регистрация / вход

Форми і методи краєзнавчої роботи

Науково-методичне обґрунтування необхідності краєзнавчої роботи та значення факультативних занять в загальноосвітній школі на прикладі історичного розвитку. Система, етапи, форми і методи методичної роботи, значення етнографічних досліджень на уроках.

Зміст

Вступ

Розділ 1

1.1Науково-методичне обґрунтування необхідності краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі на прикладі історичного розвитку

1.2 Значення факультативних занять з краєзнавства

1.3 Система методичної роботи з краєзнавства

1.4 Етапи, форми і методи краєзнавчої роботи

1.5 Значення етнографічних досліджень у краєзнавчій роботі

Розділ 2

2.1 Практичне використання краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі

2.2 Приклади та можливості використання краєзнавства в загальноосвітній школі

2.3 Урок з краєзнавства

Висновок

Список літератури


Вступ

Актуальність теми. Значення краєзнавчої роботи в школі не тільки в тому, що вона сприяє всебічному вивченню природноекономічних та соціально-історичних умов розвитку рідного краю, а й у тому, що дає вчителю можливість вивчити психолого-педагогічні особливості учнів, виявити їхні інтереси. участь у суспільно-корисній роботі, виконання індивідуальних завдань краєзнавчого змісту формує в школярів пізнавальний інтерес до краєзнавчих знань, а через них – і до історії. Краєзнавство це одне з видів науково-освітньої діяльності, якому властиві свій зміст, техніка, функції, етапи, методи і форми.

Отже актуальність теми дослідження полягає в необхідності емпіричного та теоретичного вивчення проблеми використання краєзнавчої роботи в школі.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження даної курсової роботи виступає дослідження форм та методів краєзнавчої роботи в школі.

Предмет дослідження. Предметом дослідження даної курсової роботи є можливості використання краєзнавчої роботи в школі.

Мета дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному розгляді проблеми використання краєзнавчої роботи в школі

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

· Дослідити значення краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі;

· Визначити методичні основи краєзнавчої роботи в школі;

· Визначити і дослідити форми краєзнавчої роботи в школі та краєзнавчих досліджень учнів в позанавчальний час;

· Дослідити практику використання краєзнавчого матеріалу в загальноосвітній школі;

Практичне значення. Практичне значення курсової роботи полягає у визначенні форм і методів краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі, в тому числі на різних етапах розвитку педагогічної думки в Україні; визначенні структури і змісту організації навчального процесу засобами теоретичного моделювання; обґрунтуванні поняття “готовність до краєзнавчої роботи”, що виходить з загального поняття “готовність до професійної діяльності”; визначенні змісту знань, умінь і навичок з краєзнавчої роботи та показників їх сформованості в учителів.

Краєзнавство в школі є одним із джерел виховання гідних громадян України, формування справжніх будівельників свого майбутнього. Воно допомагає дітям усвідомити нерозривний зв’язок, єдність історії свого села чи міста з історією та сьогоденням країни; відчути причетність до них кожної людини, кожної родини; визнати своїм найпершим обов’язком, честю стати гідним послідовником кращих традицій рідного краю. Через призму дослідження подій в окремих місцевостях краєзнавство сприяє глибокому і всебічному вивченню яскравої, але непростої історії нашої Батьківщини, осмисленню її ролі на тлі європейської і світової культури, прилученню підростаючого покоління до духовної та історичної скарбниці свого народу.

Краєзнавство належить до нового типу міждисциплінарного знання, що складається у сучасній науці, і включає в себе географічні, історичні, економічні, демографічні, біографічні, фольклорні, літературознавчі, соціологічні, екологічні, музеєзнавчі, бібліографічні аспекти. Об’єднуючим компонентом є те, що вся ця інформація стосується однієї місцевості. Взаємодія у краєзнавчій роботі різноманітних видів людського знання і діяльності сприяє поступовому формуванню науково – теоретичного ядра краєзнавства у тісному зв’язку із загальнокультурною просвітницькою роботою. До напрямків такої роботи можна віднести збереження матеріальних пам’яток, збір аудіо – та відео – спогадів, складання родоводів тощо. Активним учасником цієї роботи повинна бути учнівська молодь.

Для ефективної краєзнавчої роботи необхідно керуватися:

- способами активізації учнів у цій роботі;

- можливостями педагогічних технологій, групових методів та

індивідуальних форм навчання;

- дослідницькими краєзнавчими уроками, які мають суттєві переваги над традиційними;

- існуючими технологіями моделювання наукового краєзнавчого дослідження;

- можливостями для формування в учнів дослідницьких вмінь;

- установкою на кінцевий результат залучення учнів до краєзнавчої роботи – цілеспрямований розвиток їх особистості.

Таким чином, історичні події, факти, біографії видатних земляків розглядаються як призма, через яку можна найповніше відтворити картини життя людей певної епохи; урок перетворюється на спільне з учнями краєзнавче дослідження.

Особливостями інноваційних технологій використання краєзнавства у навчально–виховному процесі є те, що:

- змінюється роль учителя, як керівника навчально – виховного процесу (учень сам стає керівником краєзнавчого пошуку);

- перевага надається дослідницьким комунікативно – діалогічним та моделюючим формам роботи;

- основою краєзнавчої роботи є не засвоєння певної суми знань, а розвиток особистості та опанування продуктивними способами діяльності;

- максимально використовується особистий досвід учня, розвивається його творче мислення, зростає його внутрішня мотивація отримання нових знань та навичок;

- зміст краєзнавчої роботи з прикладної площини переходить в більш теоретичну;

- визнається існування „ білих плям ” та „відкритих проблем”;

- домінує позитивний виклад матеріалу.

