НПУ ім. Драгоманова
Курсова робота
«Стан і розвиток пізнавальних процесів дітей молодшого шкільного віку»
Студентки 1 року навчання
Інституту перепідготовки і
підвищення кваліфікації фахівців
Власенко Н. С.
Науковий керівник
к. п. н. доцент Гоголь О. В.
Київ – 2010
Зміст
Вступ
Розділ І Вікові особливості стану пізнавальних процесів молодших школярів
1.1 Особливості фізичного та психічного станів молодших школярів
1.2 Особливості розвитку уваги і мислення молодших школярів
1.3 Особливості розвитку мовлення, пам’яті та уяви молодших школярів
Розділ ІІ Рівень розвитку пізнавальних процесів дітей молодшого шкільного віку та прийоми його підвищення
2.1 Тестування та виявлення недоліків при формуванні пізнавальних процесів у дітей молодшого шкільного віку
2.2 Прийоми розвитку пам’яті та уваги
2.3 Прийоми розвитку мовлення та уяви
Висновки
Список літератури
Вступ
На сучасному етапі розвитку наша країна зазнає значних перетворень у економічній, політичній, виробничій, культурно-освітній сферах життя. Масовий перехід до користування електронно-обчислювальною технікою, робота з різноманітними носіями інформації, впровадження нових технологій виробництва вимагають від кожного індивіда розвиненого логічного мислення, мовлення, пам’яті, уваги. Економічні зміни в країні, активізація політичних дискусій зумовлюють потребу виховувати інтелектуально розвинену особистість, здатну насамперед грамотно, аргументовано та переконливо доводити власну думку.
Перетворення в сучасному суспільстві впливають передусім на навчання та виховання підростаючого покоління, тому перед школою постає завдання не тільки подати необхідні знання з різних галузей науки, а й на основі цих знань розвинути особистість школяра, виховати культуру його мислення та мовлення. У цьому аспекті особливої уваги потребує початкова ланка освіти, оскільки тут формується більшість загально навчальних умінь і навичок, розвиваються розумові операції, вдосконалюються мовлення, мислення, пам’ять, увага, уява та інші психічні функції особистості.
При загальному зростанні інтересу до проблем розвитку пізнавальних процесів дитини у молодших класах не систематично використовуються методи та прийоми розвитку у дітей пам’яті, уваги, логічного мислення. Так у своїх працях науковці Балацька І. А., Піаже Ж., Вєтрова В. В., Косма Т. В та інші наголошують про важливість і доцільність приділяти особливу увагу не лише засвоєнню дитиною необхідних знань зі шкільної програми, а всебічному розвитку школяра, особливо його пізнавальних процесів.
Завдання початкової школи – розвинути у дітей вміння та бажання навчатися, наголошуючи при цьому на невимушеній, цікавій формі розвитку у школярів мислення, уваги, зв’язного мовлення.
Таким чином, актуальність обраної проблеми дослідження пояснюється, по-перше, потребами сучасного суспільства у всебічно розвиненій особистості, здатній переконливо та аргументовано доводити власну думку; по-друге, недостатнім ступенем використання засобів розвитку пізнавальних процесів як учителями молодших класів, так і батьками школярів.
Об’єктом дослідження є процес розвитку пізнавальних процесів молодших школярів в умовах загальноосвітньої школи, а предметом - методика розвитку мислення, пам’яті, уваги, зв’язного мовлення дітей молодшої школи .
Мета дослідження полягає у вивченні вікових особливостей пізнавальних процесів молодших школярів та використанні певних методичних розробок у розвитку цих процесів із групою дітей віком від 5 до 7 років.
Досягненню мети та перевірці гіпотези сприяло розв’язання таких завдань:
1. Дослідити особливості фізичного та психічного розвитку дітей молодшої школи.
2. Встановити недоліки у формуванні і розвитку у дітей пізнавальних процесів.
3. Дослідити ефективні методики розвитку пізнавальних процесів молодших школярів.
Дослідження проводилося на базі учнів недільної школи Церкви «Християнське життя» віком 5-7 років.
Розділ І Вікові особливості стану пізнавальних процесів молодших школярів
1.1 Особливості фізичного та психічного станів молодших школярів
Поява в житті суспільства системи загальної обов’язкової середньої освіти зумовила виділення особливого періоду в розвитку дитини – молодшого шкільного віку. Він відсутній у дітей, які взагалі не навчалися у школі, або освіта яких завершилася на цій початковій ланці.
У цей період відбувається активне анатомо-фізіологічне дозрівання організму. До семи років завершується морфологічне формування лобного відділу великих півкуль головного мозку, що створює сприятливі можливості для здійснення довільної поведінки, планування й виконання певної програми дій.
До шести-семи років підвищується рухливість нервових процесів, дещо збільшується врівноваженість процесів збудження і гальмування (хоча перші ще продовжують домінувати, що зумовлює непосидючість та посилену емоційність молодших школярів).
Узагальнюючи вищесказане, можна зробити висновок, що у дітей семи-десяти років основні властивості нервової системи за своїми характеристиками наближаються до властивостей нервової системи дорослої людини, хоча ці характеристики ще не стійки. [1, 58-61]
Як показує досвід, хоча вчорашнє дошкільня стає першокласником і має взяти на себе значно більшу відповідальність, зазнає розумових навантажень і прагне виправдати очікування дорослих, воно все-таки залишається дитиною із своїм прагненням до гри, розваг та фізичної активності. Цей аспект повинен бути врахований як вчителями молодших класів, так і батьками першокласників з тим, щоб не допустити в дитини перевантажень та відрази до навчання.
Також потрібно враховувати таке психологічне явище, як криза семи років, яка відбувається саме в період молодшої школи. Криза семи років є перехідним періодом, що дошкільне дитинство від молодшого шкільного віку. Це криза саморегуляції, яка нагадує кризу першого року. Її основні симптоми:
втрата безпосередньої поведінки (між бажанням і вчинком вклинюються внутрішні переживання щодо правомірності чи доцільності власних дій);
манірність поведінки (намагаючись виправдати сподівання дорослих, дитина відверто демонструє навіть ті позитивні якості, які їй не властиві);
симптом «гіркої цукерки» (дитині погано, але вона намагається це приховати).
Семирічна дитина не може стримувати свої почуття, не вміє керувати ними. Утративши одні форми поведінки, вона ще не оволоділа іншими. Виникають труднощі у вихованні, дитина замикається в собі і часто стає некерованою.
В основі цих симптомів лежить узагальнення переживань. У дитини виникло нове для неї внутрішнє життя, безпосередньо не пов’язане з оточуючим. Я наслідок, змінюється структура поведінки дитини, формується смислова орієнтувальна основа вчинку. За словами Д.Б. Ельконіна, коли з’являється орієнтація на смисл вчинку, дитина переходить у новий вік.
Криза вимагає переходу до нової соціальної ситуації. Дитині потрібно вступити в стосунки із суспільством як із сукупністю людей, котрі здійснюють обов’язкову, суспільно необхідну і корисну діяльність. У сучасних умовах це виражається насамперед у прагненні дитини піти до школи, стати учнем. Усе, що стосується навчання, виходить на перший план, а те, що пов’язано з грою, стає менш важливим. Маленький школяр продовжує із захопленням гратися ще довго, але гра перестає бути основним змістом його життя. [1, 58-61]
Найавторитетнішою фігурою для дитини в молодшому шкільному віці стає вчитель, тому з особливою відповідальністю необхідно ставитися до вибору першого вчителя.
Включаючись у нову для них навчальну діяльність, діти поступово звикають до її вимог, а дотримання останніх, в свою чергу, зумовлює розвиток нових якостей особистості, відсутніх у дошкільному віці. Основними новоутвореннями психіки дитини молодшого шкільного віку є довільність як особлива якість психічних процесів, внутрішній план дій та рефлексія. Саме завдяки їм психіка дитини молодшого шкільного віку досягає розвитку, необхідного для подальшого навчання у середній школі, переходу до підліткового віку з його особливими вимогами та можливостями.
Дослідження доводять, що успішне навчання дітей у школі залежить від певних особливостей поведінки батьків. Батьки встигаючих учнів мають реалістичні уявлення про поточні досягнення своїх дітей, але при цьому вірять, що в майбутньому вони обов’язково доб’ються успіху у кар’єрі. Такі батьки допомагають дітям розвивати впевненість у власних силах, заохочуючи до виконання посильних завдань у школі і вдома.
І, напевне, найважливіше, що батьки встигаючих учнів постійно спілкуються з ними. Вони читають своїм дітям книги, уважно вислуховують їхню думку, регулярно розмовляють з ними. Батьки підтримують інтерес дітей до пізнання і подають їм у цьому приклад. [2, 485]
У процесі навчальної діяльності збагачується мотивація школяра. Розвиваються пізнавальні інтереси, зацікавленість не лише процесом, а й змістом навчання, усвідомлення необхідності виконання навчальних завдань, почуття обов’язку, відповідальності перед вчителем та батьками.
Власне, логіка розвитку дитячої гри зумовлює формування передумов для поступової трансформації ігрової мотивації в навчальну, при якій дії виконуються заради конкретних завдань і умінь, що дозволяє добитися похвали, визнання з боку дорослих і однолітків, особливого статусу.
За даними Н. І. Гуткіної, діти 3-5 років отримують задоволення від процесу гри, а 5-6 років – не лише від процесу, а й від результату, тобто перемоги у грі. В іграх за правилами, які характерні для старшого дошкільного і молодшого шкільного віку, виграє той, хто краще освоїв гру. Приміром, для гри у «класики» потрібне спеціальне тренування, щоб влучно кидати битку, стрибати, добре координувати свої рухи тощо. Дитина прагне відпрацювати відповідні навички, виконуючи окремі, не дуже цікаві дії. Тобто, в ігровій мотивації уже наявне певне зміщення акценту з процесу на результат, окрім того, розвивається мотивація досягнення.