Зміст
Вступ
Розділ ІІ. Система вивчення прикметника
2.1 Зміст та завдання методики вивчення прикметника в початковій школі
2.2 Методика вивчення прикметника
2.3 Авторські пропозиції
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Мовна ситуація в Україні значною мірою залежить від вивчення української мови як базової дисципліни в загальноосвітній школі. Нові мотиви опанування державної мови (вихід на рівень міжнародного спілкування, дипломатичних відносин та ін.) вимагають оновлення методики викладання української мови, диференційованого підходу до визначення мінімальних, достатніх і спеціальних ґрунтовних знань та умінь з української мови.
Неперервна мовна освіта, починаючи з материнської (родини) школи і закінчуючи професійною, спеціальною освітою, має бути орієнтована на виховання мовної особистості, на природне бажання повернутися в щоденному побутовому спілкуванні до призабутих родинних традиції, на створення українського середовища в усіх сферах суспільного життя, на прагнення удосконалити високо культурне інтелігентне спілкування літературною мовою.
Мовна освіта повинна забезпечувати інтелект державі. Мова як матеріалізована думка і процес її народження, як засіб від конкретно – чуттєвого до постійно – абстрактного пізнання світу, як «канал зв’язку» для одержання інформації з інших, немовних сфер людського й природного буття – є основним чинником формування інтелекту. Тому в школі викладання українською мови аж не може зводитися до етнографічного рівня, хоча включати його в навчальний процес треба. Мова має виховувати духовно – емоційну сферу україномовних громадян через організаційний зв’язок з національними традиціями. Адже наша мова є скарбницею не тільки української ментальності, а й загальнолюдських морально-естетичних цінностей і це благородний матеріал для виховання молодої людини [8].
Вивчення української мови молодшими школярами є початковий стану виховання мовної особистості.
Важливу роль в цьому процесі відіграє знайомство з частинами мови.
Вивчення частин мови в початкових класах має на меті ознайомлення учнів з такими самостійними частинами мови, як іменник, прикметник, дієслово, особові займенники, числівники, прислівники і з службовою частиною мови прийменником (без уживання термінів «самостійні» і «службові» частини мови), застосування форми словозміни передбачених правилом, таких як правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників, особових закінчень дієслів тощо, розвиток усного і писемного мовлення учнів шліхом збагачення їх словника новими іменниками, прикметниками чи дієсловами, уточнення змісту окремих слів, розвиток уміння добирати слова для передачі своїх думок, з’ясування синтаксичної функції того чи іншого слова (частини мови).
Зважаючи на науково-практичне значення проблеми, доводиться констатувати, що психологічному та педагогічному аспекті вона залишається ще недостатньо вивченою.
Мета – вивчення ефективності традиційних підходів до навчання прикметника на уроках української мови в початковій школі.
Об’єктом роботи є прикметник як частина мови, його вивчення в початковій школі.
Предмет роботи – методика вивчення прикметника на уроках української мови в 1-4 класах.
Курс української мови – важлива складова загального змісту початкової освіти, оскільки він не тільки є окремим навчальним предметом, а й виступає основним засобом опанування усіх інших шкільних дисциплін. Основна його мета – забезпечити розвиток, удосконалення умінь і навичок усного мовлення (слухання-розуміння, говоріння); навчити дітей читати і писати; сформувати певне коло знань про мову і мовні уміння; забезпечити мотивацію навчання рідної мови.
У процесі початкового навчання української мови поглиблюються уявлення школярів про навколишній світ, розвивається їхнє образне і логічне мислення; здійснюється патріотичне, морально-етичне, естетичне виховання учнів.
Навчання української мови має бути спрямоване на розвиток у дітей, окрім загально мовленнєвих, таких загально навчальних умінь: організаційних, загально пізнавальних, контрольно-оцінних. Важливо формувати у школярів почуття відповідальності за виконуване завдання, готовність самостійно працювати з новим, доступним за трудністю навчальним матеріалом, мати власну думку з обговорюваних питань, обґрунтовувати її.
Вивчення рідної мови уже в початкових класах створює значні можливості для розвитку соціальних навичок учнів, насамперед уміння спільно працювати в парах. Необхідно виховувати у дітей самоповагу і повагу до інших, уміння дати оцінку роботі інших або висловити з цього приводу критичні зауваження, змінити свою думку у разі переконливих аргументів інших учасників спільної роботи і т. ін.
Відповідно до Державного стандарту початкової загальної освіти галузь (навчальний предмет) українська мова будуються за такими трьома змістовними лініями: комунікативною, лінгвістичною (мовною), лінгвокраїнознавчою.