Гіпотеза. Краєзнавча робота в школі повинна забезпечити виховання національної свідомості, а також навчити дітей аналізувати отримані дані.


Розділ 1

1.1. Науково-методичне обґрунтування необхідності краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі на прикладі історичного розвитку

Краєзнавче виховання в Україні велося ще за часів Київської Русі: підлітки залучались до ремесел і домашньої роботи, вивчали побут, культуру рідного краю, видовий склад та особливості місцевої флори і фауни. Навчальний і виховний вплив на дітей мали промови, написані монахами на честь князів, де звеличувались їхні воєнні перемоги, описувались найважливіші мандрівки землепрохідців і купців, усна народна творчість тощо. Формування краєзнавчих понять нерозривно пов’язувались з образним розкриттям історичних подій, географічних та етнографічних подій рідного краю.

У XVI-XVII ст. у братських школах південно-західної Русі широко пропагувались краєзнавчі ідеї. Навчальні посібники того часу були фактами про історичні події, етнографію, географічні особливості рідного краю. З метою засвоєння учнями, елементів природничих знань, проводилися спостереження за погодними умовами, сезонними змінами в природі. Усе це поєднувалося з дослідженнями навколишнього середовища.

Одне з чільних місць у краєзнавчо-педагогічній спадщині належить українській козацькій педагогіці, головна мета якої – формування козака-лицаря, мужнього громадянина, захисника рідної землі, з українською національною свідомістю, дійовим патріотизмом, високим рівнем духовності. У той час в Україні діяли різні типи навчально-виховних закладів (академії, колегіуми, братські, церковні школи, народні професійні школи мистецтв і ремесел, січові і козацькі школи). Головне місце у них відводилося ідеям і засобам народної педагогіки, українознавства і краєзнавства.

Подальшому розвитку краєзнавства сприяло запровадження викладання в школах географії (початок XVIIIст.). один із перших провінційних журналів – “Уединенный пешеходец”, був краєзнавчим. Він видавався в Ярославлі в 1786 р. Тоді ж в уставі перших російських шкіл, написаному під керівництвом Ф. Янковича, говорилось про необхідність збирання природних речей із всіх трьох царств природи, потрібних для пояснення і очевидного пізнання природної історії, особливо ж всіх домашніх, притаманних тій губернії виробів, в якій головне народне училище знаходиться[10:стр. 32].

Прогресивні педагоги і вчителі практики розглядали краєзнавство як одну з форм зв’язку навчання з навколишнім життям. М. Ломоносов у 1761 році організував наукове краєзнавче вивчення рідного краю. З цією метою в різні місця були розіслані анкети з 30 різними питаннями про особливості рідного краю. Це й стало першим програмовим краєзнавчим матеріалом для вивчення місцевості.

Ідею про необхідність дослідження учнями рідного краю підтримав А. Дістервег, який поставив в основу розвивального навчання три головних принципи:

1. природовідповідність;

2. культуровідповідність;

3. самодіяльність;

Розвиток краєзнавчої діяльності, на його думку, не можливий без їх обґрунтування.

У другій половині XIX століття важливу роль у поповненні даних про рідний край відіграло “Російське географічне товариство” (1845 р.) до якого залучалось і місцеве населення. Основними напрямами роботи цього товариства довелося і Т. Шевченку.

Інтенсивною розробкою питань з краєзнавства, яке в ті часи називались родинознавством і батьківщинознавством у 60-ті роки XIX століття займалися видатні педагоги К. Ушинський і Н. Вессель, які були авторами перших методичних посібників з предмета. Так К. Ушинський включив, наприклад, в “Рідне слово” (1861 р.) вказівки що до “вивчення околиць”. А в 1863 р. запропонував ввести в початковій школі “батьківщинознавство”, вказуючи, на те, скільки яскравих, правильних, дійсних образів зберігається в душі у дітей при вивченні цього курсу.

“Вітчизнознавством” називав краєзнавство Н. Вессель і вбачав у ньому основу всієї освіти, вказуючи на те, що “весь курс навчання потрібно будувати на грунті використання місцевого конкретного матеріалу, тобто на основі краєзнавчого підходу, тобто на основі краєзнавчого підходу, краєзнавчого принципу.”[10:стр. 37]

На території України краєзнавство поширилося в XIX столітті. Йому приділяли багато уваги вчені, письменники, дослідники – Т. Шевченко, П. Куліш, А. Метлинський, Я. Макарович, В. Полетика.

Краєзнавчі ідеї пропагувало Кирило-Мефодієвське товариство (1845-1847 рр.). У публікаціях кирило-мефодіївців – В. Білозерського, М. Гулака, М. Костомарова, П. Куліша, О. Макаровича, йдеться про українське національне відродження і панславізм, побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, рівність усіх слов’янських народів та ін. Кирило-мефодіївці піклувались про розвиток народної освіти, Поширювали ідеї краєзнавчого вивчення міст і сіл України тощо.[12:стр. 47]

В 70-х роках XIX ст. у Києві засновано “Товариство Нестора Літописця”, а в 1872-1878 роках була проведена етнографічно-статистична експедиція П. Чубинського, яка започаткувала систематичну краєзнавчу роботу на Україні. Неоціненний внесок у вивчення української регіональної етнографії зробив Ф. Вовк, філології – П. Житецький, І. Франко, мистецтва – П. Мартинович, музики М. Лисенко, М. Леонтович та ін.

Значну роль у розвитку краєзнавства відіграла організація “Руська трійця”. Під час народознавчих мандрівок учасники “Руської трійці” вивчали ремесла і архітектуру, одяг і господарство, торгівлю і релігію, розшифровували рукописні книги та давні документи, вивчаючи за допомогою цього історію і розповідаючи про неї сучасникам. Складена членами “Руської трійці” програма-опитувальник, яким вони користувалися під час своїх подорожей по краю, була спробою вироблення наукової основи краєзнавчої роботи. Ця перша програма з краєзнавства в Україні успішно використовувалась у роботі послідовників “Руської трійці” як програмний документ а в роботі вчителів краєзнавців.

Особливу роль краєзнавчої діяльності у навчально-виховному процесі відводив визначний педагог П. Каптерев: “Безперечно, прийде час, коли навчальні прогулянки і освітні подорожі стануть необхідним і значним елементом виховання, і людина, яка не бачила достатньо різних куточків своєї батьківщини, не буде вважатися освіченою людиною”.

В 1896 році в освіті з’являється нова течія – “локалізація” навчального процесу на всіх етапах під час вивчення різних предметів, з якою виступив Е.Звягінцев. Ним була розроблена система вивчення рідного краю:

1. послідовний консерватизм – спочатку краєзнавчий матеріал у масштабі свого села, мікрорайону, потім району, області, країни – для початкових класів;

2. сполучений концентризм – коли наводяться приклади з усіх трьох масштабних ареалів: міського, районного, обласного.

В Україні на початку XX століття про наукові краєзнавчі дослідження йшлося у працях вчених П. Туровського, Л. Рудницького. Зокрема, в “Задачах и дределах географии”, “Короткій історії України” Рудницького(1910).

Софію Русову захоплювала діяльність “Південно-Західної філії Російського Географічного Товариства” яка вивчала етнографію, словесність, історію, діалекти та економіку України. С. Русова їздила по селах і записувала пісні, обряди, казки. Водночас з цим вона наголошувала на тому, що величезне значення у навчанні і вихованні підростаючих поколінь мають географія і природознавство, історія, філософія та ін.[27:стр. 33-34]

Проблеми краєзнавчого вивчення особливостей конкретної територій вивчали і гуртки товариства “Просвіта”, які створювалися в Україні в 1905-1907 роках. У статуті товариства йшлося про піднесення культурного рівня і етнографічного добробуту.

Завдяки комплексній системі навчання краєзнавство в Україні і в Росії успішно розвивалося в 20-30 роках XX століття. У 1918-1922 роках цей предмет називався “Вивчення рідного краю”, а з 1922 року в педагогічних інститутах були введені спе5ціальні курси – “Краєзнавство”, “Основи краєзнавства”, “Методика краєзнавства”.[12:стр. 75-76]

Незважаючи на значні досягнення в галузі наукового і шкільного краєзнавства, до кінця 30-х років масовий краєзнавчий рух пішов на спад.

В 60-х роках краєзнавство знову вивчається. Разом з тим виникає потреба переглянути деякі принципові питання дидактичного плану саме з цього предмета. Більшість тогочасних учених, педагогів, краєзнавців-любителів наголошували на нагальній необхідності дослідження рідного краю.

Найінтенсивніше велася краєзнавча роботи в 1960-1980 роках на всій територій Радянського Союзу. Краєзнавчо-туристичні експедиції учнів досліджували територію за такими напрямами: по місцях бойової слави, географічний, історичний, екологічний тощо.

1.2 Значення факультативних занять з краєзнавства

Важливою ділянкою краєзнавчої роботи в школі є факультативні заняття. Досвід підтверджує, що вони хоча й належать до категорії навчальних, однак в основному передбачають широку позакласну і позашкільну діяльність. Головними особливостями факультативів є: поглиблене теоретичне вивчення матеріалу, різноманітність форм і методів роботи. В їх основі лежить добровільний та глибокий інтерес учнів до краєзнавства, а також самостійна діяльність. Краєзнавчі факультативи організовують тих школярів, які прагнуть самостійно отримати знання про рідний край, поглиблено вивчають документальні матеріали місцевих архівів, музеїв, наукову краєзнавчу літературу, беруть участь в експедиціях.

Аналіз науково-методичної літератури засвідчує, що за змістом факультативні курси поділяються на ті, які повністю ґрунтуються на краєзнавчому матеріалі, та на загально-історичні, з використанням місцевого матеріалу. Перші дають учням можливість отримати систематичні знання з історії рідного краю, в других – краєзнавчий матеріал включається тільки на основі логічних зв`язків. Вибір факультативу з історії краю обумовлюється підготовкою вчителя до його проведення, інтересом учнів до вивчення свого краю, наявністю навчальної бази. Дослідницька спрямованість у роботі факультативу з історії краю є необхідною умовою його успішної діяльності. Тому в роботі краєзнавчого факультативу особлива увага приділяється самостійній дослідницькій діяльності його слухачів. Факультативні заняття вимагають диференційованого підходу до учнів, врахування їхніх інтересів, умінь і пізнавальних можливостей.

1.3 Система методичної роботи з краєзнавства

На основі вивчення досвіду організації і проведення краєзнавчої роботи була розроблена система методичної роботи з краєзнавства. Вона передбачає: покращення рівня знань, умінь і навичок учнів; поглиблення історичної пам`яті про минуле рідного краю і тим самим сприяє вихованню любові до нього.

Розроблені програма і методичні рекомендації проведення факультативних занять з краєзнавства включають в себе різноманітні форми і методи навчання, зорієнтовані на поглиблене вивчення краєзнавчих об`єктів учнями. Серед них визначальними є: методичні схеми і рекомендації вивчення краєзнавчих об`єктів; екскурсії до краєзнавчого музею; тематичні розповіді екскурсовода і керівника факультативу; навчально-практичні роботи, лабораторні (з документами, архівними матеріалами з історії краю); зустрічі з ветеранами війни, національно-визвольного руху українського народу; практикуми в місцевому архіві; тематичні походи та експедиції; конференції з історії краю; організація книжкових тематичних виставок і занять з бібліографії краю; робота з краєзнавчими текстами; дидактичні ігри з краєзнавства; ярмарки народних пісень, приказок, предметів побуту.

Для вчителя, який організовує вивчення історії рідного села (міста) рекомендуємо таку послідовність цієї роботи:

Розповідь про першу історичну згадку про село (місто).

Розпочати збір матеріалів про історію села (міста) або якщо вони зібрані, то їх підготовку(або вивчення) здійснити у такій послідовності:

- історичні відомості про заснування і назву села (міста);

- як здійснювалась його забудова;

- перші поселенці і їхні заняття;

- як зростала чисельність жителів;

- умови життя, національний і соціальний склад населення;

- вулиці і площі населеного пункту, їх назви та історія;

- які визначні історичні місця знаходяться у вашому селі (місті);

- формування архітектурного обличчя села (міста);

- визначні особистості – вихідці з рідного села (міста).

В процесі виконання цієї роботи періодично з учнями проводяться бесіди на тему: ”Історія села (міста) – історія нашої Батьківщини”, “Роль і місце вивчення історії села(міста) в нашому житті”, “Історія села (міста) в народних піснях, переказах, легендах, віршах, оповіданнях”.[3:стр. 27]

Поглиблюється вивчення певного краєзнавчого об`єкту з учнями і під час тематичних екскурсій до краєзнавчого музею села (міста). Підсумком роботи, своєрідним звітом можуть бути учнівські реферати, до написання яких ставляться певні вимоги: різноманітність тем, відображення в них всієї специфіки краєзнавчої роботи, самостійність у роботі над рефератом, збір і оброблення матеріалу, його систематизація, написання і захист реферату.

Для поглиблення і деталізації краєзнавчої роботи можна запропонувати учням написання рефератів про історію вулиці села(міста), де вони проживають у відповідно обраний період. Схема підготовки матеріалів до написання реферату з історії вулиці буде мати такий вигляд: історія назви вулиці; події, що відбулися на цій вулиці; історія її забудови, перспективи розвитку; історія побудови та розвитку промислових підприємств, установ та закладів, що розташовані на цій вулиці; історія окремих будинків і споруд; бібліографії цікавих людей. які жили або проживають на вулиці; пам`ятники історії, культури на вулиці. Крім цього учням, які бажають вивчати історію конкретної вулиці, можна запропонувати підготувати реферат на одну з таких тем: “Рідна вулиця”, “Історія вулиці, на якій ти живеш”, “Роль вулиці у твоєму житті”. “Меморіальна дошка – візитна картка історії вулиці”.

Важливим об`єктом для вивчення може стати історія якогось підприємства, процесу колективізації або створення першого фермерського господарства. Зазначений вид краєзнавчої роботи крім суто історичного аспекту має виховне значення. Адже в процесі дослідження конкретного господарського об`єкту чи соціально-історичного явища учні отримують безцінний досвід сприйняття соціальної інформації з перших рук, у всіх її проявах.

1.4 Етапи, форми і методи краєзнавчої роботи

У сучасній методиці викладання краєзнавства в школі розроблено систему, що включає ряд етапів та різноманітні форми і методи її реалізації.

Перший етап (підготовчий) передбачає орієнтовні поради щодо вибору школярами теми дослідження історії рідного краю. Вона повинна:

- мати важливе освітньо-виховне значення;

- бути тісно пов`язана з навчальною програмою;

- сприяти глибокому розумінню загальних закономірностей історичного процесу й особливостей історичного розвитку краю;

- мати новизну і актуальність;

- відображати єдність цивілізаційного й культурного підходів при її дослідженні;

- враховувати диференційований підхід до учнів.

Другий етап (освітньо-пізнавальний) передбачає рекомендації щодо організації і проведення краєзнавчого дослідження у такій послідовності:

- вибір теми, визначення мети і завдань дослідження;

- розроблення загального плану роботи;

- підготовка програми збирання і систематизації краєзнавчих матеріалів;

- розподіл пунктів плану теми, видів роботи і встановлення строків виконання;

- визначення форм, методів і прийомів роботи;

- встановлення строків підбиття підсумків з кожного розділу теми;

- вивчення різноманітних джерел з теми дослідження;

- виявлення і вивчення документальних джерел, які зберігаються в місцевих архівах, музеях;

- пошук учасників історичних подій, очевидців, що мають відношення до проблеми дослідження;

- збирання предметів матеріальної і духовної культури, перевірка їх достовірності;

- науково-методичне оформлення зібраного матеріалу;

- використання зібраного і опрацьованого дослідницько-краєзнавчого матеріалу в навчально-виховному процесі школи.

Синхронно другий етап роботи з учнями передбачає формування практичних умінь і навичок роботи з першоджерелами на факультативному занятті, в місцевому архіві, музеї, бібліотеці, участь у походах, тематичних екскурсіях.

Певна частина учнів об`єктом дослідження вибирає усну народну творчість на території краю. Їм можна запропонувати таку схему роботи, порядок вивчення:

- вид творчості (дума, легенда, переказ, прислів`я, пісня);

- місце запису (населений пункт, район, область);

- дата запису (рік, місяць, число);

- автор твору (певна особа, колектив);

- події, що могли лягти в основу твору;

- відомості про осіб. які згадуються в творі;

- ступінь поширеності твору в даній місцевості;

- популяризація твору гуртами художньої самодіяльності.

Для поглибленого вивчення учнями усної народної творчості використовуються різні форми і методи діяльності: стаціонарну й експедиційну. Можливе також створення спеціалізованих гуртків для поглиблення краєзнавчих знань, а також дослідницьких досліджень.

1.5 Значення етнографічних досліджень у краєзнавчій роботі в школі

Схожу роботу можна проводити з тими учнями, які прагнуть вивчати етнографію. Робота по організації етнографічних досліджень учнями може мати таку сутність і послідовність:

- вид і назва етнографічного твору;

- давність виявленого твору, предмета та його місцезнаходження, реєстрація (село, район, область);

- дата запису (рік, місяць, число);

- автор твору (певна особа, колектив);

- наявність регіональної специфіки;

- ступінь поширення етнографічного твору в даній місцевості.

для поглиблення знань з даної наукової дисципліни постає можливість створення етнографічних гуртків. Тематика занять може мати такий вигляд: “Суть етнографії та її методи”, “Етнографія нашого краю”, “Традиційні народні ремесла краю”. Важливо провести з учнями екскурсії в музеї етнографії з подальшою підготовкою повідомлень, виступів на такі теми: “Українське житло та його особливості”, “Особливості побуту гуцулів”, “Особливості одягу бойків”, “Старовинні знаряддя праці селян на території краю”. З метою систематизації і закріплення знань з етнографії можна з учнями провести вікторини: “Чи знаєте ви народні ремесла краю?”, “Традиційний одяг етнічних груп краю та його елементи”.[8:стр. 14]

Важливим краєзнавчим об`єктом для вивчення може стати вивчення історія свого роду. Можна запропонувати такі рекомендації щодо вивчення історії родоводу:

Мої батьки, їхнє походження, національність.

Мої предки: дідусі, бабусі, прадіди, прабаби. Їхнє походження, заняття. Про які важливі факти з життя краю ви дізналися від них?

Що мені відомо про життя інших родичів? Чи знають вони український фольклор? Які з народних пісень їм найбільше до вподоби? За що ви любите і поважаєте своїх родичів? Як ви доглядаєте за могилами померлих? Запишіть до свого родоводу пісні, легенди, приказки, колядки і гаївки, які знають ваші рідні. Яким є походження вашого прізвища?

З метою поглиблення цієї роботи можна організувати і провести цикл бесід на тему: “Пам`ять родоводу”. “Історія роду – історія нашого народу”; експедицію: “Визначні діячі краю та їхні родичі”.

Зацікавленість певної частини учнів школи історією родоводу і родинними традиціями може сприяти створенню секції “Пам`ять родоводу”. Підсумки цієї важливої роботи можна підвести на загальношкільному святі “Родина, родина – від батька до сина… Родина. Родина – це вся Україна”, де у різних формах звітують всі, хто займався дослідженням проблем родоводу. Можна також провести конференцію, на яку винести захист таких науково-дослідницьких робіт: “Славетні галицькі родини”, “Історія роду – історія України і краю”.

Особливе місце займає вивчення героїчних і трагічних сторінок з історії рідного краю. Ця робота проводиться в тісному поєднанні з вивченням всієї історії України. Можна організувати і провести експедиції по рідному краю з метою ознайомлення з її героїчним минулим, зокрема, з історією “Українських січових стрільців”. Привести в порядок їхні могили та вшанувати їхню пам`ять, організувати тематичний вечір “Наші земляки – українські січові стрільці”.[25:стр. 7]


Розділ 2.

2.1 Практичне використання краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі

На різни етапах краєзнавчого дослідження використовувався комплекс таких методів: історико-порівняльний, історико-ретроспективний. історико-генетичний та історико-типологічний.

Порівняльний метод дозволяє зіставити первинні факти, відомості, а відтак знайти існуючі закономірності розвитку краєзнавчої роботи учнів загальноосвітніх шкіл в досліджуваний період.

За допомогою ретроспективного методу учні мають змогу вивчити окремі аспекти проблеми від нинішнього часу з проектуванням у минуле, від наслідку до причини, до соціально-економічних і педагогічних чинників, що дозволило визначити специфічні ознаки досліджуваних проблем.

Генетичний метод дозволив концентрувати увагу на аналізі умов, за яких виникло дане явище і спостерігати його розвиток від передумови до кінцевого результату.

Використання типологічного методу сприяло врахуванню та визначенню специфіки краєзнавчої роботи, допомагало акцентувати увагу на аналізі внутрішньої структури досліджуваного явища і його класифікації.

Аналіз педагогічної, історичної і методичної літератури, дозволяє стверджувати, що краєзнавча робота учнів є стійким педагогічним явищем загальноосвітньої школи України.

Особливе значення в краєзнавчій діяльності є позакласні заходи краєзнавчого спрямування: екскурсії, пошук пам'яток старовини, вивчення природних умов рідного краю.

Екскурсійним загонам, що створюються у школах і позашкільних закладах, рекомендується проводити пошукову роботу з історії рідного краю, досліджувати природу чи виробництво, архітектуру чи мистецтво, пам'ятки історії, але обов'язково у руслі загальної мети виховання і його провідних принципів.

На основі дослідження науково-педагогічної літератури, архівних документів, педагогічного досвіду виявлені численні форми позакласної і позашкільної роботи з краєзнавства. Це гуртки, екскурсії, подорожі, походи, експедиції, вікторини, конкурси та інші споріднені за змістом і завданнями заходи, які в контексті Ідеології того часу були спрямовані на вивчення школярами рідного краю під керівництвом вчителя.

Вивчаючи природу, пам'ятки історії чи культури, працюючи з літературними, музейними чи архівними документами, учні набувають знань про свій край, оволодівають певними практичними уміннями І навичками, роблять власні відкриття імен, подій, фактів, процесів і явищ, систематично прилучаються до посильної суспільне корисної праці, виконують доручення дослідницько-інформаційного характеру від базових господарств, наукових установ, громадських організацій.

На основі аналізу теоретико-методологічних і концептуальних засад виховання у національній системі освіти встановлено, що краєзнавство в школі грунтується на принципах гуманізації, демократизації, системності, науковості і культуровідповідності. Його зміст формується навколо таких базових елементів як природа, історія, соціальна сфера, що мають територіальну єдність у межах незначних за розмірами адміністративних одиниць. У цьому контексті краєзнавча робота є тим засобом виховання, де на основі вільного вибору і необмежених можливостей для творчості, особистість опановує знаннями про різні сфери матеріального і духовного життя людей, локально близьких територій та набуває на цій основі певного соціального досвіду.

Шкільне краєзнавство ми розглядаємо у трьох взаємозв'язаних аспектах: а) як систему знань про рідний край, адаптованих до вікових особливостей дітей; б) як підхід (принцип) у викладанні навчального матеріалу; в) як напрям практичної діяльності, спрямованої па всебічне пізнання рідного краю. Його методика відповідно диференціюється, залежить від форми і поділяється на методику вивчення курсу "Рідний край", методику використання краєзнавства на уроках та методику позакласної і позашкільної краєзнавчої роботи. Одночасно виявлено деякі проблеми в організації вивчення цього курсу До них, передусім належить, недостатнє теоретико-методологічне обгрунтування змісту, форм і методів його реалізації у навчально-виховному процесі сучасної загальноосвітньої школи. Внаслідок цього, курс "Рідний край" вважається як складова шкільної географії. Однак, з точки зору сучасних уявлень про українське національне краєзнавство та аналізу результатів нашого дослідження, цей курс має рівномірно презентувати знання про рідний край в площині географічного, історичного і соціального краєзнавства.

Організаційною формою позакласної і позашкільної краєзнавчої роботи, стає Всеукраїнський рух учнівської молоді "Моя земля - земля моїх батьків". Програма руху спрямовувала педагогів на активне використання у вихованні традицій, звичаїв, духовної і матеріальної культури, історії, природи рідного краю. У зв'язку з цим були запропоновані орієнтовні напрями діяльності школярів, такі як "Мій рідний край - моя історія жива", "Рідна мова - пісня солов'їна", "Ой роде наш красний", "Струни серця", "Кришталеві джерела". Орієнтований на пізнання учнями культурно-історичної спадщини українського народу, рух сприяє засвоєнню ними цілісної картини життя локально малих територій, як генетичної єдності "природи-історії-суспільства". Практична реалізація ідей руху відбувається у формі Всеукраїнських експедицій "Краса і біль України", "Мікротопоніми України". "Сто чудес України" та низки місцевих заходів. Аналіз їх змісту засвідчив, що відтепер об'єктом краєзнавчих досліджень школярів є людина, її матеріальна та духовна культура в єдності з природою і соціально-економічним оточенням. Розвиваючись на якісно іншій методології, краєзнавча робота розкриває перед юними дослідниками об'єктивні процеси розвитку суспільства у сфері найближчого спілкування. Рідна мова, історія, природа, мистецтво, символіка, родинно-побутова культура і традиції, що склались у етнокультурному середовищі, близькому для сприймання, сприяють кращому засвоєнню як особистих так і національних цінностей.

2.2 Приклади та можливості використання краєзнавства в загальноосвітній школі

На уроках в загальноосвітній школі учні отримують лише елементи краєзнавчих знань в зв’язку з навчальним матеріалом. Основний зміст кожного уроку повідомити учням лише основних знань про події, факти, принципи і положення певних наукових тенденцій розвитку суспільства. Завданням уроку з краєзнавства стає можливість сформувати в школярів інтерес до краєзнавчих знань в цілому. В останні роки краєзнавство мало доступ для школярів лише в позакласній та позашкільній роботі. Роль краєзнавства полягає не тільки в збагаченні учнів знаннями, але й в значному емоційно-естетичному впливу, котре діти відчувають як від власної участі так і від участі цікавих їм людей.

Прикладом такого уроку може стати урок з краєзнавства. Зараз я спробую проаналізувати даний урок.

2.3 Урок з краєзнавства

Тема уроку – Темою може бути будь-яке дослідження з краєзнавства (історія села чи міста, соціокультурні аспекти розвитку певної місцевості в якій знаходиться школа чи виховний захід.

Мета уроку – Надати школярам знання з краєзнавства:

· вивчити історичну особистість, видатного земляка, місцевість з історико-географічного чи соціально-культурного аспекту;

· розвинути навички аналізу краєзнавчих фактів, вміння виділяти головне;

· учні можуть отримати результати краєзнавчих досліджень;

· сприяти формуванню національної свідомості та патріотизму учнів.

Даний урок розпочинає вивчення теми з краєзнавства тому за типом він є уроком вивчення певного матеріалу або обґрунтування учнівських досліджень.

Структурними компонентами даного уроку є:

I. Організаційний момент, мотивація навчальної діяльності учнів – 2 хв.

II. Актуалізація опорних знань, вмінь учнів – 3 хв.

III. Вивчення нового матеріалу – 22 хв.

1. Історія села.

2. Видатні земляки.

3. Історико-географічний розвиток території села.

IV. Закріплення нових знань та вмінь учнів – 10 хв.

V. Підсумки уроку – 4 хв.

VI. Домашнє завдання – 3 хв.

Оскільки за типом урок є уроком вивчення певного матеріалу, то розподіл часу (відведення значної його частини саме на вивчення нового матеріалу) є цілком доцільним.

Організація початку уроку була здійснена шляхом мотивації необхідних знань.

Перевірка знань та вмінь учнів не проводилась, оскільки даний урок є початковим етапом у вивченні нової теми.

Актуалізація опорних знань, вмінь та навичок була здійснена шляхом з’ясування значущості даної теми у загальному курсі краєзнавства, шляхом бесіди з учнями з’ясовано обставини, в яких перебувало їхнє село в той чи інший історичний період, в тих чи інших історико-географічних чи соціально-культурних аспектах.

Вивчення нового матеріалу здійснювалося кількома способами – через повідомлення вчителя, через здійснення учнями самостійної пізнавальної діяльності, через пошук учнями відповідей на поставлені проблемні запитання.

Серед використаної на уроці наочності можна назвати Краєзнавчу карту області району чи села та атласи з історії України.

На даному етапі уроку можна відзначити досить активну діяльність учнів переважно пізнавально-пошукового характеру, особливо на етапі самостійної пізнавальної роботи.

Первинне закріплення вивченого на уроці матеріалу здійснювалася двома способами – шляхом усного опитування та шляхом загального тестування по основних положеннях змісту нового матеріалу. Дидактичний матеріал, використаний на уроці, цілком відповідав меті, поставленій перед даним уроком.

Змістом домашнього завдання є складання хронологічної таблиці по вивченому матеріалі, причому ця таблиця містить і певний елемент порівняння: події в селі чи місті необхідно порівняти або певним чином поєднати за допомогою причинно-наслідкового зв’язку з подіями, що відбувалися одночасно в Україні. Інструкція до виконання була подана чітко та детально, з точним зазначенням пошукових методів, якими слід користуватися під час виконання завдання. Диференційований та індивідуальний підхід до учнів виявився у додаткових завданнях деяким учням – виконанні реферативних повідомлень.

Підведення підсумків уроку здійснювалось у два етапи – перший – підведення підсумків по навчальному навантаженню уроку, другий – підведення підсумків та оцінювання роботи учнів під час уроку. Поурочні бали відповідали критеріям оцінювання навчальних досягнень учнів.

Таким чином, основна мета, поставлена перед даним уроком, була досягнута. Взаємодія між вчителем і учнями на невербальному рівні здійснювалась в атмосфері доброзичливості та взаємопідтримки.

З метою покращення ефективності роботи вчителя і учнів на уроці слід покращити матеріально-технічне оснащення кабінету школи шляхом створення краєзнавчих лабораторій, яких, на жаль, не вистачає в сучасній школі.


Висновок

1. За результатами дослідження з'ясовано, що краєзнавча робота учнів залишалась стійким педагогічним явищем, яке розвивалось на відповідній науково-теоретичній базі. у зв'язку із соціально-педагогічними процесами, що протікали в освіті.

2. На основі аналізу історії краєзнавчої роботи школярів України були визначені і обгрунтовані такі її етапи: перший - (1950-ий -60 початок 60-х рр.), другий - (60-і початок 80-х рр.), третій - (80-і - початок 90-х рр.), четвертий - (з 1991 р.).

3. Історико-педагогічне дослідження теоретичних основ та змісту краєзнавчої роботи дає підстави визначити основні тенденції її розвитку. Зміст і форми пошукової діяльності школярів були підпорядковані основній меті виховання. Ідейно-політична спрямованість навчально-виховного процесу радянської школи автоматично ставала головним принципом краєзнавчої роботи учнів, який органічно поєднувався з принципом зв'язку навчання з життям, що зумовлювало організаторів і юних краєзнавців досліджувати рідної місцевості.

4. Аналіз численних матеріалів, що зосереджені в друкованих носіях інформації, архівних документах, показує, що краєзнавча робота учнів хоча і була жорстко регламентована і спрямовувалась політичними та державними органами управління освітою, мала все-таки недостатню педагогічну ефективність.

5. Краєзнавча робота школярів має бути невід'ємною складовою навчально-виховного процесу, входити до складу навчальних програм, переважно географії та історії. Аналіз їх змісту, методології та методики викладання свідчить, що в цьому випадку використання краєзнавства носить системний характер і тісно переплітається з позакласною роботою.

6. Становлення і розвиток національної системи освіти і виховання сприяли, починаючи з 1991 року, формуванню відповідного змісту краєзнавчої роботи, яка грунтується на принципах гуманізації, демократизації, ціннісних орієнтацій, науковості, системності і культуровідповідності. Організаційно-педагогічною формою шкільного краєзнавства виступає Всеукраїнський рух учнівської молоді "Моя земля - земля моїх батьків", який орієнтує на пізнання культурно-історичних цінностей українського народу локально малих територій, як генетичної єдності "природа-історія-суспільство".

7. 3 введенням курсу "Рідний край" краєзнавство трансформується у педагогічне явище, яке ми розглядаємо як систему знань, адаптованих до вікових особливостей дітей, як підхід (принцип) у викладанні основ наук і як позакласну і позашкільну діяльність спрямовану на вивчення рідного краю. Це стимулює творчу роботу педагогічних працівників загальноосвітніх шкіл, сприяє появі нового покоління навчально-методичних посібників з краєзнавства в різних регіонах України.

8. Зважаючи на особливості і соціально-філософську сутність шкільного краєзнавства, цей напрям педагогічної творчості і надалі залишиться стійким елементом навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи, складовою позакласної і позашкільної діяльності, ефективним засобом виховання учнів, розвитку пізнавальної активності, наукової творчості.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми і свідчить про необхідність розробки перспективних Історико-педагогічних проблем, які стосуються краєзнавчої роботи учнів загальноосвітніх шкіл як в минулому, так і на сучасному етапі розвитку теорії і практики шкільного краєзнавства.

Передусім потребують поглибленого вивчення питання, які стосуються розвитку теорії і практики шкільного краєзнавства на рубежі XIX "XX століть, в період Української народної республіки 1917-1920років та у школах західноукраїнських областей до 1939 року.

Доцільно глибше осмислити питання, які стосуються краєзнавчої роботи і розвитку музеїв, взаємозв'язку шкільного туризму і краєзнавства, а також ролі краєзнавства у формуванні національної свідомості і світогляду. виховання особистості і громадянина.

Актуальність останньої проблеми зумовлюється процесами відродженням нації, а громадянське виховання у цьому контексті відіграє важливу роль ще й тому, що воно є серцевиною української національної ідеї. Саме на базі демократичних цінностей, що мають лежати в основі громадянського виховання, пізнання рідного краю сприяє об'єднанню різних етносів і регіонів України. Отже, виникає потреба у визначенні основних засад, цілей, напрямів, змісту, форм і методів краєзнавчо-пошукової роботи, які б цілеспрямовано і ефективно забезпечували процес розвитку і формування громадянина, якому притаманні громадянська зрілість патріотизм, професійна компетентність.

Важливо розробити теорію і методологію сучасного шкільного краєзнавства. Проблемність цього питання полягає в тому, що на рубежі століть, в умовах множинності соціально-філософського знання виникає необхідність обгрунтувати його роль у засвоєнні ідей національного відродження і формування і громадянського суспільства.


Список літератури

1. Белов А.В. Новые подходы к изучению местной истории и использование краеведческого материала в школе // Преподавание истории и обществоведения в школе. – 2000. - №10.

2. Методика историко-краеведческой работы в школе / Сост. Н.С.Борисов. – М., 1982.

3. Трефяк Я. Методика краєзнавчої роботи в школі // Історія в школах України. – 2002. - №1.

4. Остапец А.А. Педагогика туристско-краеведческой работы в школ -М.: Педагогика, 1985.

5. Всеукраїнська спілка краєзнавства: матеріали та документи. - К.: Рідний край, 1997.

6. Демідієнко О.Я., ІоноваО.М., Кузнецова В.І. Основи краєзнавства. - К., 2001.

7. Жупанський Я.I., Крулъ В.П. До питання про географічні засади сучасного національного краєзнавства // Український географічний журнал. - 1993. - № 3.

8. Жупанський Я., Крулъ В. Про об'єкт і предмет вивчення національного краєзнавства // Краєзнавство. - 1994. - № 1-2.

9. Історичне краєзнавство в Українській РСР / П.Т. Тронько, В.О. Гербик, О.І. Лугова та ін.; відп. ред. П.Т. Тронько. - К.: Наукова думка, 1989.

10. Костриця М. Витоки українського краєзнавства // Географія та основи економіки в школі. - 2000. - М. №2.

11. Костриця М. Географічне краєзнавство: Поступ у III тисячоліття // Краєзнавство. Географія. Туризм. - 2002. - № 2.

12. Костриця М. З історії становлення шкільного географічного краєзнавства в Україні // Краєзнавство. Географія. Туризм. - 2001. - № 7.

13. Костриця М. Кому заважає краєзнавство? // Краєзнавство. Географія. Туризм. - 1999. - № 5.

14. Костриця М. Становлення організаційних форм українського географічного краєзнавства // Географія та основи економіки в школі. - 2005. - № 3.

15. Костриця М.Ю. Туристсько-краєзнавча робота в школі. - К.: Радянська школа, 1985.

16. Краеведение: Пособ. для учителя / Под. ред. А. В. Дарин-ского. - М.: Просвещение, 1987.

17. Краєзнавство в Україні: сучасний стан і перспективи: Наук, збірник. - К.: Академія, 2003.

18. Крачило М.П. Краєзнавство і туризм. - К.: Вища школа, 1994.

19. Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Теоретичні основи географічного краєзнавства і соціальне районування / Сучасний стан та перспективи вивчення географії рідного краю у школах: Тези доповідей Міжнародного наук.-метод, семінару. - Харків, 1994.

20. Програма курсу "Основи туризму і краєзнавства" // Краєзнавство. Географія. Туризм. - 2002. - № 35.

21. Рєпніна В. Краєзнавчо-пошукова діяльність учнів у позашкільному закладі // Географія та основи економіки в школі. - 2000. - № 1.

22. Рудницъкий С. Коротка географія України: Фізична географія. - К.: Лан, 1910.

23. СафиулинА. 3. Географическое краеведение в общеобразовательной школе: Пособ. для учителей. - М.: Просвещение, 1979.

24. Серебрій В. Краєзнавство в системі народної освіти // Краєзнавство. Географія. Туризм. - 2001. - № 13. - С. 7-8.

25. Серкіз. Я. Історичне краєзнавство: Навч.-метод, посіб. - Л.: ЛОНМІО, 1995.

26. Сов'як П. Яким шляхом піде Дрогобицьке краєзнавство? // Вісник Дрогобиччини. - 1997. - 5 квітня.

27. Соловей М.В. Шкільна географія і краєзнавство у педагогічній спадщині Софії Русової // Географія та основи економіки. - 2001. - № 1.

28. Тімець О. Значення краєзнавства на різних етапах розвитку суспільства // Рідна школа. - 2002. - Серпень-вересень. -

29. Тронько П.Т. Краєзнавство у відродженні духовності і культури. - К.: Рідний край, 1994.

30. Тронько П.Т. Родовід українського краєзнавства // Краєзнавство. - 1993. - № 1.

31. Тушковський П.А. Краєвиди України в зв'язку з її природою і людністю. - К.: Червоний шлях, 1924.

32. Шаблій О.І. Академік Степан Рудницький: Фундатор української географії. - Львів; Мюнхен, 1993.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий