регистрация / вход

Амортизація политики предприятия

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОВЕДЕННЯ АМОРТИЗАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА 1.1. Поняття та класифікація основних засобів та порядок визначення сум амортизаційних нарахувань

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОВЕДЕННЯ АМОРТИЗАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Поняття та класифікація основних засобів та порядок визначення сум амортизаційних нарахувань

1.2. Методи нарахування амортизації у зарубіжних країнах

1.3. Типи покращення та відтворення основних фондів підприємства

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ПРОВЕДЕННЯ АМОРТИЗАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Характеристика суб’єкту дослідження

2.2. Аналіз основних засобів ТОВ “ Фудз Трейд ”

2.3. Аналіз зносу і відновлення основних фондів

2.4. Аналіз ефективності використання основних фондів

РОЗДІЛ 3

НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ АМОРТИЗАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Амортизаційна політика підприємств у сучасних умовах господарювання

3 .2. Моделі підвищення ефективності амортизаційної політики підприємства

3.3. Оцінка економічного ефекту прискореної амортизації на промислових підприємствах в умовах реформування державної амортизаційної політики

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого використання діючих основних фондів підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої ваги амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Актуальність теми дослідження. За останні роки амортизаційна політика зазнала певних прогресивних змін, але вона так і не стала найважливішим важелем держави для впливу в позитивному плані на економічні процеси і, в першу чергу, на активізацію інвестиційної діяльності і технічне переозброєння виробництва. Однією з причин такого стану визнається недооцінкою ролі і значенням амортизаційної політики в розвитку національної економіки.

Незважаючи на високу ступінь опрацьованості окремих сторін амортизаційної політики багато напрямків, що стосуються теоретичних основ і методики оцінки її ефективності, ще не отримали належного розвитку.

Недостатньо повно розроблено питання змісту амортизаційної політики щодо складових її елементів, не відпрацьована методика оцінки ефективності проведеної амортизаційної політики, як на макро-, так і на мікрорівні.

Досить проблематичними є питання принципів розробки амортизаційної політики та інструментів її реалізації на практиці.

Об'єктом дослідження є амортизаційна політика на макро - та мікрорівні.

Метою дипломної роботи є удосконалення принципів та інструментів амортизаційної політики, розробка методів оцінки її ефективності та напрямків вдосконалення для забезпечення простого і розширеного відтворення амортизованого майна організацій.

Для досягнення поставленої мети було потрібно вирішення наступних завдань:

– виявити сутність амортизації, амортизаційних відрахувань, амортизаційної політики на макро - та мікрорівні, сформувати основні блоки амортизаційної політики;

– дослідити і систематизувати принципи побудови амортизаційної політики, уточнити сутність основних інструментів державного впливу на господарюючі суб'єкти і розкрити механізм їх впливу на мікрорівні;

– розробити науково-методичні підходи до оцінки результативності амортизаційної політики;

– виявити механізм впливу амортизаційної політики на інвестиційну та інноваційну діяльність, економічні та фінансові показники функціонування комерційних організацій;

– узагальнити думки вчених і фахівців у галузі напрямів вдосконалення амортизаційної політики в сучасних умовах;

– запропонувати і науково обґрунтувати напрями удосконалення амортизаційної політики.

Теоретичною та методологічною основою дослідження стали наукові праці в галузі загальної економічної теорії (в тому числі основного капіталу та амортизації), теорії податків та оподаткування, законодавчі та нормативні акти у галузі оподаткування, концепції та програми реформування і розвитку економіки України, публікації наукових видань.

У процесі дослідження використовувалися різні методи наукового пізнання, що застосовуються як на емпіричному, так і теоретичному рівнях: загальнонаукові (діалектика, аналіз, синтез, системність, комплексність), спеціальні економічні (порівняння, ряди динаміки, графічний, середніх величин), а також економіко-математичне моделювання.

Наукова новизна дослідження полягає в ролі амортизаційної політики в умовах ринкової економіки, що дозволяє визначати найбільш ефективні форми амортизації в умовах конкретної економічної ситуації.

Теоретичне значення дослідження полягає в систематизації принципів та інструментів амортизаційної політики, формуванні складових її структурних елементів; в обґрунтуванні авторської позиції на науково-методичне забезпечення оцінки ефективності амортизаційної політики на макро - і мікрорівні; у виявленні механізму впливу амортизаційної політики на інвестиційну та інноваційну діяльність, економічні процеси на макро - і мікрорівні; в пропозиції конкретних напрямів вдосконалення амортизаційної політики.

Практична значимість дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані в реальній практиці організацій, і дозволять їм приймати економічно обґрунтовані рішення, вносити корективи у діючу амортизаційну політику.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОВЕДЕННЯ АМОРТИЗАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Поняття та класифікація основних засобів та порядок визначення сум амортизаційних нарахувань

Основні засоби підприємства це сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом три­валого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в неви­робничій сфері, і вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним та моральним зносом.

Починати аналіз основних фондів слід з ознайомлення зі скла­дом основних фондів у цілому на підприємстві і за окремими групами. При цьому виявляється рух і напрямок зміни основних фондів, питома вага промислових основних фондів, виробничих ос­новних фондів в інших галузях і невиробничих основних фондів.

Вивчаючи зміну структури основних фондів у вартісному ви­разі, з'ясовують, за рахунок чого вона сталася - за рахунок змі­ни складу будівель і споруд чи складу машин, обладнання та ін­ших груп основних засобів.

Важливою умовою раціональної зміни складу будівель і споруд є зростання виробничої площі як порів­няти з невиробничою, зокрема виробничої площі цехів, де відбу­ваються виробничі процеси.

Завдання аналізу стану та ефективності використання основ­них виробничих фондів можна визначити так:

а) виявлення забезпеченості підприємства та його структурних підрозділів основними фондами, тобто встановлення відповідно­сті величини, складу та технічного рівня фондів виробничій про­грамі підприємства;

б) визначення рівня використання основних фондів і факторів, які впливають на нього;

в) установлення належної комплектності наявного парку об­ладнання;

г) з'ясування ефективності використання обладнання в часі та за потужністю;

д) розрахунок впливу використання основних фондів на обсяг продукції;

е) виявлення резервів підвищення ефективності використання основних фондів [5; c.220].

Джерелами інформації для аналізу основних фондів підприєм­ства є: паспорт підприємства; план економічного та соціального розвитку; план технічного розвитку; форма 1 «Баланс підприємс­тва»; форма 4 «Звіт про власний капітал»; форма 1-П «Звіт під­приємства (об'єднання) з продукції»; форма 11-ОФ «Звіт про на­явність та рух основних фондів, амортизацію (знос)».

Крім названих джерел інформації, для аналізу використову­ються також дані проведених на підприємстві інвентаризацій, ін­вентарні картки обліку основних засобів тощо.

Аналіз складу, динаміки, структури і технічного стану ос­новних фондів.

Основні напрями аналізу використання основних фондів та послідовність його проведення показано на табл. 1.1.1.

Аналіз основних фондів починають із визначен­ня забезпеченості підприємства основними фондами. Для цього необхідно з'ясувати, чи достатньо в підприємства основних фон­дів, яка їхня динаміка, склад, структура, технічний стан, яким є рівень виробництва та його організація.

Велике аналітичне значення мають показники структури ос­новних фондів. Насамперед аналізують розподіл основних фон­дів підприємства на основні виробничі фонди головного виду ді­яльності, основні виробничі фонди інших видів діяльності (на­приклад, закладів торгівлі та громадського харчування у складі промислового підприємства) і фонди невиробничого призначення.

Основні виробничі фонди головного виду діяльності є такою частиною основних фондів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вартість основних виробничих фондів переноситься на вироблений про­дукт поступово, частинами, відповідно до часу використання. По­новлюються основні виробничі фонди через капітальні вкладення.

Невиробничі основні фонди це житлові будинки та інші об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які перебувають на балансі підприємства і не використовуються в господарській діяльності. Вони відтворюються тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

Т аблиця 1. 1.1

Аналіз використання основних виробничих фондів основного виду діяльності . Основні напрямки аналізу

Аналіз наявності та структури основних фондів

Аналіз стану та руху основних фондів

Аналіз фондоозброєності праці

Аналіз використання основних фондів

Оцінка обсягу основних фондів

Аналіз технічного стану основних виробничих фондів

Аналіз технічної озброєності праці

Аналіз ефективності використання основних виробничих фондів

Аналіз структури основних фондів

Аналіз руху основних виробничих фондів

Аналіз машино озброєності праці

Оцінка впливу факторів на зміну рівня фондовіддачі

Аналіз структури основних виробничих фондів

Оцінка впливу зміни фондовіддачі на обсяг виробництва

Аналіз використання наявного обладнання

Усі основні фонди (засоби) підприємств за характером участі у виробничому процесі та функціонування в невиробничій сфері поділяються на три амортизаційні групи (для кожної з них уста­новлено єдину норму амортизаційних відрахувань):

перша група - будівлі, споруди, передавальні пристрої;

друга група - автомобільний транспорт, меблі, офісне об­ладнання, електронно-обчислювальні машини та інше обладнан­ня для автоматизованої обробки інформації, побутові прилади та інструменти, телефони, мікрофони, рації;

третя група - машини, устаткування і будь-які інші ос­новні засоби, що не входять до першої і другої груп.

Виробничу потужність підприємства визначають промислово-виробничі фонди. Крім цього, заведено виокремлювати активну (робочі машини та обладнання) та пасивну частини фондів, а також окремі підгрупи відповідно до їхнього функціонального призначення (будівлі виробничого призначення, склади, робочі та силові машини, вимірювальні прилади та обладнання, транс­портні засоби). Основні промислово-виробничі фонди безпосе­редньо пов'язані з виробництвом продукції і тому мають най­більшу питому вагу.

четверта група – програмне забезпечення [23; c.157-166].

Для підвищення ефективності виробництва темпи зростання активної частини основних фондів мають випереджати темпи зростання пасивної їх частини, а зростання кількості машин і об­ладнання - темпи зростання інших видів активної частини осно­вних фондів.

Методом порівняння звітних даних у таблиці 1.1.1, які показують вартість основних фондів на поча­ток і кінець планового періоду, проводять аналіз основних фон­дів. Відношенням окремих видів основних фондів до загальної вартості визначається їх структура. Порівнюванням структури основних фондів на початок і кінець звітного періоду можна ви­явити динаміку її змін і відхилень.

Аналіз складу і структури основних виробничих фондів забез­печить керівництво підприємства інформацією про склад основ­них фондів і співвідношення між їхніми групами, уможливить виявлення тенденції зміни структури основних фондів за група­ми. Порівняння із середніми та найліпшими показниками дасть змогу вжити відповідних заходів для відновлення оптимальної питомої ваги машин і обладнання як найбільш активної частини основних фондів, а також визначити міру впливу цих змін на по­казники використання основних фондів.

Постійно змінюється і обсяг основних фондів підприємства. Передовсім він збільшується за рахунок уведення в дію основних виробничих будівель, верстатів, машин та іншого обладнання, їх реконструкції і модернізації. Крім того, підприємство може отримувати основні фонди від інших підприємств у порядку безоплат­ної передачі.

Отже, зміни обсягу основних фондів підприємства обумов­люються їх надходженням і їх вибуттям.

Аналізуючи основні фонди, треба брати до уваги те, що збі­льшення обсягу продукції, яка виробляється, залежить від частки в цих фондах нових, досконаліших засобів праці. Аналіз повинен розкрити причини вибуття основних фондів як щодо всього їх складу, так і за окремими видами або об'єктами.

Проаналізувавши динаміку та структуру основних фондів, не­обхідно розглянути технічний стан фондів, що від нього також значною мірою залежить збільшення випуску продукції.

Для характеристики технічного стану основних фондів вико­ристовуються такі основні показники: коефіцієнти спрацювання (зносу), придатності, оновлення, вибуття та кілька інших (допо­міжних) коефіцієнтів. Розрізняють два види зносу - фізичний і моральній. У свою чергу, кожний із них має ще дві форми.

Фізичний знос це поступова втрата засобами праці своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей унаслідок їх викори­стання у виробництві (перша форма), а також у стані бездіяльно­сті - під впливом сил природи (корозія металу, вивітрювання) і надзвичайних обставин (друга форма). Що інтенсивнішим є ви­користання основних фондів, то швидшим буде їх фізичний знос.

Фізичний знос можна визначити двома способами: на підставі паспортних даних про можливу тривалість експлуатації (кіль­кість виконаних робіт), або за даними обстежень технічного ста­ну основних фондів. Ці методи використовуються, як правило, під час проведення інвентаризації та переоцінки основних фондів.

Моральний знос це знецінення об'єктів основних фондів унаслідок нових досягнень технічного прогресу ще задовго до повного їх фізичного зносу. Розрізняють дві форми морального зносу: знецінення машин унаслідок здешевлення їх виробниц­тва або внаслідок випуску нових, досконаліших і продуктив­ніших машин.

Суму морального зносу першої форми можна визначити за даними переоцінки основних фондів як різницю між первісною і відновною вартістю об'єкта основних фондів. За морального зно­су другої форми, визначаючи відновну вартість, необхідно вра­ховувати продуктивність об'єкта основних фондів, тривалість міжремонтних періодів, споживання енергії та інші показники за­собів праці сучасної конструкції. Найскоріше і найбільше мора­льно зношуються активні основні форми.

Фізичний знос основних фондів частково компенсується ре­монтами. На практиці (згідно з існуючою методикою) сума зносу основних фондів характеризується сумою нарахованої амортизації.

В умовах гострої фінансово-платіжної кризи, в якій опинилася вся економіка України, незалежно від сфери власності, важливе значення мають такі процеси:

– збільшення надходжень до державного бюджету;

– збільшення внутрішніх джерел коштів підприємств, необхідних для інвестування виробничо-господарської діяльності та оновлення матеріально-технічної бази [9; c.32].

Значний вплив на зазначені процеси здійснює амортизаційна політка, яка проводиться як на рівні держави (як складова економічної політики), так і на рівні окремих підприємств (як складова облікової політики підприємства). Але амортизаційна політика, що проводиться сьогодні в Україні, є не досконалою.

Це суттєво впливає на бухгалтерський облік, зокрема на облік основних засобів.

Нововведення, що відбулися за останні роки, поставили бухгалтерський облік основних засобів з «ніг на голову». Відображення в обліку операцій з основними засобами викликало значні труднощі у багатьох бухгалтерів. З 1 липня 2000 р. з введенням у дію П(С)БО № 7 “Основні засоби” підприємства України отримали право самостійно обирати методи нарахування амортизації.

Починаючи з цієї дати на підприємстві повинно вестися два обліки основних засобів: податковий та бухгалтерський. При цьому два цих обліки існують зовсім самостійно, та не слід шукати між ними жодних взаємин.

Визначення терміна “амортизація” закріплено у Законі про прибуток: відповідно до пп. 8.1.1, амортизацією основних фондів є поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення та поліпшення на зменшення скоригованого прибутку в межах норм амортизаційних відрахувань .

Амортизації в податковому обліку підлягають матеріальні цінності, які призначаються для використання в господарській діяльності платника податку протягом періоду, що перевищує 365 календарних днів із дати введення в експлуатацію цих матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

На відміну від бухгалтерського обліку невиробничі та безкоштовно одержані основні фонди амортизації не підлягають.

Податкова амортизація нараховується з кварталу, наступного за кварталом придбання основних засобів. У бухгалтерському обліку нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем введення в експлуатацію об’єкта основних засобів.

Основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання яких більше одного року та вартість яких перевищує 1000 грн.

Для розрахунку амортизаційних відрахувань всі основні фонди розподіляються за групами згідно пп. 8.2.2 Закону про прибуток: група 1 – будівлі, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їхні частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 – автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до групи 1, 2 і 4;

група 4 – електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного обчислення інформації, інші інформаційні системи, комп’ютерні програми, телефони (у т. ч. стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів [11; c.47].

До кожної з таких груп застосовують окремі норми амортизації до балансової вартості кожної на початок звітного періоду. До основних фондів, витрати на придбання, виготовлення, поліпшення яких були понесені до 1.01.04 року, згідно із Законом застосовують старі норми, а після 1.01.04 року – нові підвищені норми амортизації 9 (див. Додаток А).

Амортизаційна політика підприємства значною мірою відбиває політику держави, оскільки базується на принципах, методах і нормативах амортизаційних відрахувань, затверджених законодавчими та нормативними актами Кабінету Міністрів України.

Амортизаційна політика – це складова частина загальнодержавної політики формування власних фінансових ресурсів, яка полягає в оптимізації потоку власних засобів, що реінвестуються у виробничу діяльність.

На даний момент існує низка невирішених питань, що призводять до проблем при формуванні амортизаційної політики. До таких проблем можна віднести:

– проблеми вибору методів амортизації основних засобів;

– проблеми визначення термінів використання основних засобів;

– суперечності щодо визначення терміну “амортизація” та функцій, які вона виконує тощо [27; 103].

Вибір методу нарахування амортизації є важливим елементом системи.

Він визначає базу й алгоритм амортизаційних відрахувань за певний період для конкретних об’єктів. Обираючи метод нарахування амортизації, підприємства мають звернути увагу на переваги та недоліки кожного з методів у певних виробничих умовах.

Стандарт П(С)БО 7 “Основні засоби” визначає п’ять методів, які дозволяють використовувати при нарахуванні амортизації:

1) прямолінійний;

2) зменшення залишкової вартості;

3) прискореного зменшення залишкової вартості;

4) кумулятивний;

5) виробничий [26; c.92].

Крім того, дозволено використовувати метод амортизації, передбачений податковим законодавством.

Також застосовують комбіновані методи амортизації (прогресивно-регресивний, списання та заміни, експертної оцінки зносу).

Наведені методи нарахування амортизації можна умовно поділити на два види:

– методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів (прямолінійний, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний);

– метод амортизації, який базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єкта основних засобів (виробничий) [10; c.44].

Розглянемо кожен з методів нарахування амортизації більш детально.

При використанні прямолінійного методу вартість об’єкту основних засобів списується однаковими частинами протягом усього періоду його експлуатації.

Метод прямолінійного списання, як правило, використовується по відношенню до об’єктів основних засобів, стан яких залежить виключно від строку корисного використання та на них не діє вплив інших факторів. До таких основних засобів відносять будови, споруди, меблі та інші.

Характеризуючи метод прямолінійного списання, не можна не відмітити його переваги у простоті розрахунків та рівномірності розподілу сум амортизації між обліковими періодами, простоті, точності розрахунків. Його використання особливо доцільне, коли ступінь експлуатації об’єкта основних засобів у кожному звітному періоді залишається незмінною. Він передбачає практично рівномірний спад економічної корисності об’єкту із року в рік.

Але ж недоліком такого методу є те, що при його використанні не враховується моральний знос, а також не робиться реальна оцінка виробничої потужності основних засобів у різні роки експлуатації. Практика показує, що знос машин збільшується у перші роки їх експлуатації, потім величина зносу стабілізується, а у останні роки експлуатації знос машин знову зростає. Що до морального зносу машин, то він також нерівномірний. Застосування наданого методу не завжди забезпечує повне перенесення вартості основних засобів на знов створений продукт, в результаті чого створюється недоамортизація основних засобів, що є прямим збитком підприємства.

При використанні виробничого методу для окремих видів основних засобів нарахування амортизації робиться на основі сумарного виробітку об’єкта за весь період його експлуатації у відповідних одиницях виміру (одиницях виготовленої продукції, відпрацьованих годин, кілометрах пробігу тощо).

Відзначимо, що при використанні виробничого методу, сума амортизації, яка визнається витратами звітного періоду, та балансова вартість об’єкту при використанні цього методу змінюється у зрівнянні з попереднім періодом прямо пропорційно обсягу виробленої продукції (робіт, послуг).

В основі цього методу лежить припущення, що фактично отриманий прибуток від експлуатації відповідного матеріального активу у кожному звітному періоді пов’язаний з випуском одиниць продукції, вироблених з його участю у цих звітних періодах. Існує точка зору, що на такий вид обладнання, як верстат, амортизація повинна нараховуватися в облікових цінах пропорційно одиницям виробленої на ньому продукції у кожному звітному періоді (на основі первісно визначеного загального випуску продукції), а не просто пропорційно часу з початку експлуатації. При цьому стверджується, що більшість виробничих активів приймають участь у створенні прибутку (та відповідно зношуються) лише тоді, коли вони використовуються у виробництві.

Метод нарахування зносу пропорційно випуску продукції також дуже простий, раціональний та систематичний. Краще за все його використовувати у тому випадку, коли відносно активу, на який нараховується знос, можна визначити фактичний обсяг виробленої продукції. Його використання також доцільно, коли економічна користь того чи іншого необоротного активу зменшується у зв’язку з експлуатацією його у виробництві, а не у зв’язку з впливом на нього часу. Цей метод забезпечує також відповідність суми амортизації, яка визнається витратами поточного періоду, отриманням прибутку, у випадку, якщо використання відповідного необоротного активу у різні періоди неоднакові. Але, не дивлячись на плюси, цей метод у закордонній практиці не знайшов широкого застосування, оскільки дуже складно визначити фактичний обсяг продукції, виробленої з використанням того чи іншого необоротного активу.

Метод зменшення залишкової вартості полягає у визначенні річної суми амортизації об’єкту основних засобів виходячи з основної вартості такого об’єкту на початок звітного року. Сума амортизаційних відрахувань визначається шляхом множення залишкової вартості об’єкту основних засобів на норму річної амортизації.

Використання методу зменшення залишкової вартості при нарахуванні амортизації передбачає наявність ліквідаційної вартості об’єкту основних засобів. В протилежному випадку об’єкт основних засобів буде повністю “замортизований” протягом одного року [13; c.10].

Відповідно до П(С)БО № 7 базою для нарахування амортизації при використанні наданого методу є залишкова вартість на початок звітного року або первісна вартість на дату початку нарахування амортизації. З цього випливає, що починаючи з дати вводу в експлуатацію об’єкту основних засобів до кінця звітного року, у якому був введений такий об’єкт, базою для нарахування амортизації буде його первісна вартість.

При використанні наданого методу нарахування амортизації можлива ситуація, при якій залишкова вартість об’єкту наприкінці запланованого строку експлуатації не буде рівна ліквідаційній вартості. Такі розходження будуть виникати у випадку, якщо об’єкт основних засобів був введений в експлуатацію у середині звітного періоду. Але ж це не повинно стати причиною сумнівів, так як нарахування амортизації було не з початку звітного року, а з середини. У зв’язку з цим підприємство може прийняти рішення про зміну строку амортизації та доамортизувати залишкову частину вартості або вважати залишкову вартість об’єкту ліквідаційною вартістю.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості є різновидом методу зменшення залишкової вартості.

При такому методі річна сума амортизації визначається виходячи із залишкової вартості об’єкту на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації по введеним протягом року об’єктам та подвоєння річної норми амортизації, що розраховується виходячи зі строку корисного використання об’єкту.

Наданий метод нарахування амортизації, а саме при розрахуванні норми річної амортизації, не передбачає обов’язкової наявності ліквідаційної вартості об’єкту основних засобів. При цьому виконується правило, при якому сума амортизації останнього року розраховується таким чином, щоб залишкова вартість об’єкту наприкінці періоду його експлуатації була не менше, ніж його ліквідаційна вартість.

Кумулятивний метод, або метод суми цифр років, ґрунтується на розрахунку так званого кумулятивного коефіцієнта, що є по суті, нормою амортизації.

Річна сума амортизації за цим методом визначається як добуток вартості, що амортизується та кумулятивного коефіцієнта.

Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишилися до кінця очікуваного строку служби об’єкту основних засобів, на суму чисел років його корисного використання.

Застосування методу залишкової вартості, а також кумулятивного методу визначення сум амортизації є найбільш прогресивним з точки зору методології бухгалтерського обліку. Доцільність використання цих методів пояснюється наступним:

– найбільша ефективність використання основних засобів приходиться на перші роки їх експлуатації, коли вони фізично та морально ще нові;

– накопичуються грошові кошти для заміни об’єкта у випадку його морального старіння та інфляції;

– забезпечується можливість збільшення частини витрат на ремонт об’єктів, які амортизуються, що приходяться на останні роки використання таких об’єктів без відповідного збільшення витрат виробництва за рахунок того, що сума амортизації у ці роки зменшується [8; c.77].

У бухгалтерському обліку, на відміну від податкового, нарахування амортизації робиться не в цілому по групі, а по окремому об’єкту основних засобів щомісячно.

У податковому обліку норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної групи основних фондів на початок звітного (податкового) періоду. Треба зазначити, що використання дозволених П(С)БО № 7 методів нарахування амортизації основних засобів веде до плутанини понять, що використовуються у бухгалтерському та податковому обліку. Це стосується підстав для збільшення первісної вартості основних засобів, визнання їх груп, а також залишкової вартості ( балансової), переоцінка якої не передбачена податковим законодавством.

Закінчуючи розбір методів нарахування амортизації у бухгалтерському обліку, можна навести приклади альтернативних методів, які не передбачені у П(С)БО № 7, але мають практичне використання у світі.

Підприємства також можуть застосовувати метод списання та заміни основних засобів або методи групового та складового обліку зносу.

Метод списання та заміни основних засобів, як правило, використовується господарськими організаціями, що мають велику кількість відносно малоцінних основних засобів, що розташовані на великій географічній території.

До числа таких відносяться:

– залізничні компанії, основними засобами яких виступають вагони та локомотиви;

– телефонні компанії, матеріальну базу яких складають лінії зв’язку, підстанції, телефонні апарати тощо;

– організації комунального обслуговування, енергопостачання та інші [34; c.85].

Часто для таких компаній ведення рахунку відрахувань на знос по кожному основному засобу не доцільно через надто значний обсяг облікової роботи та пов’язаних з цим витрат.

При обліку витрат методом списання та заміни витрати на знос дорівнюють вартості списаних у той чи інший період основних засобів, ліквідаційна вартість основних засобів віднімається з витрат на знос у той період, коли робиться їх списання. Знос по окремим основним засобам не нараховується, при їх списанні не відображається прибуток чи витрати, а рахунок нарахованого зносу не використовується.

Облік первісної вартості основних засобів (по витратам на їх придбання) часто ведеться не по окремим засобам, а по групам засобів. Різниця між списанням та заміною складається у спосіб оцінки виведених з господарської діяльності основних засобів.

При списанні сума витрат на знос дорівнює первинній вартості списуваного основного засобу за винятком його ліквідаційної вартості. При нарахуванні амортизації по групі активів у якості первинної вартості кожного з них береться первісна вартість купленого раніше за інших. У цьому випадку нарахування амортизації при списанні аналогічне обліку товарно-матеріальних запасів методом FIFO.

Методи групового та складового обліку зносу передбачають можливість об’єднання декількох основних засобів у єдине ціле і ведення по ним загального контрольного рахунку. Тобто декілька основних засобів амортизуються як єдине ціле. Груповий облік ведеться по груповим активам, а складовий – по різнорідним.

Проаналізувавши методи нарахування амортизації основних засобів слід зазначити, що жоден з цих методів не дає однозначної відповіді на проблему розподілу амортизованої вартості. І проблема полягає не в тому, що відсутні рішення, а в тому, що їх дуже багато, і жодне з них не є переконливим. Тому вибір методу нарахування амортизації основних засобів необхідно здійснювати в кожному конкретному випадку, аналізуючи всі “за” і “проти”.

Отже для покращення амортизаційної політики слід:

– дозволити підприємствам самостійно обирати й змінювати метод амортизації, з повідомленням податкових органів до початку податкового року;

– запровадити контроль за цільовим використанням амортизаційних коштів у разі, коли підприємства обирають нелінійні методи амортизації (зменшення залишкової вартості чи кумулятивний);

– трактувати амортизацію як економічний процес, що ґрунтується на раціональних строках служби основних засобів, тощо [32; c.166].

1.2. Методи нарахування амортизації у зарубіжних країнах

Відповідно до п. 47 МСФЗ 16 для розподілу суми, що амортизується, на систематичній основі протягом строку корисної експлуатації можна використовувати різні методи амортизації: прямолінійного списання, зменшення залишку, суми одиниць продукції.

Бельгія основними методами нарахування амортизації обрала лінійний, метод зниження відрахувань (дегресивний) і прогресивний метод.

В обліку Польщі, як і в колишньому українському обліку, амортизація нараховується за певною схемою з використанням терміну та коефіцієнтів для конкретних груп основних засобів. Величина нарахованого зносу може коливатись залежно від кількості робочих змін; рівня технологічного та економічного прогресу; виробничих потужностей; строку експлуатації; попередньо встановленої ліквідаційної вартості; коефіцієнтів зносу відповідно до податкового законодавства.

В Португалії взагалі дозволяється використовувати лише лінійний метод нарахування. Там діють за наступним принципом: "Матеріальні активи повинні систематично амортизуватись протягом корисного строку їх служби чи користування ними"

В Люксембурзі амортизаційні відрахування не нараховуються по активах, які мають невизначений термін експлуатації. Найчастіше застосовується прямолінійний метод списання вартості. А загальна вимога до порядку нарахування амортизації в цій країні звучить так: "Амортизаційні відрахування повинні здійснюватись систематично і в розумних межах"

В законодавстві Німеччини не передбачено жодних конкретних методів амортизації. На практиці найчастіше застосовуються прямолінійний метод та метод зменшення залишку. Строки служби активів, як правило, зазвичай встановлюються за спеціальними галузевими податковими таблицями.

У Франції, також використовується переважно прямолінійний метод, але ліквідаційна вартість при цьому не зазначається. Комерційна амортизація за індивідуальними рахунками у Франції включається до результату по звичайних операціях, тоді як додаткові суми амортизації в цілях оподаткування включаються до складу екстраординарних операцій. При консолідації, як правило, відображається тільки комерційна амортизація. Найбільш розповсюджений строк знецінення складає 20-30 років для будівель та споруд, 10 років - для основних виробничих засобів і для обладнання та 5 років - для транспортних засобів. З 1960 р. у Франції дозволяється використання методу прискореного списання вартості.

В Нідерландах та Іспанії норми амортизації не співпадають з нормами передбаченими податковим законодавством.

В той же час в американській обліковій практиці існує багатоваріантність вибору методу визначення величини зносу, причому вибір такого методу і строк корисного функціонування активу, що амортизується здійснює саме керівництво підприємства, тобто рішення приймається на підставі професійного судження бухгалтера про дане питання.

Важливо підкреслити, що в системі обліку США можуть переглядатися норми амортизації, але сама оцінка об'єкту перегляду не підлягає. Це пов'язано з тим, що, змінюючи оцінку, бухгалтер порушує принцип відповідності - співставлення раніше понесених витрат з отриманими в даному звітному періоді доходами, - що викривляє фінансовий результат та призводить до необґрунтованої зміни оподатковуваного прибутку.

Практика амортизації в США свідчить про широке застосування і розвиток методів прискореної амортизації. Це є прямим наслідком розвитку економіки. Як відомо, однією з форм впливу держави на виробництво поруч з державними замовленнями, кредитом, субсидіями тощо, є методи прискореної амортизації. Мета прискореної амортизації в амортизаційній політиці США - компенсувати у відомій мірі витрати від дострокового вибуття обладнання з причини морального зносу.

Методи нарахування амортизації, які використовуються в США, представлено за допомогою Додатку Б.

I - метод прямолінійного списання;

II - прискорені методи;

Ш - метод спадного залишку;

IV - метод одиниць продукції;

V - метод суми чисел [7; c.212].

В Данії держава не примушує підприємства використовувати будь-який

метод. Амортизаційні ставки існують окремо для фінансового та податкового обліку. Зазвичай тут використовують прямолінійний метод (будівлі та споруди - 50-100 років; основні виробничі засоби - починаючи з 3 років). Практика капіталізації фінансових витрат на створення власних активів протягом періоду, коли вони стають придатними до використання, в Данії законом дозволяється, однак широкого визнання не набула.

В Греції амортизація базується на нормах податкового законодавства.

Процентні платежі по позиках, що відносяться до створення основних засобів, можуть здійснюватись двома способами:

1) шляхом негайного списання:

2) шляхом амортизації активів протягом п'яти років [21; c.208].

В Англії питання, пов'язані з амортизацією капіталу, визначаються в стандарті SSАР 12, який передбачає, що їх амортизація повинна проводитись систематично протягом очікуваного строку служби активу, причому норми амортизації повинні бути реалістичними. Однак у зв'язку з податковими правилами Управління податкових зборів Великобританії відхиляє власні норми амортизації компаній і замінює їх стандартними "податковими відрахуваннями". При визначенні основного капіталу, на який поширюється амортизація, стандарт SSАР 12 особливо виділяє будівлі і споруди.

Розглянемо як саме розраховується амортизація в зарубіжних країнах.

Метод рівномірної амортизації основних засобів передбачає списання однаковими частками протягом усього періоду їх експлуатації. Річна сума амортизації залежить від строку служби об'єкта. Береться до уваги також очікувана ліквідаційна вартість - сума, яку підприємство очікує одержати від реалізації або ліквідації об'єкта по закінченні терміну його корисної експлуатації після вирахування очікуваних витрат, пов'язаних з реалізацією або ліквідацією. Якщо на практиці важко оцінити ліквідаційну вартість основних засобів на момент їх надходження, то вважається, що вона дорівнює нулю. У багатьох країнах Західної Європи (зокрема у Франції) при розрахунку амортизації не визначається ліквідаційна вартість об'єктів основних засобів.

Сума щорічних амортизаційних відрахувань може бути розрахована двома способами. При першому способі розрахунок здійснюють шляхом ділення вартості об'єкта, який підлягає амортизації, на термін корисної експлуатації. Річну суму амортизації розраховують за формулою:

Собівартість об'єкта - Ліквідаційна вартість

Термін корисного використання

При другому способі суму щорічних відрахувань визначають множенням установленої річної норми амортизації на первісну вартість об'єкта за вирахуванням ліквідаційної вартості.

Метод нарахування амортизації за кількістю випущеної продукції

застосовується у випадку, якщо об'єкт основних засобів використовується нерівномірно по періодах, тобто в кожному періоді кількість продукції істотно коливається. За цим методом визначається виробнича ставка амортизації: вартість, яка амортизується, ділиться на загальний обсяг продукції (товарів), яку підприємство очікує виробити при використанні об'єкта основних засобів. Для визначення виробничої ставки амортизації застосовується формула:

Первісна вартість - Ліквідаційна вартість

Метод подвійної норми амортизації є прискореним методом амортизації.

Норма прискореної амортизації визначається шляхом множення норми лінійної амортизації на коефіцієнт, встановлений для прискореної амортизації. У США прийнятий єдиний коефіцієнт прискореної амортизації - 2,0. У Фракції застосовують три рівні коефіцієнтів прискореної амортизації - залежно від строку служби об'єктів основних засобів: якщо строк експлуатації три-чотири роки - 1,5; п'ять-шість років - 2,0; понад шість років - 2,5.

Таким чином, прискорена амортизація розраховується через застосування норми прискореної амортизації до залишкової вартості об'єкта основних засобів. Перелік основних засобів, до яких може застосовуватися прискорена амортизація, встановлюється законодавчо.

Цей метод використовується переважно для нарахування амортизації активної частини основних засобів (машин, обладнання, транспортних засобів тощо).

Метод суми цифр років експлуатації (кумулятивний метод) передбачає визначення річної суми амортизації як добуток вартості, яка амортизується та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, які залишаються до кінця строку служби об'єкта, на суму цифр років.

Сума цифр років - це результат сумування порядкових номерів тих років, протягом яких функціонує об'єкт.

Цей метод є різновидом прискореної амортизації.

За міжнародними стандартами, кожне підприємство самостійно обирає методи нарахування амортизації основних засобів. Але обраний метод не можна змінювати впродовж звітного періоду. При зміні методу нарахування амортизації всі зміни повинні обґрунтовуватися та висвітлюватися в пояснювальній записці до річної фінансової звітності.

Нараховані суми амортизації відображаються в обліку як витрати підприємства і як накопичена амортизація (знос). У бухгалтерському обліку нараховані суми амортизації відображаються бухгалтерським записом:

Д-т рах. Витрати на амортизацію,

К-т рах. Амортизація (знос) основних засобів [16; c.42].

У зарубіжній практиці рахунок "Амортизація (знос) основних засобів" ведеться для кожної класифікаційної групи основних засобів: "Амортизація устаткування", "Амортизація транспортних засобів", "Амортизація будинків" тощо.

У США, як і в деяких інших країнах, є різниця в амортизації основних засобів для цілей фінансової звітності і для цілей оподаткування. Для цілей оподаткування застосовується так звана система прискореного оновлення вартості. З 1986 р., у зв'язку з реформою податкової системи, дозволяється мінімізувати податок на прибуток. Суть цієї системи полягає в тому, що держава встановлює строки експлуатації різних груп основних засобів і норми амортизації.

1.3. Типи покращення та відтворення основних фондів підприємства

Окремі види засобів праці складаються з великої кількості конструктивних елементів (деталей, вузлів тощо), які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно.

Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих конструктивних елементів устатку­вання та інших видів засобів праці задовго до того, коли кожний з цих об'єктів у цілому стане непридатним для дальшого викорис­тання у виробничому процесі. Таке часткове відновлення засобів праці здійснюється з допомогою періодичних ремонтів. Отже, суть ремонту полягає в усуненні тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб постійної дієздатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації.

На підприємствах різних галузей народного господарства зас­тосовують типові системи технічного обслуговування й ремонту ) устаткування та інших видів засобів праці, що передбачають пері одичне проведення необхідних профілактично-технічних опера­цій, поточних і капітальних ремонтів.

Призначення поточного ремон­ту — збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані проведенням регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і запобіган­ня прогресуючому фізичному спрацюванню. Мета капітального ре­монту полягає у максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці. На відміну від поточного ремонту капітальний є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводять його здебільшого через тривалі про­міжки часу (один раз за кілька років). Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є так званий відновлювальний ремонт, необхідність у проведенні котрого виникає внаслідок стихійного лиха (пожежі, повені, землетрусу) [25; c.323].

Витрати на поточний ремонт є постійними й відносно рівномір­ними протягом експлуатаційного періоду, а тому їх відносять на собівартість продукції (наданих послуг). Проведення капітального ремонту потребує порівняно великих одноразових витрат, що уне­можливлює пряме включення таких до собівартості продукції: ці витрати визначають заздалегідь і відносять на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Відновлювальний ремонт фінансують за рахунок державного страхового (резервного) фон­ду і за характером та обсягом робіт, що виконуються, відносять до сфери капітального будівництва.

За сучасних умов господарювання і формування ринкової еко­номіки важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Це по­яснюється тим, що на підприємствах діюче устаткування протягом фактичного строку експлуатації капітально ремонтують кілька разів. Проте коли проведення першого капітального ремонту в більшості випадків є економічно вигіднішим за придбання нової машини (він здійснюється, як правило, до настання техніко-економічного старін­ня, а фактичні витрати на нього не перевищують 35—40% балан­сової вартості), то наступні капітальні ремонти часто коштують до­рожче, ніж нове устаткування аналогічного призначення.

Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ре­монт порівнюють два альтернативні варіанти: перший — капіталь­ний ремонт фізично зношеної машини і продовження строку її експ­луатації на один ремонтний цикл; інший — заміна машини, що по­требує капітального ремонту, на нову. Для кожного варіанта визна­чають загальну величину витрат і втрат. Для першого варіанта це будуть витрати на очікуваний капітальний ремонт Ri і перевищен­ня експлуатаційних витрат щодо капітально відремонтованої ма­шини над поточними витратами щодо нової машини Se , а для другого, — вартість придбання (ціна) та встановлення нової машини Кн над втрати від недоамортизації діючої машини Sa .. Крім того, треба врахувати коефіцієнти, що характеризують співвідношення: а) продуктивності діючої та нової машини (α); б) тривалості ре­монтного циклу тих самих машин (β).

Показник ступеня ефективності витрат на капітальний ре­монт будь-якого виробничого устаткування (ep ) визначається за формулою:

Коефіцієнти обчислені за даною формулою можуть набувати додатного, від'ємного або нульового значення. За всіх додат­них значень коефіцієнта ep капітальний ремонт устаткування є еко­номічно виправданим, за від'ємних - недоцільним, а за нульо­вого значення коефіцієнта порівнювані варіанти треба вважати рівноцінними.

Коефіцієнти ер , розраховані щодо всієї сукупності устаткуван­ня, котра підлягає капітальному ремонту в конкретному році, мо­жуть використовуватися для визначення послідовності заміни тих одиниць, що їх капітально ремонтувати невигідно. Передовсім треба замінювати фізично зношене устаткування з найбільшим від'ємним значенням коефіцієнта е за абсолютною величиною.

Загальний розмір витрат на ремонтно-технічне обслуговування діючих засобів праці залежить від кількості ремонтів протягом фак­тичного строку їхньої експлуатації та від собівартості кожного ре­монту. Це означає, що для помітного зменшення витрат на ремонт устаткування та інших видів основних фондів (ремонтно-експлуатаційні витрати на підприємствах України надмірно великі) необ­хідно: по-перше, довести до раціонального мінімуму кількість ре­монтів машин протягом усього періоду їхнього функціонування; по-друге, максимально зменшити витрати на проведення одного ре­монту [39; c.252].

Скорочення кількості ремонтів можна досягти, збільшуючи фізи­чну довговічність устаткування та визначаючи раціональні строки його експлуатації.

Головним напрямком зниження собівартості ре­монтних робіт є істотне підвищення організаційно-технічного рівня самого ремонтного виробництва, його індустріалізація, тобто мак­симальне наближення процесу ремонту за характером організації і технології до процесу виготовлення нових машин і устаткування. Широкомасштабна індустріалізація ремонтного виробництва в цілому передбачає:

• збільшення централізованого виготовлення машинобудівними підприємствами запасних частин до розмірів, що забезпечують повне задоволення попиту на них; розширення відновлення спрацьо­ваних деталей і вузлів, котре дає змогу зменшити на 15-20% обсяг виробництва нових запасних частин;

• усебічну централізацію і спеціалізацію ремонтних робіт у різ­них ланках управління виробництвом (створення розгалуженої те­риторіальної системи фірмового машиносервісу підприємствами-продуцентами; централізований капітальний ремонт устаткування вузькогалузевого призначення спеціалізованими ремонтними під­приємствами і підрядними організаціями; максимально можлива централізація ремонтного господарства на самих підприємствах, яка уможливлює виконання всього або переважного обсягу ремонтних робіт спеціалізованими підрозділами єдиної ремонтної служби) [40; c.80].

За недостатнього розвитку машинобудівного комплексу країни для підвищення ефективності процесу відтворення основних фондів багато важить модернізація діючого виробничого устаткування, ко­тра означає його вдосконалення з мстою запобігання техніко-економічному старінню та підвищення техніко-експлуатаційних па­раметрів до рівня сучасних вимог.

За порівняно невеликих витрат і за відносно короткий строк мо­дернізація може забезпечити оновлення устаткування на новому технічному рівні, зростання продуктивності праці, нарощування ви­робничих потужностей, збільшення випуску продукції, економію інвестиційних ресурсів. Досвід багатьох підприємств України пока­зує, що проведення комплексної модернізації багатьох видів вироб­ничого устаткування збільшує його продуктивність на 30—50%, а зв'язані з цим витрати не перевищують половини вартості нових технічних конструкцій аналогічного призначення. Економічно доці­льніше здійснювати як загально-технічну, так і технологічну (цільо­ву) модернізацію устаткування під час проведення його капіталь­ного ремонту.

Метод визначення ефективності витрат на модернізацію такий самий, як і витрат на проведення капітального ремонту. Для цього можна користуватися попередньою формулою, поставивши у її чисельнику витрати на модернізацію замість витрат на капітальний ремонт від­повідного устаткування. Коефіцієнт ефективності витрат на капі­тальний ремонт і модернізацію, коли їх здійснюють одночасно, мо­жна розрахувати за формулою

де М — витрати на модернізацію. При цьому величини α, β і Se , що входять у дану формулу , треба визначати за даними модернізо­ваної та нової машини [28; c.104].

Важливим елементом процесу відтворення основних фондів є заміна фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці. Визначення необхідного (економічно раціонального) щорічного об­сягу заміни засобів праці передбачає: 1) встановлення оптималь­них строків експлуатації відповідних їхніх видів (груп); 2) розра­хунки такого щорічного обсягу заміни, який може забезпечити до­тримання оптимальних строків функціонування устаткування та інших видів основних фондів. За простого відтворення засобів праці розмір їхньої заміни (вибуття) практично має дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань на реновацію, а за розширеного відтво­рення -- залежатиме не лише від нормативного строку експлуа­тації (норми амортизації), а й від темпів щорічного збільшення об­сягу основних фондів.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ТА ОЦІНКА ПРОВЕДЕННЯ АМОРТИЗАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Характеристика суб’єкту дослідження

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фудз Трейд» утворене шляхом реорганізації малого підприємства “Фудз Трейд” у формі господарчого товариства з обмеженою відповідальністю, є його правонаступником і діє на підставі Законів України: “Про господарські товариства”, “Про власність”, “Про підприємства на Україні»та інших нормативних актів України, а також власного Статуту і Установчого договору, які визначають порядок створення, діяльності, організації, реорганізації і ліквідації товариства.

Товариство діє з метою розвитку в країні ринкових відносин, формування ринку товарів, послуг та насичення його за рахунок розвитку сфери виробництва, товарообміну, впровадження науково-технічних розробок.

Предметом діяльності Товариства в країні та за її межами визначається роздрібна торгівля. Товариство діє на базі власності Засновників.

Майно Товариства становлять основні фонди та оборотні кошти, інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Товариства.

До основних фондів товариства відносяться офісні та торговельні приміщення, склади, автотранспорт та ін.

На підприємстві створюються фонди виробничого і соціального розвитку, резервний та інші. Питання про створення та використання фондів, а також нормативів відрахувань до них визначаються Засновниками.

Проаналізувавши порівняльний аналітичний баланс за три останні роки, можна виявити як позитивне, так і негативне у фінансовому стані підприємства:

Позитивне:
· за аналізований період майно підприємства збільшилось на 474,93 тис. грн. або 17,22%, проте слід відмітити, що дане збільшення відбулося у 2 кв. – 3 кв. 2009р., а за період 1 кв. – 2 кв. спостерігалося зменшення майна підприємства на 108,00 тис. грн. або на 3,92%;
· збільшення майна відбулося за рахунок збільшення необоротних активів на 93,10 тис. грн. або на 58,89%, оборотних активів на 381,84 тис. грн.. або на 14,69% та збільшення запасів на 627,21 тис. грн. або на 56,21%;
· збільшення запасів на 56,21% в даному випадку можна розглядати як позитивну тенденцію, так як наряду з ними на 122,00% збільшилась виручка підприємства, що свідчить про значне збільшення реалізації продукції підприємства;
· за аналізований період відбулося збільшення власного капіталу підприємства на 33,76 тис. грн. або 17,46% та статутного капіталу на 32,49 тис. грн. або на 17,32%;
· на 189,94 тис. грн. або 7,41% зменшилась кредиторська заборгованість підприємства.

Негативне:
· дебіторська заборгованість збільшилась на 245,08 тис. грн. або на 35,42%, а також враховуючи, що питома вага дебіторської заборгованості у оборотних активах складала у 3 кв. 2006 р. 31,40% (при нормативному значенні 10-20%) то це є вкрай негативним показником який свідчить про не виважену політику підприємства стосовно власних дебіторів;
· за період з 1 кв. по 3 кв. кошти підприємства зменшились на 498,03 тис. грн. або 67,38%, що негативно позначилось на показниках ліквідності підприємства (зокрема на коефіцієнті абсолютної ліквідності який у 3 кв. 2006р. склав 0,08 пунктів при нормативному значенні 0,20 – 0,35 пунктів).

2.2. Аналіз основних засобів ТОВ “ Фудз Трейд ”

Аналіз обсягу, динаміки і структури основних фондів

На етапі аналізу обсягів та динаміки основних фондів визначається загальний обсяг основних фондів торговельного підприємства у вартісному вимірі та вивчається динаміка обсягу основних фондів порівняно з попередніми періодами.

Якщо протягом аналітичного періоду відбулися переоцінки варто­сті основних фондів, то вивченню динаміки повинна передувати про­цедура приведення обсягу фондів у співставний вигляд. Для цього проводиться зменшення обсягу переоцінених основних фондів на ін­декс переоцінки або дооцінка вартості основних фондів в попередніх періодах. Співставлений динамічний ряд дозволяє визначити реальну зміну обсягу основних фондів підприємства.

Темп зростання обсягу основних фондів слід порівняти з темпом зростання обсягу товарообороту підприємства (для визначення ступе­ня матеріального забезпечення зростання товарообороту) та темпів зростання загального обсягу активів підприємства (для оцінки змін в їх складі позаобігових активів).

На етапі аналізу стану та складу основних фондів вивчається склад основних фондів і дина­міка окремих видів (об'єктів) та груп основних фондів.

Спрямування висновків за результатами аналізу складу основних фондів за окремими ознаками класифікації відображено у табл. 2.2.1

Таблиця 2.2.1

Напрямки діагностики показників складу основних фондів підприємства

Питома вага в загальному обсязі фондів:

Спрямування діагностичного висновку

1. Основних виробничих фондів.

Ступінь орієнтації основних фондів на господарську діяльність підприємства

2. Основних невиробничих фондів.

Ступінь розвитку соціальної інфраструктури підприємства

3. Активної частини.

Ступінь технічного оснащення господарської діяльнос­ті підприємства

4. Пасивної частини основних фондів.

Ступінь забезпечення матеріальних умов для діяльності підприємства

5. Власних основних фондів.

Ступінь господарської незалежності підприємства

6. Орендованих основних фондів

Ступінь залежності підприємства від орендарів

7. Фондів, що фактично використовуються в госпо­дарській діяльності

Ступінь освоєння можливостей наявного матеріального потенціалу підприємства

8. Фондів, що передані в і оренду

Ступінь відволікання основних фондів для обслугову­вання виробничих потреб інших суб'єктів господарю­вання

9. Фондів, що не викори­стовуються (тимчасово або постійно)

Ступінь безгосподарності підприємства в використанні основних фондів

По аналізованому підприємству ТОВ “ Фудз Трейд ” показники обсягів, динаміки, стану та складу основних засобів наведені в таблиці 2.2.2

Таблиця 2.2.2

Аналіз основних засобів ТОВ “ Фудз Трейд ”у 2007-2009 рр., тис. грн.

№ п/п

Показник

Роки

Приріст, %

2007

2008

2009

Всього

Питома вага, %

Всього

Питома вага, %

Всього

Питома вага, %

2008 р. від 2007 р.

2009 р. від 2008 р.

2009 р. від 2007 р.

1

Первісна вартість

1152,7

-

1205,7

-

1960,8

-

+ 4,6

+62,6

+70,1

2

Сума зносу

226,6

-

409,4

-

725,8

-

+80,7

+77,3

+220,3

3

Залишкова вартість ОФ

926,1

100,0

796,3

100,0

1235,0

100,0

-14,1

+55,1

+33,4

4

Основних виробничих фондів

601,0

64,9

568,6

71,4

985,5

79,8

-5,4

+73,3

+63,9

5

Основних невиробничих фондів

325,1

33,1

227,7

28,6

249,5

20,2

-30,0

+9,6

-23,3

6

Активна частина ОФ

275,9

29,8

262,8

33,0

479,2

38,8

-4,7

+82,3

+73,7

7

Пасивна частина ОФ

650,2

70,2

33,5

67,0

755,8

61,2

-18,0

+41,7

+16,2

8

Власні ОФ

926,1

100,0

796,3

100,0

1235,0

100,0

-14,1

+55,1

+33,4

9

ОФ, що фактично використовуються в господарській діяльності

926,1

100,0

796,3

100,0

1235,0

100,0

-14,1

+55,1

+33,4

10

Товарооборот

1114,0

´

1336,4

´

1971,4

´

+19,9

+47,5

+56,5

11

Результат від реалізацї

269,5

Х

189,7

х

412,5

х

-29,6

+117,4

+53,1

Аналізуючи дані вищенаведеної таблиці, можна зробити висновки щодо зростання загального обсягу як основних фондів, так і товарообороту.

Причому якщо показник товарообороту зростав постійно, то вартість основних засобів у 2008 році знизилася на 14,1%. В цілому ж можна сказати, що відбувається випереджаюче зростання товарообороту над зростанням вартості основних засобів. Це є позитивним явищем, яке свідчить про ефективне використання основних засобів.

Що стосується структури основних засобів, то вона в аналізованому періоді значно змінювалася. Так, зросла частка виробничих фондів (на 63,9% за 2 роки), активна частина ОФ збільшилася за 2 роки на 73,7%. Темпи їх приросту значно випереджали відповідне зростання невиробничих фондів (скоротилися за 2 роки на 23,3%) та пасивні частини ОФ (збільшилися у 2009 році у порівнянні з 2007 роком на 16,2%). Такі зрушення свідчать про загальне скорочення невиробничих фондів та зростання активної частки ОФ, тобто постійне покращення технічного оснащення господарської діяльності ТОВ “ Фудз Трейд ”

2.3. Аналіз зносу і відновлення основних фондів

Ступінь зносу основних фондів характеризує їх вік та можливість подальшого використання.

Для отримання аналітичного висновку з цього напрямку аналізу розраховують значення наступної системи показників:

Таблиця 2. 3 . 1

Показник

Алгоритм розрахунку

Економічна характеристика

Розрахунок по рокам

1. Коефіцієнт зносу основних фондів.

Сума зносу осн. фондів

------------------------------

Первісна (відновлювальна) вартість основних фондів

Ступінь зносу основних фондів та відшкодування витрат від формування основних фондів

2007: 226,6 / 1152,7

2008: 409,4 / 1205,7

2009: 725,8/1960,8

2. Коефіцієнт придатності

Залишкова вартість основних фондів

------------------------------

Первинна вартість основних фондів

Можливість подальшого використання, ступінь невідшкодування витрат на формування основних фондів

2007: 926,1 / 1152,7

2008: 796,3 / 1205,7

2009: 1235,0/1960,8

З метою характеристики ступеня придатності основних фондів для подальшого використання доцільно також проводити групування ос­новних фондів за тривалістю їх експлуатації та порівнювати середню тривалість експлуатації з нормативним значенням.

Чим вищий середній вік окремих груп основних фондів та ступінь відповідності нормативному терміну експлуатації, тим нижчий їх технічний рівень та споживчі якості.

Інтенсивність відновлення основних фондів торговельного підприємства може бути охарактеризована такою системою показників (табл. 2. 3 . 2 ):

Таблиця 2. 3 . 2

Показники інтенсивності відновлення основних фондів

Показник

Алгоритм розрахунку

Економічна характеристика

Розрахунок по рокам

1. Коефіцієнт оновлення основних фондів

Вартість введення основних фондів за період

Вартість основних фондів на кінець аналітичного періоду

Питома вага введення основних фондів в їх загальному наявному обсязі; ступінь оновлення основних фондів.

2007: 296,3 / 926,1

2008: 0 / 796,3

2009: 432,3/1235,0

2.Коефіцієнт вибуття основних фондів

Вартість основних фондів, що вибули з експлуатації протягом аналітичного періоду

--------------------------------

Вартість основних фондів на початок аналітичного періоду

Питома вага вибуття основних фондів в їх загальному обсязі, ступінь втрати основних фондів.

2007: 0 / 878,4

2008 129,7 / 926,1

2009: 0/796,3

3. Швидкість оновлення

1

--------------------------------

Коефіцієнт оновлення основних фондів

Середній період повного оновлення усіх основних фондів підприємства (виходячи з тривалості аналітичних періодів – рік, квартал, місяць).

2007: 926,1/296,3

2008: 796,3/0

2009: 1235,0/432,3

Їх аналіз дозво­ляє зробити висновок стосовно стану відновлення основних фондів та пріоритетів підприємства в цьому питанні.

Для цілей аналізу зведемо вищенаведені дані у таблицю (див. табл . 2.3.3 ).

Таблиця 2.3.3

Аналіз зносу та відновлення основних фондів ТОВ “ Фудз Трейд ”

у 2007-2009 рр.

№ п/п

Показник

Роки

Відхилення

2007

2008

2009

2008 р. від 2009 р.

2009 р. від 2008 р.

2009 р. від 2007 р.

1.

Коефіцієнт зносу основних фондів

0,19

0,34

0,37

+0,15

+0,03

+0,18

2.

Коефіцієнт придатності

0,80

0,66

0,63

-0,14

-0,03

-0,17

3.

Коефіцієнт оновлення ОФ

0,32

0

0,35

-0,32

+0,35

+0,03

4.

Коефіцієнт вибуття ОФ

0

0,14

0

+0,14

-0,14

0

5.

Швидкість оновлення

3,13

´

2,86

´

´

-0,27

Дані, представлені в таблиці дають підставу стверджувати, що знос основних засобів зростає, хоча і повільно (на 0,18 за 2 роки). Відповідно зменшується придатність ОФ (на 0,17 за 2 роки). Позитивним явищем є зростання за аналізований період коефіцієнту оновлення ОФ – на 0,03, однак загальна швидкість оновлення зменшилась у 2009 році у порівнянні з 2007 р. на 0,27, хоча в цілому залишається на доброму рівні – 2,86 у 2009 році.

В цілому можна сказати, що ТОВ “ Фудз Трейд ” проводить політику постійного оновлення ОФ, збільшуючи обсяги придбання основних засобів.

2.4. Аналіз ефективності використання основних фондів

Одним з найважливіших завдань підприємства в сучасних умовах є підвищення ефективності використання основних фондів.

Ступінь вирішення цього завдання оцінюється шляхом вивчення в статиці й динаміці та порівняння з підприємствами-аналогами систе­ми показників ефективності використання основних фондів.

Показниками ефективності використання основних фондів торговельного підприємства є наступні (табл. 2. 4 . 1 ).

Таблиця 2. 4 . 1

Показники ефективності використання основних фондів

Показник

Алгоритм розрахунку

Економічна характеристика

Розрахунок по рокам

1

2

3

4

1. Фондовід­дача

Обсяг товарообороту

_______________

Середня вартість основних фондів, що використовується в торговель­ній діяльності підприємства

Обсяг товарообігу на одиницю основних фондів.

2007: 1114,0/ 926,1

2008: 1336,4/ 796,3

2009:1971,4/1235,0

2. Доходовід­дача

Доходи від усіх видів діяльності

______________

Середня вартість основних фондів підприємства

Обсяг доходу, який отримує підприємство на одиницю на­явних основних фондів, як тих, що є в користуванні, так і переданих в оренду.

2007: 1114,0/ 926,1

2008: 1336,4/ 796,3

2009:1971,4/1235,0

3. Фондоємкість:

3.1. товаро­обороту

1

____________

Фондовіддача

Середня сума основних фон­дів, що використовується для реалізації одиниці товарообі­гу підприємства.

2007: 926,1/1114,0

2008: 796,3/1336,4

2009:1235,0/1971,4

3.2. доходів

1

_____________

Доходовіддача

Середня сума основних фон­дів, що припадає на одиницю доходів підприємства.

2007: 926,1/1114,0

2008: 796,3/1336,4

2009:1235,0/1971,4

4. Прибутко­вість основ­них фондів, %

Балансовий прибуток

-----------------------

Вартість основних фондів

Обсяг прибутку на одиницю основних фондів підприєм­ства.

2007: 926,1/269,5

2008: 796,3/189,7

2009:1235,0/412,5

5. Забезпече­ність витрат на утримання основних фон­дів доходами від діяльності підприємства,%

Виплати на утримання основних фондів

------------------------

Доходи від усіх видів діяльності

Частка доходів, що використо­вується на утримання основ­них фондів, в їх загальному обсязі.

2007: 90,3/269,5

2008: 26,8/189,7

2009:40,4/412,5

Дані таблиці свідчать про раціональне використання основних фондів у діяльності ТОВ “ Фудз Трейд ” . Так, показники фондовіддача має тенденцію до зростання, причому у 2009 році він зріс на 0,39 у порівнянні із 2008 роком, тобто майже на одну третину. Рівність показників фондо- та доходовіддачі, а також фондоємкість товарообороту та доходів пояснюється тим, що за аналізований період підприємство займалося виключно торгівельною діяльністю, тобто одержувало доходи більш від торгівлі.

Позитивним явищем, на нашу думку, є зростання прибутковості основних фондів до 33,4% у 20029 році, тобто на 4,3% більше, ніж у 2007 році.

Висока питома вага витрат на утримання ОФ доходами від діяльності підприємства у 2007 році пояснюється тим, що за результатами цього року увесь прибуток у сумі 183,3 тис. грн. пішов на збільшення ОФ. Без цієї суми аналізований показник дорівнював би 11,4 %. В цілому аналогічні показники за 2008 та 2009 рік мають тенденцію до зменшення, що свідчить про випереджаюче зростання доходів над зростанням основних фондів (див. табл. 2.4.2 ) .

Таблиця 2.4.2

Показники ефективності використання основних фондів ТОВ “ Фудз Трейд ”у 2007-2009 рр.

№ п/п

Показник

Роки

Відхилення

2007

2008

2009

2008 р. від 2007 р.

2009 р. від 2008 р.

2009 р. від 2007 р.

1.

Фондовіддача

1,20

1,68

1,59

+0,48

-0,9

+0,39

2.

Доходовіддача

1,20

1,68

1,59

+0,48

-0,9

+0,39

3.

Фондоємкість

4.

- товарообороту

0,83

0,59

0,63

-0,24

+0,04

-0,20

5.

- доходів

0,83

0,59

0,63

-0,24

+0,04

-0,20

6.

Прибутковість ОФ, %

29,1

23,8

33,4

-5,3

+9,6

+4,3

7.

Забезпеченість витрат на утримання ОФ доходами від діяльності підприємства, %

33,5

14,1

9,8

-19,4

-4,3

-23,7

В практиці роботи підприємств застосовується також метод інтег­ральної оцінки, який дозволяє надати узагальнюючу оцінку ефектив­ності використання основних фондів підприємства.

Розрахунок значення інтегрального показника зміни ефективності використання основних фондів Кєф здійснюється за формулою:

,

де Ірф - індекс зміни прибутковості основних фондів за аналітич­ний період;

Іфв - індекс зміни фондовіддачі основних фондів (або доходовіддачі) за аналітичний період.

Значення цього показника дорівнювало у 2001 році Кєф = 1,07, у 2009 році Кєф = 1,15. Можна сказати, що спостерігається зростання ефективності використання основних фондів.

На аналізованому підприємстві ТОВ “Фудз Трейд” додаткові показники ефективності використання основних засобів зведені в таблицю 2.4.3

Таблиця 2.4.3

Аналіз додаткових показників ефективності використання основних засобів ТОВ “ Фудз Трейд ”у 2007-2009 рр.

№ п/п

Показник

Роки

Відхилення

2007

2008

2009

2008 р. від 2007 р.

2009 р. від 2007 р.

2009 р. від 2007 р.

1.

Товаровіддача торговельної площі

5,11

5,37

6,62

0,26

1,25

1,51

2.

Віддача складської площі

42,84

43,10

49,29

0,26

6,19

6,45

3.

Коефіцієнт використання складського об’єму

0,88

0,92

0,95

0,04

0,03

0,07

4.

Коефіцієнт змінності роботи обладнання

1,0

1,0

1,0

-

-

-

5.

Коефіцієнт ефективного використання обладнання

0,98

0,99

0,99

0,01

-

0,01

6.

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання

0,96

0,98

0,99

0,02

0,01

0,03

7.

Коефіцієнт інтегрального використання обладнання

0,94

0,97

0,98

0,03

0,01

0,04

Дані таблиці підтверджують висновки щодо ефективної роботи на аналізованому підприємстві щодо використання основних засобів. Всі додаткові показники за аналізований період мають тенденцію до зростання.

Найбільше зростання зафіксоване по товаровіддачі торговельної площі – зросла на 1,51 грн./м2 за 2 роки, віддачі складської площі – збільшилася на 6,45 грн./м2 за 2 роки (з 2007 по 2009 рік).

В цілому підсумки проведеного аналізу основних засобів говорять про ефективне використання основних фондів у діяльності ТОВ “ Фудз Трейд ” . Значущість зростання усіх аналізованих показників підвищується на тлі загального зростання товарообороту аналізованого підприємства. Дані аналізу підтверджують тезу про те, що ТОВ “ Фудз Трейд ” вступило в фазу розширення та поступового розвитку.

РОЗДІЛ 3

НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ АМОРТИЗАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Амортизаційна політика підприємств у сучасних умовах господарювання

Амортизаційна політика є складовою частиною системи зовнішнього керування відтворення зношених основних фондів підприємства. Вона визначає рівень індивідуалізації й можливість внутрішньої варіативності амортизаційної політики окремого підприємства.

Впродовж багатьох років амортизаційна політика залишається найслабкішою ланкою економічної політики усіх без винятку урядів незалежної України, оскільки сформована ними амортизаційна система не виконує своєї головної функції – не створює зацікавленості підприємців до оновлення основних фондів, впровадження наукових розробок та новітніх технологій у виробництво. В теперішній час відсутня цілеспрямована державна амортизаційна політика, не розроблена концепція відновлення, ефективного накопичення і використання фінансових ресурсів. Як наслідок, на рівні підприємств система амортизації розглядається як другорядна у розв’язанні задач відтворювального характеру, оновлення фінансових ресурсів.

Недоліки амортизаційної політики значною мірою пов'язані з тим, що протягом тривалого часу удосконалення амортизаційної політики здійснювалося під кутом її впливу на процеси оподаткування прибутку підприємств та удосконалення обліку. Дослідження такого спрямування є традиційними і мають практичне значення для формування цілеспрямованої податкової та облікової політики держави.

У процесі тривалого розвитку, ще з давніх часів, амортизація ніколи не втрачала своєї актуальності і завжди залишалась дискусійним питанням, що знайшла своє відображення у багатьох вітчизняних та зарубіжних дослідженнях.

Увага до актуальних на сьогодні проблем амортизаційної політики зростає у зв'язку з необхідністю проведення податкової реформи, зазначено в наукових працях Л. Бабич. Головну проблему автор вбачає у нецільовому використанні підприємствами амортизаційних відрахувань, оскільки податковий метод амортизації не визначає, на які заходи можуть використовуватися амортизаційні кошти.

Л. Городнянська, досліджуючи функції амортизації, вважає, що сутність податкової амортизації полягає у виведенні з оподаткування витрат на придбання основних засобів. Економічна амортизація реалізується через механізм економічної амортизації. Її сутність полягає в тому, що завдяки амортизації кошти з необоротних активів перетворюються в оборотні. Зазначена функція амортизації ґрунтується на бухгалтерському обліку.

Л. Ловінська досліджуючи методологічні засади відображення у бухгалтерському обліку зносу та амортизації основних засобів і нематеріальних активів, пропонує як варіант розв'язання цієї проблеми – повернення методики часів Радянського Союзу [26; c.98].

Однак питання теоретико-методичного характеру розроблено не досить повно і вони вимагають подальшого вирішення. Зокрема до таких завдань належать: необхідність поглибленого вивчення сутності амортизаційної політики держави та підприємства.

Амортизація є найважливішим фінансово-економічним механізмом, який утворює основу сучасної системи регулювання відтворення основних засобів та нематеріальних активів. Амортизація – це перенесення вартості зношених основних і нематеріальних активів на вироблений за їхньої участі продукт. Заходом із заміщення зносу стають амортизаційні нарахування коштів, які слід спрямовувати на інвестиції (будівництво, капітальний ремонт, створення нових основних засобів тощо).

Суму амортизаційних нарахувань зараховують у витрати на виробництво (собівартість) продукції. Таким чином, їх "включають" у ціну.

Теоретично виробники мають здійснювати накопичення амортизаційних нарахувань і знімати їх з доходу від продажу продукту. Накопичені амортизаційні нарахування формують амортизаційний фонд – кошти, призначені для відтворення виробничих засобів.

Поряд з фізичним зносом, який відбувається більшою мірою під впливом природних чинників, існує моральне старіння засобів праці. Первинним його чинником є конкуренція між виробниками, що дає поштовх до пошуку нових продуктивніших і менш витратних засобів праці, тобто стимулює розвиток науково-технічного прогресу.

Вагомий компонент системи амортизації – метод її нарахування, що може стимулювати оновлення основного капіталу. На сьогодні широкого застосування набули такі чотири її методи: рівномірного нарахування; прискореної компенсації витрат (прискореної амортизації); за сумою років служби (виробничих засобів) і зменшуваного залишку.

Обсяг амортизаційного фонду залежить від обсягів ОФ, середньої норми амортизації та цінових чинників, які впливають на зміну фактичної вартості фондів.

Специфікою економічної кризи першої половини 1990-х років було зменшення чистих капіталовкладень на фоні руйнування амортизаційних джерел фінансування капітальних інвестицій. Протягом 1991-1994 pp. амортизаційні відрахування підприємств й організацій були зведені практично до нульового рівня внаслідок неповної індексації, а з 1995 p., коли вони почали помалу відновлюватися, стримували їх штучно, використовуючи понижуючі коефіцієнти.

Уряд України визнав потребу регулярного цінового відновлення коштів амортизаційного фонду в умовах інфляції (Постанова Кабінету Міністрів України № 523 від 16 травня 1996 р. "Про проведення індексацій балансової вартості основних фондів та визначення розмірів амортизаційних відрахувань на повне їх відновлення у 1996-1997 pp.") [41].

Майже одночасно в Указі Президента України від 19 липня 1996 р. "Про заходи щодо реформування інвестиційної політики в Україні" було наголошено на необхідності збільшення ресурсів нагромадження внаслідок упровадження активнішої амортизаційної політики.

Необхідність реформування амортизаційної системи відчувалася переважно на емпіричному рівні через критичне погіршення кількісних параметрів відтворення основного капіталу.

Належної концептуальної визначеності, не кажучи вже про методичну підготовку, така реформа не мала, реального посилення відтворювальних чинників вітчизняного нагромадження капіталу також не було.

Відповідні дії Уряду були непослідовними та суперечливими, зумовленими, за висновком науковців, потужним апаратним протистоянням прихильників форсованого збільшення амортизаційних відрахувань й їх опонентів, які домагалися штучного стримування обсягів амортизаційних нарахувань в інтересах якнайшвидшого поповнення бюджету.

Вітчизняна амортизаційна політика, основні приписи якої викладені у Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", закономірно використала надбання зарубіжної практики, замінивши так звану "натуралістичну" модель відшкодування основних засобів у натуральній формі моделлю розміщення видатків (зменшення оподаткованої частини прибутку внаслідок амортизації), а рівномірно-лінійний метод оподаткування – нелінійним.

Проте порядок амортизаційних нарахувань в Україні має певні особливості. Паралельно існують дві системи амортизації: бухгалтерська і податкова. За першої нарахування її відбувається відповідно до затвердженого Міністерством фінансів України Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби".

Цей документ надає корпоративним структурам можливості використання п'яти методів нарахування амортизації, в тому числі прискореної. Який з них застосовувати на конкретному об'єкті, визначено наказом щодо облікової політики корпоративної структури.

Податкові амортизаційні заходи передбачають нарахування відповідних коштів за єдиним, обов'язковим для всіх корпоративних структур методом зменшуваного залишку. Диференціацію основних фондів за їх видами і групами було скасовано, натомість затверджено лише чотири групи ОФ за функціональною ознакою, наведеною на Додатку В, в якому подана класифікація основних фондів з поділом їх на групи згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Податковий метод нарахування амортизації передбачає нарахування амортизації у фінансовому обліку згідно з нормами п. 8.6.1 Закону про оподаткування прибутку підприємств. Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал):

група 1 – 2 %;

група 2 – 10 %;

група 3 – 6 %;

група 4 – 15 %.

Передбачається два варіанти нарахування амортизації:

1. застосовувати норми податкової амортизації до первісної вартості основних засобів, визначеної у фінансовому обліку;

2. використовувати і податкові норми, і податкову балансову вартість основних засобів [15; c.35].

Однак результати проведеного дослідження доводять, що податковий метод амортизації у фінансовому обліку краще не застосовувати, оскільки бухгалтерська база для нарахування амортизації основних засобів найчастіше відрізняється від податкової. До того ж цей метод не враховує ні строку експлуатації об'єкта, ні його продуктивності, ні інших економічних характеристик.

З іншого боку, розмежування податкової та економічної амортизації призвело до необхідності ведення двох видів обліків основних фондів – один для цілей оподаткування, інший – для відображення у бухгалтерському обліку.

Внаслідок цього не тільки виникли суттєві відмінності між показниками основних фондів та амортизації за податковим та бухгалтерськими обліками, але й зросли управлінські витрати підприємств.

Встановлений Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» порядок проведення індексації основних фондів не співпадає з порядком визначення справедливої вартості основних засобів за бухгалтерським обліком. На практиці це призводить до значних відхилень між вартістю основних фондів за податковим та бухгалтерським обліками, викривлення відтворювального процесу в економіці, оскільки економічна амортизація є більшою за податкову.

Досвід промислово розвинутих країн свідчить, що на сьогодні амортизаційна політика все більше перетворюється у знаряддя формування та підтримання попиту на основні засоби. Важелями регулювання попиту на основні засоби є норми амортизації. Встановлюючи найвищі норми амортизації на ті чи інші види основних засобів, уряд подає сигнал про те, що витрати, які спрямовуються на придбання основних засобів з найвищими нормами амортизації, будуть відшкодовуватися швидше, ніж витрата на придбання основних засобів із меншими нормами амортизації. Внаслідок такої корекції відбуваються зміни у структурі попиту на основні засоби: зростає виробництво та імпорт основних фондів, на які підвищено норми амортизації, та скорочується виробництво та імпорт основних фондів, норми амортизації на які знижено. Розуміння зазначених положень є вкрай важливим для аналізу дієвості реалізованих заходів з удосконалення амортизаційної політики та вироблення напрямів подальшого її реформування.

Для подолання існуючих негативних тенденцій в амортизаційній політиці, підвищення ролі амортизації як джерела фінансування оновлення основних фондів, створення зацікавленості до впровадження та виробництва сучасних основних засобів і технологій необхідно реалізувати комплекс заходів:

1. Переглянути підходи до формування груп основних фондів та встановлення для них норм амортизації. Враховуючи досвід розвинених країн, пріоритет у нарахуванні амортизації для цілей оподаткування має бути відданий сучасним засобам виробництва, таким як повністю автоматизовані лінії виробництва, енергозберігаюче устаткування, системи очистки та захисту навколишнього середовища тощо. Група основних фондів, до якої включено автомобілі, має бути ліквідована, оскільки через високі амортизаційні нарахування стимулюється придбання та постійне оновлення дорогих марок автомобілів. В умовах відсутності повного циклу виробництва сучасних автомобілів в Україні застосування підвищених норм амортизації призводить до стимулювання попиту на імпортні автомобілі та витоку капіталу за межі країни. У встановити на рівні звичайних засобів виробництва, віднесених до третьої групи основних фондів.

2. Зважаючи на високий ступінь зношення основних фондів у сільському господарстві, вкрай низьку механізацію та автоматизацію праці у сільськогосподарському виробництві, доцільно також виділити в окрему групу для цілей оподаткування сільськогосподарську техніку та встановити для цієї групи норми амортизації на рівні не нижчому, ніж для комп'ютерної техніки.

3. З метою заохочення підприємців до збільшення інвестування у наукові дослідження та розробки доцільно встановити норми амортизації не матеріальних активів, що містять результати досліджень, на рівні, не нижчому за рівень норм амортизації, встановлених для комп'ютерної техніки, та передбачити можливість нарахування прискореної амортизації на нематеріальні активи, створені у процесі наукових розробок.

4. З метою стимулювання попиту на сучасні засоби виробництва, такі як роботи, необхідно сформувати окрему групу основних фондів, до якої включити роботи. Норму амортизації на роботи доцільно встановити на рівні 100 % в розрахунку на рік. Це означатиме, що витрати на придбання роботів мають повністю амортизуватися протягом першого року їх експлуатації. Тобто, за своїм економічним змістом капітальні витрати на придбання роботів прирівнюються до витрат оборотного капіталу. Наслідком реалізації цього положення буде зростання мотивації до інвестування у робототехніку, її виробництва в Україні та імпорту. Такі зміни сприятимуть оновленню виробництва, впровадженню сучасних технологій та випуску якісно нової продукції. Це також приведе до зростання кількості наукомістких робочих місць та зростання продуктивності праці.

5. Виділити в окрему групу основних фондів устаткування, яке використовується у біотехнологіях.

Річна норма амортизації на основні фонди цієї групи має бути встановлена на рівні 50 %. Встановлення такої норми амортизації дасть поштовх для впровадження біотехнологій у виробництво, що, у свою чергу, стимулюватиме розвиток наукових досліджень та попит на результати цих досліджень з боку виробництва.

6. Для усунення розбіжностей у підходах до індексації вартості основних фондів за податковим та бухгалтерським обліками доцільно ввести у податкове законодавство зміни щодо індексації вартості основних засобів на індекс інфляції, а не на величину, яка на 10 % перевищує її рівень. Запровадження такого порядку не тільки зблизить податковий та бухгалтерський обліки, але не сприятиме збільшенню вартості основних фондів та відповідно амортизації.

7. Для усунення протиріч між податковим та бухгалтерськими обліками, запобігання випадкам додаткового вилучення фінансових ресурсів підприємств через перевищення економічної амортизації над податковою доцільно внести зміни до податкового законодавства в частині надання права підприємствам нараховувати амортизацію для цілей оподаткування за методами, встановленими у бухгалтерському обліку.

8. Для забезпечення цільового використання амортизаційних коштів на оновлення основних фондів, запобігання використання амортизації як механізму виведення від оподаткування прибутку підприємств і можливих втрат бюджету слід внести до податкового законодавства норму щодо оподаткування податком на прибуток амортизаційних коштів, для спрямовуються не на оновлення основних фондів, а на інші цілі.

9. З метою відтворення у підприємств мотивації до інвестування у нові основні фонди доцільно скасувати порядок, за яким витрати на поліпшення основних фондів включаються до складу валових витрат. На суму витрат на поліпшення основних фондів має збільшуватися вартість основних фондів відповідної групи і зазначені витрати мають амортизуватися у складі основних фондів цієї групи.

Продовження практики віднесення витрат на поліпшення основних фондів до складу валових витрат посилюватиме технологічне відставання української економіки.

10. З метою наближення показника «витрати», який застосовується у бухгалтерському обліку, до показника «валові витрати» необхідно внести зміни до податкового законодавства щодо включення амортизаційних відрахувань до складу валових витрат платників податку на прибуток [14; c.57].

Отже для підвищення темпів розвитку економіки на засаді її структурної перебудови та модернізації виробництва необхідна максимальна лібералізація амортизаційної політики.

Разом з тим необхідно законодавчо закріпити необхідність використання коштів амортизаційного фонду, нарахованих методом прискореної амортизації, за своїм економічним призначенням, оскільки високі норми амортизації призведуть до зменшення бази оподаткування та втрати частини бюджетних доходів без видимих економічних ефектів.

3.2. Моделі підвищення ефективності амортизаційної політики

Необхідною умовою здійснення процесу виробництва на підприємстві є зосередження в достатній кількості засобів праці, що відповідали б вимогам науково-технічного прогресу. Структурні та інституційні перетворення в економіці, що супроводжувалися розбалансуванням економічних відносин, зниженням платоспроможного попиту населення, спричинили різкий спад виробництва та погіршення якості основних засобів підприємств. Близько половини основних засобів зношені фізично та морально. Становище ускладнюється тим, що необхідність технічної та технологічної модернізації виробників поєднується із завданням подолання фінансової кризи і труднощами перехідного періоду.

Актуальність теми зумовлена необхідністю теоретичного обґрунтування процесів відтворення основних засобів підприємств в умовах сучасної економіки, з урахуванням останніх змін у правовому середовищі.

Значний вплив на процеси оновлення основних фондів має зниження частки іноземних інвестицій у вигляді рухомого і нерухомого майна. Аналіз форм залучення іноземного капіталу в Україні свідчить про наявність яскраво вираженої тенденції до поступового зменшення частки інвестицій у вигляді рухомого і нерухомого майна та зростання частки грошових внесків. Якщо у 1996 році частка внесків у вигляді рухомого і нерухомого майна становила 62,3%, то у 2006 році вона зменшилась до 29,4%. Водночас частка грошових внесків зросла за цей період майже на 30%.

У країнах з розвиненою економікою при фінансуванні інвестиційних проектів приділяється особлива увага зовнішнім джерелам відтворення основних засобів. Спираючись на зарубіжний досвід, у ринковому середовищі функціонування підприємств та економічне зростання не можливе без залучення позикових коштів. У кризові періоди економічно невиправданим є різке скорочення державних джерел фінансування підприємств. В умовах глибокої економічної кризи , роль держави в оновленні основних засобів повинна зростати, що є головною умовою виходу з економічної кризи і базою для технологічних перетворень, які забезпечують економічне зростання [19; c.20].

Зовнішні джерела відтворення основних засобів мають свої позитивні сторони та недоліки. До позитивних особливостей можна віднести великі можливості їх залучення, що значно перевищує розмір власних інвестиційних ресурсів та кращий зовнішній контроль за ефективністю інвестиційної діяльності та реалізацією внутрішніх резервів їх підвищення. Недоліками являються складність залучення і оформлення, триваліший період залучення, необхідність надання відповідних гарантій, збільшення ризику банкрутства в зв’язку з несвоєчасним погашенням одержаних позик, часткова втрата управління діяльністю підприємства (при акціонуванні).

У ринкових умовах головну роль у відтворенні основних засобів належить власним джерелам фінансування, зокрема амортизаційним відрахуванням. Використання внутрішніх джерел відтворення основних засобів також мають власні недоліки та позитивні сторони. Недоліками являються обмежений обсяг залучення, що веде за собою скорочення можливостей розширення інвестиційної діяльності, та обмеження зовнішнього контролю за ефективністю використання власних інвестиційних ресурсів [24; c.216].

Позитивними аспектами є наступні: простота та швидкість залучення, висока віддача за критерієм прибутковості капіталу, який інвестується, істотне зниження ризику неплатоспроможності та банкрутства підприємства при їх використанні, повне збереження управління під контролем засновників підприємства.

Таким чином істотна увага повинна приділятись амортизаційній політиці підприємств.

Амортизаційна політика є багатоплановою і багатогранною категорією, що охоплює велику кількість складових, через які на практиці реалізується економічна суть амортизації та створюються умови для активізації інвестиційної діяльності.

Довгий час удосконалення амортизаційної політики в Україні здійснювалось з боку пливу на процеси оподаткування прибутку та удосконалення обліку. Дослідження такого типу є традиційними і мають практичне значення для формування цілеспрямованої податкової та облікової політики держави.

Аналіз останніх наукових праць свідчить про зосередження уваги їх авторів переважно на дослідженні саме цих аспектів амортизаційної політики . Л. Бабич вважає, що увага до актуальних на сьогодні проблем амортизаційної політики зростає у зв’язку з необхідністю проведення податкової реформи. Однією з основних проблем амортизаційної політики вона вважає нецільове використання підприємствами амортизаційних відрахувань, адже податковий метод амортизації не визначає на які заходи можуть використовуватись амортизаційні кошти. Наступний науковець О. Болховітінова досліджує напрями удосконалення амортизаційної системи, враховуючи необхідність поліпшення методичної бази складання зведеного балансу фінансових ресурсів.

Вона зазначає серед проблем, що в контексті сучасних економічних і політичних процесів є пріоритетними у сфері державного піклування, важливе місце посідає активація відтворення основного капіталу, зокрема ефективної реновації – своєчасного і повноцінного відшкодування та оновлення елементів основного капіталу на вищій технологічній основі.

Амортизаційна політика поєднує в собі широке коло взаємопов’язаних питань, які характеризують економічну сутність амортизації , відображають управління амортизаційними відрахуваннями, впливають на зростання інвестиційної діяльності. ЇЇ основними складовими є визначення, класифікація, розподіл за групами, облік і вартісна оцінка основних засобів; порядок змін первинної та балансової вартості основних засобів та визначення їх справедливої вартості; методи, норми та порядок нарахування амортизації й використання амортизаційних відрахувань; практичне застосування окремих положень у разі зміни очікуваних економічних вигод від використання тих чи інших об’єктів основних засобів; створення реального ресурсу підприємств для відшкодування зносу їх основного капіталу і фінансування за рахунок амортизаційних відрахувань процесу відтворення.

Для відновлення відтворювальної функції амортизаційних відрахувань вважаємо за доцільне для нарахування амортизації в обов’язковому порядку визначити реальну залишкову вартість основних засобів.

Здійснити це слід шляхом переоцінки, тобто доведення залишкової вартості до рівня справедливої, адже достовірна оцінка є запорукою нарахування реальних сум амортизаційних відрахувань, що мають, в свою чергу, забезпечити просте відтворення основних засобів.

На сьогодні переоцінка основних засобів є правом підприємства, а не його обов’язком, тому ніхто не може змусити підприємство зробити переоцінку, якщо воно вважає її недоцільною і навіть якщо розбіжності між залишковою і справедливою вартістю основних фондів досить суттєві для підприємства.

Методичні основи регулювання оцінки майна закріпленні Законом України “Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні”, а також в нормативно-правових актах з оцінки майна, затверджених Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України. Відповідно до вище зазначеного Закону, переоцінка може здійснюватись лише професійним оцінювачем, який має ліцензію на даний вид діяльності. Лише така оцінка вважатиметься незалежною оцінкою майна. Фонд державного майна веде реєстр оцінювачів, які одержали кваліфікаційне свідоцтво.

Відповідно до П(С)БО 7 підприємство може переоцінювати об’єкт основних засобів, якщо залишкова вартість даного об’єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу, при цьому індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об’єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість. Таким чином, стандартом в основу переоцінки об’єктів основних засобів

покладено визначення їх ринкової вартості, тобто вартості, за яку можливе відчуження об’єкта оцінки на ринку аналогічного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем і продавцем.

Відповідно до Господарського кодексу України, амортизаційна політика повинна спрямовуватись на створення суб’єктами господарювання найсприятливіших та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних фондів переважно на якісно новій технологічній основі.

Дана проблема виходить за рамки суто облікових питань. Кошти для відтворення основних засобів не з’явилися лише за рахунок амортизаційних нарахувань. Необхідно, щоб ця сума не лише була нарахована на папері, а ще й акумульована, наприклад, на окремому рахунку в банку. Лише за таких умов ми можемо говорити про створення амортизаційного фонду як джерела відтворення основних фондів.

Водночас, порівнюючи динаміку ступеня зношування основних фондів до та після запровадження нового амортизаційного механізму, можемо говорити про послаблення амортизації як джерела інвестицій.

Якщо у період, коли амортизація нараховувалась на підставі законодавчих актів колишнього СРСР, не простежувалось стійкої тенденції до зростання ступеня зношування основних фондів, то після запровадження нового порядку з 1997 року в Україні спостерігається стійка тенденція до зростання ступеня зношування основних фондів. Так, у 1990 році ступінь зношування основних фондів був на рівні 36,5%, у 1991 р. – 37,9%, у 1992 р. – 36,7%, у 1994 р. – 22,9%, у 1996 р. – 40,0%, у 1997 р. – 38,0%. Після реформування амортизаційної системи ступінь зношування основних фондів почав стрімко зростати. У 1999 р.– 42,3%, у 2000 р. – 43,7%, а у 2007 р. – 51,5%. Як видно, у 2007 році ступінь зношування основних засобів сягнув більше половини їхньої вартості, і найвищим ступінь спостерігається в Чернігівській області – 64,1%, в Полтавській – 61,7%, Черкаській – 60,9%, Запорізькій – 59,2% та у Дніпропетровській – 58,2%.

Варто зазначити, що в період з 2000 року по 2008 рік в Україні спостерігалася тенденція до збільшення введення в дію нових основних засобів: у 2000 р. – 23726 млн грн. , у 2004 р. – 61468 млн грн., у 2008р. – 82333 млн грн. Станом на 2008 рік найбільше було введено у Донецькій області (9562 млн грн.), Дніпропетровській (7754 млн грн.), Харківській (5764 млн грн.) та в м. Києві (13601млн грн.), натомість у Вінницькій області – 1674 млн грн. та у Хмельницькій області – 1729 млн грн.

Також, за матеріалами статистичної звітності можемо зробити висновок, що 2007 року велика кількість основних засобів зовсім не має балансової вартості. Так, питома вага повністю зношених основних засобів у Сумській області складає 13,1%, в Одеській – 12,3%, у Херсонській – 8,9%, у Чернівецькій – 8,1%.

Зокрема, в промисловості Сумської області даний показник складає 19,8%, Івано-Франківської – 8,6%, Миколаївської – 8,5% та ін. [38; c.18].

Враховуючи, що найбільш технічно та морально застаріле обладнання, яке має велику енергомісткість, зосереджено в експертно-орієнтованих галузях промисловості, таких як металургійна (частка експортної продукції становить близько 80%, зношеність основних фондів – 70,1%) та хімічна (експортна частка продукції – 70%, зношеність основних фондів – 73,5%), то цей показник безперечно впливає на собівартість продукції, від реалізації якої держбюджет має значні валютні надходження.

Зважаючи на це, Міністерство промислової політики спільно з Мінфіном, Мінекономіки та рядом інших міністерств та відомств опрацювали зміни до чинного законодавства з питань амортизаційної політики, наближення бухгалтерського обліку до податкового, де передбачено пооб’єктну податкову амортизацію, що дають змогу посилити ефективність контролю за порядком обчислення амортизації. Окрім того, передбачається впровадження нових ставок амортизації та розширення груп основних фондів.

Після проведення реформи амортизаційної системи між податковим та бухгалтерськими обліками виникли істотні розбіжності у методах нарахування амортизації. Якщо для цілей оподаткування амортизація нараховується на залишкову вартість основних засобів, то відповідно до П(С)БО 7 “Основні засоби”

економічна амортизація може нараховуватись із застосуванням 5 методів:

1) прямолінійного;

2) зменшення

залишкової вартості;

3) прискореного зменшення залишкової вартості;

4) кумулятивного;

5) виробничого.

Відмінність податкового та бухгалтерського обліку щодо нарахування амортизації полягає і у розподілі основних фондів на групи. Згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємства”, що набув чинності з 1 липня 1997 року, основні фонди поділено на 3 групи, тоді як згідно П(С)БО 7 основні фонди поділяються на 9 груп:

1) земельні ділянки;

2) капітальні витрати на поліпшення земель;

3) будинки, споруди та передавальні пристрої;

4) машини та обладнання;

5) транспортні засоби;

6)інструменти, прилади, інвентар(меблі);

7) робоча та продуктивна худоба;

8) багаторічні насадження;

9) інші основні засоби [17; c.522].

З метою відтворення у підприємств мотивації у нові основні фонди доцільно скасувати порядок їх включення до складу валових витрат. На суму витрат на поліпшення основних фондів має збільшуватись вартість основних фондів відповідної групи і зазначені витрати мають амортизуватись у складі основних фондів. Подальша практика віднесення витрат на поліпшення основних фондів до складу валових витрат посилюватиме технологічне відставання української економіки.

Для подолання відповідних негативних тенденцій в амортизаційній політиці доцільно переглянути підходи до формування груп основних фондів та встановлення для них норм амортизації. Спираючись на досвід розвинутих країн, пріоритет у нарахуванні амортизації в оподаткуванні має бути відданий сучасним засобам виробництва, таким як автоматизовані лінії виробництва, енергоощадне устаткування, системи очищення та захисту навколишнього середовища тощо.

З метою активізації інвестиційних процесів в економіці України Указом Президента України від 7 березня 2001 р. № 169/2001 схвалено Концепцію амортизаційної політики, яка спрямована на підвищення фінансової заінтересованості суб’єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів. З цією метою пропонується:

- закріпити за субєктам господарювання право на використання коштів власного амортизаційного фонду і заборонити будь-які централізовані вилучення з нього;

- надавати податкові знижки тільки тим суб’єктам господарювання, які мають документальне підтвердження інвестиційного використання коштів амортизаційного фонду;

- розробити класифікацію основного капіталу за групами відповідно до характеру і строків його використання та зносу;

- запровадити для кожної групи основного капіталу економічно обґрунтовані індикативні норми для нарахування економічної амортизації та діапазони припустимих відхилень, у межах яких суб’єкти господарювання обирають конкретні норми економічної амортизації самостійно; - затвердити максимальні граничні рівні податкової амортизації, в межах яких її обсяг може перевищувати обсяг економічної амортизації [29; c.55].

У результаті проведення цих заходів очікується поліпшення фінансових результатів господарювання суб’єктів господарської діяльності та формування бази даних для об’єктивної оцінки параметрів руху основного капіталу, необхідної для розробки прогнозів і програм економічного й соціального розвитку.

На сьогоднішній день економіка України потерпає від кризових явищ, що не стимулює створення передумов для розвитку ефективного механізму відтворення основних фондів. Залучені джерела інвестицій, такі як кредити чи кошти іноземних інвесторів, у найближчий час залишатимуться неефективними для покращення технічного стану підприємства та його модернізації. Тому варто, в першу чергу, приділяти увагу розвитку механізму самофінансування відтворення основних фондів та удосконаленню амортизаційної політики підприємства.

У підсумки, варто зазначити, що необхідною умовою відтворення основних фондів є передусім розвиток та удосконалення відтворювальної функції амортизації, для чого необхідно здійснювати переоцінку вартості основних засобів, що використовуються підприємством, необхідно опрацювати питання оптимізації норми ставок амортизації для продукції машинобудування. Варто запровадження чіткішого державного регулювання використання амортизаційних коштів. Доречно звернути увагу на чітке формування інформаційних ресурсів щодо аналізу показників придатності основних засобів, що безумовно позитивно вплине на ефективність амортизаційної політики.

Для усунення суперечностей між податковим та бухгалтерським обліками доцільно внести зміни до податкового законодавства і частині надання прав підприємствам нараховувати амортизацію для цілей оподаткування за методами, встановленими в бухгалтерському обліку.

Основні засоби є одним з основних елементів у балансі практично будь-якого підприємства. Визначальними чинниками, які впливають на залишкову вартість, є вибраний метод амортизації, строк корисного використання об’єктів та встановлена ліквідаційна вартість. Але ці питання не регламентуються стандартами і в практичній діяльності вирішуються зовсім не з позицій доцільності, а з намаганням мінімізувати витрати часу та фінансів, обираючи найпростіші варіанти. Це призводить до нівелювання показників наявності та використання основних засобів для користувачів фінансової звітності і робить неможливим порівняльний аналіз на декількох підприємствах, особливо за відсутності розкриття цього питання в обліковій політиці.

За статистикою в Україні здебільшого використовують податковий, прямолінійний та метод зменшення залишкової вартості.

Найбільший вплив на вибір методу нарахування амортизації у практичній діяльності мають такі фактори:

1. простота/складність методу та можливість його застосування

2. вплив на собівартість продукції та вартість засобів у звітності

3. кваліфікація робітника, уповноваженого вирішувати це питання

4. наявність корпоративної політики у сфері нарахування зносу [37; c.28].

Не існує єдиної думки щодо найкориснішого або найдоцільнішого з методів. Значну кількість прихильників має податковий метод. На думку С. Єленчук, найбільш прийнятним для української економіки є прямолінійний метод. Н. Горицька вважає найкориснішим для підприємств кумулятивний метод. С. Євтушенко притримується думки, що найбільш придатним до практичного застосування (в с/г підприємствах) є метод прискореного зменшення залишкової вартості. Н. Виговська стверджує, що якщо основні засоби приносять більші доходи на початку строку їх корисної служби, то найдоцільніше застосовувати методи прискореної амортизації. Т. Кононенко та В. Замлинський пропонують використовувати метод подвійного зменшення залишкової вартості з поділом всіх основних засобів на чотири групи з чітко визначеними строками експлуатації об’єктів.

У питанні вибору методу нарахування амортизації пропонуємо виходити з двох позицій:

1. принцип обачності

2. очікуваний спосіб отримання економічних вигод від використання об’єктів [36; c.41].

Принцип обачності. Найбільше принципу обачності відповідає метод зменшення залишкової вартості, який дає найбільшу суму амортизації в перші роки використання об’єкта. Слідом за ним йдуть метод прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивний. За рівномірного випуску продукції показники виробничого методу наближаються до прямолінійного. В перші роки приблизно такий же результат дає податковий метод.

Очікуваний спосіб отримання економічних вигод від використання об’єктів. Як показує практика, при виборі методу амортизації часто відбувається нехтування даним критерієм. Доцільним вважаємо законодавче закріплення запропонованого алгоритму вибору амортизації в залежності від типу основного засобу, представленого на Додатку Г.

Запропонований алгоритм може застосовуватись практично на всіх підприємствах, крім сільськогосподарських. В основу покладено умовний поділ основних засобів на 2 типи: а) безпосередньо зайняті у виробництві, допоміжні та обслуговуючі (рахунки обліку 104, 105, 106); б) інші основні засоби, які в основному представляють інфраструктуру підприємства (рахунки обліку 102, 103, 107, 108, 109). Стосовно першого типу об’єктів, то для всіх основних засобів, щодо яких є можливість достовірно та з мінімальними витратами визначити обсяг виробленої продукції, застосовується виробничий метод.

Для транспортних засобів, цей метод пропонується в обов’язковому порядку. Якщо ж визначити фактичну потужність важко або неможливо, то застосовується один з т.зв. прискорених методів, що сприятиме швидшому поверненню капітальних вкладень. Для цього всі засоби першого типу згруповано на три класи, в основу яких покладено швидкість зносу (насамперед морального) та характер застосування. До першого класу відносять високотехнологічні об’єкти – електронно-обчислювальні машини, периферійну техніку, інформаційні системи – та пропонується використовувати метод зменшення залишкової вартості, який показує найшвидшу динаміку амортизації.

До другого класу відносять основну масу виробничих об’єктів – різноманітні машини та устаткування, верстати, двигуни, пристрої – із застосуванням методу прискореного зменшення залишкової вартості, який за обсягами нарахованої амортизації показує усереднений результат серед трьох прискорених методів. Третій клас складають допоміжні об’єкти – інструменти, прилади, офісне обладнання – з використанням кумулятивного методу. Групування основних засобів зроблено на основі Державного класифікатора “Класифікація основних фондів”.

До другого типу основних засобів (рахунки обліку 102, 103, 107, 108, 109) віднесено специфічні об’єкти, які можуть не приймати безпосередньої участі у виробничому процесі, важко визначити їх фактичну потужність та не складають питому частину основних засобів на підприємствах (крім сільськогосподарських). До цієї групи пропонуємо застосовувати прямолінійний метод.

Наступним моментом, який суттєво впливає на величину нарахованої амортизації, є визначення строку корисного використання. Надана свобода в цьому питанні приводить до того, що на однаковий об’єкт на різних підприємствах такий строк може суттєво відрізнятись. Дослідження процесу нарахування амортизації в інших країнах показує, що прогресивним підходом є законодавчий поділ основних засобів на групи зі встановленням строків корисного використанням.

Іншим ключовим моментом є визначення ліквідаційної вартості основних засобів. Відсутність загальноприйнятої методики призвела до того, що цей показник оцінюється навмання і не ґрунтується на яких-небудь наукових засадах.

Виходячи з визначення ліквідаційної вартості, її можна розрахувати за формулою:

Л = ( М * Ц – В ) * (І/100)n

де Л – ліквідаційна вартість;

М – кількість отриманих матеріальних цінностей від ліквідації об’єкта;

Ц – ціна за одиницю отриманих від ліквідації матеріальних цінностей;

В – витрати, пов’язані з продажем/ліквідацією;

І – середній річний індекс споживчих цін протягом n років;

n – кількість років корисного використання об’єкта.

Зрозуміло, що індекс споживчих цін майбутніх років можна взяти лише прогнозний або скористатись усередненим показником за декілька останніх років. Але за умов високих темпів інфляції може скластись ситуація, коли розрахункова ліквідаційна вартість перевищить первісну. Тому неприпустимо співставляти ліквідаційну (як майбутню) та первісну вартості при розрахунку амортизації. Пропонуємо внести зміни до визначення ліквідаційної вартості, виклавши його у такій редакції: ліквідаційна вартість – теперішня (поточна) сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією) [31;c.38].

Ліквідаційну вартість доцільно розраховувати лише для об’єктів, що знаходяться на рах. 103, 104, 105 та мають у своїй структурі суттєву однорідну складову (метал, будівельні конструкції і т.д.). Для всіх інших пропонуємо встановлювати ліквідаційну вартість у розмірі 1 грн. (це пояснюється тим, що для розрахунку амортизації методом зменшення залишкової вартості обов’язково потрібна ліквідаційна вартість, більша за нуль).

Наведені рекомендації дозволяють встановити єдині підходи до нарахування амортизації на всіх підприємствах та підвищити якість облікової інформації.

3.3. Оцінка економічного ефекту прискореної амортизації на промислових підприємствах в умовах реформування державної амортизаційної політики

У всіх промислово розвинених країнах одним з важливих напрямків активізації інвестиційної й інноваційної діяльності підприємств та створення конкурентних переваг є удосконалення державної амортизаційної політики за рахунок раціонального застосування прискореної амортизації.

Вперше прискорена амортизація була використана в США у 1940 році для деяких галузей промисловості й показала високу ефективність у стимулюванні інвестицій і відновленні виробництва. Під час економічної кризи, пережитої США у 1970–1975 рр., більшу стабілізуючу роль зіграла нова амортизаційна політика, що знайшла своє втілення в системі інтервальних термінів служби АДР, що ґрунтується на скороченні кількості норм амортизації, на їх підвищенні, наданні права вибору норм підприємствами в межах установленого інтервалу з конкретної групи засобів праці, на розширенні масштабів прискореної амортизації. Також було введено нарахування амортизації на капітальний ремонт засобів праці.

Система АДР без змін проіснувала з 1971 до 1981 рр. У перші два роки після її введення спостерігався справжній інвестиційний бум. Був зареєстрований щорічний приріст інвестицій у порівнянних цінах у розмірі 8–10 %.

У 1986 р. податкове законодавство було переглянуто, щоб сповільнити швидкість списання вартості активів, ніж відповідно системи ACRS). Нова система передбачає вісім класів активів, значно більший період відшкодування вартості деяких активів та діє дотепер. Більше років прискорену амортизацію успішно використовують у Франції. Сьогодні важко знайти країну, у якій би не використовувалася прискорена амортизація.

На жаль, в нормативних актах немає навіть визначення прискореної амортизації. З точки зору системного підходу під системою прискореної амортизації розуміють такі методи її нарахування й порядок переоцінки засобів праці, за яких протягом перших років або всього амортизаційного періоду, що не перевищує економічно раціонального терміну служби, забезпечується випереджувальне зростання накопиченої суми амортизаційних відрахувань порівняно з дійсними темпами втрати об’єктом основних засобів його споживчих властивостей і вартості.

Прискорена амортизація забезпечує переваги тільки для рентабельних підприємств. Вона приводить до зниження податку на прибуток у перші роки після уведення засобів праці в експлуатацію, й за рахунок цього забезпечує швидше повернення інвестицій, робить інвестиційні проекти більш ефективними й менш ризикованими, підвищує інвестиційні можливості підприємств. Тобто створює конкурентні переваги для підприємств, чи додаткові можливості їх формування. Разом з тим прискорена амортизація не створює жодних переваг для збиткових підприємств. За даними Держкомстату, за 6 місяців 2007 року близько 34 % промислових підприємств були збитковими.

У колишньому СРСР і в Україні прискорену амортизацію в рамках економічного експерименту почали використовувати з 1987 р., а ширше – з 1991 р.

Хоча є усі підстави стверджувати, що для сільськогосподарських машин і для деяких інших засобів праці несвідомо вона стала застосовуватися значно раніше за рахунок заниження тривалості амортизаційних періодів проти їх економічно раціональних термінів служби з використанням рівномірного методу амортизації, й замість економічної вигоди приносила втрати. Річ у тім, що у той час «нормативний строк служби», на якому ґрунтувались норми амортизації діючого рівномірного методу, помилково використовували як критерій для заміни засобів праці і це часто призводило до дострокового їх списання. Наприклад, нормативний термін служби тракторів типу Т-150 на початку 90-х років ХХ ст. становив усього 5 років, а подібні трактори у промислово розвинутих країнах списувались після 15 і більше років експлуатації.

Отже, помилки в амортизаційній політиці колишнього СРСР знижували конкурентоспроможність вітчизняних підприємств на закордонних ринках. Крім того, більшість економістів вважала неможливим забезпечити прискорену амортизацію на основі рівномірного методу її нарахування.

Примітно, що пільги від прискореної амортизації підприємство одержує тільки після здійснення реальних інвестицій. Тому використання прискореної амортизації, на думку авторів, краще стимулює інвестиції у відновлення виробництва порівняно зі зниженням ставки податку на прибуток, хоча те й інше, за інших рівних умов, приводить до збільшення обсягів валового самофінансування, що включає в себе чистий прибуток і амортизаційні відрахування, а отже, і інвестиційні можливості. Річ у тім, що додатково отримані кошти від зниження ставки податку на прибуток ніяк не пов’язані з вартістю введених в експлуатацію засобів праці за звітний період.

Додаткові ж амортизаційні відрахування в результаті застосування прискореної амортизації, а отже, і пільги по податку на прибуток прямо й безпосередньо залежать від вартості введених в експлуатацію засобів праці за період, що передує звітному, тобто від зроблених інвестицій. Чим більше інвестує підприємство у періоді, який передує звітному, тим більше пільг по податку на прибуток воно одержить. Слід також врахувати, що у другій половині строку служби засобів праці підприємство буде нарахувати менше амортизації, ніж за неприскореною системою, й більше сплачувати податків. У цьому зв’язку розробка податкової політики держави повинна здійснюватися паралельно з амортизаційною політикою з метою вироблення раціональної, погодженої податково-амортизаційної політики.

Економічний ефект прискореної амортизації одиниці засобу праці за період Т для рентабельних підприємств ЕТ може бути визначений за такою формулою:

За допомогою цього методу був разрахований економічний ефект від застосування прискореної амортизації для промислової електричної індукційної грубної системи Eges, що була придбана на одному з підприємств м. Харкова у 2006 році, використовуючи такі вихідні дані: первісна вартість з урахуванням витрат на монтаж та налагодження – 3106 тис. грн, ліквідаційна вартість – 35 тис. грн., економічно раціональний термін служби (термін корисного використання) – 12 років. За іР =1 інтегральний економічний ефект згідно з рис. 1 становив 459,34 тис. грн. Як свідчать розрахунки, на початку амортизаційного періоду сума амортизації при застосуванні прискореного методу зменшуваного залишку в 10 разів вища, ніж при використанні прискореної амортизації прямолінійним методом (рисунок). Так, в першому році нарахування амортизації приведений економічний ефект від застосування прискореної амортизації становив 154,26 тис. грн, що дорівнює 33,6 % від інтегрального економічного ефекту, а за два роки ця сума зросла до 56,7 %.

Отже, підприємство одержує у своє розпорядження значні додаткові кошти за рахунок зниження суми податку на прибуток. У другій частині амортизаційного періоду відрахування за неприскореною системою рівномірним методом перевищують відрахування за прискореною амортизацією. Тоді підприємство починає відшкодовувати отриманий на початку періоду безпроцентний «податковий кредит». До кінця нормативного терміну служби пічної системи підприємство повністю відшкодує недонараховану в першій частині терміну служби за рахунок прискореної амортизації суму податку на прибуток. Однак за рахунок того, що підприємство може використовувати отримані в перші роки експлуатації грубної системи додаткові кошти, як мінімум, поклавши їх на депозит у банку, що і відображає коефіцієнт дисконтування, утворюється інтегральний економічний ефект від прискореної амортизації.

Інтегральний економічний ефект рентабельного підприємства від прискореної амортизації всього парку устаткування чи всіх основних фондів ЕTS складається з суми приведених до року tр річних ефектів від прискореної амортизації окремих його груп (коли єдина норма амортизації встановлюється для основних фондів кожної групи, як зараз в Україні) чи одиниць, для яких застосовується або планується застосування нарахування прискореної амортизації

Формула для розрахунку інтегрального ефекту для парку устаткування така:

де п – кількість груп чи одиниць устаткування, для яких застосовується прискорена амортизація, шт.; Т – тривалість періоду, за який розраховується ефект, років; Atyi, Ati – сума нарахованої амортизації в році t по і-й групі чи одиниці засобу праці при використанні відповідно прискореної і неприскореної систем, грн.; tр – рік, до якого приводиться ефект; t – рік, для якого розраховується ефект.

