Вступ
Актуальність обраної нами теми полягає в тому, що появлення і розвиток активних методів обумовлено тим, що виникають нові завдання перед процесом навчання|, які полягають в тому, щоб не тільки| дати студентам знання, але і забезпечити формування і розвиток пізнавальних інтересів і здібностей, творчого мислення, умінь та навичок самостійної розумової праці. Виникнення нових завдань обумовлене бурхливим розвитком інформації. Якщо раніше знання, отримані раніше, могли служити людині протягом всього його трудового життя, то в століття бурхливих темпів зростання інформації їх необхідно постійно поновлювати, що може бути досягнуте головним чином шляхом самоосвіти, а це вимагає від людини пізнавальної активності й самостійності.
Пізнавальна активність і пізнавальна самостійність - це якості, що характеризують інтелектуальні здібності людини до учіння. Як й інші здібності, вони виявляються і розвиваються в діяльності. Відсутність умов для прояву активності й самостійності призводить до того, що вони не розвиваються. Ось чому тільки широке ви користування активних методів, що спонукають до мислительної та практичної діяльності, розвиває такі важливі інтелектуальні якості людини, що забезпечують надалі його діяльне бажання в постійному оволодінні знаннями і застосуванні їх на практиці.
Тема дослідження – використання активних методів навчання у вищих навчальних закладах I-II рівнів акредитації.
Об'єкт дослідження - процес реалізації активних методів навчання в системі профтехосвіти.
Предмет дослідження - активні методи навчання.
Мета дослідження – розглянути сучасні активні методики навчання, їх методичні принципи у вищих навчальних закладах I-II рівнів акредитації.
Виходячи з вище сказаного нами була сформульована гіпотеза дослідження: застосування активних методів навчання дійсно приведе до продуктивної розумової і практичної діяльності учнів в процесі оволодіння навчальним матеріалом.
Для досягнення мети дослідження і висунутої гіпотези необхідно вирішити такі завдання:
1.Вивчити психолого-педагогічну літературу з проблеми впровадження активних методів навчання в навчальний процес.
2. Розробити методику проведення практичного заняття з активними методами навчання.
3. Впровадити практичне заняття з активними методами навчання вначальний процес.
Розділ 1.Теоретичне обґрунтування активних методів навчання у технічних закладах 1-2 рівнів акредитації
1.1 Аналіз різних методів навчання
Серед основних умов, які визначають ефективність викладання-учіння, особливе місце посідають методи навчання, бо вони безпосередньо формують і визначають характер взаємин педагогів і учнів, суттєво впливають на формування суб'єкт-суб'єктних стосунків між ними.
Поняття «метод навчання» досить складне, що зумовлюється надзвичайною багатогранністю процесу, який має відображати ця категорія. Г. Ващенко подав зміст загальних методів навчання і їх класифікацію. На його думку, метод навчання — це засіб або система засобів, свідомо вживаних досягнення тих спеціальних завдань, що містить у собі навчальний процес. А. М. Алексюк визначає метод навчання як спосіб вільної діяльності вчителя і учнів, яка передбачає оволодіння учнями соціальним досвідом людства та організацію і керівництво вчителя навчально-пізнавальною діяльністю учнів.
В. 0, Онищук для дефініції методу навчання використовує видове поняття «прийом»: «Методи навчання — це впорядковані системи взаємопов'язаних прийомів педагогічної діяльності учнів, які спрямовані на досягнення дидактичних, виховних і розвиткових цілей». У педагогіці до цього часу не припиняються дискусії щодо розкриття сутності методів навчання та їх класифікації. Поняття «метод навчання» органічно включає в себе:
- навчальну роботу педагога (викладання);
- навчально-пізнавальну діяльність учнів (учіння);
- специфіку їхньої діяльності щодо досягнення цілей навчання.
Таким чином, метод навчання — це способи та прийоми спільної впорядкованої, взаємозв’язаної діяльності вчителів і учнів, спрямовані на оволодіння знаннями, навичками та вміннями, різнобічний розвиток розумових і фізичних здібностей, формування рис, необхідних для повноцінного життя та майбутньої професійної діяльності.
В дидактиці поширене також поняття «прийом навчання» — окремий крок для реалізації навчальної мети, складова частина чи деталь методу, тобто часткове поняття відносно поняття «метод».
Кожен метод навчання складається з множини дидактичних прийомів, органічно поєднаних між собою в певну систему. В окремих методичних ситуаціях прийом може виступати як метод навчання, і, навпаки, метод може бути прийомом, тому що вони діалектично взаємозв'язані. Наприклад, бесіда — самостійний метод навчання, але коли вона епізодично використовується педагогом під час практичних занять, то виступає як прийом навчання, що входить до методу практичних дій. Метод і прийом можуть мінятися місцями. Свою назву той чи інший метод навчання отримує за провідним дидактичним прийомом, який використовується на даному занятті.
Деякі автори, наприклад Я. Є. Мойсеюк, І. П. Підласий, виокремлюють дві складові частини методу, об'єктивну і суб'єктивну5. Об'єктивна — зумовлена постійними положеннями, обов'язково присутніми в будь-якому методі, незалежно від того, який педагог їх використовує, а суб'єктивна — особистістю педагога, його творчістю, педагогічною майстерністю, індивідуально-психічними особливостями учнів, конкретними організаційними, змістовими, методичними та матеріально-технічними обставинами. Сам по собі метод і не хороший, і не поганий. Ефективність кожного методу залежить від суб'єктивної частини, тобто, першою чергою, від педагогічного мистецтва, натхнення, творчості, прояву особистісного «Я» педагога.
Методи навчання виконують такі основні функції: навчальну (освітню), розвиткові, виховну, мотиваційну і контрольно-коригувальну.
Водночас кожен метод складається із способу взаємодії педагога й учня, сукупності певних їхніх дій, які становлять процес навчання. Тому метод навчання вбирає у себе два види дій: дії педагога і навчально-пізнавальні дії учня.
Характер взаємин між педагогом і учнем визначає парадигму національної системи освіти, орієнтованість всього навчального процесу. Коли в ньому переважають методи викладання, то маємо авторитарну парадигму освіти — це фронтальне спілкування, стандартність оцінок знань, навичок і вмінь, примусовість, трансляційна форма передавання навчальної інформації педагогом, пасивність учнів; і навпаки — коли переважають прийоми співтворчості, співробітництва, то маємо гуманістичну парадигму, яка апелює до особистісного розвитку кожного учня, орієнтується на індивідуалізацію і диференціацію навчання, використовує програми розвитку, застосовує прийоми розвитку творчого мислення і сприяє само актуалізації учнів у цьому процесі. Залежно від рівня активності учнів методи навчання переходитимуть від пасивного стану до активного. «При пасивних методах учень є тільки об'єкт педагогічного впливу вчителя, при активних — учень є і суб'єкт педагогічного процесу, себто він не тільки сприймає те, що подає йому вчитель, але іі сам організовує свою роботу», — зазначав Г. Вашенко.
Однією з актуальних проблем сучасної дидактики є класифікація методів навчання. У зв'язку з тим, що різні автори за її основу беруть різні ознаки, є кілька варіантів класифікації:
-з позиції історизму;
-з позиції джерел інформації;
-логічно-структурний підхід;
- за видами пізнавальної діяльності учнів тощо.
У 40-х роках минулого століття в підручниках із педагогіки давали класифікацію за трьома групами: словесна, наочна і практична8.
У 50 — 60-х роках класифікація методів навчання стала розгалужуватися. Чимало дидактів (С. П. Петровськии, Е. Я. Голант, Д. О. Лордкіпанідзе) за її основу брали джерело передавання та сприйняття інформації і розподіляли методи навчання на словесні, наочні та практичні. Цієї ж думки дотримується Ч. Купісевич9.
За логікою передавання та сприймання навчальної інформації С. Г. Шаповаленко поділяє методи навчання на індуктивні та дедуктивні.
За характером пізнавальної діяльності учнів М. М. Скаткін і І. Я. Лернер визначають такі методи: інформаційно-рецептивні, репродуктивні, творчі, проблемні, частково-пошукові та дослідницькі.
За ступенем керування навчальною роботою П. І. Підласистий, В. Ф. Паламарчук і В. І. Паламарчук розподіляють методи навчання на дві групи: навчальна робота під керівництвом учителя і самостійна робота учнів.
Останнім часом найбільшої популярності набула класифікація методів навчання за рекомендаціями Ю. К. Бабанського, яка має два варіанти:
• методи організації і проведення навчально-пізнавальної діяльності (словесні, наочні, проблемно-пошукові, індуктивно-дедуктивні); методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності (пізнавальні ігри, навчальні дискусії, емоційний вплив педагогів, заохочення навчальної діяльності, покарання); методи контролю і самоконтролю в навчанні (опитування, письмові роботи, тестування, контрольні лабораторні роботи, контрольні практичні роботи, машинний контроль, самоконтроль) ;
• методи організації та самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності; методи стимулювання та мотивації уміння; методи контролю і самоконтролю в навчанні; бінарні методи навчання".
Є й інші класифікації методів навчання, наприклад М. 0. Данилова, Б. П. Єсипова, В. Оконя, І. П. Підласого, М. М. Левіної і М. І. Махмутова (методи викладання і методи учіння), В. Ф. Паламарчука і В. І. Паламарчука, А. П. Пінкевича (активні і пасивні методи), К. Сосницько-го, А. М. Сохоря (бінарні форми логічних методів: аналітично-синтетичний, аналітично-індуктивний, синтетично-дедуктивний) та інших.