ДИПЛОМНА РОБОТА
«Методика навчання дітей усного переказу в 2-му класі»
Зміст
Вступ
Розділ І. Методична проблема навчання усного переказу в початковій школі
1.1 Читання як вид мовленнєвої діяльності
1.2 Розвиток зв’язного мовлення на уроках читання
Розділ ІІ. Методичне забезпечення навчання усного переказу в початковій школі та експериментальна перевірка його ефективності
2.1 Відбір дидактичного матеріалу для навчання усного переказу учнів 2-го класу
2.2 Зміст і організація експериментального дослідження та перевірка його ефективності
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Пріоритетними напрямками модернізації початкової освіти, що спрямовані на різнобічні за змістом перетворення у навчально-виховній діяльності школи, є глибоке засвоєння мовних норм, формування мовленнєвих умінь і навичок, підвищення рівня культури українського мовлення. Реалізація завдань з удосконалення якості навчання і виховання у початковій школі неможлива без роботи над систематичним і цілеспрямованим збагаченням словникового запасу рідної мови як однієї з провідних умов загального розвитку молодших школярів. Навчання рідної мови в початковій школі передбачає взаємозв’язок вивчення мовного матеріалу та роботи над розвитком усного і писемного мовлення, що забезпечує формування граматичних, орфографічних і мовленнєвих умінь і навичок. Відтак, збагачення словникового запасу молодших школярів відбувається у процесі вивчення граматики, морфології та орфографії. На уроках рідної мови учні оволодівають мовними засобами, а саме, словами та їх формами, вчаться розуміти семантику слів, використовувати лексичні одиниці якомога точно і доречно в мовленнєвій практиці, як у школі, так і в повсякденному спілкуванні. Саме тому в початковій школі провідним принципом навчання виступає принцип розвитку мовлення молодших школярів.
У системі роботи з розвитку мовлення важливе місце належить переказові. Як показує досвід багатьох учителів, цей вид творчості є надійним засобом залучення дітей до найпростішої, спеціально спрямованої мовної діяльності - наслідування форм і норм літературної мови. А це дуже істотно, бо самостійність зв’язного мовлення не може бути сформована в учнів без наслідування готових зразків.
Тому серед навчальних завдань курсу на сучасному етапі реформування навчання української мови є «розвинути й закріпити в учнів повагу й любов до української мови, потребу в постійному духовному самозбагаченні через неї; розширити й удосконалити їхні знання української мови - її фонетики, лексики й граматики, допомогти їм оволодіти нормами літературної мови, дати загальну лінгвістичну освіту; навчити дітей вільно користуватися всіма багатствами виражальних засобів української мови, усно й письмово викладати свої думки, адекватно розуміти думки інших людей, відчувати красу висловлювань.
Вивчення мови безпосередньо проходить у процесі мовлення, але цей процес має здійснюватися системно.
Як відомо, розвиток мовлення школярів все ще залишається слабкою ланкою в роботі словесників. Такий стан пояснюється передусім браком часу для практичної роботи, недостатньою кількістю в підручниках завдань і вправ, спрямованих на формування мовленнєвих умінь, зокрема вмінь відтворювати докладні, стислі і вибіркові тексти різних типів і стилів мовлення.
Цій проблемі приділено належну увагу в працях відомих лінгвістів, методистів (О. Біляєв, Т. Донченко, В. Мельничайко, М. Плющ, М. Стельмахович, М. Пентилюк, Л. Мацько, М. Вашуленко, Л. Скуратівський, Г.Шелехова, В.Ужченко), які у своїх працях звертають увагу на форми і прийоми роботи над текстом.
Проблемі реалізації завдань розвитку мовлення в школі присвячено ряд монографічних досліджень та методичних посібників (І.Гальперін, Г. Коляденко, М. Сенкевич, Т. Ладиженська та інші).
Однак в сучасній методиці відсутня чітка система вправ і завдань по формуванню вмінь відтворювати докладно, стисло і вибірково тексти різних типів і стилів мовлення.
Актуальність дослідження зумовлена вагомістю проблеми для методики розвитку мовлення школярів, з одного боку, а з іншого – обмеженістю дослідження проблеми в теоретичному і практичному планах. Відтак виникає необхідність розробки нових технологій розвитку мовлення учнів.
Мета дослідження – теоретичне обґрунтування й експериментальна перевірка методики розвитку мовлення учнів у процесі навчання усного переказу.
Для досягнення мети роботи слід розв’язати такі завдання:
1) проаналізувати процес читання як вид мовленнєвої діяльності;
2) охарактеризувати особливості розвитку усного мовлення на уроках читання;
3) визначити суть і місце усного переказу у навчальному процесі та його вплив на розвиток мовлення учнів;
4) експериментально перевірити розвиток мовлення учнів шляхом навчання усного переказу.
Об’єктом дослідження є розвиток мовлення молодших школярів.
Предмет дослідження – методичне забезпечення розвитку мовлення учнів у процесі навчання усного переказу.
Гіпотеза: мовлення учнів буде більш досконалим, якщо використовувати усний переказ як засіб розвитку мовлення учнів.
Наукова новизна роботи: досліджено характер взаємозв’язку процесу розвитку мовлення учнів та навчання дітей усного переказу, визначено ефективність його використання на уроках читання.
Практичне значення дослідження визначається значущістю мовленнєвого розвитку молодших школярів та необхідністю його удосконалення у процесі навчальної діяльності, а саме під час навчання усного переказу. Матеріали дослідження можуть бути використані вчителями початкових класів для активізації мовленнєвої діяльності учнів при формуванні навичок усного переказу в 2-му класі.
Методи дослідження – теоретичні: вивчення, аналіз та узагальнення бібліографічних джерел (законодавчих та нормативних документів, історико-педагогічної, лінгвістичної, психолого-педагогічної та методичної літератури) щодо розвитку мовлення молодших школярів; емпіричні: цілеспрямоване спостереження за мовленням молодших школярів, бесіди, аналіз навчально-методичної документації, програм, педагогічний експеримент; статистичні: кількісний та якісний аналіз експериментальних даних.
Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, списку використаних джерел, додатків.
Розділ І. Методична проблема навчання усного переказу в початковій школі
1.1 Читання як вид мовленнєвої діяльності
В основу початкового курсу української мови покладено всебічний розвиток мовлення. Це одна з найактуальніших проблем шкільного навчання. Розвиток мовлення — це провідний принцип у роботі з читання, граматики, правопису. Саме він об'єднує всю мовленнєву діяльність учнів. Робота над правильною вимовою, над чіткістю і виразністю усного мовлення, над його культурою, над відчуттям його змісту і краси, над збагаченням словника має стати складовою кожного уроку поряд з конкретними лінгвістичними завданнями.
Розвиток мовлення у початковій школі значною мірою здійснюється на уроках читання. Завдання предмета читання у початкових класах — формувати, закріплювати, удосконалювати навички свідомого, правильного, швидкого, виразного читання, розвивати потяг до самостійного читання книг. У ньому тричі вжите слово «читання», і кожного разу воно має значеннєві відтінки, зрозумілі читачеві, а саме: предмет читання ставить за мету виробити в учнів не тільки уміння читати (навички читання), а й внутрішнє бажання читати, що є усвідомленням необхідності спілкування з книгою, бачити в цьому життєву потребу (самостійне читання) [26; С. 241].
Уроки читання не обмежуються виконанням перелічених вище завдань. Як складова частина навчальної дисципліни «Українська мова» читання покликане виконувати значно коло завдань. Найважливіше з них полягає в активному застосуванні всіх видів мовленнєвої діяльності, а не тільки в набутті прийомів читання. Це значить, що на уроках читання слід розвивати навички слухання і говоріння, ведення діалогу, уміння висловлювати свої думки, тобто всього того, що називається культурою мовлення.
Розвиток мовленнєвої діяльності досягається завдяки зв'язкам читання з іншими розділами предмета «Українська мова». До свідомого читання діти починають готуватися в період навчання грамоти. Уроки читання розкривають широкі можливості для роботи над удосконаленням мовлення і мислення, над розширенням активного словника, пізнанням будови мови. Не випадково програма з української мови в 2—4 класах формулює розділ не просто «Читання», а «Читання і розвиток мовлення», підкреслюючи, що читання і розвиток учнівського мовлення на уроках повинні становити органічний сплав [72; С. 11].
Ця вимога більшою чи меншою мірою втілюється на всіх етапах уроку: і в підготовчій бесіді до вивчення теми, і при повторному читанні, і при аналізі твору. Якщо вчитель розкриває зміст невідомого слова, він тим самим робить його доступним дитячому розумінню і, значить, допомагає учням ввести це слово до свого активного словника. А коли педагог вимагає від своїх підопічних відповіді на запитання або пропонує сформулювати своє ставлення до описаних подій, то в цьому випадку він прагне виробити в учнів уміння користуватися мовленням в діалогічній і монологічній формах.
Говорячи інакше, хоч би яким видом занять учитель займався на уроках читання, він повинен усвідомлювати, що працює над розвитком мовлення дітей. Та й саме його мовлення впливає на дитяче мовлення. У системі початкового навчання розвиток мовлення — це принцип навчання, який забезпечує кінцеву мету опрацювання предмета «Українська мова», складовою частиною якого є уроки читання [52; С. 71].
Методика рекомендує відводити деякий час, приблизно 10—15 хв., для цілеспрямованої роботи над розвитком мовлення дітей: переказувати прочитане за планом, дати усний опис природи, розповісти про похід до музею, у парк, ліс та ін., пов'язуючи це з темою уроку. Тому у підготовці уроку читання, визначенні мети, доборі прийомів опрацювання матеріалу необхідно не лише планувати читання тексту, а й передбачати систему розвитку мовлення учнів. Наприклад, до уроків з теми «Наша Батьківщина — Україна» (2 клас) мету можна сформулювати так: «Працюючи над виразним читанням, виховувати гордість за рідний край, за Батьківщину; збагачувати словниковий запас, розвивати усне мовлення учнів». Розділи «Читання» і «Розвиток мовлення» в курсі української мови початкової школи невіддільні [26; С. 273].