План
Вступ
Розділ І. «Школа радості» В.О. Сухомлинського
§ 1. Школа під блакитним небом
§ 2. Ми слухаємо музику природи
§ 3. Як діти вчилися читати і писати
Розділ II. Роки дитинства вихованців В.О. Сухомлинського
§ 1. Що таке початкова школа.
§ 2. Навчання - частина духовного життя
Розділ III. Використання методів В.О. Сухомлинського на практиці
§ 1. В.О. Сухомлинський і сучасність
§ 2. Методика розвивального навчання
§ 3. Значення творчості видатного педагога
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Я обрала для написання цю тему тому, що мене дуже цікавлять методи, форми, засоби роботи В.О. Сухомлинського в початковій школі. Проходячи практику, я бачила, як вчитель в свою роботу впроваджував методи В.О. Сухомлинського. Мене це зацікавило і я вирішила глибше і детальніше вивчити спадщину видатного українського педагога. Ця тема є дуже актуальною на сьогоднішній час, адже система освіти на даний час не піднесена на належний рівень. А щоб удосконалювати систему освіти, нам потрібно використовувати ефективні методи, засоби і форми в навчанні і вихованні. Адже, які основи ми закладемо в початкових класах, така й буде навчально-виховна діяльність дитини в майбутньому.
Пишучи курсову роботу я ставлю перед собою такі завдання: - ознайомитися з творчістю В.О. Сухомлинського; з’ясувати, як вплинула діяльність В.О. Сухомлинського на творчість сучасних педагогів; дослідити, як використовуються методи В.О. Сухомлинського на практиці.
Я вважаю, що моя тема є розкрита повністю, адже є достатньо літератури для написання цієї теми.
Розділ І. "Школа радості" В.О. Сухомлинського
§ 1. Школа під блакитним небом
Теоретична, літературно - педагогічна творчість і практична діяльність видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського (1918 - 1970) ввійшла до історії вітчизняної педагогічної думки помітною сторінкою, його педагогічні, публіцистичні і літературній праці та вчительський досвід значно вплинули на практичну діяльність школи, збагатили педагогіку України новими положеннями і думками. В численних педагогічних виданнях більшості країн світу з " являються популярні чи критично - аналітичні статті, розвідки, окремі брошури і навіть книги, присвячені теоретичній спадщині і практичній діяльності визначного педагога, а в Україні складається своєрідна школа сухомлинознавство, що об’єднує авторів праць про Добротворця - Василя Олександровича Сухомлинського.
Створивши "Школу радості", Василя Олександровича хвилювало, щоб школа не забрала в малюків їхніх дитячих радощів. Треба так ввести їх у шкільний світ, щоб перед ними відкривались усе нові й нові радощі, щоб пізнання не перетворювалось на нудне навчання. І разом з тим, щоб школа не стала для дітей нескінченною, зовні захоплюючою, але пустою грою. Кожний день має збагачувати розум, почуття, волю дітей.
В.О. Сухомлинський пише : "Я прагнув, щоб перш ніж розгорнути книжку, прочитати по складах перше слово, діти прочитали сторінки прекрасної в світі книги - книги природи. Тут, серед природи, особливо чіткою, яскравою була думка : ми, вчителі, маємо справу з найніжнішим, найтоншим, найчутливішим, що є в природі, - з мозком дитини. Коли думаєш про дитячий мозок, уявляєш ніжну квітку троянди, на якій тремтить крапля роси. Яка обережність і ніжність потрібні для того, щоб, зірвавши квітку, не зронити краплю. Ось така обережність потрібна нам щохвилини :адже ми торкаємося найтоншого і найніжнішого в природі - мислячої матерії організму, що росте.
Дитина мислить образами. Це означає, що слухаючи, наприклад, розповідь учителя про подорожі краплини води, вона малює в своїй уяві і срібні хвилі вранішнього туману, і темну хмару, і гуркіт грому, і весняний дощ. Чим яскравіші в її уявленні ці картинки, тим глибше осмислює вона закономірність природи. Ніжні чутливі нейрони її мозку ще не зміцніли, їх треба розвивати, зміцнювати. Дитина мислить... Це означає, що відповідна група нейронів кори півкуль її мозку сприймає образи (картини, предмети, явища, слова і ін.) навколишнього світу і через найтонші нервові клітини -як через канали зв’язку йдуть сигнали. Нейрони „обробляють" цю інформацію, систематизують її, групують, зіставляють, порівнюють, а нова інформація в цей час надходить і надходить, її треба знову і знову сприймати, „обробляти".
Щоб справитись із прийомом нових і нових образів, із „обробкою" інформації, нервова енергія нейронів у надзвичайно короткий відрізок часу блискавично переключається від сприймання образів на їх «обробку».
Ось це дивовижне швидке переключення нервової енергії нейронів і є тим явищем, яке ми називаємо думкою, - дитина думає... Клітини дитячого мозку настільки ніжні, наскільки чутливо реагують на об’єкти сприймання, що нормально працювати вони можуть лише за умови, коли об’єктом сприймання, осмислення є образ, що його можна бачити, чути, до якого можна доторкнутися. Переключення думки, яка є сутністю мислення, можливе лише тоді, коли перед дитиною, або наочний реальний образ, або ж настільки яскраво створений словесний образ, що дитина немов би бачить, чує, відчуває на дотик те, про що розповідають (ось чому діти так люблять казки).
Природа мозку дитини потребує, щоб її розум виховувався біля джерела думки - серед наочних образів, і насамперед серед природи, щоб думка переключалась з наочного образу на „ обробку " інформації про цей образ. Якщо ж ізолювати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитина сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель. А цим клітинам треба розвиватися, міцніти, набиратися сил. Ось де причина того явища, з яким багато вчителів часто зустрічаються в початкових класах : дитина тихо сидить, дивиться тобі в очі, немовби уважно слухає, але не розуміє жодного слова, тому, що педагог розповідає і розповідає, тому що треба думати над правилами, розв’язувати задачі, приклади - все це абстракції, узагальнення, немає живих образів, мозок стомлюється... Тут і виникає відставання. Ось чому треба розвивати мислення дітей, зміцнювати розумові сили дитини серед природи - це вимога природних закономірностей розвитку дитячого організму. Ось чому кожна подорож у природу є уроком мислення, уроком розвитку розуму.
Ми сидимо на кургані, навколо нас звучить злагоджений хор коників, у повітрі пахощі степових трав. Ми мовчимо. Дітям не треба багато говорити, не треба начиняти їх розповідями, слово - не забава, а словесне пересичення - одне з найшкідливіших пересичень. Дитині треба не тільки слухати слово вихователя, а й мовчати; в ці хвилини вона думає, осмислює почуте й побачене. Учителеві дуже важливо знати міру в розповіді. Не можна перетворювати дітей на пасивний об’єкт сприймання слів. Щоб осмислити кожний яскравий образ - наочний чи словесний, потрібно багато часу й нервових сил. Уміння дати дитині подумати - одна з найтонших якостей педагога. А серед природи дитині треба дати можливість послухати, подивитися, відчути...
Життя " Школи радості " не обмежувалось строгим регламентом. Не було встановлено, скільки часу повинні перебувати діти під блакитним небом. Найголовніше, щоб їм не набридло, щоб у дитячі серця не проникло тоскне чекання того моменту, коли вчитель скаже : "Час додому".
В.О. Сухомлинський старався скінчити роботу школи в той момент, коли в дітей загострювався інтерес до предмета спостереження, до праці, якою вони зайняті. Нехай малюки з нетерпінням чекають завтрашнього дня, нехай він обіцяє їм нові радощі, нехай вночі їм сняться срібні іскорки, які розсипає по землі Сонце...
Школа під блакитним небом учила великого педагога відкривати перед дітьми вікно в навколишній світ, і цю науку життя і пізнання він намагався донести до всіх учителів. Він радив їм : "...не обрушуйте на дитину лавину знань, не прагніть розповісти на уроці про предмет вивчення все, що ви знаєте, - під лавиною знань можуть бути поховані допитливість і любов до знань. Умійте відкрити перед дитиною в навколишньому світі щось одне, але відкрити так, щоб шматочок життя заграв усіма кольорами веселки. Залишайте завжди щось недомовлене, щоб дитині захотілося ще і ще раз повернутися до того, про що вона дізналася. Досягнення людської думки безмежні. Людина, наприклад, створила безліч книжок, книжки, покажіть так, щоб кожна дитина назавжди полюбила читання, була готова вийти в самостійне плавання по книжковому морю. Я ділився з учителями своїми думками про " подорожі до першоджерел живого слова " - так я назвав яскраві, короткі, емоційно насичені розповіді малюків про предмети і явища навколишнього світу, які вони бачать своїми очима. Учителі початкових класів за моїм прикладом почали здійснювати такі самі " подорожі ". Це не було відмовою від уроку або втечею від книжки, від науки в світ природи. Навпаки, це збагачувало урок, оживляло книжку, науку.
§ 2. Ми слухаємо музику природи
У "Школі радості" велика увага приділялася слуханню музики - музичних творів і музики природи. При цьому насамперед ставилося завдання - викликати емоційну реакцію на мелодію і потім поступово переконати дітей, що джерелом краси музики є краса навколишнього світу; музикальна мелодія немовби закликає людину - спинися, прислухайся до музики природи, насолоджуйся красою світу, бережи цю красу й примножуй її. Багаторічний досвід переконує, що людина опановує і рідну мову, і азбуку музичної культури - здатність сприймати, розуміти, відчувати, переживати красу мелодії - тільки в роки дитинства. Те, що упущено в дитинстві, дуже важливо, майже неможливо надолужити в зрілі роки. Дитяча душа однаково чутлива і до рідного слова, і до краси природи, і до музичної мелодії. Якщо в ранньому дитинстві донести до серця красу музичного твору, якщо в звуках дитина відчуває багатогранні відтінки людських почуттів, вона підніметься на такий щабель культури, якого не можна досягти ніякими іншими засобами. Почуття краси музичної мелодії відкриває перед дитиною власну красу – маленька людина усвідомлює свою гідність. Музичне виховання - це не тільки виховання музиканта, а передусім виховання людини.