регистрация / вход

Сучасна банківська система України та її роль у сучасній економіці країни

Сутність та теоретичні аспекти визначення фінансової стійкості банківської установи. Система показників для оцінки фінансового стану банку та методика їх аналізу. Обґрунтування фінансової стійкості банківської установи на прикладі АКБ "Правекс-банк".

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Курсова робота

з дисципліни "Фінанси"

на тему: "Сучасна банківська система України та її роль у сучасній економіці країни"

Виконала: студентка 2 групи ІЗДН

Зал. кн.: 070652

Спеціальність: 6.030504

Глива І.К.

Київ - 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні принципи аналізу фінансової стійкості банківської установи

1.1 Сутність та теоретичні аспекти визначення фінансової стійкості банківської установи

1.2 Досягнення фінансової стійкості як умова ефективності діяльності банківської установи

1.3 Система показників для оцінки фінансового стану банку

1.3.1 Показники оцінки фінансової стійкості

1.3.2 Показники оцінки ділової активності

1.3.3 Показники оцінки ліквідності

1.3.4 Показники оцінки ефективності управління

1.4 Методика аналізу показників, що характеризують фінансовий стан банку

Розділ 2. Аналіз фінансового стану комерційного банку

2.1 Аналіз вартісних показників діяльності банку

2.2 Аналіз показників ліквідності банку

Розділ 3. Обґрунтування фінансової стійкості банківської установи на прикладі АКБ „Правекс-банк"

3.1 Підвищення фінансової стійкості банківської установи

3.2 Визначення показників фінансової стійкості та ділової активності банківської установи

3.3 Шляхи поліпшення фінансової стійкості АКБ “Правекс-Банк" та розрахунок ефективності запропонованих заходів

3.4 Визначення підвищення ефективності фінансової діяльності банку

Висновок

Список використаних джерел

В ступ

Банки - головна ланка фінансової системи країни, в яку входять кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів.

На сьогоднішній день основною сферою діяльності банків є:

приймання від населення та юридичних осіб заощаджень та інших коштів, що підлягають поверненню;

надання кредитів за рахунок власних та залучених коштів;

здійснення інвестицій за рахунок власних коштів;

ведення рахунків клієнтів та здійснення платежів за їхнім дорученням;

переміщення коштів в межах платіжної системи країни та за її межами.

Банки є однією з найважливіших структур ринкової економіки. Банківська діяльність суттєво підвищує ефективність суспільного виробництва, сприяє росту продуктивності суспільної праці. Банки відіграють вирішальну роль в забезпеченні зв’язку між виробниками продукції та її споживачами. Головна мета, яка стоїть перед банком, - забезпечення клієнтів послугами відповідно до їх потреб. Кредитно-банківська система за умов ринку відіграє важливу роль у підвищенні ефективності економіки країни. Через неї проходять гігантські обсяги грошових розрахунків та платежів господарських організацій та населення, вона мобілізує та перетворює в активно діючий капітал тимчасово вільні грошові кошти, заощадження та доходи юридичних та фізичних осіб.

При проведенні кредитної політики банки виходять з необхідності поєднання інтересів банку, його акціонерів та вкладників, а також суб’єктів господарської діяльності, враховуючи загальнодержавні інтереси.

В даний час банки є одним із головних інструментів здійснення економічних реформ, розвиток їхньої діяльності є важливою умовою виходу України з економічної кризи, покращення її економічного становища та добробуту суспільства в цілому. В цей самий час довіра населення до банків та їхньої діяльності серйозно похитнута. Це спричинено низкою подій, що зумовили банкрутство окремих банківських структур та часткову або повну втрату фізичними та юридичними особами своїх вкладів та заощаджень.

В зв’язку з цим при виборі конкретної банківської структури необхідно провести аналіз фінансового стану, що дозволить оцінити ефективність її комерційної діяльності, якість пропонованих послуг та ступінь довіри до неї, а порівняння з фінансовим станом інших банків дозволить зробити оптимальний вибір. Фінансовий стан банку - це комплексне поняття, яке відображає систему показників, які характеризують наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Основним критерієм забезпечення банками свого стабільного функціонування та уникнення надмірних ризиків є виконання економічних нормативів.

Саме тому для написання дипломного проекту було обрано тему: “Обґрунтування фінансової стійкості банківської установи на прикладі АКБ “Правекс-Банк" фінансового стану банку.

Для розкриття обраної теми було обрано АКБ “Правекс-Банк", що входить до групи найбільших банків України.

Правекс-Банк успішно продовжує проводити політику підвищення своєї конкурентоспроможності шляхом розширення спектра банківських послуг у всіх регіонах України, де активно працюють його клієнти, а також постійно розширюючи свою мережу відділень. Банк продовжує укріплювати позиції надійного стабільного фінансового інституту, здатного підсилити лідируючі позиції у роздрібному сегменті банківської системи України. Міцні позиції АКБ „Правекс-Банку” на українському ринку фінансових послуг стали можливими завдяки європейському менеджменту на всіх рівнях управлінської ієрархії, згуртованому колективу професіоналів, об`єднаному єдиною корпоративною культурою.

Метою даного курсової роботи є дослідження комерційної діяльності АКБ “Правекс-Банк", аналіз його фінансової стійкості та факторів, що на неї впливають, і як результат - розробка заходів щодо її покращення.

Розділ 1. Теоретичні принципи аналізу фінансової стійкості банківської установи

1.1 Сутність та теоретичні аспекти визначення фінансової стійкості банківської установи

Значення терміна “стійкість”, як правило, досить часто трактується залежно від контексту, використання аналітичних методів та рівня систем, що розглядаються. Такий підхід характеризується відсутністю строгої обґрунтованості та чіткості визначень і досить часто стає причиною змішання понять і невизначеності категорій.

У “Большом экономическом словаре" стійкість трактується як сталість, постійність, непідвладність ризику втрат і збитків. “Большой энциклопедический словарь" містить таке визначення: “Стійкість системи - спроможність системи відновлювати попередній (або близький до нього) стан після деякого збурення, яке виявляється у відхиленні параметрів системи від номінального значення". “Словник української мови” пояснює стійкість як здатність довго зберігати і проявляти свої властивості, не піддаватись руйнуванню і псуванню.В. Даль трактує стійкість як здатність "вистояти супроти чогось, встояти, успішно протистояти силі, витримати, не поступитися".

У більш широкому розумінні цей термін означає здатність системи виконувати свої функції всупереч дії ендогенних та екзогенних факторів.

В економічній літературі немає єдиного підходу до визначення поняття фінансової стійкості комерційного банку.

Нерідко його ототожнюють з такими економічними поняттями, як надійність, платоспроможність, ліквідність. Так, деякі автори стверджують, що фінансова стійкість банку визначається рівнем його ліквідності та платоспроможності. Слід зауважити, що ліквідність комерційного банку характеризує механізм перетворення фінансових чи матеріальних активів у грошові та своєчасного виконання зобов’язань, а платоспроможність визначається здатністю банку своєчасно і повністю виконати свої платіжні зобов’язання. Це дуже важливі складові, але врахування тільки їх під час визначення фінансової стійкості банку є, на нашу думку, недостатнім.

Можна виділити низку суттєвих, на наш погляд, недоліків, притаманних розглянутим визначенням фінансової стійкості комерційного банку. По-перше, методологія і практика визначення фінансової стійкості ще не повною мірою охоплюють основні аспекти цього процесу у взаємозв’язку і взаємообумовленості, а система показників, які використовуються, являє собою зведення особистих відокремлених характеристик, часто не пов’язаних між собою, що суттєво ускладнює визначення і забезпечення фінансової стійкості комерційного банку. По-друге, недостатньо повно враховуються фактори, що формують стійкість комерційного банку. По-третє, недостатньо розроблені методологічні аспекти формування фінансової стійкості комерційного банку і відсутні методичні підходи до прогнозування фінансової стійкості шляхом розроблення бізнес-плану комерційного банку.

В Указі Президента України "Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень" передбачається розробити і реалізувати "комплексну програму розвитку банківської системи України на 2001-2003 рр." [8]. Це потребує нових підходів і врахування нових факторів, що формують фінансову стійкість комерційного банку.

Одним із головних факторів розвитку економіки, реалізації і впровадження інвестиційних програм є кредитно-банківська система країни взагалі та комерційні банки зокрема. Злиття промислового і банківського капіталу у формі фінансово-промислових груп є основою розвитку економіки. Важливою якісною характеристикою кредитно-банківської системи має бути її стійкість. Досягти цієї якісної характеристики неможливо без забезпечення стійкості кожного окремого комерційного банку. Основна проблема стійкості комерційних банків пов’язана з нестабільною економікою України, яка робить тільки перші кроки у напрямку відкритого суспільства з метою знайти своє місце у світогосподарських відносинах. Ця проблема визначається насамперед стабільністю економічного середовища, яке оточує комерційний банк.

Таким чином, ринкова категорія "фінансова стійкість комерційного банку" відображає фінансовий стан банківської установи в існуючому середовищі. Звідси можливо виділити основні параметри фінансової стійкості комерційного банку. До них належать: соціально-політична ситуація в країні, її загальноекономічний стан, стан фінансового ринку, внутрішня стійкість банківської установи (рис.1.1).

Рис.1.1 Основні параметри фінансової стійкості комерційного банку

Соціально-політична ситуація в країні визначається рівнем соціальної стабільності в суспільстві, впливом опозиції, фінансово-економічною і соціальною політикою, політичною орієнтацією існуючого уряду. Загальноекономічний стан виражається такими параметрами, як стан платіжного балансу країни, інвестиційний клімат, стан реального сектору економіки, масштаби тіньової економіки, рівень оновлення виробничих потужностей.

Стан фінансового ринку визначається попитом і пропозицією грошової маси, темпами інфляції та інфляційними очікуваннями, вартістю і графіком обслуговування державного боргу, рівнем дохідності ринку цінних паперів, валютообмінним курсом національної валюти, грошовою емісією, спрямованістю грошово-кредитної політики Національного банку України.

Внутрішня стійкість банківської установи включає в себе такі параметри: рівень банківського менеджменту, якість банківської стратегії, достатність капіталу, рівень професійної кваліфікації персоналу.

Виділені параметри фінансової стійкості комерційного банку дають змогу провести систематизацію і класифікацію факторів, що її формують.

Різноманітність факторів, що впливають на формування стійкості комерційного банку, різниця в характері, напрямках і формах їх виявлення викликають необхідність систематизації факторів. При цьому така систематизація актуальна, по-перше, як методологічний інструмент для дослідження фінансової стійкості; по-друге, як методологічна основа для виявлення кількісних залежностей від факторів, що її формують, і побудови прогнозу розвитку; по-третє, урахування факторів необхідне під час розроблення конкретних пропозицій стосовно напрямків поліпшення стійкості.

Особливу увагу слід приділити виявленню екзогенних (зовнішніх) та ендогенних факторів (які залежать від функціонування самого банку) і визначити ступінь їх впливу на діяльність та стан комерційного банку. Одним з важливих факторів, що впливають на фінансову стійкість банку, є ситуація в економіці країни. При цьому важливо проаналізувати фактори макроекономічного і мікроекономічного рівнів. Так, необхідно враховувати інвестиційний клімат, стан платіжного балансу країни і рівень дефіциту державного бюджету. Податкова політика також істотно впливає на забезпечення фінансової стійкості банку. Потребують вивчення загальноекономічні фактори, до яких слід віднести такі, як зростання чи падіння виробництва, рівень зайнятості, криза платежів.

Важливе значення мають соціальні і політичні фактори. Причому в умовах подальшої соціальної і політичної стабілізації суспільства більш повне і послідовне врахування цих чинників повинно, з нашого погляду, відігравати зростаючу роль. Необхідно брати до уваги політику органів управління всіх рівнів, рівень життя, а також рівень довіри до банківського сектору.

Також важливо враховувати групу фінансових факторів, до яких входять: кредитна, процентна і валютна політика Національного банку, стан грошового ринку. Особливий вплив на стан грошового ринку чинить інфляція. В умовах поступового зниження інфляції має місце істотне зменшення ринкових процентних ставок, що призводить до скорочення маржі і відповідно до падіння доходів банків. Це вимагає зміни структури банківських балансів у напрямку підвищення частки довгострокових активів.

Наведені міркування стосуються вивчення екзогенних факторів, що впливають на досягнення комерційним банком фінансової стійкості. Разом з тим слід враховувати також і ендогенні фактори, які залежать від функціонування самого банку. Таким чином, залежно від характеру впливу факторів на стан фінансової стійкості комерційного банку їх можна підрозділити передусім на дві групи: ендогенні та екзогенні. До останніх, у свою чергу, слід віднести: економічні, соціально-політичні та фінансові (рис.1.2).

До економічних факторів можуть бути віднесені: стан економіки; інвестиційний клімат; стан платіжного балансу країни; рівень дефіциту державного бюджету; податкова політика. До соціально-політичних факторів слід віднести такі: соціальну стабільність; стійкість уряду; політичну стабільність. Фінансові фактори - це стан грошового ринку; кредитна, процентна і валютна політика НБУ; величина його валютних резервів. До ендогенних факторів належать: адекватність капіталу банку; якість активів банку; рівень менеджменту; рівень рентабельності; ліквідність балансу банку; платоспроможність банку. Наведені фактори є загальними для всіх комерційних банків й істотно впливають на досягнення ними стану фінансової стійкості.


Рис.1.2 Класифікація факторів, що формують фінансову стійкість комерційного банку

Сучасний рівень економічних знань з цих питань характеризується існуванням великої кількості різнорідних на рівні парадигми теорій, методологічних підходів і прикладних рекомендацій. Інтегральна характеристика фінансової стійкості не може бути обмежена групуванням певних кількісних показників, оскільки це якісна категорія. Виходячи з цього можна дати таке визначення фінансової стійкості комерційного банку - це спроможність банку як системи трансформування банківських ресурсів (персоналу, фінансових ресурсів, активів, обладнання та інформаційних технологій) з максимальною ефективністю і мінімальним ризи ризиком виконувати свої функції у ринковому середовищі попри вплив ендогенних та екзогенних факторів.

Щодо забезпечення фінансової стійкості банку необхідно виділити такі взаємопов’язані напрямки:

стійкість капітальної бази;

стійкість ресурсної бази;

організаційно-структурна стійкість банку;

комерційна стійкість банку.

Послідовно розглянемо складові фінансової стійкості комерційного банку.

Стійкість капітальної бази. Сукупність внесених засновниками та акціонерами власних коштів становить капітал комерційного банку. Обсяг зазначених коштів зростає у результаті ефективної банківської діяльності в процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових внесків з боку учасників банку. Треба відзначити, що провідна роль капіталу в забезпеченні фінансової стійкості банку зумовлена його функціями.

Стійкість ресурсної бази є важливою складовою фінансової стійкості комерційного банку й охоплює такі аспекти:

залежність діяльності банку від стану економіки країни в цілому;

контроль галузевих (відомчих) фінансових потоків;

ступінь інтегрованості у систему міжбанківських відносин;

зміст і рівень співробітництва банку із суб’єктами ринкової інфраструктури (банками, клієнтами тощо);

стабільність поповнення ресурсної бази банку;

концентрація вкладів фізичних осіб у загальному обсязі пасивів банку;

обслуговування коштів бюджету тощо.

Можливості формування ресурсної бази комерційного банку під впливом зрушень на макроекономічному та мікроекономічному рівнях, ситуації на грошово-кредитному ринку, структурних коливань у доходах юридичних та фізичних осіб і, як наслідок, змін у регулюванні банківської діяльності не залишаються стабільними. Функції управління активами та пасивами на практиці безпосередньо пов’язані між собою.

Організаційно-структурна стійкість банку - це адекватність структури банку обраній стратегії розвитку та ринковій кон’юнктурі. Організаційна структура, банківські операції та інші аспекти діяльності банку регламентуються структурно-функціональними нормами, які, у свою чергу, визначають організаційно-структурну стійкість банку. За результатами аналізу очевидної структурної суперечності між спеціалізацією та універсалізацією, проведеного фахівцями, можна робити висновок про накопичення пов’язаних між собою явищ, обумовлених унікальністю такого складного соціально-економічного об’єкта, як комерційний банк. Тому далі сучасний комерційний банк доцільно розглядати як систему.

Комерційний банк можна розглядати як систему управління, що трансформує ресурси та ризики зовнішнього середовища. У діяльності банку проявляється його подвійна соціально-економічна природа. З одного боку, це самостійний фінансово-господарський суб’єкт, діяльність якого спрямована на отримання прибутку від послуг, що надаються. З іншого боку, це кредитна інституція, ключовий елемент інфраструктури фінансово-кредитного сектора економіки. Роль комерційного банку як соціальної інституції слід розуміти з позиції його соціально-вартісного виміру на відміну від інших комерційних структур.

В Україні зберігається імперативний характер впливу держави та її органів на діяльність комерційних банків. Лише великі банки, їх керівництво здатні впливати на економічну політику уряду. Малі ж та середні за розмірами комерційні банки не в змозі впливати на економічне оточення.

Отже, держава та її органи цілеспрямовано впливають на комерційний банк у частині його взаємовідносин із зовнішнім середовищем, ухвалюючи закони і встановлюючи нормативи, обов’язкові для виконання комерційним банком, що істотно впливає на його діяльність. Комерційний банк як суб’єкт взаємовідносин із зовнішнім економічним середовищем є об’єктом як цілеспрямованого впливу з боку держави, так і випадкового впливу за наявності у нього можливості самостійно визначити пріоритетність своїх дій і рішень на основі власних цілей діяльності. Таким чином, центральній проблемі функціонування комерційного банку можна дати таке визначення: це проблема забезпечення стійкості діяльності комерційного банку, тобто здатність виконувати свої функції з максимальною ефективністю та мінімальним ризиком, витримуючи при цьому зовнішній вплив.

В основі комерційної стійкості банку лежить розвиненість його зв’язків з іншими суб’єктами ринкової інфраструктури (рівень взаємовідносин з державою, з іншими комерційними банками, з клієнтами, з дебіторами та кредиторами). Вона залежить від розмірів власного капіталу банку, інтенсивності зв’язків із ринком, потужності і стабільності кредитно-інвестиційного портфеля, характеру банківської експансії щодо розширення ринку банківських продуктів, широти міжбанківських зв’язків і довіри банків-партнерів. Підтримання банком фінансової стійкості дає змогу зберегти конкурентоспроможність на кредитному ринку. Проте це дуже складне завдання.

У підтримці фінансової стійкості комерційного банку зацікавлений не лише він сам, а й банківська система країни в цілому. Регулювання цього процесу перебуває у центрі управлінської діяльності центральних банків фактично всіх розвинутих країн.

Розробка методики аналізу банківської діяльності дозволяє визначити стан ліквідності, доходності і степеню ризику окремих банківських операцій, виявити джерела власних і залучених засобів, структуру їх розміщення на конкретну дату чи за деякий період, а також встановлює спеціалізацію і значимість окремих банків в банківській системі України.

Різні аспекти, що характеризують фінансову стійкість банку, нині стають об’єктом державного регулювання і в нашій країні. Так, згідно з Положенням про порядок формування банківською системою України обов’язкових резервів, затвердженим постановою Правління НБУ №333 від 26.12.1996 р., встановлено нормативи формування обов’язкових резервів грошово-кредитного ринку та обсягу грошової маси, запобігання втраті банками відповідної ліквідності. Обов'язкові резерви створюють гарантії для забезпечення своєчасних платежів за вимогами клієнтів, що характеризує найважливішу ознаку фінансової стійкості. Норму обов’язкових резервів встановлено на рівні 11% від суми залучених коштів незалежно від джерел та строків залучення вкладів і депозитів, а визначена сума коштів обов’язкових резервів повинна знаходитися на кореспондентському рахунку комерційного банку та в його касі. Дотриманню фінансової стійкості комерційного банку та зміцненню його відповідальності за цей стан сприятиме й Інструкція №10 Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків, затверджена постановою Правління НБУ №343 від 30.12.1996 р. Згідно із цим документом посилюються контрольні функції НБУ в ході нагляду за діяльністю комерційних банків, забезпечення їх фінансової стійкості, захисту інтересів їх вкладників та акціонерів.

Вказана інструкція розкриває принципи визначення узагальнюючої оцінки (рейтингу) фінансового стану комерційного банку. Система рейтингу включає такі складові:

1. Достатність капіталу - оцінка розміру капіталу банку з точки зору його достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання платоспроможності.

2. Якість управління (менеджменту) - оцінка методів управління банком із точки зору ефективності діяльності, встановлення порядку роботи, методів контролю, дотримання існуючих нормативних актів та чинного законодавства. Якість активів - спроможність забезпечити повернення активів, аналіз позабалансових рахунків, а також вплив наданих проблемних кредитів на загальний фінансовий стан банку.

3. Доходність - оцінка банку з точки зору достатності його доходів для перспективи розвитку.

4. Ліквідність - спроможність банку виконати як звичайні, так і непередбачені зобов’язання.

Аналізуючи рівень фінансової стійкості банку, особливо важливо правильно вибрати необхідні аналітичні показники. Залишається предметом наукових дискусій корисність показника, що характеризує відношення залучених засобів (зобов’язань банку) до власного капіталу (тобто його платоспроможності). Не слід наділяти його універсальною здатністю оцінювати економічну незалежність, надійність і ліквідність банку. Поліпшення зазначених показників прямо не коригується зі зниженням припливу залучених засобів. Навіть за умови ізоляції від грошово-кредитного ринку і залучення депозитів в обсязі, меншому або навіть рівному капіталу, не можна виключити можливість різкого зменшення фінансової стійкості банку і його банкрутства.

Об'єктивну оцінку фінансової стійкості банку можна зробити лише на основі аналізу розміщення залучених засобів, здатності активів приносити доходність і підтримувати ліквідність. Відношення ж обсягу позичкових засобів до власного капіталу характеризує інший бік діяльності банку - рівень його активності в акумуляції тимчасово вільних засобів, що є для банку основним джерелом його кредитної та інвестиційної діяльності. Оптимальний обсяг залучених банком ресурсів визначається безпекою і доходністю їх розміщення, рівень яких через норматив достатності капіталу характеризується зваженими (з урахуванням ризику) активами. При зниженні якості кредитів та інших активів, що обертаються на ринку, банк змушений обмежувати приплив депозитів до рівня, адекватного їх реальній ефективності.

Загальне соціально-економічне і політичне становище на Україні призвело до крайньої нестійкості на фінансовому ринку, становище ускладнилось тим, що зростаюча неспроможність комерційних банків здійснювати платежі, видавати довгострокові кредити для розвитку реального капіталу незворотньо відобразиться на платоспроможності підприємств і спровокує подальший спад виробництва. У стані економічного спаду комерційні банки працюють з підвищеним ризиком. Про це свідчать найпоширеніші причини банкрутства банків:

невдалі пошуки учасників нового капіталу;

надання сумнівних кредитів;

невдала торгівля заставними цінними паперами;

операції по торгівлі облігаціями;

корупція в рядах вищого менеджменту;

некваліфіковане керівництво, яке не вміє вчасно розпізнати ризик втрати активів, зростання банківських видатків;

перевищення пропозиції над попитом;

неякісний аналіз інформації про ситуацію на фінансовому ринку і клієнтах банку.

1.2 Досягнення фінансової стійкості як умова ефективності діяльності банківської установи

У сучасних умовах низький рівень банківського менеджменту зумовлює погіршення надійності банківської діяльності і навіть банкрутство багатьох вітчизняних комерційних банків.

Специфіка управління комерційними банками країни така, що останні змушені працювати в умовах нестабільної економічної ситуації. Це відбивається на якості банківських продуктів і способах управління банківським портфелем. Серед факторів, що впливають на діяльність вітчизняних комерційних банків, слід виділити такі:

спад виробництва та нерентабельність багатьох підприємств - клієнтів банку;

інфляційні тенденції у грошово-кредитній сфері;

нерозвиненість фондового ринку;

значні коливання процентних ставок;

неплатежі з боку клієнтів банку та підприємств відносно один одного;

порушення фінансового законодавства;

відсутність повноцінної інформації про учасників ринку.

Разом з тим ефективне управління, що веде до успіху, допускає прогнозування та своєчасне передбачення можливих змін, пристосування до них і контроль за їх рухом. Акціонери, депоненти і працівники банку розраховують на такий рівень управління діяльністю банку, який зможе забезпечити безпеку фондів і заощаджень, а також прибутковість операцій. У зв’язку з цим поняття ефективного управління охоплює такі основні напрямки: стратегічне планування; маркетинг; управління технологічним розвитком; фінансовий контроль; підготовка кадрів. Розглянемо виділені напрямки докладніше.

Під стратегією комерційного банку розуміють вчення про найбільш ефективну його діяльність. Стратегічне планування - це розроблення поточних та перспективних планів і контроль за їх виконанням. Управління банком здійснюється на трьох основних рівнях: вищим керівництвом; керівниками філій і відділень; керівниками спеціалізованих функціональних відділів.

Планування являє собою вид діяльності, з допомогою якого банк визначає свою програму дій. Вироблення стратегії є кінцевим етапом планування і дає змогу найбільш повно використовувати наявні ресурси для досягнення намічених цілей з урахуванням прогнозних оцінок. Роль планування підвищується з посиленням конкурентної боротьби в банківській сфері. Схема організації планування подана на рис.2.3

Рис.2.3 Схема організації планування в комерційному банку

Оскільки банки є частиною економічної системи країни, важливо одержати прогноз розвитку економіки. Планування - це безупинний процес. У банку для управління цим процесом, як правило, створюється відповідний орган (у формі управління або відділу). Існують різні визначення поняття маркетингу. Так, Ф. Котлер дає таке визначення: “Маркетинг - вид людської діяльності, спрямованої на задоволення нужд і потреб за допомогою обміну” [172, с.47].

Таке формулювання, на наш погляд, є повним і всеосяжним, але стосовно банківської діяльності краще визначення, дане А.Д. Голубовичем, А.В. Ситніним і Б.Л. Хенкіним. Вони визначають маркетинг “як діяльність, пов’язану з визначенням потреб клієнтури банку, розробленням і впровадженням нових послуг і видів продуктів" [98, с.27].

Управління технологічним розвитком є найважливішою умовою забезпечення конкурентоспроможності і припускає насамперед широке впровадження інформаційних технологій у банківську справу й обслуговування клієнтів. Як справедливо відзначають А. Ліпис, Т. Маршалл, Я. Лінкер, “електронні банківські послуги є інструментами усієї банківської системи, що динамічно розвиваються” [325, с.11]. Інформаційні технології являють собою реальні можливості для полегшення й удосконалювання трудомістких процедур виконання фінансових операцій.

Під фінансовим контролем комерційного банку звичайно розуміють: контроль НБУ, внутрішній контроль і контролюючу роль законодавства.

Процес планування перспективних напрямків у діяльності банку має поєднуватись з процесом підготовки персоналу. Загальновідомо, що витрати на освіту є найвигіднішим розміщенням капіталу. Існують три основні напрямки підготовки персоналу з техніки банківських операцій:

у межах інституції (вивчення загальних основ банківської справи);

внутрішньобанківська діяльність з підвищення кваліфікації;

стажування в межах країни і за кордоном.

Важливою формою підготовки персоналу є проведення навчальних семінарів для ознайомлення з новими елементами банківської стратегії, що веде до диференціації продуктів і послуг і, як наслідок, до зниження витрат.д.еякі фахівці вважають, що великі комерційні банки “здатні створити свої власні школи (академії) зі спеціальною невеликою адміністрацією і штатом викладачів, у тому числі викладачів-сумісників із цих же кредитних установ" [47, с.33].

Банківська практика знає два основні підходи до оцінки діяльності комерційних банків. Перший з них передбачає аналіз системи показників досліджуваного банку і порівняння їх з аналогічними показниками першокласних банків. Другий підхід базується на проведенні рейтингової оцінки.

Важливо не тільки здійснити внутрішній аналіз діяльності банку, а й порівняти результати його роботи з результатами роботи інших банків, тобто провести рейтингову оцінку. Рейтинг банків - це система оцінки банківської діяльності, що заснована на фінансових показниках і даних балансу банку. Відомі такі методичні підходи до побудови рейтингів: індексний метод, номерна система і бальний підхід.

На наш погляд, найбільш узагальнену оцінку фінансового стану комерційного банку дає система рейтингу банку CAMEL.

Таким чином, за допомогою системи рейтингу CAMEL можна судити про фінансовий стан кредитної установи, її становище серед інших банків. В умовах глобалізації банківської діяльності дедалі більше вітчизняних комерційних банків виходять на міжнародні фінансові ринки для проведення своїх операцій. При цьому їх діяльність стає все тісніше взаємозв’язаною з діяльністю зарубіжних банків. Це обумовлює необхідність вивчення можливості використання наведених методів та підходів до оцінки надійності та стійкості комерційних банків країни. Позитивною якістю системи CAMEL є те, що вона враховує рекомендації Базельської угоди. Насамперед це стосується поділу капіталу банку на основний та додатковий залежно від його мінливості, зважування активів за ступенем ризику і визначення на цій основі відносних показників оцінки достатності капіталу.

Можливість застосування цієї методики в Україні визначається тим, що по-перше, розрахунок її показників базується на даних балансу комерційного банку, а по-друге, в показниках оцінки достатності капіталу українських банків використовуються рекомендації Базельської угоди, які також покладені в основу системи CAMEL. Але в умовах України поки що неможливе повноцінне використання наведених принципів і методів аналізу. Передусім це пов’язано з тим, що в нашій країні відсутні відповідні експертні установи, які б на професійному рівні здійснювали збір, узагальнення, систематизацію і публікацію матеріалів, котрі відображають діяльність комерційних банків. Деякі показники, які використовують у міжнародній практиці, не досить пристосовані для українських банків. Так, особливості формування початкового капіталу вітчизняними банками, структура сукупного капіталу, особливості побудови балансу і склад його окремих статей, інфляційні процеси, недостатність відповідних фондів кредитних ризиків - все це не дає змоги використовувати цю методику без адаптації до умов перехідної економіки України. У зв’язку з цим необхідне створення власної системи рейтингової оцінки комерційних банків на національному рівні з використанням зарубіжного досвіду.

1.3 Система показників для оцінки фінансового стану банку

Стійкий фінансовий стан банку формується в процесі всієї його комерційної діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об’єктивно здійснити не через один, навіть найважливіший, показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й усебічно характеризують становище банку.

Показники оцінки фінансового стану банку мають бути такими, щоб усі ті, хто пов’язаний із банком економними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійний банк як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з банком. У кожного з партнерів банку - акціонерів, інших банків, клієнтів, податкових адміністрацій - свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожен партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.

Зрозуміло, що в доброму фінансовому стані заінтересований передовсім сам банк. Однак добрий фінансовий стан будь-якого банку формується в процесі його взаємовідносин з акціонерами, іншими банками, клієнтами та рядом інших юридичних та фізичних осіб. З іншого боку, безпосередньо від банку залежить міра його економічної привабливості для всіх перерахованих вище осіб, що завжди мають можливість вибору між багатьма іншими банками, спроможними задовольнити той самий економічний інтерес.

Відтак необхідно систематично, детально і в динаміці аналізувати фінансовий стан банку, оскільки від його поліпшення залежить економічна перспектива самого банку. Огляд методичної літератури з аналізу банківської діяльності та знайомство з діючою практикою свідчить, що сьогодні не існує єдиної системи показників, яка б в узагальнюючому вигляді характеризувала фінансовий стан банку. Кожний банк використовує самостійно розроблені методики, що включають в себе різні показники, які часто суттєво відрізняються.

Більшість методик поєднує чотири групи показників, що дають можливість оцінити фінансовий стан банку виходячи із:

оцінки фінансової стійкості;

оцінки ділової активності;

оцінки ліквідності;

оцінки ефективності управління.

1.3.1 Показники оцінки фінансової стійкості

Фінансова стійкість - одна з найважливіших характеристик фінансового стану банку - забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому.

В якості основних коефіцієнтів оцінки фінансової стійкості банку необхідно брати:

коефіцієнт надійності - показує рівень залежності банку від залучених коштів і розраховується:

, (1.1)

де К - власний капітал банку;

Зк - залучені кошти.

коефіцієнт фінансового важеля - розкриває здатність банку залучати кошти на фінансовому ринку:

, (1.2)

де З - зобов’язання банку.

коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів - розкриває достатність сформованого власного капіталу в активізації та покритті різних ризиків:

, (1.3)

де АЗАГ - загальні активи банку.

коефіцієнт захищеності власного капіталу - показує, яку частину капіталу розміщено в нерухомість (майно):

, (1.4)

де АК - капіталізовані активи.

коефіцієнт захищеності доходних активів власним капіталом - сигналізує про захист доходних активів (що чутливі до зміни процентних ставок) мобільним власним капіталом:

, (1.5)

де АНД - недоходні активи банку;

АД - доходні активи;

ЗБ - збитки;

коефіцієнт мультиплікатора капіталу - показує ступінь покриття активів акціонерним капіталом:

, (1.6)

де КА - акціонерний капітал.

Таблиця 1.1. Оптимальні значення коефіцієнтів, що характеризують фінансову стійкість банку

№ п/п Назва показника Оптимальне значення
1 Коефіцієнт надійності Неменше 5%
2 Коефіцієнт фінансового важеля В межах 1: 20
3 Коефіцієнт участі власного капіталу в формуванні активів Не менше 20%
4 Коефіцієнт захищеності власного капіталу Не менше 0,30
5 Коефіцієнт захищеності доходних активів власним капіталом Більше 0,1
6 Коефіцієнт мультиплікатора капіталу 12,0 - 15,0

При оцінці та аналізі фінансової стійкості банку розраховані коефіцієнти порівнюють з їх оптимальними значеннями, які наведені в таблиці 1.1, та аналізують їх динамку.

1.3.2 Показники оцінки ділової активності

Ділову активність банку рекомендують аналізувати через взаємозв’язок оцінки ресурсного потенціалу банку (пасивів) та його використання як в цілому в активах, так і його окремих вкладеннях - в інвестиції, в кредитний портфель, в матеріально-технічне забезпечення.

Необхідні висновки можна отримати трьома шляхами:

співставленням висновків по взаємопов’язаних статтях та розділах активів і пасивів;

кількісною ув’язкою змін в активах та пасивах у вартісному виразі;

розрахунком коефіцієнтів, що характеризують досягнуті рівні активності використання пасивів і активів.

На першому етапі проводять аналіз ділової активності на основі коефіцієнтного методу. Ділову активність визначає як рівень залучених пасивів, так і рівень їх використання в активах, тому в першу чергу доцільно розглядати групу показників, які характеризують рівень ділової активності залучених пасивів і розміщення їх в певні групи активів. Ця група показників служить вимірником рівня ефективності діяльності банку на фінансовому ринку.

В найбільшій мірі, прямо, а не побічно, розкривають рівень використання пасивів і активів при аналізі ділової активності банку наступні коефіцієнти.

В частині пасивів це:

коефіцієнт активності залучення позичених і залучених коштів - показує питому вагу залучених коштів у загальних пасивах:

, (1.7)

де ПЗАГ - загальні пасиви.

коефіцієнт активності залучених міжбанківських кредитів - показує питому вагу одержаних міжбанківських кредитів у загальних пасивах:

, (1.8)

де МБК - одержані міжбанківські кредити.

коефіцієнт активності залучених строкових депозитів - показує питому вагу строкових депозитів у загальних пасивах:

, (1.9)

де ДСТР - строкові депозити.

коефіцієнт активності використання залучених коштів в доходні активи - показує співвідношення доходних активів і залучених коштів:

, (1.10)

коефіцієнт активності використання залучених коштів в кредитний портфель - показує питому вагу кредитного портфелю по відношенню до залучених коштів:

, (1.11)

де КР - кредитний портфель.

коефіцієнт активності використання строкових депозитів у кредитний портфель - показує співвідношення кредитного портфелю і строкових депозитів:


, (1.12)

В частині активів - це:

коефіцієнт доходних активів - показує питому вагу доходних активів у загальних активах:

, (1.13)

коефіцієнт кредитної активності інвестицій у кредитний портфель - показує питому вагу кредитного портфелю в загальних активах:

, (1.14)

коефіцієнт загальної інвестиційної активності в цінні папери і пайову участь - показує питому вагу портфелю цінних паперів і паїв у загальних активах:

, (1.15)

де ЦПП - портфель цінних папері і паїв.

коефіцієнт проблемних кредитів - показує питому вагу проблемних (прострочених і безнадійних) кредитів у кредитному портфелі в цілому:

, (1.16)


де КРПБ - проблемні кредити.

Як доповнення до аналізу ділової активності банку, здійсненого коефіцієнтним методом, доцільно розкрити її також методом співставлення і взаємо ув’язки між джерелами інвестування (ресурсів банку) та напрямків їх вкладень в активи. [11, с. 206]

Позитивні сторони цієї методики полягають в тому, що вона на противагу коефіцієнтному методу, який дає інформацію тільки про досягнутий рівень, розкриває механізм через зміни (які виступають як фактори) статей активу і пасиву балансу, прискорення та уповільнення ділової активності банку. Розкриємо зміст її дії.

Джерела інвестування - це збільшення ресурсів за статтями пасивів за статтями балансу плюс зменшення коштів за статтями активів. Збільшення статей джерел інвестування свідчить про залучення банком додаткових джерел із зовнішнього ринку, зменшення статей активу - про перелив наявних ресурсів з одних статей активів на інші та на покриття вилучених коштів.

Напрямки вкладень - це збільшення по статтях активів балансу плюс їх зменшення за статтями пасивів. Збільшення активі свідчить про фінансування ділових активів, а зменшення пасивів - про вилучення коштів клієнтами з їх рахунків у банку.

Зміни (коливання) в складі джерел інвестицій (ресурсів банку) та напрямків їх вкладень в активи за місяць, квартал, півріччя, рік свідчать про прискорення і розгортання ділової активності банку або про уповільнення і її згортання.

Розглянута методика аналізу дає можливість виявити конкретні фактори, виміряти їх кількісний вплив на коливання ділової активності і оцінити позитивний чи негативний їх вплив на ефективність фінансово-господарської діяльності банку. Крім того, вона розкриває тактику поведінки банку, виявляє упущення та прорахунки керівництва банку в його рішеннях з диверсифікації джерел і напрямків вкладень та залучення або повернення коштів грошового ринку.

1.3.3 Показники оцінки ліквідності

Однією з найважливіших задач управління банком є забезпечення належного рівня ліквідності.

Ліквідність - здатність банку в будь-який момент часу виконувати свої зобов’язання перед вкладниками (фізичними та юридичними особами) в грошовій формі, на першу вимогу та в повній сумі.

Банк вважається ліквідним, якщо він має можливість залучити грошові кошти за прийнятою ціною в той час, коли вони потрібні. Це означає, що банк повинен в будь-який час задовольнити вимоги своїх клієнтів про зняття грошових коштів з їх рахунків.

Дотримання банком належного рівня ліквідності залежить від кількох основних факторів:

наявності у банку необхідної суми ліквідних коштів;

можливості залучення ліквідних коштів шляхом їх запозичення чи продажу активів.

Ліквідні кошти - кошти, які можна трансформувати в готівку за короткий строк та без значних втрат шляхом реалізації.

Недостатній рівень ліквідності майже завжди є першою ознакою наявності у банку фінансових труднощів. В цій ситуації він, як правило, втрачає депозити, що зменшує його готівкові кошти та змушує реалізовувати найбільш ліквідні активи.

Більшість банків вважають, що ліквідні кошти практично без обмежень можна отримати через позики на грошовому ринку будь-коли, якщо в цьому є необхідність.

Тому вони, як правило, не зберігають ліквідні кошти у вигляді швидкореалізовуваних активів із стабільними цінами.

Для більшості банків потреба в ліквідних коштах виникає з таких причин:

Зняття клієнтами банку грошових коштів із своїх рахунків;

Надходження заявок на отримання кредиту від клієнтів, які банк вирішує прийняти (це заявки на отримання нових кредитів або надання коштів по вже діючих кредитних лініях);

Погашення заборгованості по позиках банку, які він отримав від інших фінансових установ або від Національного банку України;

Сплата подоходного податку і виплата грошових дивідендів акціонерам банку.

Банківська практика управління ліквідністю виробила декілька загальних підходів у вирішенні проблем ліквідності банків:

Забезпечення ліквідності за рахунок активів (управління ліквідністю через управління активами);

Використання позикових ліквідних коштів для задоволення попиту на грошові кошти (управління пасивами);

Збалансоване управління ліквідністю (управління активами і пасивами).

Ліквідність балансу банку як ступінь покриття зобов’язань активами і ліквідність самих активів забезпечується дотриманням, в першу чергу, обов’язкових економічних нормативів Національного банку України.

Наступні показники дають можливість найбільш суттєво та достатнім чином розкрити ліквідність банку:

коефіцієнт миттєвої ліквідності - показує можливість банку погашати живими грошима з кореспондентських рахунків і каси зобов’язання по всіх депозитах:

, (1.17)

де ККР - кошти на коррахунках;

ККА - кошти в касі;

Д - депозити.

коефіцієнт загальної ліквідності зобов’язань банку - характеризує максимальну можливість банку в погашенні зобов’язань банку всіма активами:

, (1.18)

коефіцієнт співвідношення високоліквідних до робочих активів - характеризує питому вагу високоліквідних активів у робочих активах:

, (1.19)

де АВЛ - високоліквідні активи;

АР - робочі активи.

коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов’язань - характеризує забезпечення доходними активами банку його зобов’язань і говорить про часткове погашення зобов’язань банку поверненнями доходних активів:

, (1.20)

коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депозитів - розкриває наскільки видані кредити забезпечені всіма залученими депозитами (чи є незбалансована ліквідність):

, (1.21)


коефіцієнт генеральної ліквідності зобов’язань - розкриває здатність банку погашати зобов’язання високоліквідними активами та шляхом продажу майна:

, (1.22)

де АМ - продаж майна.

Таблиця 1.2. Оптимальні значення коефіцієнтів, що характеризують ліквідність банку

№ п/п Назва показника Оптимальне значення
1 Коефіцієнт миттєвої ліквідності Не менше 20%
2 Коефіцієнт загальної ліквідності зобов’язань банку Не менше 100%
3 Коефіцієнт співвідношення високоліквідних до робочих активів Не менше 20%
4 Коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов’язань

Приблизно

70 - 80%

5 Коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депозитів Не менше 1
6 Коефіцієнт генеральної ліквідності зобов’язань Приблизно 0,2

При оцінці та аналізі ліквідності банку розраховані коефіцієнти порівнюють з їх оптимальними значеннями, які наведені в таблиці 1.2, та аналізують їх динамку.

1.3.4 Показники оцінки ефективності управління

Результативним показником діяльності банку є величина одержаного прибутку. Рівень окупності прибутком статутного і загального капіталу, активів (в тому числі доходних), а також витрат банку характеризує їх рентабельність.

Оскільки в сучасних умовах витрати часто зростають незалежно від рівня господарсько фінансової діяльності банку під впливом погіршення загальної економічної ситуації в державі, то прибуток, який часто за обсягом невеликий, не може характеризувати рівень окупності, тобто виникає необхідність визначати рівень ефективності управління банком поряд з прибутком ще і доходом.

За цим принципом і сформована система основних показників, які найбільш детально характеризують ефективність управління банком як по доходності, так і прибутковості.

Рентабельність по доходу:

загальний рівень рентабельності - характеризує розмір балансового прибутку на 1 грн. доходу:

, (1.23)

де ПБ - балансовий прибуток;

ДЗ - дохід.

коефіцієнт окупності витрат доходами - показує на скільки окуповуються витрати банку його доходами:

, (1.24)

де ВЗ - загальні витрати.

чиста процентна маржа - розкриває рівень доходності активів від процентної різниці:

, (1.25)


де ДП - процентні доходи;

ВП - процентні витрати;

- середньорічні загальні активи.

чистий спред - розкриває рівень доходності активів від процентних операцій:

, (1.26)

де ПО - отримані проценти;

ПС - сплачені проценти;

ПН - надані позики;

ДП - підпроцентні депозити.

інший операційний доход - свідчить про рівень доходності активів від інших нетрадиційних послуг та інших доходів:

, (1.27)

де ДІ - інші доходи.

“мертва точка" прибутковості банку - показує мінімальну доходну маржу для покриття всіх витрат, після якої банк починає заробляти прибуток:

, (1.28)

де ВП - непроцентні витрати;

ДН - непроцентні доходи;

- середньорічні недоходні активи.

продуктивність праці (в гривнях) - характеризує рівень доходу на одного середньорічного працівника:

, (1.29)

де СП - середньорічна кількість працівників.

Рентабельність по чистому прибутку:

рентабельність активів (в%) - характеризує рівень окупності чистим прибутком середньорічних активів:

, (1.30)

де ЧП - чистий прибуток.

рентабельність доходних активів - свідчить про рівень окупності чистим прибутком середньорічних доходних активів в цілому:

, (1.31)

де - середньорічні доходні активи.

рентабельність загального капіталу - показує рівень окупності середньорічного загального капіталу:

, (1.32)

де - середньорічний загальний капітал.

рентабельність статутного (акціонерного) капіталу - показує рівень окупності чистим прибутком середньорічного акціонерного капіталу:

, (1.33)

де - середньорічний акціонерний капітал.

рентабельність діяльності по витратах - рівень окупності чистим прибутком всіх витрат банку:

, (1.34)

продуктивність праці середньорічного працівника - показує рівень чистого прибутку, що припадає на одного середньорічного працівника:

, (1.35)

1.4 Методика аналізу показників, що характеризують фінансовий стан банку

Аналіз та оцінку фінансового стану банку проводять в наступній послідовності:

Проводиться загальний аналіз балансу банку, структури та динаміки його пасивів та активів.

На даному етапі використовується метод рядів динаміки, який є одним з найважливіших методів аналізу. За допомогою цього методу можна уникнути випадкових висновків. Для характеристики та аналізу динаміки процесу чи явища використовують показники абсолютного приросту (∆Y), темпів росту (Т), темпів приросту (∆Т). Приведемо формули, які будуть використовуватись при даному методі.

Абсолютний рівень - абсолютний розмір членів ряду динаміки:

Y, Y1 , Y2 ,…, Yi-1 , Yi , Yi+1 , Yn

Абсолютний приріст (ланцюговий) - різниця абсолютних рівнів двох суміжних періодів:

∆Yi = Yi - Yi-1 , (1.36)

Абсолютний приріст (базисний) - різниця абсолютних рівнів даного і базисного періодів:

∆Yi = Yi - Y0 , (1.37)

Для визначення степеня покращення показників використовуються темпи росту та темпи приросту (%).

Темп росту (ланцюговий) - відношення абсолютних рівнів даного та попереднього періодів:

Трл = , (1.38)

Темп росту (базисний) - відношення між розглянутим і базисним рівнями:

Трб =, (1.39)

Темп приросту (ланцюговий):

∆Трл = Трл - 100%, (1.40)

Темп приросту (базисний):

∆Трб = Трб - 100%, (1.41)

Аналіз структури активів та пасивів банку.

На даному етапі в процесі аналізу структури активів та пасивів використовується метод порівняння, який є найбільш поширеним та основним прийомом, який застосовується в аналізі. Даний прийом дозволяє оцінити роботу підприємства, визначити відхилення від планових показників, установити причини відхилень і виявити резерви. З порівняння починається розв’язання багатьох аналітичних задач і саме воно задає напрямок аналітичному дослідженню.

Основні види порівнянь, які застосовуються при аналізі:

порівняння явищ, показників у динаміці, тобто з аналогічними даними за минулий період (чи періоди), який приймається за базовий;

порівняння фактичних (звітних) даних за аналізований період з плановими (базовими) показниками;

порівняння звітних даних з середніми (у межах підприємства, галузі, держави в цілому, розвинених країн);

просторові порівняння з показниками роботи аналогічних підприємств-конкурентів та ін.

Порівняння вимагає забезпечення порівнянності аналізованих показників, що є одним з найскладніших завдань економічного аналізу.

Одним з найбільш поширених є визначення структури - розрахунок частки показника в загальній сумі у відсотках. Даний метод має широке застосування у різних сферах аналізу, коли є багато показників одного виду, одної групи, тощо. Структура визначається наступним чином:


dx1 = (X1/Σ Xi) 100%, (1.42)

де: dx1 - частка Х1 в загальній сумі Х;

X1 - один з показників у загальній групі;

Σ Xi - сума всіх показників даного виду.

Аналіз фінансового стану банку.

На даному етапі проводиться оцінка та аналіз фінансової стійкості банку, його ділової активності, ліквідності та ефективності управління. Методика проведення даного аналізу наведена у пункті 2.2

Кореляційно-регресійний аналіз.

Одним з найпоширеніших серед економіко-математичних методів є кореляційно-регресійний аналіз - дозволяє досить точно (хоч і наближено) виявити зв’язок між окремими факторами і результативним показником, коли між ними немає строго функціональної залежності, тобто існує стохастичний зв’язок.

Даний метод полягає у тому, щоб побудувати і проаналізувати економіко-статистичну модель у вигляді рівняння регресії, тобто такої функції, яка наближено виражає залежність середнього результуючого показника від одного чи кількох факторів.

Спочатку визначаємо вид послідовної залежності, розрахуємо параметри та статистичні характеристики вихідної інформації. Одержані результати лежать в основі статистичного аналізу вихідної інформації.

Наступним етапом є визначення впливу кожного з досліджуваних факторів на фінансовий стан банку. Для цього використовуються коефіцієнти початкової кореляції. Для визначення та оцінки впливу сукупності факторів використовується коефіцієнт множинної кореляції.

Наступним етапом є проведення регресійного аналізу, суть якого полягає у наступному:

на першому кроці в регресійне рівняння входять всі початково відібрані для дослідження незалежні змінні;

на етапі кореляційного аналізу всі змінні рахуються за значеннями коефіцієнтів часткової кореляції по силі їх впливу на функцію, при чому на останньому місці знаходиться змінна, яка має найслабший вплив на функцію;

на другому етапі розраховується рівняння, з якого виключається найслабший по впливу на функцію фактор;

далі порівнюється значення коефіцієнтів множинної кореляції рівнянь, розраховані на 1-2 кроках.

Якщо коефіцієнти змінюються несуттєво, то вплив даного фактора на функцію незначний. Як тільки буде зафіксована значна зміна, то в дослідженні залишається рівняння, одержане на попередньому кроці, яке стає об’єктом для побудови моделі та проведення дисперсійного аналізу. Для цього використовуємо відомий в теорії Fs розподіл Фішера. У випадку, якщо Fsрозр > Fsтабл , то параметри даного рівняння регресії значимі і ефективно описують динаміку продуктивності праці.

На останньому етапі аналізу побудована модель дозволяє не тільки визначити, як буде змінюватись досліджувана функція Y у випадку, коли значення відповідної змінної досягло б в даному періоді найбільш оптимального рівня для виробничої ситуації.

Враховуючи те, що для проведення кореляційно-регресійного аналізу існує програмне забезпечення розрахунку на ЕОМ (програма Dekor 408), то є не доцільним приведення всіх теоретичних розрахунків, які тут використовуються.

Що стосується самого кореляційно-регресійного аналізу, то в якості загального показника, який найбільш повно характеризує фінансовий стан комерційного банку, було вибрано чистий прибуток.

В якості факторів непрямого впливу було вибрано:

коефіцієнт надійності - показує рівень залежності банку від залучених коштів;

коефіцієнт загальної ліквідності зобов’язань банку - характеризує максимальну можливість банку в погашенні зобов’язань банку всіма активами;

коефіцієнт загальної ліквідності зобов’язань банку - характеризує максимальну можливість банку в погашенні зобов’язань банку всіма активами;

коефіцієнт генеральної ліквідності зобов’язань - розкриває здатність банку погашати зобов’язання високоліквідними активами та шляхом продажу майна;

коефіцієнт активності залучених строкових депозитів - показує питому вагу строкових депозитів у загальних пасивах.

Методика розрахунку даних показників наведена в пункті 2.2 даної курсової роботи.

Р озділ 2. Аналіз фінансового стану комерційного банку

2.1 Аналіз вартісних показників діяльності банку

Результативним показником діяльності банку є величина одержаного прибутку. Рівень окупності прибутком статутного і загального капіталу, активів (у тому числі дохідних), а також витрат банку характеризує їх рентабельність. Оскільки в сучасних умовах витрати часто зростають незалежно від рівня господарської фінансової діяльності банку, а під впливом погіршення загальної економічної ситуації в державі, то прибуток, який часто за масою невисокий, не може характеризувати рівень окупності. Тому рівень ефективності діяльності банку необхідно визначати поряд з рентабельністю за прибутком ще і рентабельністю за доходом. Вартісні показники діяльності банку наведено у таблиці 2.1

Таблиця 2.1. Вартісні показники діяльності банку

№ п/п Назва показника Умовне позначення Станом на
2006р. 2007р. 2008р.
Значення показника Відхилення, % Значення показника Відхилення, % Значення показника Відхилення, %
1 Доходи загальні Дз 180199 126,6 228100 124,0 282844 156,9
2 Процентні доходи Дп 120733 125,9 152067 124,0 188573 156,2
3 Непроцентні доходи Дн 59466 127,8 76033 123,9 94271 158,5
4 Інші операційні доходи Ді 2973 128,8 3802 124,0 4714 158,6
5 Витрати загальні Вз 131545 128,3 168794 124,0 209305 159,1
6 Витрати непроцентні Вн 84189 116,3 97901 132,3 129769 154,1
7 Процентні витрати Вп 47356 149,7 70893 112,2 79536 167,9
8 Балансовий прибуток Пб 35036 133,5 46779 127,8 59794 170,7
9 Чистий прибуток ЧП 24525 133,5 32745 127,8 41856 170,6
10 Середньорічні активи загальні 1650511 126,6 2089255 116,0 2423826 146,8
11 Середньорічні активи доходні 1029653 124,0 1276872 117,6 1501436 145,8
12 Середньорічні активи недоходні 722912 112,4 812383 113,5 922390 127,6
13 Середньорічний загальний капітал 236112 112,0 264442 107,9 285437 120,9
14 Середньорічний статутний капітал 107355 100,3 107678 100,3 108000 100,6
15 Надані кредити середньорічні 1026348 111,3 1142405 117,8 1345853 131,1
16 Підпроцентні зобов’язання Зпп 816071 121,5 995884 103,3 1029154 126,1
17 Середньорічна чисельність працівників СЧП 1242 106,1 1318 110,6 1458 117,4

На основі даних, наведених у табл. .2.1 можна зробити висновок про те, що “Доходи загальні” у 2007 році збільшились до 228100 тис. грн. у порівнянні з 180199 тис. грн. у 2006 році. За цей період приріст становить 26,6%. У 2008 році ця тенденція збереглась і доходи вже дорівнюють 282844 тис. грн. ., а приріст становить 24,0% та 56,9% до 2007 та 2006 років відповідно. Процентні доходи в цей же період відповідно складають 120733 тис. грн. у 2006 році, 152067 тис. грн. у 2007 році та 188573 тис. грн. у 2008 році, а зростання відповідно дорівнює 25,9%, 24,0% та 56,2%. Непроцентні доходи відповідно дорівнюють 59466 тис. грн. ., 76033 тис. грн. та 92271 тис. грн. ., а в цілому непроцентні доходи за три роки зросли на 58,5%. Інші операційні доходи також зросли приблизно тими ж темпами.

Процентні витрати в аналізованому періоді зросли більш стрімкими темпами. Так з 47356 тис. грн. у 2006 році вони зросли до 70893 тис. грн. у 2007 році, або на 49,7%, а у 2008 році вони вже становлять 79536 тис. грн. та зростають на 16,0% по відношенню до попереднього року, і на 46,8% до 2006 року. В той же час середньорічні активи загальні зростають на 26,6% в 2007 році, та на 16,0% в 2007 році, а надані кредити середньорічні зростають всього на 11,3% в 2007 році та на 17,8% у 2008 році, тобто зростання спостерігається, але значно нижчими темпами. Поряд з цим витрати загальні зростають на 28,3%, та на 24,0% по відношенню до попередніх років і на 59,1% за аналізований період. Чистий прибуток в аналізованому періоді зростає найбільш стрімкими темпами, тобто на 33,5% у 2007 році, на 27,8% у 2008 році і на 70,6% за період, що аналізується. В порівнянні із темпами зростання балансового, чистого прибутку та загальних доходів темпи зростання загальних витрат дещо нижчі і відповідно складають 28,3%, 24,0% та 59,1% за роки діяльності банку. Найбільш низькими темпами за цей період зростає чисельність працюючих і у 2007 році вона збільшується на 6,1% або на 76 чол., а у 2008 році на 10,6% або на 140 осіб, а загальне зростання чисельності становить 216 осіб.

З метою більш детального аналізу вартісних показників діяльності банку проведемо аналіз показників рентабельності діяльності банку. Порядок розрахунку показників рентабельності діяльності банку наведено в таблиці 2.2, а значення цих показників наведено в табл. .2.3

Таблиця 2.2. Алгоритм розрахунку і економічний зміст показників, що характеризують ефективність управління банком

Найменування показника Алгоритм розрахунку Економічний зміст показника визначає
І. Рентабельність за доходом
1. Загальний рівень рентабельності Розмір балансового прибутку (Пб ) на 1 грн доходу (Дз )
2. Окупність витрат доходами Розмір доходу (Дз ) на 1 грн витрат (Вз )
3. Чиста процентна маржа Розкриває рівень дохідності активів від процентної різниці
4. Чистий спред Розкриває рівень дохідності активів від процентних операцій
5. Інший операційний дохід Свідчить про рівень дохідності активів (Аз ) від інших нетрадиційних послуг і доходів інших (Ді )
6. “Мертва точка" прибутковості банку Показує мінімальну дохідну маржу для покриття всіх витрат, після чого банк починає заробляти прибуток
7. Продуктивність праці, грн Рівень доходу (Дз ) на одного середньорічного працівника (СП)
ІІ. Рентабельність по чистому прибутку
8. Рентабельність активів,% Рівень окупності чистим прибутком (ЧП) середньорічних активів у цілому
9. Рентабельність дохідних активів Рівень окупності чистим прибутком (ЧП) середньорічних активів у цілому
10. Рентабельність загального капіталу Рівень окупності чистим прибутком (ЧП) середньорічного загального капіталу
11. Рентабельність статутного фонду (акціонерного капіталу) Рівень окупності чистим прибутком (ЧП) середньорічного акціонерного капіталу
12. Рентабельність діяльності за витратами Рівень окупності чистим прибутком (ЧП) усіх витрат банку (Вз)
13. Продуктивність праці середньорічного працівника Рівень чистого прибутку (ЧП) на одного середньорічного працівника (СП)

Таблиця 2.3. Розрахунок основних коефіцієнтів ефективності управління банком

№ п/п Назва показника Умовне позначення Станом на
2006р. 2007р. Темп зміни 2008р. Темп зміни
1 Загальний рівень рентабельності К1 0, 19 0,21 +0,02 0,22 0
2 Коефіцієнт окупності витрат доходами К2 1,37 1,35 -0,02 1,35 0
3 Чиста процентна маржа,% К3 4,50 3,90 -0,60 4,50 +0,60
4 Чистий спред,% К4 6,00 6, 20 +0, 20 6,30 +0,10
5 Інший операційний доход К5 0,002 0,002 0 0,002 0
6 “Мертва точка" прибутковості банку К6 0,03 0,02 -0,01 0,02 0
7 Продуктивність праці, грн. К7 145088 173065 +27977 193995 +20930
8 Рентабельність активів, % К8 1,5 1,6 +0,1 1,7 +0,1
9 Рентабельність доходних активів,% К9 2,4 2,6 +0,2 2,8 +0,2
10 Рентабельність загального капіталу,% К10 10,4 12,4 +2,0 14,7 +2,3
11 Рентабельність статутного (акціонерного) капіталу,% К11 22,8 30,4 +7,6 38,8 +8,4
12 Рентабельність діяльності по витратах,% К12 18,6 19,4 +0,8 20,0 +0,6
13 Продуктивність праці середньорічного працівника, грн. К13 19746 24844 +5098 28708 +3864

В той же час мертва точка прибутковості банку, що показує, яка мінімальна доходна маржа повинна бути для покриття всіх витрат, після якої можна заробляти прибуток, з 3 копійок за 2006 рік знизилась до 2 копійок на гривню робочих активів за підсумками 2007 року і залишилась на даному рівні і у 2008 році. Це сталось завдяки швидшому зростанню непроцентних доходів у порівнянні з неробочими активами при незначному рості непроцентних витрат. Надзвичайно низькі значення мертвої точки прибутковості пояснюються високою ефективністю управління, а їх зменшення - ефективною роботою по випереджаючому зростанню непроцентних доходів порівняно до аналогічних витрат.

Що стосується іншого операційного доходу, то протягом розрахункового періоду він залишався стабільним і дуже низьким, а саме 0,2 копійки на одну середньорічну гривню активів. Це свідчить про те, що банк практично не надає нетрадиційних послуг і не має інших доходів.

З тих же позицій, виходячи із рівня досягнутої рентабельності по чистому прибутку, дається оцінка ефективності управління банком.

Рентабельність активів банку, яка характеризує рівень їх окупності чистим прибутком, з 1,5% у 2006 році з кожним наступним аналізованим роком зростала на 0,1%, а тому в 2008 році її значення склало 1,7%. І хоча як значення рентабельності активів, так і їх приріст є дуже малими, проте стабільними.

Як і рентабельність загальних активів, так і рентабельність доходних активів протягом розрахункового періоду стабільно зростала з річним приростом 0,2%. Тому значення даного показника з 2,4% у 2006 році зросло до 2,8% у 2008 році. Це пояснюється стабільним ростом кредитної та інвестиційної активності, а також пропорційним ростом середньорічних доходних активів та чистого прибутку.

Рентабельність загального капіталу, як і статутного капіталу, характеризує діяльність банку з точки зору ефективності управління по розміщенню активів, тобто їх можливості приносити доход. Дані таблиці 2.9 свідчать про те, що обидва показники протягом аналізованого періоду стабільно зростали. Так, рентабельність загального капіталу протягом 2006 - 2008 років зросла з 10,4 до 14,7%, відповідно рентабельність статутного капіталу зросла з 22,8 до 38,8%. Слід також зауважити, що поступовий ріст даних показників свідчить про відсутність операцій з високим рівнем кредитного ризику, а також про кваліфіковано сформовану структуру активів банку. Показник рентабельності банку по витратах є в найбільшій мірі узагальнюючим. Дані таблиці 2.9 показують, що протягом аналізованого періоду даний показник незначними стабільними темпами зростав (у 2006, 2007 та 2008 роках значення даного показника відповідно становили 18,6%, 19,4% та 20,0%), що також свідчить про стабільну та ефективну політику управління банком.

Продуктивність праці - розмір доходу і чистого прибутку на одного середньорічного працівника, порівняно до інших вищерозглянутих показників, що характеризують ефективність управління банком, в практиці банківської діяльності застосовується в меншому ступені, на відміну від інших галузей економіки цей показник не входить в перелік основних, а тільки додатково розкриває роль персоналу в результатах діяльності. За розглянутий період значення даного показника як по доходу, так і по чистому прибутку аналогічно попереднім показникам зростали, проте у 2008 році у порівнянні з 2007 роком ріст був дещо меншим. Так, продуктивність праці по доходу з 2006 по 2007 рік зросла на 27977 тис. грн., а з 2007 по 2008 - на 20930 тис. грн., відповідно продуктивність праці по чистому прибутку зросла на 5089 тис. грн. та 3864 тис. грн. Це пояснюється тим, що прибуток та чистий доход у 2008 році зросли дещо менше, ніж середньорічна чисельність працюючих. Високі значення та ріст даних показників також підтверджують стабільну та ефективну політику управління банком.

В цілому, як свідчать дані табл. .2.9, за три роки не відбулося різкої зміни в рівнях показників, що характеризують ефективність управління банком. Для переважної більшості показників спостерігаються тенденції покращення, що є ознакою стабільної роботи банку, навіть в умовах не передбачуваних і незалежних від банку змін на фінансовому ринку України протягом останніх років.

Загальний рівень рентабельності по доходу (табл. .2.9) показує розмір балансового прибутку на 1 гривню доходу. У 2006 році значення даного показника склало 19 копійок, у наступному 2007 році його значення (показника) зросло на 2 копійки і становило 21 копійку, а у 2008 - ще 1 копійку і становило 22 копійки на 1 гривню доходу. В той же час тенденція зростання даного показника свідчить про те, що структура доходів, яка склалася, забезпечує зростання прибутку і ефективність наданих послуг і банківських операцій, що здійснюються.

Дані тієї ж таблиці (коефіцієнт окупності витрат доходами) свідчать про те, що 1 гривня витрат банку у 2006 році приносила 1 гривню 35 копійок доходу, протягом наступних двох років даний коефіцієнт дещо знизився (на 2 копійки) але залишився стабільним - 1,33 гривні доходу на 1 гривню витрат. Це свідчить про достатньо ефективне витрачання коштів.

Чиста процентна маржа, яка у 2006, 2007 та 2008 роках мала відповідні рівні 4,5%, 3,9% та 4,5%, розкриває не тільки рівень доходності активів від процентної різниці, але й характеризує ефективність контролю банку за доходними активами і дешевими ресурсами. Вказана різниця є головним видом надходжень для підтримки ліквідності, платою за ризики по кредитних, інвестиційних та лізингових операціях. Вказане низьке значення та коливання рівня процентної маржі підвищує ризикованість банківських операцій і одночасно знижує ефективність управління.

Чистий спред, що знаходився на рівні 6,0% за 2006 рік, 6,2% за 2007 та 6,3% за 2008 рік, показує не тільки підвищення рівня доходності від процентних операцій, але й характеризує, яка різниця склалася між ціною придбання ресурсів і ціною від розміщення їх в активи (головним чином в кредитний портфель). Тому значення та динаміка даного показника характеризує ефективність діяльності банку з позитивної сторони.

2.2 Аналіз показників ліквідності банку

Третім етапом аналізу фінансового стану банку є аналіз його ліквідності Ліквідність комерційного банку - це можливість і здатність банку виконувати свої зобов’язання перед клієнтами і різними контрагентами в аналізованих періодах. Банк вважається ліквідним, якщо він має можливість залучити грошові кошти за прийнятою ціною в той час, коли вони потрібні. Це означає, що банк повинен в будь-який час задовольнити вимоги своїх клієнтів про зняття грошових коштів з їх рахунків. Ліквідність балансу як ступінь покриття зобов’язань активами і ліквідність самих активів забезпечується дотриманням насамперед обов’язкових економічних нормативів Національного банку України. Взяті нами ці та ряд інших, найбільш суттєвих показників (алгоритм розрахунку та економічний зміст яких наведено в табл. .2.9), дають можливість достатньо повно розкрити ліквідність балансу банку.

Наведений у табл. .2.10 алгоритм розрахунку та економічний зміст показників призначений для оцінки показників ліквідності банку та його здатності перетворювати активи в грошову готівку для погашення термінових зобов’язань (на дату складання балансу) та зобов’язань найближчого періоду перед клієнтами за їх поточними, депозитними, ощадними рахунками, а також перед кредиторами, інвесторами та акціонерами.

Вихідні дані, що необхідні для розрахунку основних коефіцієнтів, що характеризують ліквідність банку наведено в табл. .2.7

Таблиця 2.10. Алгоритм розрахунку й економічний зміст показників, що о характеризує ліквідність балансу банку

Найменування показника Алгоритм розрахунку Економічний зміст показника визначає
Показники ліквідності
1. Коефіцієнт миттєвої ліквідності Показує можливість банку погашати "живими" грішми з коррахунків і каси зобов’язання за всіма депозитами (Д)
2. Коефіцієнт загальної ліквідності зобов’язань банку Характеризує максимальну можливість банку в погашенні зобов’язань (Ззаг ) всіма активами (Азаг )
3. Коефіцієнт відношення високоліквідних до робочих активів Характеризує питому вагу високоліквідних активів (Авл ) у робочих активах (Ар )
4. Коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов’язань Характеризує забезпечення дохідними активами банку (Ад ) його загальних зобов’язань (Ззаг ) і сповіщає про часткове погашення зобов’язань банку поверненнями дохідних активів
5. Коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депозитів (для визначення незбалансованої ліквідності) Розкриває, наскільки видані кредити (КР) забезпечені всіма залученими депозитами (Д) (чи є незбалансована ліквідність)
6. Коефіцієнт генеральної ліквідності зобов’язань Розкриває здатність банку погашати зобов’язання (Ззаг ) високоліквідними активами (Авл ) та через продаж майна (Ам )

За допомогою формул наведених у табл. .2.11 розрахуємо та занесемо в таблицю 2.1 основні показники, що характеризують ліквідність банку.

Таблиця 2.11. Розрахунок основних показників ліквідності банку

№ п/п Назва показника Умовне позначення Станом на Оптимальне значення
2006р. 2007р. 2008р.
1 Коефіцієнт миттєвої ліквідності Кмл 0,13 0,13 0,12 Не менше 0,02
2 Коефіцієнт загальної ліквідності зобов’язань банку Кзл 1,15 1,14 1,13 Не менше 1
3 Коефіцієнт співвідношення високоліквідних до робочих активів Ксвр 0,06 0,08 0,10 Не менше 0,02
4 Коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов’язань Крл 0,69 0,70 0,71 Приблизно 0,7 - 08
5 Коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депозитів Кскзд 1,18 1,10 0,87 Не менше 1
6 Коефіцієнт генеральної ліквідності зобов’язань Кглз 0,15 0,17 0, 20 Приблизно 0,2

Як свідчать дані, наведені в розрахунковій таблиці 2.11, банк не зміг забезпечити за розрахунковий період необхідний рівень коефіцієнтів миттєвої ліквідності, встановлений НБУ на рівні не менше 0, 20. Так, у 2006 та 2007 роках значення даного показника становило 0,13, а у 2008 році дещо знизилось, а саме до 0,12. Це пояснюється високою часткою зобов’язань банку в депозитах усіх видів.

Що стосується коефіцієнта загальної ліквідності, то його значення протягом аналізованого періоду дещо перевищували норму НБУ, встановлену на рівні 1. Проте, динаміка даного показника протягом аналізованого періоду свідчить про тенденцію до зменшення загальної ліквідності банку (2006 рік - 1,15; 2007 рік - 1,14; 2008 рік - 1,13), що змушує керівництво банку до пошуку та впровадження заходів щодо підвищення як коефіцієнта миттєвої ліквідності, так і коефіцієнта загальної ліквідності.

За розрахунковий період забезпеченість робочих активів високоліквідними, як і у випадку з коефіцієнтом миттєвої ліквідності, була нижчою встановленої нормативної вимоги НБУ, а саме 0, 20, але в даному випадку протягом аналізованого періоду спостерігається зростаюча тенденція даного показника (коефіцієнта). Так, якщо у 2006 році значення коефіцієнта співвідношення високоліквідних до робочих активів складало 0,06, то у 2007 році значення даного коефіцієнта становило 0,08, а у 2008 - 0,10, що свідчить про намагання керівництва банку забезпечити необхідний рівень аналізованого показника.

Про підвищення забезпеченості доходними активами всіх зобов’язань банку свідчить коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов’язань, який з 2006 по 2008 рік зріс відповідно з 0,69 до 0,71, що дозволило вкластись у межі встановлені НБУ на рівні 0,7 - 0,8. Також значення даного коефіцієнт означають, що частка погашення зобов’язань банку за рахунок повернення доходних активів є досить високою і протягом аналізованого періоду зростає.

Як видно з таблиці 2.11, коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депозитів протягом аналізованого періоду досить стрімко спадав. Так, якщо у 2006 році значення даного показник становило 1,18, то у 2007 році воно склало 1,10, протягом наступного 2008 року спад був ще стрімкішим і значення показника склало 0,87. Якщо значення даного коефіцієнта у 2006 та 2007 роках були достатньо високими і позитивними, то значення 2008 року є досить загрозливим, бо свідчить про виникнення у банку незбалансованої ліквідності, що також змушує пошук та впровадження заходів щодо збільшення даного показника.

Як показує коефіцієнт генеральної ліквідності, спроможність банку погашати зовнішні зобов’язання по залучених і позикових коштах високоліквідними активами та шляхом продажу нерухомості (майно і незавершені капітальні вкладення) є дуже низькою. Проте, на протязі аналізованого періоду спостерігається тенденція росту даного показника. Зокрема, коли у 2006 році банк був у змозі покрити зовнішні зобов’язання по залучених і позикових коштах шляхом продажу нерухомості та високоліквідними активами лише на 15%, то у 2007 році дана спроможність зросла до 17%, а у 2008 - до 20%. Це свідчить про перевагу темпів зростання майна банку над темпами зростання його зобов’язань, що є позитивним явищем.

Таким чином, розрахована і розглянута в таблиці 2.11 система показників ліквідності банку показала, що ліквідність АКБ “Правекс - Банк” протягом аналізованого періоду є в досить складному стані, але більшість показників знаходяться в межах нормативів, що встановлені НБУ (коефіцієнт загальної ліквідності зобов’язань, коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов’язань) або прямують до них (коефіцієнт співвідношення високоліквідних до робочих активів). Що стосується коефіцієнтів миттєвої ліквідності, генеральної ліквідності зобов’язань та ліквідного співвідношення виданих кредитів та залучених депозитів, то керівництву банку необхідно шукати шляхи та впроваджувати заходи щодо підвищення даних показників. На дану проблему також необхідно звернути увагу при розробці заходів щодо поліпшення фінансового стану банку у наступному році.

Р озділ 3. Обґрунтування фінансової стійкості банківської установи на прикладі АКБ „Правекс-банк"

3.1 Підвищення фінансової стійкості банківської установи

Аналіз фінансової діяльності комерційних банків свідчить, що в цілому склалися позитивні тенденції стабілізації їхнього фінансового стану. Зменшилась кількість банків, які мають нестачу власних коштів, кількість збиткових банків, збільшилась валюта балансу комерційних банків і сума власних коштів банку.

Поряд з цим в процесі аналізу виявлено і ряд негативних тенденцій. Для окремих банків проблематичним залишається стан “кредитного портфеля", бо зросли обсяги простроченої і пролонгованої заборгованості.

Деякі банки ведуть невиправдано ризиковану кредитну політику, деякі не повністю виконують нормативи НБУ, не у всіх банках дотримано виконання нормативів щодо страхового, резервного фондів.

Нині життя ставить перед банківською системою завдання по здійсненню якісних внутрішньо системних змін. Їх треба вирішити, аби галузь була готова до економічного зростання та інвестиційного процесу, аби завтра банки не стали гальмом реформ замість того, щоб бути їхнім локомотивом. Адже без надійного і сильного банківського сектора не може бути успішна економічна політика будь-якого уряду.

Формування резервів для покриття ризиків за позиками є важливим елементом серед заходів, спрямованих на підвищення надійності і стабільності банківської системи.

Факти банкрутства деяких банків та розміри проблемних кредитів потребують нагального вирішення питання щодо створення резервів на покриття безнадійних боргів. Адже банкрутство одного банку спричинює проблеми для всієї економіки.

Економічне становище в останні роки змінилося на гірше. Звуження ресурсної бази особливо далося взнаки. Це було прослідковано за виконанням економічних нормативів у другому розділі дипломної роботи. Причин до цього багато, тому варто назвати лише основні:

в Україні триває трансформаційна криза економіки, яка ще раз доводить нездатність державних структур оживити виробництво;

триває протистояння між парламентом і урядом, а політична нестабільність завжди позначається на діяльності банківських структур;

зберігається низька інвестиційна привабливість національної економіки як для внутрішніх, так і для зовнішніх інвесторів.

Якщо влада не подолає цих негативних факторів, то банківська система їй нічим не допоможе.

Комерційні банки, будучи складовою банківської системи, відчувають на собі весь спектр дії як загальноекономічної ситуації в країні, так і державних заходів грошово-кредитного регулювання.

В нашій країні також широко застосовують різні методи регулювання ліквідності і платоспроможності комерційних банків. Які полягають у встановленні НБУ різних норм і обмежень діяльності комерційних банків, так і в існуючій системі оподаткування діяльності банків.

Крім того, на ліквідність і платоспроможність комерційних банків впливають мікроекономічні фактори, основні з яких це: ресурсна база комерційного банку, якість вкладень, рівень менеджменту, а також функціональна структура і мотивація діяльності банку.

В умовах переходу до ринку проблема формування ресурсів стала винятково актуальною для банків. Сучасна ситуація характеризується тим, що різко звузився загальнодержавний фонд банківських ресурсів, банки в умовах комерційної самостійності і конкуренції багато сил і часу приділяють формуванню власного капіталу і залученню ресурсів.

Ресурси комерційних банків (банківські ресурси) звичайно визначають як сукупність власних і залучених коштів, які є в розпорядженні банку і визначають як сукупність власних і залучених банками в результаті проведення пасивних, а також активно-пасивних операцій (в частині перевищення пасиву над активом), і ті, які використовуються для активних операцій банків.

Разом з тим розгляд ресурсної бази комерційних банків необхідно пов’язати з межами використання мобілізованих в банку джерел грошових засобів для надання кредиту і здійснення інших операцій. Проблема полягає в тому, що не вся сукупність мобілізованих в банку засобів вільна для здійснення активних операцій банку. Ця обставина вимагає визначити поняття кредитного потенціалу комерційних банків - це величина мобілізованих в банку засобів за мінусом резерву ліквідності.

АКБ “Правекс-Банк", як і будь-який інший комерційний банк, позичаючи вільні грошові кошти своїх комітентів, зобов’язується своєчасно повернути їх, тобто дотримуватись принципів ліквідності і платоспроможності.

В зарубіжній практиці загальний резерв ліквідності поділяється на первинний і вторинний.

Первинний резерв ліквідності - це головне джерело ліквідності банку. При цьому в балансових в ролі первинних резервів фігурують активи, що становлять кошти на рахунках обов’язкових резервів, кошти на коррахунках в інших банках, готівка і чеки в сейфі, а також інші платіжні документи в інкасації.

Доля (частка) первинних резервів оцінюється відношенням готівкових активів до суми вкладів чи до суми всіх активів.

Вторинні резерви ліквідності - високоліквідні доходні активи, які з мінімальною затримкою і незначних втрат можна перетворити в готівку. До них відносять активи, які зазвичай складають портфель урядових цінних паперів, і в деяких випадках - кошти на позичкових рахунках. Основне призначення вторинних резервів - служити джерелом поповнення первинних резервів.

Дані закономірності слід використати для вироблення правильної політики в області розподілу засобів кредитного потенціалу і ліквідності банку. Одна з основних цілей банківської політики в розподілі коштів кредитного потенціалу є важливим фактором в практиці підтримання ліквідності банку.

Аналіз основних аспектів регулювання ліквідності комерційних банків, був би неповним без визначення ще одного важливого моменту. Стан ліквідності банку не завжди залежить від механізму організації його аналітичної роботи та рівня фінансового менеджменту, а відсутність у банку можливості задовольняти вимоги клієнтів не завжди є наслідком недоліків у його діяльності. На загальний рівень банківської ліквідності значний вплив справляє стан в економіці в цілому. Зокрема, такі негативні явища, як спад виробництва, бюджетний дефіцит, інфляція, структурні диспропорції в економіці, платіжна криза призводять до погіршення ліквідності багатьох банків.

Зрозуміло, що вирішення зазначених проблем виходить за межі компетенції банківських установ, а тому істотно обмежує їхні можливості щодо регулювання власної ліквідності. Необхідні заходи з метою поліпшення ситуації насамперед мають охоплювати регулювання економічних процесів на макрорівні, що є прерогативою держави, а не окремих комерційних банків.

Аналізуючи діяльність комерційних банків на прикладі „Правекс - Банк”, ми виявили не дуже добру тенденцію: зростання позичок на міжбанківському ринку. Це свідчить про нездатність банку використовувати трансформацію короткострокових банківських пасивів у середньострокові. Прослідкуємо це на умовному прикладі: свої кошти банк віддає за 30%, а коли не вистачає коштів для клієнтських платежів, позичає на міжбанківському ринку за 15%. Міжбанківський депозитний ресурс, як правило, використовується для "латання дірок" в поточній ліквідності.

Часті є випадки, коли комерційні банки регулярно, "хронічно" не виконують нормативів платоспроможності, ліквідності, інших економічних показників. Буває, що тоді банк переводять на режим фінансового оздоровлення - санації. Це є тривожний сигнал для клієнтів. Вони прагнуть якнайшвидше забрати свої кошти з цієї установи банку. В основному це роблять готівкою. Тут слід бути уважним і обережним: не варто готівку забирати на зарплату фірмі, адже не будуть перераховані платежі в бюджет, оскільки на коррахунку банку нема коштів. В такому випадку краще взяти готівку під звіт - на відрядження чи інші потреби.

Аналізуючи у другому розділі показники діяльності банку, а зокрема рентабельність, ми розглянули фінансові ресурси банку і його вкладення. За цими даними видно, що частина фінансових ресурсів банку повинна бути реалізована у касі банку та на його коррахунку для виконання ним своїх поточних зобов’язань і дотримання норм обов’язкових резервів, а також має бути реалізована в основні засоби, тобто у бездоходні (“непрацюючі”) активи. Інша частина повинна бути розміщена у доходні (“працюючі”) активи. Таким чином зростання частки бездоходних активів (унаслідок підвищення норм обов’язкових резервів) призводить до скорочення частини доходних активів та до відповідної втрати комерційним банком можливостей одержувати прибуток, обсяг якого, враховуючи податковий характер резервування, у світовій банківській практиці називають "податковим ефектом" резервних вимог.

Вплив “податкового ефекту” найвідчутніший за умов зниження ефективності управління фінансовими ресурсами банку.

Формуючи портфель доходних активів, також слід мати на увазі, що часка коштів, вкладених у найбільш прибуткові ризикові активні операції теж підлягає резервуванню і визначає "податковий ефект", влив якого на первісний розподіл ресурсів спричиняє:

зменшення обсягу портфеля доходних активів на суму спеціальних відрахувань, які робить банк для покриття можливих збитків за кредитами та іншими ризиковими операціями;

збільшення портфелів власних капіталів на суму загальних резервних відрахувань, які можуть бути використані для покриття можливих збитків у майбутньому;

вилучення позик, ймовірність погашення яких невисока, як із портфеля активів банку, так і портфеля його власних капіталів.

Отже, беручи до уваги те, що резервні відрахування перешкоджають розвитку активних доходних операцій банку, на нашу думку, вони повинні мати не стільки податковий характер (унаслідок вилучення їх суми з обігу для депонування на рахунках в НБУ, за якими не виплачуються відсотки), скільки регулюючий і стимулюючий.

Враховуючи світовий досвід щодо вдосконалення методики утворення резервів, які формують грошову позицію банку, можна запропонувати такі стимулюючі і регулюючі заходи:

з метою переорієнтації структури портфеля розміщення фінансових ресурсів у бік збільшення довгострокових інвестицій варто виключати із суми зобов’язань, які підлягають резервуванню, кошти, що їх банки інвестують у державні проекти, формуючи резервний фонд; враховувати прямі інвестиції комерційних банків; зменшувати оподатковуваний доход на суму прибутку, який банк отримав від фінансування капітальних вкладень;

для збільшення фінансової стійкості комерційних банків виплачувати їм часткову компенсацію за втрачені відсотки при депонуванні мінімальних резервів, а також надавати можливість вкладати зарезервовані банком кошти у державні цінні папери;

для оптимізації рівня грошової позиції банку диференціювати розмір мінімального резерву залежно від того, до якого агрегату грошової маси належить сума, що депонується, оскільки для грошових компонентів, які входять до складу попереднього грошового агрегату, рівень резервування буде вищий, ніж у складових часток наступних грошових агрегатів;

з метою зміцнення банківської системи України в цілому диференціювати резерв залежно від відповідності кредитної банківської установи міжнародним стандартам (БМС), які встановлені Базельським комітетом із нагляду, а також залежно від типу і терміну діяльності комерційного банку, особливостей регіону, стану грошового ринку, видів і строків депозитів та обсягів і структури активів банку.

Таким чином нівелювати негативний вплив “податкового ефекту” на розвиток і становлення як окремих банків, так і банківської системи України в цілому можна, на нашу думку, тільки шляхом застосування регулюючих та стимулюючих заходів, які сприяють оптимізації утворення грошових резервів.

Серед аналізу показників діяльності, які розглядались у другому розділі, слід також згадати про оцінку менеджменту банку, тобто управління його діяльністю. Важко переоцінити важливість цього питання, особливо враховуючи сучасний стан банківської системи України.

При визначенні рівня менеджменту беруться до уваги такі показники як достатність капіталу, якість активів, прибутковість, ліквідність. Оцінюються такі показники: технічна компетентність головних менеджерів банку, тобто чи відповідає керівництво тим посадам, які ним зайняті; система навчання персоналу; наявність і рівень роботи комітетів (кредитного, ревізійного, аудиторського та інших); організаційна структура банку, наявність і ступінь реалізації банківської політики; наявність внутрішніх інструкцій і методологічних розробок; якість оформлення документації; виконання законів та інструкцій.

Для українських банків оцінка менеджменту є новим питанням, причому крім відсутності досвіду в такій роботі слід відзначити недостатній рівень банківської культури, необхідний в такому випадку.

Аналіз фінансового стану комерційних банків має для українських банкірів особливе значення в умовах загальної політичної, економічної і соціальної нестабільності. Аналіз фінансового стану комерційного банку проводиться двома шляхами: з позицій зовнішнього і внутрішнього аудиту. Тому слід дбати про високий професійний рівень і об’єктивність таких перевірок.

Важливим напрямом вдосконалення діяльності банківської системи країни, підвищення її стабільності, на наш погляд, є подальша розробка теорії і практики аналізу фінансового стану комерційних банків за такими напрямками:

розробка НБУ єдиної методики рейтингової системи оцінки банків, узгодженої з представниками комерційних банків;

створення “регіональних" методик аналізу фінансового стану комерційних банків установами БУ з метою повнішої і точної оцінки їх діяльності з врахуванням кон’юнктури і особливостей місцевого ринку;

повна і всеохоплююча автоматизація і комп’ютеризація аналізу фінансового стану комерційного банку, створення і вдосконалення існуючого програмного забезпечення для оцінки результатів роботи банку.

Таким чином, в світі не існує єдиного підходу до проведення такої роботи, але необхідність і доцільність аналізу фінансового стану комерційного банку не викликає сумнівів навіть у скептиків. Саме тому необхідно консолідувати зусилля всіх зацікавлених сторін по створенню і широкому застосуванню на практиці методик НБУ по рейтинговій оцінці фінансового стану комерційних банків і вдосконалення вже існуючих підходів до аналізу їх діяльності. З метою подальшого підвищення фінансової стійкості банківської установи в наступному розділі проведено розрахунок показників фінансової стійкості та ділової активності банку.

3.2 Визначення показників фінансової стійкості та ділової активності банківської установи

Аналіз показників комерційної діяльності банківської установи, проведений у другому розділі дипломної роботи, свідчить про наявність деяких негативних тенденцій, які можуть привести до нестабільності. З метою поліпшення фінансового стану підприємства необхідно провести розрахунок показників фінансової стійкості та ділової активності банку. Алгоритм розрахунку показників фінансової стійкості наведено у табл. .3.1, а самі показники в табл. .3.2

Таблиця 3.1. Алгоритм розрахунку та економічний зміст показників фінансової стійкості банку

Найменування показника Алгоритм розрахунку за балансом Економічний зміст показника визначає
1 Коефіцієнт надійності Співвідношення власного капіталу (К) до залучених коштів (Зк). Рівень залежності банку від залучених коштів
2 Коефіцієнт фінансового важеля Співвідношення зобов’язань банку (З) і капіталу (К), розкриває здатність банку залучати кошти на фінансовому ринку
3 Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів -достатність капіталу Розкриває достатність сформованого власного капіталу (К) в активізації та покритті різних ризиків
4 Коефіцієнт захищеності власного капіталу Співвідношення капіталізованих активів (Ак) і власного капіталу (К). Показує, яку частину капіталу розміщено в нерухомість (майно)
5 Коефіцієнт захищеності дохідних активів

Сигналізує про захист дохідних активів (що чутливі до зміни процентних ставок) мобільним власним капіталом,

де НАД - недохідні активи; Ад - дохідні активи; ЗБ - збитки

6 Коефіцієнт мультиплікатора капіталу Ступінь покриття активів (А) (акціонерним) капіталом (Ка )

Отже, як свідчать дані таблиці, основними коефіцієнтами, які характеризують фінансову стійкість банку, є:

коефіцієнт надійності;

коефіцієнт фінансового важеля;

коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів;

коефіцієнт захищеності власного капіталу;

коефіцієнт захищеності дохідних активів власним капіталом;

коефіцієнт мультиплікатора капіталу.

Таблиця 3.2. Коефіцієнти фінансової стійкості

№ п/п Назва показників Умовні позначення Роки Опти-мальне значення
2006 2007 2008
1 Коефіцієнт надійності (ряд.1: ряд.3) Кн 15,10 14,00 12,80 Не менше 5%
2 Коефіцієнт "фінансового важеля" (ряд.3: ряд.1) Кфв 6,62 7,15 7,82 У межах 1: 20
3 Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів (ряд.1: ряд.4) Кук 13,10 12,30 11,30 Не менше 10%
4 Коефіцієнт захищеності власного капіталу (ряд.7: ряд.1) Кзк 0,51 0,62 0,78
5 Коефіцієнт захищеності дохідних активів власним капіталом (ряд.1 - ряд.6): ряд.5 Кза -0,45 -0,41 -0,44
6 Коефіцієнт мультиплікатора капіталу (ряд.4: ряд.2) Кмк 17,61 21,18 23,70 12,0 -15,0

З наведених у табл. .3.2 даних видно, що коефіцієнт надійності (співвідношення капіталу банку і залучених коштів) при мінімально допустимому значенні не менше 5% у 2006 році склав 15,1%. Протягом наступних двох років даний коефіцієнт знижувався. Так, у 2007 році його значення склало 14%, а у 2008 - 12,8%. Це свідчить про те, що банк хоча і є забезпечений власними коштами, проте дана забезпеченість є досить низькою, а тому він змушений нарощувати темпи по залученню вільних коштів грошового ринку, які є більш дорогими ніж власні, що призводить до зменшення надійності.

Дані тієї ж таблиці показують, що коефіцієнт фінансового важеля при максимально допустимому значенні 0,05 у 2006 році склав 6,62, а протягом наступних двох років зріс до 7,15 у 2007 році та 7,82 у 2008 році. Це свідчить про те, як і в попередньому випадку, що банку не вистарчає власних коштів, а тому він постійно підвищує активність по залученню вільних коштів на грошовому ринку. Значення та ріст даного коефіцієнта також свідчить про те, що банку має дуже високу здатність по залученню вільних коштів.

Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів дещо знизився за період, що аналізується, з 13,1% у 2006 році до 12,3% у 2007 та 11,3% у 2008 році. При оптимальному значенні не менше 10% фактичні значення даного показника свідчать про раніше встановлену тенденцію - низька роль власних коштів в активізації та покритті різних ризиків.

Розрахунки табл. .3.2 свідчать і про зростання захищеності власного капіталу за рахунок збільшення його вкладень у свої власні капіталізовані активи - основні засоби і нематеріальні активи. Це підтверджується зростанням відповідного показника (коефіцієнта захищеності власного капіталу) з 0,51 у 2006 році до 0,62 та 0,78 відповідно у 2007 та 2008 роках. Високе значення даного коефіцієнта у 2008 році, а саме 0,78 свідчить про те, що 78% капіталу банку розміщено в нерухомість (майно), а також в деякій мірі пояснює встановлену вище тенденцію про низьку роль власних коштів.

Також видно, що коефіцієнт захищеності доходних активів власним капіталом протягом аналізованого періоду має негативне значення. Це свідчить про те, що доходні активи банку практично не захищені капіталом, що є негативним явищем для фінансової стійкості банку. І хоча у 2007 році захищеність доходних активів дещо зросла (з -0,45 до -0,41), то у 2008 році вона знову знизилась практично до значення 2006 року, а саме до - 0,44. це пояснюється перевищенням темпів росту доходних та недоходних активів над темпами росту власного капіталу.

Що стосується коефіцієнта мультиплікатора капіталу, який характеризує ступінь покриття активів акціонерним капіталом, то при оптимальному співвідношенні 12,0 - 15,0 разів у 2006 році він складав 17,61, а у 2007 та 2008 роках зріс відповідно до 21,18 та 23,70 разів. На мою думку в першу чергу це свідчить, що темп зростання активів перевищує темп зростання акціонерного капіталу, і, по-друге, - про наявність тенденцій підвищення використання “потужностей” їх залучення з акціонерного капіталу. Дані значення коефіцієнта мультиплікатора капіталу хоч і не є оптимальними, проте свідчать про високий ступінь покриття активів акціонерним капіталом.

Таким чином, крім коефіцієнтів захищеності власного капіталу та мультиплікатора капіталу майже всі основні показники взяті для аналізу фінансової стійкості банку, хоч і знаходяться в оптимальних межах, але мають тенденцію до погіршення (коефіцієнт надійності, участі власного капіталу у формуванні активів, коефіцієнт фінансового важеля, коефіцієнт захищеності доходних активів власним капіталом).

Звідси можна зробити висновок, що фінансова стійкість банку не є достатньо забезпеченою його капіталом і останній не може захистити банк від імовірних ризикових втрат сьогодні і в близькому майбутньому, що змушує негайно впроваджувати заходи щодо підвищення фінансової стійкості, розробка яких буде проведена у наступному розділі даного дипломного проекту.

В подальшому проведемо розрахунок показників ділової активності банку. Ділову активність банку в методичній літературі рекомендують визначити через аналіз взаємозв’язку оцінки ресурсного потенціалу банку (пасивів) і його використання як у цілому в активах, так і його окремих вкладень в інвестиції, в кредитний портфель, у матеріально-технічне забезпечення.

Необхідні висновки можна отримати трьома шляхами:

зіставленням висновків за взаємозв’язаними статтями і розділами активів і пасивів;

кількісною ув’язкою змін в активах і пасивах у вартісному виразі;

розрахунком коефіцієнтів, що характеризують досягнуті рівні активності використання пасивів і активів.

Розкриємо методику аналізу ділової активності спочатку на основі коефіцієнтного методу.

Проаналізувавши системи коефіцієнтів, що їх рекомендує методична література для аналізу ділової активності банку, відібрали ті з них, які найбільшою мірою розкривають рівень використання пасивів і активів.

У частині пасивів це:

коефіцієнт активності залучення позичених і залучених коштів;

коефіцієнт активності залучення строкових коштів;

коефіцієнт активності залучення міжбанківських кредитів;

коефіцієнт активності використання залучених коштів у дохідні активи;

коефіцієнт активності використання залучених коштів у кредитний портфель.

У частині активів це такі коефіцієнти:

коефіцієнт рівня дохідних активів;

коефіцієнт кредитної активності;

коефіцієнт загальної інвестиційної активності в цінні папери, асоційовані і дочірні підприємства (через пайову участь);

коефіцієнт (частка) інвестицій у цінні папери і пайову участь у дохідні активи;

коефіцієнт проблемних кредитів.

Узагальнення відібраних коефіцієнтів, алгоритм розрахунку та їх економічний зміст наведені в табл. .3.3 і в табл. .3.4

Необхідні розрахунки вказаних двох груп коефіцієнтів виконано в окремих табл. .3.5

Ділову активність визначає як рівень залучення пасивів, так і рівень їх використання в активах.

Доцільно насамперед розглянути групу показників, які характеризують рівень ділової активності залучення пасивів і розміщення їх у певні групи активів. Ця група показників служить вимірником рівня ефективності діяльності банку на фінансовому ринку.

Таблиця 3.3. Алгоритм розрахунку і економічний зміст показників, що характеризую ділову активність банку в частині пасивів

Найменування показника Алгоритм розрахунку Економічний зміст показника визначає
1 Коефіцієнт активності залучення позичених і залучених коштів Питома вага залучених коштів (Зк ) у загальних пасивах (Пзаг )
2 Коефіцієнт активності залучення міжбанківських кредитів Питома вага одержаних міжбанківських кредитів (МБК) у загальних пасивах (Пзаг )
3 Коефіцієнт активності залучення строкових депозитів Питома вага строкових депозитів (Дстр ) у загальних пасивах (Пзаг )
4 Коефіцієнт активності використання залучених коштів у дохідні активи Співвідношення дохідних активів (Да ) і залучених коштів (Зк )
5 Коефіцієнт активності використання залучених коштів у кредитний портфель Питома вага кредитного портфеля (КР) у залучених коштах (Зк )
6 Коефіцієнт активності використання строкових депозитів у кредитний портфель Співвідношення кредитного портфеля (КР) і депозитів строкових (ДС )

В цілому рівень ділової активності по залученню ресурсів ззовні характеризує коефіцієнт активності залучення позикових і залучених коштів, який, як свідчать дані таблиці 2.8, має чітку тенденцію до підвищення (у 2006 році він склав 0,87, у 2007 - 0,88, а у 2008 - 0,89). Рівень даних показників є досить високим, бо оптимальним значенням даного показника вважається 0,70. Це свідчить про високу потребу та наявність можливостей банку щодо залучення ресурсів клієнтів.


Таблиця 3.4. Алгоритм розрахунку і економічний зміст показників, що характеризую ділову активність банку в частині активів

№ п/п Найменування показника Алгоритм розрахунку Економічний зміст показника визначає
1 Коефіцієнт дохідних активів Питома вага дохідних активів (Ад ) у загальних активах (Аз )
2 Коефіцієнт кредитної активності інвестицій у кредитний портфель Питома вага кредитного портфеля (КР) у загальних активах (Аз )
3 Коефіцієнт загальної інвестиційної активності в цінні папери і пайову участь Питома вага портфеля цінних паперів і паїв (ЦПП) у загальних активах (Аз )
4 Коефіцієнт інвестицій у дохідних активах Питома вага інвестицій (ЦПП) у дохідних активах (Ад )
5 Коефіцієнт проблемних кредитів Питома вага проблемних (прострочених і безнадійних) кредитів (КРпб ) у кредитному портфелі в цілому (КР)

Встановлена тенденція підтверджується і достатньо високим рівнем показників (коефіцієнтів) активності залучення міжбанківських кредитів за аналізовані роки відповідно у 2006 році він склав 0,41, у 2007 - 0,3 і у 2008 - 0,25 та строкових депозитів - у 2006 - 0,45, у 2007 - 0,50 тау 2008 - 0,63. З динаміки даних коефіцієнтів протягом аналізованого періоду також видно, що основна увага політики банку по залученню коштів спрямована на залучення строкових депозитів, залученню міжбанківських кредитів приділяється менша увага.


Таблиця 3.5. Розрахунок основних коефіцієнтів ділової активності банку

№ п/п Назва показника Умовне позначення Станом на
2006р. 2007р. Темп зміни 2008р. Темп зміни
В частині пасивів
1 Коефіцієнт активності залучення позичених і залучених коштів Казк 0,87 0,88 +0,01 0,89 +0,01
2 Коефіцієнт активності залучених міжбанківських кредитів Кзмбк 0,41 0,37 -0,04 0,25 -0,12
3

Коефіцієнт

активності залучених строкових депозитів

Кзсд 0,45 0,50 +0,05 0,63 +0,13
4

Коефіцієнт

активності використання залучених коштів в доходні активи

Кзда 1,45 1,41 -0,04 1,44 +0,03
5 Коефіцієнт активності використання залучених коштів в кредитний портфель Кзкр 0,62 0,63 +0,01 0,63 0
6 Коефіцієнт активності використання строкових депозитів у кредитний портфель Кдскр 0,84 0,91 +0,07 1,14 +0,23
7 Коефіцієнт доходних активів Кда 0,600 0,620 +0,020 0,620 0
8 Коефіцієнт кредитної активності інвестицій у кредитний портфель Ккра 0,540 0,560 +0,020 0,550 -0,010
9 Коефіцієнт загальної інвестиційної активності в цінні папери і пайову участь Кіа 0,003 0,004 +0,001 0,001 -0,003
10 Коефіцієнт проблемних кредитів Кпкр 0,001 0,001 0 0,001 0

В той же час коефіцієнти, а, отже, і рівні активності розміщення і використання залучених коштів в активи банку були досить високими або зростали. Так, всіх залучених коштів: в доходні активи склали у 2006, 2007 та 2008 роках відповідно 1,45, 1,41 і 1,44, а в кредитний портфель відповідно 0,62, 0,63 та 0,63, а строкових депозитів у кредитний портфель відповідно 0,84, 0,91 та 1,14. рівень коефіцієнтів залучення строкових депозитів характеризує також діяльність банку по розвитку депозитної клієнтської бази. Оскільки даний банк досить активно залучає міжбанківські кредити, то зростаюча динаміка коефіцієнтів залучення строкових депозитів з у 2006 - 0,84 до у 2007 - 0,91 та до у 2008-1,14 свідчить про високу потребу у даних коштах та високі можливості банку по залученню цих більш ризикованих коштів у порівнянні з власними - більш дешевими коштами.

Ділова активність активів характеризується рівнем вкладень ресурсів банку в доходні активи, кредитний портфель, в цінні папери і розкриває як досягнутий рівень, так і можливості банку в даний період. Підвищення протягом аналізованого періоду доходних активів в цілому з їх диверсифікацією в кредитний та інвестиційний портфель, за розглянутими показниками свідчить про підвищення ділової активності комерційного банку і розширення власного місця на фінансовому ринку.

Дані табл. .3.5 свідчать саме про таке підвищення, в результаті якого, за період з 2006 по 2008 рік рівень доходних активів (виражений коефіцієнтом доходних активів) зріс з 0,60 до 0,62 (при дуже низькому та незначному рівні проблемних кредитів, близько 0,1%), а кредитної активності інвестицій у кредитний портфель з 0,54 у 2006 році до 0,56 у 2007 році і дещо спав у 2008 році, а саме до 0,55. Але активність в цінні папери і пайову участь хоч і зросла у 2006 році у порівнянні з 2007 роком з 0,003 до 0,004, у 2008 році скоротилась до 0,001, що, швидше за все, було наслідком викупу державою облігацій внутрішньої державної позики.

3.3 Шляхи поліпшення фінансової стійкості АКБ “Правекс-Банк" та розрахунок ефективності запропонованих заходів

На основі проведеного аналізу фінансового стану АКБ “Правекс-Банк" (розділ 2) було виявлено ряд недоліків.

Зокрема, було виявлено порівняно низьку забезпеченість банку власними коштами в той час, коли забезпеченість залученими коштами є дуже високою. Також було виявлено, що при зменшенні залучення строкових депозитів зростає чистий прибуток (табл. .2.7).

Саме тому перший запропонований захід стосуватиметься зменшення залучення строкових депозитів шляхом пониження відсоткової ставки.

На даний час в АКБ „Правекс-Банк" відсоткова ставка по депозитах складає 16%.

В процесі проведеного в попередніх розділах аналізу фінансового стану було виявлено, що даний банк залучає дуже багато строкових депозитів, що в свою чергу негативно впливає на його фінансовий стан.

Тому пропонується понизити відсоткову ставку по строкових депозитах з 16% до 12%.

Дослідження проведені відповідними службами банку дають змогу побачити як зміниться кількість залучених строкових депозитів при зменшенні відсоткової ставки (табл. .3.6).

Таблиця 3.6. Відсотки зменшення залучених строкових депозитів при зменшенні відсоткової ставки

Зменшення відсоткової ставки, % Зменшення суми залучених строкових депозитів, %
1 4
2 10
3 18
4 36
5 72
Більше 5 100

Враховуючи дані табл. .3.6, можна розрахувати суму залучених строкових депозитів після заходу.

Таблиця 3.7. Вплив зниження відсоткової ставки по строкових депозитах на фінансовий стан банку

Назва показника Значення показника
№ п/п До заходу Після заходу Темп росту, %
1 Коефіцієнт надійності,% 12,80 17, 20 134,40
2 Коефіцієнт активності залучення позичених і залучених коштів 0,89 0,66 74, 20
3 Коефіцієнт активності залучених строкових депозитів 0,63 0,41 65,10
4 Коефіцієнт активності використання залучених коштів в доходні активи 1,44 1,07 74,30
5 Коефіцієнт активності використання залучених коштів в кредитний портфель 0,63 0,84 133,30
6 Коефіцієнт активності використання строкових депозитів у кредитний портфель 1,14 1,37 120, 20

Розрахуємо суму залучених строкових депозитів після заходу за формулою:

ДСПЗ=ДСДЗ* (1-0,36), (3.1)

де ДСдз - сума строкових депозитів до заходу;

ДСпз - сума строкових депозитів після заходу.

ДСПЗ=1620527* (1-0,36) =1037137 (тис. грн)

За допомогою формули 3.2 визначимо загальну суму залучених коштів після впровадження заходу:

ЗКПЗ=ЗКДЗ-ДСДЗ*0,36, (3.2)


де ЗКПЗ - сума залучених коштів після заходу;

ЗКДЗ - сума залучених коштів до заходу.

ЗКПЗ=2269637-1620527*0,36=1686247, (тис. грн)

За допомогою формул 2.1, 2.7, 2.9, 2.10, 2.11 та 2.12 розрахуємо вплив заходу на показники фінансового стану банку. Результати розрахунків занесемо у табл. .3.2

Як видно з таблиці 3.2 завдяки впровадженню заходу досить суттєво зміняться показники фінансового стану банку. Так, зросте коефіцієнт надійності з 12,8 до 17,2 або на 34,4%. Також зростуть коефіцієнти активності використання залучених коштів та строкових депозитів у кредитний портфель відповідно на 33,3% та 20,2%.

Зменшення інших коефіцієнтів, наведених у табл. .3.2, зовсім не свідчить про погіршення фінансового стану банку, а тільки про зменшення активності по залученню коштів, зокрема строкових депозитів.

Розрахуємо економічний ефект від впровадження даного заходу. Розрахунок та його результати зобразимо у вигляді табл. .3.8.

Таблиця 3.8. Розрахунок економічного ефекту від впровадження заходу

№ п/п Назва показника Значення показника
До заходу Після заходу
1 Відсоткова ставка по строкових депозитах,% 16 12
2 Строкові депозити, тис. грн. 1620527 1037137
3

Нараховані відсотки по строкових депозитах,

тис. грн.

259284 124456

Отже, впровадження даного заходу не тільки поліпшить фінансовий стан банку, але і призведе до збільшення доходу по пасивних операціях на 134828 тис. грн. (259284-124456).

Наступним заходом по зміцненню фінансового стану банку є збільшення розміру статутного капіталу за рахунок емісії акцій.

Проведений у попередніх розділах аналіз також показав, що однією з причин погіршення фінансового стану банку є порівняно низька забезпеченість власними коштами. Саме тому пропонується збільшити розмір статутного капіталу за рахунок емісії акцій.

Станом на 1 січня 2008 року обсяг статутного капіталу банку становив 108 млн. грн. Пропонується збільшити його обсяг на 42 млн. грн. .

На основі формул покажемо вплив заходу на показники фінансового стану банку. Результати зобразимо у вигляді таблиці 3.9.

Таблиця 3.9. Вплив збільшення розміру статутного капіталу на показники фінансового стану банку

№ п/п Назва показника Значення показника
До заходу Після заходу Темп росту,%
1 Коефіцієнт надійності 12,80 14,60 114,1
2 Коефіцієнт фінансового важеля 7,82 6,83 87,3
3 Коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів 11,30 13,00 115,0
4 Коефіцієнт захищеності доходних активів власним капіталом -0,44 -0,41 107,3
5 Коефіцієнт мультиплікатора капіталу 23,70 17,06 72,0

Як свідчать дані табл. .3.4 впровадження даного заходу спричинить позитивну зміну наведених показників. Так, коефіцієнт надійності зросте на 14,1% і складе 14,6. Зниження коефіцієнта фінансового важеля на 12,7% свідчить про зростання можливостей банку по залученню коштів. Також на 15% зросте коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів. Зниження коефіцієнта мультиплікатора капіталу свідчить про більшу ступінь покриття активів власним капіталом.

Що стосується економічного ефекту від впровадження даного заходу, то він в першу чергу буде пов’язаний з тим, що власні кошти більш дешевші, ніж залучені, а тому їх використання веде до збільшення прибутку банку.

Окрім цього використання власних коштів є менш ризикованим, ніж залучених, що також дуже важливо в діяльності комерційного банку.

Отже, впровадження запропонованих заходів не тільки покращить фінансовий стан банку, але і принесе певний економічний ефект у вигляді збільшення прибутку.

Резервами поліпшення фінансового стану комерційного банку виступають можливості даного банку щодо покращення свого фінансового становища.

Фінансовий стан банку в основній мірі залежить від наявності у нього (банку) тих чи інших ресурсів, а також напрямків вкладень цих ресурсів. Тому резерви поліпшення фінансового стану банку можна класифікувати по джерелах інвестування ресурсів банку та напрямках їх вкладень, адже зміна (збільшення чи зменшення) будь-якого з них веде до зміни одного чи групи показників, що характеризують фінансовий стан.

На основі викладеного вище наведемо класифікацію резервів поліпшення фінансового стану банку.

По джерелах інвестування:

Власні кошти:

статутний капітал;

резервний капітал;

чистий прибуток;

нерозподілений прибуток минулих років;

переоцінка основних засобів.

Залучені кошти:

кошти до запитання;

строкові депозити;

міжбанківські кредити;

кредитори.

По напрямках вкладень:

Високоліквідні активи:

грошові кошти в касі і на коррахунку в НБУ;

коррахунки в інших банках;

строкові депозити в інших банках.

Доходні активи:

надані міжбанківські кредити;

надані кредити;

інвестиції в державні цінні папери;

інвестиції в акції.

Іммобілізовані активи:

малоцінні та господарські матеріали;

основні засоби і капіталовкладення;

нематеріальні активи;

дебітори.

Так, згідно наведеної вище класифікації, резервом покращення фінансового стану банку може виступати збільшення статутного капіталу за рахунок емісії акцій, продажу основних засобів та інше.

В літературі також наводиться класифікація можливих резервів, враховуючи, яку групу показників фінансового стану вони поліпшують, тобто:

резерви поліпшення фінансової стійкості;

резерви поліпшення ділової активності;

резерви поліпшення ліквідності;

резерви поліпшення ефективності управління.

Виходячи з проведеного в розділі 2 аналізу фінансового стану АКБ “Правекс-Банк" основними резервами покращення його фінансового стану є: збільшення власних коштів, зменшення залучених коштів, розробка раціональної облікової політики та інші.

3.4 Визначення підвищення ефективності фінансової діяльності банку

Підвищення ефективності фінансової діяльності банку можливе за рахунок пошуку оптимального співвідношення в використанні банком власних і залучених коштів, депозитної та позичкової відсоткових ставок, поліпшення фінансової стійкості і ділової активності банку. Для визначення ефективності фінансової діяльності розглянемо модель кореляційно-регресійного аналізу.

Метою кореляційно-регресійного аналізу є встановлення тісноти зв'язку між досліджуваною функцією - чистим прибутком (У) та коефіцієнтами: надійності (XI), активності залучення позичених і залучених коштів (Х2), загальної ліквідності (ХЗ), генеральної ліквідності (Х4) і активності залучення строкових депозитів (Х5).

Відібрана для кореляційно-регресійного аналізу інформація після первинної обробки представлена у вигляді матриці вихідних даних і використана для розрахунку на ЕОМ за програмою Dekor 408.

Для визначення степені однорідності досліджуваної функції необхідно дослідити статистичні характеристики відібраних для аналізу незалежних змінних, які наведені в табл. .3.10.

Таблиця 3.10. Статистичні характеристики

Незалежні змінні Розмах варіації Середнє значення, МОХ Середньоквадратичне відхилення, ВХ Коефіцієнт варіації, СУХ
XI 4,6000 15,2500 1,4616 9,5844
Х2 0,1000 0,8740 0,0239 2,7378
ХЗ 0,0900 1,1600 0,0287 2,4708
Х4 0,1700 0,2125 0,0528 24,8484
Х5 0,3600 0,4320 0,1107 25,6296

Як видно з даних таблиці 3.10 вхідна інформація є однорідною (коефіцієнт варіації менше 33%). Разом з цим спостерігається найбільша варіація значень для факторів Х4 (коефіцієнт генеральної ліквідності), Х5 (коефіцієнт активності залучення строкових депозитів) та Х1 (коефіцієнт надійності). Отже, слід сподіватись, що банк має резерви для підвищення прибутку за рахунок зміни даних факторів.

Для оцінки тісноти зв'язку між досліджуваною функцією (прибутком) і кожним з відібраних незалежних факторів використовують коефіцієнт часткової кореляції, числові значення якого приведені в табл. .3.11

Як бачимо, RrYX2 менше 0.25, тобто одержання прибутку несильно пов'язане з коефіцієнтом активності залучення позичених і залучених коштів (Х2) і тому в подальшому аналізі ми не можемо сподіватись на виявлення резервів підвищення прибутку за рахунок даного фактору.

Таблиця 3.11. Коефіцієнти часткової кореляції

Показник RrYXl RrYX2 RrYX3 RrYX4 RrYX5
Коефіцієнт часткової кореляції 0,9243 0,0792 0,3551 0,4442 0,9454

Для побудови економіко-математичної моделі використаємо метод регресійного аналізу. Результати багатокрокового регресійного аналізу наведено в табл. .3.12.

З табл. .3.12 видно, що найсуттєвіша зміна коефіцієнта множинної кореляції (RM) спостерігається на 4 кроці: ARM=0,0181. Тому для побудови економіко-математичної моделі використаємо рівняння регресії на третьому кроці. Таким чином для подальшого аналізу вибираємо рівняння виду:

Таблиця 3.12. Результат багатокрокового регресійного аналізу прибутку банку

Параметр рівняння регресії Крок
1 2 3 4 5
1. Вільний член рівняння регресії 6259,57 10242,00 7356,62 3808,49 -1672,97
2. Коефіцієнти регресії при:
XI -533,14 -512,63 -609,93 -264,06 -
Х2 5817,49 - - - -
ХЗ -4309,77 -3740,51 - - -
Х4 10802,77 9361,16 10748,24 - -
Х5 15457,00 15758,25 15146,68 16437,48 19804,56
3. Коефіцієнт RM 0,9665 0,9651 0,9644 0,9463 0,9454
4. Коефіцієнт DT 0,9341 0,9314 0,9301 0,8956 0,8937
5. Критерій FS:
- табличний 9,24 8,96 8,62 8,25 8,12
- розрахунковий 198,52 203,77 212,78 145,76 151,32

У=7356,62-609,93*Х1+10748,24*Х4+15146,68*Х5.

Для оцінки значимості параметрів даної моделі порівняємо розрахунковий і табличний критерії Фішера. Оскільки, розрахунковий критерій FS більший за табличний (212,78>8,62) можемо зробити висновок про те, що описане вибраним рівнянням явище відповідає дійсності і його можна використати для економічної інтерпретації.

Таким чином вибране рівняння регресії можна вважати економіко-математичною моделлю рівня чистого прибутку. Коефіцієнт множинної кореляції RМ для цього рівняння дорівнює 0.9644 (або 96,66%). Це свідчить про тісний зв'язок між функцією і незалежними змінними.

Коефіцієнт детермінації DТ показує, що доля загальної варіації функції У пояснюється на 93,01% зміною аналізованих факторів, які увійшли в економіко-математичну модель і 6,99% зміною факторів, які були вибрані, але не увійшли в модель.

Коефіцієнт еластичності Еl показує на скільки відсотків змінюється рівень чистого прибутку при зміні конкретних значень Хі на 1%. Так, при збільшенні показника X1 на 1% значення рівня чистого прибутку зменшиться на 1,35%; при збільшенні показника Х4 на 1% значення рівня чистого прибутку збільшиться на 0,33%; при збільшенні показника Х5 на 1% значення функції збільшиться на 0,95%.

Сума квадратів відхилень ZЕ = 7149096. Величину даного значення можна пояснити недостатнім об'ємом вибірки (чим більше факторів, тим значення менше).

На основі побудованої регресійної моделі можна визначити як зміниться рівень чистого прибутку під впливом факторів, які входять в рівняння. Побудована модель дозволяє визначити максимальний ріст (зниження) функції при досягненні відповідним фактором, який ввійшов в модель, його середнього значення. Розрахунок можливого рівня чистого прибутку представлений в табл. .3.13.

Таблиця 3.13. Розрахунок можливого рівня чистого прибутку при досягненні факторів середнього значення

Незалежні змінні Уф Х Хф `Х-Хф Аі (Х-Хф ) Можливий чистий прибуток Ріст чистого прибутку,%
Х1 10464 15,250 12,8 2,450 -1494,33 8969,67 85,72
Х4 10464 0,2125 0, 20 0,125 1343,53 11807,53 112,84
Х5 10464 0,4320 0,63 0, 198 2999,04 13463,04 128,66

Отже, як видно з табл. .3.13 найбільша ймовірність збільшення чистого прибутку пов'язана із зменшенням показника Х5 - коефіцієнт активності залучення строкових депозитів та збільшенням показника Х4 - коефіцієнт генеральної ліквідності. Результати даного аналізу слід врахувати при розробці заходів щодо поліпшення фінансового стану банку.

В исновок

В результаті виконаного дипломного проекту на тему “Обґрунтування фінансової стійкості банківської установи на прикладі АКБ “Правекс-Банк" можна зробити наступні висновки.

Комерційні банки - це специфічні грошово-кредитні установи, головним компонентом діяльності яких є грошові кошти, а головною метою їх діяльності є одержання прибутку.

АКБ „Правекс-Банк" має найрозвинутішу в Україні мережу банків-кореспондентів, працює з використанням сучасних комп’ютерних систем, що дозволяє оперативно проводити операції на міжнародних фінансових ринках. Банк входить до групи найбільших банків України, за показником сумарних активів. Значне зростання регулятивного капіталу і чистих активів з 2006 по 2008 рік є свідченням динамічного розвитку банку. Результатом успішної діяльності „Правекс-Банку” є зростання довіри у населення, чиї кошти стали одним з основних джерел збільшення ресурсів для кредитування реального сектора економіки. Банк виваженню і сумлінно проводить політику встановлення процентних ставок за вкладами, постійно аналізуючи зміни, що відбуваються на ринку банківських послуг, на підставі чого визначається ефективна вартість грошових ресурсів у конкретний момент часу з урахуванням політики справедливого збалансування інтересів вкладників і акціонерів банку.

На сьогоднішній день банк продовжує дотримуватися напрямку розміщення фінансових ресурсів на ринку кредитування клієнтів, особливо зосередившись на кредитуванні фізичних осіб. Крім цього, значна питома вага належить кредитам, наданим юридичним особам та іншим банкам. Банк виважено і сумлінно проводить політику встановлення процентних ставок за вкладами, постійно аналізуючи зміни, що відбулися ринку банківських послуг, на підставі чого визначається ефективна вартість грошових ресурсів у конкретний момент часу з урахуванням політики справедливого збалансування інтересів вкладників і акціонерів банку. У порівнянні з минулим роком завдяки збільшенню кількості укладених генеральних угод за програмою споживчого кредитування зросла кількість магазинів-партнерів банку, через які безпосередньо здійснюється видача споживчих кредитів та обсяг кредитного портфеля. Завдяки проведеному аналізу можна простежити тенденцію постійного зростання цих показників, що свідчить про ефективну роботу АКБ „Правекс-Банку” на даному сегменті ринку банківських послуг.

Висока динаміка розвитку „Правекс-Банку” та співробітництво з фінансовими організаціями забезпечують банку стійкі лідируючі позиції на стратегічно важливих напрямках міжбанківського бізнесу. Оперативно сформована лімітна база з українськими банками, банками країн СНД і закордонними банками, а також відпрацьовані механізми ризик-менеджменту дозволяють „Правекс-Банку” розвивати та впроваджувати нові банківські продукти пропонувати широкий спектр послуг як банкам, так і клієнтам. Банк ліберально та виважено підходить до встановлення лімітів для банків-партнерів, враховуючи при цьому активну спільну роботу.

Серед банків кореспондентів „Правекс-Банку” є: великі міжнародні банки з бездоганною репутацією, через які проводяться операції у вільно конвертованій валюті: Commerzbank AG, Deutshe Bank AG; солідні російські і білоруські фінансові інститути: Ощадний банк РФ, ВАТ „Собінбанк"; ВАТ „Пріорбанк".

Основним завданням Комітету з управління активами та пасивами і Лімітного комітету є формування високодохідної якісної структури активів та пасивів через оперативне управління портфелями залучених та розміщених ресурсів, прийняття рішень щодо заявок на проведення активних операцій, реалізація стратегії банку в галузі кредитування, координація дій різних підрозділів, формування збалансованого, диверсифікованого кредитного портфеля. Рішення комітетів є підставою для вибору стратегії діяльності банку, пов’язаної з проведенням активних операцій, резервуванням і стягненням існуючої заборгованості.

Загальний аналіз балансу банку показав, що в основному діяльність банку характеризується позитивними тенденціями, про що свідчить ріст активів банку, збільшення його капіталу, резервів та інших показників балансу. Що стосується аналізу фінансового стану банку, то в його процесі було виявлено досить високі позиції банку в плані ефективності управління та ділової активності, дещо слабші позиції банку в плані фінансової надійності (фінансова стійкість банку не є достатньо забезпеченою його капіталом і останній не може захистити банк від імовірних ризикових втрат сьогодні і в близькому майбутньому) та ліквідності (окремі показники знаходяться на нижчому рівні, ніж того вимагає НБУ).

Для переважної більшості показників, що характеризують фінансовий стан спостерігаються тенденції покращення, що є ознакою стабільної роботи банку, навіть в умовах не передбачуваних і незалежних від банку змін на фінансовому ринку України протягом останніх років. В той же в процесі аналізу виявлено і ряд недоліків фінансового стану, основними з яких є відносно мала забезпеченість власними коштами, що в свою чергу спричиняє надто високу потребу в залучених коштах. Для вирішення цієї проблеми в третьому розділі даного проекту було запропоновано ряд заходів, впровадження яких дозволить не тільки покращити фінансовий стан банку але й забезпечить зростання його прибутків.

Аналіз стану охорони праці банку показав, що його (стану) рівень знаходиться на дуже високому рівні. В першу чергу про це свідчить той факт, що за весь період існування банку, а це більше десяти років, не було зафіксовано жодного нещасного випадку чи професійного захворювання.

Отже, в разі виправлення керівництвом банку виявлених недоліків фінансового стану, перед АКБ “Правекс-Банк" відкриваються досить непогані перспективи на майбутнє, навіть у тих важких умовах, в яких знаходиться банківська система України.

С писок використаних джерел

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність”.

2. Положення “Про порядок підтримки Національним банком України ліквідності банківської системи через операції “РЕПО" купівлі/продажу державних цінних паперів" (затверджено Постановою Правління Національного банку України від 26.12.96 № 333 (реєстр. № 409 від 31.12.96 року)).

3. Інструкція № 10 Національного банку України “Про порядок регулювання і аналіз діяльності комерційних банків” (затверджена Постановою Правління НБУ від 30.12.2006 р. № 343).

4. Інструкція № 10 Національного банку України “Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків” (затверджена Постановою Правління Національного банку України від 30.12.2003р. за №469).

5. Положення “Про оцінку фінансового стану позичальника”, затверджене постановою Правління банку “Україна” від 20 грудня 1991 року.

6. В. Токарчук На чому слід ґрунтувати ресурсну позицію банку - Вісник банку Україна - 2004 - №1.

7. 7. Економічний огляд діяльності банку. Філія банку АКБ “Правекс-Банк" по Івано-Франківській області. (Прес-бюлетень станом на 01.01.2005 p).

8. Коммерческие банки / Э. Рид, Р. Коттер, Э. Гилл и др.; пер. с англ. под ред.В.М. Усоскина - М.: СП “Космополис", 1997. - 480 с.

9. Заруба О.Д. Фінансовий менеджмент у банках - К: Товариство “Знания", КОО, 1998. - 172 с.

10. Заруба О.Д. Банківський менеджмент та аудит - К: “Лібра” ТОВ, 1997. - 218.

11. Основы банковского дела под ред. Мороза А.Н. - К: Либра, МП, 1994. - 330.

12. Ресурсная деятельность коммерческих банков / Учебное пособие - К, 1997.

13. О. Дзюблюк Управління ліквідністю комерційного банку - Вісник Національного банку України - 2004. - № 9.

14. К.М. Данильченко, Т.О. Раєвська Ліквідність та активи банків - Вісник Національного банку України - 2005. - № 5.

15. С. Халява Прибутковість і ліквідність комерційних банків та управління грошовою позицією - Вісник Національного банку України - 2006. - № 5.

16. О. Дубілет Основні критерії ефективності українських банків. - Вісник НБУ-2003-№3.

17. С. Халява Оцінка регулювання фінансової міцності комерційних банків (окремі аспекти банківського менеджменту). - Банківська справа - 2002 - №6.

18. Справочная книга для проектирования электрического освещения. Под ред. Г.М. Кнорринга. - Львов: “Энергия". - 2001.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий