В молодшому шкільному віці належну увагу слід звертати і на розвиток витривалості. Загальна витривалість характеризується змінами у вегетативних функціях, в біохімічних і морфологічних процесах, які виникають під час виконання тривалої малоінтенсивної роботи [7, 20, 33]. До впливу фізичних вправ динамічного характеру дослідники відмічають чутливість у дітей 8-11 років, зазначаючи, що в цьому віці сприйнятливіші навантаження аеробної спрямованості. Через порівняно низький рівень врівноваженості і сили нервових процесів швидкісна і силова витривалість у дітей молодшого шкільного віку ще дуже невелика. Проте, як зазначає, розвиток витривалості до швидкісно-силових зусиль значно зростає у дівчаток з 9 до 10 років, а у хлопчиків - з 8 до 10 років. Витривалість до статичних зусиль у молодшому шкільному віці зростає в м'язах передпліччя, тулуба і, особливо, кисті та мало змінюється у м'язах ніг [36].
Покращання в молодшому шкільному віці координації, точності виконання рухів, орієнтування в часі і просторі, збереження рівноваги в статичному положенні і в русі, про що було сказано вище, створює передумови для успішного розвитку у дітей цього віку спритності. Поряд з тим, в молодшому шкільному віці ще зберігаються передумови для розвитку гнучкості. Цьому сприяє, по-перше, ще неповне окостеніння скелету дітей даного віку, і по-друге, те що, м'язи у дітей містять більше води і менше твердих ресурсів, а отже, вони дуже еластичні і рухливі в суглобах. М'язи дітей більше скорочуються при скороченні і більше розтягуються при розтягуванні. Результати досліджень показали, що у віці 7-11 років проходить інтенсивний приріст рухливості в усіх суглобах.
Таким чином, на думку дослідників молодший шкільний вік є найсприятливішим для вивчення складно-координованих рухів і розвитку більшості фізичних якостей. В той же час, інтенсивний розвиток організму дітей 7-10 років вимагає щорічної корекції в їх фізичному вихованні.
Так, у фізичному вихованні дітей 7-8 років більшу увагу слід звертати на удосконалення часової і просторової точності рухів, на розвиток простої реакції, швидкості окремого руху, швидкісно-силових якостей, спритності, гнучкості; в дітей 8-9 років - на розвиток складної реакції, особливо на рухомий об'єкт, частоти руху, на розвиток сили м'язів-згиначів кисті і передпліччя, розгиначів плеча і литкових м'язів, швидкісно-силових якостей, гнучкості, витривалості до малоінтенсивних динамічних дій, витривалості до статичних зусиль м'язів кисті, передпліччя, тулуба; в дітей 9-10 років - на вдосконалення точності м'язового напруження, на розвиток складної реакції, особливо на рухомий об'єкт, частоти руху, вибухової сили, на розвиток витривалості до малоінтенсивних динамічних дій, витривалості до швидкісно-силових зусиль, витривалості до статичних зусиль м'язів кисті, передпліччя, тулуба, на розвиток спритності.
Науковці [28, 56] відмічають і психологічні особливості учнів початкових класів.
У молодшому шкільному віці закінчується анатомічне формування структури головного мозку. Проте у функціональному відношенні цей процес ще не закінчено, його розвиток здійснюється під впливом навчальних занять у школі, які потребують тривалого напруження, уваги, зосередженої розумової праці, завчання та утримання в пам'яті навчального матеріалу, підпорядкування всієї роботи й поведінки встановленому в школі режиму й правилам.
У зв’язку з цим, відбувається посилення процесів збудження і гальмування у великих півкулях головного мозку під час різноманітної діяльності, поліпшуються процеси диференціювання. Дедалі більше зростає роль другої сигнальної системи, хоча перша сигнальна система впродовж всього цього віку зберігає своє важливе значення [28, 62].
Сприймання дітей у перші роки навчання в школі звичайно страждає від недостатнього життєвого досвіду й малого запасу знань. Якщо до школи дитина здебільшого сприймала тільки те, на що сама звертала увагу, з чим зустрічалась у своєму житті й грі, то в школі вона повинна сприймати те, що пропонує вчитель у процесі навчання. Таким чином, сприймання в молодшого школяра носить уже цілеспрямований характер, тому воно поступово поглиблюється й поширюється [63].
Особливістю сприйняття дітей цього віку є те, що вони плутають схожі предмети, надають їм одного й того ж значення. Наприклад, у першому, і навіть у другому класах діти іноді сприймають цифру "6" за "9", зображення зайця за кролика тощо. Тому дітям необхідно допомогти помітити те, що вислизає від їхньої уваги при першому знайомстві з деякими речами, і потренувати зайвий раз у правильному сприйманні цих предметів [56].
З перших днів навчання в школі великі вимоги ставляться до довільної уваги дитини, тобто до такої, що викликається з певною метою. Процес розвитку цього виду уваги дуже тривалий і складний, тому що вимагає від дитини значних вольових зусиль протягом усіх років навчання в початковій школі. Тому й не дивно, що діти бувають неуважні і забутливі. Однак причин для серйозних хвилювань немає, оскільки невміння дитини зосередити увагу протягом тривалого часу на певних предметах і явищах у цей період закономірне. Ви можете сприяти формуванню уважності у сина або доньки, якщо в перші роки навчання надаватимете допомогу вчителеві, тренуючи увагу своєї дитини. Разом з тим, не слід дозволяти дітям ставитись неуважно до будь-якого завдання. Домагаючись від дитини уважного ставлення до справи, слід пам’ятати про одну особливість її уваги - вузькість об'єму [17, 19].
Діти 7-10 років не можуть сприймати кілька об'єктів одночасно, їм дуже важко зосередити свою увагу одночасно на 3-4 завданнях, навіть пов'язаних між собою й не дуже складних на думку дорослих [28].
Увага тісно пов'язана з пам'яттю, яка також має свої вікові ознаки. Молодші школярі запам'ятовують з усіма подробицями те, що їм сподобалось, що їх вразило й схвилювало: яскравий предмет, річ, яку вони бажають мати або бачать уперше, вірші про улюблені, "зрозумілі" предмети й речі. Все це залишається в їхній пам'яті зовсім мимовільно. Але з перших днів навчання виникає дедалі більша потреба й необхідність у довільній пам'яті, яку не можна розвивати без осмислювання того, про що йдеться, без необхідного запасу слів, щоб висловити думку своїми словами [28].
Осмислити - це вміти відділити головне, основне від другорядного, вміти розчленовувати й узагальнювати матеріал. Робити це без поради і керівництва з боку дорослих у цьому віці дуже важко.
Психологічні прояви молодших школярів визначають риси їхнього темпераменту й характеру. Однак, якщо темперамент людина набуває від народження, то становлення характеру й зміни в ньому відбуваються під впливом навколишнього середовища та виховання. Темперамент може сприяти формуванню одних необхідних рис характеру й утруднювати розвиток інших [56].
У молодшому шкільному віці характер лише починає формуватись, його перші ознаки вже виразно бачать вчителі, батьки.
Працьовитість і лінощі, активність і байдужість до загальних справ, доброта і жадібність, правдивість, чесність і неправда, нещирість, зазнайство, хвалькуватість і скромність - ці ознаки характеризують ставлення дітей до праці, до колективу, до самих себе [20].
Воля в цьому віці проявляється по-різному, а тому необхідно розвивати вольові якості, пов'язані з подоланням труднощів - наполегливість, рішучість, витримку, вміння стримувати надто бурхливий прояв почуттів, підпорядковувати свої вчинки певній меті.
Під час виконання різних фізичних вправ, участі в рухових і спортивних іграх створюються сприятливі умови для розвитку сприймання й пам'яті дитини, виховання працьовитості, активності, правдивості, чесності та вольових рис характеру. Поліпшення фізичного розвитку, зміцнення здоров'я і підвищення загальної працездатності, що досягаються в процесі фізичного виховання, позитивно впливають на поліпшення розумової працездатності дітей. Статистичні дані показують, що успішність молодших школярів, які систематично займаються фізичною культурою і спортом, значно вища ніж у тих, які не займаються [62].
Таким чином, організм дітей молодшого шкільного віку характеризується своїми особливостями розвитку, які необхідно враховувати в навчально-виховному процесі школярів. Для здійснення успішної навчальної діяльності учнів треба правильно підбирати не лише засоби впливу чи величину навантаження, враховуючи рівень розвитку їх опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної систем організму, а й методи навчання і виховання, щоб інформація, яка йде з боку вчителя, була доступною для сприйняття дітей, подавалася із врахуванням рівня розвитку їх психічних функцій. Лише за таких умов можна успішно вирішувати завдання фізичного виховання, і в тому числі - формувати у дітей молодшого шкільного віку потребу займатися фізичними вправами.
З погляду ідей І. Огієнка, його соціокультурної концепції, процес формування особистості молодої людини є процесом її соціалізації, входження в соціокультурне середовище під керівництвом дорослого. Виховання розглядається ним як єдиний комплекс цілеспрямованих дій родини, школи, позашкільних установ, громадських організацій та особи вчителя на підростаючу особистість, що забезпечують засвоєння рідної мови, норм поведінки, моральних цінностей - усього, що складає культуру суспільства.