Тривалість розрахункового періоду під час визначення ефекту для парку устаткування не обмежується періодом амортизації певного об’єкта основних фондів і теоретично може бути будь-якою, залежно від мети розрахунку ефекту.

Так, для розрахунку ефекту з метою обґрунтування застосування прискореної амортизації доцільно прийняти як розрахунковий період максимальну тривалість нормативного терміну служби тих об’єктів основних фондів, для яких планується застосування прискореної амортизації. При визначенні фактичного ефекту як розрахунковий період необхідно прийняти період, що минув з моменту введення прискореної амортизації.

Економічний ефект прискореної амортизації може бути визначено й у квартальному чи місячному перерізі для цього слід відповідно модифікувати розрахункову формулу.

За допомогою формули (3) можна визначати річний ефект або втрати підприємства від будь-якого перегляду норм і правил амортизації як щодо окремих груп, так і щодо всієї сукупності основних виробничих фондів ЕTS :

де t Н – коефіцієнт, що відповідає ставці податку на прибуток у цьому році; кр – квартал, до якого приводиться ефект або втрати підприємства від перегляду норм і правил амортизації; Ек –квартальний коефіцієнт дисконтування 1 1 4 - + = E EK ; Aкі1, Aкі2 – сума нарахованої амортизації за квартал к по групі і чи одиниці засобу праці відповідно нормі та правилам до і після їх перегляду, грн.; n – кількість груп основних виробничих фондів чи об’єктів; кр – розрахунковий квартал, до якого приводяться розрахунки ефекту або втрат підприємства; к – квартал, ефект або втрати якого приводяться до розрахункового.

У тому випадку, коли для розрахунку інтегрального ефекту використовуються суми амортизаційних відрахувань у порівнянних цінах на момент часу (tp), до якого приводиться цей ефект, то як норму дисконтування (Е ) необхідно використати коефіцієнт, що відповідає середній величині реального річного банківського процента (тобто без урахування інфляційної складової).

Цей підхід слід застосовувати для визначення розрахункового інтегрального економічного ефекту від застосування прискореної амортизації для новопридбаного устаткування. При цьому доцільно приводити ефект на початок амортизаційного періоду, оскільки відпадає необхідність прогнозувати величини темпів інфляції.

За річних темпів інфляції близько 10 % реальна банківська процентна ставка з достатньою точністю може бути визначена як різниця між номінальною банківською процентною ставкою і темпом інфляції за відповідний період. За вищих темпів інфляції зв’язок між номінальною і реальною банківськими процентними ставками виражається формулою Фішера:

де Бр, БН – відповідно величини річних реального й номінального відсотків, у частках одиниці; И –річний темп інфляції, у частках одиниці.

За таких умов розрахунок дає величину ефекту в грошових одиницях першого року й за умови, що уся сума ефекту отримуватиметься одразу.

У разі розрахунку фактичної величини інтегрального ефекту від застосування прискореної амортизації слід використовувати фактично нараховані амортизаційні суми в поточних грошових одиницях (цінах). Тоді як коефіцієнт дисконтування необхідно застосувати середню величину номінального річного банківського процента для кожного року розрахункового періоду. Наводити фактичний ефект у цьому випадку зручніше на кінець амортизаційного періоду з тієї самої причини, що й очікуваний ефект – на початок амортизаційного періоду [30; c.18].

Це дає змогу отримати величину ефекту в цінах (грошових одиницях), які діють на момент здійснення розрахунку.

Після запровадження в дію 1.07.1997 р. закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” масштаби використання методів прискореної амортизації в державі різко збільшилися. Однак було допущено багато грубих помилок через те, що реформування амортизаційної політики не ґрунтувалося на глибокому аналізі закордонного досвіду й було проведено без належного теоретичного обґрунтування.

Так, прискорений метод амортизації був нав’язаний як рентабельним, так і збитковим підприємствам. Додатково амортизаційні відрахування, які нараховуються, оголошувалися «капітальним доходом» і обкладалися податком, що зводило до нуля можливі вигоди прискореної амортизації для рентабельних підприємств. Таке рішення не має аналогів у світовій практиці й суперечить економічній теорії. А якщо врахувати, що річний індекс інфляції за індексації вартості діючих основних коштів було штучно занижено й дотепер продовжують занижуватися на 10 % за досить високих темпів інфляції, то виникає питання чи склалася взагалі система прискореної амортизації на основі прискореного методу амортизації. Не можна визнати обґрунтованим, що рекомендується пунктом 8.3.3 нині чинного закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” метод щорічної переоцінки балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів за допомогою коефіцієнта індексації, коли темп інфляції, нижчий за 10 % у рік, необґрунтований взагалі і до розрахунку не береться, хоча це вже висока інфляція. На жаль, ця рекомендація збережена і у проекті Податкового кодексу, який зараз розробляється. Не можна погодитися з тим, що у разі використання методу прискореної амортизації для основних фондів 3-й групі індексація їх вартості заборонялася. Крім того, при встановлені законом норми амортизації у 1997 і 1998 рр. застосовувались з нічим не обґрунтованим занижувальним коефіцієнтом – 0,7. До 2000 р. не було зроблено размежування між фіскальною й економічною амортизаціями.

На адресу нової системи амортизації було висловлено багато критичних зауважень ученими й керівниками підприємств. У цьому зв’язку показові результати вибіркового обстеження, проведеного в 1999 р. Міністерством економіки й Держкомстатом, відповідно до яких 55 % опитаних підприємств висловили категорично негативне відношення до чинного амортизаційного законодавства, 40 % – не можуть пристосуватися до тривимірної класифікації основних фондів. Тільки для 16 % респондентів впровадження прискореної амортизації привело до зниження податку на прибуток, а 61 % підприємств постраждало від істотного підвищення собівартості продукції через нарахування амортизації прискореними методами. У середньому по Україні зацікавленість у впровадженні прискореної амортизації висловили 19,5 % підприємств, а 63 % підприємств висловилися на підтримку рівномірно прямолінійних методів її нарахування.

Ще більш серйозні прорахунки були допущені під час реформування порядку нарахування зношування основних засобів бюджетних установ. З 1997 р. їм було запропоновано нараховувати зношування основних засобів прискореними системами. Навіть більше прискореними, чим це дозволялося для комерційних підприємств.

Використання прискорених систем нарахування зношування основних засобів для бюджетних установ взагалі неприпустимо. Особливо, якщо істотно скорочується амортизаційний період проти економічно раціонального терміну

служби, як це існує сьогодні для більшості видів засобів праці. Це стимулює безгосподарність і зловживання при приватизації. На жаль, і в переглянутій у 2000 р. для них Інструкції збережені ті самі “надприскорені” системи нарахування зношування засобів праці.

Доводиться констатувати, що такий ефективний інструмент стимулювання інвестицій і відновлення виробництва як прискорена амортизація в результаті його, не зовсім кваліфікованого застосування, в нашій країні не дає належного ефекту й не дає змоги вітчизняним підприємствам отримати потенціальні можливі конкурентні переваги як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках, що дуже важливо при вступі України до СОТ, а часто взагалі призводить до негативних наслідків. Хочеться сподіватися, що розроблювачі Податкового кодексу врахують допущені раніше помилки й недоліки.

ВИСНОВКИ

Ефективне використання основних виробничих фондів та виробничих потужностей має важливе значення для підприємства, оскільки їх повніше використання сприяє зменшенню потреб у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, веде до збільшення обсягів випуску продукції. Основними напрямками поліпшення використання основних фондів підприємства:– зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення і виробництво не установленого устаткування;– скорочення і ліквідація внутрішньо змінних простоїв шляхом підвищення рівня організації виробництва, підвищення коефіцієнта змінності роботи обладнання;– підвищення якості ремонтного обслуговування основних фондів;– вдосконалення виробничої структури основних фондів;– модернізація діючого устаткування машин і механізмів;– швидке освоєння проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній агрегатів, устаткування;– економічне стимулювання раціонального використання основних фондів. Протягом останніх років на більшості підприємств різних галузей народного господарства України спостерігається низький рівень ефективності і відтворювальних процесів. Коефіцієнти оновлення й вибуття машин і устаткування тобто найбільш активної частини основних фондів на промислових підприємствах, коливаються в межах відповідно 5-6 та 2-3% загального їхнього обсягу, а коефіцієнт економічного спрацювання досягає 50-55% загальної вартості. Саме цим передовсім пояснюється невідкладне завдання прискорення й підвищення ефективності і відтворення основних фондів, зростання технічного рівня застосування засобів праці. За сучасних умов слід запровадити і реалізувати такі головні напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів: • усебічне прискорення розвитку машинобудівного комплексу України, радикальна перебудова його структури з метою максимально можливого задоволення народногосподарського попиту на достатньо широку номенклатуру різних видів машин та устаткування, забезпечення виготовлення нових поколінь техніки і закінчених систем машин, розробка та організація виробництва тих знарядь праці, які раніше взагалі не виготовлялись або імпортувались з інших країн; • зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу, форсованому розвитку передовсім наукомістких виробництв істотному підвищенні техніко-організаційного рівня та соціально-економічної ефективності виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства; • докорінне поліпшення всієї організації робіт та економічного її обґрунтування на всіх стадіях відтворювального процесу; • дотримання кожним підприємством власної стратегії технічного, організаційного та економічного розвитку; різке збільшення масштабів вилучення з виробництва технічно застарілих і економічно малоефективних машин та устаткування, перехід від практики одиничної зміни спрацьованих знарядь праці до систематичного, комплексного оновлення техніко-технологічної бази взаємозв'язаних виробничих ланок підприємств; • створення ринкового економічного механізму країни, спроможного забезпечити постійну заінтересованість усіх ланок управління виробництвом у здійсненні найбільш ефективних відтворювальних процесів і сприйнятті науково-технічних та організаційних новацій. Практична реалізація перелічених головних напрямків інтенсифікації відтворювальних процесів потребує не лише активної діяльності самих підприємств, а й мобілізація власних фінансових коштів. У повному обсязі вона можлива за умови передовсім постійної державної підтримки безпосередньої участі багатьох інститутів ринкової інфраструктури та іноземного капіталу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР, з наступними змінами і доповненнями.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92.

3. Асмалова Г. Механізм регулювання відтворення основних засобів підприємств // Економіст. – 2007. – № 7

4. Баранов Д.А. Бабич Л.М. Актуальні проблеми амортизаційної політики в контексті податкового реформування // Теорія мікро- та макроекономіки: Зб. наук. пр. проф.-викл. складу та асп. – К.: Знання України, 2003

5. Баранов Д.А. Сроки амортизации и обновления основных производственных фондов: Вопросы теории и методологии. – М.: Наука, 1977

6. Бирман Г., Шмидт С. Экономический анализ инвестиционных проектов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997

7. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. - Львів: Сполом, 1998

8. Болховітінова Ю. А. Амортизація як елемент розрахунку зведеного балансу фінансових ресурсів (методологія прогнозних обчислень). // Економіка і прогнозування: Науково-аналітичний журнал. – 2005. – № 1

9. Бондар О.В. Проблеми реформування амортизаційної політики в ринкових умовах господарювання // Актуальні проблеми економіки. – 2005. – № 1

10. Вишневський В., Липницький Д. Про новий порядок амортизації основних фондів // Економіка України. – 1998. – № 3. – С. 44–47.

11. Водоп’янова О. Амортизаційні витрати у приватного підприємця // Дебет Кредит – 2006

12. Голов С. М. Управленческий учет. –К., 1998г

13. Горицька Н. Порядок використання чинних з 01.07.2000 р. методів нарахування амортизації згідно з П(с)БО 7 та порівняння його з існуючою міжнародною практикою // Дебет-Кредит. – 2000. - №25

14. Городянська Л.В. Амортизація: функції, фінансовий механізм управління, концептуальні підходи до розробки загальної методики обліку амортизації // Актуальні проблеми економіки. – 2004. – № 2

15. Грабова Н.Н. Добровский В.Н. Бухгалтерский учет в производственных и торговых предприятиях, 2000.

16. Губачова О. Обираємо метод нарахування амортизації основних засобів // Економіка України -2003. - №11

17. Економіка підприємства: Підручник/ Грещак М.Г., Колот В.М., Наливайко А.П. та інш.; За ред. Покропивного С.Ф. - " вид., переробл. Та доп. - К.:КНЕУ, 2001

18. Зайцев Н.А. Экономика промышленного предприятия : Практикум. Учебное пособие. - М.: ИНФР - М, 1999

19. Захарін С.В. Удосконалення державної амортизаційної політики для стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності // Проблеми науки. – 2007. – № 9

20. Інструкція з обліку основних засобів та інших необоротних активів бюджетних установ. Затверджена наказом Головного управління Державного казначейства України від 17.07.2000 № 64.

21. Ісаншина Г.Ю. Податковий менеджмент: Навч. Посіб. – Київ: ЦУЛ, 2003

22. Кожанова Є. П., Отенко І. П. Економічний аналіз: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни- X.: ВД «ІНЖЕК», 2003

23. Косова Т.Д. Амортизація як інвестиційний ресурс підприємства // Актуальні проблеми економіки, № 9(27), 2003

24. Кулішов В.В. Економіка підприємства: теорія і практика: Навч. Посіб. - К.: Ніка - Центр, 2002

25. Купрянов Е.М. Стандартизация и качество промышленной продукции: Учебникдля вузов. - К.: 2002

26. Ловінська Л.Г. Нарахування зносу – спосіб регулювання балансової оцінки довгострокових активів // Фінанси України. – 2006. – № 7

27. Лук’янченко О.О. Амортизаційна політика в Україні // Фінанси України.-2005.-№10.-с.46. 18. Лях Л., Короткевич О. Основне протиріччя державної амортизаційної політики та шляхи його подолання // Економіст.-2004.-№3

28. Лях Л., Короткевич О. Основні протиріччя державної амортизаційної політики й шляхи її перетворення // Економіст. – 2000. – № 3

29. Мушинський Р., Токарь С. Бухгалтерський облік основних засобів за новими правилами. // Бухгалтерія. – 2000. - № 48

30. Нечай Н.М. Удосконалення обліку нарахування амортизації // Наукові праці КНТУ. Економічні науки 2005. Вип. 7. ІІІ.

31. Орлов П., Орлов С. Про використання в Україні різних систем амортизації // Економіка України – 2005. – № 5

32. Парнюк В.О. Про підвищення ролі амортизації як джерела інвестицій у регулятора попиту та пропозиції основних засобів // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 5 (71)

33. Савченко А., Нікіфоров А. Підвищення інвестиційного потенціалу прискореної амортизації // Економіка України – 2007. – № 11

34. Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік. – Київ: АСК. 2000р.

35. Ушакова Н.М., Лігоненко Л.О. Фінанси підприємства: Опорний конспект лекцій. – К.: Видавничий центр КДТЕУ. Друкарня ВЦ КДТЕУ,1998

36. Хмелевский Е. Амортизационная политика и обновление промышленно производственных фондов // Экономика Украины. – 1999. – № 3

37. Хомяков В., Белинская В. Методика оценки влияния амортизационной политики на окупаемость капитальных вложений // Экономика Украины.- 2004.-№2

38. Цал-Цалко Ю.С., Мороз Ю.Ю., Мороз В.П. Статистичне дослідження придатності основних засобів. – Статистика України. – 2007. – № 3

39. Чедвик Л. Основы финансового учета. – М.: Банки и биржи; ЮНИТИ, 1997

40. Юшко С.В. Амортизація основних фондів у податковому обліку: критичний погляд на проблему // Фінанси України – 2007. – №10

41. http://www. me.gov.ua.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий