Міністерство освіти і науки України
Житомирський Державний Університет ім. Івана Франка
Кафедра теорії та методики виховання
Діти з порушенням мовлення
(основи логопедії)
Реферат
Студентка 4-го курсу
44 групи
Педагогічного факультету
заочного відділення
Теодорович Олена Сергіївна
м. Житомир
2008р.
План
Вступ. …………………………………………………………………
Основна частина. Логопедія, її предмет і задачі. ………………..
1. Дисфонія ……………………………………………………………
2. Порушення темпу мовлення ……………………………………..
2.1 Брадилалія ……………………………………………………….
2.2 Тахилалія…………………………………………………….……
3. Заїкання ……………………………………………………............
4. Дислалія ………………………………………………….…………
5. Ринолалія …………………………………………………..............
6. Дизартрія …………………………………………………..............
7. Афазія …………………………………………………….………...
8. Алалія ………………………………………………………………
9. Порушення письма і читання ……………………………….........
9.1 Дислексія …………………………………………………….…....
9.2 Дисграфія ………………………………………………………....
Висновок. …………………………………………………..…………
Використана література ……………………………………………
Вступ
Найважливішою психічною функцією людини є мовлення ― основний засіб спілкування людей. За допомогою мовлення людина передає іншим людям свої думки, почуття, бажання, досвід, спонукає їх до тих чи інших вчинків і дій. Мовне збагачення відіграє першочергову роль у засвоєнні дитиною культури, отже, і в її пізнавальному й особистому розвитку. На основі мовлення та її смислової одиниці ― слова ― формуються і розвиваються такі психічні процеси, як сприймання, уява, пам’ять.
Розвиток мислення значною мірою зумовлений розвитком мовлення і, нав-паки, розвиток мовлення залежить від розвитку мислення. У багатьох дефект-тологічних дослідженнях доведено велику роль мовлення в розвитку компенса-торних процесів при різноманітних формах дитячих аномалій.
До окремої групи відносять дітей із значними порушеннями мовлення при збереженому слуху та інтелекті. Це особлива категорія дітей ― діти з порушеннями мовлення.
Порушення мовлення характеризується тим, що:
· з’явившись, самостійно не зникають, а закріплюються;
· не відповідають вікові мовця;
· потребують логопедичної допомоги залежно від їхнього харак-теру;
· виникнення неправильного мовлення може позначатися на по-дальшому розвитку дитини, затримуючи і спотворюючи його.
Дефектологія ― це наука про закономірності та особливості розвитку, ви-ховання та навчання різних категорій аномальних дітей.
Аномальні діти ― це діти у яких порушено нормальний перебіг загального розвитку, що спричинено наявністю фізичного або психічного дефекту.
Таким чином, порушення мовлення, з якими має справу дефектологія, слід відрізняти від тих чи інших її тимчасових розладів, пов’язаних з особливостями вікового розвитку дітей, з окремими неправильностями вимовляння, які викликані звичкою, що сформувалася під впливом мовного середовища.
Різноманітні мовленеві дефекти, які є первинними у дітей з порушеннями мовлення, спричинюють вторинні відхилення в їх загальному і мовному розвитку.
Формування мовної функції є складним процесом, в якому, крім слухового аналізатора, що забезпечує сприймання і аналіз звукових (у тому числі й мовних) сигналів, бере участь також мовноруховий аналізатор, який складається з периферійної частини (периферичний мовний апарат, котрий включає три відділи ― дихальний, голосовий і артикуляційний), провідних шляхів і клітин в центральній частині кори головного мозку.
Мовлення в своєму формуванні проходить ряд послідовних етапів:
1-й ― підготовчий ― до одного року;
2-й ― перед шкільний ― від одного року до трьох років;
3-й ― дошкільний ― від трьох років до сіми;
4-й ― шкільний ― з сіми років до вісімнадцяти.
Мовні порушення можуть мати як центральний, так і периферичний характер.
· Центральний, якщо хвороботворний вплив зачепив той чи інший відділ центральної нервової системи і спричинив порушення мов-лення.
· Периферичне порушення мовлення у тих випадках, коли виявляються аномалії в будові периферичного мовного апарата.
До факторів, що зумовлюють мовленеві порушення, відносять:
1. Різна внутрішньоутробна патологія, що приводить до порушення роз-витку плода. Найбільш грубі дефекти мовлення виникають при пору-шенні розвитку плода в період від 4 тижнів до 4 місяців. Виникненню мовної патології сприяють токсикоз при вагітності, вірусні й ендокринні захворювання, травми, несумісність крові по резус-факторі й ін.
2. Родова травма й асфіксія (недостатність кисневого постачання мозку внаслідок порушення подиху) під час пологів, які приводять до внутрі-черепних крововиливів.
3. Різні захворювання в перші роки життя дитини. Особливо пагубними для розвитку мовлення є часті інфекційно-вірусні захворювання, менін-го-енцефаліти й ранні шлунково-кишкові розлади.
4. Травми черепа, що супроводжуються струсом мозку.
5. Спадкоємні фактори. У цих випадках порушення мовлення можуть ста-новити лише частину загального порушення нервової системи й сполу-чатися з інтелектуальною й руховою недостатністю.
6. Несприятливі соціально-побутові умови, що приводять до намагнітити педагогічній занедбаності, вегетативної дисфункції, порушенням емо-ційно-вольової сфери й дефіциту в розвитку мовлення.
При аналізі причин виникнення порушень варто враховувати співвідношення мовного дефекту й збережених аналізаторів і функцій, які можуть бути джерелом компенсації при корекційному навчанні.
Раннє виявлення дітей з відхиленнями в розвитку в першу чергу проводиться в сім'ях з «підвищеним ризиком». До таким ставляться:
1) сім’ї, де вже є дитина з тим або іншим дефектом;
2) сім’ї з розумовою відсталістю, захворювання шизофренією, порушенням слуху в одного з батьків або в обох;
3) сім’ї, де матері перенесли під час вагітності гостре інфекційне захво-рювання, важкий токсикоз;
4) сім’ї в яких діти перенесли внутрішньоутробну гіпоксію (кисневе голо-дування), природову асфіксію, травму або ж нейроінфекцію, черепно-мозкові травми в перші місяці життя.
В основі методів логопедичної науки лежать принципи: розвитку, системного підходу, розгляду мовних порушень у взаємозв’язку мовлення з іншими сторонами психічного розвитку.
Основна частина. Логопедія, її предмет і задачі
Логопедія ― наука про порушення розвитку мовлення, їхнє подолання й по-передження за допомогою спеціального корекційного навчання й виховання.
Логопедія є одним з розділів спеціальної педагогіки ― дефектології. Термін логопедія утворена від грецьких слів: logos (слово, мовлення), paideia (виховую, навчаю), що в перекладі позначає «виховання мовлення».
Предметом логопедії як наукової дисципліни є вивчення закономірностей навчання й виховання осіб з порушеннями мовлення й пов'язаними з ними від-хиленнями в психічному розвитку. Логопедія підрозділяється на дошкільну, шкіль-ну й логопедію дорослих.
У психології розрізняють дві форми мовлення: зовнішню й внутрішню.
1. Зовнішня форма мовлення включає наступні види: усну (діалогічну й монологічну) і письмову.
Усне мовлення.
a) діалогічне мовлення, психологічно найбільш проста й природна форма мовлення, виникає при безпосередньому спілкуванні двох або декількох спів розмовників і складаються в основному в обміні репліками.
Репліка ― відповідь, заперечення, зауваження на слова співрозмовника ― відрізняється стислістю, наявністю питальних і спонукальних речень, синтаксично не розгорнутих конструкцій.
b) монологічне мовлення ― послідовний зв'язний виклад одною особою системи знань. Для монологічного мовлення характерні: послідовність і доказовість, які забезпечують зв’язність думки; граматично правильне оформлення; виразність голосових засобів.
Виділяються три основних види монологічного мовлення: оповідання, опис і міркування. При дефектах мовлення монологічне мовлення порушується більшою мірою, чим діалогічна.
Письмове мовлення ― це графічно оформлене мовлення, організоване на ос-нові буквених зображень. Вона позбавлена ситуативності й припускає поглиблені навички звукобуквеного аналізу, уміння логічно й граматично правильно передава-ти свої думки, аналізувати написане й удосконалювати форму вираження.
Повноцінне засвоєння письма й письмового мовлення тісно пов'язане з рівнем розвитку усного мовлення. При недорозвиненні мовлення, як правило, виникають порушення письма різної тяжкості.
2. Внутрішня форма мовлення (мовлення «про себе») ― це беззвучне мов-лення, що виникає, коли людина думає про що-небудь, подумки складає плани. Внутрішнє мовлення відрізняється по своїй структурі згорнутістю, відсутністю дру-горядних членів речення.
Внутрішнє мовлення формується в дитині на основі зовнішньої і являють со-бою один з основних механізмів мислення.
Переклад зовнішнього мовлення у внутрішню спостерігається в дитини у віці близько 3 років, коли вона починає міркувати вголос і планувати в мовленні свої дії. Поступово таке проказування редукується й починає протікати у внутрішнім мовленні.
За допомогою внутрішнього мовлення здійснюється процес перетворення думки в мовлення й підготовка мовного висловлення. Підготовка проходить кілька стадій. Вихідним є мотив або задум, що відомий мовцеві лише загалом. Потім у процесі перетворення думки у висловлення наступає стадія внутрішнього мовлення. Далі з більшого числа потенційних значеннєвих зв’язків виділяються самі необхідні й відбувається вибір відповідних синтаксичних структур.