Зміст
Вступ
1. Теоретико-методичні засади фізичного виховання у системі сім’я – родина школа
1.1 Історико-педагогічні аспекти
1.2 Українська сім’я – родина, як виховний вплив колективу
1.3 Організація і методика дослідження
2. Засоби фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку в системі сім’я – родина, школа
2.1 Зміст і шляхи взаємодії родини і школи в організації фізкультурно-оздоровчої діяльності молодших школярів
2.2 Результати експериментально-дослідної роботи
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Фізичне виховання дітей на сьогоднішній день в Україні є одним із пріоритетних напрямків реформування освітянської сфери. Це зумовлено тим, що саме фізичне виховання є важливим компонентом гуманітаризації та гуманізації освіти, формування у підростаючого покоління фізичного та морального здоров’я до активного життя і професійної діяльності.
Збереження і розвиток молодого покоління є найважливішою функцією шкільної освіти. На законодавчому рівні вона закріплена законами України «Про освіту» (1996), «Про загальну середню освіту» (1999), сутність і шляхи реалізації оздоровчої функції школи методологічно окреслено у Концепції 12 – річної загальної середньої освіти(2000), Державна програма «Освіта. Україна. ХХІ століття» (1994 р).
У генетичній програмі кожної людини, як відомо, закладений величезний фізичний потенціал. Разом з тим, загально визнано, що у сучасних умовах в Україні склалася критична ситуація зі станом здоров’я населення і зокрема молоді. Це обумовлюється посиленням негативних впливів екологічних, економічних, соціальних та інших факторів.
Статистика свідчить, що при вступі до школи різноманітні відхилення у стані здоров'я має кожна третя дитина, а до кінця навчання у дев’ятому класі – кожна друга [О. Балакірєва, С. Присяжнюк]. У 10 – 20% сучасних школярів виявлено надлишкову масу тіла; у 30 – 40% – захворювання носоглотки; у 20 – 40% – порушення постави; у 50% – дефекти зору і нервово – психічні відхилення; у 50 –60% схильність до частих захворювань [В. Добринсьлий, О. Дубогогай].
Встановлено, що причинами різноманітних відхилень у фізичному розвитку і стані здоров'я дітей є: не достатня рухова активність, обсяг якої з кожним роком зменшується [С. Поспєлова, Р. Поташнюк, В. Язловецький]; непідготовленість дітей самостійно піклуватися про своє фізичне вдосконалення [О. Дубогай, О. Козленко]; недостатня увага учителів і родини до проблеми виховання у молодших школярів позитивного ставлення до зміцнення свого здоров'я [В. Лесик, А. Мерлан, С. Корнієнко].
Уроки фізичної культури компенсують необхідний для дитячого організму об’єм рухової активності лише на 11 – 13% [Т. Гнітецька, П. Данчук]. Малорухли-
вий спосіб життя молодших школярів, навчальні перевантаження, а біологічний характер домашніх умов проживання, недосконалість традиційної системи фізичного виховання криють у собі загрозу для здоров'я учнів [С. Поспєлова, Р. Поташнюк].
Такий стан проблеми вимагає пошуку більш досконалих форм і методів зміцнення здоров'я дітей. Одним з найбільш ефективних шляхів загального охоплення дітей молодшого шкільного віку систематичними заняттями фізичними вправами є фізичне виховання, що здійснюється в родині під керівництвом і контролем батьків та близького родинного оточення. Це дозволяє впливати на організм дитини не епізодично, а систематично.
Суспільно – політичні умови, в яких функціонує сучасна українська сім’я, характеризується своєрідністю людини, її гармонійного розвитку.
У зв’язку з цим виникає об’єктивна необхідність уточнення концептуальних позицій щодо виховання дітей у сучасній українській родині. До цього спонукає соціально – педагогічна дійсність. З огляду на вище зазначене особливо важливого значення набуває педагогічна взаємодія родини і школи у фізичному вдосконаленні особистості вже на першому етапі шкільного навчання – початковій школі.
Саме феномен «сім’я – родина» найбільш точно віддзеркалює своєрідність української ментальності у зв’язку з визначенням неповторного впливу на становлення особистості генетично наближеного мікро соціуму. Формування потреби у фізичному вдосконаленні залежить від ефективності навчально – виховного процесу в школі, виховання в родині, дотримання дитиною гігієнічних норм і, перш за все, наявності позитивної мотивації у самовдосконаленні.
Аналіз педагогічної дійсності свідчить про зростання інтересу до родинної педагогіки, як ефективного засобу усіх складників національного виховання, в тому числі і фізичного на яке спрямоване наше дослідження. Родинна педагогіка розглядає виховання дитини, як певну взаємодію членів родини (переважно батьків0 з найближчим соціальним середовищем і відповідальністю сім’ї за долю дітей, наступних поколінь і долю країни.
Актуальність поставлених перед сучасною школою завдань з фізичного виховання молодших школярів, характерні тенденційні зміни у структурі й змісті сучасної сім’ї – родини та виховання в ній дітей і зумовило вибір теми дипломної роботи, а саме: «Фізичне виховання молодших школярів у напрямку сім’я – родина, школа»
Об’єктом дослідження – фізичне виховання молодших школярів сучасної школи.
Предметом дослідження – зміст, форми і методи взаємодії родини і школи з організації фізкультурно – оздоровчої діяльності молодших школярів, а мета – розробити зміст і шляхи взаємодії родини і школи з організації фізкультурно – оз-
доровчої діяльності молодших школярів та експериментально перевірити їх ефективність.
Гіпотеза – фізичне виховання молодших школярів буде успішним, якщо забезпечити узгодженість вимог до дитини; якщо родина і школа буде цілеспрямовано і систематично озброювати учнів знаннями, уміннями і навичками фізкультурно – оздоровчої діяльності, стимулювати їх до занять фізичними вправами.
Згідно з предметом і метою дипломне дослідження було спрямоване на вирішення таких завдань:
– вивчити стан проблеми взаємодії родини і школи у фізичному вихованні молодших школярів;
– вивчити і обґрунтувати функціональну роль родини у фізичному вихованні молодших школярів;
– обґрунтувати і експериментально перевірити шляхи у фізичному вихованні молодших школярів.
Основною базою дослідження виступили: Литвинівська ЗОШ І –ІІІ ст.
У дослідно-експериментальній роботі взяли участь 124 учні, 6 вчителів, та 80 батьків молодших школярів Тернопільщини.
Структура дипломної
Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.
1. Теоретико-методичні засади фізичного виховання у системі сім’я – родина школа
1.1 Історико-педагогічні аспекти проблеми
Педагогічна сутність фізичного виховання безпосередньо пов’язана зі змістом більш загального поняття «виховання», при чому в широкому його розумінні. Це означає, що так само, як і виховання в цілому, фізичний його складник є цілеспрямованим процесом розв’язання відповідних завдань виховного, освітнього і розвиваючого порядку [25].
Як складова організаційна частина загальної системи національної вітчизняної школи, фізичне виховання спрямоване на морфологічне вдосконалення організму людини, зміцнення її здоров'я, розширення меж творчого довголіття, як важливих передумов формування всебічно розвинутої особистості, спроможної і готової до високопродуктивної праці і захисту Вітчизни.
Закономірно, що різноманітні аспекти фізичного виховання школярів притягували увагу психологів, педагогів, громадських діячів. Пошуки оптимальних підходів щодо розв’язання локальних питань фізичного вдосконалення особисто націлені, загалом, на взаємозв’язок з тими соціальними завданнями, які вирішувались суспільством в освітньо – виховній галузі.
Відомо, що фізичне виховання, як і виховання в цілому, є загальною і вічною категорією суспільного життя. Але його конкретні форми історично обумовлені, а мета і завдання, зміст і організація змінюються зі зміною суспільних умов. Так, встановлено, що в первісному суспільстві фізичне виховання було спрямоване на підготовку мисливців і воїнів. Цій меті слугували різні ігри і змагання, що імітували полювання і військові дії дорослих, а також відповідні, дуже тяжкі обряди і випробування фізичної витривалості і морально – вольового загартування юнаків у період настання зрілості.
У період рабовласницького ладу фізичне виховання поступово виокремлюється в самостійну галузь і досягає високої степені досконалості. Прикладом цього є накази стародавньо-китайських богдиханів Чин – Нонга і Гоан – Ши (300 р. до н. е), в яких визначені правила фізичних вправ для зміцнення здоров'я, що базувалися на зразок вільних рухів і дихальної гімнастики однак, особливого розвитку фізичне виховання досягло у стародавній Греції[18].
Великі грецькі філософи (Сократ, Платон, Аристотель) вказували на унікальні можливості фізичного виховання у формуванні цілісної, різнобічної особистості.
Так, Сократ для успішного засвоєння «універсальних знань» з філософії пропонував підготовчу ступінь освіти, в системі якої велику увагу приділяв фізичному і естетичному вихованню. Платон першим почав вбачати у дитячих іграх засіб підвищення ефективності навчання, пізнавальної активності дітей, формування у них соціальних якостей і бажання систематично трудитися. Гру він розглядав як умову цілеспрямованого спостереження за дітьми, коли для вихователя розкриваються якості і риси особистості, які залишаються прихованими за інших обставин.
На думку Аристотеля, людина наділена рослинною душею (її функція – розмноження і харчування), твариною (її функція – відчуття і почуття) і розумом. А звідси необхідність всебічного виховання: фізичного і морального. Аристотель вимагав, щоб межею фізичного виховання був гармонійний розвиток сильного і красивого тіла[3].