Катарсісне виховання та його значення у формуванні емоційно-інтелектуального розвитку дітей

Сутність та основний зміст ноосферної концепції, її розповсюдженість в сучасному українському суспільстві. Етапи формування даної концепції, її найістотніші характеристики. Наслідки культурно-історичного зближення людства на основі ноосферних цінностей.

ноосферний концепція цінність зближення

Сьогодні українське суспільство виробляє національну парадигму виховання, нову систему світоглядних цінностей та ідеалів, яка духовно об'єднала б усіх громадян, спонукала б до активної розбудови незалежної держави.

Серед широкого розмаїття культурологічних і педагогічних ідей привертає увагу ноосферна концепція видатного українського вченого – академіка В. Вернадського. На думку багатьох науковців, системні положення ноосферного вчення можуть стати загальною основою нової педагогічної парадигми, побудованої на принципах соціального миру, злагоди, співробітництва, духовної толерантності й світоглядного плюралізму.

Ноосфера – це ідеальний стан розвитку людської цивілізації, який характеризується високою культурою життя, праці, пізнання, творчості й спілкування всіх членів світового співтовариства. Мета ноосферної цивілізації – гармонізація стосунків людства, природи і космосу, її розбудова спирається на інтеграцію законів живої й неживої матерії, суспільства й людської свідомості. Ноосфера служить людству «мірилом його уявлень про справедливість».

В. Вернадський виділив найістотніші характеристики ноосферної цивілізації:

1. формування глобальної ноосферної свідомості, почуття єдності й цінності всього живого на планеті, утворення гуманістичного морально-психологічного клімату в суспільстві, що унеможливлює політичні, воєнні та інші конфлікти;

2. поширення ідеології єдності людства як сім'ї народів, рівності прав усіх людей незалежно від расової, національної, соціальної, культурної належності;

3. встановлення тісних взаємозв'язків між членами світового співтовариства в економічній, політичній, духовній сферах; інтернаціоналізація науки й культури; розвиток засобів передачі інформації й спілкування; вільний обмін матеріальними й духовними цінностями;

4. створення екологічно здорового середовища; зростання добробуту людей; зниження залежності людства від природних джерел сировини, енергії, продовольства; подолання голоду, хвороб, бідності тощо;

5. контроль широких народних мас за діяльністю держав та урядів, за розвитком усіх соціальних процесів в інтересах переважної більшості населення планети.

Таким чином, ноосфера є одночасно і метою, і засобом гуманістичного становлення суспільства й усебічного розвитку людської особистості. Формування ноосферного світосприйняття, світорозуміння й світоставлення, перетворення їх на повсякденну норму соціальної поведінки – головний зміст формування духовної культури, яка є найвищим проявом еволюції біосфери, її закономірною функцією, а люди – «культурними згущеннями» на поверхні планети, головною геологічною та історичною силою. Ставлення людства до Природи як до тіла матері повинно бути не тільки науково-світоглядним, а й морально-етичним принципом.

Катарсична педагогіка передбачає цілеспрямоване, послідовне моделювання ефекту катарсису в навчально-виховному процесі, створення педагогічних технологій на регулюванні контрастних духовних станів особистості, на зіставленні різних світоглядних позицій, моральних принципів, емоційних переживань тощо. Катарсичні стани спрямовують свідомість, почуття та поведінку дитини наслідувати високі, соціальне значущі духовно-культурні орієнтації.

Виховний катарсис виник і ввійшов у соціальну практику разом з початком історії людства. Катарсичний характер мали первісні ініціації, релігійні обряди і свята, ворожіння і цілительства, усна народна творчість, дитячі ігри, спортивні змагання тощо.

Катарсис є синтетичним, багатостороннім явищем, що включає фізіологічні, психічні, моральні, інтелектуальні чинники, а тому здійснює цілісний вплив на цілісний світ людини. Він виступає загальним механізмом духовної культури, що позначається на розвитку макросоціальних суб'єктів, наприклад нації, знижуючи чи підвищуючи рівень їхніх адаптаційних та креативних можливостей. Занепад духовної культури суспільства або особи – це результат розбалансування катарсичного механізму.

