Смекни!
smekni.com

Методи творчої діяльності на уроках трудового навчання (стр. 2 из 3)

Аналіз теорії рішення винахідницьких задач та інших методів дає підстави зробити висновки.

По-перше, під методом фантазування можна розуміти такий спосіб спільної діяльності учнів та учителя, коли досягається уявлення неіснуючого образу об'єкта (виробу), який функціонує і вирішує поставлену проблему, тобто є розв'язком певної проблеми, навіть якщо деякі елементи конструкції (або конструкція в цілому) цього об'єкта невідомі. Головною умовою методу фантазування є відсутність будь-яких обмежень, правил, постулатів, логічного та критичного мислення.

По-друге, процес створення фантастичних ідей можна представити у вигляді такої структури:

1. Постановка проблеми: що є недосяжним, а що треба поліпшити незалежно від того, можливо де за нормальних фізичних умов, чи ні?

2. З'ясувати і чітко сформулювати причини (чинники), що заважають розв'язку проблеми.

3. Припущення фантастичних умов, за яких зникають негативні чинники.

4. Відтворення у разі можливості з якнайбільшою кількістю деталей і уточнень об'єкта або процесу, який реально функціонує, за відсутності негативних чинників: форми, будови, принципу дії тощо.

5. Заміна фантастичних умов на реальні. Наприклад: фантастична умова – сили тяжіння не існує (за такої умови проблема буде розв'язана). Далі треба замінити фантастичну умову (відсутність сили тяжіння) на реальну (це може бути пристрій, зміна форми конструкції тощо).

Зрозуміло, що така структура може мати певні відмінності, які виникатимуть залежно від змісту проблеми, яку вирішують. Чим простіша проблема, тим природніше реалізується метод фантазування. Так, для дітей 5-го класу властиво вдаватися до фантазій у малюванні. Діти цього віку полюбляють уявляти себе космонавтами фантастичної ракети чи всюдихода, надшвидкісного автомобіля тощо. Головна вимога учителя у цій ситуації: привчити дітей до того, що відправною точкою у фантазуванні має бути певна проблема або винахідницька задача, яку треба розв'язати. Рівень складності має бути для початку досить низьким, аби не знизити інтерес до творчого пошуку. З часом, з кожним наступним класом, проблематика завдань має ускладнюватися, і, відповідно, фантазування трансформуватися у більш складні системи пошуку.

Отже, вищезгаданий алгоритм використання фантастичних ідей не завжди можна використовувати у 5 – 6 класах, оскільки в ньому повинні усуватися суперечності, які є в основі проблеми. Для учителя важливо навчити учнів фантазувати. Тому на початковій стадії учитель може вдаватися до такої методики.

На уроці у 5 класі дітям пропонують пофантазувати над створенням форми будь-якого виробу, який їм під силу. При цьому на початкових стадіях використання методу фантазування не треба ставити занадто абстрактні завдання на зразок "фантазуючи, створіть форму виробу, який вам найбільш подобається". Навпаки, навчання має починатися з більш конкретних дій. Для цього вчитель може керуватися такою методикою.

Спираючись на знання дітей з математики, варто нагадати учням про фігури, які вони засвоїли на уроках математики чи образотворчого мистецтва. Після обговорення таких питань, як: що таке квадрат, прямокутник, трикутник – переходять до створення форми майбутнього виробу. Учителю варто пояснити, що над створенням форми виробу працює художник–конструктор–дизайнер. Він, розробляючи форму майбутнього об'єкта технологічної діяльності, використовує різноманітні прийоми, наприклад, вдається до аналогій. Тобто, переносить форми об'єктів, які створила природа, на той об'єкт, який буде виготовлюватися. Такі форми і їх використання під час конструювання виробів дизайнери називають біоформами. Після цього вчитель пропонує дітям створити декілька варіантів форми кухонних дошок, які будуть використовуватись за різним призначенням: під час обробітку зелені (кухонна дошка може мати форму яблука), риби (форму риби), м'яса (форму свійської тварини). Далі завдання можна поступово ускладнювати від конкретних прикладів до більш абстрактних. Учитель може запропонувати дітям об'єднати геометричні фігури під час конструювання форми (контурів) трактора, літака, якщо виготовляється пласка іграшка, поличка для книг, підвазонника, якщо проектується інший виріб, залежно від інтересів учня. Лише після цього можна ставити перед класом більш складне (у плані абстрактності) завдання – створення певного образу виробу за інтересом учнів і перенесення його на папір. З часом учні зможуть розв'язувати більш складні конструкторські задачі, використовуючи фантазування не лише в процесі створення контурів виробу, а й безпосередньо в його конструкції. Цей перехід можна реалізувати під час використання таких методів проектування.

Метод зразків (алгоритмічний аналіз) є спрощеним варіантом методу, що називається "Алгоритм розв'язання винахідницьких задач" (АРВЗ), який запропонував Г.С.Альтшуллер. Суть його полягає в послідовному виконанні дій щодо виявлення, уточнення і усунення технічних суперечностей.

В АРВЗ, за Альтшуллером, використовується чотири механізми усунення суперечностей: формулювання ідеального рішення (або прийом створення ідеального об'єкта); перехід від технічної суперечності до фізичної; усунення фізичної суперечності; застосування операторів, що відображають інформацію в найбільш ефективних способах подолання суперечності (списки і таблиці використання типових прийомів, таблиць).

Для реалізації алгоритмічного методу в умовах навчання учнів проектної діяльності можна спростити цей метод до рівня методу зразків. Суть його полягає у такому. Учитель допомагає школярам віднайти в журналах, каталогах та інших технічних виданнях зразки об'єктів (ідеальні об'єкти) і пропонує порівняти знайдені зразки з існуючими об'єктами технологічної діяльності людини. На основі порівняння виявляють технологічні суперечності між знайденими зразками та реальними об'єктами і розробляють послідовність (алгоритм) дій щодо їх усунення.

Під час використання цього методу вчителю варто дотримуватися таких вимог: завчасно підготувати об'єкт проектування, над яким працюватимуть діти, – підготувати літературу або зразки об'єктів, які будуть зразками (реальні об'єкти); визначити суперечності, які усуватимуть учні на уроці.

Наведемо приклад. Під час фантазування форми кухонної дошки учні прийняли рішення, що виріб по контуру матиме форму риби. Після того, як учні зроблять замальовки контуру майбутнього виробу, вчитель повідомляє, що цей виріб має бути не лише оригінальним, естетичним, а й зручним у користуванні. З цією метою він пропонує знайти аналогічні зразки кухонних дощок у будь-якому каталозі кухонних виробів (або демонструє кілька таких зразків). Далі учитель ставить завдання: знайти відмінності між створеним методом фантазування виробом та запропонованими (знайденими в каталозі) зразками. Які конструктивні деталі чи елементи є в реальних об'єктах, а які відсутні у вашому виробі? Якщо на перших етапах навчання учням складно дати відповідь, учитель, демонструючи реальний об'єкт вказує, що це може бути отвір у ручці дошки. Також можна звернути увагу на форму ручки – в реальному об'єкті вона більш зручна для того, щоб її можна було тримати в руці, тощо. Після такого обговорення діти самостійно вносять зміни до конструкцій своїх виробів. Під час оволодіння цим методом важливо, аби учні самостійно знаходили суперечності і пропонували шляхи їх усунення.

Метод фокальних об'єктів, винайдений американським ученим Ч.Вайтингом. Об'єкт, який вдосконалюють за допомогою цього методу, називають фокальним, оскільки його ставлять у центр уваги (фокус). Суть його ґрунтується на перенесенні ознак випадково вибраних об'єктів на фокальний об'єкт, внаслідок чого отримують незвичні поєднання, котрі дають змогу подолати психологічну інерцію.

Наприклад, якщо вдосконалюваним (фокальним) об'єктом є олівець, а випадковим – тигр, то отримаємо сполучення на зразок "смугастий олівець", "хвостатий олівець" тощо. Розглядаючи ці сполучення і розвиваючи їх, іноді вдається знайти оригінальні ідеї (наприклад, "хвостатий олівець" втілюється в олівець – ручку з гнучким тримачем (хвостом) – досить відома конструкція) [4, 48].

Послідовність застосування методу фокальних об'єктів така:

1) вибір фокального об'єкта (наприклад, поличка для книг);

2) вибір 3 – 4 випадкових об'єктів (вибирають, як правило, навмання зі словника, каталогу, технічного журналу тощо, наприклад: "кіно" , "змія", "каса", "полюс", "машина");

3) складання списків ознак (властивостей) випадкових об'єктів (наприклад, кіно: широкоекранне, звукове, кольорове, об'ємне і т.п.);

4) генерування ідей шляхом приєднання до фокального об'єкта ознак випадкових об'єктів. Наприклад, поличка може бути звуковою, якщо в конструкції спроектувати місце для радіоприймача чи телевізора. Приєднавши до даного фокального об'єкта ознаку "саморухома", може з'явитися оригінальна ідея пересувної полички тощо;

5) розвиток сполучень шляхом вільних асоціацій;

6) оцінка отриманих ідей і відбір корисних розв'язків.

Не обов'язково, щоб усі обрані об'єкти якимось чином підходили до об'єкта, що удосконалюється, але, використовуючи цей метод, можна вибрати велику кількість найрізноманітніших варіантів.

Треба зазначити, що методу фокальних об'єктів більше підходить у тих випадках, коли треба модернізувати, вдосконалити вже існуючий об'єкт або подати нову ідею, певний напрям у розвитку технічної думки. Цей метод не дає стовідсоткового розв'язку певної конструкторської або винахідницької задачі. Слід відзначити, що важливим є не стільки результат, тобто те, що учні зможуть вдосконалити чи створити, як сам процес пошуку. Учитель має стежити за тим, щоб учень зрозумів, як діє цей метод. Тут важливо привчити учня до оригінального нестандартного мислення, підсилити його здібності до фантазування, які було започатковано відповідним методом.