регистрация /  вход

Проблема індивідуалізації на уроках фізичної культури (стр. 1 из 4)

Проблема індивідуалізації на уроках фізичної культури

План

Вступ

1. Теоретичні основи питання про індивідуальний підхід до дітей

1.1 Погляди педагогів на індивідуальний підхід виховання

1.2 Облік індивідуальних особливостей у різні вікові періоди

2. Методика проведення занять з урахуванням індивідуального підходу

2.1 Принцип доступності в індивідуальному підході виховання школярів

2.2 Диференційоване навчання в реалізації індивідуального підходу

Висновки

Література


Вступ

Вищою цінністю нашого суспільства є людина. Увага до виховання людини, турбота про всебічний розвиток її здібностей, вдосконалення особистих якостей уходить в коло проблем сучасного суспільства. Існування індивідуальних відмінностей між людьми – факт очевидний. Необхідність індивідуального підходу викликана тією обставиною, що будь-яка дія на дитину заломлюється через його індивідуальні особливості, через «внутрішні умови», без урахування яких неможливий по-справжньому дієвий процес виховання. Всебічний розвиток кожної людини – програмна мета нашого суспільства – припускає як важливу умову виявлення творчого потенціалу особи, формування індивідуальності як вищого рівня її розвитку. Кожна людина повинна мати можливості виявити себе. У цьому зацікавлені й окрема особистість, і все суспільство. Вікові ролі людського чинника в розвитку нашого суспільства поставило питання про індивідуальну роботу як важливій формі виховання. Індивідуальний підхід ніяк не протистоїть принципу колективності – основному принципу не тільки виховання, але й всього устрою нашого життя.

Індивідуальний підхід це не разовий захід. Він повинен пронизувати всю систему дії на дитину, і саме тому це загальний принцип виховання. Разом з тим в різних сферах виховання й навчання цей підхід виявляється в різній мірі. Індивідуальний підхід націлений у першу чергу на зміцнення позитивних якостей і усунення недоліків. При умінні й своєчасному втручанні можна уникнути небажаного, болісного процесу перевиховання.

За допомогою індивідуального підходу можна знайти «ключ» до кожної дитини. Індивідуальний підхід – один з головних принципів педагогіки. Сама проблема індивідуального підходу носить творчий характер, але існують основні моменти при здійсненні диференційованого підходу до дітей.

Об'єкт: цілеспрямований процес виховання дітей різного шкільного віку.

Предмет: методи і прийоми індивідуального підходу до дітей в процесі виховання в умові школи.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати вплив індивідуальної дії на виховання й розвиток дитини.

Гіпотеза: за допомогою використання індивідуального підходу у фізичному вихованні дітей, можна добитися кращого результату у вихованні всебічно розвиненої особистості.

Завдання:

1. Теоретично обґрунтувати значення й роль індивідуального підходу у вихованні і навчанні дітей шкільного віку.

2. Розкрити роль педагога в здійсненні індивідуального підходу.

3. Виявити індивідуально-психологічні особливості дитини.

Теоретичне значення дослідження полягає у вивченні індивідуального підходу у фізичному вихованні школярів.

Практична значущість дослідження полягає у використанні принципу доступності та прийомів диференційованого навчання у фізичному вихованні учнів та використанні матеріалу роботи для педагогічних училищ та вчителів шкіл.

Структура роботи. Курсова робота викладена на 27 сторінках комп’ютерного набору, містить 1 таблицю. Складається із вступу, двох розділів, висновків, списку літератури. У роботі використано 20 літературних джерел.

1. Теоретичні основи питання про індивідуальний підхід до дітей

1.1 Погляди педагогів на індивідуальний підхід виховання

Проблемі індивідуального підходу у вихованні дітей приділяли увагу багато представників прогресивної педагогіки, як російської, так і зарубіжної.

Вже в педагогічній системі Я.А. Коменського – великого чеського педагога – чітко позначені положення про те, що весь процес навчання і виховання дітей необхідно будувати з урахуванням їх вікових і індивідуальних особливостей і виявляти ці особливості шляхом систематичних спостережень. [8]

Російський педагог К.Д. Ушинській розробив обширну методику прийомів індивідуального підходу до дітей, основи профілактичної роботи з виховання корисних звичок. У той же час він висловив думку, що в складному процесі індивідуального підходу до дитини не можна давати якісь певні рецепти, тим самим, підкресливши творчий характер рішення проблеми. [8]

Педагоги і громадські діячі дореволюційної Росії приділяли увагу розробці теоретичних положень індивідуального підходу. Так, Е.Н. Водовозова вказувала на необхідність знання вихователями і батьками наукових основ психології і фізіології дитини, для того, щоб уміти всебічно аналізувати її вчинки. У вихованні дітей вона відводила велику роль праці, вважаючи її найдієвішим, найкращим виховним засобом. Разом з тим вона також попереджала, що неможливо виробити єдині правила підходу до всіх дітей, без виключення, оскільки діти за своїми індивідуальними особливостями дуже різні. [5]

Критично використовуючи спадщину дореволюційної педагогіки Н.К. Крупськая розглядала розвиток індивідуальних якостей кожної дитини як обов'язкову й необхідну умову її всебічного виховання. [7]

А.С. Макаренко вважав принцип індивідуального підходу до дітей дуже важливим при розвязанні ряду педагогічних проблем, наприклад при організації і вихованні дитячого колективу, трудовому вихованні дітей, у грі. Він дійшов висновку, що, здійснюючи загальну програму виховання особистості, педагог повинен вносити в неї «корективи» відповідно до індивідуальних особливостей дитини. Загальне й особливе в характері людини тісно переплітаються, утворюючи так звані 'заплутані вузли'. Цим визначенням А.С. Макаренко підкреслював складність індивідуального підходу до дітей. Він вважав, що в процесі виховання й навчання необхідно орієнтуватися на позитивні якості дитини – це головна точка опори в загальній системі виховання й в індивідуальному підході до дітей. Тому у кожної дитини, перш за все, потрібно виявити позитивні сторони характеру її вчинків і на цій основі укріплювати в неї віру у власні сили і можливості. [13]

Величезна заслуга А.С. Макаренка полягає в тому, що він не тільки обґрунтував, але і фактично здійснив в своїй практичній діяльності основні положення індивідуального підходу до дітей. Розвиток індивідуальності А.С. Макаренко пов'язував не тільки з особливостями людини, але з її темпераментом, з рисами вдачі.

Цілі індивідуального виховання полягають у визначенні й розвитку особистих здібностей і направленостей в галузі не тільки знання, але й характеру. Методологічне обґрунтування і теоретичні положення в працях А.С. Макаренка, є результативними для подальшого розвитку в педагогіці проблеми щодо індивідуального підходу до дітей. Розкривши сутність індивідуального підходу у вихованні, встановивши його зв'язок з життям, він обґрунтував положення про те, що методи індивідуального підходу в процесі виховання й навчання залежать від загальної мети і завдань виховання, обліку вікових та індивідуальних особливостей і характеру діяльності дитини.

Індивідуальний підхід до дітей здійснювався ним у плані проектування кращих якостей особистості, а не тільки як процес перевиховання і виправлення недоліків.

Проблема індивідуального підходу до дітей одержала всебічний розвиток у практичному досвіді й в педагогічному вченні В.А. Сухомлинського. Він підкреслював важливість розвитку індивідуальної своєрідності особистості дитини. [14]

Психологи О.В. Запорожец, А.Н. Леонтьєв, А.А. Люблінська, Д.Б. Эльконін та інші займалися проблемою індивідуального підходу у зв'язку з рішенням завдань формування особистості. [13]

Науковими дослідженнями доведено, що існує пряма залежність між фізичним, розумовим і естетичним розвитком людини.

Фізичне виховання тісно пов'язане з вдосконаленням органів чуття, зору, слуху, що в свою чергу має глибокий вплив на розумовий розвиток і формування характеру людини.

Фізичне виховання тісно пов'язане з трудовим і естетичним вихованням дитини. Активність у трудовій діяльності багато в чому залежить і від стану її здоров'я, і навпаки.

Ігри також сприяють розвитку й зміцненню таких його естетичних якостей, як воля, дисциплінованість, організованість і ін. Не можна не відмінити також зв'язки фізичного виховання з естетичним. Все, що є здоровим в широкому сенсі слова, є і прекрасним. Красиве тіло, спритні рухи, правильна постава, хода – все це ознаки здоров'я й наслідок правильного фізичного виховання.

Здійснення індивідуального підходу до дітей під час усіх видів їхньої діяльності необхідно розглядати як певну взаємозв'язану систему. Першою ланкою цієї системи є вивчення особливостей кожної дитини й індивідуальний підхід у фізичному вихованні. Знання фізичного стану й розвитку дітей має дуже велике значення при проведенні процедур загартування, які повинні здійснюватися систематично, на строго індивідуальній основі.

В процесі правильного фізичного виховання за умови індивідуального підходу до кожної дитини у всіх дітей прокидається інтерес до виконання культурно-гігієнічних навичок, до прогулянок на свіжому повітрі, заняттям фізкультурою. Таким чином, фізичне виховання забезпечує охорону й зміцнення здоров'я, розвитку рухових умінь, культурно-гігієнічних навичок, гартування організму, любов до чистоти, охайності, привчає дитину до режиму, підвищує працездатність, знижує стомленість. [13]

1.2 Облік індивідуальних особливостей у різні вікові періоди

Перехід дитини у шкільний вік пов'язаний з рішучими змінами в її діяльності, спілкуванні, відношенні з іншими людьми. [11]

Узнать стоимость написания работы
Оставьте заявку, и в течение 5 минут на почту вам станут поступать предложения!