Наукова організація праці студента

Психолого-педагогічні ознаки, які характеризують індивідуально-типологічні особливості студентів. Властивості особистості в діяльності студентів. Аналіз форм організації навчального процесу у вищій школі, обґрунтування ефективності системного підходу.

План

Вступ. 2

1. Загальна характеристика діяльності студентів. 5

1.1 Виявлення властивостей особистості в діяльності студентів. 7

2. Форми організації навчального процесу у вищій школі 12

2.1 Роль і місце лекції у Вузі. 12

2.2 Семінарські й практичні заняття у Вузі. 14

2.3 Лабораторні роботи. 16

3. Системний підхід до наукової організації праці студентів в умовах вищих навчальних закладів. 19

3.1 Організація самостійної роботи студентів. 24

3.2 Результативність наукової організації праці студентів. 30

Висновки. 31

Список використаних джерел та літератури. 33


Вступ

Реформування концептуальних, структурних і організаційних засад освітянської системи України вимагає підготовки нового покоління педагогічних кадрів, здатного до роботи в інших соціально-економічних, політичних умовах. Останнім часом здійснюються активні пошуки нових педагогічних технологій підготовки майбутнього спеціаліста, які зорієнтовані на формування особистості, розвитку його творчості й самостійності. Мова йде про розробку нової концепції навчання, де всі її складові спрямовані на особистісно орієнтований розвиток майбутнього фахівця, формування його як творця, здатного не лише самостійно здобувати знання, а й реалізувати їх відповідно до практичних вимог сьогодення. Важлива роль у цьому складному процесі належить науковій роботі студентів.

Розробка проблеми організації наукової праці студентів складна й багатогранна. У дослідженнях М.О. Данилова, І.Я. Лернера, М.І. Махмутова, І.Т. Огороднікова, Н.А. Половнікової, О.Я. Савченко, М.М. Скаткіна, Т.І. Шамової та інших переконливо доведено, що наукова праця є засобом підвищення усвідомленості й дієвості матеріалу, який вивчається. У працях цих учених-дидактів накреслені підходи до практичного розв’язання проблеми наукової організації праці студентів. У працях Л.В. Жарової, Р.А. Нізамова, А.О. Смірнова визначені методологічні й наукові засади розгляду суті, структури процесу організації роботи та умінь, що забезпечують цей процес. У дидактиці й методиці вищої школи існує низка праць, автори яких порушували проблеми наукової організації праці студентів (В.Б. Бондаревський, А.А. Вербицький, В.А. Козаков, М.Д. Нікандров та інші). Різні аспекти цього виду навчальної діяльності знайшли висвітлення в дослідженнях В.П. Безпалька, В.К. Буряка, Н.В. Кузьміної, Ю.М. Кулюткіна, В.А. Маркової, В.А. Сластьоніна та інших. Окремі аспекти зарубіжного досвіду професійної підготовки у контексті проблеми дослідження висвітлено у роботах Н.В. Абашкіної, Т.С. Кошманової, М.П. Лещенко, Л.П. Пуховської.

Актуальність проблеми. Незважаючи на широкий і багатоплановий характер досліджень, присвячених науковій організації праці студентів, багато питань цієї складної проблеми залишаються поки що не з’ясованими. Не розкриті достатньою мірою зв’язки і відношення між метою організації, наприклад, самостійної роботи студентів педагогічного вищого навчального закладу і способами її реалізації, не виявлені теоретичні передумови наукової організації роботи студентів, орієнтованої на їхні індивідуальні особливості, не розроблені практичні рекомендації з наукової організації роботи майбутніх учителів, у яких врахувалися б нові ціннісні орієнтації і підходи. Актуальність проблеми, її недостатня дослідженість, потреби практики зумовили вибір теми курсового дослідження «Наукова організація праці студентів»

Об’єкт дослідження – робота студентів різного виду: наукова, самостійна, практична. Предмет дослідження – форми і методи наукової організації праці студентів.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати і описати технологію наукової організації праці студентів.

Відповідно до предмета та мети визначено основні завдання дослідження:

1. Визначити психолого-педагогічні ознаки, які характеризують індивідуально-типологічні особливості студентів;

2. Виявити властивості особистості в діяльності студентів;

3. Проаналізувати форми організації навчального процесу у вищій школі;

4. Теоретично обґрунтувати ефективність системного підходу до наукової організації праці студентів.

Методологічну основу дослідження становлять загальнотеоретичні й методологічні принципи наукового пізнання; концептуальні положення педагогіки щодо розвитку і всебічного формування особистості; принцип єдності теорії і практики; принцип науковості, об’єктивності, цілісного дослідження дидактичних процесів та комплексного використання методів дослідження. Основою дослідження є системний, комплексний та діяльнісний підходи, за яких наукова організація праці студентів розглядається як функціональна система, утворена на основі взаємозв’язку навчально-виховних компонентів, що дає змогу аналізувати педагогічну взаємодію у змістовій цілісності й часовій неперервності.

Методи дослідження . Для розв’язання визначених завдань, досягнення мети, використовувався комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження, зокрема: теоретичні: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація теоретичних та дослідних даних

Наукова новизна дослідження: визначено психолого-педагогічні ознаки, що характеризують індивідуально-типологічні особливості студентів; виявлено специфіку діяльності педагога в науковій організації праці студентів.

Практичне значення дослідження полягає в розробці та впровадженні у практику роботи університетів технології наукової організації праці студентів. Отримані результати можуть бути використані в організації навчального процесу у ході професійної підготовки майбутніх учителів різних спеціальностей і спеціалізацій.

Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

1. Загальна характеристика діяльності студентів

Діяльність студентів є своєрідною по своїм цілям і задачам, змісту, зовнішнім і внутрішнім умовам, засобам, особливості проходження психічних процесів, виявленню мотивації, стану особистості і колективу, по здійсненню управління і керівництва.

Діяльність студента має велике соціальне значення, так як її головне значення – забезпечити підготовку спеціалістів для різних галузей народного господарства, реалізувати суспільні потреби в людях з відповідною освітою і вихованням.

З розвитком суспільства змінюються цілі, способи, результати і предмет діяльності студентів: змінюється система знань, навичок, умінь, змінюються засоби навчання, підвищується роль професіональної культури, самоосвіти на протязі, всього життя і т.д. В діяльності студента все більшу роль буде відігравати самостійна робота, участь в наукових дослідженнях, виконанні професійних задач, спілкуванні з викладачами тієї професії, до вступу якої він готується у вузі. Дані дослідження показують, що основними метою та мотивами студентів вузу є: бути корисними Батьківщині, стати гарним спеціалістом, добре навчатися, брати участь в суспільній роботі, досягнути певних результатів в спорті і т.д. [5, 58]

Мотивація студентів в процесі навчання підвищується по своєму рівню, вони все наполегливіше реалізують мету – успішно підготуватися, до майбутньої трудової діяльності, виробити в собі якості, необхідні спеціалісту. Але зустрічаються випадки, коли мотивами діяльності студентів виступає лише бажання навчатися, отримати освіту.

Діяльність студента професійно направлена, вона є формою його соціальної і пізнавальної активності, вираження прагнень до життєвого самовизначення і самоствердження. Більшість студентів проявляють самостійність в навчальному процесі, займають активну позицію, віддають перевагу також формам навчання, які є не тільки засобом пізнання, але і засобом самовираження, можливістю відстояти особисту точку зору.

До числа особливостей діяльності студентів слід віднести: своєрідність мети та результатів (підготовка до самостійної праці, оволодінню знаннями, навичками, уміннями, розвитку особистих якостей); особливий характер об'єкту вивчення (наукові знання, інформація про майбутню професію і т.д.); діяльність студентів проходить в запланованих умовах (програми, строки навчання); особливі засоби діяльності – книги, лабораторне обладнання, моделі майбутньої професійної праці і т.д.; для діяльності студентів характерна інтенсивність функціонування психіки, висока інтелектуальна напруга; в ході діяльності у студентів проявляються перевантаження, що викликають напругу (складання іспитів, заліків, захист дипломних проектів і т.д.). [6, 71]

В важких ситуаціях навчальної або суспільної праці можуть наступати деякі небажані зміни в діяльності: втрата внутрішньої організованості психічних процесів; зниження пам'яті, погіршення мислення (зустрічається на екзамені, під час перших публічних виступів); коливання ефективності, зниження точності практичних дій (при виконанні залікових завдань); заміна або втрата мети (тільки найкраща оцінка на екзамені, а не зміст відповіді на питання); ослаблення активності і зниження рівня дієздатності (внаслідок перевантажень, відсутності наукової організації навчальної праці); при зупинка навчання, відмова, зрив (подача заяв про відрахування).

Особливості діяльності студента яскраво проявляються вже на першому курсі. Перехід від навчання в середній школі до навчання у вузі характеризується різкою зміною умов, в яких здійснюється діяльність. Змінюється навчальний матеріал, викладацький склад, відбувається зміна оточуючого середовища в аудиторії, навчальному закладі, по місцю проживання і т.д. Всі зміни певним чином впливають на психічний стан навчаючих і в кінцевому випадку впливають на хід навчальної та суспільної діяльності.

Труднощі в діяльності першокурсників особливо помітні у тих студентів, які не отримали в школі достатніх навичок і умінь мисленнєвої діяльності. П.К. Анохін наголошував, що недостатній розвиток мислення викликає серйозні порушення здоров'я людей на перших курсах навчання у вузі. В дослідженнях Куриленко Т.М. показано, що на перших курсах самий низький процент успішності (особливо в технічних вузах) і самий великий процент відрахування (в основному через неуспішність). Причини цього такі: перш за все відсутність послідовності в системі навчання і виховання між середньою і вищою школою, невмінням першокурсників самостійно організовувати свою працю в нових для них умовах; порушення студентами режиму сну, харчування, відпочинку, аврали під час сесій, недостатня допомога і керівництво самостійною роботою першокурсників зі сторони викладачів; слабкий контроль деканатів і студентських суспільних організацій. В той же час певна частина першокурсників не знає, ким би вони хотіли бути і де працювати, і що свій факультет вони обрали по мірі ситуації, яка склалась (вплив батьків, вчителів, приклад друзів і т.д.). [6, 72–73]

Адаптація студентів до навчального процесу у вузі – складне явище, що має різні направлення: адаптація до нового культурного середовища (місто, вуз, гуртожиток), колективу, діяльності (навчальної, суспільної, виробничої та ін.). Звідси випливає три основних аспекти адаптації: біофізіологічна, психологічна, соціальна.

Таким чином, діяльність студента у вузі специфічна по своїй меті, умовам, мотивам, співвідношенню з навчанням у школі. Разом з тим вона є основним шляхом формування особистості майбутнього спеціаліста з вищою освітою.

1.1 Виявлення властивостей особистості в діяльності студентів

В управлінні діяльності студента важливу роль грає обернений зв'язок, всебічне і глибоке розуміння вихователями її ходу і результатів. Частіше за все зв'язок містить інформацію про успішність студентів, їх суспільну діяльність, культуру поведінки. Набагато менше в ній виявленні знання направленості, темпераменту, характеру, здібностей, психічних процесів і станів студентів як психологічних передумов ефективності їх діяльності. В той же час вивчення цих передумов, врахування їх ролі в діяльності студентів в значній мірі визначають навчально-виховну роботу у вузі.

Направленість – одна з важливих властивостей особистості студента. Вона виражається в цілях і мотивах його поведінки, потребах, інтересах, ідеалах, установках, переконаннях. Аналіз діяльності студента допомагає розкрити те, до чого він прагне, чому і в ім'я чого він цього хоче – словом, допомагає розкрити механізм цілеспрямованості його багатогранної діяльності. Направленість може носити суспільний характер, є нестійкою (повністю залежить від ситуації) або ж стійкою (визначити лінію поведінки).

Прагнення студентів до успішного оволодіння вузівською програмою, стійка направленість застосовувати свої знання, здібності і досвід на користь суспільству, показати себе в майбутньому творчим спеціалістом – важлива індивідуально-психологічна передумова успіху і ефективності його діяльності у вузі.

В основі направленості особистості лежать її потреби, які можуть бути матеріальними (потреба в харчуванні, одязі, повітрі, житлу і т.д.). Потреби передбачають своє подальше задоволення і породжують захоплення, бажання, прагнення, емоційний стан, які заставляють студента проявляти активність. Однією з важливих потреб є потреба в спілкуванні. У студентів перших курсів вона проявляється особливо помітно: у деяких із них перериваються особисті контакти, що склалися до вступу у вуз. В спілкуванні студенти пізнають не тільки інших, але і себе, опановують досвід соціального життя. Потреба в спілкуванні сприяє встановленню різносторонніх зв'язків, розвитку товаришування, дружби, стимулює обмін знаннями і досвідом, думкою, настроєм і переживаннями. [10, 81–82]

Важливим показником розвитку направленості студентів є постановка ними суспільне важливих цілей, що стосуються навчання, і вироблення особистої професійної цілеспрямованості. Мотиви, що розвиваються збуджують студента до постановки все більш значних цілей, а через їх досягнення задовольняються його духовні потреби.

Важливою психологічною передумовою успіху діяльності студента є інтереси, різнобічні по змісту: до викладачів предметів, спорту, музики, техніки і т.д. Вони розрізняються також по стійкості, широті, впливу на діяльність. Стійкий інтерес студента до своєї майбутньої професії викликає у нього активність, творчість, прагнення скоріше і краще оволодіти спеціальністю. Слабкість або відсутність такого інтересу – одна з психологічних причин низької якості діяльності студента. Виникнення глибоких і стійких інтересів студентів до навчання, різним предметам є важливою умовою успішного формування їх особистості.

Пізнавальні інтереси можуть розвиватися, але можуть і затухати. Причиною затухання інтересу до навчання можуть бути виникнення великих труднощів, недоліки в методиці навчання, організації навчальних занять і т.д.

На діяльність студента впливають схильності, які визначаються інтересом. Схильність як виражена тенденція займається якою-небудь діяльністю задовольняє головним чином пізнавальну потребу, потребу в діях.

Більшість студентів мають схильність до участі в діяльності різного роду: до роботи в наукових кружках, суспільній роботі, культурно-масовій діяльності, до занять спортом і т.д.

Викладачу важливо знати і враховувати ідеали студентів. Ідеали виступають в якості збудника і мети, а також прикладу для наслідування. В залежності від того, на кого хоче бути схожий студент, кому він хоче наслідувати в своєму житті, формується його особистість. Професійний ідеал служить одним із мотивів самовиховання студента, його роботи над собою, стає внутрішньою його опорою і метою, допомагає не тільки подолати окремі недоліки, але і змінити поведінку і особисті якості. [10, 83]

В діяльності і розвитку студентів велику роль грає світогляд – система знань, переконань, поглядів на оточуючий світ. Він проявляється в розумінні і оцінці дійсності, різних подій і фактів, в соціальній поведінці людини, його вчинках, діяльності.

Суттєві особливості в поведінці і діяльності студентів викликаються відмінностями в їх темпераменті.

Темперамент впливає не тільки на виявлення почуттів або швидкість переключення уваги, але і на інші психічні процеси, а також на виявлення рис характеру, на поведінку студентів на заняттях, на їх реакції в складних ситуаціях, на питання, завдання, оцінки. Темперамент впливає на хід і результати різних видів діяльності. Педагогічна дія, організація діяльності можуть вплинути на прояв того чи іншого темпераменту. Наприклад: у флегматиків можна підвищити швидкість відповідних реакцій, у холериків – зняти неврівноваженість, схильність до афектів, у меланхоліків – виробити впевненість і т.д. Це проходить головним чином за рахунок формування навичок, звичок, уміння володіти собою, вплив на вибір товариша. Важливе значення для впливу на темперамент має правильна самооцінка студентами плюсів і мінусів особистої динаміки психіки і поведінки. [10, 86]

Найкращі риси темпераменту розвиваються там, де панує бадьора, життєрадісна ситуація, де підтримується гарний робочий настрій, впевненість.

Разом з направленістю особистості, темпераментом в діяльності студентів проявляється їх характер. Під характером розуміють відносно стійкий психічний склад людини. Це сукупність рис, що впливають на всю його поведінку. Викладачу важливо глибоко вивчати і знати характер кожного студента, його позитивні і негативні сторони. Це одна з умов правильного, цілеспрямованого і ефективного виховання, навчання і керівництва діяльністю студентів.

Головне, що розкриває характер студента – це вчинки і дії, особливо поведінка в колективі, успішність і суспільна робота. Але зовнішня поведінка не обов'язково адекватна внутрішнім якостям людини: соціально корисна поведінка не завжди свідчить про позитивні риси характеру.

Практично важливим є питання про недоліки характеру (лінь, скритність, недисциплінованість, жорстокість та ін.), причинах появи і шляхах їх подолання у того чи іншого студента. Характер формується в процесі діяльності в залежності від її мотивів і загального відношення студента до оточуючого середовища.

В діяльності студентів яскраво проявляються здібності, тобто такі їх психологічні особливості, які дозволяють і вдало оволодіти програмою вузу, ефективно удосконалюватися як майбутнім спеціалістам. В структуру здібностей входять увага, спостереження, виявлення якості мислення, пам'яті, уяви і т.д. Здібності студентів розвиваються разом з вдосконаленням їх уваги, пам'яті, творчої уяви, мислення і інших психічних процесів і властивостей особистості. Не можна бути здібним педагогом, лікарем, інженером, фізиком, не будучи спостережливим, на маючи запасу знань, не володіючи живою уявою, гарною пам'яттю, глибоким мисленням, на виявляючи інтерес до своєї роботи.

Однією з передумовою гарного розвитку здібностей у студентів є їх інтерес до своєї майбутньої професії, наполегливість, розуміння відповідальності за свою підготовленість. Для того щоб розвивати свої здібності, навіть талановиті люди повинні наполегливо працювати. Корисно самих студентів націлити на самовиховання здібностей.

Успішно навчатися у вузі, свідомо готуватися до майбутньої професійної діяльності – значить розвивати необхідні здібності, удосконалювати свої розумові якості.

2. Форми організації навчального процесу у вищій школі

2.1 Роль і місце лекції у вузі

Вузівська лекція – головна ланка дидактичного циклу навчання. Її ціль – формування орієнтовної основи для наступного засвоєння студентами навчального матеріалу. У житті сучасної вищої школи лекцію часто називають «гарячою крапкою». Слово «лекція» походить від латинського «lection» – читання.

У наш час поряд із прихильниками існують супротивники лекційного викладу навчального матеріалу. У їхніх контраргументах є доля істини, у всякому разі над ними варто подумати. Які їхні доводи?

1. Лекція привчає до пасивного сприйняття чужих думок, гальмує самостійне мислення. Чим краще лекція, тим ця ймовірність більше.

2. Лекція відбиває смак до самостійних занять.

3. Лекції потрібні, якщо немає підручників або їх мало.

4. Одні студенти встигають осмислити, інші – тільки механічно записати слова лектора. [15, 136–137]

Однак досвід показує, що відмова від лекцій знижує науковий рівень підготовки студентів, порушує системність і рівномірність роботи протягом семестру. Тому лекція як і раніше продовжує залишатися провідною формою організації навчального процесу у вузі. Зазначені вище недоліки значною мірою можуть бути переборені правильною методикою й раціональною побудовою матеріалу.

У навчальному процесі складається ряд ситуацій, коли лекційна форма навчання не може бути замінена ніяку іншу:

- при відсутності підручників по новим складним курсам лекція – основне джерело інформації;

- новий навчальний матеріал по конкретній темі не знайшов ще відбиття в існуючих підручниках або деяких його розділах застаріли;

- окремі теми підручника особливо важкі для самостійного вивчення й вимагають методичної переробки лектором;

- по основних проблемах курсу існують суперечливі концепції. Лекція необхідна для їхнього об'єктивного висвітлення;

- лекція незамінна в тих випадках, де особливо важливо особистий емоційний вплив лектора на студентів з метою вплинути на формування їхніх поглядів. Емоційне забарвлення лекції, сполучаючись із глибоким науковим змістом, створює гармонію думки, слова й сприйняття слухачами. Емоційність впливу лекції відіграє важливу роль у викладанні гуманітарних дисциплін. Але й викладачам природних і точних наук не треба її недооцінювати. [15, 138]

Переваги лекції:

- творче спілкування лектора з аудиторією, співтворчість, емоційна взаємодія;

- лекція – досить ощадливий спосіб одержання в загальному вигляді основ знань;

- лекція активізує уявну діяльність, якщо добре зрозуміла й уважно прослухана, тому завдання лектора – розвивати активну увагу студентів, викликати рух їхньої думки слідом за думкою лектора.

Яким же вимогам повинна відповідати лекція?

Вимоги до лекції: моральна сторона лекції й викладання, науковість і інформативність (сучасний науковий рівень), доказовість і аргументованість, наявність достатньої кількості яскравих, переконливих прикладів, фактів, обґрунтувань, документів і наукових доказів, емоційність форми викладу, активізація мислення слухачів, постановка питань для міркування; чітка структура й логіка розкриття питань, які викладаються послідовно; методична обробка – виведення головних думок і положень, підкреслення висновків, повторення їх у різних формулюваннях; виклад доступною і ясною мовою, роз'яснення термінів і назв; використання по можливості аудіовізуальних дидактичних матеріалів. Перераховані вимоги лежать в основі критеріїв оцінки якості лекції.

2.2 Семінарські й практичні заняття у вузі

Процес навчання у вузі передбачає практичні заняття. Вони призначені для поглибленого вивчання дисципліни. Їхні форми різноманітні. Це родове поняття: уроки іноземної мови, лабораторні роботи, семінарські заняття, практикуми.

Практичні заняття відіграють важливу роль у виробленні у студентів навичок застосування отриманих знань для рішення практичних завдань разом з викладачем. На молодших курсах практичні заняття проводяться через 2–3 лекції й логічно продовжують роботу, розпочату на лекції.

Ціль практичних занять. Практичні заняття покликані поглиблювати, розширювати, деталізувати знання, отримані на лекції в узагальненій формі, і сприяти виробленню навичок професійної діяльності. Вони розвивають наукове мислення й мову, дозволяють перевірити знання студентів і виступають як засоби оперативного зворотного зв'язку.

План практичних занять відповідає загальним ідеям і спрямованості лекційного курсу й співвіднесений з ним у послідовності тем. Він є загальним для всіх викладачів і обговорюється на засіданні кафедри.

Методика практичних занять може бути різною, вона залежить від авторської індивідуальності викладача. Важливо, щоб різними методами досягалася загальна дидактична мета.

Структура практичного заняття в основному однакова:

• вступ викладача;

• відповіді на питання студентів по неясному матеріалу;

• практична частина як планова;

• заключне слово викладача.

Розмаїтість занять виходить з практичної частини. Це можуть бути обговорення рефератів, дискусії, рішення завдань, доповіді, тренувальні вправи, спостереження, експерименти.

Ціль занять повинна бути ясна не тільки викладачу, але й слухачам.

Практичні заняття не повинні бути топтанням на місці. Якщо студенти зрозуміють, що всі його навчальні можливості вичерпані, то різко впаде рівень мотивації. Варто організовувати практичне заняття так, щоб студенти постійно відчували наростання складності виконуваних завдань, відчували позитивні емоції від переживання власного успіху в навчанні, були зайняті напруженою творчою роботою, пошуками правильних і точних рішень. Велике значення мають індивідуальний підхід і продуктивне педагогічне спілкування. Ті, яких навчають, повинні одержати можливість розкрити й виявити свої здатності, свій особистісний потенціал. Тому при розробці завдань і плану занять викладач повинен враховувати рівень підготовки й інтереси кожного студента групи, виступаючи в ролі консультанта й не придушуючи самостійності й ініціативи студентів.

При проведенні практичного заняття варто враховувати роль повторення. Але воно повинне бути не нудним, одноманітним. Повторення для закріплення знань варто проводити варіативно, під новим кутом зору, що далеко не завжди враховується в практиці вузівського навчання. [15, 143]

Семінарські заняття

Семінарські заняття як форма навчання мають давню історію. Семінари проводилися в давньогрецьких і римських школах як сполучення диспутів, повідомлень учнів, коментарів і висновків учителів. З XVII ст. ця форма навчання використовується в Західній Європі, а з XIX ст. – у російських і українських університетах. Семінарські заняття носили практичний характер і являли собою школу того або іншого вченого, під керівництвом якого студенти практично освоювали теоретичний курс дисципліни, методику наукового дослідження. Семінарська форма навчання постійно розвивалася, усе більш чітко реагуючи на завдання вищої школи.

У сучасної вищої школи семінар є одним з основних видів практичних занять з гуманітарних і технічних наук. Він являє собою засіб розвитку в студентів культури наукового мислення. Семінар призначений для поглибленого вивчання дисципліни, оволодіння методологією наукового пізнання. Головна мета семінарських занять – забезпечити студентам можливість опанувати навичками й уміннями використання теоретичного знання стосовно особливостей досліджуваної галузі. На семінарах вирішуються наступні педагогічні завдання:

• розвиток творчого професійного мислення;

• пізнавальна мотивація;

• професійне використання знань у навчальних умовах:

а) оволодіння мовою відповідної науки;

б) навички оперування формулюваннями, поняттями,

визначеннями;

в) оволодіння вміннями й навичками постановки й рішення

інтелектуальних проблем і завдань, спростування,

відстоювання своєї точки зору.

Крім того, у ході семінарського заняття викладач вирішує й такі завдання, як:

• повторення й закріплення знань;

• контроль;

• педагогічне спілкування. [15, 149–151]

2.3 Лабораторні роботи

Лабораторні заняття інтегрують теоретико-методологічні знання й практичні вміння й навички студентів у єдиному процесі діяльності учбово-дослідницького характеру. Експеримент у його сучасній формі грає все більшу роль у підготовці інженерів, які повинні мати навички дослідницької роботи з перших кроків своєї професійної діяльності. «Лабораторія» походить від латинського слова «labor» – праця, робота, труднощі. Його зміст із далеких часів пов'язаний із застосуванням розумових і фізичних зусиль для вирішення виниклих наукових і життєвих завдань.

Лабораторні роботи мають яскраво виражену специфіку залежно від навчальної спеціальності. Тому в кожному конкретному випадку доречні приватні методичні рекомендації. Із загально-педагогічних рекомендацій відзначимо наступні.

Спільна групова діяльність – одна з найефективніших форм. Її конкретна орієнтація залежить від зусиль викладача. Важливо так ставити практичні завдання, щоб вони вели студентів до подальшої поглибленої самостійної роботи, активізували їхню розумову діяльність, озброювали методами практичної роботи.

Найважливішою стороною будь-якої форми практичних занять є вправи. Основа у вправі – приклад, який розбирається з позицій теорії, розвитих у лекції. Як правило, основна увага приділяється формуванню конкретних умінь, навичок, що й визначає зміст діяльності студентів – рішення завдань, графічні роботи, уточнення категорій і понять науки, що є передумовою правильного мислення й мови. Проводячи вправи зі студентами, варто спеціально звертати увагу на формування здатності до осмислення й розуміння.

Досвід показує, що в переважній більшості випадків ані в школі, ані в інституті не навчають цілеспрямованій логіці міркувань на матеріалі окремих предметів, не вчать правилам і логічним вимогам визначення понять. У результаті розуміння визначення, уміння його самостійно сформулювати підмінюється буквальним запам'ятовуванням готового формулювання. [15, 156–157]

Колоквіум

Слово «колоквіум» походить від латинського «collocvium» – розмова, бесіда. Це одна з форм навчальних занять, бесіди викладача з учнями для з'ясування знань. Колоквіум виконує контрольно-навчальну функцію. Він особливо доречний, коли предмет читається у 2–3 семестрі, а підсумковий контроль один. Його можна призначати замість семінару на підсумковому практичному занятті. Колоквіум дає можливість діагностики засвоєння знань, виконує організуючу функцію, активізує студентів і може бути рекомендований у викладацькій практиці як одна з найбільш діючих форм зворотного зв'язку. [15, 158–159]

3. Системний підхід до наукової організації праці студентів в умовах вищих навчальних закладів

Підвищення ролі людського фактора в різних сферах життя й діяльності суспільства обумовлює ускладнення вимог, пропонованих до рівня професіоналізму випускників вищої школи. Повсюдно спостерігається попит на висококваліфікованих фахівців, здатних творчо вирішувати складні завдання, прогнозувати й моделювати результати власної професійної діяльності, шукати шляхи й засоби самовираження й самоствердження в умовах практичної, самостійної роботи. Багато з розроблювачів проблеми, яка цікавить нас, відзначають низький рівень готовності майбутніх фахівців до творчого виконання професійних функцій, нестандартному рішенню виробничих питань. Недооцінка наукового підходу до рішення професійних завдань, не завжди належна готовність до наукової праці й володіння її методикою майбутніми педагогами дозволяє дійти висновку про те, що в підготовці професійних кадрів усе ще не повністю використовується потенціал науково-дослідної діяльності.

Орієнтація в практиці вищої школи на предметне навчання, недооцінка особистісно-орієнтованої освіти багато в чому знижує результативність наукової праці, що нерідко не працює на формування.

Всі складники учбово-дослідницької й науково-дослідної роботи студентів являють собою складний і взаємозалежний процес, результативність якого визначається системним підходом до його організації.

Під системним підходом ми будемо розуміти таку організацію праці, при якій всі її компоненти перебувають у взаємозумовленості, постійній рефлексії й корекції результатів, створенні умов, що забезпечують досягнення її результативності, формування якостей особистості майбутнього фахівця, що дозволяють йому нестандартно вирішувати професійні завдання, володіти інноваційними технологіями й методикою наукової діяльності.

Системний підхід передбачає визначення цілей і завдань праці студентів, створення концепції (основних напрямків, стратегії їхньої реалізації, програми й методики) підготовки майбутніх фахівців до науково-дослідної діяльності; визначення структурних компонентів цієї системи; встановлення характеру взаємозв'язку між ними; виявлення рівнів і критеріїв оцінки результативності наукової праці; вибір форм, методів, засобів реалізації наміченої програми; прийомів рефлексуючої, що діагностуючої, корегуючої діяльності студентів в області наукового пошуку, самостійної або практичної роботи. [21, 170]

Здійснення системного підходу носить поетапний характер. В організації й проведенні, наприклад, наукової праці зі студентами велике значення надається мотиваційному, діагностичному, проективному, діяльному, рефлексивному й корекційному етапам. Реалізація системного підходу припускає поетапне рішення завдань: вироблення концептуальних положень, створення матеріальної й науково-методичної бази; розробка графіка наукової праці у відповідності зі специфікою факультету й границями навчального процесу; забезпечення грамотним науковим керівництвом студентів; включення їх в учбово-дослідницьку й науково-дослідну діяльність із урахуванням рівня їхньої підготовленості й досвіду наукової праці.

Наукова праця, як важлива ланка підготовки конкурентоспроможного фахівця, повинна займати провідне місце в умовах вищої освіти. Завдання вищої школи полягає в тому, щоб скоротити період адаптації студентів до учбово-дослідницької й наукової праці. Рішення цього завдання можливо в тому випадку, якщо з перших днів перебування у вищій школі студент буде брати активну участь у різноманітних формах наукової праці, проведених кафедрами, факультетами.

Успішність і результативність праці студента в першу чергу визначається створенням органів керування, студентського активу, що покликаний визначити мету, завдання, основні напрямки наукової діяльності, завдання, форми, методи й засоби їхньої реалізації.

У практиці деяких університетів таким органом виступає науково-методична рада (НМР), до складу якої входять по одному представнику від студентів і викладачів від кожного факультету. У свою чергу на кожному факультеті створена рада, що поєднує в собі представників від кожного курсу для наукової організації й координації праці з урахуванням специфіки курсу, рівня підготовки й досвіду наукової праці студентів. НМР засідає один раз на місяць по заздалегідь складеному плану, який складається наприкінці травня кожного навчального року. [21, 173]

Науково-методична рада визначає зміст роботи по роках навчання й по напрямках роботи. Головна її ціль: забезпечення умов для формування особистості майбутнього фахівця, здатного й готового до науково-дослідної діяльності. Науково-методична рада координує наукову працю факультетів, курсів, планує загально-університетські заходи, спрямовані на формування позитивної мотивації й позитивного відношення студентів до наукової праці.

Студентський актив свої зусилля зосереджує на загально-університетських заходах, покликаних переконати студентів у можливостях наукової праці, у їхньому професійному збагаченні, підвищенні рівня їхнього професіоналізму й конкурентоспроможності.

Останнім часом великий інтерес у студентів, аспірантів і викладачів мають творчі ігри – Брейн-ринги.

Брейн-Ринги проводяться щорічно (кінець листопада – початок грудня). Команди складаються зі студентів різних факультетів, аспірантів і викладачів. Їх ціль: широка пропаганда знань, компетентності, інтелектуальної культури, уміння користуватися знанням як засобом творчої адаптації. Беручи участь у них, студенти переконуються в тому, що без знань, широкого наукового кругозору, інформаційної культури й оволодіння методикою наукової праці не можна стати сьогодні професіоналом, конкурентоспроможним фахівцем. У здоровій конкурентній боротьбі майбутні фахівці вчаться формулювати свої ідеї, відстоювати їх перед великою аудиторією, доказово й у нестандартній формі показувати їхню перевагу перед представниками конкуруючих сторін і обґрунтовувати способи рішення наукових проблем.

У практиці роботи НМР по керуванню й наукової організації праці студентів використовуються різноманітні форми. Причому вони диференціюються з урахуванням змісту роботи, специфіки факультету, курсу навчання, рівня підготовленості й досвіду науково-дослідної діяльності студентів. Велике значення надається проведенню вузівських предметних олімпіад і конкурсів. Їх ціль: перевірити рівень знань і здатності вирішувати нестандартні завдання професійної спрямованості. Конкурси на кращу наукову працю проводяться в різноманітних формах вираження наукового результату: реферат, наукова стаття, макети, плакати, комп'ютерні програми, творчі роботи.

Для об'єктивної оцінки результатів конкурсних робіт з фахівців предметних кафедр створюються комісії експертів по таких напрямках: літературно-мовознавчі, природно-математичні, художньо-графічні, психолого-педагогічні. Конкурсні роботи, що зайняли призові місця рекомендуються на підсумкову науково-практичну студентську наукову конференцію, що проводиться щорічно у квітні. Кращі роботи публікуються в збірнику студентських робіт.

Широке визнання одержали наукові семінари, якими керують провідні спеціалісти, доктори наук, професори. На різних кафедрах університетів доцільно створювати семінари молодих дослідників. У ньому беруть участь аспіранти й студенти. Ціль семінару складається в оволодінні методикою й технологією наукового дослідження, придбання навичок спілкування й комунікативної культури. На засіданнях семінару студенти й аспіранти по черзі виступають із доповідями, разом з керівником семінару активно обговорюють підходи, методики, технології рішення наукових проблем, які їх цікавлять, перші наукові результати й теоретичні узагальнення. Молоді дослідники вчаться працювати з науковою літературою, становити методику дослідження, аналізувати зібрані дані, робити висновки, оцінювати знахідки й рішення інших дослідників. Семінари виступають гарною школою підготовки аспірантів і студентів до науково-дослідної роботи.

Зібрані матеріали в ході вивчення й аналізу наукової літератури по вибраній проблемі, відпрацьовування методики й технології дослідження створюють основу для участі студентів у наукових конференціях. Підготовка до участі в цих конференціях служить гарною школою наукової праці студентів. Майбутні вчителі здобувають уміння підготувати наукову доповідь, оформити зібрані факти, доповісти й захистити свої наукові погляди. У ході конференцій студенти опановують умінням слухати інших, культурою постановки питання й відповіді на нього, доказовості викладу власних думок, умінням оцінити новизну й практичну значимість наукової інформації.

Розширення географії учасників міжнародних і всеукраїнських наукових студентських конференцій підвищують значимість наукової праці в очах студентів. Тематика конференцій визначається на основі опитувань студентів, вивчення їхніх наукових інтересів, які систематично проводяться студентським активом факультетів і узагальнюються НМР.

Комплексний підхід до наукової організації праці передбачає систематичну роботу з розвитку творчих здатностей студентів, озброєнню їхньою методикою наукового дослідження, підвищення їхньої розумової культури. Рішення цих завдань здійснюється в процесі оволодіння педагогічних дисциплін: наукові основи пізнавальної діяльності, педагогіка, методика виховної роботи, історія педагогіки, а також під час позааудиторської роботи: кружки, проблемні групи, наукові лабораторії, самостійна пошукова й дослідно-експериментальна діяльність.

Процес підготовки студентів до наукової праці буде результативним, якщо майбутні фахівці будуть залучені в різноманітні форми науково-дослідної діяльності. Із цією метою на кафедрах доцільно створювати наукові лабораторії, які розглядаються як база проведення учбово-дослідницької й науково-дослідної роботи студентів, перевірки ефективності розроблених програм, методик, підходів до рішення досліджуваних проблем. Становлення творчої особистості майбутнього фахівця буде проходити успішно, якщо мотивувати пізнавальну й наукову діяльність студентів; створювати творчі групи з урахуванням наукових інтересів, здатностей, можливостей і досвіду наукової праці студентів; забезпечити науково-дослідну базу; озброювати їхньою методикою наукової праці; створювати ситуації успіху при впровадженні в практику наукових результатів; заохочувати творчу діяльність і самостійність дослідників при рішенні наукових проблем. [11, 6–8]

3.1 Організація самостійної роботи студентів

Самостійна робота студентів поряд з аудиторною представляє одну з форм навчального процесу і є істотною його частиною. Для її успішного виконання необхідні планування й контроль із боку викладачів, а також планування обсягу самостійної роботи в навчальних планах спеціальностей профілюючими кафедрами, навчальною частиною, методичними службами навчального закладу.

Самостійна робота студентів призначена не тільки для оволодіння кожною дисципліною, але й для формування навичок самостійної роботи взагалі, у навчальній, науковій, професійній діяльності, здатності приймати на себе відповідальність, самостійно вирішити проблему, знаходити конструктивні рішення, вихід із кризової ситуації й т.д. Значимість самостійної роботи студентів виходить далеко за рамки окремого предмета, у зв'язку із чим випускаючі кафедри повинні розробляти стратегію формування системи вмінь і навичок самостійної роботи. При цьому варто виходити з рівня самостійності абітурієнтів і вимог до рівня самостійності випускників для того, щоб за період навчання шуканий рівень був досягнутий. [14, 10–13]

На третьому й четвертому курсах студенти прилучаються до самостійної роботи над науковою проблемою. Результатом самостійної наукової праці під керівництвом досвідчених викладачів є наукові статті, конкурсні роботи, кваліфікаційні роботи.

На думку науковців, система вищої освіти покликана не лише давати студентам певну систему знань, формувати в них професійні вміння та навички, розвивати творче мислення, але й озброювати методикою самостійного пошуку і здобуття інформації, необхідної для подальшої професійної діяльності.

Самостійна робота – це спеціально організована діяльність студентів з урахуванням їх індивідуальних особливостей, спрямована на самостійне виконання навчальних завдань різних рівнів складності як на аудиторних заняттях, так і в позааудиторний час. Метою організації самостійної роботи студентів є її спрямування на виконання соціального замовлення, тобто у формуванні у студентів уміння самостійно поповнювати свої знання, орієнтуватися у потоці наукової інформації. [14, 15]

Відповідно до нової освітньої парадигми незалежно від спеціалізації й характеру роботи будь-який починаючий фахівець повинен мати фундаментальні знання, професійні вміння й навички діяльності свого профілю, досвід творчої й дослідницької діяльності за рішенням нових проблем, досвід соціально-оцінної діяльності. Два останні складники освіти формуються саме в процесі самостійної роботи студентів. Крім того, завданням кафедр є розробка диференційованих критеріїв самостійності залежно від спеціальності й виду діяльності (дослідник, проектувальник, конструктор, технолог, ремонтник, менеджер і т.д.).

У вузі існують різні види індивідуальної самостійної роботи – підготовка до лекцій, семінарів, лабораторних робіт, заліків, іспитів, виконання рефератів, завдань, курсових робіт і проектів, а на заключному етапі – виконання дипломного проекту. Самостійна робота більше ефективна, якщо вона парна або в ній беруть участь 3 чоловік. Групова робота підсилює фактор мотивації й взаємної інтелектуальної активності, підвищує ефективність пізнавальної діяльності студентів завдяки взаємному контролю. [22, 34–35]

Участь партнера істотно перебудовує психологію студента. У випадку індивідуальної підготовки студент суб'єктивно оцінює свою діяльність як повноцінну й завершену, але така оцінка може бути помилковою. При груповій індивідуальній роботі відбувається групова самоперевірка з наступною корекцією викладача. Ця друга ланка самостійної навчальної діяльності забезпечує ефективність роботи в цілому. При досить високому рівні самостійної роботи студент сам може виконати індивідуальну частину роботи й демонструвати її партнеру-однокурснику.

Співвідношення часу, що відводиться на аудиторну й самостійну роботу, в усьому світі становить 1:3,5. Таке співвідношення ґрунтується на величезному дидактичному потенціалі цього виду навчальної діяльності студентів. Самостійна робота сприяє:

• поглибленню й розширенню знань;

• формуванню інтересу до пізнавальної діяльності;

• оволодінню прийомами процесу пізнання;

• розвитку пізнавальних здатностей. [24, 35]

Саме тому вона стає головним резервом підвищення ефективності підготовки фахівців.

Теоретичний аналіз і вивчення практики діяльності вищих навчальних закладів показує, що розгортання самостійної роботи студентів починається з постановки навчальних завдань. Можна констатувати, що організацію самостійної роботи студентів слід розпочинати з розроблення системи навчальних завдань різних рівнів складності залежно від особливостей виокремлених типологічних груп.

Загальним недоліком усіх підходів до організації самостійної роботи студентів є їх однобічність, обмеженість дидактичного аналізу одним або декількома аспектами.

Незважаючи на відмінність підходів, більшість дослідників дійшли висновку, що сьогодні необхідний загальнопедагогічний, а не частково-аспектний підхід до організації самостійної роботи, який потребує єдності між тим, хто навчається, і тим, хто навчає, оскільки самостійна робота як частина освітнього процесу завжди включає пряме або непряме педагогічне керівництво, тобто єдність методів навчання і способів учіння. Саме такий підхід призводить до комплексного впливу на засвоєння кожним студентом наукових понять, способів дій, на формування певних особистісних характеристик.

Самостійну навчальну роботу можна визначити «як сукупність різноманітних видів індивідуальної і колективної навчальної діяльності студентів, яка здійснюється ними на заняттях або вдома за завданням викладача, під його керівництвом, проте без його безпосередньої участі» [15.297]. Більшість дослідників розглядають проблему підготовки студентів до самостійної роботи і керівництва нею викладацьким складом на мотиваційному, технологічному та організаційному рівнях. [2, 176]. Іншими словами, 1) сформувати у студентів мотивацію до самостійного вивчення навчального матеріалу та 2) забезпечити впровадження технології з боку викладачів, враховуючи при цьому індивідуальні психологічні властивості студента.

Організацію самостійної роботи студентів як складову навчальної діяльності схематично можна представити таким чином:

усвідомлення цілей та задач  мотиви  способи 

контроль та самоконтроль  оцінювання  результат.

Виходячи з цього, для успішної організації самостійної роботі студентів викладач має виконати ряд заходів:

1. встановити завдання стосовно самостійної роботи;

2. забезпечити студентів необхідною навчальною та методичною літературою;

3. розробити та довести до студентів рекомендації щодо вивчення теорії;

4. надати зразки виконання практичних вправ;

5. поставити контрольні питання та орієнтири для самоконтролю студентами своєї самостійної роботи.

Самостійна діяльність вимагає від студентів активної розумової праці, вміння застосовувати раніше засвоєнні знання. Найбільш поширеними видами самостійної роботи є робота з підручником, навчальними посібниками, дидактичними матеріалами, персональним комп’ютером, розв’язування задач, виконання вправ, написання рефератів, самостійні спостереження, лабораторні роботи, дослідницька діяльність, конструювання, моделювання.

За дидактичною метою самостійну роботу можна поділити на: підготовчу, спрямовану на засвоєння нових знань, тренувальну, узагальнююче-повторювальну й контрольну. Найбільш широко самостійна робота застосовується під час закріплення і вдосконалення знань, умінь та навичок студентів. Мають самостійний характер усі види творчих робіт. Завдання для самостійної роботи можуть бути фронтальними та індивідуальними. В усіх випадках завдання, які вимагають самостійної роботи, даються студентові з урахуванням його індивідуальних особливостей та пізнавальних можливостей. [15.297].

Вченими доведено, що темперамент людини протягом життя в основі своїй не змінюється і залежить від фізіологічних особливостей організму. Тому визначення та врахування темпераменту студента при організації його самостійної роботи – одне з важливих завдань викладача. Наприклад, у сангвініка проблем з самостійною роботою виникати не повинно, бо люди-сангвініки легко пристосовуються до будь-яких вимог, оточуючих, колективів, установ. Вони працюють достатньо швидко, але при необхідності можуть уповільнити темп і виконати роботу з особливою точністю й ретельністю. [17, 62]

Меланхолік виконує роботу повільніше за сангвініка. Тому на виконання самостійної роботи таким студентам необхідно виділити у двічі більше часу. Меланхоліка швидко стомлює будь-яка діяльність, навіть легка і приємна. Його лякають нові завдання і великі обсяги роботи. Тому, щоб меланхолік якісно виконав роботу, викладачеві доцільно розподілити завдання на частини. Саме студенти з цим типом темпераменту в процесі навчання потребують найчастіших консультацій з викладачем та його підтримки. [17, 69]

Найскладніше буде самостійно працювати над навчальним матеріалом холерикові. Йому складно надовго зосередитися на одній роботі. Він швидко стомлюється від рутини, одноманітності. Як правило, все робить надзвичайно швидко і не якісно, часто не доводить справ до кінця. Завдання студентові холерикові слід, як і меланхолікові, видавати невеликими частинами. Розпорядження й інструкції холерики, переважно, на дослуховують до кінця, не вникають глибоко в суть справи, тому слід інформувати холерика стисло, небагатослівно, акцентуючи його увагу на основних аспектах. Не зайве також переварити, чи зрозумів холерик суть справи. [17, 76]

Самостійно навчальну роботу студент-флегматик виконує сумлінно, якісно, але надзвичайно повільно. В кожну проблему флегматик намагається вникнути як найглибше. Флегматик – це людина, яка спочатку все ретельно продумає, прорахує, виважить, і лише потім скаже чи зробить. Студент-флегматик не здатний швидко зорієнтуватися, тому усі завдання потрібно видавати йому заздалегідь. [17, 83]

Отже, вважаємо, щоб організація самостійної роботи студентів у вищому навчальному закладі при вивченні різних предметів була ефективною, необхідно забезпечити в цьому процесі врахування індивідуальних особливостей студентів.

Таким чином, організація самостійної роботи студентів дає змогу індивідуалізувати навчальний процес, активізувати науково-дослідницьку роботу студентів, залучити їх до участі в олімпіадах та науково-технічних конференціях. А головне, дає студентам впевненість в тому, що вони зможуть розв’язати встановлені задачі і в майбутній професійній діяльності.

3.2 Результативність наукової організації праці студентів

Результативність наукової праці в підготовці студентів до майбутньої професійної діяльності багато в чому визначається своєчасним стимулюванням (моральним і матеріальним). Повинна бути продумана ціла система заохочень студентів за успіхи в науково-дослідній діяльності. Наказ про нагородження повинен готуватися по доповідній НМР, у якій дається мотивоване обґрунтування кожної кандидатури, поданої активом груп. За перемогу в предметній олімпіаді, конкурсі наукових праць, кращу статтю або доповідь, повідомлення на науковій конференції студенти можуть одержувати грошову премію, грамоту, подяку.

Результати наукової праці студентів можуть висвітлюватися на сторінках періодичної преси університету, міста й області. Гласність не тільки затверджує в правильності обраного шляху, але й сприяє залученню в різноманітні форми наукової праці нових студентів.

Останнім часом став більше помітним і такий фактор наукової праці як позитивний її вплив на якість навчальної роботи. До закінчення університету багато студентів мають досвід дослідницької роботи, володіють методикою наукової праці. Такі студенти при захисті кваліфікаційних робіт рекомендуються в аспірантуру. Комплексний підхід до організації наукової праці студентів в університеті сприяє якісному виконанню соціального замовлення, дозволяє задовольнити потреба суспільства у висококваліфікованих педагогічних кадрах.


Висновки

Наукова й навчальна робота студентів – це велика складна система, що виражається нескінченною розмаїтістю станів, відносин, зв'язків різних компонентів, які її складають. Щоб ця система була оптимальною й дійсно розвивалася, вона повинна бути раціональною мати необхідне науково-теоретичне обґрунтування й наукову організацію.

Нові завдання вищої школи, її безперервний розвиток пред'являють до навчального процесу зростаючі вимоги як у частині вдосконалювання його змісту, форм і методів, так і в частині його оптимальної організації й керування. Цілком обґрунтовано, що досить значні вимоги останнім часом стали пред'являтися до наукової організації навчального процесу й роботі студентів, завданням яких є створення певного, цілеспрямованого порядку побудови, функціонування й розвитку системи навчання у вищій школі.

Для навчального й наукового процесу вищої школи усе більше стає необхідним удосконалювання його організації на основі наукового аналізу, який охоплює всі його сторони.

Удосконалювання організації праці студентів вимагає встановлення найбільш сприятливих відносин між студентами й викладачами в їх навчальній і навчальній діяльності, забезпечення максимального успіху цієї діяльності у рішенні завдань по підготовці висококваліфікованих фахівців з найменшими матеріальними витратами. Перед науковою організацією роботи студентів відповідно ставиться завдання вишукування нових, найбільш результативних форм і методів діяльності з обґрунтованим застосуванням засобів, які інтенсифікують, навчання.

Щоб система навчального й наукового процесу дійсно була раціональною, у її організацію повинні бути закладені якості й засоби передбачення оптимальних шляхів її функціонування й розвитку, з обліком складних, що важко вирішуються ситуацій і протиріч і можливостей їхнього вирішення.

У навчальній і науковій діяльності студентів і викладачів, в умовах застосування нових засобів і методів навчання необхідним виявляється виявлення прихованих можливостей підвищення ефективності навчання й у той же час нещадна боротьба із втратами навчального часу через погану організацію навчального й наукового процесу й необґрунтованого застосування нових засобів і методів. Тому, найважливіша роль в науковій організації навчального процесу та самостійної роботи студентів, приділяється службі інформації, що характеризує стан системи навчального процесу, для відповідного впливу як на всю систему, так і на її компоненти.

Для навчального процесу вищої школи й організації роботи студентів характерні логічна й дидактична визначеність, тому для оптимального його функціонування необхідне чітке й обґрунтоване визначення завдань, вибір форм і засобів їхнього оптимального рішення, перевірка правильності рішення, встановлення шляхів удосконалювання системи.

Істотний інтерес для наукової організації навчального процесу представляє дидактичний експеримент, тісно пов'язаний з удосконалюванням форм, методів, засобів навчання, тому підготовка й проведення експерименту, а також оцінка його результатів є важливим завданням.

Визначальною особливістю системи навчального процесу й роботи студентів є їх суспільний зміст – організована діяльність колективу людей, що вирішують цілеспрямовані навчальні, наукові й практичні завдання. Рішення цих завдань вимагає від колективу навчального закладу й кожного його члена свідомості відповідальності перед державою й постійним розумінням того, що вся навчальна й наукова діяльність повинні бути оптимальними й безупинно вдосконалюватися.

Наукова організація навчального процесу вимагає дидактико-психологічного розгляду сутності навчання, встановлення строгої дисципліни навчальної діяльності студентів і в той же час надання їм широкої ініціативи в самостійній роботі.


Список використаних джерел та літератури

1. Абдулина О.А. Личность студента в процессе профессиональной подготовки // Высшее образование в России. 1993. №3;

2. Буланова-Топоркова М.В. Педагогика и психология высшей школы: учебное пособие. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2002. – 544 с.;

3. Габай Т.В. Учебная деятельность и ее средства. – М., 1988;

4. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник – К.: Либідь, 1997. – 376 с.;

5. Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психология высшей школы: особености деятельности студентов и преподавателей. – Минск: Изд-во БГУД978;

6. Луценко В.В. Управління учбовою діяльністю в умовах нових педагогічних технологій // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. праць. – Х.: ХДПУ, 1998. – Вип. 7. – С. 71–75;

7. Луценко В.В. Особливості інноваційної діяльності в освіті на сучасному етапі // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. праць. – Х.: ХДПУ, 1998. – Вип. 8–9. – С. 72–76;

8. Луценко В.В. Класифікація педагогічних технологій навчання // Вісник Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія «Психологія»: Зб. наук. праць. – Х.: ХДПУ, 1999. – Вип. 2. – С. 27–34;

9. Луценко В.В. Педагогічне діагностування студентів // Теорія та методика навчання та виховання: Зб. наук. праць. – Х.: ХДПУ, 1999. – Вип. 4. – С. 13–17;

10. Луценко В.В. Урахування типологічних особливостей студентів у їхній навчально-пізнавальній діяльності // Теорія та методика навчання та виховання: Зб. наук. праць. – Х.: ХДПУ, 2000. – Вип. 6. – С. 81–87;

11. Луценко В.В. Організованість студентів як педагогічна проблема // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. праць. – Х.: ХДПУ, 2000. – Вип.12. – С. 5–13;

12. Луценко В.В. Формування педагогічного середовища, сприятливого для самостійної діяльності студентів // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. праць. – Х.: ОВС, 2002. – Вип. 17. – С. 21–27;

13. Нові педагогічні технології викладання фізико-математичних дисциплін у середніх навчальних закладах нового типу: Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 200-річчю від дня народження М.О. Остроградського. – Полтава. – 2001. – С. 173–178;

14. Організація самостійної роботи студентів з педагогіки: Навчальний посібник / Під ред. В.І. Євдокимова. – Х.: ХДПУ, 2000. – 160 с.;

15. Основы педагогики и психологии высшей школы /Под ред. Академика ВПН СССР А.В. Петровского. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1986. –303 с.;

16. Педагогика и психология высшей школы: Учебное Пособие. – Ростов н / Д: Феникс, 2002;

17. Симонов П.В. Ершов П.М. Темперамент. Характер. Личность – М.: Наука, 1984. – 161 с.

18. Солдатенко М.М. Самостійна пізнавальна діяльність у контексті Болонського процесу / Рідна школа. – 2005. – №1. – 3 – 5 с.;

19. Шайдур І.А. Навчальна взаємодія викладачів і студентів у процесі самостійної роботи // Вісник Полтавського державного педагогічного інституту ім. В.Г. Короленка: Збірник наукових праць. – Полтава. – 1999;

20. Шайдур І.А. Педагогічні умови визначення індивідуально-типологічних особливостей студентів // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи: Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету. – Київ: Науковий світ. – 2003. – Випуск 5. – С. 54–62;

21. Шайдур І.А. Сучасний підхід до підготовки спеціалістів у ВНЗ // Наукові записки психолого-педагогічного факультету: Збірник наукових праць. – Полтава. – 1998. – С. 170–173;

22. Шимко І. Проблеми організації самостійної роботи у вищій школі / Рідна школа. – 2005. – №8. – 34–35 с.