Комунікативна змістова лінія, яка є основною, передбачає розвиток усного і писемного мовлення учнів, їхнє вміння користуватися мовою як засобом спілкування, пізнання, впливу. З цією метою розвиваються, удосконалюються усні види мовленнєвої діяльності, якими учні певною мірою оволоділи у дошкільному віці (слухання-розуміння; діалогічне, монологічне мовлення), а також формуються, удосконалюються види мовленнєвої діяльності, які пов’язані з писемним мовленням (читання вголос і мовчки, письмо).
Лінгвістична (мовна) змістова лінія, маючи спрямованість на засвоєння школярами знань про мову, мовні уміння, розробляється з урахуванням того, що в початковому курсі формування в учнів знань про мову, умінь виконувати певні види мовного аналізу, має пропедевтичний характер. Цю роботу слід підпорядковувати розвитку в учнів орфоепічних, лексичних граматичних, правописних умінь.
Лінгвокраїнознавча змістова лінія передбачає розширення уявлень учнів про культуру українського народу, про її особливості в різних регіонах України. Ця робота має органічно поєднуватися з іншими аспектами навчання і реалізовуватись за допомогою дібраних текстів, використання тематичних груп слів, стійких виразів, у яких відображуються особливості матеріальної і духовної культури народу, національного характеру. Назва цієї змістової лінії акцентує необхідність приділяти особливу увагу мовним аспектам проблеми: тлумаченню значення, особливостей використання слів, фразеологізмів, прислів’їв, приказок; розвитку уміння доречного використання їх у мовленні; роботі над текстами; написанню творчих робіт з використанням етнографічних елементів змісту тощо [25].
Зазначені три лінії пронизуються діяльнісною лінією, яка забезпечує практичні уміння й навички, передбаченні програмою з мови і мовлення.
У початковому етапі навчання мови виділено такі аспекти роботи: «Навчання грамоти», «Мовленнєва діяльність», «Знання про мову, мовні уміння», «Правопис», «Графічна навичка письма. Техніка письма. Культура оформлення письмових робіт».
Наприкінці курсу української мови в початкових класах до учнів ставляться такі вимоги.
Учні повинні знати:
· український алфавіт, букви на позначення голосних і приголосних звуків; способи позначення м’якості приголосних звуків; букви на позначення дзвінких і глухих приголосних;
· значущі частини слова: основа, закінчення, корінь, суфікс, префікс;
· частини мови та їх граматичні ознаки;
· види речень за метою висловлювання (розповідні, питальні, спонукальні) та за інтонацією (окличні, неокличні); головні і другорядні члени речень.
Учні повинні вміти:
· розрізняти на слух голосні і приголосні звуки, тверді і м’які, дзвінкі і глухі приголосні;
· розташовувати слова за алфавітом, орієнтуючись на другу і третю літеру в слові; користуватися орфографічним словником;
· визначати наголос у словах;
· слухати і розуміти після одного прослуховування усне висловлювання (текст, який відноситься до художнього і науково-художнього стилів; час звучання при непоспішливому читанні орієнтовно 3 – 4 хв.);
· складати діалог (5 – 6 реплік на кожного з його учасників, не враховуючи етикетних формул початку і кінця розмови); одним з учасників діалогу може бути вчитель;
· переказувати (детально, вибірково) текст, який відноситься до художнього або науково-художнього стилів і до одного з типів мовлення (розповідь, опис, міркування) – обсяг початкового матеріалу 70 -90 слів;
· складати усне висловлювання (усний твір) – час звучання орієнтовно 1 – 2 хв. ;
· читати вголос, правильно вимовляючи слова та інтонуючи речення, різні за метою висловлювання, за емоційним забарвлення; із звертанням, яке стоїть на початку, в середині або в кінці речення, логічно правильно поділяючи речення на частини;
· писати переказ розповідного тексту з елементами опису або міркування (обсяг початкового тексту 40 – 60 слів);
· добирати до тексту заголовок відповідно до теми і основної думки тексту; знаходити в тексті зачин, основну частину і кінцівку; ділити текст на частини за поданим планом і самостійно; зв’язувати два речення за допомогою слів: він, цей, такий, тоді, спочатку, потім, по-перше, по-друге;
· розрізняти на слух і на письмі розповідні, питальні, спонукальні, а також окличні речення, із звертанням; скласти за малюнком, за описаною ситуацією речення, різні за метою висловлювання і за інтонацією, речення зі звертанням, які складаються з одного або кількох слів і розміщених на початку, в середині або в кінці речення;