Потреба і здатність суб'єкта до катарсису, засвоєння різноманітних видів катарсичної діяльності й багатство її змісту – інтегративний показник і критерій розвитку духовної культури. Катарсична діяльність створила «людину духовну», сформувала її як суб'єкта власного життя та історичного процесу. Історія людської культури – це послідовне збагачення змісту й засобів катарсичної діяльності: від її психофізіологічного рівня до рівня духовного, від насолоди біологічним комфортом (їжа, статевий акт, безпека) до задоволення результатами праці, соціальної комунікації, художньої творчості тощо.

Наслідком культурно-історичного зближення людства на основі ноосферних цінностей стало створення духовного простору, який відтворюється суспільством через систему освіти й виховання за умови збереження певних расових і національних особливостей, станових, професійних, вікових та інших відмінностей. Масштабні соціологічні дослідження молоді виявили на глибинному рівні її свідомості стійку структуру образу світу. Ця структура включає три міри виявленості:

1) загальнолюдських цінностей добра (любов, молодість, щастя, спілкування тощо);

2) загрозливої сили – зла;

3) самотності, безнадії, слабкості, тобто смерті. Більшість молодих людей різних національностей, культурних і релігійних орієнтацій, статі тощо однаково розуміє значення вказаних вище категорій.

Духовно-культурна семантика свідомості сучасної людини розкривається формулою: «Ми всі бажаємо добра, ми всі стережемося зла, ми всі намагаємося уникнути передчасної смерті». Отже, єдиний духовний простір людського співтовариства обмежений трьома вісями цінностей (добро, зло, смерть), а його історична еволюція розгорталася саме навколо них. Звідси випливає висновок: система виховання духовної культури національної молоді має будуватися на основі єдиної системи загальнолюдських цінностей і формувати адекватне розуміння і ставлення до добра, зла, смерті. Всі можливі варіації духовної семантики є похідними, додатковими до цих системоутворюючих домінант.

Сучасну духовну кризу в українському суспільстві можна схарактеризувати як антикатарсис, тобто втрату багатьма соціальними суб'єктами потреби і здатності до духовного очищення й піднесення [2].

Динаміку розвитку антикатарсичної духовності можна зобразити так: спочатку в суспільстві встановлюється атмосфера морально-психічної втоми, життєвої апатії, байдужості до долі країни та власної особи; потім вона змінюється на взаємну підозру, недовіру й, нарешті, наростання агресивності, вищий прояв якої – громадянська війна або міжнародний конфлікт. У період антикатар-сису починають зникати колективістські й гуманістичні настанови свідомості, спостерігається відхід від конструктивної суспільно-політичної й духовно-культурної діяльності, виникає індиферентне ставлення суб'єкта до ідентифікації з суспільним або національним цілим, поширюється егоїстична і споживацька мораль, абсолютизується перевага матеріального над духовним тощо. Культура стрімко криміналізується й люмпенізується: у ній домінують світогляд, ціннісні орієнтації, спосіб життя й форми поведінки злочинних елементів і представників «суспільного дна». Таким чином, розвивається соціальна паракультура. Вона послідовно витісняє традиційну культуру народу, яка набуває маргінального становища й майже щезає з широкого соціального вжитку. Світова історія свідчить: суспільство, що вступило в період антикатарсису, ще не загинуло, але якщо воно не усвідомить загрози й не змінить ситуації на ліпше – воно приречене.

Духовний антикатарсис ще можна зупинити. Для цього є багато засобів. Один з них – повернення загальнолюдських цінностей, гуманістичних норм життя й діяльності. Дальше розроблення й широке впровадження катарсичної педагогіки на ноосферній основі сприятиме збереженню і зміцненню духовного здоров'я нашої молоді.

Відомо, якими безмежними є найрізноманітніші почуття, емоції та настрої, задуми й ідеї, поняття, образи, фантазії, ідеали, цінності й теорії кожної людини. Це – її внутрішній, або духовний, світ, і пізнання його не менш важливе, ніж пізнання навколишньої дійсності.

