регистрация / вход

Педагогічні умови стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності

Дослідження проблеми активності студентів до фізкультурної діяльності в педагогічній теорії та практиці вищих педагогічних навчальних закладів. Визначення критеріїв і рівнів сформованості активності, розробка методичних рекомендацій щодо її стимулювання.

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

ПЛАЧИНДА Тетяна Степанівна

УДК378.147: 796

Педагогічні умови стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності

13.00.04 – теорія та методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Кіровоград – 2008

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження . Фізичне виховання молоді на сучасному етапі розвитку суспільства має відображати нові підходи до формування особистості. активність у фізкультурно-оздоровчій діяльності – необхідна умова гармонійного розвитку студентської молоді, що набуває якості цілеспрямованого впливу на конкретну людину згідно її потреб. Фізичне виховання покликане формувати в студентства дбайливе ставлення до власного здоров’я та фізичної кондиційності, комплексно розвивати фізичні й психічні якості, сприяти творчому використанню засобів фізичної культури в організації здорового способу життя.

Одним з важливих завдань національної освіти є підготовка висококваліфікованих педагогічних кадрів. Учитель виконує важливу соціальну функцію – здійснює духовний, розумовий, фізичний розвиток і виховання особистості. Його праця спрямована не лише на організацію навчально-пізнавального процесу, а й на організацію позааудиторної, оздоровчої діяльності учнів, систематичне розв’язання завдань формування активного громадянина. Тому основні напрями розбудови сучасної вищої школи вимагають пошуку ефективних шляхів здійснення професійної підготовки майбутніх учителів, завданням яких є не тільки оволодіння фундаментальними фаховими знаннями, а й сприяння становленню культу здоров’я, виховання фізично, психічно і духовно здорового громадянина держави.

Одним з важливих завдань вищих педагогічних навчальних закладів є формування активності майбутнього вчителя до фізкультурної діяльності, яка зумовлює прояв ініціативності, цілеспрямованості, рішучості, є важливим засобом поліпшення фізичного, психічного здоров’я й, у той же час, одним з показників ефективності процесу професійної підготовки, оскільки ставлення вчителя до фізкультурної діяльності проектується на учнів, є прикладом для наслідування.

Аналіз досвіду освітньої та виховної практики свідчить, що залишається актуальною проблема дефіциту рухової активності, зниження імунітету та поширення пов’язаних з цим захворювань серед студентів вищої педагогічної школи. Зазначені явища зберігають стійку тенденцію, що обумовлюється протиріччям між декларативним та реальним ставленням до фізичної культури, відбиваються на стані здоров’я, фізичному розвитку й підготовці студентів, їхніх ціннісних орієнтаціях, ставленні до власного фізичного та психічного благополуччя і, врешті-решт, на майбутній професійній діяльності.

Найбільш продуктивним підходом до розробки даної проблеми є дослідження внутрішніх резервів активності особистості студента як суб’єкта навчальної та професійної діяльності. Одним з основних джерел активності особистості є стимули, що надають процесу фізичного виховання дієвої спрямованість та суб’єктивно значущої позитивності. Тому формування фізичної культури майбутнього фахівця – це, перш за все, проблема стимулювання активності студентів вищої педагогічної школи до свідомої, особистісно-значущої фізкультурної діяльності.

Здійснений нами теоретичний аналіз психолого-педагогічних досліджень свідчить, що проблема стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності не знайшла належного висвітлення в науково-методичній літературі. Поряд із широким вживанням понять “стимул”, “стимулювання”, “активність”, усе ще не вироблено єдиного погляду на сутність зазначених дефініцій, що не можна вважати виправданим для наук про людину.

Дослідження психолого-педагогічної літератури дозволило встановити, що проблему активності особистості та напрями її формування в процесі навчальної діяльності досліджували психологи: М.Й. Боришевський, Н.П. Галкіна, Ю.А. Міславський, Р.О. Пономарьова, А.В. Кульчицька й ін., а також педагоги: Є.В. Антіпова, В.Є. Гурін, П.І. Ключник, А.Г. Комков, Л.С. Кулигіна, В.І. Лозова, С.Г. Собко тощо.

Для розуміння дії та взаємодії потреб, мотивів і цілей особистості, механізмів їхнього формування в процесі педагогічної діяльності велике значення мають роботи В.К. Бальсевича, М.Я. Віленського, О.Д. Дубогай, В.С. Ільїна, В.Ф. Новосельського, М.В. Симонова, Б.М. Шияна та ін.; питання мотиваційно-ціннісного ставлення до фізкультурної діяльності вивчали А.Г. Ковальов, Г.А. Лещенко, С.О. Сичов, О.І. Смакула, Є.В. Столітенко тощо; різні аспекти формування потреб фізичного вдосконалення в студентів вищих педагогічних навчальних закладів розглянуті в дисертаційних роботах О.П. Внукова, П.І. Щербака та ін.

