Аудит ефективності діяльності комерційних банків за міжнародними стандартами (стр. 1 из 2)

Аудит ефективності діяльності комерційних банків за міжнародними стандартами

Баланси комерційних банків є інформаційною базою для аудиту діяльності банківських установ, визначення показників ліквідності, надійності і ступеня фінансової стабільності в ринковій економіці. Методика аудиту балансу банку і системи показників, що характеризують його роботу, має всебічно охоплювати діяльність комерційного банку.

Інтеграція економічних відносин зарубіжних країн має відповідний вплив на діяльність комерційних банків України. При цьому виникають фінансові труднощі і навіть банкрутство одних банків і поява на міжнародних валютних та кредитних ринках інших банків переважно з країн, які розвиваються, і де грошово-кредитна і банківська системи характеризуються нестабільністю. Тому при аудиті доцільно вивчати системи показників оцінки ефективності діяльності тих зарубіжних банків, які мають фінансові стосунки з комерційним банком України, діяльність якого перевіряють.

Аудит показників ефективності діяльності комерційних банків провадиться з метою одержати відповіді на такі запитання:

· який ступінь участі власних коштів банку в операціях, що він виконує;

· який рівень ліквідності банку, його спроможність реалізації своїх активів для покриття взятих зобов'язань (відтік залучених коштів);

· які вкладення коштів банку в операції з підвищеним ступенем ризику.

Крім того, вивчаються показники, які характеризують прибутковість і рентабельність банківських операцій, ступінь участі банку в операціях на грошовому ринку, рівень менеджменту тощо.

Аудит балансу комерційного банку включає дві основні стадії:

· перевірку достовірності даних балансу про майно банку та його зобов'язання, уточнення змісту статей балансу з урахуванням чинної номенклатури рахунків бухгалтерського обліку, а також перегрупування статей балансу з метою складання аналітичного балансу-нетто (такого, що зазнав рекапітуляції, тобто очищення від регулюючих і контрарних статей);

· зіставлення даних балансу і показників, що характеризують діяльність і фінансове становище банку, який контролюють, з аналогічними даними за кілька попередніх років, а також з показниками діяльності інших комерційних банків.

Аудит тенденцій і факторів, що впливають на формування таких показників діяльності банку, який перевіряють, полягає у визначенні ліквідності, прибутковості, достовірності капіталу, ступеня ризикованості активів, рівня менеджменту. Це дає змогу визначити загальний рейтинг комерційного банку серед інших банків, охарактеризувати його діяльність щодо надійності.

За кордоном вимоги до надійності комерційних банків встановлені законодавством, передбачений орган банківського нагляду, наділений певними правами для забезпечення стабільності всієї банківської системи. В порядку нагляду за діяльністю зарубіжних комерційних банків регулярно контролюють такі аспекти банківської діяльності:

· порядок ліцензування;

· зміст і строки подання звітності комерційними банками в органи контролю;

· додержання нормативів з достатності капіталу, концентрації кредитів, ліквідності балансу;

· обов'язкове визначення ризикованості активів і створення адекватних резервів;

· встановлення відповідальності керівництва банку за неефективне управління;

· надання гласності

· результатів роботи банку, підтверджених аудиторами.

Результати перевірки комерційних банків органами нагляду та рейтинг надійності цих банків є конфіденційною інформацією і не підлягають широкому розголошенню.

В Україні нагляд і контроль за банківською діяльністю Законом України "Про банки і банківську діяльність" покладено на Національний банк України (НБУ). Відповідно до цього Закону в НБУ функціонує Департамент з нагляду за діяльністю комерційних банків. У складі Департаменту створені управління методології і координації банківського нагляду та аудиту і управління інспектування комерційних банків. Ці структурні підрозділи НБУ здійснюють нагляд за діяльністю комерційних банків.

У розвинених країнах системи рейтингової діяльності формувалися протягом тривалого часу. Найпоширенішим методом рейтингової оцінки комерційних банків є метод інформаційного спостерігача. Відповідно до цього методу рейтинг банку визначається за такими показниками: якість управління і обслуговування, фінансова стабільність, обсяг довгострокових інвестицій, спроможність до інновацій, громадська екологічна відповідальність та ін.

Найбільш поширеною у зарубіжній практиці є американська стандартизована рейтингова система САМЕL. Назва її складена з початкових букв тих показників діяльності банків, які використовуються в контролі:

С - capital (капітал), А - assets (активи), М - management (управління), Е - earnings (доходність), L - liquidity (ліквідність).

Відповідно до цієї системи діяльність комерційного банку оцінюється за п'ятибальною системою. Найбільш надійні банки отримують оцінку 1, а банки, близькі до банкрутства, - 5. Аналізують показники у динаміці і порівнюють їх з показниками кращих банків у відповідній групі.

У системі САМЕL капітал банку розглядається як важливий елемент і оцінюється, виходячи з обсягу ризикованих активів, критичних і неякісних активів, очікуваного зростання банку, якості управління активами. Власний капітал банку вважається головним джерелом захисту вкладів юридичних і фізичних осіб у випадку банкрутства, що зумовлює зворотну залежність між величиною капіталу і ризиком банку. Отже, чим вища питома вага ризикованості активів у балансі банку, тим більшим має бути його власний капітал.

Водночас випуск більшої кількості акцій порівняно з оптимальною потребою у власних коштах негативно позначається на діяльності банку. Дешевше і вигідніше залучити кошти вкладників, ніж нарощувати власний капітал. Тому керівники окремих банків прагнуть знайти співвідношення між величиною капіталу та іншими статтями балансу банку.

Для оцінки достатньої величини банківського капіталу використовують різні методики. Показник, який найширше застосовується у практиці американських банків, - це відношення капіталу до суми депозитів. З розвитком банківської системи почав застосовуватися новий показник - коефіцієнт відношення капіталу до ризикованих активів, при розрахунку якого із суми активів у знаменнику виключаються найбільш ліквідні елементи: каса банку і портфель державних цінних паперів. Нормативна величина цього коефіцієнта встановлюється у межах 15%.

Останніми роками регулюючі банківські органи США - Федеральна резервна система, Контролер грошового обігу і Федеративна корпорація по страхуванню депозитів - почали застосовувати більш складні критерії оцінки банківського капіталу та його достатності. Активи відповідно до нових підходів почали диференціювати залежно від ступеня пов'язаного з ними ризику. Чим більше ризик стосується певного виду активів, тим більша частка суми цих активів використовується при розрахунку "капітал/активи". Подібна практика оцінки достатнього капіталу з урахуванням ризику за різними видами активів уже застосовується українським! і комерційними банками.

У 80-і роки методологія оцінки банківського капіталу стала предметом дискусії у міжнародних фінансових організаціях. Мета полягала у розробці загальних критеріїв достатності капіталу, прийнятних для різних суб'єктів банківської співдружності незалежно від належності їх до певної країн. У 1989 р. Банк міжнародних розрахунків у Базелі затвердив основні критерії і стандарти оцінки банківського капіталу.

Головним узагальнюючим показником достатності капіталу, згідно з Базелевською угодою, є коефіцієнт ризикованих активів, який обчислюється за таким розрахунком:

"Ваги" у знаменнику формули залежать від категорії активів, диференційованих за ступенем ризику, та зміни їх від О до 100 %. Крім балансових активів за ступенем ризику оцінюються також забалансові статті. При розрахунку цього коефіцієнта застосовують два показники капіталу банку.

Базовий капітал, або капітал першого рівня, до складу котрого входять прості акції, вкладення у консолідовані дочірні підприємства (менше ніж 50 % акцій).

Додатковий капітал, або капітал другого рівня, який включає:

· статутні й офіційні резерви;

· безстрокові і довгострокові привілейовані акції (з початковим строком у 20 і більше років);

· зобов'язання, конвертовані в обов'язковому порядку;

· боргові зобов'язання другої черги та середньострокові привілейовані облігації (від 7 років).

Згідно із вказівками контрольних органів до 1992 р. загальний капітал (першого і другого рівнів) мав бути не менше ніж 8 % від суми активів, скоригованих за ступенем ризику. Не менше половини загального капіталу має становити базовий капітал.

Для виявлення банків, що мають труднощі із забезпеченням необхідного рівня ліквідності з недостатнім капіталом, у США використовують коефіцієнт "капітал/активи", причому із суми капіталу і резервів вираховують величину "неякісних активів", тобто активів, віднесених до категорії нижче від встановлених стандартами, сумнівних і безнадійних. У цьому разі так званий чистий коефіцієнт становить:

Чистий коефіцієнт має бути не менше ніж 2,74 %, у противному разі банк потрапляє до списку банків, які мають фінансові труднощі.

Практика показує, що сама по собі достатність капіталу не виключає можливості банкрутства банку. Щоб банк залишився життєздатним, збитки від операцій та інвестицій мають покриватися за рахунок прибутку. Необхідно враховувати відношення між витратами на залучення коштів і доходами, які можна отримати від вкладення цих коштів. Отже, взаємозв'язок між управлінням активними і пасивними операціями та підтриманням певного рівня достатності капіталу має вирішальне значення для прибутковості банку.