Звернення до катарсису з точки зору педагогіки не є його імітацією в класичному розумінні, а швидше інтерпретацією педагогічного перекладу основних особливостей і функцій, що в своїй основі сприяє розв'язанню педагогічних завдань. Катарсис, або очищення, – важливий засіб розвитку духовності, зорієнтований на емоційний досвід особистості. Відповідно до античної естетики він не є явищем виключно естетичним, а відноситься і до моралі, і до інтелекту, і до психології – до всього, що стосується людини. Підліток через переживання тих чи інших естетичних і моральних почуттів сам відкриває в собі раніше невідомі йому духовні можливості, завдяки чому вдосконалюється його внутрішній світ, формуються нові відносини, здійснюються моральні дії. Як вважали гуманісти доби Відродження, це свого роду «відкриття людини» в самій собі, в новому змісті

Катарсис у педагогіці – це певною мірою відродження античних традицій навчання і виховання засобами музичного мистецтва. До речі, первинне значення слова «музика» – мистецтво, що служить вихованню душі.

Музичний катарсис вбирає в себе безліч типів і видів впливу: психологічний і фізіологічний стани, моральні й естетичні почуття, а також магічну дію.

Стародавні греки вважали музику найбільш близькою психологічному життю, оскільки вона передає рух. Чому музика, а не інші види мистецтва, наприклад, живопис або скульптура? Тому що вона є найефективнішим засобом впливу на психіку і моральність людини. Аристотель з приводу цього писав: «Адже навіть і без слів мелодія все одно має естетичні властивості. І це тому, що тільки вона містить рух… Рухи ці діяльні, а дії – суть знаків етичних властивостей» (А.Ф. Лосев пояснював: «Змінюючи характер руху, що міститься в музичних звуках, використовуючи різні мелодії, інструменти, ритми і лади, можна створювати різноманітний настрій людської психіки і таким чином впливати на виховання характеру»

Найважливішим у використанні феноменальних можливостей катарсису є змога досягти стану гармонійної злагоди, душевної рівноваги. Афекти дуже впливають на психіку і порушують таку рівновагу, викликають різного роду спотворення в оцінці, ставленні до людини взагалі і до самого себе зокрема, позбавляючи об'єктивної основи мислення. Домінуючу роль у сприйнятті музики та її образів відіграє теорія катарсичної функції мистецтва, яка є основним процесом і має особистісний характер, повернення кожного до свого «Я» (інтроспекція).

Платон розглядав музичний катарсис як «морально-життєве тренування», причому естетичного характеру, що настроює людську психіку на ту чи іншу поведінку. «Естетично вихована людина, вважав він, дуже гостро відчуває всіляке упущення, погану якість роботи і все те, що взагалі погано за своєю природою…».

В основі катарсису завжди лежить співвідношення двох шкал оцінювальних критеріїв – художньо-естетичних і моральних. Психологічний механізм його був грунтовно досліджений Л.С. Виготським у праці «Психологія мистецтв». Мистецтво, вважав він, завжди несе в собі оптимістичні почуття. Біль і хвилювання, якщо вони викликані творами мистецтва, – це дещо більше, ніж звичайні біль і хвилювання. Сприймання мистецтва – теж творчість. Недостатньо просто щиро переживати ті почуття, які оволоділи автором, розібратися в структурі твору – необхідно творчо подолати своє власне почуття, знайти катарсис його, і лише тоді дія мистецтва виявляється повністю. Стверджуючи, що психологічний аналіз переживань читача є безплідним, Л.С. Виготський розглядав художній твір як систему подразників, свідомо і планомірно організованих у такий спосіб, щоб викликати естетичну реакцію. Аналізуючи структуру подразників, можна відтворити структуру реакції. Розглядаючи випереджаючий характер сприймання складних об'єктів як мистецтво, учений підкреслював, що воно є організацією нашої поведінки в майбутньому.

Важливим прийомом, за допомогою якого художник досягає катарсичного афекту, є знищення змісту формою. На прикладах «Гамлета» В. Шекспіра, «Євгенія Онєгіна» О. Пушкіна, оповідання І. Буніна «Легке дихання». Л.С. Виготський показав, як за допомогою виразних засобів – композиції, розвитку сюжету, авторських відступів, зіставлення та інших прийомів художник досягає того, що після спілкування з його твором читачі відчувають незвичайне душевне просвітлення. Це є катарсис естетичної реакції.

Якщо переповісти прозаїчною мовою зміст популярних романсів і пісень, вони не викличуть нічого, крім смутку і печалі, адже йдеться в них переважно про розлуку, ревнощі тощо. Проте переживання, виражені в поетичних творах, мовою музики, голосом співака, створюють високий настрій, завдяки чому виникає відчуття прояснення. Твір, осягнений через співафект, через співчуття, породжує катарсис, який дає новий імпульс осмислення свого «Я». Таким чином, катарсис позбавляє негативних хвилювань, що є суттю мистецтва, і робить його біологічно необхідним для духовного вдосконалення особистості.

Особливості катарсичного впливу дають змогу видозмінювати педагогічний підхід до кожного учня, враховуючи риси характеру, темперамент. Тобто відбувається орієнтація на індивідуальні можливості дитини.

Поряд з катарсисом має місце музична рефлексія як компонент навчально-виховного процесу, що включає діяльність учня, його мислення, почуття, оцінювання вчинків, життєвий вибір. І під час сприймання музичного твору рефлексія передбачає поглиблений шлях пізнання своїх почуттів, моральних і духовних властивостей.

Пізнати себе в музиці означає уміти відчути свої почуття через музичні образи, мелодію і звук. Такий процесне суто естетичне споглядання, тому що співчуття – це життя в образі (емпатія). Це такий органічний процес, в якому поєднуються складні моральні відношення. А його закономірність проявляється через художній образ та моральний світ автора (М. Бахтін).

Феноменом морального ставлення автора є душа, – саме вона знаходить своє втілення в моральній ідеї твору. Душа для автора стає не просто його внутрішнім станом, а й інструментом освоєння і осягнення людського світу, життя, у власне людській якості.

Музика впливає на учнів як позитивно, так і негативно. Ця сила може бути спрямована на вдосконалення особистості, розвиток самопізнання й самовиховання. І.Д. Бех зазначає: «Самопізнання здійснюється не заради пошуку чистої істини, а для самовиховання, тобто формування у себе певних якостей у відповідності із суспільно значущою особистісною програмою. У визначенні самовиховання – це певний тип ставлення, дій щодо самого себе і власного майбутнього з точки зору відповідності певним моральним нормам»

Ототожнюючи себе з музичним образом, можна виявити спільні почуття, викликані звуковою інтонацією, впізнаючи в них власний світ переживань, порівнюючи себе з ним. І в залежності від життєвого досвіду кожна людина, слухаючи один і той же твір, майже по-різному може зрозуміти і оцінити його, відчуваючи різні образи. Але музика не тільки дає можливість пізнати себе, а й відчути і пізнати світ іншої людини, де звук має духовну субстанцію, а в центрі його перебуває композиторське «Я». У процесі такого сприймання формується особисте ставлення до твору і засвоюється важливий компонент самовдосконалення через подолання суперечності й конфлікту, досягнення морально-психологічної та духовної рівноваги із соціальним середовищем і власним «Я».

Але високе музичне мистецтво з його багатством жанрів не тільки допомагає краще зрозуміти себе і свій час, а й повертає нас у минуле, дає змогу уявити майбутнє, відкриває простір мріям про духовну досконалість людини. І щоб відбувалося ототожнення суб'єкта з тією чи іншою особистісною цінністю, музика мусить викликати в даний момент почуття найбільшої повноти життя, бути емоційно неперевершеною і глибокою. За такого ототожнення підліток переживає себе і говорить про себе переважно в рамках своїх життєвих цінностей, вважаючи їх одним із найближчих компонентів своєї особистості. Він радіє за свій моральний здобуток і прагне в подальшому його використовувати. Таке тривале ототожнення музики з особистими цінностями призводить врешті-решт до гармонізації в житті, зняття чи значного пом'якшення кризових явищ (І. Бех).

Запровадження катарсису в педагогічну практику змінює не тільки зміст, а й методи, форми проведення педагогічної роботи. Суттєва природа вбирає в себе динамічну систему механізмів впливу, за допомогою яких можна внести зміни, нестандартні, оригінальні форми і методи в технологію педагогічної роботи.

Використання психологічного прийому «Дзеркало» дає можливість навчити учнів сприймати світ опоетизовано, тобто розуміти кожне переживання через вираження в звуках. Такий прийом дозволяє учням аналізувати музичні твори як спроектовану картину на численні образи, в яких міститься частина людської психології та людської долі. І таким чином учні мають можливість розібратись у проблематичності особистого життя.

Роль учителя полягає в тому, щоб спрямувати думки підлітків і допомогти їм зрозуміти себе, смисл своїх поривань, почуттів, водночас розуміючи іншу людину.

Учням було запропоновано музичні, літературні та художні твори М. Чюрльоніса на тему моря: «Море» (художня картина), «Соната моря» (музичний твір), «Могутнє море…» (оповідання).

Після ознайомлення з творами учням пропонувалися такі завдання.

Завдання №1.

Ототожнюючи образи природи (моря і вітру), дайте свою інтерпретацію творів у такому зіставленні: велич – убогість, одухотвореність – бездушність, напружене життя – заціпеніння, життя – смерть.,

Завдання №2.

Уявіть музику як «дзеркало» і розкрийте свої індивідуальні особливості:

- Який вигляд твого обличчя?

- Який настрій криється за ним?

- Що несе людям твій погляд?

- Чи почуваєш ти себе щасливим?

Завдання №3.

Уважно подивіться на себе очима мудрої людини так, щоб від цього погляду нічого не зникло:

- Яким зараз собі здаєтесь і яким є насправді?

- Зверніться до глибини своєї душі і подивіться на неї (у свої вічі).

Завдання №4.

Через палітру почуттів відчуйте свою душу такою, якою вона є:

- На що націлені ваші внутрішні сили?

- Чого ви боїтеся в житті?

- Що вас найбільше радує?

- Що вас гнітить?

- Які у вас є негативні якості й звички?

- Чого вам хочеться позбутися?

- Якою людиною хочете стати?

Процес сприймання музики – це завжди своєрідний діалог композитора з слухачем або слухача з самим собою. В даному випадку музика організовує певний емоційний настрій, який повинен допомогти підлітку зрозуміти різні аспекти свого ставлення до життя. Музичні твори – повільні частини концертів В. Моцарта, Г. Генделя, Ф. Шопена, П. Чайковського, Е. Гріга дають можливість відчути себе такими, якими вам хочеться бути.

Завдання: Уявіть собі, що ніби-то жива душа композитора в музиці вступає в діалог з вашою душею. Яким Чином емоційний досвід минулих поколінь передається вам?

Учням також надається.можливість виконати творчу роботу із «Самоспостереження»:

- Коли ви відчули піднесення своєї душі й ваші очі засвітились по-іншому – весело і доброзичливо? Запам'ятайте цю мить.

- Знайдіть у глибині вашої душі свої найкращі душевні сили і почуття і подивіться, коли змінюється і світлішає ваше обличчя.

- За яких обставин ви почуваєте у своїй душі зміни на краще?

- Спробуйте запам'ятати стан і вираз вашого обличчя, яке засвітилось внутрішнім світом, і ви відчули себе благородною і красивою людиною.

- Усміхніться своєму відображенню і запам'ятайте цю усмішку, і цей прекрасний образ, який ви створили самі собі. Вам нічого не може в житті зашкодити бути таким, яким ви зараз є.

- Весь ваш образ гармонує з цією прекрасною музикою, яку ви зараз слухаєте.

- Спробуйте і надалі бути внутрішньо схожим на образ тієї людини, яку ви зараз створили.

- Кожна зустріч з музичним твором повинна змінювати вас як людину. І через усе заподіяне у вашому житті до вас проб'ється промінь ваших найкращих духовних якостей.

Ви повинні жити життям, яке приносить вам задоволення. Чим краще ви пізнаєте себе, тим легше вам цього буде досягти.

Дослідження показують, що вплив музики на підлітків залежить не тільки від змісту твору, а й психічних особливостей слухача, його музичного досвіду.

«Гарними» слухачами, тобто любителями музики, нерідко виявляються ті, у кого в особистому житті трапляються конфлікти. Вони завжди звертаються до музики, вважаючи її посередником, за допомогою якого можуть подолати свої афективні асоціації, пов'язані з особистими переживаннями.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