Реферат на тему:
Особистісно орієнтоване викладання зарубіжної літератури
Виконала студентка групи АВ-42
Панчишин Христина
Особистісно орієнтоване викладання зарубіжної літератури - важливий фактор виховання самостійності учнів, активізації пізнавальної діяльності, формування активної життєвої позиції. Такий спосіб викладання має свою певну методичну мету, яка полягає у формуванні творчої особистості із глибоким нестандартним критичним мисленням, особистості, яка може зробити правильний вибір у житті; працювати над педагогікою співробітництва.
Девіз такого виду навчання: " Навчання - це вміло організована під керівництвом вчителя самоосвіта учнів." Видами такої роботи можуть бути, зокрема, інформаційний, дослідницький, творчий, художній. За змістом – це значною мірою міжпредметні (історія, українська література, інформатика) . Спосіб виконання такого виду роботи - індивідуальний.
Поетапність у роботі: визначення теми, мети; збір інформації, проведення консультацій; виконання завдання; опис, оформлення роботи; захист завдання; оцінка результатів.
Найбільш значима роль учителя під час визначення мети, завдань роботи, підбору літератури та при аналізі виконаної роботи, з'ясуванні причин успіхів та невдач.
Цей метод дає можливість учням активно оволодівати знаннями, розвивати творчі здібності учнів. Знаходячись в полі величезної інформації радіо, телебачення, комп'ютерних мереж, учні можуть самостійно добирати та оцінювати одержувану інформацію. Використовуючи цей матеріал на уроці, викладач робить його надбанням усіх учнів. Особистісно орієнтоване навчання формує творчу особистість із глибоким критичним мисленням, особистість, яка може зробити правильний вибір у житті; виховує порядність, чуйність, безкорисливість, любов до Батьківщини.
Результати застосування особистісно-орієнтованого навчання:
1 . Поглиблене вивчення теми.
2. Виключає небажане зубріння.
3. Учні можуть відстоювати свою точку зору, не боятися виступати перед аудиторією.
4.Учні мають ґрунтовні відповіді під час тематичної атестації.
5.Виявлення знань і умінь на конкурсах.
Ефективність використання особистісно орієнтованого навчання
Ця методика дає можливість учням більше й глибше вивчити тему, значно розширити загальний кругозір, навчає спілкуванню, умінню самостійно знаходити й вибирати необхідний матеріал, рахуватися з чужою думкою, відстоювати власні погляди, розвивати індивідуальні таланти та здібності, інтерес до читання.
Труднощі у застосуванні методу
1. Недостатня самостійність учнів знижує ефективність роботи над завданням.
2. Перевантаження учнів у процесі навчання ускладнює роботу над завданням.
3. Повільне впровадження комп'ютерних технологій.
4. Недостатнє забезпечення міських бібліотек навчальними підручниками та посібниками.
5. Побоювання учнів отримати погану оцінку внаслідок неправильної відповіді.
Необхідно створювати на кожному уроці атмосферу співробітництва учнів та викладача.
На сучасному етапі викладання зарубіжної літератури вимагає від викладача тісного спілкування з учнями, бо основним напрямком виховання є формування активної особистості. Вона має самостійно діяти, приймати рішення, пристосовуватися до нових умов життя; творчо мислити, грамотно працювати з інформацією, вміти адекватно реагувати на життєві виклики, самостійно працювати над розвитком власного інтелекту.
Для того, щоб сформувати таку особистість, на кожному уроці стосунки викладача і учнів мають бути гуманними. Здібні і нездібні учні завжди в рівних умовах у того викладача, який дбає про те, щоб розвивати в учнів бажання висловлювати своє ставлення до того чи іншого явища, події, образу.
Процес навчання – не автоматичне вкладання навчального матеріалу у свідомість учня. Він потребує, на мій погляд, напруженої розумової роботи учня та його власної активної участі у цьому процесі. Активність учнів виявляється при використанні методу особистісно орієнтованого навчання.
Понад 2400 років тому Конфуцій писав: "Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу, я пам’ятаю. Те, що роблю, я розумію."
Стосовно уроків цей вислів можна перефразувати так:
"Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу й чую, я трохи пам’ятаю. Те, що я чую, бачу й обговорюю – Я починаю розуміти. Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю – Я набуваю знань і навичок. Коли я передаю знання іншим, Я стаю майстром."
Ці вимоги лежать в основі методу, де учні самостійно шукають і готують різноманітні дослідження.
Дослідницький спосіб пізнання відповідає природі мислення людини. Першим цю закономірність виявив давньогрецький філософ Сократ. Пізніше ідею дослідження підтримав відомий лікар і педагог М. Пирогов. Для сучасників дуже важливим є визначення К. Ушинського, який вважав, що навчання мусить завжди надавати учню можливість діяльності, відповідно його вмінням.
Метод особистісно-орієнтованого навчання:
спонукає учнів формувати наявність в них ідеї і уявлення;
зіштовхує учнів з явищами і процесами, що суперечать існуючим уявленням;
стимулює висунення альтернативних припущень і здогадів;
надає можливість досліджувати свої припущення в процесі дискусійного обговорення;
створює умови для застосування нових уявлень;
збагачує значення учнів про кращі світові зразки літератури і мистецтва;
розвиває творчу уяву; ¨ розвиває зв’язне мовлення.
Значення досвіду з використання особистісно орієнтованої методики полягає у створенні умов для постійної активної взаємодії всіх учасників навчально-виховного процесу, де учень і викладач є рівноправними суб’єктами навчання, співтворцями уроку.
Сьогодні треба використати так багатий духовний потенціал світової літератури, щоб захисти юнацтво від розбещувального впливу масової культури й літератури.
Переглянувши останні наукові дослідження у даній сфері, я прийшла до висновку, що учень не пасивна фігура в навчанні. Він активна складова педагогічного процесу. Однак таким він не є сам по собі, а завдяки цілеспрямованій діяльності викладача, який постійно ставить учня в ситуацію дослідника. Ідея дослідження, самостійного осягнення істини виникла ще за часів античності. Метод евристичної бесіди, заснований Сократом, побудований на дотепних запитаннях, які збуджують думку і пропонують шляхи розв'язання певної проблеми.
Погоджуюсь із твердженням Є. Пасічника, що "найсприятливішим грунтом для зрушення у розумовому розвитку учнів є такі навчальні ситуації, коли учні виступають з позиції дослідників, коли перед ними виникає певна проблема, щогрунтується на певних суперечностях і допускає різні шляхи її розв'язання, тобто коли істина народжується в пошуку".
Тому у педагогічній практиці вважаю основним - метод особстісно орієнтованого навчання.
Перш за все, потрібно тримати в полі зору кожного учня для того, щоб зрозуміти його, вивчити. Відповідно до цього, збагачувати свої знання про мотиви поведінки кожного учня на уроці. Всі ситуації, які виникають на уроці (комусь себе фізично недобре почуває, в когось виник рвотний рефлекс , хтось засмучений) викладач мусить не пропустити і, поєднуючи розумну вимогливість зі співчуттям, допомогти учню в такий момент. Нерозуміння дитячої беззахисності, невміння відчувати її серцем – одна з причин втрати викладачем влади над учнем.
Найголовнішою умовою особистісно орієнтованого спілкування викладача з учнями є вміння володіти словом, вміти сказати так, щоб у кожному слові вихованці відчули його волю, культуру, особистість. При особистісно орієнтованому спілкуванні викладач всі етапи уроку визначає через діалог з класом. Викладач вміло зацікавлює учнів, розбуджує у них творчу активність, заохочує особистісне ставлення учнів до виконуваної роботи. Якщо виникає непорозуміння з учнями, то викладач шукає причину в своїх діях. Мета особистісно орієнтованого спілкування –досягти спільності поглядів, оцінок учня і викладача. Практика підказує, що таке взаєморозуміння – це найкоротший шлях до ділового співробітництва викладача і учнів у різних конкретних навчальних справах. Співпраця з учнями – запорука успішного викладання зарубіжної літератури.
До уроків зарубіжної літератури можна визначити на сучасному етапі такі вимоги:
1. Весь навчальний матеріал мусить бути персоналізований.
2. Викладач повинен знайти такі форми і способи організації уроку, які б апелювали до власного досвіду учня, активізували його емоційну, інтелектуальну сфери, підключаючи його до процесу пізнання.
3. Учень на уроці відчуває власну причетність до всього, що на ньому відбувається, а навчальний матеріал він зміг би прилучити до власного почуттєвого досвіду.
4. Рівноправні стосунки на уроці.
5. Дружелюбна обстановка і взаємоповага, взаємозацікавлення сторін.
Основні принципи особистісно орієнтованого навчання:
1. Знання, які одержує учень з літератури, мають підпорядковане значення: вони повинні допомагати йому брати безпосередню участь у формуванні себе як творчої особистості, збагаченні власної духовності.
2. Особистість учня – центр навчального процесу, він співтворець уроку.
3. Викладач – передумова формування виховання, він спільник учня в пізнавальній меті.
4. Учень має право на особистісний шлях розвитку, викладач лише допомагає йому саморозвиватися і самореалізовуватися.
5. Постать педагога – найголовніша при такому навчанні. Поступово він передає свою індивідуальність вихованцеві. Там, де відбувається така передача, і є особистісно орієнтоване навчання. Викладач і учень об’єднані пізнавальним інтересом, вони прагнуть нових знань, які служать їм матеріалом для побудови свого Я, своєї особистості.
Практична діяльність починається зі спілкування викладача і учня, читання твору, визначення рівня учня, а потім використання різних методів і прийомів навчання.