Смекни!
smekni.com

Особливості вивчення простого речення в початковій школі (стр. 1 из 13)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

Кафедра рідної мови і методики її викладання

ДИПЛОМНА РОБОТА

“Особливості вивчення простого речення в початковій школі”

Виконала студентка 3 курсу

факультету підготовки

вчителів початкових класів

Гривас Алла Володимирівна

Науковий керівник

кандидат філологічних наук,

доцент

Гузар Олена Володимирівна

Тернопіль - 2009


Анотація

У роботі теоретично обґрунтовано і експериментально перевірено методику поступального формування поняття простого речення в учнів початкових класів на уроках рідної мови, проаналізовано основні труднощі в навчальному процесі й визначено шляхи їх розв'язання.

Дослідження складається з двох розділів. У першому розглядається та конкретизується визначення простого речення як основної синтаксичної одиниці та інших основних синтаксичних понять, які сприяють наступності і перспективності у формуванні поняття простого речення в учнів початкових класів. Також проаналізовано теоретико-практичні основи формування поняття про просте речення. У другому розділі з'ясовано етапи поступального формування поняття простого речення в учнів початкових класів, пропонується експериментальна система вправ для формування поняття простого речення з дотриманням принципів наступності і перспективності.

Ключові слова: речення, словосполучення, синтаксичний зв'язок, семантико-синтаксичні відношення, наступність, перспективність.

Зміст

Анотація

Вступ

Розділ 1. Речення як основна одиниця синтаксису

1.1 Поняття простого речення в сучасній українській мові

1.2 Теоретико-практичні основи формування поняття про просте речення на уроках рідної мови

Розділ 2. Експериментальне дослідження наступності і перспективності у формуванні поняття простого речення на уроках рідної мови

2.1 Зміст роботи по формуванню поняття простого речення

2.2 Перевірка ефективності запропонованої системи вправ

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

Навчання рідної мови в початковій школі спирається на такі загальнодидактичні принципи, як науковість, тлумачення мовних фактів, перспективність і наступність навчання, доступність і наочність викладу мовних явищ, усвідомленість засвоюваних учнями знань, зв'язок навчання з життям, активною мовленнєвою практикою учнів. З принципом перспективності тісно пов'язаний принцип науковості, метою якого також є подолання існуючих розбіжностей між шкільними навчальними програмами з мови і сучасною лінгвістичною наукою.

В курсі української мови для початкових класів передбачено взаємодію двох складних частин - мовленнєвого розвитку школярів і їхньої мовної освіти. “Основний методичний принцип, за яким визначається нині співвідношення цих частин, полягає в тому, що мовні знання (теоретичні відомості) на початковому етапі навчання мови -...важливий засіб навчання дітей мислити. Формується ж воно в процесі побудови зв'язних висловлювань” [7,c. 16].

Таким чином, синтаксис посідає центральне місце у шкільному курсі української мови, оскільки опанування таких понять, як словосполучення, речення, зв'язок слів у реченні є важливою передумовою розвитку мовлення. Так, знання закономірностей сполучуваності слів і побудови речень допомагає правильно утворювати різноманітні конструкції, збагачує синтаксичні ресурси мовлення, сприяє повнішому й точнішому вираженню думок тощо. Отже, вивчення елементів синтаксису в початкових класах набуває особливого значення, бо саме цей етап навчання рідної мови є тією основою знань, умінь і навичок, без яких неможливе подальше їх вивчення.

Одиницею зв'язного мовлення є речення. Саме воно, як зазначав В.Мельничайко, безпосередньо співвідноситься з процесом мислення і з процесом комунікації: одиниці інших рівнів мовної системи беруть участь у формуванні думки в її комунікативному вираженні тільки через синтаксис. Таким чином, формування поняття простого речення є дуже важливим у курсі 5вивчення української мови.

Саме поняття речення тісно пов'язане з поняттям словосполучення та синтаксичного зв'язку в реченні. Відомо, що матеріалом, з якого будується речення, є словосполучення. Тому засвоєння поняття словосполучення (без терміну) неодмінно вплине на формування в учнів уявлень про конструктивний склад речення. С. Дорошенко стверджував, що завдання початкового навчання полягає в тому, щоб навчити учнів правильно використовувати лексичне багатство мови, виробити чуття мови, яке проявляється насамперед в умінні сполучати слова, підготувати школярів до засвоєння теоретичних засобів про основні елементи синтаксу в середніх класах. Він, безсумнівно, мав рацію, оскільки недостатня увага вчителя на уроках формування знань про речення та інші синтаксичні поняття досить часто спричиняє масу грубих помилок як у письмових роботах учнів, так і в їхньому повсякденному мовленні.

Таким чином, актуальність даної проблеми полягає в тому, що між вивченням простого речення як одиниці синтаксису і розвитком зв'язного мовлення школярів існує нерозривний зв'язок, а, отже, вивчення простого речення дає можливість формувати навички й уміння правильно виражати, оформляти й висловлювати думки на початковому етапі навчання, а також формувати основу для подальшого вивчення синтаксису в середній школі.

Об'єктом дослідження є процес наступності і перспективності у формуванні поняття простого речення на уроках рідної мови початкової школи.

Предмет дослідження - зміст і система вправ для поступального формування поняття простого речення в учнів початкових класів.

Мета даного дослідження полягає в розробці методики наступності й перспективності у формуванні в учнів початкових класів поняття простого речення на уроках рідної мови.

Звідси визначаються такі завдання дослідження:

1) узагальнити визначення простого речення в сучасній українські мові;

2) визначити теоретико-практичні основи формування поняття 6простого речення;

3) з'ясувати етапи формування поняття простого речення в учнів початкових класів;

4) розробити систему вправ для забезпечення наступності і перспективності у формуванні поняття простого речення.

Використані такі методи дослідження: узагальнення досвіду формування поняття простого речення; наукове спостереження процесу формування поняття простого речення; опрацювання наукових джерел з методики навчання української мови; моделювання вправ для вивчення поняття простого речення з дотриманням принципу наступності і перспективності;методичний експеримент.


Розділ 1. Речення як основна одиниця синтаксису

1.1 Поняття простого речення в сучасній українській мові

Основною синтаксичною одиницею є речення. Речення передає ті думки та враження, які відчуває людина в процесі спілкування з навколишнім середовищем. Формування речення як комунікативної одиниці зумовлюється взаємодією трьох чинників: особливостями мовних форм, форм мислення та навколишньої дійсності. Залежно від того, який з цих чинників береться за основу, різноманітні варіанти опису речення можна звести до трьох основних підходів: структурного, логічного, семантичного.

Структурний підхід. При такому варіанті опису речення розглядається як мовна одиниця певної конструкції безвідносно до явищ навколишньої дійсності, що є значеннєвою основою речення (денотата).

Логічний підхід. У цьому випадку речення зіставляється з структурою логічного стеження - формою думки. У навколишній дійсності людська свідомість виділяє насамперед предмети та їх можливі ознаки, дії, стани, відношення. Конкретна форма аналізу речення при цьому залежить від того, яка логічна теорія лежить в основі. Це може бути: 1. Класична логіка (Аристотеля), що базується на вченні про атрибутивне судження, виділяючи в ньому два основних члени: предикат і суб'єкт. 2. Логіка відношення, що набула популярності у кінці

XIX - на початку XХ ст., за якою основу простого судження становить сукупність субстанцій, пов'язаних між собою певним відношенням.

Семантичний підхід. При такому розгляді структуру речення зіставляють із структурою відрізка дійсності, про яку йдеться в кожному конкретному реченні, бо семантика є виразником відношення мовної форми до позамовних чинників. [42]

Три перераховані підходи взаємопов'язані і доповнюють одне одного. Будь-який зміст виражається відмінностями мовних форм, тому не можна пояснити особливості синтаксичних явищ без детального аналізу їх формальної сторони. 8З іншого боку, мовні форми неможливо детально вивчити без урахування форм мислення і факторів позамовної дійсності.

Головною ланкою синтаксису є просте речення, решта ж одиниць виділяється у межах простого речення (члени речення, словосполучення) або утворюються їх поєднання (складне речення, складне синтаксичне ціле, текст).

У мовознавстві немає єдиного підходу до вивчення речення. Історія вітчизняної синтаксичної науки фіксує спроби представлення речення як одиниці логічної, психологічної та формально-граматичної. Логічний напрям трактував речення як еквівалент логічного судження; прихильники психологічного напряму заперечували таку тотожність, порівнюючи речення з психологічним судженням, тобто поєднання двох уявлень; представники формально-граматичного напряму розглядали речення як один із різновидів словосполучення.

Речення - «це мінімальна комунікативна одиниця, яка складається із слова чи кількох слів, об'єднаних за граматичними знаками, і характеризується відносною смисловою та інтонаційною завершеністю.» [44, с. 308]

Виділення речення як лінгвістичної одиниці базується на таких ознаках: 1) самостійність функціонування; 2) предикативність; 3) інтонаційна оформленість; 4) граматична єдність; 5) завершеність висловлювання. [42]