Смекни!
smekni.com

Роль гри під час навчання фонетики англійської мови (стр. 3 из 5)

«П’ятірочна» поведінка й гарні оцінки – це те, що конституює відносини дитини з дорослими й однолітками. Перше, що дорослі запитують у дитини: «Як ти вчишся?» і дитина з нормальним розвитком жадає похвали й намагається робити так, щоб її нагороджували й не лаяли». Більш того, у молодшому шкільному віці діти допитливі, їм цікаво все нове, і нова отримана інформація залишається в голові на довгі роки. Коли дитині цікаво, вона легко концентрує увагу й виконує дані їй завдання, особливо, якщо вони несуть ігровий характер. Більше того, молодший шкільний вік є найсприятливішим для вивчення іноземних мов, тому що в цьому віці дітям усе ще властиве наслідування, але вже упереміш із мисленням, тобто усвідомлене.

При навчанні дітей іноземній мові необхідно пам'ятати, що «психолого-педагогічна концепція, на якій будувалося навчання іноземним мовам у різних країнах, ґрунтувалася на існуючій до недавніх пір теорії засвоєння дитиною мови. Відповідно до цієї теорії дитина опановує мову у результаті наслідування мови дорослих, імітативним шляхом без цілеспрямованого навчання. Іншими словами, ніхто не розчленовує для дитини потік мови на одиниці засвоєння, не дозує мовні зразки, не вибудовує їх у певну послідовність, не пояснює правил граматики – і проте нормально, що дитина розвивається і до п'яти-шести років уже настільки опановує цю складну граматику, що будує самостійні висловлення, успішно вирішує комунікативні завдання, а до семи-восьми в мові дитини з'являються складні композиції, тексти значної довжини». [3, с. 11]

І другу мову відповідно до цієї теорії дитина опановує так само як першу, – спонтанно, без вичленовування правил, завдяки незвичайній здатності до імітації, що втрачається з роками. Доказ – розвиток дитини у двомовному оточенні. Але імітація не є основним механізмом оволодіння мовою у дитинстві – можливість самостійної побудови висловлення досягається за рахунок величезної (неусвідомленої) аналітичної роботи дитини, яка не стільки імітує, скільки розчленовує й узагальнює все, що бачить і чує й виводить системи правил, яка визначають вираження індивідуальних думок дитини. «Всі діти незалежно від конкретних особливостей рідної мови проходять етап так називаної зверхгенералізації. Іноді говорять, що дитина діє за аналогією, але всяка аналогія, як затверджував видатний психолог А.Р. Лурия в роботі «Мова й інтелект у розвитку дитини», припускає узагальнення». [6, с. 127]

Психологічні передумови оволодіння іноземною мовою:

Дитина із всіх звуків, які вона чує навколо вичленяє як значимі тільки фонематичні, змісторозрізнювальні протиставлення системі рідної мови. Маленькі діти за короткий час запам'ятовують сотні слів тому, що аналогічна психологічна ситуація виникає у випадку, коли англійська мова виконує в житті дитини ті ж соціальні функції, що й рідна, наприклад, необхідність грати з іншомовним партнером, спілкуватися з бабусею, що говорить англійською мовою і.т.д.

У таких умовах дитина дійсно швидше й більш успішно, ніж дорослий навчиться говорити англійською мовою й існує думка, що засвоєне в дитинстві засвоюється назавжди. Але якщо звузити сферу іншомовного спілкування, як зникають навички й уміння іншомовного спілкування, якими дитина успішно оперувала, а зі зникненням цієї сфери на тривалий час ці навички зводяться практично до нуля.

Реалізація цих вимог припускає адекватну психолого-педагогічну організацію діяльності (точніше, взаємодії) педагога й дітей у процесі навчання.

2. Технологія використання гри під час навчання фонетики англійської мови

2.1 Психолого-педагогічне обґрунтування доцільності використання ігор на уроках іноземної мови

Гра поряд із працею й навчанням – один з основних видів діяльності людини, дивний феномен нашого існування. Гра як феномен культури навчає, виховує, розвиває, соціалізує, розважає, дає відпочинок, вносячи в зміст дозвілля нескінченні сюжети і теми. Російський письменник Ю. Нагибін так оцінює значення гри в дитинстві: «У грі виявляється характер дитини її погляди на життя, її ідеали. Самі того не усвідомлюючи, діти в процесі гри наближаються до рішення складних життєвих проблем».

К.Д. Ушинський (1824–1871), автор теорії духовного розвитку дитини в грі, уперше висунув ідею про використання гри в загальній системі виховання, у справі підготовки дитини через гру до трудової діяльності. К.Д. Ушинський стверджував, що в грі з'єднуються одночасне прагнення, відчуття і уявлення [6, с. 315].

По визначенню, «гра – це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, у якому складається й удосконалюється самоврядування поводженням».

У людській практиці гра виконує такі функції:

– розважальну (це основна функція гри – розважити, надихнути, розбудити інтерес);

– комунікативну: освоєння діалектики спілкування;

– самореалізації в грі як полігоні людської практики;

– терапевтична: подолання різних труднощів, що виникають в інших видах життєдіяльності;

– діагностичну: виявлення відхилень від нормативної поведінки, самопізнання в процесі гри;

– функцію корекції: внесення позитивних змін у структуру особистісних показників;

– міжнаціональної комунікації: засвоєння єдиних для всіх людей соціально-культурних цінностей;

– соціалізації: включення в систему суспільних відносин, засвоєння норм людського гуртожитку.

Ігри мають чотири головні риси:

– вільна розвиваюча діяльність, що починається лише за бажанням дитини, заради задоволення від самого процесу діяльності (процедурне задоволення);

– творчий, значною мірою імпровізаційний, дуже активний характер цієї діяльності («поле творчості»);

– емоційна піднесеність діяльності, емоційна напруга;

– наявність прямих чи непрямих правил, що відбивають зміст гри, логічну послідовність її розвитку.

У структуру гри як діяльності органічно входить з’ясування мети, планування, реалізація мети, а також аналіз результатів, у яких особистість цілком реалізує себе як суб'єкт. Мотивація ігрової діяльності забезпечується її добровільністю, можливостями вибору й елементами змагальності, задоволення потреби в самоствердженні, самореалізації.

У структуру гри як процесу входять: а) ролі, узяті на себе граючими; б) ігрові дії як засіб реалізації цих ролей; в) ігрове вживання предметів, тобто заміщення реальних речей ігровими, умовними; г) реальні відносини між граючими; д) сюжет (зміст) – область дійсності, умовно відтворена в грі.

Значення гри неможливо вичерпати й оцінити розважально-рекреактивными можливостями. У тім і складається її феномен, що, будучи розвагою, відпочинком, вона здатна перерости в навчання, у творчість, у терапію, у модель типу людських відносин і проявів у праці.

Деякі ігри створюються самими дітьми. Вони розрізняються по змісту (відображення побуту, праця дорослих, громадське життя); по організації, кількості учасників (індивідуальні, групові, колективні); по виду (гри, сюжет яких придумують самі діти, гри-драматизації – розігрування казок і оповідань) [16, c. 56].

Ідея використання ігрової поведінки на уроці одержала підкріплення з боку теорії ролей, розробленої соціологами і соціопсихологами. Соціальне середовище, у якому людина живе, виступає стосовно неї як первинна соціалізація. У ній вона поступово засвоює соціальний досвід, зафіксований у мові. Природно, що при оволодінні іноземною мовою як засобом спілкування необхідно відтворити умови, подібні до умов, що існують при оволодінні рідною мовою. У цьому зв'язку соціологи говорять про вторинну соціалізацію, що імітує першу. Соціальні ролі в рамках вторинної соціалізації носять неминуче штучний, умовний характер. Міра умовності може бути різної: перевтілення в реальних людей, у літературних персонажів, у героїв казок і т.д. Елемент умовності і перевтілення присутній в усіх різновидах рольової гри.

Психологами встановлено, що в грі насамперед розвивається уява, увага й образне мислення дітей, закладається здатність оперувати образами дійсності, що, у свою чергу, створює основу для подальшого переходу до складних форм творчої діяльності. Крім того, розвиток уяви важливо саме по собі, адже без нього неможлива навіть найпростіша людська діяльність.

Великий вплив оказує гра на розвиток у дітей здатності взаємодіяти з іншими людьми. Відтворюючи в грі взаємини дорослих, дитина освоює правила і способи спілкування, здобуває досвід взаєморозуміння, учиться пояснювати свої дії і наміри, коордінувати їх з іншими дітьми.

2.2 Основи технології ігрових форм навчання

У школі особливе місце займають такі форми занять, які забезпечують активну участь в уроці кожного учня, підвищують авторитет знань й індивідуальну відповідальність школярів за результати навчальної праці. Ці завдання можна успішно вирішувати через технологію ігрових форм навчання. В.П. Беспалько в книзі «Доданки педагогічної технології» дає визначення педагогічної технології, як систематичне втілення на практиці заздалегідь спроектованого навчально-виховного процесу. Гра має велике значення в житті дитини, має те ж значення, яке в житті дорослого відіграє діяльність, робота, служба. Гра тільки зовні здається безтурботної й легкою. А насправді вона вимагає, щоб граючий віддав їй максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності.

Ігрові форми навчання дозволяють використати всі рівні засвоєння знань: від відтворюючої діяльності через перетворюючу до головної мети – творчо-пошукової діяльності. Творчо-пошукова діяльність виявляється більш ефективною, якщо їй передує відтворююча й перетворююча діяльність, у ході якої учні засвоюють прийоми навчання.

Є велика формула «дідуся космонавтики» К.Е. Ціолковського, що відкриває завісу над таємницею народження творчого розуму: «Спочатку я відкривав істини, відомі багатьом; і, нарешті, став відкривати істини, нікому ще не відомі». Мабуть, це і є шляхом становлення творчої сторони інтелекту, дослідницького таланта. І одним з ефективних засобів цього є гра. Виходячи з цього, можна сказати, що технологія ігрових форм навчання націлена на те, щоб навчити учнів усвідомлювати мотиви свого навчання, свого поводження в грі й у житті, тобто формувати мету й програми власної самостійної діяльності й передбачати її найближчі результати.