Спілкування (зокрема, педагогічне) - одне з наймодніших тем сучасної психології. З кінця 60-х років і по теперішній час цієї тематиці присвячені сотні робіт. Особливо багато таких робіт вийшло в США та Італії. Час від часу з'являються дуже солідні праці, узагальнюючі цілі пласти дослідних робіт з проблем спілкування. Одну з таких узагальнюючих робіт американських психологів Дж. Брофі і Т. Гудден «Відносини вчителя і учня »аналізує проф. А. А. Леонтьєв. Він звертає увагу на зібрані авторами дані, які стосуються «суб'єктивності» спілкування вчителя, що виявляється, перш за все у виборчому відношенні.
3.3 Зміст і структура педагогічного спілкування
Дослідження в галузі педагогічної психології показують, що значна частина педагогічних труднощів обумовлена не стільки недоліками наукової та методологічної підготовки викладачів, скільки деформацією сфери професійно-педагогічного спілкування.
Педагогічне спілкування – специфічна форма спілкування, яка має свої особливості і в той же час підкоряється загальним психологічним закономірностям, притаманним спілкуванню як до форми взаємодії з іншими людьми, що включає комунікативний, інтерактивний і перцептивні компоненти.
Педагогічне спілкування – сукупність засобів і методів, що забезпечують реалізацію цілей і завдань виховання і навчання і визначають характер взаємодії педагога та учнів. [5]
Людські взаємини, в т.ч. і в навчальному процесі, повинні будується на суб'єкт-суб'єктної основі, коли обидві сторони спілкуються на рівних, як особистості, як рівноправні учасники процесу спілкування. При дотриманні цієї умови встановлюється не межролевой контакт «викладач-студент», а міжособистісний контакт, в результаті якого і виникає діалог, а значить, і найбільша сприйнятливість та відкритість до впливів одного учасника спілкування на іншого. Створюється оптимальна база для позитивних змін в пізнавальної, емоційної, поведінкової сферах кожного з учасників спілкування. Тож заміна межролевого спілкування спілкуванням міжособистісним сприяє відходу від формалізму і догматизму в навчанні.
Основні форми педагогічної діяльності протікають в умовах спілкування. Зміст спілкування складає обмін інформацією, але цим спілкування не вичерпується. Найважливішою стороною спілкування є прагнення зберегти вигляд одну людину в іншому, транслювати себе в іншого через спільну діяльність. Це вже особистісне спілкування. Спілкуються люди прагнуть поділитися своїм буттям з іншими, обговорити якісь події, що хвилюють обидві сторони. Це – особистісне взаємодія в спільній діяльності викладача та студента. У цьому сенсі спілкування виступає як найважливіший інструмент вирішення навчально-виховних завдань.
Спілкування виступає в трьох аспектах:
• як засіб вирішення навчальних завдань;
• як система соціально-психологічного забезпечення виховного процесу;
• як спосіб організації взаємин викладачів і студентів, в якому поєднуються навчання і виховання;
• як процес виховання особистості і творчої індивідуальності.
Отже, викладач вузу постає як ініціатор і керівник процесу спілкування, суть якого складають система, прийоми та навички взаємодії педагога та студентського колективу, змістом якого є обмін інформацією, навчально-виховний вплив, організація взаємин і трансляція особистості педагога учнем.
Дослідження проблем комунікації в навчальному процесі дають можливість виділити наступну структуру педагогічного спілкування, органічно пов'язану з творчою роботою викладача.
Етапи педагогічного спілкування: [6]
1. Прогностичний етап: в процесі моделювання педагогом спілкування з групою, потоком в процесі підготовки до педагогічної діяльності здійснюється планування комунікативної структури майбутньої діяльності відповідно:
• педагогічним цілей і завдань;
• загальної педагогічної та морально-психологічної ситуації в аудиторії;
• творчої індивідуальності самого педагога;
• індивідуальних особливостей студентів;
• пропонованій системі методів навчання і виховання.
2. Початковий період спілкування: організація безпосереднього спілкування з аудиторією, групою. Найважливішими елементами цього етапу є:
• конкретизація спланованою моделі спілкування;
• уточнення умов і структури майбутнього спілкування;
• здійснення початкової стадії безпосереднього спілкування.
3. Управління спілкуванням у розвивається педагогічному процесі. Крім дидактичних та методичних вимог до лекції, є ряд соціально-психологічних вимог до неї:
• становлення психологічного контакту з групою для передачі інформації та її особистісного сприйняття студентами;
• розробка психологічно обгрунтованою партитури лекції;
• створення обстановки колективного пошуку і спільних роздумів;
• управління пізнавальною діяльністю студентів;
• єдність ділового та особистісного аспектів;
• цілісна, педагогічно доцільна система взаємин педагога і студентів.
4. Аналіз здійсненої системи спілкування і моделювання спілкування в майбутній діяльності.
3.4 Особливості педагогічного спілкування у вузі
Вуз відрізняється від школи змістом навчання і виховання, зміною їх форм. Основна функція вузу – формування особистості фахівця. І цій меті має бути підпорядковане спілкування викладачів і студентів. Система вузівського педагогічного спілкування в ланці «викладач-студент» якісно відрізняється від шкільного самим фактом їх прилучення до загальної професії, а це в значній мірі сприяє зняттю вікового бар'єру, що заважає плідної спільної діяльності. [7]
У системі вузівського педагогічного спілкування поєднуються два фактори:
1. взаємини ведений - провідний;
2. взаємини співпраці учня і навчального.
Основні вимоги до стосунків «викладач-студент», «студент-студент» можна сформулювати наступним чином:
• взаємодія факторів співпраці та відомості при організації виховного процесу;
• формування духу корпоративності, колегіальності, професійної спільності з педагогом;
• орієнтація системи педагогічного спілкування на дорослу людину з розвиненим самосвідомістю і тим самим подолання авторитарного виховного впливу;
• використання професійного інтересу студентів як фактора керування вихованням і навчанням і як основи педагогічної та виховної роботи.
Такий стиль формується під впливом двох активних факторів:
• захоплення наукою, предметом;
• прагнення перетворити область наукового пошуку в матеріал педагогічного впливу, так званого педагогічного почуття.
3.5 Стилі і моделі спілкування викладача вищої школи
Для продуктивної комунікативної діяльності педагог повинен знати, що спілкування пронизує всю систему педагогічного впливу, кожен його мікроелемент.
Специфіка педагогічного спілкування обумовлена різними соціально-рольовими і функціональними позиціями її суб'єктів. У процесі педагогічного спілкування вчитель прямо або опосередковано здійснює свої соціально-рольові і функціональні обов'язки щодо керівництва процесом навчання і виховання. Стиль спілкування та керівництва в істотній мірі визначає ефективність навчання і виховання, а також особливості розвитку особистості та формування міжособистісних відносин у навчальній групі. [8]
На уроці педагогу необхідно володіти комунікативної структурою всього педагогічного процесу, бути максимально чутливим до найменших змін, постійно співвідносити обрані методи педагогічного впливу з особливостями спілкування на даному етапі. Все це вимагає від учителя уміння одночасно вирішувати дві проблеми:
1. конструювати особливості своєї поведінки (свою педагогічну індивідуальність), своїх відносин з учнями, тобто стиль спілкування;
2. конструювати виразні засоби комунікативного впливу.
Другий компонент постійно змінюється під впливом виникають педагогічних і відповідно комунікативних завдань. У виборі системи виразних засобів комунікації важливу роль відіграє склався тип взаємовідносин педагога з учнями.
Можна виділити наступні характеристики спілкування в процесі педагогічної діяльності:
· загальна склалася система спілкування педагога та учнів (визначений стиль спілкування);
· система спілкування, характерна для конкретного етапу педагогічної діяльності;
· ситуативна система спілкування, що виникає при вирішенні конкретної педагогічної та комунікативної задачі.
Під стилем спілкування ми розуміємо індивідуально-типологічні особливості соціально-психологічної взаємодії педагога і що навчаються. У стилі спілкування знаходять вираз:
· особливості комунікативних можливостей учителя;
· сформований характер взаємин педагога і вихованців;
· творча індивідуальність педагога;
· особливості учнівського колективу. Причому необхідно підкреслити, що стиль спілкування педагога з дітьми - категорія соціально і морально насичена. Вона втілює в собі соціально-етичні установки суспільства і вихователя як його представника.
Перше експериментальне дослідження стилів спілкування було проведено в 1938 німецьким психологом Курт Левін.
У наші дні виділяють багато стилів педагогічного спілкування.
1. Авторитарний
При авторитарному стилі характерна тенденція на жорстке управління і всеосяжний контроль виражається в тому, що викладач значно частіше своїх колег вдається до наказовому тону, робить різкі зауваження. Впадає в очі велика кількість нетактовним випадів на адресу одних членів групи і неаргументоване вихваляння інших. Авторитарний викладач не тільки визначає загальні цілі роботи, але і вказує способи виконання завдання, жорстко визначає, хто з ким буде працювати, і т. д. Завдання та способи його виконання даються викладачем поетапно. Характерно, що такий підхід знижує діяльнісної мотивацію, оскільки людина не знає, яка мета виконуваної ним роботи в цілому, яка функція даного етапу і що чекає попереду. Слід також зауважити, що в соціально-перцептивної відношенні, як і в плані міжособистісних установок, поетапна регламентація діяльності та її суворий контроль свідчать про невірстві викладача у позитивні можливості учнів. В усякому разі, в його очах учні характеризуються низьким рівнем відповідальності і заслуговують на жорсткого поводження. При цьому будь-яка ініціатива розглядається авторитарним викладачем як прояв небажаного самовілля. Дослідження показали, що така поведінка керівника пояснюється його побоюваннями втратити авторитет, виявивши свою недостатню компетентність: «Якщо хтось пропонує щось поліпшити, побудувавши роботу по-іншому, значить, він побічно вказує на те, що я цього не передбачив ». Крім того, авторитарний лідер, як правило, суб'єктивно оцінює успіхи своїх підопічних, висловлюючи зауваження не стільки з приводу самої роботи, скільки щодо особи виконавця. При автократичному стилі керівництва вчитель здійснює одноосібне управління керівництвом колективом, безопори на актив. Учням не дозволяють висловлювати свої погляди, критичні зауваження, проявляти ініціативу, тим більше претендувати на рішення що стосуються їх питань. Учитель послідовно пред'являє до учнів вимоги та здійснює жорсткий контроль за їх виконанням. Авторитарного стилю керівництва властиві основні риси автократичного. Але учням дозволяють брати участь в обговоренні питань, що зачіпають їх. Однак рішення, в кінцевому рахунку, завжди приймає вчитель відповідно до своїми установками.