собівартість 1 ц товарної продукції знизиться зі 136,7 до 119,4 грн. Таким чином рівень рентабельності збільшиться більш ніж вдвічі, тобто до 58,7%.

Цього можна досягти за рахунок підвищення урожайності за допомогою якісного догляду та захисту рослин. Це збільшує повну собівартість, але завдяки зменшення змінних витрат, досягається максимізація прибутку і підвищення рівня рентабельності.


ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Сучасна економічна ситуація в Україні свідчить про суттєві зміни моделі економіки та принципів функціонування господарської системи. Процеси розвитку та росту ефективності виноградарства та виноробства в сучасних умовах визначаються успішністю та темпи адаптації до ринкової середи, розвитком інтеграційних процесів, а також системою методологічного забезпечення економічних досліджень.

Виноградарство та виноробство – основні бюджетонаповнюючі галузі економіки Одеської області – на даний момент знаходиться в стані пошуку найбільш дієвих механізмів управління, а також ефективних інтеграційних форм господарювання.

Ефективність виноградарства обумовлена, перш за все, ефективною мотивацією (зацікавленістю в розвитку та розширенні виробництва, орієнтуванням на сегментований споживчий ринок, вигідні відносини із заводами вторинного виноробства та фірмами - реалізаторами), умовами якої є:

– Забезпечення ефективної системи оплати виробників виноробної сировини в залежності від її якості.

– Формування справедливої системи дольового розподілу прибітку серед учасників виробництва вино продукції

– Забезпечення державної підтримки розвитку виноградарства.

– Впровадження високопродуктивних сортів винограду.

– Орієнтація в формуванні сортової структури виноградників на виробничо-реалізаційні цілі та можливості підприємств.

При існуючій роздрібненості виноградарської галузі, відсутності єдиної науково-обґрунтованої політики управління необхідно підсилення координаційної ролі на рівні державної виконавчої влади.

Рішення даної проблеми можливе шляхом об’єднання розрізнених формувань, які займаються садівництвом та виноградарством в Одеській області, і створення ефективного наукового підґрунтя. Це дасть можливість створити систему реалізації єдиної концепції розвитку виноградарства та виноробства і з використанням координаційних мір та економічних механізмів регулювання галузі.

Таким чином, за умови впровадження всіх можливих заходів по підвищенню рентабельності виноградарства, а також раціональної організації виробництва, площі насаджень столових і технічних сортів винограду мають поступово розширитись в кілька разів, а урожайність підвищиться до 100 і більше центнерів з гектара. Це потребує послідовного здійснення системи організаційно-економічних і техніко-технологічних заходів щодо створення та функціонування потужної галузі виробництва винограду. За високого попиту на виноград та наявних сприятливих ґрунтово-кліматичних умов виноградарство в Одеській області та Україні в цілому стане досить ефективним.


Список використаних джерел

1. Господарський кодекс України // Голос України. – 2003. – 14 березня.

2. Міжнародний науково - виробничий журнал «Економіка» АПК №7, 2005.

3. Міжнародний науково - виробничий журнал «Економіка» АПК №6, 2006.

4. Міжнародний науково - виробничий журнал «Економіка» АПК №9, 2006.

5. Бойчук І.М., Харів М.С., Хопчан М.І., Піча Ю.В. «Економіка підприємства», К.: Каравела., 2001.

6. Волинський В.П. «Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств», 1999р.

7. Дусановський С.Л., Олійник В.М., Дудар Т.Г «Економіка підприємств», АПК, Тернопіль: 1997р.

8. Мацибора В.І. «Економіка сільського господарства», К: Вища школа, 1994р.

9. Мертенс В.П. «Економіка сільського господарства», К: Урожай, 1995р.

10. Руснак П.П. «Економіка аграрних підприємств», К, 2002 р.

11. Шкільов О.В. Аграрні соціально-трудові відносини: Підручник, К:, 1997 р.

12. Примак Ї.О. «Економіка підприємства»: Навчальний посібник - К.: Вікар, 2001, - І87с. - (Вища освіта XXIст.)

13. Річні звіти ВАТ «Більшовик» за 2004 - 2006рр.

14. Руденко А.И. Экономика предприятия: Учебник для экономических вузов, -Издание 2-е, переработанное и дополненное, 1995, - 475с

15. Саблук П.Т. "Витратно-ціновий аналіз" К.: Урожай, 1996 - 240с.

16. www.agronews.com.ua

17. www.agroua.com

18. www.marketing.com.ua