Виховання організованості молодших школярів на уроках фізичної культури (стр. 1 из 11)

ДИПЛОМНА РОБОТА

ВИХОВАННЯ ОРГАНІЗОВАНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методичні основи виховання організованості молодших школярів

1.1 Психолого-педагогічна суть організованості як особистої якості дитини

1.2 Особливості розвитку організму дітей молодшого шкільного віку

1.3 Самостійність як елемент організованості школярів

1.4 Наполегливість школярів молодших класів як елемент їхньої організованості

1.5 Уважність як елемент організованості дітей

1.6 Роль фізичних вправ у процесі виховання організованості дітей молодшого шкільного віку

Розділ 2. Методи та організація дослідження

2.1 Методи дослідження

2.1.1 Теоретичний аналіз і узагальнення літературних джерел

2.1.2 Методи визначення та оцінки рівня розвитку організованості молодших школярів

2.1.3 Методи математичної статистики

2.2 Організація дослідження

Розділ 3. Розвиток організованості молодших школярів

3.1 Особливості розвитку організованості учнів початкових класів на уроках фізкультури

3.2 Оцінка рівня розвитку організованості молодших школярів

3.2.1 Рівень розвитку об’єму уваги учнів другого класу

3.2.2 Рівень розвитку концентрації і стійкості уваги учнів другого класу

Загальні висновки

Список використаниж джерел

Вступ

Переорієнтація системи цінностей у суспільстві в сучасних соціальних умовах вимагає осмислення з нових позицій цілей і завдань виховання, оновлення його змісту. Потреби соціально-економічного розвитку і концепція модернізації української освіти ставлять перед вітчизняною школою завдання підготовки сучасних освічених, етичних, заповзятливих людей, які можуть самостійно ухвалювати відповідальні рішення в ситуації вибору, прогнозуючи їхні можливі наслідки, вміють співпрацювати, володіють розвиненим відчуттям відповідальності за долю країни.

До особистих якостей, яких вимагає сучасне суспільство належить організованість. Саме організованість дозволяє людині успішно справлятися з тими вимогами, які ставить перед особистістю навколишня дійсність, погоджувати їх з власними потребами й інтересами, звільняючи себе від зовнішнього контролю, примусових перевірок.

Сенситивним періодом у вихованні організованості виступає молодший шкільний вік, оскільки саме протягом нього закладаються основи моральності, відбувається свідоме освоєння соціального середовища та способів діяльності, формується спрямованість особистості (М.М. Безруких, М.Н. Волокитіна, Л.А. Висотіна, Т.Я. Довга, В.В. Зеньковський, С.П. Єфімова).

Проблеми виховання організованості учнів знаходять віддзеркалення в класичних роботах А.С. Макаренка, К.Д. Ушинського і в загальних положеннях теорії виховання (Е.В. Бондаревська).

Суть, зміст і структура організованості як якості особистості розглядаються в роботах Е.П. Ільїна, А.Г. Ковальова.

І.С. Мангутов, Л.І. Уманський розглядають проблему організованості в процесі вивчення особливостей організаторської діяльності; С.Л. Чернер - в процесі формування ділових якостей особистості; Ю.К. Васильєв і І.А. Мельничук звертаються до організованості, досліджуючи питання економічного виховання учнів. Ряд учених пов'язує організованість учнів з їхньою навчальною діяльністю.А.Д. Алферов розглядає організованість як необхідну передумову виховання відповідального відношення школярів до навчання. На думку Е.С. Рабунського, виховання організованості учнів безпосередньо пов’язане з їхньою самостійною навчальною діяльністю. М.І. Шилова вважає, що організованість у навчанні відображає відношення школяра до розумової праці.

Безпосередньо питанням виховання організованості учнів присвячена невелика кількість робіт. Серед них - дослідження формування організаційних умінь і навичок у молодших школярів (Т.Я. Довга); педагогічних умов формування організованості у молодших школярів (Н.Ф. Прокіна, Ц.Р. Якобсон) і старших дошкільників на матеріалі занять по ручній праці (К.С. Сейдекулова); виховання організованості молодших школярів у різновікових групах продовженого дня (В.П. Ручкіна).

Таким чином, у педагогічній науці є певні передумови для вирішення проблеми, що вивчається. Проте виховання організованості молодших школярів у навчально-виховному процесі, з урахуванням соціальних відносин, що змінилися, досліджено, на наш погляд, недостатньо.

Аналіз соціальної, психолого-педагогічної літератури з проблеми організованості та вивчення реального стану сформованості даної якості у сучасних учнів дозволили виявити основні суперечності:

необхідність виховання організованості та відсутність форм, методів її цілеспрямованої реалізації в процесі початкової школи;

високий рівень педагогічних вимог до організованості учнів у середніх класах і низький рівень її сформованості в початкових класах.

