Смекни!
smekni.com

Методика застосування наочних засобів навчання у шкільному курсі фізичної географії (стр. 1 из 20)

Методика застосування наочних засобів навчання у шкільному курсі фізичної географії

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. ПРОБЛЕМА ЗАСТОСУВАННЯ НАОЧНИХ ЗАСОБІВ НАВЧАННЯ У ПЕДАГОГІЧНІЙ НАУЦІ

1.1. Природовідповідність навчання

1.2. Принцип наочності у навчанні

1.3. Наочні засоби навчання та їх функції

1.4. Дидактичне значення наочних засобів навчання географії

Розділ 2. НАОЧНІ ЗАСОБИ У МЕТОДИЦІ НАВЧАННЯ ГЕОГРАФІЇ

2.1. Функції засобів навчання географії

2.2. Класифікація засобів навчання географії

2.3. Кабінет географії

2.4. Методика застосування засобів навчання географії

2.4.1.Використання моделюючого малюнку

2.4.2.Картографічні засоби навчання

2.4.3.Методичний апарат підручника географії та прийоми роботи з ним

2.4.4.Використання електронних атласів

Розділ 3. ЗАСТОСУВАННЯ НАОЧНИХ ЗАСОБІВ У ШКІЛЬНІЙ ПРАКТИЦІ НАВЧАННЯ ГЕОГРАФІЇ

3.1. Загальна географія. 6-й клас

3.2. Географія материків і океанів. 7-й клас

3.3. Фізична географія України. 8-й клас

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Географія − це наука, яка займає важливе місце в плеяді інших наук, і яка потребує застосування особливих дидактичних засобів при вивченні у школі. Взагалі процес пізнання розвивається за формулою „від живого бачення до абстрактного мислення і від нього до практики". Цеположення лежить в основі принципу наочності. Емпірично застосовували наочність у навчанні ще Т.Мор і Т.Кампанелла. Теоретично її обґрунтував Я.А.Коменський. Він розумів наочність широко, не лише як візуальний засіб, а й як залучення до кращого і ясного сприймання речей і явищ всіх органів чуття.

На сьогодні склалося помилкове враження, що наочність − це тільки те, що можна побачити, що відкривається нашому спогляданню, але це не так. До наочності відносяться предмети або явища, які можна сприймати на слух, дотик та смак. Це й покликало нас до аналізу різноманітних видів наочних засобів навчання географії.

Наочність відіграє виключну роль на кожному етапі навчання географії. Методикою її використання та удосконаленням займалися різні науковці. Зокрема І.В.Душина докладно розкрила вимоги та шляхи правильного використання наочності у шкільному курсі географії, С.Г.Кобернік всебічно висвітлив різні види наочності та розробив їх класифікацію, Ю.Г.Баришева проаналізувала основні прийоми роботи із засобами наочності та їх використання у різних курсах географії. Л.М.Картель детально обґрунтував методику використання малюнка у навчанні географії. Л.Колмичков з’ясував необхідність у нововведеннях, а зокрема використанні електронних атласів, які підтверджують свою ефективність великою зацікавленістю учнів до предмету. В.Димкович розробив та узагальнив методи і прийоми роботи з географічними картами. Є.В.Копилець підтвердила своєю роботу ефективність використання контурних карт під час засвоєння нових знань та контролю і корекції. І.В.Малафіїк розкрив суть принципу природовідповідності та наочності, як фундаментальну основу педагогічних явищ, процесів, фактів. Г.Г.Обух деталізував основні функції засобів навчання. В.Шипівдич довів якісні результати щодо правильного оформлення кабінету географії. Т.В.Кучер розробила рекомендації по використанню роздаткового матеріалу.

Використання наочних засобів відіграє велику роль в розвитку наочно-образного мислення школярів, гостроти сприйняття, спостережливості, зорової пам'яті. Воно позитивно впливає на емоційну сферу особистості, навчає розпізнавати і розуміти прекрасне в природі і праці, цінувати красу рідного краю.

У наш час велика увага на різних етапах навчання приділяється використанню графічної наочності. Це пов'язано з тим, що її застосування надає можливість показати динаміку географічних явищ та їх різноманітність, повідомляти учбову інформацію певними дозами та керувати індивідуальним процесом засвоєння знань. Застосування графічної наочності стимулює пізнавальні інтереси учнів, забезпечує різностороннє формування образів, сприяє міцному засвоєнню знань та заощадженню часу, що витрачається на формування нових знань.

При вивченні шкільного курсу географії наочність використовується на кожному з етапів навчання: при вивченні нового матеріалу, під час виконання практичних робіт, при поширенні, поглиблені та систематизації вивченого матеріалу. В залежності від матеріально-структурних особливостей і дидактичного призначення цих засобів, застосовують різні прийоми роботи з ними. З урахуванням цього ми можемо сміливо стверджувати, що наочність є невід’ємною частиною уроків географії.

Об’єктом дослідження є процес навчання географії у загальноосвітній школі.

Предмет − дидактичний апарат застосування наочних засобів навчання на уроках фізичної географії.

Мета нашої роботи − на основі досліджень психолого-педагогічної та методичної літератури визначити особливості дидактичного апарату застосування засобів навчання географії.

Для реалізації мети нами були розроблені наступні завдання:

1. Проаналізувати психолого-педагогічну літературу з проблеми застосування наочних засобів навчання на основі реалізації принципів природовідповідності та наочності у навчанні.

2. Визначити дидактичні особливості наочних засобів навчання та розробити власну класифікацію засобів навчання географії.

3. Охарактеризувати методику застосування засобів навчання на уроках географії з метою підвищення їх ефективності.

4. На основі шкільної практики та власного педагогічного досвіду розробити плани уроків із застосуванням засобів навчання.

Під час написання дипломної роботи були використані наступні методи: дослідницький, аналітичний, порівняльний та метод систематизації.

Проаналізувавши фахову методичну літературу, ми прийшли до висновку, що проблема застосування наочності на уроках географії та упорядкування сучасних її видів недостатньо досліджена. Це спонукало нас до розробки класифікації сучасних видів наочності, що і стало науковою новизною у нашій роботі. Використання засобів наочності забезпечує реалізацію діяльнісного підходу до навчання географії. Формуючи навички роботи із засобами наочності, вчитель має змогу формувати навички самостійної пізнавальної діяльності учнів. Матеріали дипломного дослідження мають практичне спрямування і можуть бути використані вчителями-практиками та студентами педагогічних вузів відповідних спеціальностей.

Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.


Розділ 1

ПРОБЛЕМА ЗАСТОСУВАННЯ НАОЧНИХ ЗАСОБІВ НАВЧАННЯ У ПЕДАГОГІЧНІЙ НАУЦІ

1.1. Природовідповідність навчання

Ще на зорі наукової педагогіки чітко вималювалася проблема вибору такої ос­нови, на якій можна було б побудувати міцну споруду педагогічної науки. За аналогією з математикою це мала би бути аксіома, яка ста­ла б пояснювальним началом, пояснювальним підґрунтям усіх пе­дагогічних явищ, процесів, фактів. Таким підґрунтям було обрано принцип природовідповідності. Про природовідповідність у педа­гогіці, на нашу думку, дуже гарно сказав А. Дістервег, тому суть цьо­го принципу ми викладемо, скориставшись його логікою і його сло­вами.

На думку А. Дістервега, це має бути вищий головний принцип, який не може бути виведений і який не потребує доведення. Бо якби він був доказуваним, то його можна було б вивести з інших положень, отже тоді він сам не був би вищим, а, отже − головним, тобто аксіомою. Якби він вимагав доведення, то, за його висловом, він би мав "відбиток невизначеності", тобто, мав би характер імовірного. А це означало б, що на основі такого положення не можна було б побудувати споруду педагогіки [32].

Цей принцип має бути загальним. Тобто, з нього мають бути виве­дені всі інші положення, завдяки йому вони мають одержати своє обґрунтування. Усе те, що з ним узгоджується, має бути правильним, що не узгоджується − неправильним. Він має бути панівним у даній науці, йому мають підкорятися всі інші твердження. Він повинен бути єди­ним, повинен бути одним. Бо в такому випадку вони були б у логічній залежності, тобто в логічному відношенні залежними, отже один з них був би первинним, основним.

Він має бути формальним положенням. Відомо, що те положення, яке має цілком конкретний реальний зміст, є менш загальним. Тому він має бути позбавлений будь-якого конкретного змісту.

У пошуках такого принципу вчені звернули увагу на те, що будь-яка річ, спосіб дій, думка відкидаються тому, що вони не відповідають природі речей, до яких вони належать, суперечать їх природі, тобто є неприродними або навіть протиприродними.

І навпаки, вважають, що будь-яке бажання, думка, спосіб дій ма­ють чітке обґрунтування і виправдання, якщо про них можна сказати, що вони абсолютно природні, співзвучні з природою, повністю їй відповідають. Як принцип такої оцінки пропонується природовідповідність або принцип природовідповідності.

Уведення у педагогіку природовідповідності належить Я. Коменському. Однак, він виділив, підкреслив зовнішні ознаки природо­відповідності, відповідності природі у формі природонаслідування, тобто наслідування зовнішнім природним формам [32].

Істотний крок у розумінні природовідповідності зробив Й. Песталоцці, акцентуючи увагу на внутрішній природі людини, розуміючи природовідповідність як відповідність природі дитини.

Коли вживають вислів ''природа явища", то мають на увазі не зов­нішню природу, тобто не все те, що нас оточує, а власне внутрішню природу. Явище виникає за певних умов, діє певний механізм його перебігу, функціонують певні зв'язки в його структурі, особливо причинно-наслідкові, явище перебігає за певним законом. Тому, коли стверджують, що деякі дії природовідповідні цьому явищу, то розуміють, що ці дії перебувають у гармонії з усіма чинниками, які зумовлюють дане явище, сприяють йому.