Організація позакласної виховної роботи

Теоретичні основи організації позакласної виховної роботи та її значення в формуванні особистості молошдого школяра. Розвиток творчої особистості у позашкільній виховній діяльності. Рекомендації по оптимізації процесу позакласної виховної роботи.

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи організації позакласної виховної роботи та її значення в формуванні особистості молошдого школяра

1.1 Поняття «позакласна виховна робота» в педагогічній літературі

1.2 Основні завдання позакласної виховної роботи

1.3 Місце позакласної виховної роботи та її роль в формуванні особистості школяра

1.4 Шляхи та форми організації позакласної виховної роботи з молодшими школярами

Висновок до розділу 1

Розділ 2. Практичні засади позакласної виховної роботи та її значення в формуванні особистості молодшого школяра

2.1 Сучасний підхід до позакласної виховної роботи. Нові форми позакласної виховної роботи

2.2 Розвиток творчої особистості у позашкільній виховній діяльності

Висновок до розділу 2

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


Вступ

Актуальність дослідження. Величезні соціальні перетворення, що відбуваються в нашій країні, бурхливий науково-технічний прогрес пред'являють все більш високі вимоги до навчання і виховання кожної людини. У цих умовах стає особливо актуально формування у всіх людей творчого підходу, активної життєвої позиції в праці, в навчанні, в роботі. Виховне середовище частина соціального середовища, яке спеціально створюється для формування суб'єктів суспільної діяльності на всіх рівнях суспільного життя.

В даний час виділяють такі пріоритетні напрями виховання особистості, як здійснення вікового підходу в процесі створення сприятливого середовища виховання, зміцнення духовних контактів між вихователями і вихованцями в ході співпраці в загальній справі і відповідального відношення до нього; постійна спонука молодшого школяра до самовиховання, до самоосвіти.

Школа позбулася сформованої мети і раціональної системи виховання, класне керівництво перетворилося на формальність. Спроба звести виховання до освіти суперечить всьому досвіду світової педагогіки.

Необхідне формування внутрішнього світу дітей. Це припускає виявлення причин деформацій в розвитку дітей, пошук засобів і способів їх усунення, зміна середовища на користь дитини, побудова процесу виховання, сприяючого розвитку гармонійної особистості.

Індивід, що народився, повинен встигнути за дуже короткий час розвинутися в гармонійну особистість — носія соціальних відносин, члена суспільства, здатного взаємодіяти з людьми. Сам по собі індивід не володіє здібністю до таких перетворень, він не отримує біологічних гарантій особистісного розвитку. Але, щоб дитина змогла брати активну участь в суспільних подіях і відносинах, вона повинна бути вихованою, тобто засвоїти певний рівень духовної і матеріальної культури.

Сьогодні слід враховувати зміну масштабів цілісності виховного процесу, оскільки сфери духовної культури, освіти і виховання все більш органічно сполучаються з соціальним простором і його тимчасовими характеристиками. Це конструктивно впливає на стратегію і технологію освітньої виховного процесу, додає всім суб'єктам діяльності більш спрямовану особистісно-гуманістичну орієнтацію в сферах педагогічної діяльності.

Виховання дітей є одним з важливі чинники розвитку суспільства. Виховання повинне досягати двох цілей: успішності соціалізації підростаючих поколінь в сучасних умовах і саморозвитку людини як суб'єкта діяльності і як особистості.

Школа часто не може вибрати необхідну спрямованість позакласної виховної роботи. Це призводить до втрати часу, інтересу учнів і погіршенню відносин учнів і вчителів.

Позакласна робота формує і розвиває особистість дитини. Управляти виховним процесом – означає не тільки розвивати і удосконалювати закладене в дитині природою, коректувати небажані соціальні відхилення, що намічаються, в її поведінці і свідомості, але інформувати у неї потребу в постійному саморозвитку, самореалізації фізичних і духовних сил, оскільки кожна людина виховує себе перш за все сама, тут здобуте особисто - здобуто на все життя.

Виховання – цілеспрямований процес формування гармонійно розвиненої особистості.

У літературі проблема позакласної виховної роботи розглядається з різних точок зору. Описуються етапи становлення соціально-педагогічної роботи в школі, наголошується зв'язаність соціальної роботи з соціальним простором і його тимчасовими характеристиками. Так само наголошується зростаюча роль позакласної виховної роботи в формуванні особистості дитини молодшого шкільного віку. Вказуютьсяосновні форми організації позакласної виховної роботи. Описуються сучасні підходи до позакласної виховної роботи, її нові форми. Розглядаються напрями стратегій виховання в сучасній школі.

Об'єктом дослідження є позакласна виховна робота учнів молодшого шкільного віку.

Предметом дослідження є механізми дії позакласної виховної роботи на особистість школяра, формування особистості, вплив зацікавленості учнів молодших класів і вчителів на ефективність позакласної виховної роботи.

Метою є оцінка ефективності позакласної виховної роботи, вироблення рекомендацій по оптимізації процесу позакласної виховної роботи

Завдання:

1. Проаналізувати загальні засади позакласної виховної роботи та її значення в формуванні особистості молодшого школяра;

2. Визначити місце позакласної виховної роботи в шкільному житті;

3. Проаналізувати сучасні підходить до позакласної виховної роботи;

4. Розробити нові стратегії позакласної виховної роботи

Наукова новизна. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в ньому визначено та обгрунтовано методичні поради по використанню позакласної виховної роботи та її значення в формуванні особистості молодших школярів.

Практичне значення роботи полягає у можливості практичного використання результатів дослідження при організації позакласної виховної роботи.

Апробація дослідження. Дослідження було апробоване в Чернявській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів з учнями третього класу.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається з вступу, основної частини (двох розділів), висновків та списку літератури який складається з 21 джерела. Робота містить 38 сторінок.

позашкільний виховний робота


Розділ 1. Теоретичні основи організації позакласної виховної роботи та її значення в формуванні особистості молошдого школяра

1.1 Поняття «позакласна виховна робота» в педагогічній літературі

У Російській педагогічній енциклопедії «позакласна робота» визначається як «складова частина учбово-виховного процесу в школі, одна з форм організації вільного часу учнів».

Позакласній виховній роботі завжди приділялася значна увага з боку багатьох вчителів, методистів і вчених. У методичній літературі існує багато визначень позакласної роботи. Більшість авторів вважають, що позакласна виховна робота це – навчальний процес, що реалізовується в позаурочний час понад учбовий план і обов'язкову програму колективом вчителів і учнів або працівників і установ додаткової освіти, що вчаться, на добровільних засадах, обов'язково з урахування інтересів всіх її учасників, будучи невід'ємною складовою частиною виховного процесу.

Суть позакласної виховної роботи визначається виховною діяльністю школярів в позаурочний час при організуючій і напрямній ролі вчителя. Але ця організація проводиться таким чином, що творчість і ініціатива учнів повинні завжди виходити на перший план. Л. М. Панчішникова вважає, що поза сумнівами той факт, що позакласна виховна робота грає величезну роль для сучасної школи. В умовах перебудови соціального і економічного життя суспільство сильно зростає роль позакласної роботи у вихованні нової зовнішност особи. Ця робота вносить в такі якості особистості, як ініціативність, активність, творчість, здібність до саморозвитку, самовиховання, самоосвіти. Позакласна виховна робота - це, з одного боку, педагогічна система, що володіє цілісними властивостями і закономірностями функціонування, а з іншою - невід'ємна частина вітчизняної системи освіти. З цієї причини однією з центральних проблем методики позакласної виховної роботи завжди була проблема взаємозв'язку урочних і позаурочних занять як окремий випадок фундаментальної педагогічної проблеми цілісності учбово-виховного процесу.

У літературі зустрічається безліч формулювань цілей і завдань позакласної виховної роботи, які давали наступні автори: А. І. Никішов, І. Я. Ланіна, А. В. Усова , С. Н. Савіна.

Можна відзначити, що позакласна виховна робота ставить перед собою дуже важлив мету — це формування і розвиток творчої особистості учня. Цілі позакласної виховної роботи вимагають рішення завдань, до яких автори відносять наступні: формування пізнавального інтересу до предмету; скріплення шкільного предмету з життям; поглиблення і розширення змісту предмету, що вивчається; розвиток здібностей учнів; здійснення індивідуального підходу; професійна організація позакласної виховної роботи; вдосконалення умінь і навичок використання джерел інформації. Проте Н. М. Верзілін відзначає, що кінцева мета і завданняпозакласної виховної роботи можуть бути конкретизовані і змінені вчителем відповідно до специфіки і можливостей. При аналізі літературних джерел були виділені загальні принципи позакласної виховної роботи, які характерні для всіх видів позакласної діяльності - добровільності (принцип, що враховує бажання школярів взяти участь в позакласній виховній роботі), обліку індивідуальних особливостей учнів (принцип, обліку відмінності спрямованості інтересів і рис вдачі учнів). Існують принципи позакласної виховної роботи, характерні тільки для певної сфери діяльності - комунікативної активності (принцип, стимулювання і залучення нових, невідомих їм матеріалів, що вчаться у використанні, пізнавальна цінність і цікавість яких викликають потребу в спілкуванні, підвищують його якісний рівень, що сприяє розвитку комунікативної компетентності школяра).

Розглянемо важливі принципи позакласної виховної роботи. Одним з найголовніших завдань позакласної виховної роботи є формування учнів пізнавального інтересу до предмету. Такий інтерес не може виникнути, якщо робота виконана без бажання, з примусу. Тому А. В. Усова вважає, що принцип добровільності є одним з найважливіших принципів позакласної виховної роботи. Учень повинен висловлювати щиро бажання взяти участь в цій роботі, без якого-небудь на те примусу. Відомо, що по рівнях загального розвитку, спрямованості інтересів і рисах вдачі учні відрізняються один від одного. Ігноруючи ці відмінності, неможливо досягти успіхів в позаурочній роботі. І. Я. Ланіна стверджує, що принцип обліку індивідуальних особливостей учнів є важливим при організації позакласної виховної роботи. Він дозволяє враховувати рівні розвитку кожного учня і виходячи з цього, коректувати виховну роботу, що проводяться з кожним учнем.

Як і в навчанні будь-якому шкільному предмету, в позакласній виховній роботі визначним є її зміст, який відбирається довільно. Тематика позакласної виховної роботи дуже різноманітна. У позакласній виховній роботі більше, ніж в будь-якій іншій, виявляється вплив особистості вчителя, його кругозору, інтересів, теоретичного і етичного багажу.

1.2 Основні завдання позакласної виховної роботи:

1. формування в учнів певних особистісних якостей

2. Розвиток і удосконалення знань вмінь та навичок

3. Розвиток творчої активності, ініціативи і самодіяльності учнів

4. Підготовка учнів до практичної діяльності

5. Організація відпочинку учнів в поєднанні з їх естетичним і етичним вихованням.

Навчання і виховання складає єдиний педагогічний процес, що забезпечує формування і різносторонній розвиток особистості учня. Досвід показує, що педагогічні завдання успішно розв'язуються лише при органічному поєднанні учбової – виховної роботи в ході уроку з цілеспрямованою дією на учня в позаурочний час, тому позаурочна робота справедливо розглядаються як важлива складова частина роботи школи.

Як відомо, позакласною виховною роботою називають таку діяльність вчителя яка спрямована на виховання особистості дитини. Керівництво з боку вчителя може бути як безпосереднім, так і за допомогою запрошених для цієї метифахівців з інших установ, студентів, учнів старших класів.

Новим учбовими планами загальноосвітньої школи передбачені факультативні заняття з різних предметів. Так само як і позаурочні заняття, вони не обов'язкові для всіх учнів. Від позаурочних факультативні заняття відрізняються тим, що вони проводяться за визначеними і стабільними програмами. Формою вони близькі до звичайного уроку. Зміст цих занять не може повністю відповідати різним запитам окремих учнів.

Істотнийвиховний елемент позаурочних занять – виконання суспільно корисних завдань, в ході якого у учнів виробляється відчуття відповідальності, дбайливе відношення до матеріальних цінностей, пошана до праці.

Слід підкреслити ще одну дуже важливусторону позаурочної роботи. Чудовий педагог нашого часу В.А. Сухомлинський писав: «Логіка учбового процесу таїть в собі небезпеку замкнутості і відособленості, тому що в школі на кожному кроці підкреслюється: досягай успіху власними зусиллями, не сподівайся на інших бо результати розумової праці оцінюються індивідуально. Щоб шкільне життя було пройняте духом колективізму, воно не повинне вичерпуватися уроками». Позаурочна робота об'єднує учнів в дружні колективи, зв'язані загальними інтересами і захопленнями. Вона допомагає долати такі негативні риси особистості, як замкнутість, егоїзм, недисциплінованість. Робота в колективах, секціях – виховує учнів у дусі товариськості, цілеспрямованості, глибокого і активного інтересу до науки.

Позакласні заняття більшою мірою, ніж урок і факультатив, пристосовані для виховання в учнів молодших класів певних якостей особистості. Позаурочні заняття мають відмінні від уроку форми організації, методи і зміст. Для такої роботи вчитель повинен бути озброєний відповідними знаннями. Слід зазначити, що питаннями організації, методики і змісту окремих форм позаурочної роботи останніми роками приділялася значна увага. Були проведені конференції і наради, видані посібники з позакласної виховної роботи.

На сьогодні вже не можна задовольнитися проведенням епізодичних позаурочних заходів. Необхідно прагнути до організації добре продуманої, пов'язаної з програмою і календарним планом, школи, що враховує можливості, схильність учнів молодших класів до певного предмету. Позаурочна виховна робота повинна бути частиною загальношкільної системи позаурочних заходів, гармонійно поєднується з аналогічною навчальною роботою. Позаурочна виховна робота спираєтьсяна допомогу з боку керівництва і громадських організацій школи. Слід враховувати і великі можливості в організації позаурочної роботи в школі, що виникають у зв'язку з різними заходами, що виходять за рамки шкільної роботи, як такої: участь у виховних заходах, конкурсах, виставках творчості.

Позакласну виховну роботу необхідно планувати: перспективно на навчальний рік і детальніше на півріччя і четверть. Необхідність ця визначається не тільки тим, щоб пов'язати позаурочні заняття з учбовими планами, але і тим, щоб уникнути перевантаження учнів позаурочними заходами.

Плани позаурочної роботи, як по окремих предметах, так і школи в цілому, обговорюються з учнівським активом, затверджуються директором школи і доводиться потім до зведення всієї школи в спеціальних графіках, афішах, оголошеннях. Причому інформувати учнів про окремі заходи масового характер необхідно завчасно.

Слід підкреслити, що не може бути успішної позакласної виховної роботи без її початку на уроках. Принцип єдності урочної і позаурочної роботи – найважливіший принцип організації навчально-виховного процесу.

Саме на уроках вчитель ставить перед учнями питання, які повинні стимулювати їх допитливість, дати перші імпульси читанню додаткової літератури по предмету, викликати прагнення власними руками здійснити те, про що мовиться в підручнику і в прочитаних книгах. Шлях до організації масової і групової позакласної роботи лежить через складання і читання невеликих додаткових повідомлень учнів на уроках, проведення спочатку епізодичних, а потім все більш систематичних масових заходів. Залучення в інтенсивну позакласну роботу йде, таким чином, від уроку до масової роботи. Потім із загального числа учнів, охоплених масовою роботою, формується актив – учасники роботи кружків та окремі учні, особливо допомагає вчителю в організації масової виховної роботи. Так поступово створюється в школі атмосфера захопленості предметом, причетності кожного до справ всього колективу і виникає струнка система позаурочної роботи, в якій кожен елемент існує не окремо, не паралельно іншим, а в тісному взаємозв'язку з ними і з урочною роботою.

Вся позакласна робота в школі будується на основі принципу добровільності. Тому, особливо на перших порах, важливо знайти стимули, які могли б зацікавити учнів ще до того, як вони глибше познайомитися з предметом у порядку проходження шкільної програми. Таким стимулом можуть бути елементи цікавості, зовнішньої ефективності різних демонстрацій, елементи гри і театралізації. Зрозуміло, нудьзі не місце і на уроці, але позаурочна робота надає виключно великі можливості для збудження інтересу учнів, вводити елементи цікавості в позаурочних заняттях. Вони, проте, не повинні бути самоціллю, в повинні підкорятися загальним завданням навчання.

Для учнів, інтерес яких до навчання вже виразно визначився, цікавість, як така, поступово поступається місцем глибше зацікавленості в істоті виконуваної роботи. Тут доречна постановка таких експериментів, які дають чіткий конкретний результат, можуть наштовхнути учнів молодших класів на роздуми і узагальнення, виробляти здатність уловлювати за розрізненими зовнішніми явищами відомі їм з навчального плану, а у ряді випадків знаходити закономірності, що виходять за межі шкільної програми, аледоступні для розуміння учнів молодших класів. У масовій позаурочній роботі, тобто роботі, в яку залучені не тільки учасники , але і решта учнів молодших класів, цікавість – найважливіша і необхідніша межа, що зберігає своє значення і в старших класах загальноосвітньої школи.

Позакласна виховна робота переслідує не тільки цілі виховання, а також оволодіння предметом, і вирішує задачі навчального плану. У вихованні вольових якостей, дисципліни, здорової обстановки в колективі важливезначення має правильне розуміння принципу добровільності участі школярів в позакласній роботі самоціллю якої є виховання. Це питання в ході занять звичайного типу не стає, проте для позаурочної роботи він представляється дуже істотним, що було відмічено багатьма організаторами позакласної виховної роботи. Цей принцип означає, що учні по своєму вибору і бажанню беруться до тієї або іншої роботи, але виконують її обов'язково і в строк. Саме таке розуміння добровільності допомагає вихованню відчуття відповідальності, свідомого відношення до своїх, добровільно прийнятим на себе обов'язкам. Допомагає в здійсненні цього принципу залучення колективу учнів молодших класів до організаційної самостійності і самодіяльності. Корисно привертатисамих учнів до оцінки своєї роботи. Трапляється, що оцінка, яку дають роботі своїх товаришів рецензенти – що вчаться, і навіть самооцінка авторів у багатьох випадках виявляється набагато строгіша, ніж вчителів.

Найважливіше місце в системі позакласної виховної роботи займаєвиконання завдань, що мають суспільно корисну спрямованість.

Слід прагнути до того, щоб всі види діяльності робіт індивідуального характеру учнів молодших класів при виконанні, так або інакше могли бути використані в роботі колективу в цілі: не просто прочитати популярну книгу з питання, що цікавить, але і розповісти про прочитане товаришам на уроці, зацікавити їх тими або іншими питаннями. Не просто виконувати експеримент, але і показати його на уроці, пояснити суть спостережуваних явищ, добитися, щоб експеримент був зручний для демонстрації в аудиторії. Можливості учнівського колективу, як показує практика багатьох вчителів, надзвичайно велика, і робота учнів може серйозно допомогти в розширенні теоретичної бази. Не випускаючи з уваги цей, аспект роботи учнів, слід враховувати і величезний виховний ефект роботи, бо ніщо так не сприяє вихованню самоповаги, розвитку трудових навиків, дбайливого відношення до матеріальних цінностей, як активна, творча робота, що має конкретну суспільно корисну мету.

1.3 Місце позакласної виховної роботи та її роль в формуванні особистості школяра

Оскільк проблема збереження і розвитку творчої активності дитини не стала в шкільних програмах основною метою виховання, ми маємо підставу говорити про недосконалість сучасної системи виховання, про малу ефективність виховної дії сім'ї і школи. Істотною стороною діяльності педагогічного колективу школи є організація і керівництво позакласною виховною роботою. Значну частину цієї роботи планують і здійснюють класні керівники (етичне виховання, стимулювання учбової діяльності, організація суспільно-корисної праці). Велике місце в організації позакласної роботи займаютьзагальношкільні заходи, які проводяться керівництвом школи. При організації позакласної виховної роботи необхідно направити зусилля педагогічного колективу і керівництва:

1. Різносторонність її змісту, і суспільну спрямованість. Необхідно, щоб вона охоплювала етичне, естетичне, фізичне, трудове виховання.

2. Важливою стороною цієї роботи євикористання її масових форм, як для виховання учнів молодшого шкільного віку, так і для розумної організації їх вільного часу.

3. Педагогічному колективу слід піклуватися, щоб позакласна виховна робота охоплювала всіх учнів молодших класів.

4. Позакласна виховна робота повинна сприяти розвитку суспільних інтересів, активності і самостійності учнів.

З урахуванням цих положень педагогічний колектив розробляє систему позакласної і позашкільної виховної роботи, а керівництво школи надає методичну допомогу і здійснює контроль за проведенням і якістю цієї роботи.

Успіху позаурочної виховної роботи сприяє чітка організація. Здійснення комплексного підходу до виховання вимагає, щоб при організації всіх заходів розв'язувалося б не тільки одне профільне завдання, важливо, щоб кожен захід вирішува максимум виховних задача. При виборі змісту, організацією форм завжди необхідно дотримувати принцип обліку вікових та індивідуальних особливостей учнів. Важливою умовою дієвості всіх видів виховної роботи єзабезпечення їх єдності, спадкоємності і взаємодії.

Найбільш поширені наступні ділення форм позакласної виховної роботи: індивідуальні, гурткові, об'єднуючі і масові.

Індивідуальна робота — це самостійна діяльність окремих учнів, направлена на самовиховання. Наприклад: підготовка доповідей, номерів художньої самодіяльності, підготовка ілюстрованих альбомів і т.д. Це дозволяє кожному знайти своє місце в загальній справі. Ця діяльність вимагає від вихователів знання індивідуальних особливостей учнів молодших класів шляхом бесід, анкетування, вивчення їх інтересів.

Гурткова позакласна виховна робота сприяє виявленню і розвитку інтересів і творчих здібностей в певній області науки, мистецтва, спорті. Найбільш поширені такі її форми, як кухлі і секції (наочні, технічні, спортивні, художні). У кухлях проводяться заняття різного типа: це доповіді, обговорення творі літератури, екскурсії, виготовлення наочної допомоги, лабораторні заняття, зустрічі з цікавими людьми і ін. Звіт роботи круу за рік проводиться у вигляді вечора, конференції, виставки, огляду.

До об'єднуючих форм роботи відносяться дитячі клуби, шкільні музеї, суспільства. Широкого поширення набувають клуби дружби, вихідного дня, цікавих зустрічей. Діють вони на основах самоврядування, мають свої назви, статути. Робота клубів будується по секціях. Так інтернаціональні клуби можуть мати секції: кореспондентську, вивчення історії, географії, економіки, культури країни, з якою дружать діти. Профільні клуби (літературні, юного фізика, хіміка, математика). Поширеною формою є шкільні музеї. За профілем вони можуть бути краєзнавчі, історичні, історико-літературні, природознавчі, художні. Основна робота в шкільних музеях пов'язана із збором матеріалів. Для цього проводяться походи, експедиції, зустрічі зцікавими людьми, ведеться широке листування, робота в архіві. Матеріали музею повинні використовуватися на уроках. Необхідно, щоб робота шкільного музею проходил у контакті з державним, який повинен надавати їм наукову і методичну допомогу.

Форми масової роботи належать до найбільш поширених в школі. Вони розраховані на одночасний обхват багатьох учнів різних вікових категорій, їм властива барвистість, урочистість, яскравість, велика емоційна дія на дітей. Масова робота містить в собі великі можливості активізації учнів молодших класів. Так конкурс, олімпіада, змагання, гра вимагають безпосередньої активності кожного. При проведенні ж бесід, вечорів, ранків лише частин школярів виступають як організатори і виконавці. У таких заходах, як відвідини спектаклів, зустріч з цікавими людьми, всі учасники стають глядачами. Співпереживання, що виникло від участі в загальній справіслужить важливим засоби об'єднання колективу. Традиційною формою масової роботи є шкільні свята. Вони присвячуються датам календаря, ювілеям письменників, діячів культури. Протягом навчального року можливо проведення 4-5 свят. Вони розширюють кругозір, викликають відчуття залучення до життя країни. Широко використовуються конкурси, олімпіади, огляди. Вони стимулюють дитячу активність, розвивають ініціативу. У зв'язку з конкурсами звичайно влаштовуються виставки, які відображають творчість школярів: малюнки, вироби. Шкільні олімпіади організовуються по учбових предметах. Участь в них беруть учні, що вчаться з початкових класів. Їх мета — залучити всіх дітей з відбором найбільш талановитих. Огляди — найбільш загальна форма змагання масової роботи. Їх завдання — підбиття підсумків і розповсюдженнякращого досвіду, організація кружки, клубів, виховання прагнення до загальногопошуку. Формою масової роботи з дітьми є класний час. Він проводиться в рамках відведеного часу і є складовою частиною виховної діяльності. Будь яка форма позакласної виховної роботи повинна бути наповнена корисним змістом. Характерною особливістю позакласної виховної роботи є те, що в ній якнайповніше реалізується принцип взаємного виховання, коли старші учні передають свій досвід молодшим. У цьому полягає один з ефективних способів реалізації виховних функцій колективу.

1.4 Шляхи та форми організації позакласної виховної роботи з молодшими школярами

Позакласна виховна робота в початкових класах проводиться у певних організаційних формах масових, групових та індивідуальних.

Масові формице свята, ранки, збори, лінійки, фестивалі, огляди, виставки, екскурсії, зустрічі, суботники, ігри-подорожі, конкурси, вікторини.

Групові формице об’єднання дітей по інтересах: кружки, клуби, лялькові театри (постійний склад, план роботи); а також патрулі, загони друзів птахів (тимчасові об’єднання) та ін.

Різноманітнііндивідуальні формизанять: конструювання, моделювання, колекціонування, вирощування рослин, відхід за тваринами, малювання, ліплення, аплікація, вишивання, випалювання, випилювання.При виборі форм позакласної виховної роботи необхідно їхнє розумне сполучення. Наприклад, якщо в класі працює клуб з освітнім ухилом, то на ранках і зборах, у конкурсах і бесідах повинна бути широко представлена тематика естетичного напрямку літературно-музичні композиції, конкурси на краще виконання пісень, бесіди по картинах художників, виставки малюнків і виробів. Відсутність у класі кружка ”Юний математик” заповнюється проведенням ранку ”Веселого та кмітливого математика”, математичних конкурсів і вікторин.

Великий виховний вплив на дітей молодшого шкільного віку роблять масові заходи. Масовий характер діяльності включає дітей у систему різноманітних відносин, діти зближаються, краще відносяться один до одного, збагачується їхній досвід взаємин, пробуджується почуття відповідальності за колектив. Інтерес дітей до позаурочних справ зростає, якщо весь шкільний колектив зайнятий захоплюючою суспільно корисною роботою. У такій загальній колективній діяльності є на кого дорівнюватися, є з чим порівнювати результати своїх зусиль і досягнень. Молодші школярі особливо охоче прилучаються до масових загальшкільних заходів. Варто прагнути до того, щоб учні 1-3 класів брали активну участь у загальшкільних святах, фестивалях, виставках, рейдах, оглядах, конкурсах і спортивних змаганнях.

Але правильний вибір організаційних форм ще не визначає їхньої виховної ефективності. Необхідна відповідна організація позакласної роботи. Це значить, що в ході проведення позакласного заходу між дітьми повинні скластися відносини, що виховують у них культуру поводження, дисциплінованість і взаємну вимогливість. Тому вчитель повинний детально продумати, як буде проходити позакласний захід, якими будуть відносини дітей у спільній діяльності.Значне місце в позаурочній роботі займає гра. Дитина 6-10 років має потребу в активній, бадьорій і радісній діяльності, у гострих переживаннях. Цінність гри як виду і форми організації діяльності полягає в тому, що дитина сам вибирає способи рішення виникаючих практичних задач і завдяки цьому активно діє, учиться керувати собою в залежності від обставин, що складаються.Практично кожне позакласне виховне заняття може включати елементи гри чи бути організоване у формі ігрової діяльності. Діти грають на ранках, на заняттях кружків і клубів по інтересах, у походах і на екскурсіях. В ігровій формі проходять конкурси, вікторини, спортивні змагання.

В позакласній виховній роботі використовуються загальні методи виховання і навчання школярів.

1. Методи формування свідомості особистості. Це навчальні, етичні та естетичні бесіди, спостереження, розповіді, читання й обговорення книг, статей з журналів, демонстрація кінофільмів, відеофільмів. За допомогою цих методів озброюють учнів знаннями, роз’ясняють їм норми і правила поведінки, формують поняття, розвивають почуття, учать оцінювати вчинки і застосовувати знання на практиці.

2. Методи організації практичної діяльності, формування трудових умінь і звичок. Це вправа, доручення і змагання. За допомогою цих методів організують діяльність, вчинки і поведінки дітей.

Всі методи виховання і навчання в практиці виховної роботи використовуються в єдності. Роз’яснення і приучення, переконання і вправа, оцінка і вчинок, слово і справа єдині і неподільні в процесі формування свідомості і поведінки дітей.

Навчальні бесіди. У навчальній бесіді повідомляються нові знання, роз’ясняються цікавлячі дітей наукові факти, дається інструктаж з виконання завдання. По дидактичних задачах розрізняють наступні бесіди: вступна (на заняттях кружків, клубів, на екскурсії, при виконанні практичних завдань); бесіда-повідомлення нових знань; бесіда-інструктаж.Вимоги до навчального бесідам на позакласних заняттях такі ж, як і до бесід на уроках: зміст бесід повинен відповідати підготовленості і запитам учнів; питання повинні бути чітко сформульовані, щоб спонукувати учнів до розумової активності, самостійності в доказах і висновках.

До бесід готуються не тільки вчитель, але й учні. Вони заздалегідь знають тему бесіди, підбирають матеріал, продумують свої відповіді, використовуючи для цього рекомендовану літературу, беруть активну участь у бесіді. Часто в назві теми включаються питання, що викликають у дітей інтерес, допитливість, прагнення знайти рішення, дати відповідь. Наприклад: Чи знаєте ви, з яких матеріалів зроблена ваша іграшка?”, ”З чого і як роблять папір?, ”Як виробляється цукор?” та ін. Нерідко темами бесід стають питання дітей. Треба йти назустріч дитячої допитливості, давати докладні відповіді на їхні питання.

Етичні бесіди. Призначення етичної бесіди полягає в тому, щоб дати учнем знання про норми і правила поведінки, сформувати моральні поняття.
Бесіда словесний спосіб виховного впливу, а переконання словом ефективно тоді, коли вони викликають переживання. Все, що дитині необхідно зрозуміти і засвоїти, повинне хвилювати його, викликати емоційний відгук, бажання робити вчинки, що заслуговують схвалення. У ході бесіди діти висловлюють свої судження і самі приходять до висновків про те, як надходити, як треба і як не треба поводитися в суспільстві.

До кожної етичної бесіди вчитель і учні готуються заздалегідь. Діти підбирають для бесід розповіді, казки, вірші, малюнки, прислів’я. Учитель складає план бесіди. У ньому вказуються тема, мета, матеріал, питання і завдання, визначаються поняття, що повинні бути засвоєні, і вимоги, що школярам має бути виконувати.Для засвоєння правил поведінки дітям пропонуються задачі морального змісту. Жвавий інтерес викликають бесіди по казці чи розповіді, що треба продовжити, по листу, на яке треба дати відповідь, висловити свої побажання. Дуже переконливі для дітей бесіди з ігровими кінцівками й інсценаціями. Наприклад, після бесіди про товариський вчинок дітям пропонується по дощечках пройти через струмок, не промочивши ніг. Але при переході в одна дощечка ”зламалася”, і він може промочити ноги, якщо йому вчасно не допомогти. Чи догадається про це його товариш?

Етичні бесіди повинні бути діючими. Кожна бесіда завершується точно сформульованим правилом чи вимогою, яку треба виконувати в повсякденних справах і вчинках.

Спостереження. Спостереження цілеспрямоване сприйняття учнями явищ навколишньої дійсності з метою їхнього пізнання. В.А Сухомлинський додавав спостереженням дітей особливе значення, називав їх ”подорожами до джерел думки і рідного слова”. Спостереження будять активні сили дитини, розвивають у нього уяви, мислення і творчі здібності. Можливості для спостережень у позакласний час безмежні: діти ведуть тривалі спостереження за явищами в природі, за подіями, що відбуваються, за роботою дорослих.

У процесі позакласної та позашкільної роботи вчитель продовжує навчати дітей умінню спостерігати ставить мету, зосереджено вдивлятися, виділяти головне, вести записи, робити замальовки, використовувати дані спостережень у подальшій роботі (розповідях, малюнках, творах). Педагог прагне розбудити інтерес до спостережень у всіх дітей. Якщо дитина байдужа до явища, що спостерігається, учитель не повинний заспокоюватися доти, поки не зацікавить його.

Добре організоване спостереження дає дитині багато яскравих і незабутніх вражень. На них спирається вчитель у своїй роботі, проводячи з дітьми конкурси виробів, малюнків, творів.

Вправипрактичні дії, у ході яких виробляється уміння застосовувати знання на практиці, формується звичка поведінки.

В позакласній виховній роботі використовуються різноманітні вправи усні, письмові. Діти вирішують задачі, пишуть твору, малюють, конструюють, готують художні виступи, розучують вірші, грають, виконують трудові та фізичні завдання.

Навчальні (пізнавальні) вправи повинні бути різноманітними, систематичними, змістовними, досить важкими. Від варіантності, труднощі, творчій насиченості вправ багато в чому залежать якість знань, розвиток учня, його інтерес до занять. Учитель повинний накопичувати вправи творчого характеру, створювати систему творчих, цікавих завдань по математиці, мові, праці, технічному моделюванню, малюванню і фізичній культурі.Вправи в моральному вихованні закріплюють стійкі форми поведінки. Вчинки, які викликають почуття радості, успіху, самоствердження, при багаторазовому їхньому повторенні переходять у потребу, моральну звичку. Вправи в моральному вихованні використовуються в єдності з приученням і вимогою. Дітей привчають до товариської взаємодопомоги, організованості, чесності, увічливості, акуратності, до самоконтролю за своїми діями і вчинками. Існують такі прийоми приучення до визначених учинків: показ зразка дії чи вчинку (дії вихователя чи зразковий вчинок товариша); повторні дії по даному зразку і правилу (на прохання, нагадуванню, вимозі); створення ситуацій, що спонукують до визначених учинків.

Доручення. У процесі виконання доручень у дітей розвиваються суспільна активність, почуття довгу, колективізму, здобуваються організаторські навички. Успішне використання доручень можливо при обліку рівня розвитку колективу й індивідуальних особливостей учнів. Наприклад, якщо в школяра не розвите почуття колективізму, то йому дають доручення, що жадає від його прояву товариської взаємодопомоги і турботи про колектив.

Доручення, які виконують діти в позакласний час, бувають постійними, тимчасовими, колективними, груповими, індивідуальними. Постійні доручення дітей: староста класу, санітар, бібліотекар, квіткар, відповідальний за ведення календаря погоди, помічник учителя при підготовці до уроку та ін. Постійні доручення варто давати всім чи майже всім учням по черзі така змінюваність допомагає залучити кожної дитини до виконання суспільних обов’язків.

Виконання постійних доручень повинне знаходитися під неослабним контролем вчителя.

При організації виконання колективних і групових доручень учитель повинний дотримувати наступні правила:

1. Роз’яснення мети (призначення) доручення. Вступна бесіда, інструктаж. Розподіл обов’язків, установлення терміну виконання завдання.

2. Навчання умінню виконувати обов’язку. Поточне інструктування, показ прийомів виконання завдань, контроль за ходом виконання, використання методів стимулювання.

3. Підведення підсумків. Оформлення результатів виконаного завдання.

Змаганняметод стимулювання суспільної активності, ініціативи і творчості учнів. Уміле використання цього методу викликає в дітей бажання помірятися силами, виявити волю, наполегливість і кмітливість. Змагання породжує ентузіазм, емоційну піднесеність, готовність дружно братися за діло і доводити його до кінця.

Виховну ефективність змагання визначають наступні умови: чіткість і конкретність зобов’язань (що, скільки, кому і коли зробити); гласність і наочність, оперативність і об’єктивність в обліку і підведенні підсумків змагання; залучення учнів до організації змагання; заохочення за успіхи, ініціативу і вмілі дії.

Зі змаганням зв’язаний метод заохочення учнів за досягнуті успіхи. У педагогічній практиці накопичено багато способів використання заохочення з метою стимулювання суспільної активності дітей. Це винесення подяки, вручення грамот, преміювання походом у кіно, повідомлення по шкільному радіо, надання почесних обов’язків і відповідальних доручень і ін. Частіше варто використовувати нагородження жетонами (їх неважко виготовити з картону чи кольорового папера). Жетонами, наприклад, можна нагороджувати переможців конкурсів, активних учасників самодіяльності, клубних занять, кращих умільців, колекціонерів і т.д. У самих назвах жетонів повинна бути приваблива сторона. Наприклад, ”Майстер золоті руки”, Майбутній олімпієць. Дітям подобаються жартівливі призи і забавні сувеніри.

Рекомендується частіше заохочувати групи за дружну роботу і колективний успіх. Особливої уваги вимагають діти невпевнені у своїх силах, недотепні і соромливі. Їх треба заохочувати частіше, створювати для них ситуації, у яких вони переборювали б свою нерішучість, досягали успіхів і заслуговували схвалення і похвалу.

Висновки до розділу 1.Позакласна виховна робота має інші виміри педагогічних цінностей. Про шкільний урок говорять: ”провести урок”. Це природно і логічно. Так сказати про позаурочне заняття не можна. Його разом з дітьми треба прожити, чітко виявляючи свою людську позицію, свою гідність і честь, глибокий інтерес до особистості дитини, зосередженість на її духовному світі.Головна особливість позаурочного виховного процесу полягає в тому, що він будується на взаємній співтворчості педагогів і дітей, на їхній дружбі і духовній спільності, на визнанні самоцінності особистості дитини, на взаємодопомозі і взаємній зацікавленості у спільному успіхові і результаті діяльності.

Отже, позакласний виховний педагогічний процес не можна ототожнювати з навчальним. Перед ним не ставиться завдання опрацювати державний стандарт загальної освіти. Його логічно розглядати в руслі соціальної комунікації, як процес соціально-педагогічної взаємодії, в якій найважливішу роль відіграють феномени емпатії, атракції, рефлексивної саморегуляції тощо.


Розділ 2. Практичні засади позакласної виховної роботи та її значення в формуванні особистості молодшого школяра

2.1 Сучасний підхід до позакласної виховної роботи. Нові форми позакласної виховної роботи

В.А. Сухомлинський писав: «Я не один рік думав: у чому виражається найяскравіше результат виховання? Коли я маю моральне право сказати: мої зусилля принесли плоди? Життя переконало: перший і найбільш відчутний результат виховання виражається в тому, що людина стала думати про саму себе. Задумався над питанням: що в мені хорошого і що поганого? Найвитонченіші методи і прийоми виховання залишаються порожніми, якщо вони не приведуть до того, щоб людина подивилася на самого себе, задумалася над власною долею.»

Який же світогляд формує сьогоднішня школа? Багато вчителів чесно відповідають на це питання – ніяке. Але ж так не повинно бути. Людина росте, вона повинна відповісти собі на питання: що таке добре і що таке погано. Він поставлений перед необхідністю хоч в якомусь наближенні зрозуміти, що таке життя, як воно влаштоване і що їй в ньому робити. Якщо сьогоднішня школа залишить на якийсь час формування цілісного стійкого світогляду у дитині, вона просто зрадить його.

Школа позбулася сформованої мети і раціональної системи виховання, класне керівництво перетворилося на формальність. Спроба звести виховання до освіті суперечить всьому досвіду світової педагогіки.

В основі якостей особи завжди лежало відношення людини до іншого, до суспільства. Але щоб воно склалося, і закріпилося, відношення повинне довго функціонувати і тоді воно закріпиться як якість особи. Для цього потрібне спілкування, воно дає можливість одержати і пережити ширший досвід, засвоїти ціннісні відносини. Умовою спілкування повинно бути: свобода, рівноправ'я, незалежність учасників спілкування.

О.С. Газман в статті «Відповідальність школи за виховання дітей» пропонує ідеї, якими можна керуватися в сучасних умовах:

1. Виховання – це органічна части цілісного «утворення особи», воно здійснюється під впливом зовнішніх чинників соціалізації і внутрішніх процесів саморозвитку особи.

2. Процес виховання – це взаємодія дорослих і дітей (їх співпраця) з метою створення сприятливих умов для саморозвитку всіх суб'єктів.

3. «Реалізм цілей виховання» означає не всесторонній, а різносторонній розвиток особистості.

4. Базова культура особи служить підставою для розробки змісту виховання.

5. Ідея життєвого самовизначення особи вихованця стає основоположною для гуманістичної орієнтації педагога.

6. Участь дітей в позаурочній виховній роботі повинна бути добровільною.

7. Колективна творча діяльність – це сукупність завданя, методів, що забезпечують гуманістичну самоврядну спільність дітей і дорослих.

Школа завжди частина суспільства, в школі народжується завтрашній день країни. От чому доля школи – справ ане одного лише вузького круга фахівців з педагогіки.

Сім'я закладає фундамент особи, на школу падає головна праця по її будівництву, причому нерідко доводиться займатися і зміцненням і перебудовою самого фундаменту. Один з головних аспектів світогляду виховання – розвиток у людини здатності самостійно оцінювати соціальні явища. Ця здатність необхідна сучасній молоді і як передумова соціальної правильності її поведінки в обстановці ослаблення традиційних форм суспільного регулювання і контролю. Навіть істотно підвищити виховну віддачу навчання, школа не має права відмовлятися від виховання як первинної і масштабнішої мети, досягнення якої покликане підняти на нову якісну висоту відношення вчителя до учнів. Тому завдання вже початкової школи: починати виховання культури поведінки і мислення, шанобливого відношення до праці і старших.

Праця підлітків, направлення на організовуваний школою не єдиний спосіб залучити до трудової діяльності. Як показали соціологічні дослідження діти мало трудяться по будинку, і в цьому напрямі також необхідно працювати школі. Діти мало читають, більше дивляться телевізор, а це велика різниця. Важливе значення має така організація професійної орієнтації, яка багато б збільшила трудову віддачу кожного, підвищила б задоволеність працею, оскільки тільки праця людини, що знайшла себе, може стати творчим, принести їй пошану товаришів. Громадськість може сприяти виховній діяльності сім'ї і школи в різний напрямах. Цей розвиток неформальних контактів з підлітками, важливр в цьому випадку, щоб дорослі виступали перед дітьми в ролі зразків. В даний час, в період науково-технічної революції, оновлення суспільства, ефективно готувати молодь до життя може тільки школа що виховує. Хочеться закінчити словами ректора Рязанського Педагогічного університету Ліферова А.П.: «Щоб стати центром співтовариства (мікрорайону) школа сама повинна стати глобальним співтовариством, де внесок кожного в загальнусправу, де відносини учнів і батьків до учбового процесу не споживче, а конструктивне і творче. Розробка концепції школи від її загальної місії і портрета випускника, до розробки планів, програм і вимог до уроку, до оцінки результатів – процес тривалий і безперервний, оскільки вимоги життя і нові напрацювання вчителі вносять в нього свої корективи».

2.2 Розвиток творчої особистості у позашкільній виховній діяльності

Позакласна виховна діяльність спрямовані на виховання гармонійної особистості. Ця діяльність заснована на законах творчості, які передбачають залучення дітей до реальної співтворчості, інтелектуального діалогу, гармонізацію спілкування, успіх, можливість почуватися вільно. Позакласна діяльність сприяє розвитку незалежного мислення, розробці прийомів співтворчості й інтелектуальної напруги, передбачає експерементування дітей, ігри, гнучке й гармонійне поєднання індивідуальної, групової та колективної діяльності, самостійної та педагогічно скерованої.

Одна з особливостей позакласної діяльності як педагогічного процесу полягає в тому, що дитина не боїться отримати незадовільну оцінку. Спираючись на унікальність і неповторність кожної дитини, педагог має розвинути отримані знання, перетворити їх у соціальний досвід. Завдяки цьому запобігаються функціональний підхід до дитини, фрагментарність у вихованні, інтелектуальні перевантаження.

Педагогічний процес у позакласній діяльності сприяє формуванню у дітей почуття власної винятковості під час пошуків і створення творчих ідей. Діяльність педагога в цьому процесі має бути органічно пов'язана з діяльністю дітей, їх, настроєм і внутрішнім станом.

Ефективність педагогічного процесу в позашкільних закладах визначається появою таких психічних новоутворень, як:

- самостійна творча активність;

- уміння свідомо та корисно використовувати свій вільний час із метою гармонійного саморозвитку;

- підвищення особистісного статусу дитини в позашкільному колективі;

- більш широкий спектр нестандартного мислення;

- розкриття здібностей дитини.

Молодший шкільний вік – сенситивний період для розвитку спеціальних здібностей. Для дітей молодшого шкільного віку характерні активне ставлення до дійсності, що їх оточує, підвищена реактивність, готовність до дії. Однак молодощі школярі швидко втомлюються, а це викликає необхідність урізноманітнення видів діяльності та можливість їх зміни.

Дітям цього віку притаманні конкретність і образність мислення, емоційність, швидка зміна настрою. Недостатність життєвого досвіду й знань компенсується фантазією. Образність мислення, відсутність стереотипу, емоційність, естетичне ставлення до дійсності, що оточує, - ці якості притаманні всім молодшим школярам і свідчить про широкий рівень творчих здібностей вікової категорії у цілому.

Саме на цьому етапі починають виявлятися і спеціальні здібності: музичні, літературні, організаторські, здібності до художньо-театральної діяльності.

Специфіка дозвільної сфери обумовлена емоційною привабливістю для молодших школярів. У молодшому шкільному віці розкриваються також літературні здібності. Діти залюбки складають вірші, казки, оповідання. Літературні твори молодших школярів недосконалі за змістом і формою, проте вони мають велике значення для розвитку їхньої психіки в цілому. Л. Виготський вважав, що було б несправедливо і неправильно розглядати дитину як письменника. Її літературна творчість, необхідна перш за все для повного розгортання самого «автора».

На думку психологів Я. Коломенського, Е. Панька та інших, після 6 років у дітей розвиваються музичні здібності: ладове почуття (здібність емоційно відгукуватися на музику), тонко диференційоване сприйняття (слуховий компонент музики), високо розвинуте музично-ритмічне почуття (здатність переживати музику за допомогою рухів). Відчуття емоційної виразності і музичного ритму та здатність точно його відчувати, на думку Б. теплова, стають показником музичних здібностей. Дітей із музичними здібностями відрізняє вміння передавати ігрові образи, довільність рухів, ініціатива.

В 6-7 років зароджується здібність до художньо-театральної діяльності. Сюжетно-рольова гра, яку Л. Виготський назвав «дев'ятим валом дошкільного виховання», у молодших школярів гармонійно змінюється захопленням ляльковим театром, театром іграшок, інсценуванням казок, байок, віршів.

Більшість молодших школярів виявляє нахили до образотворчого мистецтва. Здібності у виді діяльності проявляються у так званій «гостроті бачення», у високому рівні уяви.

У цьому віці починають розвиватися організаційні та конструктивно-технічні здібності. Організаційні здібності виявляються й формуються в іграх дітей. Здібності до конструктивної діяльності – в умінні легко, у швидкому визначенні опорних деталей, вузлів, конструкцій, у вмінні вносити зміни в рішення конструктивно-технічних завдань. Найяскравіше ці здібності виявляються у спорудженні необхідних для гри конструкцій, експериментуванні з конструктором, використанні замість реальних предметів їх ігрових замінників.

Спеціальні здібності, для розвитку яких молодший шкільний вік найбільш сенситивний, можуть бути реалізовані в системі позашкільних закладів. Структура та зміст діяльності цих закладів мають великі педагогічні можливості для розвитку здібностей.

Більшість дітей цього віку люблять займатися такими видами творчості, як малювання, складання віршів, казок, спів, танці, ігри.

Аналіз сучасних засобів і форм позакласної діяльності для молодших школярів свідчить про те, що вони націлені перш за все на виявлення та розвиток лише спеціальних здібностей, які можливі лише тільки за наявності природних задатків. Це такі форми, як концерти, виставки. Однак у формуванні особистості, здатної до творчості, не менш важливим є питання розвитку загальних здібностей.

Головна особливість творчої особистості – потреба у творчості, яка стає життєвою необхідністю. Суттєвим для педагогіки є розуміння дитячої творчості як процесу засвоєння матеріальних і духовних цінностей, що накопичені людством. Саме за таких умов і формується якості творчої особистості. Орієнтація в якостях творчої особистості дає змогу своєчасно виявити творчі здібності, зосередити увагу на їх розвитку, застерегти їх від згасання.

Педагог І. Лернер довів, що практично всіх дітей можна навчити творчо мислити, особливо, якщо починати в молодшому шкільному віці. Він визначив прийоми нестандартного мислення, які водночас є також процесуальними рисами творчої особистості:

- самостійне перенесення знань і вмінь у нову ситуацію;

- бачення нової функції знайомого об'єкта;

- бачення нових проблем у знайомих ситуаціях;

- бачення структури об'єкта.

Якщо до цих рис додати ще й високий рівень творчої уяви, розумові здібності, розвинуту пам'ять, досконале мислення, точність рухів, то цей перелік і складатиме структуру загальних здібностей. Виявлення й розвиток загальних здібностей – актуальна проблема позакласної роботи, бо, по-перше, досить розвинуті загальні здібності сприяють розвитку спеціальних і дають змогу досягти значних успіхів у виконанні будь-якої діяльності; по-друге, розвиток загальних здібностей значно менше залежить від природних факторів – задатків, бо загальні здібності спираються на розумову діяльність. Отже, у всіх дітей з нормальним розумовим розвитком можна сформувати процесуальні риси творчої особистості


Висновки

Позашкільна діяльність сьогодні розглядається як важливий фактор найповнішого розкриття здібностей молодших школярів та розв'язання різноманітних освітніх проблем, створення цілісної системи пошуку та виховання творчо обдарованої особистості. Тобто, позашкільні заклади найдієвіше впливають на безперервне і свідоме духовне вдосконалення і самовизначення дітей.

Заняття в позашкільних закладах, будучи необов'язковими, природно добудовують незаповнені проміжки соціального становлення особистості. Свобода і можливість вибору улюблених занять у позашкільних закладах благотворно впливає на молодших школярів. При цьому організація діяльності дітей у формі дозвілля сприяє вільному спілкуванню у середовищі ровесників, з якими дитина вважає себе найтісніше пов'язаною і авторитет яких для неї безперечний. У той же час, переживання успіху викликає позитивне ставлення до творчої діяльності, сприяє набуттю певного життєвого досвіду, навичок самостійної діяльності і поведінки, тобто поступово здійснюється становлення тих властивостей і якостей, які є складовими творчої особистості.

Літературний брейн-ринг

Веселий ерудит

Раунд історичний

1. Серед правителів Київської Русі була одна жінка. Хто вона?

(Ольга, княгиня)

2. Кого з давньоруських князів народ називав “ Красне сонечко”?

(Володимира)

3. Назвіть острів на Дніпрі, де була Запорізька Січ?

(Хортиця)

4. Назвіть ім’я сестри Кия, Щека і Хорива?

(Либідь)

5. Хто заснував першу на Русі бібліотеку?

(Ярослав Мудрий)

6. Як у давні часи на Україні називали перевізників солі?

(Чумаки)

7. Як звали Київського князя, котрий загинув від укусу гадюки ?

(Олег)

8. Як у середні віки в Київський Русі називалося м. Стамбул?

(Царьград)

Раунд народознавчий

1. Назвіть рослину, що є поетичним символом України?

(Калина)

2. Як називається головна обрядова страва, яка готується на свят-вечір напередодні Різдва?

(Кутя)

3. Як називається зачіска запорожця?

(Оселедець)

4. Продовжіть українське народне прислів’я: “Мачухине серце, як зимове сонце...”

(Світить, а не гріє)

5. Як називаються українські обрядові пісні, якими зустрічають весну?

(веснянки)

6. Назвіть музичний інструмент, у супроводі якого виконували свої пісні кобзарі?

(бандура)

Літературний раунд

1. Назвіть літературного героя, ім’ям якого названий дитячий журнал?

(Барвінок)

2. Як звуть фею, котра боялася води і скільки років вона не вмивалася?

(Бастинда, 500 років)

3.З назви якої яхти збило 2 літери і назва змінилася зовсім?

(Беда- Победа)

4. Як зветься найкращий в світі засіб проти жара і який його рецепт?

(Карлсон)

Казковий раунд

1. Який герой казки дуже полюбляв взуття і як його за це прозвали?

(Кіт у чоботях)

2. Сама язиката жінка в українських казках?

(Язиката Феська)

3. Як звалася харчевня в казці А.Толстого “Золотий ключик?

(Три пескаря)

4. Казка, де всі герої фрукти та овочі?

(Пригоди Чиполіно)

5. За яку ціну купив дід козу в казці “Коза-дереза”?

(За три копи)

6. Герой української народної казки, якому у тяжку хвилину допомогло гусеня?

(Івасик-Телесик)

7. Хто автор казки “Рукавичка?

(Народ)


Раунд веселий

1. Який оселедець не можна з’їсти?

(козацький)

2. Яйце вариться в мішечку3 хвилини. Скільки потрібно хвилин, щоб зварити 6 яєць?

(3 хвилини)

3. Яка чайка не літає?

(козацька)

4. Яке поле не можна засіяти?

(магнітне)

5. Якого каменя немає в морі?

(сухого)

6.Доки заяць біжить у лісі?

(доки стане сил)

Раунд поетичний

1. Звідки ці рядки?

1.”І мене в сім’ї великій

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом”

Т.Г.Шевченко

2.”Рідна мова в рідній школі!

Що бринить нам чарівніше

Що нам ближче і миліше

І дорожче в час недолі?

О.Олесь

3.”Там, де гори і долини,

Де гуляє вітровій, -

Там цвіте краса країна

З дивним ім’ям Сльозолий “

(В.Симоненко, Цар Плаксій та Лоскотон)

4.”Чи хто правий, чи неправий,

Чи хто прийде сам, чи вдвох

Всіх приймає пан ласкавий

Тільки треба мовить: “Ох!”

(Леся Українка, Казка “Про Оха- Гародія”)

5.”Бачить Хлопчик: садять сад,

Він поміг кінчити ряд,

Вмить приніс відро води

І полив аж два ряди.”

(П.Воронько, “Помагай”)

6.”Ми спитали журавля:

-Де найкращая земля?-

Журавель відповідає:

-Краще рідної немає!”

(П.Воронько, “Облітав журавель”)


Висновок до розділу 2

Позакласна виховна робота має величезні можливості для прилучення дітей до формування особистості, ніж звичайні шкільні заняття. Величезна розмаїтість позаурочних виховних методик і прийомів дозволяє робити це найбільше всебічно. Обсяг цієї роботи не дозволяє розповісти про всі можливі позашкільні і позакласні заходи, присвячені вихованню в дітей особистісного розвитку. З урахуванням цих положень педагогічний колектив має розробити систему позакласної виховної роботи, а керівництво школи повинно надати методичну допомогу і здійснювати контроль за проведенням і якістю цієї роботи. Різносторонність її змісту, і суспільну спрямованість. Необхідно, щоб вона охоплювала етичне, естетичне, фізичне, трудове виховання.

Я б хотіла, працюючи в даній області, рухатися в тому напрямі, де мистецтво виховання базується на науково-теоретичному фундаменті, а нові методики і технології виховного процесу виростають із зерен соціально-педагогічної теоретичної думки.


Висновок

Основною проблемою ефективності позакласної роботи є класне керівництво, адже, саме від класного керівника залежить наскільки дітям буде цікава позакласна робота. Деякі діти навіть не змогли порозумітися з своїм класним керівником. І саме в класах, де у учнів немає контакту з куратором, вони вважають за непотрібне позакласну роботу і обтяжливою. Майже всі вчителі вважають, що інтереси учнів і вчителів повинні співпадати, але як видно з досліджень такого в школі немає. Інтереси не тільки не співпадають, а як вважають учні про ці самі інтереси вчителі не знають і природно не прагнуть їх задовольняти. Необхідно, щоб вчителі проводили анкетування з метою з'ясування їх інтересів. При обговоренні проблеми ефективності позакласної виховної роботи я визначила, що в більшості випадків вчителі не справляються з обов'язками вихователя-куратора. З цією метою необхідно для ефективнішої позакласної роботи, щоб питаннями виховної роботи займалася окрема людина – соціальний педагог. У цьому я бачу рішення проблеми недостатньої ефективності позакласної виховної роботи.

Аналізуючи свою роботу в школі по основних критеріях ефективності позакласної і загальношкільної роботи, що проводиться, я можу дати загальну характеристику ситуації тієї, що склалася в школі:

1. Отримання додаткових позапрограмових учбових знань. Індикатор: число учнів, відвідуючих факультативні заняття, число тих, що назвали нормою поведінки читання додаткової літератури. Школярі вважають, що знань, одержаних на уроці, не достатньо, а факультативи, на яких школярі могли б одержати додаткову інформацію, не вистачає. Додаткову літературу читають лише половина опитаних. Необхідно визначити основні напрями додаткових занять за допомогою анкетувань .

2. Заняття спортом, фізичне вдосконалення. Індикатор: число відвідуючих учнів різні секцій, число тих, що назвали основними цінностями життя здоров'я, число тих, що назвали нормою поведінки заняття спортом. Так само критерієм може виступати: число учнів тих, що займаються вранці зарядкою Більше половини опитаних в кожному з класів називає своїм хобі – спорт. Займаються ним діти в межах школи. Існують різні напрями спортивної підготовки, направлені на поглиблення спортивних інтересів у школярів. Поняття спорт і здоров'я для учнів взаємозв'язані, а здоров'я вони називають основною життєвістю цінністю. Необхідно вести пропаганду здорового способу життя у зв'язку з погіршенням стану навколишнього середовища, збільшенням числа підлітків з аморальною поведінкою(куріння, алкоголізм, наркоманія, токсикоманія і т. д.)

3. Заняття мистецтвом. Індикатор: число тих, що беруть участь в різних театральних постановках, КВК, святах, і т.п. В школі проводяться різні театральні постановки, КВК, свята, на яких діти можуть реалізувати свої можливості. Створення методик для виявлення обдарованих дітей (у області мистецтва), створення необхідних умов для подальшого розвитку.

4. Виконання соціальної ролі. Індикатор: число тих, що належать до різних громадських організацій, і що займаються суспільною діяльністю. Найбільшими організаціями за радянських часів були: жовтенята, піонери, комсомол. З моменту їх зникнення в школі нічого подібного немає. Необхідне створення подібних організацій, оскільки дитині необхідне спілкування з дітьми які мають схожі інтереси, цілі. Така організація дозволить дітям успішніше пройти процес соціалізації, навчиться «існувати» в соціумі.

5. Заняття в руслі вибраної професії. Індикатор: число тих, що навчаються в професійно-орієнтованих класах, число професійно-орієнтованих учнів. У школі створені спеціалізовані класи, які прикріплені безпосередньо до Вузів. Там учні одержують знання, що допомагають вступати до різних Вузів. Необхідна серйозна робота по професійній орієнтації. Повинна вестися серйозна робота по роз'ясненню переваг тієї або іншої професії, реальних можливостей при надходженню до різних учбових установ, і т.п.

6. Комфортність в школі. Індикатор: число тих, що відчувають себе «господарями школи». Учні з своїй більшості вважають, що їх основні права і свободи порушені. Вони не відчувають себе господарями школи. Необхідно виховати господаря території, дати їм більше свободи, особистої відповідальності за долю школи. Школяр не відчуває себе комфортно приходячи в школу.

Основними рекомендаціями можуть бути:

1. Створення в освітніх установах виховних систем, що знаходяться в руслі не тільки на гуманістичній, але і соціальної парадигм.

2. Гармонізація соціального поля життєдіяльності дитини, педагогічне освоєння середовища в радіусі дії освітньої установи.

3. Розгортання клубної і любительської діяльності, підтримка і створення нових молодіжних суспільних об'єднань, заохочення демократичних початків в управлінні, зокрема дитячому самоврядуванні.

6. Введення в школу програм, направлених на раннє професійне самовизначення молоді.

7. Посилення соціально захисної функції школи, підвищення ефективності заходів по охороні життя, фізичного, розумового і психічного здоров'я дітей засобами освіти в процесі соціально-педагогічної діяльності.

8. Розвиток мережі установ додаткової освіти, і також охорони здоров'я, соціального захисту, спорту, комітетів у справах молоді, що виконують соціальне замовлення по реалізації освітніх програм різного рівня.

При організації позакласної виховної роботи необхідно направити зусилля педагогічного колективу і керівництва:

1. Різносторонність її змісту, і суспільну спрямованість. Необхідно, щоб вона охоплювала етичне, естетичне, фізичне, трудове виховання.

2. Важливою стороною цієї роботи є використання її масових форм, як для виховання школярів, так і для розумної організації їх вільного часу.

3. Педагогічному колективу слід піклуватися, щоб позакласна робота охоплювала всіх учнів.

4. Позакласна робота повинна сприяти розвитку суспільних інтересів, активності і самостійності учнів.


Список використаної літератури

1. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. – К., 1997.

2. Коротов В.М. Общая методика учебно-воспитательного процеса. – М., 1983.

3. Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Сергійчук З.О. Основи національного виховання. Умань, 1993.

4. Концепція позакласної виховної роботи в загально-освітній школі – К., 1991.

5. Методика воспитательной работы (Под ред. Л.И. Рувинского). – М., 1989.

6. Новое в воспитательной работе школы (Сост. Н.Е. Шуркова, В.Н. Шногрева.) – М., 1991.

7. Педагогика (Под ред. П.И. Пидкасистого.) – М., 1995.

8. Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання. Івано-Франківськ, 1996.

9. Галузинський В.М. Педагогіка. Київ., “Вища школа” 1995 р.

10. Калечиц Т.Н. Внеклассная и внешкольная работа с учащимися. Москва., Просвещение, 1980 р.

11. Соя М. М., Я.В. Луцький. Виховна робота в дитячих оздоровчих закладах. Івано-Франківськ, 1995 р.

12. Молодь і дозвілля. Київ, 1996 р.

13. Бех І.Д., Радул В. Педагогічна культура і розвиток соціальної зрілості особисті вчителя Наукові записки. Випуск 32. Ч.1. Серія «Педагогічні науки». – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2001.

14. Білоусова В.О. Теорія і методика гуманізації відносин старшокласників у позаурочній діяльності загальноосвітньої школи: Монографія. – К.: ІЗМН, 1997.

15. Вульфов Б.З., Поташник М.М. Организатор внеклассной и внешкольной воспитательной работы. – К.: Рад. школа, 1984.

16. Життєва компетентність особистості: Науково-методичний посібник / За ред. Л.В.Сохань, І.Г.Єрмакова та ін. – К.: Богдана, 2003.

17. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1997.

18. Психологія і педагогіка життєтворчості: Навч.-метод. посібник / Ред. В.М.Доніна та ін. – К.: Освіта, 1996.

19. Семашко А.Н. Система и принципы эстетического воспитания студенчества Эстетическое воспитание студентов Под ред. М.Ф.Овсянникова. – М.: Просвещение, 1980.

20. Сухомлинский В.А. Методика воспитания коллектива. – М.Просвещение, 1981.

21. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. – М. 2000.