регистрация / вход

Податкова система Японії, Місцеві податки в Україні

Інститут Муніципального Менеджменту і Бізнесу Контрольна робота з курсу «Податкова система України і зарубіжних країн» КИЇВ-2002 План Вступ. Місцеві податки в системі фінансових відносин України.

Інститут Муніципального Менеджменту і Бізнесу

Контрольна робота

з курсу «Податкова система України і зарубіжних країн»

КИЇВ-2002


План

Вступ.

1. Місцеві податки в системі фінансових відносин України.

2. Податкова система Японії.

Висновкок

Література


Для існування держави необхідні величезні фінансові ресурси, що акумулюються в бюджетному і позабюджетному державному централізованому фондах в основному завдяки функціонуванню податкової системи. Економічні відносини, зв'язані з податками, у тому чи іншому ступені торкаються всього населення країни, тому основні теоретичні і практичні аспекти побудови податкової системи цікавлять не тільки фахівців (економістів, юристів, керівників усіх рівнів, підприємців), але і звичайних громадян.

В данній роботі будуть розглянуті два питання. Спочатку розглянемо про місцеві податки в фінансовій системі України, так як на сьогодні місцеві податки є важливою структурною ланкою податкових систем більшості країн. За їхньою допомогою мобілізуються кошти для фінансування соціально-культурних заходів, а також витрат, пов’язаних із розвитком місцевого господарства та інших заходів місцевого значення.

Друга частина роботи висвітлює податкову систему Японії. Цивілізована країна, передове виробництво, успішний бізнес, і як підсумок – повна скарбниця і міжнародний авторитет. Чим не приклад для аналізу і вивчення для покращення українського податкового законодавства.


У податкових системах країн із ринковою економікою місцеві податки і збори вдало доповнюють державні податки, є досить гнучкими за своєю суттю, сприяють розширенню загальної податкової бази та зменшенню податкового навантаження на платників. Яку ж роль відіграють ці податки у системі фінансових відносин України.

Місцеві податки — це встановлювані місцевими Радами народних депутатів, відповідно до переліку, затвердженого Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. «Про місцеві податки і збори» та Законом України «Про систему оподаткування», обов'язкові платежі юридичних осіб та громадян до бюджетів місцевого самоврядування.

Деякі місцеві податки стягуються обов'язково. Місцеві податки запроваджуються з метою залучення коштів до місцевих бюджетів і витрачаються на фінансування об'єктів соціально-культурного розвитку території (шкіл, лікарень, дитячих садків тощо), підпорядкованих місцевій Раді, заходів по соціальному захисту населення, фінансування правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування. Чинним законодавством передбачено вичерпний перелік місцевих податків, які можуть запроваджуватись органами місцевого самоврядування на їх території. До них належать податок на рекламу, комунальний податок.

Доцільність встановлення того чи іншого місцевого податку на території села, селища чи міста вирішується місцевою Радою. До компетенції органів місцевого самоврядування належить:

- введення на їх території місцевих податків;

- встановлення в межах граничної ставки податку;

- надання пільг платникам податку;

- визначення строків перерахування податкових сум до

бюджету.

Кошти, отримані від місцевого оподаткування, надходять лише до бюджетів місцевого самоврядування.

Податком з реклами обкладається вартість послуг за встановлення та розміщення реклами, тобто вартість всіх видів оголошень і повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою. Юридичні особи та громадяни сплачують податок під час оплати послуг органам, на які покладено функції розміщення реклами. За одноразову рекламу податок стягується за ставкою не більше 0,1% вартості послуг, а за рекламу на тривалий час — 0,5%.

Юридичні особи (крім бюджетних установ, планово-дотаційних сільськогосподарських підприємств) можуть залучатися до сплати комунального податку. Податок справляється за ставкою не більше 10% річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Кількість працюючих при розрахунку комунального податку визначається як средньоспискова чисельність штатних працівників облікового складу. Гранична ставка податку складає 10% річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з НМДГ. Податок нараховується сплачується самими юридичними особами в бюджет місцевих органів керування на субрахунок районів. Даний податок включається в собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства. Його сплата провадиться щомісяця до 15 числа місяця, що випливає за звітним.

Податком з продажу імпортних товарів обкладається виручка одержана від реалізації цих товарів. З метою оподаткування імпортними вважаються всі товари вироблені за межами України. Податок сплачується юридичними особами та громадянами, суб'єктами підприємництва, за ставкою, яка не перевищує 3% вартості товару.

На відміну від місцевих податків, які мають індивідуально безвідплатний характер, місцеві збори стягуються за надання платникам певних послуг. Місцеві збори встановлюються органами місцевого самоврядуванн в тому ж порядку, що і місцеві податки (крім збору за проїзд автотранспорту, що прямує за кордон територією прикордонних областей, який встановлюється обласними Радами народних депутатів) і зараховуються в повній сумі до бюджетів місцевого самоврядування.

Вичерпний перелік місцевих зборів — в Декреті Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. «Про місцеві податки і збори» і Законі України «Про систему оподаткування».

Готельний збір стягується адміністрацією готелів та установ готельного типу при реєстрації осіб, які в них проживають, в розмірі до 20% добової вартості найманого житла без додаткових послуг.

Збір за парковку автотранспорту сплачують юридичні особи та громадяни, які паркують автомобілі в спеціально обладнаних або відведених для цього місцях Розмір збору — не більше 3% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за одну годину стоянки.

Ринковий збір справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську продукцію та інші товари, за торгові місця. Граничний розмір збору — для громадян 20% неоподатковуваного мінімуму, а для юридичних осіб 3 неоподатковуваних мінімума доходів громадян за кожен день торгівлі.

Збір за видачу ордера на квартиру сплачується за послуги, пов'язані з видачею документа, що дає право на заселення квартири, і не повинен перевищувати 30% неоподатковуваного мінімуму доходів.

Власники собак, які проживають у будинках державного і громадського житлового фонду та приватизованих квартирах, щорічно сплачують збір у розмірі не вище 10% неоподатковуваного мінімуму доходів за кожну собаку.

Громадяни, які прибувають у курортну місцевість, сплачують курортний збір, що не може перевищувати 10% неоподатковуваного мінімуму доходів.

Збір за участь у бігах на іподромі стягується за кожного коня, виставленого юридичними особами та громадянами на змагання комерційного характера. Граничний розмір збору —до 3 неоподатковуваних мінімумів доходів за кожного коня.

Збір за виграш на бігах справляється у розмірі не вище 6% від суми виграшу з осіб, які виграли у грі на тоталізаторі на іподром.і Особи, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, сплачують збір у вигляді відсоткової надбавки до плати, визначеної за участь у грі (до 5% від суми надбавки).

Юридичні особи і громадяни, які мають дозвіл і використовують місцеву символіку з комерційною метою сплачують збір за право використання місцевої символіки. Розмір збору не повинен перевищувати з юридичних осіб — 0,1% вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки, з громадян — 5 неоподатковуваних мінімумів. Спільні підприємства можуть придбати ліцензію на право використання місцевої символіки.

Збір за право на проведення кіно- і телезйомок вносять організації, які проводять зйомки, що потребують від місцевих органів державної виконавчої влади додаткових заходів. Розмір збору не може перевищувати фактичних витрат на проведення зазначених заходів.

Юридичні особи і громадяни, які мають дозвіл на проведення аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей, сплачують збір виходячи з вартості заявлених до аукціону чи розпродажу товарів або суми, на яку випускається лотерея Ставка збору не повинна перевищувати 0,1% від вказаної вище вартості.

За проїзд автотранспорту, що прямує за кордон, територією прикордонних областей стягується збір у розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян — з громадян і юридичних осіб України, та від 5 до 55 дол США з усіх інших осіб.

При видачі дозволу на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях з юридичних осіб і громадян стягується збір у розмірі до 20 неоподатковуваних мінімумів для суб'єктів, що здійснюють постійну торгівлю, і одного неоподатковуваного мінімуму доходів в разі одноразової торгівлі.

Питання про конкретні ставки зборів та пільги платникам вирішується місцевою Радою, яка приймає рішення про запровадження того чи іншого збору на своїй території.

Безумовно, місцеві податки відіграють значну роль у забезпеченні фінансування соціальної інфраструктури, розвитку комунального господарства, наданні безплатних благ і послуг населенню. Є підстави стверджувати, що на сьогодні це об’єктивно необхідний елемент фінансової системи держави. Загалом можна дійти висновку, що еволюція місцевих податків пройшла певний шлях і на сьогодні вони є значним фінансовим підгрунтям для місцевого самоврядування.


Почавши знайомство з окремими аспектами системи оподатковування України, мабуть, варто розглянути також систему податків на прикладі Японії. Податкова система Японії характеризується множинністю податків. Усього в країні нараховується біля тридцяти державних і стільки ж місцевих податків. Вони поділяються на три основні групи. Перша - це прямі прибуткові податки як з юридичних, так і з фізичних осіб. Друга - прямі податки на майно. Третя - прямі і непрямі споживчі податки.

Основу бюджету складають прямі податки. У 1997/98 бюджетному році частка прямих податків у загальній сумі податкових надходжень у порівнянні з 1990/91 роком зменшилася з 73,7 до 63,8%. На це вплинуло збільшення частки непрямих податків.

Великі корпорації сплачують податок на прибуток у розмірі 34,5% від суми прибутку, дрібні і середні корпорації сплачують податок по ставці - 28%, а ставка для державних корпорацій складає 27% суми прибутку.

Фізичні особи сплачують державний прибутковий податок по прогресивній шкалі, що має п'ять ставок - 10, 20, 30, 40 і 50% від суми доходу. Цей податок з фізичних і юридичних осіб приносить найбыльш високий доход державі. Об'єктами оподатковування в рамках системи прибуткового податку є, крім усього іншого, трудовий доход і доход від допомоги при звільненні. В об'єкти цієї системи також входить цілий блок інших видів доходів, у тому числі:

-процентні доходи;

-доходи від дивідендів по акціях;

-авторські гонорари, гонорари за музичні твори;

-винагороди за різноманітні особистї заслуги;

-винагороди, одержані лікарями із фондів соціального страхування;

-оплата працівників мистецтв, професійних бейсболістів, футболістів, офіціантів у барах;

-прибуток від продажу акцій, зареєстрованих на фондових біржах.

Багато японців вважають, що прямі прибуткові податки дуже високі. Але в той же час вони знають, що цей податковий прес поширюється не на всіх. Законом встановлений досить значний неоподатковуваний мінімум, що враховує родиний стан платника податків. Також від сплати податку звільняються кошти, витрачені на лікування. Ряд пільг мають багатодітні родини. У середньостатистичного японця може вивільнитися від прибуткового податку більш як 30% його доходів.

Податок на майно сплачують як юридичні, так і фізичні особи за ставцкою 1,4% від вартості майна. Переоцінка майна провадиться один раз у три роки. В об’єкт оподатковування входить: усе нерухоме майно, земля, відсотки по банківських депозитах. При придбанні чи продажу майна, тобто в момент переходу власності від одного власника до іншого, також сплачуються податки.

Серед непрямих податків Японії основним виступає податок на споживання, що стягується за ставкою 5% з метою поповнення доходів державного бюджету.

До непрямих податків також відносяться акцизи - на спиртне, тютюнові вироби, нафту, газ, бензин; акцизи за послуги - за проживання в готелі, харчування в ресторанах. До цієї ж групи відносяться мита.

В останні роки в Японії була проголошена політика зниження податкового тягаря. Тягар державних і місцевих податків зменшився з 21,9% ВВП у 1990/91 році до 18,0% у 1996/97 роках.

В Японії місцеві податки не домінують у місцевих бюджетах, складаючи менше половини їхньої дохідної частини. Це відрізняє японську податкову систему від північно-американської, де місцеві податки перевищують 2/3 бюджету муніципалітетів.

Закон про місцеві податки визначає їхні види і граничні ставки, в іншому регулювання ведеться місцевими органами влади. Усього в країні 30 місцевих податків.

В місцевих податках вирішальна роль належить прямим податкам.

Юридичні особи сплачують префектурний прибутковий податок у розмірі 12,3% від державного, що дає ставку 1,67% від прибутку і міський (селищний, районний) прибутковий податок у розмірі 12,3% від державного, чи 4,12% від прибутку. Крім того, прибуток служить джерелом виплати податку на підприємницьку діяльність, що надходить у розпорядження префектур, його ставка 10,71%.

Фізичні особи сплачують прибутковий префектурний податок по ставках 5, 10, 15% у залежності від суми доходу. Крім цього існують місцеві прибуткові податки. Понад це кожен громадянин Японії незалежно від величини доходу сплачує податок на жителя в сумі 3200 ієн у рік. До прямих податків відносяться і деякі місцеві майнові податки.

З місцевих непрямих податків слід зазначити податок на тютюн, бензин, на ресторани і бари, на споживання електрики і газу.

Безумовно, у Японії є ті, хто ухиляється від сплати податків. Але відповідно до закону про державний контроль за податковими порушеннями, до них можуть застосовуватися різні санкції, починаючи від штрафів і кінчаючи карними переслідуваннями. Японська податкова поліція працює жорстко, послідовно і принципово, незважаючи на особи і посади.

Податкова перевірка починається з докладного вивчення декларації платника. При цьому основна увага приділяється саме відповідності доходів і витрат клієнта. Тут настає основна робота податкового інспектора, якого кличуть "маруса". Працюючи практично як приватні детективи, японські податкові інспектори з'ясовують про клієнта все, перевіряється найменша невідповідність. Найстрашніше для чиновника - це "неоподатковувана податком матеріальна винагорода готівкою", тобто тривіальний хабар.

Відомі японці стають у чергу для сплати податків і декларації своїх доходів. Можна додати, у 1995 році в Японії у відношенні злісних неплатників було порушено всього 163 кримінальні справи, що, очевидно, свідчить про законослухняність мільйонів громадян цієї країни.

Сила японської податкової системи не в суворості покарання, а в існуючій системі контролю за платниками, при якій практично неможливо ухилитися від заповнення декларації. Зрозуміло, японська податкова система побудована з орієнтацією на специфічні особливості місцевого населення. У країні традиційно високо розвинуті правосвідомість і переважна більшість громадян просто не в змозі порушити законодавство.

Аналіз податкової системи Японії має особливе значення, оскільки її податкова система як і економіка в цілому, має виняткову гнучкість і високу адаптивність, чуйно реагуючи на всі помітні зміни як в економічній так і в соціальної сферах. Унікальність податкової політики Японії забезпечується сполученням таких факторів, як високі темпи економічного росту і помірний у порівнянні з іншими країнами рівень державних витрат (чому в чималій ступені сприяла майже повна відсутність військового бюджету). Тому аналіз сучасної податкової системи Японії дозволяє виділити наступні її особливості:

· помірний рівень податкового тягаря (щонайнижчий рівень серед розвинутих країн: частка податків у національному доході Японії - 26%, тоді як, наприклад, у Великобританії – 40%, Франції – 34%);

· високий рівень місцевих податків;

· висока частка прямих (Direct Tax) і низька непрямих (Indirect Tax)податків;

· найвища серед розвинутих країн частка прибуткових податків (Incom Tax) - близько 50%;

· стабільний високий рівень податків на прибуток корпорацій (Corporation Income Tax) - близько 40%;

· більш низьке оподатковування корпорацій у порівнянні з прибутком підприємців;

· помітна роль податкових пільг (Tax Incentives) у підвищенні ефективності економіки і досягнення цілей економічної політики;

· низький рівень ПДВ (Value Added Tax) – 3% (останнє місце серед розвинутих країн: у Франції, наприклад, 20%, у Великобританії – 15%, Південній Кореї – 10%), що був уведений лише в 1989 р.;

· високий рівень податків на власність (15,8%);

· централізований збір податків (у відмінність, наприклад, від США, Канади й ін.).

Отже, Японія займає серед розвинутих країн перше місце за рівнем оподатковування доходів і останнє – за рівнем оподатковування споживання.

В даний час у Японії знаходиться в стадії розгляду новий пакет податкових пропозицій, суть яких зводиться до подальшого перегляду співвідношення прямих і непрямих податків (в ідеалі 60:40), до прийняття податкової системи, що має велику збалансованість оподатковування доходів, споживання і власності.

Можливо тому використовувати прямо досвід Японії в українських умовах нереально. Однак практика вирішення технічних проблем у дусі взаємоповаги держави і громадянина, безсумнівно, повинна привернути увагу і в Україні.

Для сучасної України найбільш привабливим представляється критичне осмислення і творче застосування якісної податкової політики, що проводиться в Японії в період високих темпів економічного росту.


У роботі був запропонований короткий аналіз системи місцевих платежів і зборів України, а також було рзглянуто податкову систему Японії.

Безумовно, що не дивлячись на пророблену законодавчу роботу і Президенту, і Верховній Раді, і Кабінету міністрів України є ще багато чого змінити в цій здавалося б що стабільно даючій доход системі. У нинішній обстановці, коли надзвичайно загострилися відносини між суб'єктами власності і державою, коли бюджет намагаються лише залатати до пори до часу, головне - це не перегнути ціпок, і не загнати тих, хто справно платить податки в «тінь». Вважаю, що зараз нашій державі необхідно звернутися до кращого досвіду податкового законодавства, і виробити дійсно добрі важелі управління економікою, щоб ближче наблизитися до цивілізованих економічних відносин усередині країни.


Література

1. Закон України «Про систему оподаткування». Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 39.

2. Декрет Кабінету міністрівУкраїни «Про місцеві податки і збори». Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 30.

3. Державна податкова адміністраця України. Лист №16211/7/10-1118/2503 від 29.11.2001. «Баланс», № 52, 25.12.2001.

4. Фінансове право. За редакцією Л.К.Воронової, Д.А.Бекерської. – К.: Вентурі, 1995.

5. Гридчина М. В., Вдовиченко Н. И., Калина А. В. Налоговая система Украины: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2000.

6. Тихоцкая И.С. Налоговая система Японии. – М.: ИВ РАН, 1995.

7. «Деньги и кредит» - 1998 - №10.// Динкевич А.И. «Экономическое развитие современной Японии».

8. http://geoportal.narod.ru/data/asia/japan/1.htm

9. http://www.pravoedelo.ru/rus_jap/publish/osob_nalog.htm. Михеев Р.И., Морозов Н.А. «Особенности налогового законодательства современной Японии».

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

Комментариев на модерации: 2.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий