регистрация /  вход

Особливості організації роботи педагога-дефектолога з батьками дитини з порушеннями психофізичного розвитку (стр. 1 из 4)

Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний педагогічний університет

імені В.Г. Короленка

Особливості організації роботи педагога-дефектолога з батьками дитини з порушеннями психофізичного розвитку

Реферат підготувала

студентка V-го курсу групи Дф-51

психолого-педагогічного факультету

Рой Яна Володимирівна

Полтава - 2011

План

Вступ

Соціальні проблеми конфліктів у системі "діти - батьки"

Перспективний план роботи з батьками

Роль психологічного клімату у формуванні особистості дитини

Психолого-педагогічна допомога батькам в організації гуманних відносин з дітьми

Конспект лекції-бесіди з батьками, які виховують дитину з обмеженими психофізичними можливостями

Умови успішного виховання дитини в сім’ї

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

У педагогіці і психології існують "постійні проблеми", навколо яких точаться дискусії. Однією з них є проблема спілкування батьків і дітей у сім'ї. У наш час вона набула великого значення, тому що дуже багато батьків і дітей не в змозі знайти спільну мову один з одним.

Відомо, що сім'я - це головний осередок розвитку і формування людини як повноцінної і неповторної особистості. Кожна сім'я є "інтимною" соціальною групою, життя в ній має свою специфіку, адже люди, які її створюють - неповторні. Головне, що відрізняє сім'ї, це та атмосфера, яка панує в родині й відбиває розуміння батьками своїх подружніх ролей, а також ролей вихователів власних дітей. Саме спосіб сімейного виховання зумовлює зміст сімейних взаємин, а отже й має домінуючий вплив на формування особистості дитини.

Процес виховання від батьків потребує ґрунтовних і різноманітних знань, урахування вікових особливостей синів і доньок. Досить часто батьки не розуміють потреб і запитів дітей, що викликає у останніх тривогу і протест.

Проблема "батьки - діти" завжди була актуальною, тому необхідним є з'ясування причин неспроможності зрозуміти найближчих одне одному людей, взаємної байдужості батьків до інтересів дітей, жорстокості, невдячності та егоїзму з боку дітей.

В.О. Сухомлинський писав: "Що ми залишаємо в серцях своїх дітей - залишаємо своїми справами і словами, вчинками і почуттями? Чим ми запам'ятаємося нашим дітям, чим возвеличимо себе в їх очах? Є єдина могутня духовна сила, яку ні з чим не можна порівняти, яка здатна відобразити в душах наш образ - образ справжньої духовної краси. Ця сила - велике багатство людського духу - любов. Є вона в наших батьківських серцях - є чим виховувати наших найулюбленіших дітей".

Соціальні проблеми конфліктів у системі "діти - батьки"

Важко знайти батька чи матір, які б, незалежно від їхнього віку, національності, місця проживання і рівня освіти, не бажали щастя своїм дітям, не мріяли про те, щоб вони виросли здоровими, розумними й чуйними до інших, і в першу чергу, - до батьків і рідних.

Спосіб взаємин дорослих і дітей є не тільки засобом підтримки їхніх контактів, а й своєрідним, досить дієвим, методом виховання - виховання спілкуванням. Важливо створити таку атмосферу в сім'ї, де б панувала любов до дитини (незалежно - гарна вона чи ні, розумна чи ні); довіра (щоб дитина будь-коли могла розповісти про свої проблеми, поділитися горем чи радістю); допомога (щоб батьки не кричали на дитину, а могли дати добру пораду). Саме за цим дитина і звертається до батьків, а не до когось іншого, їй потрібна любов, повага, довіра з боку батьків, а найголовніше, щоб її приймали такою, якою вона є. Адже в спілкуванні з дорослими діти засвоюють, а точніше закріплюють свої майбутні моделі поведінки.

Однак в житті таке виховання і взаєморозуміння досягається не завжди. Протягом усієї історії розвитку людства і становлення сім'ї, зокрема її виховної функції, так і не вдалося знайти єдиного універсального рецепту успішного сімейного виховання. Одна з найголовніших причин полягає в тому, що однакових дітей, як і однакових батьків, не існує: кожна особистість неповторна і самоцінна, і в питаннях взаємин між ними слід виходити саме з цього.

Доведеним на сьогодні єтвердження про те, що період статевого дозрівання є другим народженням.1 це друге народження - найбільш критичний момент, який завершує все попереднє життя: створюється нова психічна організація, нова структура особистості, яка ґрунтується на глобально змінених стосунках з оточуючим світом, іншими людьми, самим собою (за Ж. - Ж. Руссо).

педагог дефектолог виховання дитина

Оточення, в якому росте і розвивається дитина, звичайно, створюють батьки. Його важливою складовою є спілкування дорослого з дитиною. Особистість дитини розвивається благоприємно, якщо стосунки дорослих, що оточують дитину, містять у собі певні характеристики:

Перш за все, це прийняття. Приймати дитину - значить бачити її індивідуальність: несхожість на інших, надавати їй можливість бути такою, якою вона є. Як ми оцінюємо наших дітей, так вони оцінюють і себе, і в решті-решт такими вони і стають. Справжня любов і є - прийняття, її формула не "люблю тебе, тому що ти гарний", а "люблю тебе тому, що ти є, люблю таким, яким ти є" [4].

Ставлення до дитини, протилежне прийняттю, називається знехтуванням. Дитина росте в умовах критики, покарань. Як наслідок цього, у дитини не розвивається почуття захищеності, опори. Таким чином прийняття є основною характеристикою відношення дорослих до дітей, при якому створюється найбільш благоприємний емоційний фон його дорослішання.

Другою головною складовою батьківського ставлення є незалежність дитини, точніше - надання їй розумної волі (свободи) і самостійності. Ці дві характеристики батьківського ставлення до дитини - прийняття і незалежність - засновані на одній важливій особистісній установці батьків - оптимістичній вірі у розвиток і досконалість.

Відомо, щоб позбутися конфлікту, або упередити його, необхідно викрити причини його виникнення. Існує безліч причин, які призводять до виникнення конфліктів у спілкуванні між батьками і дітьми. Виділимо декілька основних:

1)відмінності у рівні досвіду дітей та дорослих;

2)соціальні і психологічні відмінності між батьками й дітьми; '

3)відсутність змін у суспільному становищі підлітка порівняно з дитинством (він як і був, так і є "учнем", "школярем");

4)інерція минулого досвіду дорослих у вигляді звички постійно спрямовувати її контролювати;

5)невміння підлітка діяти самостійно;

6)матеріальна залежність від батьків;

7)збереження у підлітка дитячих рис у зовнішності та поведінці.

Основний напрям становлення дитячої особистості, її психологічного самопочуття визначається задоволенням у сім'ї найголовніших потреб: любові та довіри, самостійності і почуття захищеності, самоствердження та визнання. Відбувається це, насамперед. взаєминах з батьками, оскільки характер батьківського ставлення та їх взаємини з дитиною є основною умовою психічного, фізичного та духовного її розвитку.

Австрійський психолог і психотерапевт Віктор Франкл писав: "Головне, що можуть зробити батьки для дитини - це любити її: допомагати, шукати і знаходити себе" [1].

На жаль, виходити з конфліктної ситуації діти і їх батьки намагаються різними шляхами. І тому обом сторонам є чого навчитися - навчитися співпраці у вирішенні всіх проблем і не лише конфліктних. Не вирішує проблему й уникання конфлікту. За твердженням К. Томаса, при униканні конфлікту не досягає успіху жодна із сторін. При ситуації конкуренції, компромісу або пристосування один з учасників може виграти, а інший - програти, або програють обоє. І тільки в ситуації співпраці виграють обидві сторони конфлікту.

Ефективними шляхами подолання конфліктів у спілкуванні між батьками і дітьми можемо визначити такі:

1. Пам'ятати про те, що кожна людина має право бути іншою, не кращою і не гіршою - просто іншою, зі своїми поглядами, переконаннями, слабостями та звичками.

2. Говорити прямо те, чого в цей момент ти хочеш, а не вдаватися до непрямих висловлювань та узагальнень. ("Я хочу, щоб ти уважно мене вислухав" замість " Ти ніколи мене не слухаєш").

3. Не читати чужих думок (краще запитати прямо "про що ти думаєш?" замість того, щоб стверджувати "Я знаю, що коли ти так дивишся, то думаєш, що я. ").

4. Говорити про себе і про те, що відбувається зараз і тут, про конкретну проблему. Не перелічувати вчорашнє, сьогоднішнє і завтрашнє.

5. Конче необхідно слухати, бути уважними до свого партнера, намагатися почути за потоком агресивних слів що він хоче насправді.

6. Не використовувати "ярликів" (ти - як дитина, невротик, безвідповідальний), бо вони тільки загострюють ситуацію.

7. Уникати погроз типу "якщо ти не., то я.!!!"

8. Намагатися не підвищувати голосу. Як не дивно, часто незвично тихий голос значно більше привертає увагу і знижує інтенсивність виникнення бар'єрів.

9. Не звинувачувати категорично. Не перекладати всю вину на партнера. Пам'ятати, що поведінка батьків теж може ускладнювати ситуацію, у якій конче необхідно показати готовність іти назустріч [4].

Перспективний план роботи з батьками

І етап. Організаційно-пропедевтичний

Педагогічний напрям

Вересень, жовтень, листопад

1. Культура сім'ї та знання про закономірності розвитку дітей з порушеннями психофізичного розвитку.

2. Допомога батькам в усвідомленні ними проблеми в розвитку їхньої дитини.

3. Формування умінь і навичок виховання дитини з порушеннями психофізичного розвитку.

4. Формування розуміння важливості й значення активної взаємодії з дитиною та реалізації потенційних виховних можливостей батьків.

5. Надання допомоги по формуванню розвивально-виховної системи відносин з дитиною в умовах сім'ї.

Узнать стоимость написания работы
Оставьте заявку, и в течение 5 минут на почту вам станут поступать предложения!