Пошук шляхів вирішення даних протиріч склав проблему дослідження.

Об'єкт дослідження - навчально-виховний процес у початковій школі.

Предмет дослідження - умови виховання організованості на уроках фізичної культури у початковій школі.

Метою дослідження є виявити умови, які сприяють ефективному вихованню організованості молодших школярів на уроках фізичної культури.

Завдання дослідження:

Визначити теоретико-методичні основи організованості молодших школярів.

Виявити засоби розвитку організованості молодших школярів на уроках фізичної культури.

Визначити рівень організованості учнів початкових класів.

Практичне значення роботи полягає у визначенні засобів фізичної культури для виховання організованості молодших школярів, визначенні рівня уважності учнів початкових класів.

Результати дослідження можуть бути використані в процесі фізичного виховання учнів початкових класів.

Розділ 1. Теоретико-методичні основи виховання організованості молодших школярів

1.1 Психолого-педагогічна суть організованості як особистої якості дитини

Соціально-економічні перетворення, які відбуваються в нашій країні, породили суперечливі тенденції. З одного боку, при відмові від жорсткого зовнішнього контролю у людей з'явилася можливість організації життя згідно із власними поглядами, відповідно до своїх схильностей, устремлінь. Сьогодні життя людини, багато в чому залежить від її власної активності, уміння організувати і надати подіям бажаного напряму.

З іншого боку, ігнорування моральних обмежень, довгождана свобода обернулися вседозволеністю, етичною деградацією, розгулом грубості та насильства. Бажаючи отримати "борців", здатних вижити в умовах багатоаспектної кризи, забуваємо, що будь-яка агресія веде до відторгнення від навколишнього світу.

Сьогодні суспільству необхідні зміни в свідомості і поведінці людей, що в цілому висуває вищі вимоги до виховання підростаючого покоління. Постають завдання перед вихованням сучасного покоління. Це, перш за все, формування нових життєвих установок особистості, здатної самостійно ухвалювати відповідальні рішення в ситуації вибору.

Отже, суспільні зміни та нові завдання, які стоять перед сучасною людиною вимагають віддзеркалення в навчально-виховному процесі школи виховання організованості, що дозволяє справлятися з вимогами навколишньої дійсності, погоджувати ці вимоги із власними бажаннями, звільняючи себе від зовнішнього примусового контролю, перевірок.

Феномен „особистості” завжди знаходився в центрі уваги багатьох наук. З філософської точки зору особистість - „людина зі всіма соціально обумовленими і індивідуально вираженими якостями: інтелектуальними, емоційними, вольовими" [37]. У понятті „особистість” фіксуються суспільні та соціальні відносини людини.

Особистість - це соціальна функція людини, система її соціальної діяльності [45]. Особистість - дійсність індивіда як соціального феномена, це суб'єкт суспільних відносин, що реалізовує себе в соціальній діяльності. У філософії особистість постає як інтегральне поняття, що обґрунтовує соціальну форму існування індивіда, в рамках якої він володіє внутрішньою цілісністю і відносною самостійністю, що дає можливість творчо проявляти себе. Щоб залишатися самою собою, особистість повинна змінювати саме себе, з урахуванням всіх змін, що відбуваються [99].

Л.С. Виготський підкреслював, що особистість є поняття соціальне, воно виражає все, що є в людині надприродне та історичне. Особистість не народжується, але виникає в результаті культурного і соціального розвитку [25].

За визначенням В.А. Аверина, особистість „... суспільний індивід, об'єкт і суб'єкт історичного процесу. Тому в характеристиках особи найповніше розкривається суспільна суть людини, що визначає всі явища людського розвитку..." [2].

На думку Л.І. Божович „особистість - це людина, яка досягла визначеного, достатньо високого рівня свого психічного розвитку. Найістотніша її характеристика, коли вона дійсно стає особистістю, полягає в тому, що вона здатна панувати над випадковостями і змінювати обставини життя відповідно до своїх цілей і завдань; вона здатна також свідомо управляти і самою собою" [16].

У педагогіці особистість розглядається як „учасник історично-еволюційного процесу, виступаючи носієм соціальних ролей і володіє можливістю вибору життєвого шляху", як феномен суспільного розвитку, конкретна жива людина, яка володіє свідомістю і самосвідомістю, тобто особистість характеризується таким рівнем психічного розвитку, який дозволяє їй управляти власною поведінкою. На думку П.Я. Гальперина: „... особистість людини... є справа рук самої людини, продукт її самовиховання. Оскільки особистість ніколи не дана готовою, але завжди твориться, вона є не пасивна річ, але творчий процес” [27.]. Отже, здатність обдумувати свої вчинки і відповідати за них, здатність до автономної діяльності є істотними ознаками особистості.


Copyright © MirZnanii.com 2015-2018. All rigths reserved.