Проблему самостійних занять фізичними вправами досліджували О.М. Козленко, Г.Б. Мейксон, Г.А. Пастушенко, К.Г. Плотніков, В.В. Шерета та ін.; формування в молоді прагнення до фізичного самовдосконалення розглянуті в дослідженнях М.Д. Зубалія, М.П. Козленка, М.С. Солопчука, В.В. Столітенка, А.Л. Турчака та ін.

Аналіз літературних джерел та дані констатувального експерименту свідчать про те, що проблема педагогічного стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності не була предметом спеціального вивчення. Її актуальність, недостатня розробленість і вимоги сучасної практики й обумовили вибір теми дослідження: “Педагогічні умови стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Пропонована праця є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка “Організаційно-педагогічні умови соціально- професійної підготовки вчительських кадрів” № 0104U 003704.

Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні вченої ради Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (протокол № 4 від 27.11.2006 року) та скоординована Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 3 від 20.03.2007 р.).

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та експериментальна перевірка ефективності педагогічних умов стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності в процесі їхнього фізичного виховання.

Для реалізації поставленої мети визначено такі завдання :

– дослідити проблему активності студентів до фізкультурної діяльності в педагогічній теорії та практиці вищих педагогічних навчальних закладів;

– визначити й експериментально перевірити педагогічні умови та систему заходів стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності в процесі навчальної й позааудиторної роботи;

– визначити критерії і рівні сформованості активності студентів до фізкультурної діяльності;

– розробити методичні рекомендації щодо стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності.

Об’єкт дослідження – процес фізичного виховання студентів вищих педагогічних навчальних закладів.

Предмет дослідження – педагогічні умови стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності.

Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи дослідження:

теоретичні – вивчення, аналіз, систематизація та узагальнення психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження з метою виявлення існуючих підходів до трактування сутності фізкультурної активності студентів;

емпіричні – спостереження, бесіди, анкетування, тестування, опитування студентів та викладачів з метою визначення рівнів активності студентів до фізкультурної діяльності, ставлення викладачів та адміністрації досліджуваних вищих педагогічних навчальних закладів до окресленої проблеми; констатувальний і формувальний етапи експерименту, якісний і кількісний аналіз результатів дослідження, методи математичної статистики застосовувалися з метою обробки проміжних і кінцевих результатів експериментальної роботи.

Дослідження проводилося протягом 2003–2007 років у три етапи.

На першому етапі (2003–2004 рр.) вивчалася психолого-педагогічна література з проблеми дослідження, визначалися мета, об’єкт і предмет дослідження, формулювалася гіпотеза, конкретизувалися завдання, проводився констатувальний експеримент, розроблялася програма формувального експерименту.

На другому етапі (2004–2006 рр.) проводився формувальний експеримент, у ході якого здійснювалася перевірка ефективності визначених педагогічних умов та системи заходів стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності.

На третьому етапі (2006–2007 рр.) проведено аналіз та узагальнення отриманих експериментальних даних, обробку результатів дослідження, сформульовано загальні висновки. Розроблено методичні рекомендації щодо педагогічного стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилася на базі Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини та Криворізького державного педагогічного університету. Загалом дослідженням на різних його етапах було охоплено 395 студентів вищих педагогічних навчальних закладів.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в тому, що вперше уточнено й конкретизовано поняття “фізкультурна діяльність”, “стимулювання”, “активність” та їхній взаємозв’язок у контексті проблеми дослідження; науково обґрунтовано цілісну систему педагогічних умов та заходів, які забезпечують ефективне стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності; визначено критерії та рівні сформованості в студентів активності до фізкультурної діяльності; обґрунтовано методи і засоби стимулювання в студентів активності до фізкультурної діяльності; розроблено діагностику визначення сформованості активності студентів до фізкультурної діяльності.

Практична значущість дослідження полягає в розробці й апробації науково обґрунтованої методики стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності; розробці і впровадженні в практику вищої школи системи заходів педагогічного впливу, що сприяють усуненню негативного ставлення студентів до занять фізичною культурою та спортом; впровадженні в практику методичних рекомендацій щодо стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності в процесі навчальної і позааудиторної роботи.

Результати дослідження можуть бути використані викладачами вищих педагогічних навчальних закладів з метою оптимізації процесу фізичного виховання та професійно-прикладної підготовки майбутніх фахівців.

Вірогідність результатів дослідження та основних висновків забезпечена теоретичною та методологічною обґрунтованістю вихідних положень; відповідністю комплексу методів дослідження його конкретній меті й завданням; використанням комплексу різних взаємодоповнюючих методів дослідження; критичним аналізом фактів, матеріалів і результатів експериментальної роботи, що реально відображають теоретичну й практичну сторони проблеми дослідження; позитивними результатами підвищення активності студентів до фізкультурної діяльності; використанням статистичної обробки емпіричних даних, одержаних у результаті дослідження.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Хід та отримані результати дослідження повідомлялися й обговорювалися на засіданнях кафедр педагогіки, фізичного виховання і оздоровчої фізичної культури Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, кафедрах педагогіки Криворізького державного педагогічного університету та Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини; щорічних звітних наукових конференціях Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка; Всеукраїнській науково-практичній конференції “Перспективи реформування предмету “Фізичне виховання” у вищих навчальних закладах України III-IV рівнів акредитації”, м. Полтава (2004 р.); II Міжнародній науково-практичній конференції “Духовное возрождение физической культуры и спорта”, м. Донецьк (2005 р.); Всеукраїнських науково-практичних конференціях “Валеологічна освіта в навчальних закладах України: стан, напрямки й перспективи розвитку”, м. Кіровоград (2004–2007 рр.); VII Міжнародній науково-практичній конференції “Фізична культура, спорт та здоров’я”, м. Харків (2005 р.); Науково-практичній конференції “Актуальні проблеми фізичного виховання та спорту на сучасному етапі”, м. Чернігів (2006 р.).

Висновки й основні положення дисертації були використані в процесі проведення практичних занять та організації спортивно-масової і фізкультурно-оздоровчої роботи з фізичного виховання в Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка (довідка про впровадження № 306-н від 27.12.2007 р.), Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини (довідка про впровадження № 1528/01 від 28.11.1007 р.) та Криворізькому державному педагогічному університеті (довідка про впровадження № 06-405 від 12.11.2007 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення знайшли відображення в 13 публікаціях, з них 10 одноосібних; 6 опубліковано в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, з яких 4 – одноосібні.

Особистий внесок здобувача. У статті “Використання біологічних ритмів, активного відпочинку, раціонального харчування для поліпшення здоров’я та розумової працездатності студентів”, опублікованій у співавторстві з М.М. Баланом, дисертантці належить дослідження “малих форм” активного відпочинку в зміцненні здоров’я й підвищенні навчальної діяльності студентів.

У статті “Мотиваційні фактори стресу у спортивній діяльності”, опублікованій у співавторстві з Г.А. Лещенком, дисертантці належить визначення ролі позитивного тренувального середовища, а також продуктивної орієнтації на помилки й невдачі у фізкультурно-спортивній діяльності.

У навчально-методичному посібнику “Фізкультурно-оздоровча робота з студентами спеціального навчального відділення у вищій школі”, опублікованому в співавторстві з Г.А. Лещенком, дисертантці належить обґрунтування методів і засобів фізичного виховання студентів з ослабленим здоров’ям; дослідження специфіки фізичного навантаження жінок у “критичні дні” й під час вагітності; впровадження новітніх оздоровчо-фізкультурних систем в процес фізичного виховання студентів вищої школи.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків до них, загальних висновків, списку використаної літератури (222 найменування). Робота містить 19 таблиць, 8 рисунків, 8 додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи складає 221 сторінку, з яких 179 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідної роботи, наукову новизну, теоретичну і практичну значущість результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі – “Теоретичні передумови та проблеми стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності” – проаналізовано літературні джерела з досліджуваної проблеми, сформульовано сутність поняття “стимулювання активності до фізкультурної діяльності”, розкрито роль стимулів у фізкультурній активності особистості, висвітлено емпіричний досвід роботи кафедр фізичного виховання щодо впровадження запропонованих нами педагогічних умов у педагогічних університетах. Визначено критерії, компоненти та рівні сформованості активності до фізкультурної діяльності студентів вищих педагогічних навчальних закладів.

У дослідженні підкреслено, що сучасні уявлення про фізичну культуру особистості не обмежені поняттями здоров’я, розвитку фізичних якостей, функціональними можливостями організму та руховими навичками. Найважливішими складовими формування і розвитку фізичної культури в персоніфікованій формі є світогляд, система цінностей, потреби, мотиваційна сфера особистості, ґрунтовність, глибина знань, здатність реалізовувати в професійній діяльності цінності фізичної культури.

Аналіз праць В.О. Бєляєвої, В.Я. Віленського, О.І. Смакули та ін. свідчить, що мотиваційно-ціннісні орієнтації й прагнення досягнути фізичної досконалості є внутрішніми, прихованими мотивами, які сприяють формуванню фізичної культури майбутнього вчителя. Основу ж змісту фізичної культури визначає практична, діяльна сторона, специфічним ядром якої є відносини, що складаються в процесі фізкультурної діяльності. Активність учителя в цій царині виявляється в характері занять фізичними вправами, спортом і туризмом, в організаторській, пропагандистській, педагогічній, пізнавальній, суддівській діяльності, у самовдосконаленні. Для активності вчителя в будь-якому з вищевказаних видів діяльності характерне прагнення найбільш повно реалізувати свої творчі здібності, зацікавленість у високій якості роботи, ініціативність і відповідальність за її результат.

Аналіз праць В.Г. Асєєва, М.І. Жаворонкової, Є.П. Ільїна, С.О. Сичова та ін. доводить, що особливого значення на сучасному етапі має проблема формування механізмів, що забезпечують пролонговану активність студентів у фізичному вихованні й самовихованні. Серед таких механізмів важливе місце займають стимулювання, мотивування та формування потреб студентів до самостійної фізкультурної діяльності як засобу особистісного розвитку та важливої складової загальної культури особистості.

Вивчення праць Г.І. Круковського, М.Я. Віленського, Р.П. Сафіна та ін. свідчить, що в сучасній системі вищої освіти недостатньо уваги приділяється професійно-прикладній фізичній підготовці, яка є важливим напрямом системи фізичного виховання у вищому навчальному закладі. Відомо, що професійно важливі якості людини в процесі трудової діяльності певною мірою вдосконалюються самі собою. Але ефективність даного процесу значною мірою можна підвищити, якщо необхідні якості розвивати цілеспрямовано, використовуючи для цього методи і засоби фізичного виховання підготовки під час навчання у вищому навчальному закладі. Крім того, варто сформувати у студентів розуміння необхідності та навички виконання зумовлених особливостями їхньої професії фізичних вправ перед початком, у процесі й після трудового дня, що забезпечує поступове входження людини в робочий ритм і підтримку необхідної працездатності під час роботи, а після її закінчення – зняття фізичної втоми та емоційної напруги.

У роботі досліджуються дві концепції активності та їхнє співвідношення з діяльністю. Перший напрям передбачає, що на рівні аналізу людини не взагалі, а особистості як суб’єкта конкретної діяльності, поняття “активність” не тотожне поняттю “діяльність” і є самостійною окремою категорією, що відображає кількісно-якісний бік діяльності особистості. Другий напрям у визначені понять “активність” і “діяльність” полягає в тому, що два поняття ототожнюються, тобто активність визначається як діяльність. Загальним вихідним положенням тут є розуміння їхньої неподільності. Водночас характер співвідношення активності й діяльності різний, що зумовлено різними концептуальними позиціями дослідників.

На нашу думку, незалежно від різних поглядів на співвідношення діяльності й активності – чи містить діяльність активність, чи ці поняття є синонімами, чи діяльність є тільки формою активності – вона складає провідну утворюючу активності особистості.

У ході дослідження визначено, що стимуляцією певної діяльності людини є актуалізація однієї або кількох значущих для даної особи потреб, а також задоволення останніх необхідністю виконання (тим, кого стимулюють) дій, бажаних для того, хто стимулює. Установлено, що формування стійких звичок поведінки, діяльності, у кінцевому підсумку, потреб – це поступовий процес, що вимагає певного часу. Тому й стимули людської діяльності повинні використовуватися послідовно, “заслужено”, адекватно ситуації в повній відповідності з діями та вчинками особистості згідно з відомою формулою “від простого до складного” чи “від менш значущого до більш значущого”.

Важливими чинниками технології стимулювання є його періодичність та оптимальна насиченість стимулами різних рівнів і видів певних стимулювальних ситуацій. Дотримання принципу оптимальності в стимулюванні на практиці означає, наприклад, відсутність як захвалювання за успіхи, так і надмірного критиканства за недоліки в діяльності, а також перенасичення стимулювальних ситуацій надмірним контролем, який викликає в стимульованих почуття педантичної опіки, не сприяє формуванню умінь і потреби самостійно приймати рішення. Тому цілком закономірно серед важливих для індивідів стимулів виокремлено стимулювання довір’ям і делегуванням повноважень. При недостатній періодичності стимулювання ефективність діяльності знижується.

Одним з головних завдань процесу стимулювання є активізація фізкультурного інтересу, оскільки без цього психологічного механізму не може здійснюватися розвиток мотиваційної та емоційної сфер людини у фізкультурній діяльності. Розв’язання даної проблеми поєднано з двома головними завданнями при підготовці студентів до професійної діяльності та організації самостійного життя: по-перше, сприяти найбільш повноцінному відображенню й розкриттю у свідомості студентів значення фізкультурної діяльності для майбутнього професійного та особистісного становлення; по-друге, на цій основі спонукати та підтримувати відповідне ставлення до всіх структурних компонентів фізкультурної діяльності, яке було б наповнене готовністю самостійно здобувати інформацію, вільно оперувати набутими фізкультурними знаннями, реалізовувати уміння та навички у практичній діяльності. Розв’язання цих завдань у значній мірі забезпечує поєднання розвитку й навчання, показником та однією з форм відображення якого є фізкультурний інтерес.

У другому розділі – “Організаційно-педагогічне забезпечення стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності” – розв’язувались такі завдання: вивчався стан прояву фізкультурної активності студентів у навчальній та позааудиторній діяльності; досліджувалися фактори, що впливають на рівень активності студентів до фізкультурної діяльності; визначалися критерії та рівні активності студентів до фізкультурної діяльності.

Під час констатувального експерименту з’ясовувався рівень усвідомлення студентами значення активності у фізкультурній діяльності для професійного й особистісного становлення та визначалася значущість для них позааудиторних форм фізкультурної діяльності. Крім педагогічних спостережень, індивідуальних і групових бесід, для студентів були розроблені окремі анкети. Аналіз відповідей на них дає підстави стверджувати, що у структурі вільного часу студентів все більшої популярності набувають комп’ютерні ігри, перегляд телепередач, інші форми пасивного дозвілля; збільшується інтенсивність навчання, знижуються реальні можливості залучення молоді до фізичної культури та спорту через доступні раніше спортивні секції, гуртки, туризм; у студентів відсутнє чітке розуміння поняття “фізкультурна діяльність”, що свідчить, про їхню недостатню поінформованість стосовно даного питання; визнання студентами значущості фізичної культури в житті особистості не завжди підкріплено реальним позитивним ставленням до відповідного навчального предмету; значна частина студентів (приблизно третина опитаних) відчувають на заняттях певний дискомфорт; незважаючи на позитивні відповіді студентів стосовно важливості фізкультурної діяльності для майбутньої професії, практично жоден з опитуваних не дав розгорнутої відповіді на питання про конкретний вплив занять фізичною культурою вчителя на його професійну діяльність; найбільш значущими для студентів є форми позааудиторної фізкультурної діяльності, які безпосередньо пов’язані зі спортом, забезпечують їм високий статус серед ровесників, сприяють фізичному вдосконаленню, спонукають до прояву творчості, підвищують емоційний фон тощо.

Факторами, що визначають потреби, інтереси й мотиви включення студентів у фізкультурну діяльність, є: стан матеріальної спортивної бази, спрямованість навчального процесу і зміст занять, рівень вимог навчальної програми, особистість викладача, власний стан здоров’я, частота проведення занять, їхня тривалість та емоційне забарвлення тощо.

Програма дослідження передбачала вивчення мотивів занять фізичною культурою і спортом студентів. Враховуючи, що поняття “спорт” і ”фізична культура” мають багато спільного, методологічну базу було розширено за допомогою методик, що використовуються в психології спорту, з певною адаптацією. За основу вивчення мотивів було взято методику “Мотиви занять спортом” А.В. Шаболтаса. Дана методика дає можливість дослідити мотиви включення особистості у фізкультурно-спортивну діяльність.

За результатами дослідження, найбільш значущими для даного контингенту студентів є мотиви емоційного задоволення, фізичного та соціального самоствердження. Найменш сформованими є спортивно-пізнавальні та громадсько-патріотичні мотиви. Різниця між найбільш і найменш значущими групами мотивів є достатньо суттєвою і становить 32%. Не можна не відзначити той факт, що мотив підготовки до професійної діяльності займає в структурі мотивації до занять фізичною культурою і спортом тільки 7 рангове місце. Дослідження, проведене за обраною методикою, дає підстави стверджувати, що в цілому мотивація занять фізичною культурою та спортом у значної кількості опитаних студентів знаходиться на низькому рівні, оскільки студенти не сприймають заняття фізичною культурою та спортом як засіб особистісного розвитку, самовдосконалення й підготовки до майбутньої професійної діяльності.

Виходячи з аналізу теоретичного матеріалу і результатів констатувального експерименту, основним завданням формувального етапу дослідження була розробка такого організаційно-методичного забезпечення дисципліни “Фізичне виховання”, що сприяє усвідомленню студентами різнобічного впливу фізкультурної діяльності на особистісний розвиток та професійне становлення. Із цією метою теоретично розроблені та практично обґрунтовані умови формування активності студентів до фізкультурної діяльності.

Схематично взаємозв’язок і взаємозумовленість компонентів системи заходів: мети, обов’язкових занять та позааудиторних форм діяльності, педагогічних умов стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності та результату – зображено на рис. 1.

Зважаючи на складність процесу формування активності студентів до фізкультурної діяльності, його залежність від багатьох чинників, у дослідженні запропоновані такі педагогічні умови, поєднані сутнісними зв’язками:

1. Впровадження в практику викладання методів і засобів активізації студентів до фізичної культури та спорту.

2. Розширення сфери фізкультурної діяльності студентів за рахунок позааудиторних форм роботи.

3. Забезпечення тісного взаємозв’язку фізичного виховання з професійною орієнтацією особистості майбутнього педагога, де фізкультурна діяльність – один із способів реалізації професійних планів і намірів, життєвого призначення, умова успішного виконання соціальних і професійних функцій.

Перша умова сприяє зацікавленню студентів фізичною культурою та спортом, збудженню фізкультурного інтересу, актуалізації потреби у фізичному самовдосконаленні.

Друга умова спрямована на збудження внутрішніх механізмів активності до фізкультурної діяльності для прояву своїх прагнень, намагань, вияву вольових якостей у позааудиторній роботі.

Третя умова розширює простір для виявлення активності, творчості в майбутній педагогічній діяльності.

Подальша робота була спрямована на послідовне обґрунтування й детальний аналіз кожної із зазначених педагогічних умов. Для реалізації педагогічної умови – “Впровадження в практику викладання методів і засобів активізації студентів до фізичної культури та спорту“ – у роботі з експериментальними групами використовувалися такі стимулювальні впливи: створення ситуації успіху для кожного студента; заохочення і покарання; створення позитивного емоційного фону на занятті; диференційований підхід до розвитку рухових умінь студентів; оцінка; гласність досягнень; використання різноманітних засобів, прийомів і методів організації студентів на академічних заняттях; застосування ігрового та змагального методів на етапі вдосконалення вивчених рухів; виконання фізіологічних дослідів і педагогічних спостережень, пояснення фізіологічної суті та значення вправ, що виконуються.

Для реалізації другої педагогічної умови – “Розширення сфери фізкультурної діяльності студентів за рахунок позааудиторних форм роботи” – проводилася: робота з формування вмінь та навичок самостійно займатися

Наступна педагогічна умова – “Забезпечення тісного взаємозв’язку фізичного виховання з професійною орієнтацією особистості майбутнього спеціаліста, де фізкультурна діяльність – один із способів реалізації професійних планів і намірів, життєвого призначення, умова успішного виконання соціальних і професійних функцій” – реалізовувалась розкриттям перед студентами значення як відповідного предмету в цілому, так і окремих його завдань для майбутньої професійної діяльності. До числа останніх віднесено, як найбільш актуальні, два завдання: розкриття перед студентами значення використання фізичних вправ у формуванні елементів педагогічної майстерності та з метою профілактики професійних захворювань.

Формувальний експеримент проводився з метою перевірки ефективності запропонованої системи заходів стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності. Її ефективність визначалася шляхом порівняння результатів експериментальної та контрольної груп й оцінювання статистичної достовірності різниці сформованості активності до фізкультурної діяльності на початку та в кінці дослідження за допомогою методів математичної статистики.

Експериментальні дані, що характеризують рівень сформованості активності студентів до фізкультурної діяльності представлені в табл. 1. Отримані перед початком формувального експерименту результати щодо сформованості активності до фізкультурної діяльності в студентів експериментальної та контрольної груп практично не відрізнялися. Так, в експериментальній групі з високим рівнем активності було виявлено 9 студентів, що складає 6,2%, з достатнім рівнем – 40 осіб (27,4%), середнім – 42 (28,8%), низьким – 55 (37,6%). У контрольній групі ці показники були близькими: з високим рівнем – 11 студентів (7,2%), з достатнім – 41 (27,1%), середнім – 42 (27,6%), низьким – 58 (38,1%).

У кінці експериментального дослідження кількість студентів, у котрих було виявлено низький рівень активності, зменшилася в експериментальній – до 7 осіб (4,8%), у контрольній – до 47 (31,1%).

Позитивними були кількісні та якісні зміни в студентів з достатнім і середнім рівнем сформованості активності. Якщо на початку дослідження таких студентів було в експериментальній групі відповідно 40 (27,4%) і 42 (28,8%), а в контрольній – 41 (27,1%) і 42 (27,6%), то в кінці в експериментальній – 58 (39,7%) з достатнім і 37 (25,4%) з середнім рівнем, а в контрольній – 45 (29,6%) та 46 (30,3%) осіб відповідно. Наведені цифрові дані свідчать, що значної різниці в кількісних показниках по даним рівням не виявлено. Але якщо простежити якісні зміни серед студентів експериментальної та контрольної груп, варто зауважити, що отримані показники складені значною мірою за рахунок “переходу” в експериментальних групах студентів з низьким рівнем активності до груп з більш високим рівнем сформованості даної якості. Наочно отримані дані представленні у вигляді діаграми (рис. 2).


Таким чином, результати проведеного дослідження є підставою для таких висновків:

1. Вивчення педагогічної теорії та практики фізичного виховання у вищих педагогічних навчальних закладах свідчить, що у вирішенні завдань стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності існує низка проблем методологічного та практичного характеру. Протиріччя між декларативним і реальним ставленням до фізичної культури відбивається на стані здоров’я, фізичному розвитку й підготовленості студентів, їхніх ціннісних орієнтаціях, ставленні до власного фізичного та психічного благополуччя, майбутній професійній діяльності.

2. Стимулювання активності до фізкультурної діяльності вимагає врахування у навчально-виховному процесі таких напрямів впливу: особистісного (формування адекватної самооцінки, позитивної Я-концепції, розвиток гуманістичної спрямованості студента), професійного (оволодіння елементами професійної техніки), профілактичного (оволодіння прийомами і засобами попередження професійних захворювань), активізуючого (підвищення працездатності), релаксуючого (засвоєння прийомів релаксації, подолання психофізіологічних бар’єрів), соціального (засвоєння навичок міжособистісної взаємодії, вмінь співпраці в колективах).

3. У процесі дослідно-експериментальної роботи доведено, що стимулюванню активності студентів до фізкультурної діяльності сприяє дотримання наступних педагогічних умов, пов’язаних сутнісними зв’язками:

– впровадження у практику викладання методів і засобів активізації студентів до фізичної культури та спорту;

– розширення сфери фізкультурної діяльності студентів за рахунок позааудиторних форм роботи;

– забезпечення тісного взаємозв’язку фізичного виховання з професійною орієнтацією особистості майбутнього педагога, де фізкультурна діяльність – один із способів реалізації професійних планів і намірів, життєвого призначення, умова успішного виконання соціальних і професійних функцій.

4. Доведено, що стимулюванню активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності сприяє взаємопов’язана система академічних занять та позааудиторних форм діяльності, а саме: ранкова гігієнічна гімнастика, фізкультхвилинки під час самостійних занять, прогулянки, заняття у групах загальної фізичної підготовки, секційні заняття з різних видів спорту, спортивні змагання, спортивно-розважальні свята, туризм, самостійна робота з розвитку фізичних якостей.

5. Для визначення рівня сформованості активності студентів до фізкультурної діяльності у дослідженні встановлено такі критерії: ставлення до навчальної дисципліни “Фізичне виховання”; сформованість мотивів фізкультурної діяльності; систематичність самостійних занять фізичними вправами; динаміка фізичного розвитку студентів протягом формувального експерименту.

На основі встановлених критеріїв у дослідженні визначено наступні рівні активності студентів до фізкультурної діяльності: низький (негативно-конфронтаційний); середній (адаптивно-репродуктивний); достатній (активно-репродуктивний); високий (активно-творчий).

6. Реалізація обґрунтованих педагогічних умов та системи дієвих заходів надали змогу досягти позитивної динаміки змін у сформованості активності до фізкультурної діяльності. У студентів експериментальної групи зафіксовано істотне підвищення рівня сформованості досліджувальної якості значною мірою за рахунок “переходу” студентів з низьких до груп з більш високим рівнем даної якості. По всім визначеним критеріям активності до фізкультурної діяльності студенти контрольної групи залишились на рівні близькому до початкового.

7. Основою методичних рекомендацій щодо стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності є:

– використання інтегральної оцінки визначення ефективності фізичного виховання і дотримання принципу стимулювання діяльності на основі особистих досягнень. Відповідно до даного принципу темпи приросту основних показників фізичної підготовленості студентів необхідно планувати лише на основі їх індивідуальних результатів;

– впровадження у навчально-виховну роботу наступних методів і засобів активізації фізкультурної діяльності: створення ситуації успіху, позитивного емоційного фону на заняттях; урізноманітнення засобів, спеціальних методів фізичного виховання та форм організації академічних занять; стимулювання студентів заохоченням, покаранням, довірою, гласністю досягнень, оцінкою; виконання фізіологічних дослідів і педагогічних спостережень;

– формування у студентів умінь, необхідних для організації самостійної фізкультурної діяльності, а саме: постановка мети, планування, розвиток основних фізичних якостей, контроль за функціональним станом організму під час занять фізичними вправами та після них;

– поєднання теоретичної та практичної підготовки студентів, яка моделює професійно-педагогічну діяльність майбутніх учителів;

розширення сфери позааудиторної фізкультурної діяльності, основні напрямки удосконалення якої включають: методичне забезпечення фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи студентів; підготовку фізкультурного активу, який здійснює керівництво даним процесом; системне планування фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової діяльності у гуртожитку, на факультеті, в університеті; участь студентів в організації та проведенні спортивних змагань, свят, туристичних походів тощо;

розкриття перед студентами значення навчальної дисципліни “Фізичне виховання” в цілому й окремих її завдань для майбутньої професійної діяльності, а саме: розширення знань студентів про функції фізичних вправ у формуванні елементів педагогічної майстерності та у профілактиці професійних захворювань.

8. У стимулюванні активності студентів до фізкультурної діяльності визначальне місце відіграє особистість викладача фізичного виховання. Багатство його професійної культури та педагогічної майстерності має забезпечувати такі способи і прийоми педагогічного впливу, які збагачують емоційний досвід студентів, розвивають уяву, підвищують інтерес, формують у них особистісне ставлення до практики фізичного виховання.

Таким чином, отримані результати свідчать про ефективність впливу обґрунтованих нами педагогічних умов та системи заходів на процес стимулювання активності студентів до фізкультурної діяльності..

Проведене дисертаційне дослідження не претендує на вичерпне розкриття всіх поставлених завдань. Вони багатоаспектні, їх глибоке висвітлення вимагає подальшого вивчення. Так, потребують дослідження проблеми стимулювання активності до фізкультурної діяльності з врахуванням гендерних, соціально-демографічних, регіональних чинників; екстраполяція отриманих даних на інші галузі професійної підготовки майбутнього фахівця.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ З ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Статті в наукових фахових виданнях:

1. Балан М.М., Плачинда Т.С. Використання біологічних ритмів, активного відпочинку, раціонального харчування для поліпшення здоров’я та розумової працездатності студентів // Наукові записки. – Серія: Педагогічні науки. – Вип.49. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка. – 2004. – С. 148–151.

2. Плачинда Т.С. Проблеми ставлення студентської молоді до занять фізичною культурою // Наукові записки. – Серія: Педагогічні науки. – Вип. 54. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В.Винниченка. – 2004.– С. 142–146.

3. Плачинда Т.С. Формування позитивного ставлення студентської молоді до занять фізичною культурою // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. за ред. Єрмакова С.С. – Харків-Донецьк: ХДАДМ (ХХПІ). – 2005. – №10. – С. 47-50.

4. Плачинда Т.С. Формування мотивації до фізкультурної діяльності у студентської молоді як умова позитивного ставлення до занять фізичною культурою // Слобожанський науково-спортивний вісник. – Вип. 8. – Харків: ХДАФК. – 2005. – С. 308-312.

5. Плачинда Т.С., Лещенко Г.А. Мотиваційні фактори стресу у спортивній діяльності // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка. – Вип. 35. Серія: педагогічні науки. – Чернігів: ЧОПУ. – 2006. – № 35. – С. 308 – 312.

6. Плачинда Т.С. Ставлення студентів до фізичної культури та спорту в процесі їх фізичного виховання // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи: Зб. наук. пр. Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. – Умань: РВЦ “Софія”. – 2007. – № 23. – С. 40-45.

Методичні рекомендації

7. Плачинда Т.С. Основи бадмінтону: Навчально-методичний посібник. –Кіровоград: РВВ КДПУ імені Володимира Винниченка, 2006. – 52 с.

8. Лещенко Г.А., Плачинда Т.С. Фізкультурно-оздоровча робота з студентами спеціального навчального відділення у вищій школі: Навчально-методичний посібник. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2007. – 141с.

Матеріали науково-практичних конференцій

9. Плачинда Т.С. Валеологічні основи організації навчального процесу студентів // Валеологічна освіта в навчальних закладах України: стан, напрямки й перспективи: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка. – 2004.– С. 86-90.

10. Плачинда Т.С. Фізична культура як умова зміцнення функціонального стану здоров’я студентської молоді // Перспективи реформування предмету “Фізичне виховання” у вищих навчальних закладах України III-IV рівнів акредитації: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Полтава. – 2004. – С. 61-62.

11. Плачинда Т.С. Про стан сформованості навичок здорового способу життя у студентської молоді // Валеологічна освіта в навчальних закладах України: стан, напрямки й перспективи: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка. – 2005. – С. 107-110.

12. Плачинда Т.С. Фізичне виховання студентів вищих навчальних закладів // Валеологічна освіта в навчальних закладах України: стан, напрямки й перспективи: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка. – 2006. – С. 50-53.

13. Плачинда Т.С. Роль стимулів у фізкультурній активності молоді // Валеологічна освіта в навчальних закладах України: стан, напрямки й перспективи: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка. – 2007. – С. 98-101.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий