регистрация / вход

Українська народна іграшка як засіб виховання дітей дошкільного віку

Види української народної іграшки. Вимоги програм виховання і навчання дітей дошкільного віку щодо використання української народної іграшки як засобу виховання, існуючі методики. Відображення цієї проблеми у творах педагогів світової і вітчизняної науки.

Міністерство освіти і науки України

Київський міський педагогічний університет імені Б.Д. Грінченка

Інститут дошкільної, початкової і мистецької освіти

Кафедра теорії, методик і психології дошкільної освіти та родинного виховання

Українська народна іграшка як засіб виховання дітей дошкільного віку

КУРСОВА РОБОТА

зі спеціальності 6.010100 „Дошкільне виховання”

Виконав(ла)

Шаталова Лариса Павлівна

ІІІ курс 31 ДВ

Науковий керівник

Поротнікова Галина Сергіївна

Допущено до захисту Робота захищена:

Зав. кафедри__________________ „____” ____

(підпис)

„____” ____________з оцінкою _______

КИЇВ 2008

Зміст

Вступ. 3

1. Теоретичні засади виховання дітей дошкільного віку засобом народної іграшки 6

1.1 Проблема використання народної іграшки як засобу виховання дітей в творах педагогів світової і вітчизняної науки. 6

1.2 Значення української народної іграшки в різнобічному вихованні дітей 9

1.3 Історія виникнення і розвитку української народної іграшки. 14

1.4 Види української народної іграшки, їх зміст. 23

2. Методика використання української народної іграшки у виховній роботі з дітьми дошкільного віку. 32

2.1 Народна іграшка як засіб морального виховання. 32

2.2 Аналіз програмових вимог щодо ознайомлення дітей дошкільного віку з народною іграшкою.. 34

2.2.1 Перша група раннього віку (перший рік життя) 35

2.2.2 Друга група раннього віку (другий рік життя) 35

2.2.3 Перша молодша група (третій рік життя) 36

2.2.4 Друга молодша група (Четвертий рік життя) 36

2.2.5 Середня група (П’ятий рік життя) 37

2.2.6 Старша група (Шостий рік життя) 37

2.3 Досвід експериментальної роботи. 42

Висновки. 48

Список використаних джерел. 50

Додаток 1. 52

Додаток 2. 54

Додаток 3. 58

Вступ

Антон Семенович Макаренко назвав іграшку "матеріальною основою" гри. А відомий вчений Юхим Аркін говорив, що іграшка є "життєвим нервом" гри. Іграшка - річ, призначена дітям для гри. В народі її ще називають цяцька, лялька, цяцянка, виграшка, забавка. Без неї гра неможлива. Як найсуттєвіший компонент гри, вона відіграє важливу освітню, розвивальну, виховну, навіть організаційну ролі. Як і гра, іграшка є важливим фактором психічного розвитку дитини, що забезпечує поступове здійснення нею усіх видів діяльності на більш високому рівні.

Гра - це не розвага, це справжнє, теперішнє, яскраве, самобутнє життя дитини, разом з цим це і підготовка дитини до дорослого відповідального життя.

Вона завжди була пов'язана з сімейними традиціями, працею і діяльністю дорослих, оточенням дітей турботою і увагою.

Іграшки, котрі використовувалися як елемент гри, їх тематика і форми знаходилися в тісному взаємозв'язку з матеріальним життям суспільства, з розвитком його духовної культури, а також відображали еволюцію поглядів на виховання.

У вихованні дітей дошкільного віку існує багато проблем і, серед яких однією з найголовніших є така: як прищепити дитині, зберегти й посилити в ній відчуття причетності до родових, етнонаціональних ціннісних основ і водночас підготувати її до сприйняття та засвоєння найсучасніших інтелектуальних, технічних, технологічних і художніх здобутків людства? Розв'язання цієї проблеми - справа сучасних педагогів, і саме іграшка може тут істотно допомогти.

Іграшка - пам’ять етносу, нації, народу, людства про своє історичне та доісторичне минуле. Її форма є однією з початкових субстанціональних форм щодо освоєння людиною навколишнього середовища.

Народна іграшка є спадщиною подібно до рідної мови, казки, пісні. Народні іграшки перевірені дитячою любов'ю до неї, дитячою грою. Народна іграшка несе в собі художню культуру народної творчості, розвиває самобутні риси естетики свого народу.

Культура іграшки - важливий елемент загальної культури нації. Колись у колиску ліворуч для доньки клали ляльку, для хлопчика праворуч - сопілку. За старими повір’ями, то були символічні атрибути - обереги, які прийшли з часів язичництва і мали в собі магічну силу. З давніх-давен діти робили собі іграшки самі - народ виховував майбутніх майстрів. А зараз діти буквально засипані масою дорогих іграшок. Вони яскраві, ефектні, але, як ми знаємо, швидко набридають і рідко стають улюбленими - дитячій фантазії до них нема що додати.

Українська народна іграшка здавна привертає увагу дослідників чарівним світом її образів, сповнених поезії та казковості, що упродовж століть панували в уяві дітей, пробуджуючи фантазію і спонукаючи до творчості.

Народна іграшка має також неабиякі високі мистецькі якості і широкі виховні можливості. Емоційна дія образів, утілених у народній іграшці, широко застосовується педагогами в естетичному вихованні дітей, допомагає залучити їх до споконвічної культури свого народу.

Українська народна іграшка містить у собі момент істини, своєю мовою виголошує правду про народ, його земну сутність та історичне призначення.

Тому тему дослідження вважаємо актуальною для педагогічної теорії і практики.

Об’єкт дослідження: використання народної іграшки у виховному процесі дошкільного навчального закладу.

Предмет дослідження: процес використання народної іграшки для морального виховання.

Мета дослідження: з’ясувати історію виникнення і розвитку української народної іграшки, її види, зміст та методика використання як засобу морального виховання.

Завдання дослідження:

1. Вивчити проблему використання народної іграшки як засобу виховання дітей в творах педагогів світової і вітчизняної науки.

2. З’ясувати історію виникнення і розвитку української народної іграшки, її значення у різнобічному вихованні дітей, її види та зміст.

3. Проаналізувати вимоги програм виховання і навчання дітей в дошкільному навчальному закладі стосовно використання народної іграшки у виховному процесі.

4. Розробити систему роботи по ознайомленню дітей з українською народною іграшкою в старшій групі та експериментально її перевірити.

5. Розробити методичні рекомендації для вихователів старшої групи щодо використання української народної іграшки.

Гіпотеза: За умови використання української народної іграшки на заняттях та в повсякденному житті можна сформувати знання та повагу до окремих зразків української народної культури.

Методи дослідження:

аналіз наукової літератури;

опрацювання державних документів про освіту;

педагогічне спостереження;

педагогічний експеримент (констатуючий);

бесіда;

вивчення продуктів діяльності.

Базою дослідження є дошкільний навчальний заклад "Оберіг" Дарницького району з 10 березня по 11 квітня 2008 року.

1. Теоретичні засади виховання дітей дошкільного віку засобом народної іграшки

1.1 Проблема використання народної іграшки як засобу виховання дітей в творах педагогів світової і вітчизняної науки

В Законі України про дошкільну освіту вказано, що одним із завдань дошкільної освіти є виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей Українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля;

Як визначено в Коментарі до Базового компоненту дошкільної освіти в Україні, іграшка є засобом формування світосприймання. Дитина сприймає іграшку як образ предмета реального чи казкового світу, партнера, товариша. Розуміє її зовнішні особливості та інші характеристики як втілення художньої, технічної та інших видів культур. Іграшка є складовою предметно-ігрового середовища та передумова розвитку гри. Дитина творчо застосовує образ іграшки у предметно-ігровому середовищі. Використовує іграшку відповідно до призначення, змісту, класифікації Знає варіативні можливості використання різних іграшок. Застосовує іграшку для відображення соціальних взаємин людей. Розрізняє народну іграшку, знає її призначення, роль, використання. Свідомо використовує для розгортання сюжету іграшки-замінника та власноруч виготовлені іграшки.

Одним із ефективних засобів формування творчої активності особистості учнів є різновид українського народного мистецтва - іграшка. Вона є відтворенням у тій чи іншій спрощеній, узагальненій та систематизованій формі предметів і явищ життя й діяльності суспільства.

Для визначення місця іграшки у системі матеріальної та духовної культури суспільства важливими є роботи М. Киященко, О. Постнікової, Л. Столовича, в яких з філософсько-культурологічних позицій розкривається позитивна роль іграшки у житті суспільства та її соціокультурні функції.

Найбільш цінними для розуміння морфології, функціонування народної іграшки, її естетичної виразності є історико-мистецтвознавчі дослідження (М. Бартрам, А. Бакушинський, О. Бенуа, Б. Бутнік-Сіверський, Г. Блинов, В. Василенко, М. Грушевський, І. Дайн, Р. Захарчук-Чугай, Г. Локуцієвська, І. Макарова, О. Найден, М. Некрасова, Т. Перевезенцева, О. Сокович, Д. Фіголь, С. Ханемен, М. Церетеллі та ін.), в яких виявлено генезис та основні етапи розвитку народної іграшки. У роботах зазначених авторів привертає увагу виділення художньої специфіки народної іграшки як особливого різновиду декоративно-ужиткового мистецтва, в якому виражено локальні, національні та загальнолюдські риси матеріальної і духовної культури.

Значний інтерес представляють погляди сучасних науковців на народну іграшку як засіб формування національної культури (О. Батухтіна, Н. Заглада, Л. Івахненко, С. Кулачківська, Т. Сакович, Є. Саявко, М. Стельмахович); моральних якостей (Н. Дзюбишина-Мельник); як засіб духовного відродження (Н. Буркіна, Л. Данішевська, Т. Пржегодська, Л, Сморж); трудового виховання (М. Гутнікова, Г. Довженко, Л. Орел) та естетичного виховання (А. Грибовська, М. Кириченко, Г. Лабунська, Ю. Максимов, І. Сидорук, Н. Халезова).

Сучасні дослідження у галузі педагогічної науки та мистецтвознавства наголошують на тому, що мистецтво української народної іграшки є особливим типом художньої творчості, що інтегрує у собі різні види народного мистецтва, поєднує матеріальні і духовні здобутки української культури, утверджує талановитість нашого народу. Використання її у роботі дошкільних навчальних закладів на заняттях з образотворчого мистецтва та художньої праці сприятиме формуванню творчо-активної особистості, яка буде продовжувачем народних традицій. На підставі поліфункціонального характеру української народної іграшки, було виділено окремі її функції: інформаційну, мотиваційно-стимулюючу, сенсорну, гедоністичну, евристичну, аксіологічну, культурологічну, навчальну, розвиваючу, виховну.

С.Ф. Русова вважає, що навчання дітей з самого початку повинно бути збудовано на тому рідному грунті, на якому зростає дитина, щоб воно було міцно зв’язано з тими вражіннями, що їх заклала в душу дитини рідна сім’я, рідна хата. Мають значення цяцьки, які будуть в руках дітей; вони ж поширюють перші спостереження дітей, вони розвивають пам’ять їх та зовнішні чуття.

О. Найден говорив, що саме традиційна і щодо своїх розмаїтих функцій та змістовно-формальних засад народна іграшка зберігає у собі пластичну і образну пам'ять про ті далекі часи, коли людина вперше почала використовувати природні матеріали для створення речей, які не тільки у чомусь допомагали, щось позначали, а й щось симоволізували. Виділення певної форми з позбавленої форми маси матеріалу знаменує початок виділення і позначення меж предметно-духовного середовища із безмежжя природи. Саме традиційна народна іграшка у своїх певних функціях, формах, пластиці, образних засадах містить у собі інформацію про початкові чинники людського предметно-духовного середовища. У цьому смислі традиційна народна іграшка у наш час, у нашому перенасиченому предметами, речами світі має бути інформативно й естетично доцільною.

Дослідник підкреслював, що дитина нині має сприймати народну іграшку не як предмет побуту, об’єкт гри (хоч і таке сприйняття не шкідливе), а як твір мистецтва, який потребує вивчення, певного аналізу творчого наслідування, повторення. Таке ставлення до народної іграшки сприятиме її збереженню і духовному збагаченню дитини. Народна іграшка в сім’ї, дитячому садку, різних гуртках повинна не витісняти сучасну іграшку, не заміняти її, а існувати поруч з нею, доповнювати її, давати дитині те, чого не здатна дати сучасна іграшка.

Також О. Найден вказував, що для дітей, які перебувають на межі між раннім і середнім віком, такі іграшки. особливо потрібні. Вони допомагають знаходити образні відповідники між реально конкретним та умовно-узагальненим, осягати світ предметних реалій через пластично доцільні та дотично-комфортні форми.

Олександр Найден вважає, що саме іграшка містить найбільше інформації, ніж будь-яка комп'ютерна гра чи пам'ять комп'ютера.

Отже, можна зробити висновок, що народна іграшка як витвір мистецтва, як об’єкт гри, як предмет побуту здавна цікавить вчених. Дослідники підкреслюють, що вона формує інтерес до традицій рідного народу, що дитина через народну іграшку пізнає історію життя народу, формуються естетичні почуття та смаки, дитина прилучається до культури рідного народу.

1.2 Значення української народної іграшки в різнобічному вихованні дітей

Народна педагогіка вимагає виховувати дитину, зважаючи на вікові особливості дитини: “Гни дерево, поки молоде, вчи дітей, поки малі”.

Впродовж всього дитинства гра і народна іграшка займає найголовніше місце у житті дитини. В грі діти відтворюють працю дорослих, елементи трудових дій. В своїй ігровій діяльності діти відображають те, що спостерігають у родинному колі. У дітей змалку виховується любов до праці, діти засвоюють знання про навколишню дійсність. В іграх для хлопців розвиваються витривалість, взаємовиручка, сила. У народі кажуть “Де гра, там і радість”. В ранньому віці (1-3 роки) діти граються предметами, тобто вчаться їх використовувати. Потім виникає творча або рольова гра. Зразки дитячих ігор призначалися не лише для фізичного розвитку і загартування, але є і школою етики й естетики спілкування. Під час гри використовуються діалоги, де закріплюється мовний етикет, виробляється певне відношення до товаришів, почуття дружби, одночасно проходить тренування пам’яті, коли діти заучують ті чи інші віршовані тексти. В іграх, як “жмурки”, “клітка”, розвиваються математичні здібності. Велике розмаїття дитячих ігор притаманне календарним та обрядовим святам. Для більшості ігор діти виготовляють іграшки власноруч; майструють свищики, пищалки, роблять ляльки. Кустарна народна іграшка виготовлялася у дусі народного мистецтва. Діти робили іграшки із глини, дерева, овочів. До виготовлення іграшок залучалися дорослі.

Нині, коли у світ дитячої гри впевнено і владно входить комп'ютер, комп'ютерні ігри та іграшки є чимось звичайним, як такими стали техніко-механічні іграшки, чи потрібно пропагувати або взагалі згадувати іграшки народні - архаїчні та спрощені "примітивні" за способом застосування їх у грі. Проте це риторичне запитання. Не треба бути особливо обізнаним у сучасній культурі та її тонкощах, щоб аксіоматично прийняти необхідність поширення та всілякої популяризації народної іграшки, вивчення її формообразних основ у дошкільних установах. Адже в ній - суттєвій частині фольклорно-національної культури - значно більше багатств світопізнання і світорозуміння, не говорячи вже про інформативно-генетичні багатства, ніж у найскладнішій комп'ютерній грі.

Народна традиційна іграшка має витоки в глибинних шарах фольклорної колективної культури. Підкреслимо - колективної, а не масової. Бо ж у ній втілені пластичні, орнаментальні, нарешті образні уподобання кожного окремого етносоціального осередку - якісного складового елементу осереддя національного. В цьому принцип фольклорного колективного мистецтва. Водночас масове мистецтво функціонує за законами горизонтального поширення інформації, що нерідко призводить до спотворення, спрощення та вульгаризації самої ідеї дитячої гри.

Використання народної іграшки у вихованні сприяє прилученню дитини до духовного, естетичного, побутового досвіду народу.

Дитина, наприклад, не оцінює іграшку, як витвір мистецтва, а бо як образ пов’язаний з певними легендами, казками, міфами. Однак граючись нею, здійснює зорове та сенсорне сприйняття її форми (матеріально пластичної, кольорової, орнаментально-знакової) непомітно для себе, приєднується до місцевої, а через неї і до етнонаціональної сфери образних уподобань, художніх особливостей, які водночас мовою свого змісту, розповідають про виробничо-господарську та святково-обрядову діяльність населення, тієї місцевості, того краю, який ця дитина згодом, коли стане дорослою людиною, усвідомить як рідний.

Народна іграшка є насамперед явищем культури. Але основні образні, смислові, символічні чинники народної іграшки є породженням етнонаціонального середовища.

У народній іграшці, поряд з архетипами загальнолюдських понять і критеріїв, існують образні та змістовно-формальні принципи етнонаціональної давнини. Ці якості народної іграшки породжують певну проблематичність щодо дитячого виховання в сучасних умовах. З одного боку, існує нагальна необхідність участі народної іграшки у виховному процесі на його певних етапах, з іншого - складність впровадження її у цей процес

Народна іграшка, як і все традиційне народне мистецтво, позбавлена елементів зовнішнього етнографізму. Справжня народна іграшка, як правило, містить обмаль зовнішніх атрибутів етнічної належності. Така належність становить саму її образну і змістовну сутність. Тому традиційна народна іграшка здебільшого позначена простотою форми, позбавлена кричущо-яскравих кольорів, складної та вибагливої орнаментації. Близькість цієї іграшки до витоків етнонаціональних культурних традицій пов'язує її з факторами ставлення до матеріалу, пластичною інтуїцією, колористичними рефлексіями. Саме така іграшка, насичена буттєвою та історичною інформацією, комунікативно близька дитині. У ній - цілий світ образів, архетипів, метафізичних і символічних основ бачення, сприйняття й переживання життя; у ній містяться нюанси психоментального характеру етносу, а також відображено специфіку певних трансетнічних явищ. Гра з такою іграшкою, візуальне й сенсорно-контактне знайомство з нею є одним із засобів формування в дитини критеріїв причетності до своїх родових, етнонаціональних ціннісних основ. Засвоєння такої іграшки разом з мовою і творами фольклору (колисковими, казками, колядками, співаночками, приказками, загадками тощо) формує перші уявлення про навколишній світ, перші життєві враження та почуття, закладає в дитині той духовний резерв, який знадобиться їй у дорослому житті, коли постане питання вибору шляху та напряму руху.

Мистецтво українського іграшкарства формує в дітей естетичні смаки, творчі здібності. Народна іграшка має не лише екологічну, а й духовну чистоту. Зроблена з любов’ю, вона розвиває кмітливість, фантазію, духовний світ дитини, дає перші професійні навички, пробуджує відчуття рідного коріння. Окреме місце серед іграшок посідають ляльки.

Лялька - одна з найдавніших іграшок людства, її справедливо називають суперіграшкою, оскільки протягом тисячоліть вона не втрачає своєї актуальності. "Вбрана" лялька супроводжує людину протягом усього життя: у дитинстві - це одна з улюблених забавок, приємний подарунок, а з часом - цікавий сувенір, пов'язаний із театральною грою, вітринним мистецтвом, промисловим виробництвом, художньою творчістю.

Власне, ми, дорослі, й не маємо сумнівів у тому, що лялька в дитячих руках немовби оживає, вона є обов'язковою учасницею різноманітних побутових ігор. А як дитина знайомиться зі світом? Саме через гру. Тож лялька й стає для неї провідником у великий навколишній світ, допомагає зорієнтуватись у ньому.

У виборі образної іграшки, діях з нею значною мірою виявляється ставлення до того, що вона уособлює. Використання народної іграшки у вихованні сприяє прилученню дитини до духовного, естетичного, побутового досвіду народу.

Художньо оформлена іграшка збуджує у дитини естетичні почуття і переживання, формує естетичний смак. Цікаві за змістом і формою іграшки позитивно діють на психічний стан дитини, світосприймання, активізують життєвий тонус, що впливає на її здоров'я і фізичний розвиток.

На дітей дошкільного віку особливо впливають іграшки, що зображають людей, істот і предмети реального світу: тварин, риб, птахів, рослинність, предмети побуту, техніки тощо. Вони не тільки спонукають до різноманітних за змістом ігор, а й допомагають увійти в роль, створити улюблений ігровий образ, реалізувати задум. Засобом реалізації задуму іграшка може стати лише в тому разі, якщо дитина правильно сприймає її образ, має певні знання про предмет, а іграшка викликає усвідомлений інтерес і бажання гратися.

Таким чином можна зробити висновок, що виховна цінність іграшки полягає в тому, що вона сприяє формуванню самостійності, творчої діяльності дітей. Іграшка - важливий фактор психічного розвитку. Народні іграшки здавна використовують з метою естетичного, морального, розумового, фізичного виховання. Народна іграшка є засобом формування відчування естетичної краси, естетичного смаку, сенсорного сприйняття тощо. Під час гри дошкільник розвивається, пізнає світ, наслідує і засвоює соціальний досвід. Іграшка є засобом передавання культурного досвіду народу від покоління до покоління. Використання народної іграшки забезпечує художній розвиток,

Народна іграшка є ниточкою в руках дитини, яка з’єднує її з історією Батьківщини.

Народні іграшки сприяють зміцненню в дитини світлого, оптимістичного настрою, позитивного сприйняття навколишнього світу.

Умовні, а не натуралістичні образи птаха, тварини, людини вчать дитину розумінню метафоричної мови традиційного мистецтва. До того ж шляхом спілкування з подібними іграшками дитина навчається бачити або уявляти образ живого натурального через умовне, в узагальненому знаходити риси конкретного, що розвиває її спостережливість і кмітливість. Зрештою, дитина змалечку привчається до традиційних місцевих формообразних уподобань.

Іграшка як створений дорослими для розвитку дітей предмет культури має освітнє і виховне значення лише тоді, коли використовується за призначенням. Дитина повинна розуміти іграшку, хотіти з нею творчо діяти. Щоб іграшка, як і гра, була супутником дитинства, людство весь час удосконалює її.

1.3 Історія виникнення і розвитку української народної іграшки

Іграшка є відображенням своєї епохи. Історія іграшки є невід'ємною частиною історії культури суспільства. Для кожної історичної епохи характерні свої іграшки, оскільки розвиток матеріальної основи суспільства, його духовної культури позначається не лише на змісті дитячих ігор, а й на тематиці та формах іграшок.

Первісне суспільство дитячих іграшок не знало. Не роблять іграшок і племена, які перебувають на стадіально досить низькому шаблі розвитку. Народна іграшка, як річ певного функціонального призначення, на думку багатьох вчених, з'являється досить пізно, коли цивілізація окремих суспільств і народів досягає достатнього рівня розвитку. Однак це не означає, що в умовах первісного суспільства та життя "примітивних" племен діти зовсім позбавлені гри та іграшки. Відомий колекціонер і знавець іграшки Г. Блінов зазначає, що першими дитячими іграшками "мабуть... були випадкові предмети. Камінці, шишки, сухі гілочки. І такі "іграшки", зрозуміло, старші, ніж сама людина".

Як стверджує дослідник історії української народної іграшки О. Найден, дитяча іграшка як предмет певного функціонального призначення з'явилася досить пізно, коли цивілізація окремих суспільств і народів досягла достатнього рівня розвитку. Відтоді іграшка, поряд з іншими речами, зробленими людиною (знаряддями праці, побутовими предметами, культовими атрибутами), починає входити до сфери культури.

На території України найдавніші прототипи іграшки виявлені в с. Мезин Коропського району Чернігівської області. Це були фігурки пташок, вовка чи собаки, виготовлені з мамонтового бивня приблизно 25 тис. років тому. Мали вони обрядове значення.

У IV-III тис. до н. е. трипільці виготовляли керамічні жіночі статуетки, різноманітні фігурки тварин (овець, коней, биків та ін) та їх дитинчат, які символізували плодючість. В могильнику на території Львівської області археологами знайдено ліпні порожнисті фігурки пташок, що згодом трансформувалися в іграшки-свищики.

Дитячі іграшки давніх слов'ян (дерев'яні коники, качечки) знайдено під час розкопок на Наддніпрянщині. Датовані вони приблизно X-початком XII ст. У той час побутували і так звані технічні іграшки: луки, мечі, дзиґи тощо.

У дохристиянський період іграшки переважно зображали священних тварин, птахів, фантастичних істот, що свідчить про їх зв'язок з язичницьким культом, народною міфологією. Після прийняття християнства іграшки здебільшого використовували з ігровою та декоративною метою. Однак деякі з них зберегли ритуальний характер і дотепер (ялинкові прикраси до Нового року, святкові кульки тощо).

Від українських іграшок періоду XIV-XVIII ст. майже нічого не збереглося. Однак етнографи стверджують, що виготовлення забавок не припинялося ні в XIV, ні в XVI століттях. У другій половині XVIII ст. внаслідок розвитку в Україні ярмаркової торгівлі розпочалося масове виробництво забавок на продаж. Жодний ярмарок не обходився без глиняних коників, баранчиків, півників, маленького посуду, ляльок - "пань", розписаних орнаментом, прикрашених кольоровою глиною і покритих прозорою поливою.

Розквіт кустарного іграшкового промислу припадає на середину XIX ст. Найбільше виготовляли забавок на Наддніпрянщині, Поділлі, Прикарпатті. Серед тогочасних іграшок Наддніпрянщини кінця XIX ст. - дерев'яні кухлики для зачерпування рідини, дерев'яні ляльки, маленькі моделі побутових речей (іграшкові товкачики, тачівки, рублі, оздоблені різьбленням), дзиґи, вітрячки та ін. Популярними були механічні забавки з відповідними руховими елементами - вирізані фігурки попарно з'єднаних планками ведмедів, ковалів, ткачів; головоломки для дітей так звані велика і мала мороки. Велика морока складалася з двох довгих і дванадцяти коротких кілочків, що утворювали на основній осі три хрестоподібні конструкції, а мала - із чотирьох однакових кілочків, зв'язаних у хрестик. Щоб їх розібрати, а потім скласти, необхідно було виявити кмітливість і винахідливість.

Селище Опішня (Полтавська обл.) відоме своїми керамічними іграшками, які відображали реальну природу, народний побут, героїв казок, пісень, творів фантастики (коник, квочка з курчатами, пташниця, вершники, міські та сільські жінки у типовому одязі, звірі-музики тощо). Зародилася Опішнянська іграшка в ХVIII столітті.

Гончарі, крім ужиткового посуду, виробляли й "дріб", тобто маленькі іграшкові посудинки: глечики, макітерки, мисочки, горнятка, маснички тощо. Вони повторювали традиційні форми ужиткового посуду, а розписували їх відповідно до місцевості, де виготовляли (опішнянські, косівські, Васильківські та ін).

На Поділлі відомими осередками виготовлення керамічної іграшки були Бубнівка, Бар Вінницької області, Адамівка - Хмельницької, Калагарівка - Тернопільської області та ін. Найпопулярнішими тут були ляльки, коники і вершники. Ляльок завжди ліпили у святковому одязі, з намистом на шиї, модною зачіскою на голові; очі і рот позначали крапками і рисками. Подільські ляльки тримали у руках дитину або під пахвою пташку. Традиційні іграшки-вершники зображали на коні селян, козаків, військових тощо. Подільські свищики мали вигляд тварин і птахів.

У XIX - на початку XX ст. на Волині діяли два найбільших осередки виготовлення керамічних іграшок (с. Вишнівець та Великий Кунинець Тернопільської обл.). Образи іграшок були традиційними (ляльки з птахами, свійські тварини, вершники), однак порівняно з подільськими вишнівецькі забавки витонченіші та барвистіші.

Наприкінці XIX ст. на Львівщині (с. Стара Сіль), виникли рідкісні в українському народному мистецтві сюжети - "танок" і "колисочка". Перший зображує жінку і чоловіка у танці. Свищик "колисочка" має вигляд "колиски на кружалах", у якій лежить дитина. Окрему групу забавок становлять керамічні тарахкальця ("хихички"), відомі ще з часів трипільської культури, - порожнисті кульки завбільшки з гусяче яйце, прикрашені оздобленнями (сонце, півмісяць та ін).

Прикарпатська іграшка, як і посуд та інші вироби з глини, насамперед відрізняється від усіх інших колоритом і характером розпису - традиційними мотивами і елементами та поєднанням кольорів у орнаменті.

У XІX та на початку XX століття в Карпатах баранчиків та клачики із сиру робили чоловіки-вівчарі на полонинах. Виготовлення сирної іграшки в таких селах, як Брустури, Річка, Снідавка, Шешори, набуло значення промислу, принаймні в 1950-1980-х роках.

Фігурне печиво з тіста, перш ніж дійти до розряду дитячих іграшок, мало обрядове значення. Як правило, таке печиво випікається весною перед прильотом птахів і здебільшого має вигляд узагальнено-умовного птаха та назву "жайворонок", а ще мало назву "голубці".

Українська іграшка вирізняється тематичною неоднорідністю та глибоким змістовним наповненням. Вона представлена розмаїттям матеріалів технічних і художніх способів опрацювання, багатством формальних, композиційних орнаментальних, колористичних вирішень. Народна іграшка включає в себе декілька видів народного мистецтва і отже становить полівидове явище. Водночас деякі види мистецтва щодо іграшки мають допоміжне, другорядне значення. Це наприклад вишивка, розпис, ткацтво. Вишивка і ткацтво стосується народних ляльок, розпис покриває іграшки з дерева. Проте ні вишивка, ні розпис, ні ткацтво не є матеріалом іграшки. Матеріалом її традиційно є дерево.

Іграшки виготовляли з дерева різних порід, які використовувались у практичній діяльності регіону. Однак перевагу надавали м’яким - сосні, липі, осиці, тополі, ліщині. З твердих застосовували: бук, явір, клен, дуб, горіх, рідко грушу.

Окрім дерева для виготовлення іграшок застосовували також кору переважно сосни і дуба.

Іграшки виробляли відомими у деревообробці техніками-вирізуванням, витесуванням, столярними і бондарними прийомами. Дерево попередньо готували, його обтесували сокирою, й відповідно до способу подальшого опрацювання, розрізали на валики чи прямокутні дощинки. При вирізуванні наступна обробка полягала у поступовому моделюванні цілісної форми іграшки або її окремих частин, яке здійснювали ножем чи пилкою.

Вирізування поєднували з видобуванням. Таким способом виробляли в основному предмети побуту. У виготовленні дерев’яних іграшок застосовували також виточування, яке здійснювали на ручних, механічних верстатах. Завдяки поєднанню механічних і рукотворних прийомів, точення дозволяло створити численні варіанти пластичних та декоративних рішень поверхонь іграшок й водночас збільшувати обсяг виготовлення, що вплинуло на впровадження його у серійне виробництво, пов’язане з народним промислами.

Якщо ляльки привертали увагу дівчат, то фігурки коників були улюбленими іграшками хлопчиків.

Образ коня відноситься до одного із поширених у народній творчості й зокрема, в іграшці слов’янських народів. На думку вчених він пов’язаний з давніми язичницькими віруваннями. У пантеоні слов’янських богів, які одухотворювали сили природи, кінь символізував одного з наймогутніших богів - Хорса, Бога Сонця.

Однак у той час, коли фігурка коника зберегла ознаки середньовічних прототипів, сама іграшка зазнала суттєвих змін, передусім у композиційному вирішенні.

В Україні виготовляли фігурки коників, розміри яких дозволяли дитині гойдатися, сидячи верхи. Вони складені у міцну конструкцію з окремих вирізаних циліндроподібних об’ємів, що передають, голову, тулуб, ноги.

Анімалістичну тему в українській іграшці доповнюють фігури птахів. Часто фігури зображували голубів, ластівок. Їхні форми утворені плавними взаємопереходами об’ємів, що передають овальний тулуб, видовжену шийку, невелику піднесену до гори чи опущену до низу голівку з гострим дзьобом. М’якому плавному силуету фігурок відповідає гладко вкрита воском поверхня. Рідше вона розмальована тонкими, горизонтально-розташованими вздовж тулуба, смужками червоно і синього кольорів, які імітують пір’я. у пташок спинка вкрита плямами, шийка обведена двома пасками, а живіт і хвостик суцільно помальовані темно-коричневою фарбою, що також у стилізовані формі передає особливості і забарвлення пір’я і водночас декоративно її збагачує.

Фігурки пташок - “качечок” вони, як і коники розташовані на прямокутній підставці, але з двома коліщатами. Великі округлі крила з’єднані з тулубом й коліщатами за допомогою дротиків, таким чином, що при поштовхові держака, вставленого в отвір підставки можуть рухатися, сплескуючи немов під час польоту. Динамічній конструкції фігурок відповідає колоритний розпис - помальована у зелений колір голова, шия окреслена рядком білих цяток, немов різкою намиста, жовті крила обведені по контору червоною смугою з рядком білих крапок, тулуб жовтого кольору, довільно вкритий стилізованими листочками, наче пір’їнками.

Аналогічні за конструктивним рішенням іграшки походять з інших осередків Прикарпаття. Відміни між ними виявляються у пластичному трактуванні й оздобленні поверхні фігурок, зумовлені місцевими смаками та уподобаннями. Наприклад фігурка пташки має менші пропорції й вкрита суцільним шаром жовтої фарби, лише дзьоб та коліщата виділені червоною фарбою.

На Гуцульщині виготовляли не тільки дерев’яні, а й гончарні, парафіновані, костяні, із сиру іграшки.

В Україні у XVII ст. популярним був вертеп, персонажі якого (Запорожець, Циган, Дяк, Баба, Шинкар та ін) відтворювали релігійні, казкові, побутові сюжети. У радянські часи він був заборонений, а з набуттям Україною незалежності почав відроджуватися.

Здавна, ще за часів трипільської культури, глиняні брязкальця слугували оберегами (відганяли злих духів), а також, можливо, атрибутами різних обрядових дійств. Загадковими є й зразки дрібного "дитячого" посуду, які археологи знаходять на місці трипільських керамічних майстерень. І нині українські гончарі роблять хихички та брязкальця - глиняні кульки-сонця, розписані ангобами, вкриті поливою або просто розфарбовані. У різних місцевостях України гончарі виготовляють також дрібний дитячий посуд - "монетки", який є узагальненим, лаконічним повторенням "дорослого" місцевого посуду. Називався він "монетки", бо давався на здачу, коли купляли посуд.

Українська народна іграшка багата й розмаїта. Про її багатство свідчить діапазон змістовно-образних градацій: від "примітивних" пташок-свищиків, архаїчних вузлових ляльок, семантично реліктових тварин, птахів, фантастичних звірів, виготовлених із глини, дерева, соломи, сиру й тіста, функціонально реліктових хихичок, деркачів, калатал тощо - до авторської іграшки-скульптури (М. Тарасенко, І. Гончар, О. Ганжа, І. Приходько, М. Галушко), позначеної рисами атавістично-родового міфологізму. Розмаїття української традиційної іграшки насамперед пов'язане з її багатою сюжетною й тематичною номенклатурою, а також із широкою формально-образною варіативністю та численністю орнаментальних і колористичних градацій. Іграшки коленої місцевості (як і посуд, пищівка, вироби з дерева, витинанки, писанки, настінний розпис) позначені рисами певної своєрідності, яка залежить від ландшафтно-кліматичних, географічних умов (гори, рівнина, степ, полісся, край луків та озер тощо), роду занять більшості населення, історичних факторі п та обрядових традицій. Так, іграшки, які вироблялися в ареалах Полісся й степової Південної України, зазвичай відрізняються одна від одної як щодо тематичних і сюжетних уподобань, так і щодо переважного вибору матеріалу та його пластичних можливостей. Існують також місцеві декоративні й колористичні уподобання, схильності до певних орнаментальних форм і мотивів. Так, колорит іграшки Опішного (Полтавщина) здебільшого "теплий", близький до натуральних кольорів обпаленої глини; орнамент - закруглений, плавновигинистий, позбавлений різких зламів і гострих кутів. Натомість орнамент косівських (Карпати) пікових виробів має різкі й гострі злами, натуральний колір глини закритий, захований білою, жовтуватою або темно-вишневою ("вишнівка") поливою, основні кольори орнаменту брунатний, зелений, жовтий. Іграшка з Полтавщини (як і розписний посуд) містить і образ поля із плавними пагорбами-могилами та ланами стиглої пшениці, а також і хати-мазанки під золотою соломою із зеленим садком і полудневим городом з пахучою "гвоздикою", гарбузами й метеликами. Іграшка з Косова (так само, як і розписний посуд) несе в собі образні прикмети карпатського холодно-прозорого ранку із гостроверхими смереками на схилах, високими ожередами, вогкуватим туманцем у долинах, отарами овець на полонинах. Узори косівських виробів асоціативно зближені з бадьоро-завзятим (з пронизливими акцентами) звучанням місцевих коломийок та тужливо-ритмічним дріботінням гуцульського танцю, між тим орнамент опішнянських посуду та іграшки містить у собі асоціативний образ ритмічно стриманої та мелодійно розлогої місцевої пісні, що плине у степову далечінь. Подібні образні ремінісценції можна віднайти у пластиці, декорі та орнаментації іграшок Харківщини і Львівщини, Поділля й Київщини, Волині й Півдня України. Традиційна іграшка, поряд з образною та символічно-смисловою інформацією, містить у собі ще й інформацію атавістичну, пластично-інтуїтивну, обрядову, духовну онтологічно-ціннісну. Щодо цього вона зазвичай є набагато інформативнішою, ніж будь-яка сучасна техніко-механічна іграшка або комп'ютерна гра.

В прикарпатських осередках ще на початку XX ст. глиняною іграшкою займалися Й. Табахорнюк та П. Тимчук з Пістині, згодом - П.Й. Цвілик та Г.В. Цвілик з Косова, Ганна та Михайло Рощиб'юки з с. Старий Косів, М. Волощук з с. Старі Кути. У більш пізні часи, як зазначає М. Є. Станкевич, "традиційні зозульки-свистунці, дрібний посуд почали виробляти Юрій та Розалія Ілюки. Новий напрям тематичної пластики, відмінний від народних іграшок, започаткували майстри Михайло Кикоть, Василь Стрипко, художники-керамісти Василь Аронець, Григорій Колос, Василь Озерний та ін. ". Типологічно близькі до іграшок антропоморфні та зооморфні фігурки з глини робить Н. Вербовська з Косова.

Сучасні майстрами глиняної іграшки є М. Піщенко, І Сухий, Л. Яременко, М. Тарасенко; вузлової ляльки М. Грепиняк, О. Кононенко, К. Ляшко, Г. Руденко; дерев’яної іграшки: М. Кошеренко, М. Матвійчук.

Нині народну іграшку виробляють лише окремі поодинокі майстри. Купують її здебільшого не для дитячих ігор, а для своєрідної фольклоризації сучасного міського інтер'єру, поповнення приватних зібрань і фондів музеїв. Основним споживачем такої іграшки стає міська інтелігенція. Отже, іграшка потрапляє в інше середовище, ніж те, у якому вона сформувалася і була повноправною складовою, корелюючись з іншими його складовими.

Отже, можна зробити висновок, що народна іграшка від часів, коли вона носила обрядове значення (приблизно 25 тисяч років назад), і до сьогодення пройшла тривалий шлях розвитку. Змінювалися матеріал, з якого виготовляли іграшку, її зміст, забарвлення, технології виготовлення, функції.

У новому середовищі традиційна іграшка, як і вишитий рушник, і родинний килим, народна картина або ікона, повинна бути атрибутом родової, родинної пам'яті про далеке й не дуже далеке минуле, про ту функціонуючу систему народної культури, елементом якої була ця іграшка. Остання ж, іще раз підкреслимо, і в нових сучасних умовах залишається носієм тих інформативно-генетичних багатств, які становлять основу національної і світопізнання та світорозуміння.

1.4 Види української народної іграшки, їх зміст

Українська народна "іграшкова культура" складна й розмаїта. Для того щоб її вивчати, потрібно якимсь чином класифікувати, тобто розділити іграшки на групи, орієнтуючись на спорідненість певних істотних ознак. Найбільш простою та прямолінійною класифікацією О. Найден вважає поділ на дві групи:

1. Іграшки, у яких основною рисою є пластичні, художньо-естетичні фактори: ляльки, коники, баранці, олені, цапки, вершники, птахи, "барині", "куми" тощо;

2. Іграшки, основною функцією яких є результат здійснення певної механічної дії: деркачі, фуркала, калатала, свистки, луки зі стрілами, брязкальця, хихички тощо.

Більш структурованим Олександр Найден вважає поділ іграшок за матеріалом, з якого вони створені: іграшки з дерева, глини, тканини, соломи, трави, паперу, кори, кістки, плодів різних рослин, тіста, сиру тощо.

Також науковець виділяє поділ за образно-ігровими та типажно-функціональними ознаками:

антропоморфні образи-ляльки (з глини, дерева, трави, тканини, соломи, рогозу, комбіновані з різних матеріалів);

зооморфні образи - свійські й дикі тварини: бички, цапки, свинки, баранці, козлики, корівки тощо (з глини, дерева, трави, тканини, соломи, рогозу, сиру).

іграшки, які імітують "дорослі" меблі, посуд інші предмети побуту, знаряддя праці (шафи, стільці, столи, лавки, миски, глечики, колиски, візки, граблі, сокири тощо).

О. Найден наголошує, що можна також вважати класифікаційною ознакою регіон або місцевість створення іграшок: іграшки Львівщини, Харківщини, Волині, Київщини, Полтавщини, Середньої Наддніпрянщини тощо.

Можна знайти ще чимало принципів або ознак класифікаційного поділу іграшок, які в певних конкретних випадках можуть бути прийнятними і корисними. Однак жоден з наведених вище варіантів класифікації, якщо дотримуватися лише його одного, не зможе дати повної і різнобічної характеристики іграшки. Тому, обравши якийсь один з варіантів базовим, варто доповнювати його в разі необхідності тими характеристиками, які становлять специфіку інших варіантів, тобто стати на позицію певного плюралізму у справі класифікації іграшки.

Отже, охарактеризуємо види народних іграшок за матеріалом.

1. Іграшки з дерева.

У казках багатьох народів, у тому числі і й українського, є мотив перетворення деревини (поліна, гілки, колодки) на людину. Це відбувається в результаті різних заклинань і маніпуляцій. За найдавнішими переказами й міфами, боги створили перших людей саме з дерева, а не з глини. Це свідчить про те, що дерево є найдавнішим матеріалом, який людина почала творчо обробляти.

Іграшка з дерева - тепла, легка, зручна у грі - обов'язково має супроводжувати сучасне дитинство. Бажано також, щоб дитини сама, відповідно до своїх здібностей і можливостей, навчилася дещо робити з дерева.

Більшість доступних нині іграшок із дерева належать до так званих акустично-механічних та рухливо-механічних іграшок. Це - деркачі, і фуркала, калатала, дерчаки, вітрячки, пташки на коліщатках з рухливими крильцями, візки, каруселі, коники на коліщатках. З дерева роблять також дитячі меблі, посуд, тачечки, грабельки, музичні інструменти, пташок-свищиків декорованих різьбленим орнаментом півнів, коней, коней з вершниками тощо. І досі побутує традиційна дерев'яна рухливо-механічна іграшка "Коваль і ведмідь". Ці іграшки збереглися здебільшого в музеях та приватних зібраннях, однак їх і нині виробляють окремі майстри з Київщини, Полтавщини, Волині, Львівщини.

Найбільш масове виробництво дерев'яної столярної і точеної на верстаті іграшки ще донедавна мало місце в місті Яворові Львівської області.

Найціннішим з мистецької точки зору в яворівскій іграшці є розпис. Саме він робить прості столярні вироби (дитячі меблі, музичні інструменти візки, коники, коники з вершниками тощо) витворами мистецтва. Між тим яворівські розписи "тримаються" буквально на кількох мотивах та елементах, на кількох кольорах. Це - червоний, зелений і жовтий, які з'явилися в 1920-1930-х роках. Орнаментальних мотивів, власне, два: "колко" - залежно від розробки може набувати вигляду геометричної розетки, а також вигляду квітки-сонечка, кружальця із листочками всередині; і "вербівка" - це гнучка гілка з листочками типу вербових, чітко розібраних на симетричні ряди - червоний і темно-зелений. Вироблялися візки з кониками, держачок, коники-каталочки, пташки на коліщатках, каруселі, музичні інструменти, вершники, колиски для ляльок, швейна машинка, макет потягу, млин, посуд, меблі. Для виготовлення використовували явір, осику, вербу, липу, грушу.

Дерево - матеріал, який у сільських умовах фактично завжди під рукою. Тому найбільше іграшок-саморобок роблять саме із дерева. Це свистки, мороки, візки, колиски, мініатюрний посуд, знаряддя праці, лялькові меблі і зброя.

За особливостями формування дерев’яні іграшки можна поділити на:

• іграшки виготовлені одним об’ємом з суцільного шматка дерева - вирізуванням, виточуванням;

• іграшки виготовлені з окремих частин, які попередньо обробляли також вирізуванням, виточуванням і з’єднували столярними прийомами.

У свою чергу, залежно від з’єднання іграшки поділяються на:

* нерухомі - іграшкові меблі, сани, скрипочки;

*рухомі - візочки, тачки, деркачі та інші.

При оздобленні дерев’яних іграшок, передусім враховували, приводню текстуру, й забарвлення дерева, які у кожної породи є своєрідними.

Переважно поверхню дерев’яних іграшок залишали чистою. Роль їхнього оздоблення виконували орнаментальні порізки. Для посилення художніх якостей та безпечності іграшок їхні поверхні натирали бджолиним воском, від нього вони набували гладкості і приємного матового блиску.

На Прикарпатті оздоблювали випалюванням, яке виконували “писаком” - металевим прутиком з викарбуваним на одному його кінці рельєфним малюнком - “штампом”.

В Косові відомі рухомі дерев’яні іграшки: санки, візки, гойдалки; і звукові: свищики. На Закарпатті для виготовлення іграшок використовували тополю, ліщину, явір, клен, кору сосни і дуба. Були найрізноманітніші техніки оздоблення: вирізування, обтесування, столярні прийоми, пластичне оздоблення поверхні фігурок. Виготовлялися динамічні іграшки (пташки, що клюють землю), тарахтальця, деркачі, сопілки, коники, люди в сюжетах і без, іграшкові меблі. На Полтавщині робили колиски для ляльок, прикрашені розписом і різьбленням. У селі Спас Коломийського району Івано-Франківської області робили дитячі сопілки-тилинки з вербової кори. До того ж майстри виготовляли дерев’яні та плетені з лози брязкальця (села Річка та Снідавка Косівського району, Поділля), іграшку „Ведмеді-ковалі” (у багатьох містах і селах України), птахів з трісок (Львівщина). На Київщині поширеними іграшками були птахи-свищики, коники, півні.

Своєрідністю вирізняється динамічна іграшка, що зображує пташок, які клюють зерна. Їхні умовно потрактовані фігурки, розташовані на круглій дощинці - основі, голівками до центру. Під дощинкою на нитках, прив’язаних до голівок, підвішена кулька, при похитуванні якої вони рухаються - то піднімаються вгору, то опускаються вниз, достовірно і в той же час гумористично нагадуючи метушливу повадку птахів

До поширених типів звукових іграшок на Прикарпатті були поширені сопілки. Вони були ретельно витончені, прикрашені довкола тонкими різьбленими, або мальованими пасками. Також робились і моделі скрипочок, за формою подібні до своїх прототипів, мають видовжену резонансну скриньку-голосницю, шийку з головкою, закрутки для струн, іноді й самі струни та смичок. Скрипочки вирізняються багатством композиції розпису, які оздоблюють лицьові поверхні голосниць. Його основним мотивом виступають “колка” - концентричні кола з “ружами” посередині. Трапляються також варіанти розпису, в яких “кола” замінені “вербівками” - вигнутими галузками листочками та квітами. Усі ці мотиви гармонійно поєднані та добре вписані в округлі форми скрипочки.

2. Іграшки з глини.

Найбільш масовою народною іграшкою, яка виготовлялася в умовах промислів, є іграшка з глини. Освоєння глини як матеріалу для створення необхідних ужиткових речей та будівельних матеріалів стало важливим етапом культурного розвитку людства. На цьому етапі з'явилися перші неутилітарні пластичні витвори з глини, які стали прообразом майбутньої іграшки. Форми багатьох сучасних іграшок залишилися майже незмінними з тих давніх часів. Змінилися функції - з культових на ігрові. Нині ж ігрові функції поступаються місцем художньо-естетичним та функціям раритетної колекційної речі. Серед іграшок з глини найбільш поширеними, масовими є свищики (свистунці, свистала, свистілки), серед яких найчастіше зустрічаємо свищиків-птахів. Вони мають найпростішу архаїчну форму, для якої характерні відсутність зайвої деталізації, підкреслення об'ємності та схематичності тулубів й узагальнено типізоване вирішення голів. Птахи-свищики архаїчного типу вироблялися практично в усіх гончарських промислах України: на Поділлі та Львівщині, в Опішнему й Косові, на Харківщині й Київщині. Відрізняються вони лише за розміром і декором. Свищиками є також скульптурки різних тварин: баранців, бичків, цапків, коників, оленів, чортів, свинок, собачок, а також; вершників на коні, "баринь", "кумів", "панночок", колисок-човнів з матір'ю та немовлям. Функція цих іграшок, крім ігрової, є ще й пізнавально-виховною. Іграшки-свищики, як і взагалі іграшки з глини, виготовлялися скрізь, де були гончарі. Але найбільш відомі гончарські центри, вироби яких позначені стильовою та образною своєрідністю, певними сюжетними й орнаментальними уподобаннями, це - Опішне (Полтавщина), Косів (Івано-Франківщина), Ічня (Чернігівщина), Громи (Черкащина), Дибинці, Васильків (Київщина), Бар, Бубнівка, Адамівка (Поділля), Миколаїв, Стара Сіль (Львівщина), Валки (Харківщина), Цвітна (Кіровоградщина), Вишнівець, Гончарівка (Тернопільщина). Нині іграшки гончарів цих осередків стали музейними експонатами та окрасою приватних зібрань.

Українська народна глиняна іграшка щодо сюжетики та формообразних критеріїв перебуває посередині між фігурним посудом і створюваною гончарами декоративною або настільною скульптурою. О.С. Данченко, дослідниця української народної кераміки, зазначає: „Ліпленням іграшок займалися навіть діти, настільки простими й традиційними вони були. Головне у цій справі було навчитися ліпити порожнистий тулуб (однаковий як для тварин, так і для птахів). ”

Асортимент іграшок був досить солідний - коники, баранці, кози, цапи, бички, корови, собаки, свинки, зайчики, рибки, півники, чайки, зозульки, індики, олені, тури, фантастичні звірі, вершники на конях, „куми”, ”сусідки”, „баришні”, „наречені”, чорти, леви, ведмеді, звірі-музиканти.

Для Опішнянської іграшки характерні рослинні орнаменти, хвилясті, прямі, ламані лінії, крапки, кружечки, мазки. В Опішні виготовляли іграшки подібні до знарядь праці і посуду („монетки”); свистунці: коники, баранці, гуски, курки, півники, качки; вершники на коні, мама з дитиною, жінка з куркою, ведмідь; сюжетні іграшки: „Весілля на Полтавщині”, „Хлібороб”.

Українська дитяча керамічна іграшка у своєму історичному зрізі напрочуд розмаїта, образно багата, позначена добрим гумором, сповнена оптимізму.

3. Іграшки із соломи, лози, трави, сиру та інших матеріалів.

Іграшки із соломи і трави - типові екологічні іграшки. Лише частково належачи до статусу промислів, виробництво солом'яних іграшок мало сезонний і подекуди епізодичний характер. Авторами цих іграшок зазвичай були сільські умільці-хлібороби. Із соломи виготовляли брязкальця ромбічної форми, брязкальця у форм кулі, "дзеркала", тарахкальця, бичків, оленів, коників, ляльок різного типу, "павучків" тощо Центрів виробництва солом'яних іграшок яі таких не зафіксовано, але є підстави стверджувати, що на Поліссі (Чернігівщині, Житомирщині частково Київщині), на Волині й Поділлі іграшок із соломи виготовлялося й нині виготовляється більше, ніж в інших регіонах і місцевостях України.

Іграшки із соломи мають золотисто-теплі та холоднуваті сріблясті кольори, що є рефлексійно-асоціативним образом типового краєвиду Полісся, Волині, Північної Київщини: рівнина, поле із достигаючим збіжжям або колючо-золотавою стернею й небо над ними, суцільно вкрите тонкими сріблястими хмарами.

Іграшки з лози створюються в різних місцевостях України, зокрема в селах і містечках розташованих переважно над річками та біля озер. З лози плели дитячі меблі, брязкальця, кошики, колиски для ляльок-немовлят; окремі умільці створювали з лози навіть ляльок.

Іграшки з трави роблять як дорослі, так і діти. Як правило, їх створюють наприкінці весни та на початку літа, коли на луках спадає повінь і виростає довга соковита трава - "коси". От із цієї трави жінки роблять ляльок для дівчаток майже так, як колись давно робилися обрядові весільні ляльки-"панянки". Діти, зокрема ті, що пасуть худобу, з трави виплітали "церкви" та "попові брички", робили різних тварин та лялечок.

Обрядове фігурне печиво у вигляді різних тварин (корівок, свинок, баранців, зайців, коней, коней із вершниками) і людських постатей (богинь) робили, а подекуди роблять і нині в різних регіонах і місцевостях України: Поділлі, Прикарпатті, Закарпатті, Полтавщині, Київщині, Черкащині та ін. Ці вироби не є цілковитими іграшками, адже діти їх охоче з'їдають. Але, будучи яскраво декорованими та щедро орнаментованими, маючи умовно-узагальнені і форми, вони розвивають уяву дітей. Пекли пташок: жайворонків, сорок, голубків, майже повсюди на честь зустрічі весни, напередодні масового прильоту птахів.

Іграшки із сиру виготовляють тільки в Карпатах. Нині їх роблять винятково жінки. Іграшки із сиру виготовляють особливим способом - витягуванням, викручуванням та обв'язуванням сирним мотуззям. Виходять гарненькі, приємні, комфортні щодо розміру, фактури, смаку сирні баранці, коники, козлики, коні з вершниками, олені, півники й інші птахи. Особливо багато створюють зовсім дрібних коників та баранців, яких у святкові та великі базарні дні продають у Косові та Верховині. Натомість великих сирних коней з бербеницями у дні весняних і осінніх гробків дарують родичам та ставлять на могили вівчарів. Іграшки із сиру образно пов'язані з Карпатами, їх природно-ландшафтними умовами; вони становлять органічну складову фольклорного пісенно-обрядового гуцульського середовища.

4. Ляльки з тканини.

Лялька в "іграшковій культурі" посідає особливе місце. Вона, можна сказати, є супер-іграшкою, оскільки водночас містить у собі функціонально-образні риси праіграшки і, так би мовити, постіграшки. Якщо більшість іграшок та ігор є нині винятково надбанням дитинства, то лялька "проривається" у світ дорослої людини, стає об'єктом її культової, художньо-творчої та наукової діяльності.

Народні ляльки-іграшки (їх не слід плутати з ляльками-манекенами в народному одязі), безперечно, пов'язані з обрядово-ритуальними ляльками, які ще в порівняно недалекому минулому виготовлялися до певних дат і подій та з різних приводів (весілля, посухи, хвороби тощо) по селах і невеликих містах. Найбільш обрядовий вигляд мають ляльки із сіл Середньої Наддніпрянщини: Думанців, Суботова, Хрещатика, Решетилівки, Липового, Золотоношки, Германівки й інших сіл Черкаської, Полтавської та Київської областей. Ці ляльки підкреслено декоративні, яскраві, строкаті, мають дещо язичницький, таємничий вигляд. Та найголовніше, що всі вони в селах трьох названих областей виготовляються однаковим способом - вузловим. Це найпростіший спосіб, який свідчить про споконвічний хліборобський рід занять місцевого населення.

На Поділлі (у Вінницькій і Хмельницькій областях), крім індивідуально-авторських ляльок із тканини, по селах навесні виготовляють ляльок із трави - "панянок", призначених як для дитячої гри, так і для зміцнення здоров'я худоби, родючості і достатку. На Поділлі зрідка роблять також обрядову ляльку-поліно в жіночому вбранні - "Колодія".

На Волині, Харківщині та в деяких місцевостях Полісся (Рівненського, Чернігівського, Житомирського) у селах, крім індивідуально-авторських ляльок з тканини, існують комбіновані щодо матеріалу ляльки - із соломи і тканини, із трави і тканини.

На Поділлі та півдні України створюють ляльки із молодих та стиглих качанів кукурудзи, одягаючи їх у вбрання з тканини.

У карпатських селах виготовляють ляльок (їхню внутрішню основу) різними способами, проте зовнішній вигляд у них досить схожий. Це здебільшого жінки-гуцулки у святковому вбранні. Часто зустрічаються пари чоловік і жінка. Це - декоративні ляльки, які виготовляються досить довго і старанно, оскільки одяг і прикраси мають імітувати і справжні речі. Звичайні ляльки-іграшки в карпатських селах створюються також із застосуванням вишивки різних традиційних гуцульських прикрас та атрибутів.

Хатні ляльки-іграшки здебільшого робляться бабусями для онуків, рідше матерями для доньок.

Підсумовуючи вище викладене можна стверджувати, що існує значна кількість класифікацій народних іграшок за різними критеріями. Будь-яка народна традиційна іграшка, є одним із тих важливих чинників, які формують у дитини певні буттєво-пізнавальні модуси, упроваджують у свідомі й підсвідомі сфери дитини першооснови національно-культурної екзистенційності. Стратегія виховання на традиційній іграшково-ігровій основі аж ніяк не архаїзує суспільство. Вона дозволяє зберігати національну самобутність в умовах сучасної глобалізації цивілізаційних процесів.

2. Методика використання української народної іграшки у виховній роботі з дітьми дошкільного віку

2.1 Народна іграшка як засіб морального виховання

В системі виховання дітей дошкільного віку особливе місце займає моральне виховання.

Моральне виховання - це цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засвоєння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки.

В процесі ознайомлення та використання народної іграшки в житті дітей в дошкільному навчальному закладі відбувається засвоєння дітьми завдань морального виховання.

Одним із завдань морального виховання є виховання громадянської й соціальної відповідальності. Граючись народною іграшкою, діти прилучаються до набутків творчої спадщини свого народу, їм відкриваються особливості його світосприйняття і характеру. Бережно відносячись до народних іграшок, створюючи їх своїми руками вони відчувають свою відповідальність за збереження і розвиток культури свого народу.

Засобом народної іграшки відбувається вивчення і пропаганда культурних надбань свого народу. Дітям дають знання про культуру, обряди і традиції українського народу знайомлять з матеріалом, способом виготовлення, змістом і значенням народної іграшки, формують знання про традиційний одяг, знайомлять з народними ремеслами, дають уявлення про історію створення народної іграшки.

Література, культура, мистецтво рідного краю - засоби патріотичного. виховання, формування творчих здібностей дітей. Тож знайомлячи дітей з регіонами території України, їх красою, формуються елементи почуття патріотизму.

Іграшка - духовний образ ідеального життя, ідеального світу, це архетип уявлень про добро - справжнє чи уявне. Справжня іграшка стверджує добро й визначає розрізнення добра й зла. Іграшка ставить перед собою шляхетне виховне завдання - учити добру й красі, мудрості й співпереживанню.

Іграшка впливає на дитячу психіку й на розвиток особистості дитини. Адже для неї вона жива й справжня. Захоплюючись грою з іграшкою, дитина найчастіше ототожнює себе з нею, її "звичками", зовнішністю, її прихованою суттю.

Одним із напрямків у моральному вихованні дитини є виховання культури поведінки. В процесі ознайомлення дітей з народною іграшкою, у різноманітних іграх і спостереженнях необхідно формувати навички ввічливого відношення з близькими для дитини дорослими і однолітками, бережливого відношення до іграшок і речей, якими всі користуються.

Використання народної іграшки у вихованні сприяє прилученню дитини до духовного, естетичного, побутового досвіду народу.

Граючись дитина приєднується до етнонаціональної сфери образних уподобань, художніх особливостей, які водночас мовою свого змісту, розповідають про виробничо-господарську та святково-обрядову діяльність населення, тієї місцевості, того краю, який ця дитина згодом, коли стане дорослою людиною, усвідомить як рідний.

Гра з такою іграшкою, візуальне й сенсорно-контактне знайомство з нею є одним із засобів формування в дитини критеріїв причетності до своїх родових, етнонаціональних ціннісних основ. Засвоєння такої іграшки разом з мовою і творами фольклору (колисковими, казками, колядками, співаночками, приказками, загадками тощо) формує перші уявлення про навколишній світ, пробуджує відчуття рідного коріння.

Виготовляючи народну іграшку дитина відчуває задоволення від створення прекрасного. Бачучи красу проникається повагою до історії і культури народу, формуються моральні судження. Коли дитина отримує знання про народну іграшку, вона вчиться описувати її, розповідати про неї, порівнювати іграшки за видами, функціями. Формуються такі моральні якості, як повага до рідної землі, до народних майстрів та їх витворів, до мистецтва взагалі.

Певною моральною проблемою є використання дошкільниками військових іграшок - будь-яких ігрових предметів, що застосовуються для вирішення конфлікту, захоплення влади чи перемоги шляхом насильства і які можуть бути призначені для нанесення поранень чи вбивства. Вони впливають на формування жорстокості, мілітарних пристрастей, агресивності. Народна іграшка несе в собі моральні норми і культуру наших предків. Змістом народної іграшки є тварини, люди, знаряддя праці та побуту, тому і несе вона собою повагу до праці, любов до людей і тварин.

Отже, іграшка - це не лише предмет гри, вона дуже багато може розповісти про історію своєї країни, про звичаї і традиції народу, про традиційний одяг наших предків та їх спосіб життя. З іграшкою пов’язано багато легенд і казок, вона вчить дитину, як правильно поводити себе, і навпаки - як не варто себе вести. Використання народної іграшки в процесі виховання допомагає дитині виявити себе у творчій справі та підштовхує її до активного і самостійного пошуку, допомагає зберегти національні українські традиції, а через іграшки навчити цього і дитину.

2.2 Аналіз програмових вимог щодо ознайомлення дітей дошкільного віку з народною іграшкою

Зроблено вивчення та аналіз вимог дійсних програм виховання і навчання дітей дошкільного віку щодо використання української народної іграшки як засобу виховання. За програмою виховання і навчання дітей дошкільного віку „Малятко” пропонується такий зміст роботи:

2.2.1 Перша група раннього віку (перший рік життя)

Використовувати народні іграшки, які дитина може бачити, чути, доторкатись до них, обмацувати їх, стукати, трясти, качати, перекладати, підкидати, нюхати і відчувати, для загального розвитку малюка й зокрема для розвитку органів сприймання, мовлення й руху. Розмішувати предмети й іграшки (молоточок, дзвіночок, брязкальце, пищалик, дерев'яний деркач) у межах досягнутості немовляти для формування здатності до координації та довільності рухів.

Спонукати дітей до експериментування та активного маніпулювання іграшками під час перебування в манежі (притягувати брязкальце за стрічку, складати іграшки в кошик, взувати чи роззувати ляльку, одягати чи роздягати її, котити м'ячі чи дерев'яні кульки по підлозі (індивідуально, парами чи в кругу разом з вихователем).

2.2.2 Друга група раннього віку (другий рік життя)

Виховувати інтерес до ігор, різноманітних дій з народними іграшками.

Задовольняти дитяче бажання не лише до споживання, а й до творення використанням нових предметів та іграшок: казкових звірів, стрічок, віночків, хусточок, паличок, кубиків; шумових іграшок; діставати насолоду від музичного звучання іграшкових інструментів (бубон, молоточок, барабанчик, цимбали, сопілка, свисток). Стимулювати дітей до активної діяльності та комунікативного спілкування з народними іграшками.

Розвивати уявлення, вміння розрізняти кольори й бачення в народних іграшках як раціонального змісту, так і безпосередньої краси (матрійки, писанки крашанки, грибочки, башточки, курочка-ряба, візочки з одним чи двома кониками).

2.2.3 Перша молодша група (третій рік життя)

Стимулювати пізнавальну активність дошкільнят під час експериментування із знайомими предметами (іграшки) та новими. Забезпечувати індивідуальний добір іграшок (у достатній кількості на кожну дитину) з метою запобігання конфлікту та полегшення адаптації дітей при переході з групи раннього віку в молодшу (з сім'ї в дошкільний заклад).

Заохочувати дітей висловлювати свої враження під час ігор з різноманітними предметами-замінниками, іграшками, що відображають хліборобські знаряддя, реальними предметами та уявними (плужки, борони, граблі, лопатки, човник). Використовувати музичні народні інструменти: скрипки, дудочки, сопілки, вуркала (гудок із дерева), деркачі, іграшки-пищики, глиняні свищики у вигляді пташечок (голуб, зозулька), коників, баранців тощо для задоволення зростаючих ігрових запитів малюків та для розвитку їхньої загальної соціальної активності.

Розвивати сприймання, наочно-дійове і наочно-образне мислення під час індивідуальних дій з кубиками, цеглинками, дерев'яними молоточками, іграшковим посудом тощо.

Заохочувати до групових та колективних форм ігор, використовуючи одночасно кілька іграшок, хлопчик, дівчинка, жінка, няня з дитиною. (Іграшки можуть бути без облич, виготовлені з клаптиків тканини, але з виразними постатями й у правдивому українському вбранні). Розвивати самоусвідомлення, саморегуляцію, стимулювати дітей коментувати ігрові дії простими реченнями: "Я граюсь, я мама"; "У ляльки-намисто"; "Я заколисую (колишу, колихаю) ляльку".

2.2.4 Друга молодша група (Четвертий рік життя)

Використовувати народні іграшки для розвитку пізнавальних інтересів, відчуття краси, кольору, художнього смаку й бажання до активних дій з ними: лялька - українка з віночком й у вишиванці, ляльки в різних вбраннях, вершники на конях, музиканти, млинок, цурки, дзиги, залізниця, глиняний свищик, глиняні чи гіпсові іграшки (козак, матрос), іграшковий посуд (макітра, цеберко, глечик), тварини та птахи (собака, баранчик, конячки, цапок, зайчик, вовчик, осел, качка, голуб, курка, півень).

Ознайомлювати дітей з декоративними візерунками українського народного декоративно-прикладного мистецтва та вжитковими виробами (посуд, іграшки).

Учити ритмічно прикрашати лініями, мазками, крапками, кругами плоскі силуети з паперу, предмети побуту.

Орієнтовна тематика: фартушок, чашка, кухлик, тарілка, пташка, рибка.

2.2.5 Середня група (П’ятий рік життя)

Використовувати іграшковий посуд для творчих ігор (макітри, горщики, кухлі, глечики, миски).

Розвивати фантазію і винахідливість, використовуючи для гри вироби з паперу й картону (човники, вітрячки, торбинки) а також природний і інші матеріали (камінці, черепашки, мох, кора, лоза, шишки, пір'я, солома, очерет, берест, вовна).

Учити малювати за мотивами народних іграшок; виконувати візерунки на прямокутнику, квадраті, крузі, різних плоских паперових формах, що імітують предмети побуту. Формувати вміння ритмічно розміщувати елементи візерунка по всій площі, по краях, у середині; використовувати елементи візерунка: лінії, мазки, крапки, кружечки, кільця.

Орієнтовна тематика: чашка, кухлик, чайник, блюдце, пташка, рибка, коник, лялька.

2.2.6 Старша група (Шостий рік життя)

Знайомити дітей з національними дитячими іграшками свого регіону, села чи міста. Розповісти про рубель і качалку й навчити використовувати для прасування іграшкового одягу (білизни, рушників). Іграшковий посуд (дерев'яний й глиняний горщики-двійнята, полумиски, мисник, казан, цебро, діжа, качалка), стіл, лаву, ліжко, скриню, заохочувати малюків використовувати в іграх згідно із задумом.

Використовувати народні іграшки для творчих ігор: дзига (веретено), дзига - іграшка, млинок (із очерету, дерева, соломинки), паперовий змій, візок, солдат, дерев'яна іграшка - пильщик (чоловічок з пилкою), ковалі (2 чоловіки - ковалі), пищики (з дерева, жита, з листя), дудка (з гарбуза), скрипка (з очеретинок).

Застосовувати дитячі музичні іграшки - інструменти: (цимбали, цитру, гуслі, бандуру, балалайку, арфу, барабан під час розваг та святкових ранків). Виховувати допитливість та бережливе ставлення до іграшок.

Продовжувати знайомити дошкільнят із способами виготовлення деяких народних іграшок, зокрема ляльок. Поглиблювати навички роботи з папером та картоном, виготовлення різноманітних виробів, іграшок з рухомими частинами (візок, млинок, собачка, вітрячок) з подальшим їх використанням в ігровій діяльності.

Виховувати бажання спільно з дорослими виготовляти найпростіші іграшки.

Учити складати розповідь чи загадку про народну іграшку.

Розширювати знання про різні види іграшок: дерев'яні, глиняні (полив'яні та неполив'яні), трав'яні, солом'яні, ганчір'яні. Ознайомлювати з майстрами дитячої народної іграшки.

Учити симетрично розташовувати рослинні елементи візерунків на різних формах (смуга, квадрат, багатокутник, розет, круг), на плоских силуетах виробів декоративно-прикладного мистецтва (одяг, посуд, іграшки); розташовувати візерунки по краях форми, у кутах, середині, по всій площі, підкреслюючи форму паперу; добирати кольори, характерні для певного виду українського мистецтва, до тла паперу.

Орієнтовна тематика: керамічні іграшки (свинка, коник, півник, олень та ін.

Учити ліпити за уявленням складні за будовою предмети, з натури (овочі, фрукти, іграшки з невеликої кількості частин).

Учити вирізувати предмети симетричної форми із згорненого навпіл паперу: посуд (ваза, чашка, глечик), іграшки, елементи українських декоративних орнаментів, нескладні за сюжетом чи візерунком українські витинанки, а також з паперу, згорненого в кілька разів (тюльпан, нарцис, листок акації, елементи зображень для різних орнаментів, атрибути для ігор).

Підготовча до школи група (Сьомий рік життя)

Виховувати бажання виготовляти найпростіші іграшки (березове коліщатко з держальцем, свисток із верби, возик).

У співпраці з дорослими виготовляти м'які іграшки, ляльки із соломи, а також учитись вишивати ляльчин одяг.

Вчити розповідати про улюблені іграшки, ігри та забави. Стимулювати дитячу активність і творчість в ігровій діяльності із знайомими іграшками.

Вчити шанувати майстрів іграшок.

Учити складати візерунки за мотивами українського народного мистецтва. Розвивати в дітей відчуття ритму, кольору під час складання симетричних і асиметричних візерунків з рослинних та анімалістичних елементів на різних формах паперу (прямокутник, круг, трикутник, овал), формах, що імітують предмети побуту. Учити добирати обмежену гаму кольорів за мотивами косівської кераміки, яворівського різблення; добирати кольори петриківських розписів.

Малювати петриківські прийоми котячим пензлем: "зернята", "гребінчики", "горішки", перехідні мазки, завитки, вільні мазки. Малювати пальцем, паличкою квіти в петриківському букеті (соняшник, жоржина, гвоздика, півонія, айстри, цибулька, кучерявка, та ін), візерункове листя.

А програма виховання і навчання дітей дошкільного віку „Дитина” пропонує такі вимоги.

ІІ молодша група „Наші малята”

Знайомство з творами народного мистецтва: глиняні іграшки, декоративні таці і тарілки.

Знайомство з новими творами декоративно-прикладного мистецтва: глиняні іграшки (опішняська, яворівська) предмети побуту.

Середня група „Дослідники чомусики”

На заняттях з зображувальної діяльності проводять заняття „Гілочка верби“. За мотивами косівської кераміки діти прикрашають посуд (силуети - заготовки) різної форми. Прикрашені глечики та куманці діти відповідно розміщують та наклеюють на аркуші паперу, домальовують гілочки верби.

На заняттях з ліплення проводять заняття „Чарівний світ народного мистецтва“. Діти ліплять декоративний посуд, за мотивами народних промислів, після висихання глини прикрашають посуд орнаментами.

В аплікації оздоблюють тарілки, куманці (силуети) декоративними елементами. В малюванні на готових формах фарбами передають характерні ознаки української кераміки (Косів, Васильків, Опішня).

Старша група „Наша старша група”

В ліпленні декоративна пташка, качечка, ведмедик (з цілого шматка глини).

В аплікації декоративні та пейзажні композиції (нарізування та обривання геометричних елементів і форм).

Мій рідний край. Знайомство з народним мистецтвом Києва та київської області (народна іграшка, розписи, кераміка, вишивка, ткацтво). З кожній місцевості України діти знайомляться з народним мистецтвом і творами художніх промислів свого краю.

Дитяча творчість за мотивами народного мистецтва: ліплення посуду, декоративні розписи, малювання іграшки з оздобленням орнаментами та інше.

Народне декоративне мистецтво. Ознайомлення з художніми виробами з глини народних майстрів Київщини (чи інших регіонів, де живуть діти). При організації творчої роботи дітей привчати попередньо уявляти і намічати задумане в ескізі олівцем. Ліплення декоративних тарілок, таць, мисок, глечиків, кухликів, куманців, підсвічників, оберег (у вигляді птахів, звірів, коней, геометричних фігур), з наступним розфарбуванням.

Підготовча група „Від гри до навчання”

Народне декоративна мистецтво. Творчі роботи за мотивами української кераміка (Васильківської, Опішнянської, Ужгородської, Косівської). Ліплення: вази, глечика, горнятка, ринки, бокли, кухлів, куманців, макітр, плесканців, з подальшим розфарбуванням. Творчі композиції - візерунки за мотивами українських розписів (київських, петриківськкх та ін).

Порівнявши зміст двох програм можна зробити висновки, що програма виховання дітей дошкільного віку „Малятко” вимагає щоб дітям давали більше інформації про зміст, види і функції народної іграшки. Програма виховання дітей дошкільного віку „Малятко” передбачає наявність вмінь дитини висловлювати свої враження під час ігор (молодша група), ритмічно прикрашати лініями, мазками, крапками, кругами плоскі силуети з паперу, предмети побуту (ІІ молодша група), малювати за мотивами народних іграшок (середня група), виготовляти з паперу та картону іграшку, ліпити, малювати, вирізувати з натури, використовуючи елементи оздоблення української народної іграшки (старша група), виготовляти найпростіші іграшки, складати розповідь чи загадку про народну іграшку, складати візерунки, добирати кольори (підготовча група).

Програма виховання і навчання дітей дошкільного віку „Дитина” передбачає наявність вмінь дитини за мотивами косівської кераміки прикрашати посуд за мотивами народних промислів, в аплікації оздоблювати декоративними елементами предмети побуту, в малюванні передавати характерні ознаки української кераміки (діти 4-5 років), вирізати та обривати геометричні елементи і форми, робити декоративні розписи, малювати іграшки (5-7 років).

Програма „Малятко” вимагає використання народної іграшки в творчих іграх з середньої групи, складання творчих розповідей, загадок в старшій групі.

Програма „Дитина” пропонує розвивати творчість дітей в роботах з ліплення, малювання, аплікації в підготовчій групі.

Обидві програми вимагають знайомити дітей творами народного мистецтва - іграшками, предметами побуту; використовувати мотиви народного мистецтва в творчій діяльності: малюванні, ліпленні, аплікації.

Більш широкі і змістовні вимоги щодо використання народної іграшки в програмі „Малятко”, також високі вимоги щодо використання народної іграшки в самостійній творчій діяльності. В програмі „Дитина” більш глибокі вимоги щодо використання народної іграшки в творчій практичній діяльності (малювання, ліплення. .).

Таким чином в практиці дошкільного навчального закладу можна використовувати програми виховання і навчання дітей дошкільного віку „Дитина” і „Малятко”, бо вони обидві змістовні і доповнюють одна одну.

2.3 Досвід експериментальної роботи

Для виявлення знань дітей про українську народну іграшку було проведено констатувальний експеримент.

Мета: виявити знання дітей про види народних іграшок щодо класифікації за регіонами, їх зміст, матеріал, елементи оформлення.

Уточнити уявлення дітей про використання народної іграшки (в видах діяльності: мовній, ігровій, художній, музичній).

Виявити здатність дітей використовувати народні іграшки в творчій діяльності (вміння розповідати про іграшку, виготовляти та використовувати іграшку відповідно до її призначення).

Методи.

Наукові:

1. Аналіз;

2. Синтез;

3. Узагальнення

4. Класифікація;

5. Моделювання.

Емпіричні:

1. Педагогічний експеримент;

2. Спостереження;

3. Обстеження;

4. Вивчення результатів і продуктів діяльності.

В процесі констатувального експерименту вивчалися:

1. Плани навчально-виховної роботи;

2. Продукти діяльності дітей;

3. Діяльність дітей на заняттях, в повсякденному житті.

Критерії рівнів оцінки компетентності дітей.

Було встановлено такі рівні:

1) Низький рівень

2) Середній рівень

3) Високий рівень

Відповідно до рівнів було визначено наступні показники:

Низький рівень

1 бал - фрагментарні знання про народні іграшки. Діти практично не звертають увагу на її естетичні якості, вагаються у поясненні власних суджень та оцінок. Спроможні лише до вираження однозначної емоційної оцінки стосовно української народної іграшки. Не проявляється інтерес до виготовлення народних іграшок за зразком.

2 бали - знання часткові, епізодичні, безсистемні, відсутня потреба в усвідомленому ознайомленні з народними іграшками та захопленість даним видом мистецтва, спостерігаються утруднення у вираженні власного ставлення, настрою та думок, які виникли у ході ознайомлення з українськими народними іграшками. Діти, які відносяться до цього рівня малоініціативні, у них відсутні творчі прояви, вони уникають виконання завдань творчого характеру, прагнуть до копіювання, потребують значної допомоги педагога.

Середній рівень

3 бали - володіють неповним обсягом знань про українську народну іграшку, основні способи її створення. Виявляється неусвідомленість інтересів щодо української народної іграшки, майже немає потреби у її вивченні й виготовленні, наявна слабка здатність до обґрунтування настрою, думок, почуттів, що виникли у ході ознайомлення з різними видами українських народних іграшок.

4 бали - з помилками розрізняє різні види іграшок за класифікацією щодо регіону, орієнтується в характерних кольорах і елементах оздоблення окремих видів народної іграшки. Вміє аплікувати, малювати елементи оздоблення народної іграшки за зразком з допомогою дорослого. Може скласти розповідь про народну іграшку за запитаннями. Використовує в ігровій діяльності за призначенням. У дітей спостерігається прагнення до вираження власного ставлення до народної іграшки з відповідним обґрунтуванням.

Високий рівень

5 балів - розрізняє за класифікацією щодо регіону. Знає матеріали, з яких виготовляють іграшки, розрізняє характерні кольори і елементи оздоблення різних іграшок. Вміє ліпити з глини та відповідно оформлювати народні іграшки. Прагнуть до самоактуалізації у творчій роботі, намагаються отримати задоволення від виконання завдання творчого характеру, нерідко проявляють ініціативність. Відчувають певні труднощі при спробі порівнювати, узагальнювати та встановлювати зв'язки між елементами іграшок, шукати аналогії. Проявляється здатність до оцінки деяких вартостей української народної іграшки (саме як твору мистецтва).

6 балів - досить глибока поінформованість про українську народну іграшку, самостійність у ході засвоєння знань та їх застосування; спроможність робити висновки, аналізувати, порівнювати одержану інформацію; оперувати відповідною термінологією. Характерне самовираження у різних видах художньо-творчої діяльності (відносно української народної іграшки), яскравість уяви та художнього бачення. Має потребу в ознайомленні з українським народним мистецтвом (народною іграшкою); відчутну зосередженість та захопленість процесом сприйняття художнього явища. Водночас спостерігається безпосередність переживань, активність у процесі обговорення вражень, отриманих від сприйняття художніх явищ, підвищений інтерес до занять з вивчення та самостійного виготовлення українських народних іграшок. Вони здатні самостійно оцінити естетичні якості твору мистецтва, висловити почуття, викликані тією чи іншою іграшкою.

Для вивчення рівня компетентності дітей розроблено такі питання:

Які іграшки відносяться до народної?

Як називаються іграшки?

Чим характеризується?

З чого виготовлена?

Які фарби використані?

Якого виду ця іграшка?

В якій місцевості виготовляють іграшки з сиру?

Зустрічаючи весну, з чого господині роблять іграшки для дітей?

Знайдіть спільне між Косівською і Опішнянською іграшками.

Знайдіть відмінне між Косівською і Опішнянською іграшками.

Відгадайте загадку: Є деревце - не полінце

Шість дірочок має,

Весело співає. (сопілка).

Як можна використовувати сопілку у грі?

А ще для чого можна використовувати сопілку?

З чого зроблена сопілка?

На якому тлі нанесено забарвлення сопілки?

Які рослинні елементи використані в оздобленні сопілки?

Як ти будеш гратись зі свищиком?

Під час яких подій використовували свищики?

Кого відганяли звуками свищиків?

Розкажи про свою улюблену народну іграшку.

Придумай загадку про цю іграшку.

Як по іншому називаються брязкальця?

З яких матеріалів майстри виготовляють народну іграшку?

Розмалювати плоскі паперові форми елементами візерунків Косівської іграшки.

Розмалювати плоскі паперові форми елементами візерунків Яворівської іграшки.

Розмалювати плоскі паперові форми елементами візерунків Київської іграшки.

Розмалювати плоскі паперові форми елементами візерунків Опішнянської іграшки.

Склади загадку про свою улюблену народну іграшку.

Зліпити народну іграшку з глини і прикрасити її характерним орнаментом.

Чому маленький іграшковий глиняний посуд називали "монетками"?

Слід відзначити, що найкращі знання дітей з історії народної іграшки та виду щодо матеріалу. Високі показники мають за виконання практичних дій в зображувальній та ігровій діяльності та дещо нижчі показники в мовленнєвій діяльності. Середні знання у дітей щодо оформлення народної іграшки. Низькі показники щодо змісту та виду народної іграшки за місцевістю.

В результаті проведення констатувального експерименту можемо зробити такий висновок, що низький рівень компетентності мають двоє дітей в групі: Микал Іван і Чайка Вероніка. Це 12,5% від загальної кількості дітей.

Середній рівень компетентності мають шість дітей в групі: Маркус Андрій, Марчук Марина, Пархоменко Бодя, Сокоренко Аня, Токар Женя, Тригуб Вікторія. Це 37,5% від загальної кількості дітей.

Високий рівень компетентності мають двоє дітей в групі: Бакало Марія і Яренко Валерія. Це 12,5% від загальної кількості дітей.

Таким чином констатувальний експеримент дає можливість зробити висновки про те, що в дошкільному навчальному закладі "Оберіг" вихователі майже не планують виховної роботи щодо використання народної іграшки в різних видах діяльності, тому у дітей не високий рівень знань (знають що народна іграшка, але не знають види, не вміють порівнювати два види іграшок за різними ознаками, відчувають труднощі у використанні народної іграшки в творчій діяльності: складання загадок та розповіді про народні іграшки, але в ігровій діяльності використовують за призначенням).

В результаті проведення експерименту розроблено систему роботи щодо використання української народної іграшки у виховній роботі з дітьми дошкільного віку.

Висновки

Отже, якщо розглядати дитинство як стан певного культуротворення, діяльнісна основа якого має рефлексивно-іграшковий характер, то в цьому разі роль іграшки значно актуалізується. Показово, що багато дитячих ігор та іграшок залишаються майже незмінними впродовж сотень (а може, й тисяч) років, і, як раніше: дитина творить гру - гра творить дитину.

Народна іграшка як витвір мистецтва, як явище культури і як засіб виховання дітей здавна цікавить вчених. Українській народній іграшці відведено важливе місце у виховному процесі сучасних дошкільних закладів, бо вона має велике значення у всебічному вихованні дітей дошкільного віку.

Народна іграшка є специфічним витвором. Вона має пізнавальну цінність для дитини, відображає явища реального світу в доступних їй формах. Народна іграшка несе в собі інформацію, є естетичною і втілює оригінальну ідею. Використання її у дитячому садку, сім'ї збагачує, урізноманітнює ігрову діяльність дітей, розширює сферу пізнання світу і свого народу, розвиває традиційні для національної культури навички. Дитина сприймає народну іграшку і як витвір мистецтва, що сприяє її духовному збагаченню.

Народна іграшка посідає важливе місце у системі засобів формування творчої активності дітей. Вона унікальним чином інтегрує у собі побутові, мистецькі, педагогічні традиції і якнайкраще підтверджує нерозривність становлення окремої людини і людства.

Народна іграшка - важливий фактор психічного розвитку. Вона впливає на розвиток пізнавальної, емоційної сфер особистості, її творчих здібностей, сприяє активізації творчо-продуктивної діяльності, сприяє формуванню самостійності дітей.

Іграшка - це засіб виховання дитини, зрештою, ідеологія. Без неї патріотів не виростити. Не буде патріотів - не буде Держави.

Отже, народна іграшка дає дитині те, чого не може дати сучасна іграшка. Існуючи поряд, вони доповнюють одна одну.

Список використаних джерел

1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. - К., 1999.

2. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні / Наук, ред. О.Л. Кононко. - К., 2003.

3. Концепція безперервної системи національного виховання. - К., 1994.

4. Про дошкільну освіту: Закон України - К., 2001.

5. Про освіту: Закон України // Освіта. - 1991. - 25 червня.

6. Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку. - К., 1999.

7. Програма „Дитина”. Орієнтовний зміст виховання і навчання дітей 3-7 років у дитячих закладах. - Суми МКВВП „Мрія”, 1992.

8. Методичні рекомендації до програма виховання дітей дошкільного віку „Малятко”. - К.: СП „Свенас”, 1993.

9. Абраменкова В. „Батькам про ігри й іграшки” журнал „Берегиня роду” 2007

10. Богуш А.М., Лисенко Н.В. Українське народознавство в дошкільному закладі. - К., 2002. - 407 с.

11. Богуш А.М., Лисенко Н.В. Українське народознавство в дошкільному закладі: Практикум: Навч. Посіб. - К.: Вища шк., 2003. - 206 с.

12. Лозован Михайло „Генна пам’ять народної іграшки” Журнал „Поштовий вісник” № 07 (29.02. 2008).

13. Найден О.С. Українська народна іграшка: Історія. Семантика. Образна своєрідність. Функціональні особливості. - К.: АртЕк, 1999. - 256 с: іл.

14. Найден О.С. Українська народна іграшка. Смислові та обрядові основи // ОМ - 1991 - №3 - с.27-30

15. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: „Академвидав”, 2006. - 456 с. (Альма-матер)

16. Русова С. Вибрані педагогічні твори. - К.: Освіта, 1996. - 304 с.

17. Терентьєва Наталя „Лялька знайомить зі світом” Журнал „Дошкільне виховання” №10 2007.

Додаток 1

Методичні рекомендації для вихователів дошкільних навчальних закладів щодо використання народної іграшки у виховній роботі з дітьми.

Українська народна іграшка є насамперед явищем культури. З’явилася вона приблизно 25 років тому і мала обрядове значення. Є такі види української народної іграшки: Яворівська, Косівська, Опішнянська, Київська, Закарпатська. Українська народна іграшка є засобом виховання дітей.

Можна скласти цикл освітньо-виховної роботи з використанням народної іграшки, який передбачає:

Заняття з мовленнєвого спілкування:

Розповідь вихователя „Історія Київської народної іграшки”.

Складання описової розповіді „Косівська лялька”.

Складання загадки про солом’яного коника.

Складання розповіді про іграшку по пам’яті.

Морально-етична бесіда на тему: „Чого нас вчить народна іграшка”.

Заняття з зображувальної діяльності.

Малювання на готових паперових формах візерунків Опішнянської іграшки.

Малювання на готових паперових формах візерунків Косівської іграшки.

Обривання і нарізування геометричних елементів і форм орнаменту Яворівської іграшки.

Ліплення декоративної пташки з цілого шматка глини.

Ліплення декоративних кухликів з наступним розфарбовуванням.

„Прикрасимо сарафани матрійкам”

„Чому матрійка сумна? ”.

Розпис птаха за мотивами петриківської іграшки.

Колективна аплікація на тему„Гілочка верби”.

Малювання Петриківської іграшки за задумом.

Заняття з музичного виховання.

Розповідь вихователя на тему „Сопілка заспіває про минуле”.

Музикування на сопілці.

Заняття з розділу дитина і навколишній світ.

Ознайомлення з глиняними іграшками Київських майстрів.

Ознайомлення з способами виготовлення Київської ляльки.

Ознайомлення з витинанкою.

Читання та вивчення творів художньої літератури.

Читання легенди „Хто найкращий майстер на землі”

Читання оповідання О. Волосюка „Обереги”.

Ігри.

Дидактична гра „Попрасуємо одяг”, використовуючи рубель і качалу.

Дидактична гра „Де ця іграшка народилася”.

Сюжетно-рольова гра „Ярмарок” з використанням іграшкового посуду та народних іграшок.

Сюжетно-рольова гра „Іграшковий майстер”.

Театралізована гра „Солом’яний бичок”.

Свята і розваги.

Свято весни з використанням народних іграшок з тіста.

Вечір загадок „Про що розкаже народна іграшка”.

Додаток 2

Конспекти занять по ознайомленню з українською народною іграшкою для дітей старшого дошкільного віку.

„Прикрасимо сарафани матрійкам”

Програмовий зміст. Вчити самостійно прикрашати силует сарафана, розташовувати візерунок по всьому силуету або внизу по краю. Розвивати у дітей відчуття кольору. Виховувати уважність, самостійність.

Матеріал. Матрійка, викрійки сарафанчиків з кольорового паперу, фарби різних кольорів, пензлі.

Попередня робота. Розповідь про історію створення матрійки (звернути увагу на кольори та орнамент на сарафані матрійки), з якого вона регіону. Розгляд візерунків на одязі матрійки, альбомів для розфарбовування.

Методика проведення заняття. Звернути увагу дітей на красу одягу (візерунок на платтях у дівчаток, нарядні сарафани на матрійках), розглянути їх. На прохання вихователя діти знаходять в групі предмети, які прикрашені візерунком. Після цього вони малюють візерунки на сарафанчиках матрійок, розглядають, які вийшли візерунки, вибирають ті, які їм більше сподобалися, обгрунтовують свої відповіді.

Розпис птаха за мотивами петриківської іграшки

Програмовий зміст. Продовжувати знайомити з особливостями петриківської іграшки. Розвивати у дітей естетичне сприйняття, відчуття кольору, уміти кінцем кисті наносити крапки, всім пензлем малювати кружечки, дуги, кільця, смужки. Виховувати повагу до національної культури.

Матеріал. Побілені фігурки птахів, петриківська іграшка, фарби, кисті, вирізані з білого паперу силуети фігурок птахів.

Попередня робота. Розгляд іграшок, ілюстрацій. Малювання поза заняттями.

Методика проведення заняття. Вихователь просить дітей знайти своїх птахів, питає, для чого їх пофарбували білою фарбою. Уточнює відповіді: "На білому фоні яскраві фарби виглядатимуть найсвятковіше". Потім діти розглядають узор на петриківській іграшці. На окремому листі проводять лінію, малюють круг, ставлять крапку. Вихователь показує прийоми малювання на мольберті. Тим, кому важко прикрашати узором форму, можна дати вирізаний з паперу силует птаха. Розфарбовувати об'ємну форму можуть діти, які краще володіють прийомами декоративного малювання.

„Чому матрійка сумна? ”

Програмовий зміст. Продовжувати вчити використовувати прийоми петриківського розпису для прикрашання спідниці матрійки (малювати кільця, кружечки, крапки). Формувати вміння передавати характерні риси персонажа. Розвивати пам’ять, увагу, мовлення. Виховувати у дітей позитивне відношення до образу, інтерес до народної іграшки.

Матеріал. Два зображення матрьошок з різним виразом облич, фарби, пензлі.

Попередня робота. Розгляд петриківських іграшок. Ігри з матрьошками.

Методика проведення заняття. Вихователь робить два зображення матрійки: у однієї спідниця яскрава з петриківським візерунком, у іншої візерунку немає; вираз обличчя у однієї веселий, у іншої сумний. У сумної матрійки наклеєна кишенька, в яку в кінці заняття треба вставити лист паперу з яскравим візерунком і кружечок з веселим виразом обличчя.

Діти розглядають два зображення, говорять, чому одна матрійка весела, а інша сумна. Пояснюють, що треба прикрасити їй сарафан. Вихователь пропонує зробити яскравий малюнок тканини, з якого можна зшити матрійці сарафан. Діти малюють петриківський візерунок на квадратному листі паперу. В кінці аналізують роботи дітей і вибирають, який візерунок краще підійде матрійці. Вихователь по черзі вставляє в кишеньку різні варіанти візерунків, замінює кружечок з веселим виразом обличчя.

Ознайомлення з витинанкою

Програмові завдання: Сформувати знання в дітей про те, що таке витинанка, про спосіб та матеріал виготовлення. Розвивати увагу, пам’ять, мислення. Виховувати повагу до українських традицій, до історії рідного краю.

Матеріал: витинанки різних кольорів, візерунків.

Попередня робота: розгляд інтер’єрів хат, відвідування краєзнавчого музею.

Хід заняття. Вихователь: Діти, подивіться, як гарно в нашій світлиці. Може, знаєте, чому я сказала "світлиця"? Колись світлицею називали найгарнішу кімнату в хаті. Жінки-українки з давніх-давен любили чепурити свої хати. Було чисто і затишно скрізь. З тих часів дійшло до нас прислів'я: "У хаті, як у віночку, і сама сидить, як квіточка". А хто ця квіточка? - Господиня, яка чимало праці докладає, щоб було у хаті затишно і гарно. Давайте запам'ятаємо це прислів'я і намагатимемося, щоб у нашій груповій кімнаті був завжди порядок.

Ми вже з вами розглядали інтер'єр хати на малюнках, бачили в краєзнавчому музеї давні речі вжитку. Пригадайте, що таке інтер'єр? (Внутрішнє оздоблення, тобто убрання, приміщення) Що було в хаті? Які давні речі, якими колись користувалися, ви знаєте? (Прядка, жорна, дерев'яні ночви та іи) Чим була прикрашена хата? (Образи, рушники, квіти, вазони; розмальовані квітами ніч, грубка, скриня та ін)

Сьогодні я вам розповім, чим ще в давні часи в нашому краю прикрашали хати. Це були витинанки. Так їх називали, бо вони витиналися, вирізалися із наперу. Витинанки використовували замість серветок у буфетах-сервантах, ними прикрашали образи під склом. Перед Новим роком і різдвяними святами між вікнами на стінах прибивали навхрест гілки ялини і прикрашали витинанками, ліхтариками, зірочками. Давайте розглянемо, якими витинанками прикрашена наша світлиця.

Діти розглядають витинанки й описують їх.

Чому ці витинанки різні?

Чому вони відрізняються одна від одної?

Вихователь показує, як робити витинанки (дві-три одного кольору, але з різним візерунком).

Від чого залежить візерунок на витинанках?

Якщо діти утруднюються відповісти, вихователь детально знайомить їх із процесом виготовлення витинанок.

Папір квадратної форми і певного розміру складають учетверо або ввосьмеро і ножицями вирізають рослинні-орнаменти: зірочки, квіти, листки, хмелики, вінок; різні геометричні форми чи контурні зображення птахів або людей. Колись усі вирізані витинанки наклеювалися на папір певної довжини і використовувалися як орнамент на стінах.

Додаток 3

Легенда "Хто найкращий майстер на землі".

Це було дуже давно. В одному українському селі дівчата й жінки вирішили показати свою майстерність Домовилися, що в неділю прийдуть на сільський майдан і принесуть усе найкраще, зроблене своїми руками: вишитий рушник, полотно, скатертину, одяг.

У призначений день усі дівчата й жінки прийшли на майдан. принесли безліч дивовижних речей. У старців, яким громада доручила назвати найкращих майстрів, очі розбіглися: так багато було талановитих жінок і дівчат. Дружини і дочки багатіїв принесли вишиті золотом і сріблом шовкові покривала, тонкі мережані занавіски, на яких були вив’язані дивні птахи.

Але переможцем стала дуже бідна Мар'яна. Вона не принесла ні вишитого рушника, ні мережива, хоч усе це вміла чудово робити. Вона привела п'ятирічного сина Петруся. Петрусь приніс жайворонка, якого сам вирізав з дерева. Приклав хлопчик жайворонка до губів - заспівала, защебетала пташка, як жива. Усі стояли на майдані мов заворожені, і раптом у блакитному небі заспівав справжній, живий жайворонок, якого привабив спів на землі.

Старі прийшли до такого висновку: "Найкращим майстром є той, хто творить розумну і добру людину".

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

Комментариев на модерации: 2.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий