регистрация / вход

Система освiти в Канадi

Характеристика системи освіти в Канаді. Історія розвитку Канадської системи освіти. Реформи освіти другої половини 20 сторіччя. Система освіти в Канаді 21 сторіччя. Роль федеративних органiв влади. Система освiти окремих провiнцiй. Дистанційне навчання.

РЕФЕРАТ

на тему:

“ СИСТЕМА ОСВІТИ В КАНАДІ ”

Розділ 1 Загальна характеристика системи освіти в Канаді

1.1 Історія розвитку Канадської системи освіти

Канадська система освіти певною мірою відображає особливості політичного устрою країни, її географічного положення і національного складу. За розмірами своєї території (9 970 тисяч кв.м ) Канада займає друге місце в світі після Росії. Понад 30 відсотків її населення – а це приблизно 27 млн. – проживає в трьох міських агломераціях: Торонто (3,4 млн.), Монреаль (2,9 млн.), Ванкувер (1,4 млн.). Державними мовами є англійська і французька – відповідно рідні для 62,1 відсотка населення і 25,1 відсотка. Дев”ять з десяти франкомовних канадців проживають у провінції.

Квебек і складають 82.8 відсотків її населення для інших громадян (12.8 % населення) рідною є одна з європейських мов (2.1 млн.), або одна з азіатських чи близькосхідних мов (0.7 млн.).

Згідно з Конституційним Актом 1867 року, що проголосив Канаду як сою чотирьох провінцій ( Онтаріо, Квебек, Нью-Брансвик, Нова Шотландія), питання освіти є компетенцією тільки провінційних законодавчих і виконавчих органів. Це положення підкріплене й Конституційним Актом 1982 року. За вийнятком пункту що стосується дотримання прав і привілеїв конфесійних (католицьких, протестантських) шкіл і шкіл для національних меншин, які існували в чотирьох провінціях – засновниках федерацій. Інші шість провінцій, що приєдналися пізніше (Нью-Фауленд і Лабрадор тільки в 1949 року), також розгорнули власні системи освіти.

Хоча Нью-Кон і Північно-Західні території знаходяться під безпосередньою юрисдикцією федеральної влади, вони користуються значною автономією, яка має тенденцію до розширення. Тож законодавчі ради тут за своїми функціями наблизилися до законодавчих зібрань провінцій. Нині ці території, на яких проживає найбільша частина індіанців та екскімосів, мають власні системи освіти.

Таким чином в Канаді існують 12 автономних систем освіти і відсутнє федеральне міністерство у справах освіти. В кожній провінції функціонують власні міністерства чи департаменти освіти. У відповідності з прийнятими в Канаді законами про школи та освіту створюються шкільні ради і навчальні округи для розв"”зання проблем що виникають на місцевому рівні. Ці ради контролюються представниками громадськості, які обирає місцеве населення. Хоча системи освіти окреми провінцій близькі між собою все ж між ними існують суттєві відмінності, обумовлені географічними особливостями провінцій, національним складом, і культурно-історичними традиціями. Адже Канада – велитенська мозаїка різних культур, серед яких головні англосаксонська , французька і келтська.

1.2 Реформи освіти другої половини 20 сторіччя

Останні десятиліття для Канади, як для більшості країн світу, стали періодом реформ у галузі навчання , основна мета яких – встановлення повнішої відповідності між освітою і суспільними проблемами.

У Канаді – державі, яка об’еднюе десять поовінцій і дві території, - всі питання освітньої політики( фінансування, визначення типів навчальних закладів, затвердження програм, планів тощо) є прерогативою керівництва цих адміністративних одиниць .

Перетворення більш радикального характеру були пов’язані перед усім із змінами в суспільній свідомості та соціально-політичними зрушеннями в житті канацького суспільства. Проголошення на початку 70-х років урядової політики “багатокультурності” призвело до організаціїного ускладнення системи .

Мова їде про корінне населення Канади, до якого належать представники численних індійських премен, індо-європейські метиси та ескімоси. А тим часом успішне розв’язання завдань, пов’язаних з освітою і навчанням корінного населення мае немаловапжне значення для поступального економічного розвитку країни.

Проблем в цій галузі за століття опіки над індійцями і екскімосами канадського уряду накопичилося стільки що деяким дослідникам вони здаються нерозв”язними. Скажімо, незважаючи на те, що у післявоєнний час невпинно зростала кількість дітей аборигенів у школах, рівень їхньої освідченості був катастрофічно низький: половина дітей залишали школу до 6-го класу і лише три відстоки закінчували середню школу. Не доводиться дивуватись що серед студентів і випускників університетів їх було одиниці.

Таке становище з освітою аборигенів спеціалісти пов”язували з тим, що навчання дітейкорінного населення велося нерідною мовою (англійською чи французькою), і це тоді, коли близько 40% індійських дітей, що вступають до школи, неволодіють нею. Асиміляторська політика уряду призводила до виховання нігілістичного ставлення до рідної мови; у дітей корінного населення формувалося негативне ставлення до рідної культури в цілому. Крім того, зміст шкільної освіти (програми, плани, підручники) був зорієнтований на потреби населенн, що проживає на півдні країни, тому в ньому знайшов відображення чужий і мало зрозумілий для аборигенів світ.

Порушивши звичний устрій життя корінних народів країни, суспільство фактично зруйнувало традиційну, що віками складалася, систему національного виховання. Невідповідність характеру шкільної освіти, потребам аборигенів викликала спад у дітей інтересу до навчання, визначила низький рівень успішності й зрозстання другорічництва. Страх перед насильницьким відторгненням від рідної мови, національних традицій і культурних цінностей спонукав багатьох дітей залишати школу.

1969 року визнано рівноправність двох державних мов – англійської і французької. Це призвело до прийняття загально-національної програми, мета якої – забезпечити можливість одержати освіту рідною мовою особам, що належать до лінгвістичної меншості провінції чи території і заохотити вивчення другої державної мови тих осіб, для яких вона нерідна. Пізніше в рамках конституційного акту 1982 року та Хартія прав і свобод було чітко обумовлено гарантії представникам лінгвістичних меншин на одержання початкової і середньої освіти рідною мовою, що базується на трьох критеріях: а) рідної мови учня; б) мови, якою вчилися його батьки в Канаді; в) мови, на якій вчилися чи вчаться інші діти його сім”ї. Ці правила діють у всіх провінціях, крім Квебеку, де першої умови недостатньо.

1.3 Система освіти в Канаді (21 сторіччя)

Нині в Канаді нараховуеться 15507 початкових і середніх шкіл, 69 університетів та 200 технічних інститутів і суспільних коледжів. Загальна кількість учнів та студентів – понад 6 млн. чоловік. Якщо сюди додати ще й тих, хто вчиться без відриву від виробництва та осіб, які охоплені різними програмами для дорослого населення(підвищення кваліфікації, набуття нової спеціальності тощо), то це число становить до 9,3 млн.

На потреби освіти Канада витрачае більшу частину свого валового внутрішнього продукту, аніж Японія І США. Загальна кількість усіх штатних викладачів і вчителів складае приблизно 350 тисяч.

РОЛЬ ФЕДЕРАТИВНИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ

Під безпосереднім контролем федерального уряду знаходиться навчання осіб що непідпадають під юрисдикцію провінційних властей: корінні жителі, військовослужбовці і члени їхніх сімей, а також в”язні федеральних виправних закладів. Так, Міністерство у справах Півночі індіанців утримує школи в індійських резерваціях і переказує кошти на навчання корінних жителів в державних школах, якими відають окремі провінції. Міністерство національної оборони фінансує школи для дітей військовослужбовців як у Канаді, так і за її межами. Крім цього вона відає трьома військовими коледжами , які випускають офіцерів і мають право присвоювати ступені та звання. Нарешті, федеральне відомство у справах виправних закладів забезпечує повний діапазон (від початкової до вищої професійно технічної ) освіти людям, які відбувають покарання, а також має спеціальні програми для неписьменних та мало письменних.

Масштаби освіти та підвищення її ролі в соціально-економічному розвиткові країни, зробили неминучою участь у цих питаннях федеральних органів влади. Так, чимало програм які здійснюються на загально-національному рівні, скажімо, імміграційна, вивчення державних мов, забезпечення культурної різноманітності, навчання і перепідготовка робітників і службовців мають безпосередній вплив на систему освіти у країні. Зараз у віданні багатьох федиральних міністерств і відомств знаходяться питання, пов”язані з освітою і навчанням, правда, головним чином, фінансового характеру. Наприклад, виділення міністерством еміграції й працевлаштування коштів на програми перенавчання й наступного працевлаштування безробітних.

В деякому відношенні як загально-національний неофіційний орган у питаннях освіти виступає Служба державного секретаря. Її роль у розробці, реалізації аналізі всіх федиральних закладів і програм у галузі освіти значна. Це, наприклад Програма надання позик студентам або Програма фінансування вивчення другої державної мови в школах і університетах. У віданні цієї служби знаходяться Департамент у справах громадянства і культурної різноманітності, Програми якого передбачають фінансування навчання іммігрантів державним мовам країни з метою їх натуралізації, створення умов для збереження і розвитку національними меншинами своєї культури і проведення спільно з провінціями і територіями заходів, по ліквідації неписьменності серед дорослого населення.

СИСТЕМА ОСВІТИ ОКРЕМИХ ПРОВІНЦІЙ

Провінції й території мають парламентську форму правління, за якої уряд (або виконавча рада, якщо мова йде про територію) формує партія яка має більшість у законодавчому органі провінції чи території. Уряд провінції відповідає за розв”язання всіх правових, адміністративних і фінансових питань, пов”язаних з забезпеченням функціонування системи освіти – від початкової до вищої. В кожній провінції є міністерство освіти очолюване міністром, який є повноправним членом провінційного уряду. Деякі провінції мають окремі міністерства, які відають питаннями вищої освіти і навчання випускників середніх шкіл. Це наприклад, Міністерство університетів і коледжів в провінції Онтаріо, Міністерство науки і вищої освіти в провінції Квебек і Міністерство технічних наук, професійної і вищої освіти в Британській Колумбії. В інших провінціях цими питаннями займаються спеціальні відділи при Міністерствах освіти. Функції провінційних міністерств у більшості випадків полягають у здійсненні нагляду за діяльністю початкових і середніх шкіл, забезпечення їх методиками з організації занять, затвердженні нових курсів і підручників, фінансуванні навчальних закладів, видачі вчителям сертифікатів на право викладання в школах провнції, розробці регламентів роботи шкільних рад і , нарешті, в розв”язанні таких допоміжних питань, як перевезення школярів, шкільне медичне обслуговування та бібліотеки. Повноваження провінцій і територій у сфері освіти включають у себе можливість передачі частини таких повноважень організаційно-територіальним структурам нижчого рівня, скажімо, шкільним округам на чолі з шкільними радами, які функціонують як юридично самостійні об”єднання в рамках діючого в провінціях законодавства. Влада провінції встановлює кількість і кордони шкільних округів, а також квоти шкільних радах для представників громадськості. Повноваження, які передаються шкільним радам в основному стосуються легалізаційно – господарських питань: будівництво і ремонт шкільних приміщень, розподіл дотацій, одержаних від провінційної влади, прийом на роботу і звільнення викладачів, і, нарешті, участь у розробці навчальних планів і методик викладання. Останнім часом спостерігається чітка тенденція до зростання ролі шкільних рад і, як наслідок, до зниження прямої участі провінційної влади в розв”язанні питань освіти.

Канадська система освіти відрізняється гнучкістю та індивідуальним підходом до кожного учня.

Початкова школа

Початкову освіту дошкільнята одержують у віці 4-5 років в дитячих садках, але вона не являється обов”язковою.

Середня школа

Середня освіта в Канаді – обов”язкова і передбачає безплатне навчання дітей з 5-6 років, до 15-16 років (взалежності від провінції). Учень може вибирати базовий курс з будь-якого предмета. Якщо він проявляє великий успіх у вивченні якої небудь однієї дисципліни, то може пройти поглиблений курс і одержати вищу ступінь. В залежності від здібностей, учні можуть закінчити обов”язкову програму середньої школи в різний термін. В канаді існує два типи безплатних шкіл, в яких навчається 96 відсотків дітей Канади. Це громадські школи ( PUBLIKSCHOOL), в яких хлопці та дівчата вчаться разом, і католицькі (RomanCatholicSeparateSchools) – з роздільним навчанням.

Для отримання диплому середньої школи необхідно скласти заліки, кількість яких чітко визначається директивами провінційних міністерств освіти, крім того, міністерства затверджують список базових дисциплін, заліки з яких теж обов”язкові для всіх учніх. Читаються також факультативні предмети, і учень з їх загальної кількості може вибрати ті, з яких він буде складати заліки.

Останнім часом спостерігається тенденція більшої вимогливості до випускників середніх шкіл. Розширюється список обов”язкових предметів, а в деяких провінціях навіть вводяться різні форми екзаменів й інші перевірки знань випускників.

Крім державних в Канаді працюють приватні й незалежні школи, а також конфесійні школи ( для католиків і протестантів). Адміністративно ці школи незалежні, однак їхні програми мають відповідати основним напрямкам політики провінційної влади у сфері освіти. Приватні та незалежні школи мають право видавати своїм випускникам дипломи рівноцінні державним.

Вища школа

Навчання з 10 по 12 клас проходить у вищій школі ( HiqhSchool) термін “ Вища школа “ не відноситься в даному випадку до вищої освіти, а більше відповідає середній освіті в Росії. На відміну від середної освіти навчання у вищій школі не являється обов”язковим. Вища школа має декілька рівнів і, в залежності від цього, дає чи не дає право на вступ до університету. При різних рівнях складності програм пропонують підготовку учнів або до трудової діяльності відразу після закінчення школи, або можливість вступу до коледжу або університету.

Дистанційне навчання.

Дистанційне навчання – це такий метод навчання, коли спілкування між викладачем і студентом, або вчителем і учнем відбувається за допомогою листування, магнітофонних, аудіо та відеокасет, комп”ютерних мереж, кабельного та спутникового телебачення, телефону чи телефаксу, тощо. Хоча такі засоби одержання освіти існують вже досить тривалий час (згадаємо, наприклад, звичайне заочне навчання), але саме протягом останього десятиріччядистанційне навчання стало одним з найважливіших елементів системи вищої освіти промислово розвинених країн. З одного боку це було зумовлено бурхливим розвитком інформаційних технологій( комп”ютерні мережі Інтернету, глобальне телебачення, тощо.), з іншого – політикою урядів цих країн у галузі освіти, які прагнуть зробити навчання та освіту будь якого рівня максимально доступними для всіх верств населення.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Грищенко Т. Освітянські проблеми в Канаді // Рідна школа. – 1991 - №10

2. Кравець В.П. Зарубіжна школа і педагогіка ХХ століття. – Тернопіль, 1996 - 290 ст.

3. Тиунов А. Освіта в Канаді // Навчання сьогодні. – 2002. - №2

4. Основні принципи канадської системи освіти / Міжнародна освіта. – 1997. - ;2

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий