КУРСОВА РОБОТА
на тему: «Групова навчальна діяльність»
Зміст
Вступ
1. Історія виникнення технології
2. Концептуальні положення
3. Мета технології групової навчальної діяльності –
розвиток дитини як суб’єкта навчальної діяльності
4. Зміст технології групової навчальної діяльності учнів
5. Робота в малих групах
6. Типи уроків з груповими формами роботи
7. Конспекти уроків
8. Висновок
Література
Вступ
Діяльність учителя надзвичайно багатогранна. Кожного дня і на кожному уроці він має вирішувати цілий комплекс завдань з навчання, виховання і розвитку своїх учнів. Складність його праці обумовлена не лише широким колом його завдань, а й зміною, неповторюваністю будь-якої педагогічної ситуації, яка не дає можливості раз і назавжди знайти краще із розв'язань. Адже добре відомо, що копіювання навіть дуже вдалого уроку в іншому класі або уроку колеги може бути вкрай невдалим.
Для того щоб забезпечити найефективніше розв'язання завдань навчання в конкретних умовах, від учителя вимагається цілеспрямований вибір найкращого варіанта побудови навчально-виховного процесу. Удосконалення методики проведення уроку розглядається як один із найважливіших напрямів підвищення якості навчання і виховання підростаючого покоління. У свою чергу, знання вчителем педагогічної науки та його майстерність оцінювати умови своєї роботи сприяють удосконаленню методики проведення уроку.
Підвищення професійної майстерності вчителя слід розглядати як найефективніший шлях удосконалення навчального процесу. Ріст професійної майстерності залежить не лише від сукупності відомих учителю прийомів роботи, а й від розуміння теоретичних основ розробки й аналізу уроку, які відповідають сучасному етапу розвитку педагогічної" науки.
Зроблено спробу розглянути зміну процесу навчання і розкрити можливі шляхи розуміння особливостей організації уроку, виявити резерви інтенсифікації навчального процесу уроку фізики при усвідомленні вчителем сучасних педагогічних теорій і системи роботи з їх втілення в шкільну практику на основі узагальнення досвіду роботи.
Формування в учителя вміння оцінювати педагогічну ситуацію можливе на основі розгляду уроку фізики як цілісної системи, в якій потрібно враховувати і особливості змісту, і процес навчання. Особливості змісту виражені в тому, що, плануючи урок, учитель виділяє ті види знань, які відповідають структурі фізичної теорії, продумує, як ознайомити учнів з методами пізнання фізики, і планує, як навчити їх користуватися засобами інформації знань. Виділення особливостей змісту відображається на процесі навчання.
Конструюючи урок, учитель має враховувати не лише особливості змісту, а й закономірності його засвоєння і процесу навчання, забезпечуючи при цьому активну самостійну діяльність учнів. Діяльність учня на уроці завжди пов'язана з головним завданням уроку — засвоєнням основних елементів знань на певному рівні. Активна робота учнів на уроці забезпечується через форми і засоби діяльності. Особливості змісту матеріалу та закономірності навчання обумовлюють і діяльність учителя. Його дії на уроці спрямовані на розкриття головних елементів змісту, на організацію діяльності учнів з їх засвоєння.
Залежно від завдання, що ставиться перед кожною структурою уроку, вчителі застосовують відповідні методичні прийоми. В одних випадках це буде фронтальний експеримент, в інших — самостійна робота з підручником. У цілому вчитель не обмежується якимось одним-двома методами, а ефективно використовує весь арсенал методичних прийомів, що є в його розпорядженні.
Кожна система навчання визначає організацію вивчення змісту освіти в просторі й часі, передбачаючи розподіл навчального матеріалу по роках навчання і протягом року, місце навчання, контингент учнів, засоби і методи навчання, пріоритетні форми навчальних занять. В умовах класно-урочної системи, як і інших систем, які передбачають колективне одночасне навчання групи учнів, форма навчання визначається характером взаємодій між її учасниками, які можуть бути колективними або індивідуальними. У зв'язку з цим розрізняють колективну й індивідуальну форми навчальної діяльності учнів.
I. Історія виникнення технології
Докорінна зміна освітньої мети переорієнтовує процес навчання на особистість дитини — його гуманізацію, загальнорозвивальний характер. Особистісно орієнтоване навчання передбачає організацію навчання на засадах глибокої поваги до особистості вихованця, врахування особливостей індивідуального розвитку, ставлення до нього як до свідомого відповідального суб'єкта навчально-виховної взаємодії.
Питання про групові форми навчальної діяльності в психолого-педагогічній літературі посідає важливе місце, тому вони відкривають для дітей можливості співпраці, стосунків, пізнання довкілля.
Групова форма навчальної діяльності виникла як альтернатива існуючим традиційним формам навчання. В їх основу покладено ідеї Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, Дж. Дьюї про вільний розвиток і виховання дитини. Й.Г. Песталоцці стверджував, що вміле поєднання індивідуальної і групової навчальної діяльності допомагає успішному навчанню дітей, а їх активність і самодіяльність підвищують ефективність уроку. З цим пов'язана ідея взаємного навчання, висловлена Й. Песталоцці.
Різновидом групового навчання у межах класно-урочної системи стала белл-ланкастерська система. Ця система дістала назву за прізвищами своїх засновників — пастора-педагога А. Белла і вчителя Дж. Ланкастера. Розвиваючи ідеї Я.А. Коменського, автори цієї системи запропонували систему взаємного навчання. Заняття проводились у залах для 300 і більше учнів, поділених на групи по 10—15 осіб, закріплених за моніторами (старшими учнями). Монітори щодня одержували завдання від учителя і працювали з молодшими. Підручників не було, їх заміняли великі таблиці, розвішані на стінах залу. Учитель спостерігав за роботою груп. Учні у таких школах швидше, ніж у звичайних, оволодівали уміннями і навичками. Але їхніх знань було недостатньо для подальшого навчання. З часом белл-ланкастерська система відмерла, але окремі її рецидиви мали місце в 60-х роках нашого століття.
На початку XX століття виникла система індивідуалізованого навчання, так званий Дальтон-план. Назва його походить від назви американського міста Долтон штату Массачусетс. Автор цієї методики — педагог Елен Паркхерст. Ця форма з'явилася як альтернатива урокам зубрячки й опитування. Працюючи в умовах такої школи, учні не мали спільної класної роботи, їм надавалась свобода вибору змісту занять, чергування предметів, використання власного робочого часу. Увесь програмний матеріал ділився на частини — завдання. Кожна з них конкретизувалася на спеціальній картці у формі короткого письмового завдання з постановкою запитань і визначення джерел, де учні можуть знайти відповіді на поставлені запитання. Кожний учень укладав з учителем контракт про самостійне опрацювання певних завдань у визначений час. Керуючись письмовими завданнями, учні самостійно наодинці або в невеликих групах по 3—5 чоловік виконували свою роботу в доступному для кожного темпі. Облік навчальної роботи вівся на картках: лабораторній картці інструктора (вчителя), індивідуальній обліковій картці учня і обліковій картці класу. Учні працювали в окремих предметних кабінетах-лабораторіях. Тому Дальтон-план має й іншу назву — лабораторний план. Дальтон-план породжував серед учнів нездорове суперництво, утвердження індивідуалізму, нераціональне використання часу. Крім того, більшість учнів була неспроможна самостійно опрацювати навчальний матеріал. Тому в чистому вигляді Дальтон-план використовувався недовго, проте його елементи, окремі підходи в поєднанні з іншими формами навчання застосовуються у школах США та деяких інших країн і нині.
Щоб уникнути американських Дальтон-плану і "методу проектів" і краще пристосувати їх до умов роботи в радянській школі, у колишньому Радянському Союзі виникла ідея бригадно-лабораторної форми навчання. Ця форма організації занять стала надто популярною і поступово перетворилася в універсальну форму організації навчального процесу. Основною навчальною одиницею учнів, які вивчають матеріал і виконують завдання, була бригада (група, ланка). Керував бригадою бригадир з числа тих самих учнів. Робота в групах (бригадах) організовувалася за різними варіантами. Наприклад, всі групи (бригади) отримували різне завдання, а потім результати роботи всіх груп порівнювалися. Або групи вивчали однаковий матеріал, а одне питання було різним для кожної групи. У цьому випадку колективне обговорення відбувалося досить жваво, оскільки кожна група мала новий для себе матеріал. Потім результати, отримані групами, порівнювалися.
Незважаючи на те, що нові форми навчання знайшли підтримку в учителів, вони запроваджувалися у школах без належної експериментальної перевірки, к застосування швидко виявило значні недоліки: зниження ролі вчителя, відсутність в учнів мотивації учіння, неекономне витрачання часу. Ці недоліки відзначалися у постанові ЦК ВКП(б) "Про навчальні програми і режим у початковій і середній школі", де бригадно-лабораторний метод і метод проектів було засуджено. Ті раціональні зерна, які вони містили, було забуто, впродовж багатьох років ніякі форми навчання, альтернативні уроку, не використовувалися і не розроблялися. Авторитарна шкільна політика спричинила до того, що аж до кінця 50-х років вчені, практики неспроможні були експериментувати в цьому напрямку. На Заході ж групові форми навчальної діяльності активно розвивалися. Значний внесок у розвиток теорії трупової навчальної діяльності зробили французькі вчені — педагоги К. Гарсіа, С Френе, Р, Галь, Р Кузіне, польські вчені В. Окунь, Р. Петриківський, Ч. Куписєвич і багато вчених інших країн.