Плату за землю (додаток 5) введено з метою раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, вирівнювання соціально-економічних умов господарювання на землях різної якості, фінансування витрат на ведення земельного кадастру, проведення землеустрою та моніторингу земель, а також розвитку інфраструктури населених пунктів.
Об'єкт плати за землю - земельна ділянка, яка перебуває у власності, користуванні, в тому числі на умовах оренди.
Суб'єктом плати за землю є власник землі та землекористувач, у тому числі орендар.
Плата за землю справляється у двох формах:
· земельний податок;
· орендна плата.
Надходження плати за землю на 1998 р. визначено в сумі 1млрд. 15 млн. грн. виходячи з загальної площі землі 40,4 млн. га., що перебуває у земельному користуванні. До завершення проведення Кабінетом Міністрів грошової оцінки земель застосовувались ставки земельного податку, які були встановлені Законом України “Про Державний бюджет України на 1997 р.”.
До майнових податків, які справляються в Україні та які тільки передбачається ввести, належать: податок на майно підприємств, податок на нерухоме майно громадян, податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Як свідчить назва цих податків, об'єктом оподаткування тут є майно, що перебуває у власності юридичних осіб та громадян, при цьому перший податок справлятиметься виключно з юридичних осіб, другий - з фізичних осіб (громадян), третій стягується і з юридичних, і з фізичних осіб.
Джерелами сплати цих податків є особистий доход громадян або доход (прибуток) підприємств. Податки цієї групи поповнюють доходну базу бюджетів усіх рівнів. Так, податок із власників транспортних засобів надходить до бюджетів Республіки Крим, областей та міст Києва та Севастополя. Податок на нерухоме майно громадян має надходити виключно до бюджетів місцевого самоврядування. Податок на майно підприємств розподілятиметься між державним бюджетом, бюджетами Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя у порядку, що визначається в Законі України про державний бюджет України на відповідний рік.
Податок на майно підприємств (додаток 6). Платниками передбачуваного податку на майно підприємств є виключно юридичні особи, що розташовані на території України та здійснюють підприємницьку діяльність в Україні, а саме:
· юридичні особи, створені згідно із законодавством України, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, а також банки та інші кредитні установи (крім Національного банку України);
· філії, відділення та інші відособлені підрозділи вказаних суб'єктів підприємницької діяльності, що мають окремий баланс і рахунок в установах банків;
· міжнародні неурядові організації й міжнародні об'єднання, що здійснюють підприємницьку діяльність в Україні;
· постійні представництва та інші відособлені підрозділи іноземних юридичних осіб, що розташовані на території України,
Об'єктом оподаткування є майно підприємства у вартісному виразі, яке перебуває на балансі цього підприємства і являє собою сукупність основних засобів, нематеріальних активів, незавершеного будівництва, устаткування, виробничих запасів, тварин на вирощуванні та відгодівлі, малоцінних і швидкозношуваних предметів, незавершеного виробництва, готової продукції і товарів.
Податок на нерухоме майно громадян (додаток 6). Платники податку на нерухоме майно громадян — виключно фізичні особи (громадяни). При цьому громадяни, які постійно проживають на території України (незалежно від їхнього громадянства), виступають платниками податку на нерухоме майно, що перебуває в їх власності й розташоване як на території України, так і за її межами. Громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають поза межами України, є платниками податку на нерухоме майно, яке перебуває в їх власності, тільки в тому випадку, якщо воно знаходиться на території України.
Об'єктом оподаткування є нерухоме майно, що перебуває у власності громадян: житлові будинки, квартири, дачні (садові) будинки, гаражі, а також інші приміщення та споруди.
Податок з власників транспортних засобів (додаток 7). Платниками податку з власників транспортних засобів та. інших самохідних машин і механізмів є як юридичні, так і фізичні особи, у власності яких є транспортні засоби.
Ставки податку встановлюються в частинах мінімальної заробітної плати залежно від виду транспортного засобу та його вантажопідйомності. Для обчислення податку необхідно ставку помножити на показники потужності двигуна, які виражаються в кінських силах або в кіловатах потужності.
Юридичні особи, які за станом на 1 січня 1994 р. мають транспортні засоби іноземного виробництва, придбані за вільно конвертовану валюту, сплачують податок за підвищеними ставками.
Контроль за сплатою податку з власників транспортних засобів здійснюють як податкові інспекції, так і державні автомобільні інспекції. Зокрема, технічний огляд автомобілів, які проводять автомобільні інспекції, не здійснюється без пред'явлення розрахункових документів про сплату податку з власників транспортних засобів. Податкові інспекції мають можливість проконтролювати сплату цього податку тільки в юридичних осіб, причому контроль може здійснюватися у два етапи: камеральна перевірка та документальна. Камеральна перевірка провадиться в податковому органі, куди платники мають подавати разом з іншими формами звітності і розрахунок податку з власників транспортних засобів. У цьому розрахунку платник наводить такі дані: марки автомобілів, що перебувають на балансі підприємства, та їх кількість, потужність двигунів, на основі яких і обчислюється сума податку, належна до сплати в бюджет. Документальна перевірка правильності сплати цього податку проводиться податковим інспектором безпосередньо на підприємстві разом із перевіркою правильності та своєчасності сплати інших податків. Для перевірки використовуються книги чи картки обліку основних засобів та технічні паспорти відповідних транспортних засобів.
Контроль за сплатою податку з фізичних осіб здійснюється лише державними автомобільними інспекціями під час технічного огляду автомобілів, що перебувають у приватній власності, а тому у відповідних платників з'являється можливість ухилення від сплати цього податку, якщо вони своєчасно не здійснюють технічного огляду свого автомобіля.
У процесі реформування податкової політики є дуже важливим визначення подальших напрямків розвитку прямого і непрямого оподаткування, слід враховувати переваги і недоліки, які мають місце при справлянні цих податків.
Переваги прямого оподаткування:
· дають змогу встановити пряму залежність між доходами платника і його платежами в бюджет,
· пряме оподаткування є важливим фінансовим інструментом регулювання економічних процесів (інвестицій, нагромадження капіталу, сукупного попиту, ділової активності),
· соціальні переваги – пряме оподаткування сприяє розподілу податкового тиску таким чином, що більші податкові витрати припадають на тих членів суспільства, які мають більші доходи.
Існують певні недоліки:
· організаційного характеру – пряма форма оподаткування потребує складного механізму їх стягнення і обліку,
· бюджетного характеру – полягає у тому, що прямі податки не можуть забезпечити стабільні надходження до бюджету,
· контрольного характеру – складний механізм стягнення податку потребує розширення податкового апарату і розробки сучасних методів обліку і контролю.
2.Механізм функціонування податку на прибутку підприємства.
Дослідження основ прибуткового оподаткування підприємств потребує визначення поняття доход підприємства. З позицій оподаткування слід розрізняти валовий і чистий доход підприємства. Валовий доход відображає новостворену вартість і включає заробітну плату і чистий доход. Він визначається як різниця між виручкою від реалізації й матеріальними та прирівняними до них затратами. Визначення чистого доходу складніше, бо визначається як рівнем матеріальних і прирівняних до них затрат, так і співвідношенням двох складових валового доходу. На рівні підприємств чистий доход має форму прибутку.
Існування двох показників доходу - валового та чистого - породжує проблему визначення об'єкта оподаткування. Вирішальним чинником виділення об'єкта оподаткування є відносини власності. З позицій прав власності всіх платників умовно можна поділити на дві групи. Першу складають платники, які одночасно є суб'єктами власності й трудової діяльності. Прикладом можуть служити колективні підприємства, партнерства. Специфіка цих суб'єктів господарювання полягає в тому, що отриманий ними валовий доход тільки умовно можна розділити на заробітну плату й прибуток. Тому й об'єктом оподаткування в даному випадку краще встановити валовий доход.
Другу групу складають платники, в яких має місце чіткий розподіл валового доходу на заробітну плату й прибуток. Реальність такого розподілу пов'язана з тим, що суб'єкти власності і суб'єкти праці не збігаються. Такими є державні та приватні підприємства. В цьому випадку об'єктами оподаткування повинні бути окремо заробітна плата й прибуток. Саме такий підхід покладений в основу системи прибуткового оподаткування юридичних і фізичних осіб у країнах із розвинутою ринковою економікою.
Слід звернути увагу на те, що об'єктом оподаткування може бути також виручка від реалізації продукції, робіт, послуг. Однак це вже не належить до сфери прибуткового оподаткування. Надходження виручки від реалізації ще не означає отримання доходу, оскільки вона вся може бути спрямована на покриття проведених затрат. Більше того, затрати можуть перевищувати суму виручки від реалізації, тобто підприємство взагалі понесе збитки. Ця виручка — джерело доходу, а не доход. Вона може бути об'єктом тільки непрямого, а не прибуткового оподаткування.