ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА
1.1 Стан розробки досліджуваної проблеми у науковій літературі
1.2 Творчість як суттєвий аспект акме людини
1.3 Структура рефлексивно-акмеологічного підходу до розвитку професійної майстерності у людинознавчих науках
Висновки з першого розділу
РОЗДІЛ 2. КОМПОНЕНТИ І ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ
2.1 Компоненти творчої особистості
2.2 Шляхи формування творчої особистості
Висновки з другого розділу
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Актуальність дослідження. У сучасних умовах однією із стратегічних завдань системи освіти стає формування особистості з високим рівнем інтелектуальної культури, орієнтованої на безперервний саморозвиток, що визнає пріоритет загальнолюдських цінностей, здатної забезпечити своєю діяльністю сталий розвиток людства в майбутньому. У даній ситуації необхідні нові підходи до навчального процесу, нові методологічні, теоретичні й психолого-педагогічні підстави для конструювання змісту й форм навчальної діяльності.
Традиційні освітні технології не націлюють студента на формування власних, індивідуальних цілей і дій, формують дистанцію між викладачам і студентом, демонструють домінуюче положення першого щодо другого.
У сучасній шкільній практиці в останнє десятиліття активно затверджуються нові траєкторії взаємин у системі "викладач–студент–підручник".
На думку В.Чудновського, "професія педагога є однієї з найбільше сенсоутворюючих". Ми припустили, що в сучасних умовах викладач як і раніше залишається носієм високих життєвих змістів. Однак кризовий стан суспільства впливає на їхню реалізацію в навчально-виховному процесі й на визначення вершин в особистісному й професійному розвитку педагога, позначуваних терміном "акме". Акмеологію як галузь наукового знання й акмеологічний підхід розробляли А. Бодальов, Г. Вайзер, А. Деркач, В.Зазикін і ін.Студент у позиції суб'єкта проявляє особистісну й навчальну активність, самостійність, ініціативність, які інтегруються в особистісні властивості й сприяють самоорганізації, умінню ухвалювати рішення в нестандартних ситуаціях. Що сформувалися у вітчизняній психології в середині XXв. теорії, концепції, трактування навчання, навчальної діяльності (Л.Айдарова, Д.Богоявленський, П.Гальперін, Г.Граник, В.Давидов, Л.Занков, З.Калмикова, Г.Костюк, Л.Ланда, А.Люблинска, А.Маркова,) свідчать, що, з одного боку, інтерес являє собою виборчу спрямованість людини; з іншого боку, тенденцію займатися діяльністю, речами, процесом занять; із третьої сторони, позначає специфічне відношення особистості до об'єкта, викликане емоційною привабливістю.Реформа освіти спрямована на цілеспрямовану організацію таких форм, способів і приймань навчальної діяльності студентів, які реально сприяють підвищенню й збереженню навчальної мотивації студентів, позитивним змінам їх пізнавальної активності й забезпечують більш якісний рівень освіченості й навченості студентів. Однак цей процес ускладнюється рядом істотних протиріч між:
– висунутими основними документами про реформування системи освіти, вимогами до підвищення якості навчання через мотиваційну й змістовну складові й недостатністю форм, засобів і методів розвитку та підтримки пізнавальної активності студентів;
– вимогами сучасного освітнього процесу до "концентричного" способу організації змісту освіти.
Завдання:
Теоретична база дослідження включає:
– загальну теорію формування навчальної діяльності в педагогічній теорії та практиці і положення загальної теорії навчальної діяльності;
– концепції розвитку мотиваційної сфери і мотивації в навчальній діяльності;
– загальнотеоретичні положення про розвиток пізнавального інтересу особистості в навчанні, думок, помислів, проявів розумової та емоційної активності;
– теорія пізнавальної активності людини та пізнавальної активності в навчанні;
– концепції розвиваючого навчання, діяльно-орієнтованого навчання, проблемного навчання.
Для рішення поставлених завдань використовувалися наступні методи:
– теоретичні: аналіз наукової літератури по педагогіці й суміжним науковим галузям; програмування, аналіз педагогічної документації;
– праксиологічні: опитування (анкетування, бесіда), обсерваційні (пряме, непряме спостереження), праксиометричні (аналіз продуктів діяльності) і інформаційні методи.
Структура наукової роботи складається із вступу, двох розділів, висновків до них, загального висновку, списку використаних джерел.
У світовому і вітчизняному людинознавстві, на думку віце-президента Міжнародної академії акмеологічних наук А. Деркача, існувала значна прогалина – комплексно не вивчалася доросла людина. "Її розвиток у ранній, середній і пізній зрілості в науці послідовно не був представлений і у взаємодії одне з одним не розглянуто об’єктивні і суб’єктивні чинники, наявність яких необхідна, щоб людина як природна істота (індивід), як особистість (ансамбль відносин) і як суб’єкт діяльності (перш за все, як професіонал) досягла вершини в своєму розвитку і щоб відбулося, як говорили давні греки, акме її індивідуальності" [4, с. 3].
В античності з акме ототожнювався творчий, продуктивний, зрілий стан духу – стан творчого піднесення і натхнення, коли в людині прокидаються вищі сили. Досягнення акме філософом, правителем чи полководцем мало не менше значення, ніж дати їх народження. Так, "пора розквіту акме (сорокаріччя) Геракліта припадала на 69-у олімпіаду, тобто на 504 - 501 рр. до н. е., ...Зенона – на 78-у чи 79-у олімпіаду, тобто на 60-ті рр. до н. е., ... Протагора – на 84-у олімпіаду, тобто на 444 - 441 рр. до н. е." [24, с. 133].
У віковій психології дорослість традиційно розглядалася як стабільний період. 1926 року Е. Клапаред охарактеризував зрілість як стан психічної "скам’янілості", коли припиняється процес розвитку людини [19, с. 231]. Проте пізніше було показано, що зрілість не завершується з дорослістю. Природа психофізіологічного розвитку зрілості різнорідна і суперечлива; на всіх її етапах трапляються сензитивні і критичні моменти.
Вперше термін "акмеологія" 1928 року запропонував М. Рибников для позначення періоду зрілості як найпродуктивнішого, творчого періоду життя людини. "Акме" – найвища точка, розквіт, зрілість, найкраща пора. Цей період охоплює вік від 18 до 55 - 60 років і характеризується завершенням загальносоматичного розвитку і статевого дозрівання, досягненням оптимізації фізичного розвитку, а також високим рівнем інтелектуальних, творчих і професійних досягнень [21].
Найзначніші систематичні комплексні дослідження цього періоду людського життя здійснювалися під керівництвом академіка Б. Ананьєва.
Структура психофізіологічного розвитку дорослих поєднує періоди піднесень, спадів і стабілізації функцій. Це суперечливий процес; характерними для нього є як найскладніші утворення (інтелект, логічні і мнемічні функції), так і найелементарніше (теплоутворення, метаболізм, різнорівневі особливості психомоторики).
Зрілий вік є періодом практичного, професійного життя людини. Постановка життєвих цілей ґрунтується на принципах та ідеалах, визначених на попередньому етапі, а також на життєвих планах людини. Труднощі, що супроводжують певні етапи життя, долаються бажанням самої людини розвиватися, ставати більш зрілою і відповідальною. Зріла особистість у ході розвитку самостійно обирає чи змінює зовнішню ситуацію свого розвитку, а завдяки цьому змінює і себе.
Отже, у період дорослості відбувається посилення соціального розвитку особистості, включення її в різні сфери суспільних відносин і діяльності. При цьому процес особистісного розвитку залежить від рівня соціальної активності і ступеня продуктивності самої людини [3].
Акмеологія як наука виникла на перетині природничих, суспільних, гуманітарних і технічних дисциплін. Ступінь і, водночас, вершина зрілості (АКМЕ) – це, за визначенням О. Бодальова, багатовимірний стан людини, "який хоча і охоплює значний …етап її життя і завжди показує, наскільки вона відбулася як громадянин, як фахівець-трудівник.., як …особистість, він, разом з тим, ніколи не є статичним… і …відзначається… варіативністю і мінливістю" [4, с. 5]. Індивідні, особистісні і суб’єктно-діяльнісні характеристики осягаються в єдності і напрацьовуються акмеологією в процесі комплексних досліджень вченими, які репрезентують цю нову науку [1; 2; 4 ].
Сучасна акмеологія – це наука про досягнення вершин духовності, людяної якості в людині, про досконале оволодіння обраною професією. Вона вивчає феноменологію, закономірності і механізми розвитку людини на ступенях її зрілості (вищі форми самореалізації особистості), розглядає процеси професійного і особистісного розвитку у їх єдності, а також шляхи професійної соціалізації на основі реалізації творчого потенціалу суб’єкта діяльності [18, с. 52.]. Істотного значення сучасна акмеологія набуває в управлінській, педагогічній, психотерапевтичній діяльності, де поняття "зрілість" розглядається як еталонне поєднання властивостей.
На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України відбувається природне оновлення освіти, спричинене певними чинниками: поступовим входженням нашої держави до Європейського культурного простору та змінами професійних умов функціонування навчальних закладів на всіх рівнях освітянської ієрархії. У Національній доктрині розвитку освіти зазначається: "Освіта - основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і народжує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства [13,3].